8.1. Поняття, класифікація та роль соціальних позабюджетних фондів

 

Держава для виконання своїх функцій використовує переважно кошти державного бюджету. Однак вона має певні потреби, які мають особливе значення. Тому для вирішення окремих загальнодержавних програм залучаються інші форми перерозподілу централізованих фінансових ресурсів, до яких належать державні цільові

Державні цільові фонди — це фонди фінансових ресурсів, що створені державою для задоволення соціальних та економічних потреб населення, для витрат на розширення виробництва, розвиток науково-технічного потенціалу держави тощо.

Державні цільові фонди поділяються на цільові бюджетні (фонди, що входять до складу державного бюджету, наприклад, Фонд соціального захисту інвалідів) та цільові позабюджетні (фонди, що не входять до складу державного бюджету, наприклад, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття). Державні цільові фонди також класифікуються за формою власності (державні та недержавні), за рівнем управління (загальнодержавні І регіональні), за цільовим призначенням (соціальні та економічні), за терміном дії (постійні й тимчасові).

Важливу роль у функціонуванні фінансової системи держави відіграють соціальні позабюджетні фонди, які є самостійною ланкою державних фінансів. Основним призначенням цих фондів є забезпечення спеціальних органів державної виконавчої влади таким обсягом фінансових ресурсів, який би був достатнім для виконання ними своїх повноважень.

Виникнення і функціонування соціальних позабюджетних фондів пов’язане з розвитком держави та наявністю товарно-грошових відносин. Об’єктивна необхідність у таких фондах пов’язана з тим, що в умовах товарно-грошових відносин держава має ефективно організувати перерозподіл валового внутрішнього продукту, формуючи фонди грошових коштів з метою повної реалізації своєї соціально-економічної політики.

Позабюджетні фонди як фінансова категорія – це фонди фінансових ресурсів, необхідних для фінансування пріоритетних напрямів соціально-економічних завдань держави та органів місцевого самоврядування. Вони не включаються до державного бюджету і мають цільове призначення, реалізуючи конституційні права громадян на пенсійне забезпечення, соціальне страхування, охорону здоров’я тощо. Ці фонди є державною власністю.

Зміст позабюджетних фондів характеризується сукупністю розподільних відносин, що здійснюються за їх допомогою, а саме:

-         між органами державної виконавчої влади та юридичними особами, що сплачують внески у фонди;

-         між органами державної виконавчої влади і фізичними особами, що сплачують внески та отримують соціальні послуги з цих фондів;

-         між органами державної виконавчої влади, пов’язані з перерозподілом коштів державного бюджету, окремих соціальних фондів;

-         між органами державної виконавчої влади та кредитними установами з приводу отримання та повернення кредитів, вкладення тимчасово вільних коштів на депозитні рахунки;

-         між робочими органами фондів й установами, що надають громадянам соціальні послуги.

За формою бюджети соціальних позабюджетних фондів є фінансовими планами спеціальних органів державної виконавчої влади, що мають особливий склад і структуру доходів і видатків, характеризуються певним порядком складання, затвердження і виконання. Організаційна структура позабюджетних фондів складається з правлінь і виконавчих дирекцій, які розпоряджаються коштами цільового призначення.

 

Економічна роль позабюджетних фондів полягає у тому, що вони:

1)     є важливим засобом перерозподілу валового внутрішнього продукту, який активно використовується державою. Обсяг акумульованих коштів у цих фондах становить близько половини обсягу доходів державного бюджету;

2)     функціонують на страхових засадах, що передбачає солідарний перерозподіл коштів між учасниками; за мінімальних платежів забезпечуються грошові виплати у разі настання страхових випадків;

3)     забезпечують позабюджетне надходження грошових коштів у формі обов’язкових внесків для здійснення соціальної політики держави, закріплюючи за страховими внесками конкретні соціальні виплати й послуги. Держава гарантує громадянам матеріальну підтримку у разі настання пенсійного віку, втрати працездатності, втрати годувальника, народження дитини тощо;

4)     є дієвим інструментом реалізації пріоритетних загальнодержавних програм, державного впливу на ринку праці при вирішенні демографічних проблем, організації охорони праці на підприємствах тощо.