7.2. Форми державного кредиту та класифікація державних позик

 

Розрізняють два види державного кредиту — міжнародний і внутрішній, кожен з яких має свої особливості і форми вияву (рис. 7.1).

 

 

Рис. 7.1. Форми державного кредиту

 

Міжнародний державний кредит – це сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника або кредитора. Найбільш типовими формами такого кредиту є зовнішні державні позики, забезпечені випуском цінних паперів, позики, що надаються на підставі угод на двосторонній та багатосторонній основі, державна гарантія.

Державні зовнішні позики надаються на умовах поверненості, терміновості і платності. Головною метою державних зовнішніх позик є сприяння зміцненню економічного потенціалу, подолання фінансових труднощів країни-отримувача, надання продовольчої допомоги. Сума отриманих зовнішніх позик із нарахованими відсотками включається у державний борг країни. Державам, що терплять значні економічні і фінансові труднощі, зовнішні позики можуть бути надані на пільгових умовах.

Зовнішні позики надаються за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Отримувачами позик можуть бути центральні уряди, республіканські й місцеві органи влади. Кредиторами можуть бути іноземні держави, фінансово-кредитні установи й інші юридичні особи іноземних держав, приватні особи, міжнародні фінансові інституції. До них належать Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку, держави Європейського співтовариства. Усі проекти, на які можуть бути надані позички вказаними організаціями, поділяються на чотири групи: проекти макроекономічної стабілізації економіки країни-позичальника; проекти структурних перетворень у певних секторах економіки; інвестиційні проекти; проекти технічної допомоги. Кредити міжнародних фінансових організацій надаються на вигідних умовах під низькі відсотки на строк до 20 років. Найбільшу складність для держави як у частині зростання зовнішньої заборгованості, так і в частині використання кредитів становлять запозичення, отримані від Іноземних комерційних структур під гарантію уряду. Як показує досвід багатьох країн, ці кредити мають найнижчі показники ефективності використання.

Державні зовнішні позики надаються у грошовій або товарній формі (наприклад, кредити держав-постачальників енергоносіїв). Зазвичай вони бувають середньо або довгостроковими. Грошові позики надаються у валюті країни-кредитора чи у вільно конвертованій валюті. Погашення позик за згодою сторін здійснюється товарними поставками чи валютою. Погашення позик і виплата відсотків за ними може відбуватися після закінчення пільгового періоду, який надає відстрочення погашення позики на 3—5 років після використання кредитних коштів.

Внутрішній державний кредит — це сукупність відносин, у яких держава зазвичай виступає позичальником грошових коштів, а її кредиторами є банківські установи, підприємства, страхові компанії, населення та ін. Внутрішній державний кредит може виступати у таких формах: державні позики, використання частини вкладів населення в ощадних установах, грошово-речові лотереї, використання коштів державного позикового фонду.

Державні позики як основна форма внутрішнього державного кредиту характеризуються тим, що тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій залучаються на фінансування суспільних потреб через випуск і реалізацію облігацій та казначейських зобов’язань. Ці боргові цінні папери символізують боргове зобов’язання держави, з одного боку, а з другого – засвідчують внесення їхніми власниками коштів до бюджету, гарантують повернення основної суми боргу після визначеного терміну, а також дають право власникам на отримання певного доходу.

Водночас є певні ідентифікаційні ознаки, якими вони вирізняються. Основною відмінністю між облігаціями і казначейськими зобов’язаннями є те, що перші можуть бути розміщені серед будь-яких груп Інвесторів, а другі – лише серед населення. Крім того, емітентом облігацій від імені держави може виступати Міністерство фінансів України, а використання коштів, отриманих від їх розміщення, регулюється лише нормою, що встановлює загальне правило спрямування таких коштів до державного бюджету, натомість емітентом казначейських зобов’язань може бути Державна казначейська служба України, а кошти, отримані від їх розміщення, направляються до державного бюджету лише на покриття поточних видатків.

У тісному зв’язку з державними позиками перебуває друга форма державного кредиту, функціонування якої опосередковується через систему ощадних установ. На відміну від першої форми державного кредиту, за якої юридичні і фізичні особи купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних коштів, ощадні установи дають кредит державі за рахунок позичкових засобів. Наявність посередника між державою і громадянами в особі ощадних установ і надання позики останніми державі за рахунок позичкових засобів без відома їх реального власника (громадян) дають змогу виділити ці відносини як особливу форму державного кредиту. У нашій державі перетворення частини внесків населення в державні позики досягається через придбання Ощадбанком державних цінних паперів.

Грошово-речові лотереї як форма державного кредиту доволі активно використовувались в СРСР для поповнення доходів бюджету. В Україні у 1998 р. була прийнята постанова Кабінету Міністрів України «Про сприяння розвитку державної системи лотерей в Україні», яка визначає умови і правила розповсюдження державних лотерей. Так, установлено, що призовий фонд державних лотерей повинен бути не меншим ніж 50 відсотків від суми отриманих доходів. Крім того, до Державного бюджету України перераховується 30% доходів, що залишаються після виплат призового фонду у розпорядженні підприємств, установ чи організацій, які одержали право на проведення державної грошової лотереї. Лотерея може проводитися як із застосуванням лотерейних білетів, так і через електронне обладнання, використання якого дає змогу заміняти лотерейні білети іншими документами або в Інший спосіб засвідчувати участь у грі та надавати право на одержання виграшу. Білети розповсюджуються при дотриманні принципу добровільності. Контроль за дотриманням правил розповсюдження лотерей покладено на Міністерство фінансів України.

Використання державою коштів позикового фонду характеризується тим, що державні кредитні установи безпосередньо передають частину кредитних ресурсів на покриття витрат уряду. Ця форма державного кредиту зазвичай функціонує в командно-адміністративній системі. Вона призводить до розвитку інфляційних процесів, що особливо небезпечні в умовах жорсткого контролю за емісією грошових знаків з боку демократично обраних органів влади. У цьому зв’язку нормалізація відносин між державою і кредитною системою полягає у визнанні неможливості прямого запозичення позичкових коштів для покриття бюджетного дефіциту.

Основною формою державного кредиту є державні позики, які класифікуються за певними ознаками:

 

1) за правовим оформленням:

-         державні позики, що надаються на підставі угод. Як правило, ними оформляються кредити від урядів інших країн (міжурядові позики на двосторонній основі), а також кредити від міжнародних організацій (зовнішні позики на багатосторонній основі);

-         державні позики, забезпечені випуском цінних паперів (облігаціями та казначейськими зобов’язаннями), за допомогою яких мобілізуються кошти на фінансовому ринку;

 

2) за місцем розміщення:

-         внутрішні (облігації, казначейські зобов’язання), що розміщуються в певній країні на внутрішньому фінансовому ринку і зазвичай у національній валюті. У процесі розміщення внутрішніх державних позик активну участь можуть брати і нерезиденти;

-         зовнішні, які розмішуються у вигляді облігацій на міжнародному фінансовому ринку, головним чином в іноземній валюті чи безоблігаційні позики, що надаються на підставі угод і надходять ззовні від урядів Інших країн, міжнародних організацій та нерезидентів;

 

3) за правом емісії:

-         державні позики, які випускаються центральними органами управління і надходження від них спрямовуються у центральний бюджет;

-         місцеві позики, які випускаються місцевими органами управління і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети. В Україні місцеві позики ще не набули поширення, однак у перспективі можуть стати важливим фінансовим інструментом економічного розвитку;

 

4) за формою випуску:

-         готівкові, які супроводжуються емісією державних цінних паперів;

-         безготівкові, які емітуються шляхом записів на відповідних рахунках в електронному депозитарії;

 

5) за характером обігу цінних паперів:

-         ринкові, що вільно купуються і продаються на ринку цінних паперів;

-         неринкові, що мають обмеження щодо купівлі і продажу чи не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати;

 

6) залежно від термінів погашення заборгованості:

-         короткострокові (термін погашення до одного року);

-         середньострокові (від одного до п’яти років);

-         довгострокові (понад п’ять років);

 

7) залежно від забезпеченості:

-         заставні, які відображають один з основних принципів кредитування – принцип матеріальної забезпеченості. Заставні позики забезпечуються державним майном або конкретними доходами;

-         беззаставні, які не мають конкретного матеріального забезпечення і надійність яких визначається авторитетом держави;

 

8) за характером виплати доходу:

-         відсоткові, за якими виплата доходу здійснюється у вигляді позичкового відсотка. При цьому власники державних цінних паперів можуть отримувати дохід як за фіксованою на весь період позики ставкою, так і плаваючою, що регулярно переглядається і може змінюватися відповідно до різних чинників, передусім попиту і пропозиції на грошово-кредитному ринку;

-         безвідсоткові (дисконтні), які реалізуються зі знижкою, а погашаються за номінальною вартістю. Відсотки за такою облігацією не нараховують, а дохід кредитора виникає внаслідок її погашення за ціною, вищою від ціни придбання;

-         виграшні, що реалізуються без встановлення фіксованих відсотків, а виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Власники отримають дохід за умови включення номера їхньої облігації у виграшний тираж погашення, причому дохід отримують лише ті кредитори, чиї облігації виграли;

 

9) за характером погашення заборгованості:

-         ординарні, за якими погашення може відбуватися одночасно для всіх випущених позик;

-         серійні, за якими погашення здійснюється деякими частинами через певні проміжки часу;

-         з достроковим погашенням, до якого держава може вдатися з урахуванням ситуації на фінансовому ринку та лише за наявності коштів.

 

Отже, державний кредит – це сукупність різноманітних форм і методів фінансових відносин. Такий підхід сприяє створенню сприятливих передумов для залучення коштів як для держави, так і для ЇЇ кредиторів. Різноманітність форм забезпечує максимальне врахування різнобічних інтересів юридичних та фізичних осіб.