10.3. Страховий ринок та його структура

 

Страховий ринок є особливим соціально-економічним середовищем, частиною фінансового ринку, де об’єктом купівлі-продажу виступає страховий захист. Об’єктивною необхідністю виникнення і розвитку страхового ринку є суспільні потреби у страхових послугах І наявність страховиків, здатних їх забезпечити.

Головною функцією страхового ринку є акумуляція та розподіл страхового фонду з метою страхового захисту громадян і суб’єктів господарювання, тому важливий вплив на ефективне формування ресурсів страхового фонду та раціональне їх використання мають внутрішня система та зовнішнє середовище страхового ринку.

До внутрішньої системи страхового ринку належать:

-         страхові продукти (послуги за конкретними видами договорів страхування); система організації продажів страхових полісів і формування попиту на страхові продукти;

-         гнучка система тарифів (ціни, пільги, штрафи, пеня);

-         власна інфраструктура страховика (агентства, контори);

-         матеріальні та фінансові ресурси, що визначають фінансове становище страховика;

-         ліквідність страхового фонду.

 

Усі елементи внутрішньої структури страхового ринку взаємопов’язані, тому управлінському складу страхової установи необхідно враховувати взаємодію цих елементів і узгоджувати їх із зовнішнім середовищем.

Зовнішнє середовище страхового ринку — це система взаємодії чинників, що оточують внутрішню систему та впливають на неї. Зовнішнє середовище страхового ринку складається з елементів, якими страхова компанія може управляти (ринковий попит, конкуренція, ноу-хау страхових послуг, інфраструктура страхового ринку), І з тих, на які вона впливати не може (чисельність населення, його вікова та статева структура, сезонні міграції, купівельна спроможність населення тощо), але повинна враховувати у своїй діяльності.

Страховий ринок можна розглядати як:

        форму організації грошових відносин з формування і розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту суспільства;

        сукупність страхових організацій (страховиків), що здійснюють процес страхування.

 

Отже, страховий ринок — це сфера економічних стосунків, у процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги та здійснюється процес їх купівлі-продажу.

 

Функціонування страхового ринку ґрунтується на таких принципах:

-         демонополізація страхової справи;

-         конкуренція страхових організацій з надання страхових послуг і залучення страхувальників;

-         свобода вибору для страхувальників умов надання страхових послуг, форм і об’єктів страхового захисту;

-         забезпечення гарантії та надійності страхового захисту.

Страховий ринок є складною, інтегрованою системою, що складається з різних ланок. Структура страхового ринку може бути охарактеризована в інституційному, територіальному та галузевому аспектах.

Інституційна структура (за формою власності) базується на розмежуванні приватної, публічної та комбінованої форм власності. За такою структурою розрізняють акціонерні, корпоративні, взаємні та державні страхові компанії, діяльність яких регулюється Господарським кодексом України, законами України «Про господарські товариства» та «Про страхування».

У територіальному аспекті залежно від масштабу розрізняють місцевий (регіональний), національний (внутрішній) та міжнародний (зовнішній) страхові ринки. Місцевий ринок задовольняє страхові інтереси регіону; національний — інтереси, що переросли межі регіону і розширились до рівня нації (держави), світовий — задовольняє попит на страхові послуги в масштабі світового господарства.

За галузевою ознакою страховий ринок поділяють на ринок страхування життя та ринок загальних (ризикових) видів страхування (майнового, особистого, відповідальності).

Галузеву структуру страхового ринку подано на рис. 10.1.

 

 

Рис. 10.1. Галузева структура страхового ринку України

 

Об’єктом страхового ринку є страхові продукти — специфічні страхові послуги, що надаються страхувальнику при виконанні договору страхування (пропонуються на страховому ринку). Перелік же видів страхування, якими може користуватися страхувальник, відображає асортимент страхового ринку. Суб’єктами страхового ринку є страховики, страхувальники, страхові посередники.

Загальну структуру страхового ринку подано на рис. 10.2.

Головне місце на страховому ринку посідають страховики, які здійснюють укладання договорів страхування та їх обслуговування. Страховик – це організація, яка згідно з одержаною ліцензією бере на себе за певну плату зобов’язання у разі настання страхового випадку відшкодувати страхувальникові завданий збиток або виплатити страхову суму.

 

Рис. 10.2. Загальна структура страхового ринку

 

За формою власності страховики можуть бути державними і приватними. За характером здійснюваних операцій вони поділяються на: спеціалізовані, що спеціалізуються виключно на окремих видах страхування; універсальні, що виконують різні види страхування; перестрахувальні, які здійснюють страхування великих і небезпечних ризиків.

Страхова компанія (страхове товариство) — це юридично оформлена одиниця підприємницької діяльності у формі акціонерного, повного, командитного товариства чи товариства з додатковою відповідальністю, яка має ліцензію на право здійснення страхової діяльності. Найбільш поширеною в Україні є акціонерна форма організації страховика. Створюється за допомогою мобілізації грошових коштів шляхом випуску та розміщення акцій. Бувають акціонерні страхові компанії публічного І приватного типу. Товариств повних, командитних, з додатковою відповідальністю на страховому ринку менше, ніж акціонерних. Вони створюються за рахунок внесків засновників і різняться межею майнової відповідальності засновників за зобов’язаннями організації. Створення страхових компаній у формі товариства з обмеженою відповідальністю в Україні заборонено.

Також можуть створюватись державні страхові компанії, які є формою організації страхового фонду державою. Формуються шляхом заснування державою або націоналізації акціонерних страхових організацій. Зазвичай функціонують у конкретному сегменті ринку (страхування експортних кредитів, медичне страхування іноземних громадян тощо).

Значного поширення на вітчизняному страховому ринку набули кептивні страхові компанії, які створені потужними виробничими підприємствами, корпораціями чи фінансово-промисловими групами для обслуговування власних потреб. Такі страхові установи обслуговують потреби та інтереси засновників.

Крім зазначених вище основних суб’єктів, вирізняють й Інших учасників страхових відносин: товариства взаємного страхування, пере страхувальні компанії, об’єднання страховиків, орган у справах нагляду за страховою діяльністю.

Дія страхового захисту власних майнових інтересів на основі добровільної угоди між об’єднаннями юридичних або фізичних осіб можуть створюватись товариства взаємного страхування. Специфіка взаємного страхування полягає в тому, що при створенні страхового фонду забезпечується безприбуткова основа. Предметом основної діяльності товариств взаємного страхування є забезпечення страхового захисту, однак обсяг ризиків, що можуть бути прийняті на страхування, обмежений. Товариства взаємного страхування, окрім здійснення страхової діяльності, надають фінансову підтримку його членам через інвестування коштів, видачу позик на потреби учасників товариства тощо.

Важливим на страховому ринку є інститут перестрахування та співстрахування. Перестрахування – це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов’язків перед страхувальником в іншого страховика (перестраховика). Цедент продовжує нести перед своїм страхувальником відповідальність у повному обсязі договору страхування. Законодавство допускає послідовне укладання двох або кількох договорів перестрахування: взявши на себе ризик першого страховика — перестрахувальника, перестраховик, у свою чергу, може передати його іншому перестраховику і далі по ланцюжку. При цьому кожний перестрахувальник може передавати ризик повністю або частково, залишаючи собі частину ризику — так зване власне утримання. Подальша передача ризику називається ретроцесією. Відповідно перестраховика, який бере ризик у перестрахування і передає його в подальше перестрахування, іменують ретроцедентом, а приймаючого — ретроцесіонером.

Співстрахування є особливим видом спільної діяльності страховиків, коли одночасно два чи кілька страховиків за угодою про співстрахування беруть на страхування великі страхові ризики одного страхувальника з дотриманням принципу пропорційної відповідальності. Кожен із цих страховиків відповідає за свою частину страхових зобов’язань безпосередньо перед страхувальником. За наявності відповідної угоди між страховиками і страхувальниками один зі страховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах зі страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним у розмірі своєї частки.

З початком формування страхового ринку в Україні постала потреба координувати дії страховиків з багатьох питань, що становлять спільний інтерес. Страховики можуть створювати спілки, асоціації, страхові бюро, страхові пули та інші об*єднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів і виконання спільних програм, якщо їх утворення не суперечить чинному законодавству. На страховому ринку України функціонують такі об’єднання страховиків, як Ліга страхових організацій України, Моторне страхове бюро України, Авіаційне страхове бюро України, Морське страхове бюро України, Асоціація «Українське медичне страхове бюро».

Наступним суб’єктом страхового ринку є страхувальники або клієнти страхових організацій. Страхувальниками в Україні визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали Із страховиками договори страхування чи є страхувальниками згідно з чинним законодавством. Страхувальники можуть укладати зі страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб). Обов’язки страхувальника не обмежуються лише внесенням страхових платежів.

Особливу роль на страховому ринку виконують страхові посередники, які є з’єднальною ланкою між страховиками та страхувальниками. Згідно з вітчизняним законодавством, страховими посередниками можуть бути страхові (перестрахові) брокери та страхові агенти. Посередницька діяльність у страхуванні та перестрахуванні здійснюється як виключний вид діяльності і може включати консультування, експертно-інформаційні послуги, роботу, пов’язану з підготовкою, укладанням і виконанням договорів страхування чи перестрахування.

Страхові брокери —це юридичні особи або громадяни, які офіційно зареєстровані в установленому порядку як суб’єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні. Страхові брокери-громадяни, які зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності, не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати страхового відшкодування.

Перестрахові брокери — юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого Імені на підставі брокерської угоди зі страховиком, котрий має потребу у перестрахуванні.

Дозволяється здійснення діяльності страхового та перестрахового брокера однією юридичною особою за умови виконання нею вимог щодо здійснення діяльності страхового та пере страхового брокера.

Страхові агенти — громадяни чи юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов’язані з проведенням страхових виплат і страхових відшкодувань. Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за винагороду на підставі договору доручення зі страховиком.

Страхові (перестрахові) брокери – нерезиденти можуть надавати послуги тільки через постійні представництва в Україні, які повинні бути зареєстровані як платники податку та включені до державного реєстру страхових (перестрахових) брокерів.

Учасниками страхового ринку є також професійні оцінювачі ризиків і збитків, які зазвичай виступають уповноваженими особами страховика та виконують визначені функції. До них належать:

-         андерайтер, який має право від імені страховика брати на страхування запропоновані ризики, визначати тарифні ставки та умови договору страхування цих ризиків на основі норм страхового права та економічної доцільності;

-         сюрвейєр, який здійснює огляд майна, що приймається на страхування, його оцінювання та визначає ймовірний ступінь настання страхового випадку. За висновком сюрвейєра страховик приймає рішення про прийняття ризику на страхування;

-         аджастер, який здійснює оцінку ризику після страхового випадку і намагається досягти угоди зі страхувальником щодо суми страхового відшкодування;

-         аварійний комісар, що встановлює причини, характер і розмір збитку внаслідок страхового випадку, як правило, ДТП;

-         диспашер, котрий є спеціалістом у галузі морського права і здійснює розрахунки у разі загальної аварії, розподіляючи збитки між судном, вантажем і фрахтом. Функції диспашера може виконувати аджастер.

 

Завершальною ланкою в організації страхового ринку у будь-якій державі є державний орган, який здійснює контроль і нагляд за діяльністю страховиків. Державне регулювання страхової діяльності має забезпечувати формування і розвиток у державі ефективно функціонуючого ринку страхових послуг, створення належних умов для діяльності страхових компаній та захист інтересів страхувальників.