1.4.         Фінансова система та її складові

 

Ефективність організації фінансів та успішна реалізація фінансової політики значною мірою залежать від оптимальної будови та дієздатності фінансової системи. В умовах ринкових відносин важливого значення набуває усвідомлення економічної природи й суті фінансів і фінансової системи, їхньої об’єктивної необхідності, зв’язку з іншими економічними категоріями й ролі в економічній системі держави.

Термін «система» походить від грецького «sestema» і означає «поєднання», «утворення». Звідси система — це ціле, складене із частин, які взаємопов’язані спільними функціями. Саме в системі окремі і елементи виконують функції, орієнтовані на досягнення узагальнених цілей. Різні складові можуть об’єднуватись в ціле, але ще не можуть бути системою, поки не буде сформований механізм їхнього взаємозв’язку.

В історичному аспекті свого становлення І розвитку фінансова система була покликана забезпечити державу фінансовими ресурсами, необхідними їй для виконання своїх функцій. Джерелом цих ресурсів є валовий внутрішній продукт, значна частина якого утворюється у сфері матеріального виробництва. Тому основу функціонування фінансової системи становлять фінанси господарюючих суб’єктів усіх форм власності.

Фінансова система — це сукупність урегульованих фінансово-правовими нормами різних сфер фінансових відносин і фінансових установ, за допомогою яких формуються, розподіляються і використовуються централізовані й децентралізовані фонди грошових коштів.

 

Сутність фінансової системи можна характеризувати у двох аспектах:

-         за внутрішньою будовою – як сукупність відокремлених, але взаємопов’язаних сфер і ланок фінансових відносин, які мають певні особливості в мобілізації та використанні фінансових ресурсів, а також відповідний апарат управління та нормативно-правове забезпечення;

-         за організаційною будовою – як сукупність фінансових органів та інститутів, які здійснюють управління грошовими потоками та фондами грошових коштів.

 

Внутрішня структура фінансової системи відображає об’єктивну сукупність фінансових відносин і є загальною для всіх держав. Вона складається зі сфер і ланок (рис. 1.1).

Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин. Кожна зі сфер фінансових відносин характеризується специфічними рисами і має певне функціональне призначення.

До сфер фінансових відносин включають:

1) фінанси суб’єктів господарювання;

2) фінанси домашніх господарств;

3) державні фінанси;

4) міжнародні фінанси;

5) фінансовий ринок;

6) страхування.

 

Рис. 1.1. Сфери і ланки фінансової системи

 

Усі сфери фінансової системи поділяються на окремі ланки, що мають тісні багатосторонні взаємозв’язки. Функціональне призначення ланок відображається в тому, що кожна із них вирішує свої завдання специфічними методами, має відповідні фонди грошових коштів та апарат управління.

Фінанси суб’єктів господарювання є базовою сферою фінансової системи, до якої належать фінанси комерційних підприємств і організацій, фінанси некомерційних установ І організацій, фінанси громадських організацій і доброчинних фондів. Саме тут утворюється найбільша частина внутрішнього валового продукту та національного доходу, яка є об’єктом розподілу і перерозподілу через фінансові відносини.

Фінанси суб’єктів господарювання – це грошові відносини, що пов’язані з рухом грошових потоків І виникають у процесі формування, розподілу та використання фінансових ресурсів і доходів на мікрорівні.

Особливістю фінансів комерційних підприємств є те, що в умовах ринкових відносин вони діють на засадах комерційного розрахунку, який передбачає отримання прибутку, відшкодування за рахунок власних коштів всіх витрат на основну діяльність, а також на ЇЇ розширення. Для таких підприємств прибуток є головним джерелом виробничого і соціального розвитку. Комерційні підприємства працюють головним чином у сфері матеріального виробництва, торгівлі. Від стану фінансів цих підприємств значною мірою залежить загальне фінансове становище в державі, оскільки вони є основним платником податків до бюджету, а також внесків у державні цільові позабюджетні фонди.

Некомерційні організації і установи функціонують на принципово інших засадах, ніж комерційні підприємства. До некомерційних належать переважно установи невиробничої сфери, які надають послуги чи виконують роботи безкоштовно або за символічну плату. Такими установами є загальноосвітні школи, дитячі дошкільні заклади, лікарні, поліклініки, бібліотеки, музеї тощо. Особливістю діяльності вказаних закладів є те, що вони не виробляють матеріальний продукт, не створюють вартість, а існують за рахунок продукту, створеного у матеріальному виробництві. Метою діяльності таких установ не є одержання прибутку, їхні платежі в бюджет є незначними або вони їх взагалі не платять. Головним джерелом фінансування видатків некомерційних установ є бюджетні кошти.

Громадські організації і доброчинні фонди також належать до некомерційних підприємств. Головним джерелом їх доходів є вступні і членські внески, добровільні і спонсорські пожертвування фізичних та юридичних осіб. Громадські організації можуть мати у власності комерційні підприємства, які спрямовують їм частину одержаного доходу.

Фінанси домашніх господарств (домогосподарств) є окремою сферою фінансової системи І являють собою грошові відносини з приводу формування і використання фондів грошових коштів з метою забезпечення матеріальних і соціальних умов життя членів домогосподарств та їх відтворення. Домашнім називають господарство, яке ведуть одна чи декілька осіб, що проживають спільно і мають спільний бюджет.

Залежно від специфіки формування та особливостей управління бюджетом у складі фінансів домогосподарств виокремлюють такі ланки: особисті фінанси (якщо домогосподарство складається з однієї людини, яка має власне джерело доходу і самостійно формує свої витрати); сімейні фінанси (якщо домогосподарство представлене однією сім’єю, яка формує єдиний спільний бюджет); родинні фінанси (якщо це розширене домогосподарство, до складу якого входять кілька сімей, кожна з яких має відокремлений бюджет або один спільний і кілька відокремлених бюджетів).

Доходами домогосподарств є: заробітна плата; доходи від продажу власного капіталу; доходи від реалізації продукції підсобного господарства; доходи, отримані від здавання в оренду майна; дивіденди та відсотки від цінних паперів; відсотки від банківських вкладів; соціальна допомога та пенсії; доходи, одержані у вигляді спадщини, тощо. До витрат домогосподарств належать витрати на придбання споживчих товарів, оплату наданих послуг і виконаних робіт, формування заощаджень, купівлю цінних паперів та ін.

Державні фінанси є центральною сферою фінансових відносин, через яку здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток. Завдяки їм держава розподіляє і перерозподіляє значну частину валового внутрішнього продукту та національного доходу. Рівень централізації державою частини національного доходу, з одного боку, має бути достатнім для забезпечення її певним обсягом фінансових ресурсів, а з другого – достатнім для формування фінансової бази суб’єктів господарювання.

Державні фінанси – це сукупність розподільно-перерозподільних відносин, що виникають у процесі формування і використання фінансових ресурсів держави, призначених для забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

До цієї сфери фінансової системи належать такі ланки; державний і місцеві бюджети; державні цільові фонди; державний кредит; фінанси державних і муніципальних підприємств.

Головною ланкою державних фінансів є бюджетна система, яка організаційно залежить від форми державного устрою і складається з державного та місцевих бюджетів.

Державний бюджет — це головний централізований фонд фінансових ресурсів держави, який використовується для виконання покладених на неї функцій. Він є головним інструментом перерозподілу національного доходу, через який перерозподіляється до 40% національного доходу держави.

Місцеві бюджети — це фонди фінансових ресурсів, що мобілізуються й витрачаються на відповідній території. Вони є фінансовою базою місцевих органів влади та управління: забезпечують регіональні потреби у фінансових ресурсах і доходах, їх внутрішньотериторіальний перерозподіл.

Сукупність усіх видів бюджетів бюджетної системи становить зведений бюджет, що є сукупністю показників усіх бюджетів, які входять до складу бюджетної системи держави. Зведений бюджет законодавчими органами влади не затверджується, а використовується для аналізу, прогнозування, визначення засад державного регулювання економічного та соціального розвитку країни.

Державні цільові фонди є самостійною ланкою фінансової системи і мають цільове призначення. Вони являють собою фонди фінансових ресурсів, що створені державою для розширення обсягу соціальних послуг населенню, розвитку галузей інфраструктури, надання суспільної допомоги непрацездатним і малозабезпеченим громадянам. В Україні функціонують такі державні цільові позабюджетні фонди: Державний пенсійний фонд, Державний фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Державний фонд соціального страхування на випадок безробіття, Державний фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Державний кредит є специфічною ланкою державних фінансів і безпосередньо пов’язаний з бюджетним дефіцитом, будучи джерелом його покриття. Він являє собою сукупність економічних відносин, що виникають між державою та фізичними або юридичними особами з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів на кредитній основі у процесі формування загальнодержавного фонду фінансових ресурсів, в яких держава може виступати як позичальник, кредитор або гарант.

Фінанси державних підприємств характеризують грошові відносини, пов’язані з діяльністю держави як суб’єкта господарювання. У зв’язку з роздержавленням і приватизацією державний сектор економіки в Україні значно скоротився. При цьому державні підприємства переходять на ті самі принципи організації фінансової діяльності, що й акціонерні та приватні. Як наслідок, значно скорочується фінансова діяльність держави в реальному секторі економіки, відбувається чітке розмежування державного фінансового господарства і фінансів державних підприємств.

Фінанси муніципальних підприємств відображають грошові відносини, пов’язані з діяльністю місцевих органів влади як суб’єктів господарювання. Муніципальний сектор економіки пов’язаний з комунальною власністю, яка є власністю відповідної територіальної громади (жителів міста, села, селища або їх об’єднань). Підприємства комунального господарства функціонують переважно у таких сферах, як житлове господарство, транспорт, комунальна енергетика, шляхи місцевого значення тощо.

Міжнародні фінанси як важлива сфера фінансової системи характеризують перерозподільні відносини на світовому рівні, відображають грошові потоки між суб’єктами різних країн. Вони включають фінанси міжнародних організацій, фінанси міжнародних фінансових інституцій, міжнародний фінансовий ринок. Функціонування міжнародних фінансів зумовлене глобалізацією економічних зв’язків, посиленням інтеграційних процесів в економіці, політиці та соціальній сфері. Вони визначають напрями й пріоритети сучасного етапу інтернаціоналізації господарської діяльності, впливають на формування принципів фіскальної політики та на стратегічні фінансові інтереси всіх держав І певних регіонів.

Фінансовий ринок – це специфічна сфера фінансової системи, де формуються і функціонують відносини між учасниками фінансового ринку з приводу купівлі-продажу фінансових активів. Фінансовий ринок є посередником у русі фінансових ресурсів між окремими суб’єктами підприємницької діяльності, державою і населенням, а також міжнародними фінансовими інститутами. Основна функція фінансового ринку полягає у перетворенні тимчасово вільних грошових коштів (нагромаджень, заощаджень) на позичковий капітал для інвестицій в економіку.

Фінансовий ринок включає ринок грошей, кредитних ресурсів, цінних паперів і фінансових послуг.

На ринку грошей проводяться операції з купівлі-продажу фінансових активів із терміном обертання до одного року.

Ринок кредитних ресурсів є формою залучення тимчасово вільних коштів для здійснення процесу фінансового забезпечення підприємницької та інших видів діяльності юридичних і фізичних осіб. Об’єктом купівлі-продажу на цьому ринку є вільні кредитні ресурси.

Ринок цінних паперів — це мобілізація коштів на потреби господарської діяльності шляхом випуску і реалізації цінних паперів, які є гарантією повернення вкладених коштів і отримання доходу. Операції з реалізації цінних паперів здійснюються на фондовому ринку.

Ринок фінансових послуг є сукупністю різноманітних форм мобілізації й переміщення фондів фінансових ресурсів із вільного обігу у сфери інвестиційної діяльності. Фінансові послуги можуть мати ознаки кредитних та валютних операцій, операцій з похідними фінансовими інструментами та страхування.

Важливу роль у фінансовій системі відіграє сфера страхування, що формує фонди фінансових ресурсів, основне призначення яких полягає у покритті втрат економіки та окремих громадян, що виникли з непередбачених обставин. Страхові фонди перебувають у розпорядженні страхових компаній і можуть бути використані також як кредитні та інвестиційні ресурси в економіці до настання страхового випадку. Ця сфера включає соціальне страхування, майнове страхування, особисте страхування, страхування підприємницьких ризиків, страхування відповідальності.

В умовах ринкової економіки страхування є обов’язковою складовою ринкової інфраструктури, економічним важелем стабілізації економіки. Воно задовольняє зростаючі потреби у страховому захисті економічних і особистих інтересів членів суспільства.

Поділ фінансової системи на окремі сфери і ланки – явище об’єктивне, зумовлене потребами управління економічним розвитком суспільства. Структура фінансової системи має динамічний характер І може змінюватись під впливом відповідних змін в економіці держави. У процесі економічного розвитку суспільства одні ланки можуть відмирати, а інші виникати чи доповнювати одна одну. У державах із перехідною економікою окремі ланки фінансової системи перебувають на стадії формування, наприклад, фінансовий ринок, місцеві фінанси, державні цільові позабюджетні фонди.

Фінансова система виступає важливим фактором інтеграції всіх елементів економічної системи, запорукою їх високоефективного функціонування і акумулятором фінансових ресурсів з метою здійснення повторного циклу виробництва на цьому самому чи вищому рівні. Для здійснення своїх функцій щодо інтегрування економіки фінансова система повинна задовольняти інтереси всіх суб’єктів виробництва, підтримуючи на належному рівні дієздатності всі свої структурні і динамічні параметри.