7.1. Економічна сутність і роль державного кредиту

 

Державний кредит є самостійною економічною категорією, яка, будучи невід’ємною складовою фінансів, має ознаки, притаманні фінансам у цілому, але водночас має особливості, якими відрізняється від інших ланок фінансової системи. Державний кредит є доволі специфічною ланкою державних фінансів: не має ні уособленого органу управління, ні окремого фінансового фонду, а перерозподіляється, як правило, через бюджет. Проте він характеризує особливу форму фінансових відносин держави, тому виділяється в окрему ланку.

Історично державний кредит виник і набув розвитку в Англії. Ефективне використання державного кредиту7 для фінансування державних потреб зробило Англію у XVII ст. могутньою і стабільною державою. Позитивний досвід Англії у застосуванні державного кредиту, незважаючи на зростання державного боргу, спонукав уряди різних держав до залучення коштів для покриття своїх потреб шляхом позик і кредитів, які стали відігравати надзвичайно важливу роль у забезпеченні державних органів додатковими фінансовими ресурсами та у фінансуванні бюджетного дефіциту.

В умовах ринкових відносин державний кредит є доволі розвиненою ланкою державних фінансів, що відіграє значну роль у функціонуванні фінансової системи. Ця роль є досить багатогранною і вже давно не зводиться лише до проблеми пошуку і залучення коштів, яких бракує, а пов’язується з регулюванням соціально-економічних процесів.

Об’єктивна потреба у використанні державного кредиту на задоволення потреб суспільства зумовлена постійною суперечністю між обсягом цих потреб і можливостями держави щодо їх задоволення за рахунок бюджетних коштів. Виконання державою своїх функцій вимагає постійного збільшення бюджетних витрат. Однак доходи державного бюджету завжди обмежені. Тому за наявності вільних грошових ресурсів у населення, підприємств і організацій державні органи влади вдаються до державного кредиту.

Доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідками для державних фінансів і грошового обігу держави порівняно з іншими способами (наприклад, емісії грошей) балансування доходів і витрат уряду. Цього досягають переміщенням попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових інституцій без збільшення сукупного попиту і кількості грошей в обігу.

Призначення державного кредиту виявляється передусім у тому, що він є методом мобілізації державою додаткових фінансових ресурсів. За дефіцитності державного бюджету додатково мобілізовані фінансові ресурси використовуються на покриття різниці між бюджетними видатками І доходами.

Як економічна категорія державний кредит є сукупністю економічних відносин між державою, з одного боку, і резидентами (фізичними та юридичними особами) та нерезидентами (у тому числі іноземними державами й міжнародними фінансовими інституціями) — з другого, за яких держава є позичальником, кредитором і гарантом.

Найчастіше держава виступає у ролі позичальника, коли залучає кошти у фізичних і юридичних осіб та іноземних держав. При цьому суб’єктами кредитних відносин, згідно з чинним вітчизняним законодавством, можуть бути: Кабінет Міністрів України; Рада міністрів Автономної Республіки Крим; міські ради; Міністерство фінансів України; Державна казначейська служба України; Національний банк України. Кредиторами можуть виступати громадяни, підприємства, комерційні банки, страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, уряди іноземних держав, міжнародні фінансово-кредитні організації тощо.

Як кредитор держава за рахунок коштів бюджету надає на платній основі за умови обов’язкового повернення кредити юридичним і фізичним особам, урядам іноземних держав. Обсяг таких операцій значно менший, ніж за попередньої форми.

У разі якщо держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов’язань, взятих на себе фізичними або юридичними особами, вона є гарантом. Перші дві форми кредитних відносин відразу впливають на розмір фонду грошових ресурсів, остання — не завжди призводить до її зміни (якщо боржник розраховується вчасно, то гарант не робить ніяких витрат).

Державний кредит як економічна категорія поєднує в собі особливості кредитних відносин, зокрема, здійснюється на принципах поверненості, строковості і платності. Однак між державним і банківським кредитом як класичною формою кредитних відносин є істотні відмінності:

1) потреба суб’єктів господарювання у банківському кредиті виникає у зв’язку з нерівномірним рухом вартості у процесі виробництва та обміну, а у приватних осіб – у зв’язку з вирішенням тимчасових індивідуальних фінансових проблем. Потреба у державному кредиті виникає через фінансові негаразди країни;

2) у випадку банківського кредиту економічні інтереси кредитора та позичальника збігаються. Форма власності на грошові кошти, які позичаються, не змінюється. Банківські відсотки за кредит є інструментом впливу на діяльність позичальника. Особливістю державного кредиту є те, що економічні інтереси кредитора І позичальника відносно відокремлені. Держава забезпечує економічну зацікавленість підприємств, комерційних банків, громадян у добровільній передачі своїх грошових коштів у тимчасове користування позичальника (держави). Для цього держава бере на себе гарантійне зобов’язання не тільки повернути позичені кошти, але й сплатити кредитору певну суму доходу, однією з форм якого є відсотки за позику. При державному кредиті відсотки за позику виконують роль економічного стимулу для передачі грошових коштів у розпорядження держави;

3) банківський кредит має цільове призначення і використовується з метою кредитування суб’єктів господарювання для забезпечення безперебійності процесу розширеного відтворення і підвищення його ефективності. Банківський кредит можуть отримувати також приватні особи для покриття поточних витрат і витрат капітального характеру. Державний кредит не має цільового призначення. За його рахунок забезпечуються різноманітні платежі товарного та нетоварного характеру, які передбачені державним бюджетом;

4) щодо банківського кредиту терміни повернення коштів чітко регламентуються. Якщо вони порушуються, комерційний банк застосовує до позичальника економічні санкції (підвищуються відсоткові ставки, достроково стягується заборгованість за позиками, припиняється видача нових кредитів тощо). За державного кредиту, коли держава залучає кошти у своїх фізичних і юридичних осіб, відносини між позичальником і кредитором складаються на добровільній основі. При цьому стосовно позичальника не передбачаються і не застосовуються ніякі економічні санкції.

Отже, державний кредит — це сукупність економічних відносин, що виникають між державою та юридичними або фізичними особами з питань, по-перше, вилучення тимчасово вільних коштів і використання їх на фінансування державних витрат, по-друге, надання фінансової допомоги підприємствам та організаціям на умовах поверненості, терміновості та платності.

Сутність державного кредиту розкривається в його функціях, які характеризують суспільне призначення цієї категорії. Державний кредит виконує три функції: розподільну, регулюючу і контрольну.

Завдяки розподільній функції державного кредиту забезпечується формування централізованих грошових фондів держави або їх використання на принципах строковості, платності і повернення. Як позичальник держава мобілізує додаткові кошти для фінансування своїх витрат.

Регулююча функція державного кредиту полягає в тому, що держава, вступаючи в кредитні відносини, регулює грошовий обіг, рівень відсоткових ставок і ліквідність банківської системи. Регулювання грошового обігу здійснюється за допомогою операцій купівлі-продажу державних цінних паперів центральним банком. Операції з цінними паперами на фондовому ринку призводять до зміни маси грошей, що впливає на пропозицію грошей та рівень відсотка за користування ними.

Контрольна функція державного кредиту забезпечує контроль у процесі залучення державних позик і розміщення позикових коштів, дає змогу контролювати напрями та цільове використання позик, строки їх повернення і своєчасність сплати відсотків, здійснювати моніторинг і забезпечувати платоспроможність держави.