12.5.               Управління державними фінансами

 

Об’єктивність функціонування державних фінансів в економічній системі зумовлює об’єктивність фінансового менеджменту, який ґрунтується на знаннях економічних законів розвитку суспільства, закономірності розподілу валового внутрішнього продукту між державою та суб’єктами господарської діяльності, державою і населенням, між галузями економіки і територіями. Все це здійснюється завдяки фінансовому механізму, котрий є системою взаємопов’язаних складових, за допомогою яких держава здійснює цілеспрямований вплив у цілому на господарську або, зокрема, на фінансову діяльність на всіх рівнях економічної системи.

Управління фінансами здійснюється через існуючу систему відносин, що зумовлені історичними, економічними та політичними умовами розвитку держави і підпорядковані фінансовій політиці. Відповідно до цієї політики визначається обсяг розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту через окремі сфери і ланки фінансової системи. Рівень перерозподілу залежить від ролі держави у процесі фінансування соціальних витрат, стимулюванні заощаджень і нагромаджень як джерел виробничого інвестування та науково-технічного прогресу. Економічний устрій визначає коло фінансових відносин, які формують сферу управлінських функцій і завдань безпосередньо держави та її органів. В економічно розвинених країнах більша частина фінансових відносин знаходиться поза управлінням державою, оскільки фінансові ресурси економічних суб’єктів формуються і використовується переважно їх власниками на свій розсуд.

В умовах розвинених товарно-грошових відносин кругообіг фондів суб’єктів господарювання матеріалізується у формі грошового капіталу в різних грошових фондах. Держава здійснює вплив на діяльність цих суб’єктів лише за допомогою реалізації податкової політики, регулювання фінансового ринку, регламентації кредитних відносин, формування амортизаційної політики та системи державної підтримки. Отже, здійснюється не управління фінансами з боку держави, а вплив через фінанси – реалізація цілеспрямованої фінансової політики. Залежно від концептуальних передумов держава то посилює, то послаблює своє втручання в регулювання тих або інших сторін економічних і соціальних процесів у суспільстві.

До сфери безпосереднього державного управління належать лише державні фінанси. Це відносини, пов’язані з формуванням тільки тієї частини фінансових ресурсів, які мобілізуються державою в державному та місцевих бюджетах, спеціальних урядових фондах І державних підприємствах.

Управління державними фінансами у розвинених країнах світу здійснюється вищими законодавчими органами шляхом прийняття фінансового законодавства, затвердження державного бюджету і звіту про його виконання, затвердження чи ліквідації окремих видів податків та Інших фінансових важелів. Залежно від державного ладу та політичної системи такими законодавчими органами є, наприклад, Конгрес в США, Парламент у Великій Британії, Бундестаг у Німеччині, Національні збори у Франції, Верховна Рада в Україні.

Організація оперативного управління фінансами здійснюється через державний фінансовий апарат, склад і структура якого теж визначаються відповідно до державного устрою країни. Створені підрозділи фінансового апарату мають свої функції і сферу впливу на фінансові відносини в державі.

Оперативне управління фінансами в економічно розвинених країнах здійснюється кількома державними органами. У США, наприклад, це Міністерство фінансів та Адміністративно-бюджетне управління при президентові країни. Міністерство фінансів США є представником уряду, розробляє фінансову та податкову політику, здійснює емісію грошей, займається питаннями внутрішніх позик та управлінням державних боргів, контролює дотримання фінансового законодавства, оподаткування внутрішніх доходів, грошовий обіг. Адміністративно-бюджетне управління при Президентові є основним органом виконавчої влади, визначає витратну частину федерального бюджету та розробляє фінансові програми.

У Великій Британії органом державного управління є Казначейство, яке керує розробленням, складанням та виконанням державного бюджету, визначенням податкової політики, фінансово-економічним прогнозуванням, міжнародними фінансовими відносинами, здійснює контроль за використанням коштів державними підприємствами.

У Німеччині органом державного управління фінансами є Міністерство фінансів. Воно розробляє основи фінансової, податкової, валютної та кредитної політики, складає проект бюджету та середньострокового фінансового плану, здійснює касове обслуговування бюджету, контроль за виконанням бюджету й визначає основи розподілу фінансових ресурсів між ланками бюджетної системи. В управлінні фінансами беруть участь Федеральне відомство з фінансів і Федеральне управління державним боргом, яке підпорядковане Федеральному міністерству фінансів. Федеральне відомство проводить податкову перевірку підприємств, займається оподаткуванням іноземних капіталовкладень, проблемами усунення подвійного оподаткування. Федеральне управління державним боргом займається операціями з випуску і погашення позик і фінансуванням бюджетного дефіциту.

У Франції оперативне управління фінансами покладено на Міністерство економіки, фінансів та бюджету, яке розробляє державний бюджет і контролює його виконання, касове обслуговування бюджету, фінансові операції, забезпечує зв’язок держави з підприємствами як акціонер чи гарант.

В Україні оперативне управління фінансами здійснює Міністерство фінансів, Державна казначейська служба, Державна податкова служба, Рахункова палата Верховної Ради, Державна фінансова інспекція, Державна служба фінансового моніторингу, чиї функції та повноваження були висвітлені у попередніх темах навчального посібника.