9.2. Основи організації фінансів суб'єктів господарювання

 

Ринкові відносини зумовлюють посилення ролі фінансів господарюючих суб’єктів у системі господарювання. Конкурентоспроможність І платоспроможність суб’єктів господарювання визначаються раціональною організацією їх фінансів, яка має бути такою, щоб це сприяло підвищенню ефективності виробництва. Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їх кругообігом для досягнення економічних цілей відповідно до чинних законодавчих актів.

В основу організації фінансів суб’єктів господарювання покладено комерційний розрахунок, який ґрунтується на принципах саморегулювання, самоокупності, самофінансування. Комерційний розрахунок — це метод ведення господарювання, що полягає у постійному порівнюванні у вартісній формі витрат і результатів фінансово-господарської діяльності. Його метою є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімально можливого ризику.

Господарська діяльність переважної більшості підприємств має комерційний характер, їх мета полягає в одержанні прибутку та досягненні економічних і соціальних результатів діяльності. Поряд з цим існує некомерційне господарювання як самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. До некомерційних здебільшого належать освітянські, наукові, медичні, доброчинні та інші організації невиробничої сфери економіки.

Визначальний вплив на організацію фінансів суб’єктів господарювання мають:

-         організаційно-правова форма господарювання;

-         галузеві техніко-економічні особливості;

-         форма об’єднання підприємств, якщо підприємство входить до будь-якого об’єднання.

В Україні можуть діяти різні види підприємств, які різняться метою і характером діяльності, кількістю власників капіталу, їхніми правами і відповідальністю. Організаційно-правова форма господарювання підприємств регламентується Господарським кодексом України.

Залежно від форм власності в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

-         приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);

-         підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

-         комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

-         державне підприємство, що діє на основі державної власності;

-         підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).

 

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства:

-         унітарні, які створюється одним засновником. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

-         корпоративні, що утворюються, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

 

Організаційно-правова форма господарювання підприємств визначає зміст фінансових відносин у процесі формування статутного капіталу, відповідальність за зобов’язаннями, розподіл і використання прибутку. Це повною мірою стосується господарських товариств, якими, відповідно до Господарського кодексу України, визнаються підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, якщо інше не передбачено законом. Господарські товариства є юридичними особами, створюються і діють на підставі установчих документів (установчого договору, статуту).

Залежно від характеру інтеграції (осіб або капіталу) і міри відповідальності за зобов’язаннями (повна або часткова) господарські товариства поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, додатковою відповідальністю, командитні, акціонерні.

Повним товариством (товариство з повною відповідальністю) є господарське товариство, всі учасники якого згідно з укладеним між ними договором здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, яке має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, І несе відповідальність за своїми зобов’язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний капітал якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями власним майном, а у випадку його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов’язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

Акціонерним товариством є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями лише майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

За типом створення акціонерні товариства можуть бути публічними і приватними. Тип товариства (публічне чи приватне) залежить від кількості акціонерів, які входять до нього. Так, кількісний склад акціонерів приватного акціонерного товариства не може перевищувати 100 акціонерів. Кількісний же склад акціонерів публічного акціонерного товариства не обмежується. Публічне акціонерне товариство може здійснювати публічне і приватне розміщення акцій. Приватне ж акціонерне товариство може здійснювати лише приватне розміщення акцій. У разі ж прийняття загальними зборами приватного акціонерного товариства рішення про здійснення публічного розміщення акцій до статуту товариства вносяться відповідні зміни, у тому числі про зміну типу товариства – з приватного на публічне. Зміна типу товариства з приватного на публічне або навпаки є його перетворенням.

По-різному складаються фінансові відносини на підприємствах і стосовно розподілу прибутку. Прибуток корпоративних комерційних організацій, що лишається після розподілу у загальновстановленому порядку, розподіляється між учасниками на засадах корпоративності. Прибуток унітарних підприємств після сплати податку на прибуток та інших обов’язкових платежів повністю лишається у розпорядженні підприємств і використовується для виробничого та соціального розвитку.

На організацію фінансів суб’єктів господарювання значний вплив мають також галузеві особливості їх діяльності. Галузева техніко-економічна специфіка впливає на склад і структуру виробничих фондів, тривалість виробничого циклу, особливості кругообігу грошових коштів, джерела фінансування простого і розширеного відтворення, склад і структуру фінансових ресурсів як у грошовій, так і в натуральній формах.

Так, особливістю організації діяльності торговельного підприємства є поєднання операцій виробничого характеру (сортування, фасування, пакування тощо) з операціями з реалізації товарів. Торговельне підприємство здійснює витрати тільки для доведення закуплених товарів до споживача. Є галузева специфіка у складі і структурі оборотних коштів такого підприємства: значна їх частка припадає на товарні запаси. Галузева специфіка структури основних фондів полягає у поєднанні власних і орендованих фондів.

На підприємствах із тривалим виробничим циклом (літакобудування, суднобудування), а також із сезонним характером виробництва (сільське господарство) виникає потреба в додаткових фінансових ресурсах, що зумовлює залучення коштів у формі банківського кредиту. Це, в свою чергу, призводить до зростання собівартості продукції, оскільки кредитні кошти є платними. Особливості виробничого процесу в деяких видах підприємницької діяльності впливають на швидкість обігу фінансових ресурсів, структуру грошових фондів, що обслуговують цей процес, взаємовідносини господарюючих суб’єктів із бюджетом і соціальними позабюджетними фондами. Всі ці особливості враховуються при формуванні фінансових ресурсів суб’єктів господарювання та їх використанні.

На організацію фінансів підприємств також впливають різні форми їх об’єднань. Згідно з Господарським кодексом України, об'єднанням підприємств визнається господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Об’єднання підприємств є юридичною особою і можуть утворюватися на невизначений строк або як тимчасові об’єднання.

 

В Україні можуть створюватись і функціонувати два типи об’єднань підприємств:

1)     добровільні, які мають право на добровільних засадах об’єднувати свою науково-технічну, виробничу, комерційну та інші види діяльності І створювати добровільні об’єднання, якщо це не суперечить анти монопольному законодавству України;

2)     інституціональні, діяльність яких започатковується у директивному порядку міністерствами (відомствами), органами самоврядування чи безпосередньо Кабінетом Міністрів України. Нині в України функціонують потужні державні корпорації в агропромисловому комплексі, будівництві та інших секторах економіки, створені на базі колишніх галузевих міністерств. Підприємство, що входить до Інституціонального об’єднання, не має права без згоди об’єднання виходити з його складу, а також об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими господарюючими суб’єктами та приймати рішення про припинення своєї діяльності.

 

Залежно від порядку заснування об’єднання підприємств поділяються на такі види:

-         господарське об’єднання, що є об ’ єднанням підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду які на добровільних засадах об’єднали свою господарську діяльність. Господарські об’єднання діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками;

-         державне (комунальне) господарське об’єднання, яке є об’єднанням підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об’єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування. Державне (комунальне) господарське об’єднання діє на основі рішення про його утворення та статуту який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об’єднання.

Організаційно-правовими формами господарських об’єднань в Україні є асоціації, корпорації, консорціуми, концерни та інші об’єднання підприємств, передбачені законом. Державні І комунальні господарські об’єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об’єднання (комбінат, трест тощо).

Асоціація – це договірне об’єднання, створене для постійної координації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися. Члени асоціації зберігають юридичну і фінансову самостійність. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств — учасників асоціації.

Корпорація — це договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум – це тимчасове статутне об’єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Учасниками консорціуму можуть бути державні і приватні фірми, а також окремі держави (наприклад, міжнародний консорціум супутникового зв’язку). Учасники консорціуму зберігають юридичну і фінансову самостійність. У випадку досягнення мети створення консорціуму він припиняє свою діяльність.

Концерн — це статутне об’єднання підприємств, а також інших організацій на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об’єднання з централізацією функцій науково-технічного І виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, Іншими підприємствами та організаціями. Після створення концерну суб’єкти господарювання втрачають свою самостійність. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Асоційовані підприємства (господарські організації) – це група суб’єктів господарювання — юридичних осіб, пов’язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному капіталі та/або управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною. Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у випадку, якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону та/або установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів. Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у випадку якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному капіталі та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України.

Холдингова компанія — це публічне акціонерне товариство, яке володіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів акцій, що перебувають у державній власності). Якщо корпоративне підприємство через дії або бездіяльність холдингової компанії виявиться неплатоспроможним та визнається банкрутом, то холдингова компанія несе субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями корпоративного підприємства.

Законодавством України можуть визначатися й інші форми об’єднання інтересів підприємств (союзи, спілки, асоціації підприємців тощо).