1.3.         Фінансові ресурси держави, методи їх формування, розподілу та використання

 

Однією із специфічних ознак фінансів є те, що фінансові відносини завжди пов’язані із формуванням грошових доходів та нагромаджень, які завжди набувають специфічної форми фінансових ресурсів. Фінансові ресурси – це фонди грошових засобів, що формуються державою, суб’єктами господарювання і населенням та перебувають у їх розпорядженні. Фінансові ресурси характеризують фінансовий стан економіки і водночас є джерелом її розвитку, формуються за рахунок різних видів грошових доходів, надходжень і відрахувань, а використовуються на розширене відтворення, матеріальне стимулювання, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

Фінансові ресурси держави є цілісною системою суспільних відносин, пов’язаних із формуванням, розподілом і використанням централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання завдань і функцій держави.

Вони виступають у двох формах:

- централізовані фінансові ресурси, які формуються на рівні держави в процесі її фінансової діяльності;

- децентралізовані фінансові ресурси, які формуються на рівні господарюючих суб’єктів для забезпечення їх господарської діяльності та на рівні домашніх господарств для забезпечення належних умов життя членів домогосподарств та їх відтворення. Відтак фінансові ресурси, які Існують у державі, накопичуються на трьох рівнях економічної системи. Фонди фінансових ресурсів акумулюються насамперед на мікрорівні, тобто у межах домашніх господарств. У цьому разі джерелом їх формування можуть бути як фінансові ресурси сфери державних фінансів, так і фінансові ресурси підприємництва. Тобто фінансові ресурси на макрорівні накопичуються як у результаті створення ВВП, так і внаслідок їх перерозподілу. На цьому рівні фінансові ресурси мають форму накопичень та вкладів у банківську систему.

На мезорівні фінансові ресурси нагромаджуються у суб’єктів підприємницької діяльності і є безпосереднім наслідком розподілу нового створеного ВВП. Фінансові ресурси суб’єктів господарювання мають форму фондів та капіталу господарюючих суб’єктів.

На макрорівні фінансові ресурси держави є результатом розподілу перерозподілу та централізації ВВП і мають форму бюджетних та позабюджетних фондів фінансових ресурсів. Державні фінанси складаються, по-перше, із власне державних фінансів, по-друге, з регіональних фінансів, по-третє, з місцевих фінансів. Базою цих видів державних фінансів є відповідні бюджети – державний, регіональний, місцевий, які є грошовими фондами формування і використання фінансових ресурсів певних рівнів управління державними структурами.

Основними джерелами формування грошових доходів держави є: податки (від доходу, благ і послуг, капіталу землі, майна або інших видів нерухомості); різного роду збори (збори за візи, збори за різноманітні дозволи та підписи, ліцензійні збори тощо); так звані неподаткові джерела (субсидії, позички шляхом випуску і розміщення облігацій, доходів від лотереї, доходів від державної підприємницької діяльності тощо).

За формами походження державні фінансові ресурси поділяються на ресурси накопичення (прибуток, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування) та на ресурси вторинного розподілу й перерозподілу (прямі і непрямі податки, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, приріст довготермінових вкладів тощо). Між розподілом фінансових ресурсів держави за джерелами формування існує обернена залежність: чим більша частина ресурсів у державі утворюється як ресурси нагромадження, тим менша частина їх утворюється внаслідок розподілу та перерозподілу. Однак ця залежність не є прямою: наприклад, коли амортизаційні відрахування тільки відображують просте відтворення вартості основних фондів, то кількість ресурсів нагромадження у державі загалом буде незначною.

Головним джерелом ресурсів розподілу є податки і прибуток. Прибуток прямо залежить від розміру амортизаційних відрахувань: чим меншим є розмір амортизаційних відрахувань, тим більшими є розміри прибутку і податку з прибутку.

Фінансова діяльність будь-якої держави спрямована на вирішення двох основних завдань; по-перше, зібрати передбачені державним бюджетом кошти та розподілити їх відповідно до суспільних потреб; по-друге, — проконтролювати законність збирання, розподілу та використання державних коштів. Держава здійснює свою фінансову діяльність за допомогою відповідних методів, які являють собою сукупність прийомів і способів, завдяки яким уповноважені державою органи від свого імені формують, розпоряджаються та використовують фонди грошових коштів.

 

Методи фінансової діяльності поділяються на три групи:

1) методи формування фінансових ресурсів;

2) методи розподілу фінансових ресурсів;

3) методи використання фінансових ресурсів.

 

Методами формування фінансових ресурсів є:

-         обов’язковий метод мобілізації фінансових ресурсів, який є провідним методом і полягає у примусовому і безвідплатному вилученні частини грошових коштів у їх власників на користь держави. Найпоширенішими видами обов’язкових платежів є податки, а також різні державні збори;

-         добровільний метод мобілізації фінансових ресурсів, який полягає переважно в диспозитивних способах забезпечення фінансових надходжень і механізмів кредитування. Цей метод передбачає відсутність імперативу (повеління) з боку держави під час здійснення платежів і реалізується шляхом проведення державних лотерей, випуску державою облігацій, інших цінних паперів, добровільних пожертвувань фізичних та юридичних осіб тощо.

 

Методи розподілу фінансових ресурсів:

-         метод фінансування, який означає безповоротний, безоплатний, цільовий, плановий відпуск грошових коштів із централізованого фонду, що здійснюється на підставі затверджених фінансових планів;

-         метод кредитування, який полягає у виділенні коштів на підставах цільового призначення, платності, поворотності та строковості.

 

Методи фінансування поділяються на підвиди залежно від певних ознак, наприклад, від мети використання коштів, джерел їх утворення, організаційно-правових режимів, об’єкта, суб’єктів тощо.

Так, якщо фінансові ресурси виділяються з державного бюджету, то це бюджетне фінансування; при виділенні грошових коштів з відомчих фондів (наприклад фондів міністерств) фінансування набуває характеру відомчого; виділення коштів із цільових фондів – це фінансування з цільових фондів.

 

Залежно від суб’єкта, що отримує грошові ресурси, та умов їх отримання виділяють:

-         дотацію – допомогу, що надається підприємствам, установам та організаціям на покриття збитків, зумовлених незалежними від них причинами, У фінансовій діяльності держави використовуються різні види дотацій. Бюджетна дотація — це безоплатна, безповоротна допомога з бюджету вищого рівня бюджету нижчого, яка не має цільового характеру і надається у разі перевищення видатків над доходами. У бюджетній діяльності застосовується також дотація вирівнювання, тобто міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його одержує;

 

-         субвенцію — міжбюджетний трансферт для застосування з певною метою в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції. З юридичного погляду, субвенція – це бюджетна дотація, яка має цільовий характер. Субвенція використовується як спосіб бюджетного регулювання з метою збалансування бюджетів нижчого рівня і надається з чітко визначеним призначенням як часткова державна фінансова допомога на програми і заходи, спрямовані на підтримку гарантованого законодавством мінімуму соціальної забезпеченості населення регіонів, де такий мінімум не забезпечується власними бюджетними доходами з незалежних від них причин економічного розвитку;

 

-         субсидію — цільову грошову допомогу, яка надається державою за рахунок коштів бюджету, а також спеціальних фондів юридичним та фізичним особам, місцевим державним органам, іншим державам. У бюджетній діяльності субсидія застосовується з метою збалансування регіональних та місцевих бюджетів, зміцнення їх дохідної бази і завжди передається безповоротно і безоплатно з вищих ланок бюджетної системи нижчим ланкам для фінансування конкретних заходів та установ, тобто має цільовий характер.

 

 

Методи використання фінансових ресурсів:

-         метод установлення цільового призначення державних фондів грошових коштів, який полягає в тому, що держава при формуванні фінансової системи одночасно визначає грошові фонди та напрями їх використання. Так, створивши Пенсійний фонд України, держава визначила його призначення, закріпивши в нормативних актах завдання та функції цього фонду;

 

-         метод визначення порядку використання коштів, отриманих з відповідного фонду, полягає в тому, що одержані з державного фонду кошти завжди мають своє призначення і можуть витрачатися лише на ті цілі, на які вони виділені;

 

-         метод установлення порядку розподілу прибутку державних господарюючих суб’єктів, за допомогою якого держава визначає характер використання цих прибутків і, відповідно, надає державним коштам цільове призначення;

 

-         метод установлення компетентними державними органами фінансових нормативів і лімітів використання грошових коштів, завдяки якому держава встановлює мінімальні та максимальні межі, а також розміри виділення і витрачання грошових коштів за певним напрямом.

Використання методів формування, розподілу та використання фінансових ресурсів визначається змістом і характером суспільних відносин, що регулюються державою.