11.5. Державне регулювання фінансового ринку

 

Держава на фінансовому ринку може як виступати у ролі споживача фінансових послуг, так і виконувати специфічну і дуже важливу функцію – регулювання фінансового ринку, яка полягає у здійсненні державою комплексу заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за діяльністю фінансових посередників І запобігання зловживанням та порушенням у цій сфері.

 

Потреба в регулюванні фінансового ринку визначається такими чинниками:

-         на фінансовому ринку працює величезна кількість його учасників, тих, хто має надлишкові фінансові активи, і тих, хто їх потребує. Інтереси цих учасників, передусім професіоналів, тобто тих, хто має професійні фінансові знання, часто є діаметрально протилежними, антагоністичними, тому держава має впроваджувати відповідну систему регулювання;

-         найбільш численною категорією інвесторів на фінансовому ринку є приватні особи, які мають надлишкові грошові кошти, готові надати їх на комерційних засадах у користування, але фаховими фінансовими знаннями не володіють. Без створення надійної системи захисту прав та інтересів цих інвесторів фінансовий ринок взагалі не буде працювати;

-         на фінансовому ринку реалізуються державні інтереси з приводу втілення макроекономічної політики, яка забезпечує комплекс економічних і політичних пріоритетів, і держава повинна бути впевнена, що фінансовий ринок з його інструментами працюватиме в контексті цих пріоритетів.

 

Функції регулювання і контролю за ринком цінних паперів здійснюється державою шляхом формування спеціальних структур, потреба в яких зумовлена специфікою способів регулювання, пов’язаних з контролем за розкриттям великих масивів інформації, видачею великої кількості ліцензій та спеціальних дозволів, організацією реєстрації випусків цінних паперів і професійних учасників фінансового ринку, необхідністю постійної адаптації законодавства та підзаконних норм у сфері фінансових послуг, яка динамічно розвивається і змінюється, а також низкою інших обставин.

Зарубіжний досвід не дає однозначної організації системи регулювання і контролю на ринку фінансових послуг. Різноманітність підходів у цій сфері визначається насамперед ступенем розвитку фінансового ринку; особливостями законодавства, яке в різних державах вирізняється рівнем жорсткості; соціальною та правовою культурою суспільства; рівнем організації професійних об’єднань учасників фондового ринку, здатних взяти на себе значну частину роботи з регулювання діяльності на ньому, тощо.

Згідно з вказаними чинниками розрізняють форми, прийоми і методи діяльності з регулювання і контролю виконання законодавства та правил цивілізованої поведінки на фінансовому ринку, а також відповідальності за їх порушення.

У країнах з розвиненою ринковою економікою регулювання фінансового ринку є, як правило, дворівневим. На верхньому рівні регулювання здійснюється відповідним державним органом, що функціонує у визначеному правовому полі. Нижчий рівень регулювання забезпечується саморегулівними організаціями, що створюються професійними учасниками фінансового ринку (різного роду біржі, асоціації, союзи, ліги тощо).

Державне регулювання є загальнообов’язковим, субординаційним і здійснюється на умовах застосування примусу, якщо це необхідно, до учасників фінансового ринку. Головним завданням цього регулювання є узгодження інтересів учасників ринку через певні правові обмеження і заборони, а також через непряме втручання держави у діяльність фінансового ринку. Заходами такого втручання є: податкова політика, яка впливає на потребу у фінансових активах; монетарна політика, що регулює пропозицію фінансових активів; зовнішньоекономічна політика, котра регулює операції з іноземною валютою; боргова політика, яка впливає на внутрішній ринок позичкових капіталів, тощо.

Щодо регулювання, яке забезпечується саморегулівними організаціями, то воно здійснюється не методами жорстких нормативних приписів, а через переговорний процес, індивідуальні погодження з окремими учасниками фінансового ринку тощо. У різних державах співвідношення між впливом верхнього і нижнього рівнів регулювання є різним. Наприклад, у США і Франції переважає державне регулювання фінансового ринку, а у Великій Британії домінує регулювання фінансового ринку через саморегулІвні організації.

В Україні державне регулювання фінансового ринку здійснюється за допомогою таких державних структур:

1. Національного банку України (НБУ) у частині регулювання ринку банківських послуг. Банківське регулювання є однією з функцій НБУ, що полягає у створенні системи норм, які впорядковують діяльність комерційних банків, визначають її загальні принципи, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства. Основні економічні та правові засади кредитування закріплені в чинному законодавстві України.

Відповідно до Закону України «Про банки та банківську діяльність», НБУ видає комерційним банкам ліцензію на кредитування юридичних і фізичних осіб. Комерційний банк може отримати ліцензію на надання кредитів позичальникам за умови виконання вимог НБУ, що містяться в положенні про порядок ліцензування банків в Україні і нормативних документів щодо кредитування. Власне ліцензування банківської діяльності здійснюється з метою допущення на ринок банківських операцій вітчизняних комерційних банків, діяльність яких згідно з установленими НБУ обов’язковими вимогами не загрожувала б інтересам їх клієнтів.

2. Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) щодо регулювання ринків цінних паперів І похідних цінних паперів.

Основними завданнями НКЦПФР є:

1)     формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні,, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;

2)     координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних;

3)     здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, а також у сфері спільного інвестування;

4)     захист прав інвесторів шляхом вжиття заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень;

5)     сприяння розвитку ринку цінних паперів;

6)     узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення.

3. Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг) у частині регулювання інших ринків фінансових послуг.

Основними завданнями Нацкомфінпослуг є:

1)     формування та забезпечення реалізації політики державного регулювання у сфері ринків фінансових послуг (крім ринку банківських послуг і ринків цінних паперів та похідних цінних паперів);

2)     розроблення і реалізація стратегії розвитку ринків фінансових послуг і вирішення системних питань їх функціонування;

3)     забезпечення розроблення та координації єдиної державної політики щодо функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування;

4)     здійснення в межах своїх повноважень державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і дотриманням законодавства у відповідній сфері;

5)     захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування у межах своїх повноважень заходів впливу з метою запобігання і припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг;

6)     узагальнення практики застосування законодавства України з питань фінансових послуг і ринків і розроблення пропозицій щодо їх вдосконалення;

7)     розроблення і затвердження обов’язкових до виконання нормативно-правових актів з питань, що належать до її компетенції;

8)     координація діяльності з іншими державними органами;

9)     запровадження міжнародно визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг.

 

Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг зобов’язані співпрацювати, тобто своєчасно повідомляти один одного про будь-які спостереження та висновки, які є необхідними для виконання покладених на них обов’язків. Вони також мають право на доступ до інформаційних баз даних одне одного, які ведуться з метою регулювання ринків фінансових послуг.

З метою співпраці та координації своєї діяльності НБУ, НКЦПФР та Нацкомфінпослуг зобов’язані проводити оперативні наради не рідше одного разу на квартал або частіше на вимогу одного з керівників цих органів. За результатами таких нарад складають відповідні протоколи та/або укладають міжвідомчі угоди. Рішення, які містяться у зазначених протоколах та угодах, обов’язкові для розгляду і впровадження кожним з органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг.