7.4. Державний борг і механізм його формування

 

Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі веде до формування державного боргу. Державний борг – це сума заборгованості держави своїм внутрішнім і зовнішнім кредиторам.

Залежно від сфери розміщення державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній. Внутрішній борг – це сукупність зобов’язань держави перед внутрішніми кредиторами (резидентами), а зовнішній борг – сукупність зобов’язань держави перед іноземними кредиторами (нерезидентами). Останній формується сумарними зобов’язаннями, що знаходяться у руках Іноземців-кредиторів, незалежно від валюти вираження і місця придбання. Внутрішній борг є більш вигідним і менш небезпечним, ніж зовнішній. Повернення внутрішнього боргу і виплати відсотків за ним не зменшують фінансового потенціалу держави, тоді як зовнішній борг має у своїй основі відплив капіталу з держави. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у власності держави. Платоспроможність за внутрішніми позиками забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність держави за зовнішніми позиками залежить насамперед від валютних надходжень. Можливості у погашенні зовнішнього боргу визначаються станом торговельного балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність держави і дають змогу урегулювати платіжний баланс.

За періодом сплати розрізняють капітальний і поточний борг. Капітальний борг є загальною сумою заборгованості держави, що підлягає виплаті у майбутньому незалежно від терміну. Поточний борг – це борг, час повернення якого настає в поточному бюджетному періоді. Залежно від отримувача кредитних ресурсів державний борг може бути прямим і гарантованим. До першого належить борг, що відображає обсяги позичених ресурсів, які надійшли в розпорядження уряду країни, до другого – зобов’язання держави як гаранта повернення ресурсів кредитору в разі неплатоспроможності позичальника.

В Україні державні внутрішні та зовнішні запозичення здійснюються у межах, визначених законом про Державний бюджет України, з дотриманням граничного обсягу державного боргу. Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень належить державі в особі Міністра фінансів України або особі, яка виконує його обов’язки, за дорученням Кабінету Міністрів України. Останній визначає умови здійснення державних запозичень, у тому числі вид, валюту, строк і відсоткову ставку державного запозичення.

Оперативний облік державного боргу та гарантованого державою боргу здійснюється Міністерством фінансів України, а їх бухгалтерський облік — Державною казначейською службою України. Контроль за станом державного боргу здійснюється Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України. Міністерство фінансів України публікує в офіційних виданнях відомості про стан державного боргу. Кабінет Міністрів України разом зі звітом про виконання Державного бюджету України подає Верховній Раді України звіт про стан державного та гарантованого державою боргу.

Ставлення вчених до боргів держави було і залишається неоднозначним. У більшості наукових праць XVIII і XIX ст. державний борг розглядався як явище негативне. Так, А. Сміт наголошував у своїх працях, що зростання державного боргу може спричинити банкрутство держави як позичальника. Досить категорично щодо державних запозичень висловлювався й інший відомий учений – Т.Р. Мальтус, який зазначав, що великий державний борг – це ракова пухлина, яка роздирає життя народу і його добробут. Такої ж думки дотримувався Ж. Б. Сей, який порівнював державний борг із новою зброєю, страшнішою за порох, зброєю, якою держава повинна користуватися лише у крайньому випадку. Водночас досвід розвитку світової економіки підтвердив, що державні запозичення не завжди ведуть до банкрутства держави або до ЇЇ зубожіння. Підтвердженням тому є досвід Англії, яка вважається батьківщиною державного кредиту і яка, незважаючи на зростання державного боргу, досягла розквіту економіки.

Сама по собі наявність державного боргу не дає уявлення про реальний фінансовий стан держави, оскільки борг може зростати у міру збільшення ВВП і на його розмір впливає інфляція. Більш змістовним є відносний показник заборгованості, який обчислюють як відношення державного боргу до ВВП. Так, відповідно до Бюджетного кодексу України, загальний обсяг державного боргу та гарантованого державою боргу на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 60% річного номінального обсягу валового внутрішнього продукту України.

Крім того, визначають й інші показники боргового навантаження: відношення загальної суми річних платежів за державним боргом до валового внутрішнього продукту; відношення загальної суми річних платежів за державним боргом до доходів державного бюджету звітного року; валютну структуру державного боргу; відношення державного боргу в іноземній валюті до золотовалютних резервів НБУ; відношення платежів за державним боргом в іноземній валюті у відповідному році до обсягу валютних резервів НБУ на початок відповідного періоду; відношення річних виплат за державним боргом в іноземній валюті до обсягу експорту за відповідний рік.

Зарубіжний досвід показує, що дотримуватися встановлених вимог за міжнародними стандартами (державний борг не повинен перевищувати 60% ВВП) досить важко багатьом країнам світу. Так, за даними Єврокомісії, державний борг країн Євросоюзу до ВВП за підсумками 2010 р. становив близько 79%, а за даними Міжнародного рейтингового агентства Fitch державний борг Японії більш як у 2 рази перевищив ВВП (210% до ВВП). При цьому Японія залишається найбільш економічно розвиненою країною світу. Звідси випливає, що проблема державного боргу не в його розмірі – в абсолютних сумах і стосовно ВВП, а в забезпеченні платоспроможності держави.

Державний борг, його розміри, методи розміщення і погашення прямо або опосередковано впливають практично на всі процеси економічного життя держави: економічне зростання і розподіл доходів, бюджетний дефіцит і розмір грошової маси в обігу, звуження чи розширення сукупного попиту і пропозиції, рівень споживання і нагромадження, баланс поточних зовнішніх рахунків, міжнародну платоспроможність та кредитний рейтинг країни. З огляду на це, держава не повинна категорично відмовлятися від наявності державного боргу як макроекономічного інструменту у процесі реформування економіки.

При цьому слід враховувати як позитивний, так і негативний вплив державного боргу на економіку. Залучення зовнішніх позик означає надходження додаткових фінансових ресурсів, що можуть дати поштовх економічному зростанню, а зовнішня заборгованість дає можливість країні здійснювати більші сукупні витрати, ніж вироблений національних дохід, та фінансувати інвестиції, що не забезпечуються внутрішніми нагромадженнями. Однак поряд із надмірними державними витратами, незбалансованістю державного бюджету, неефективною податковою політикою, прорахунками у валютній політиці зовнішній борг може спровокувати надзвичайно важкі кризові явища в економіці, обмежити інвестиційну активність у державі.

Таким чином, державний борг може виступати як засіб забезпечення безпеки або, навпаки, як фактор посилення загроз і ризиків. У цьому зв’язку тільки здійснення ефективної стратегії управління державним боргом сприятиме ефективному використанню запозичень і створить належні умови для оптимізації боргового навантаження.