5.6. Сутність, класифікація та методи фінансування бюджетного дефіциту

 

Формування і стан бюджету мають особливе значення для держави, кожного суб’єкта господарювання і громадянина, а також для суспільства в цілому. У процесі збалансування бюджету шляхом зіставлення його доходів і видатків визначаються показники стану бюджету, до яких належать:

1. Рівновага доходів і видатків бюджету (баланс бюджету). Цей показник свідчить про збалансованість бюджету, тобто про достатність дохідних джерел для фінансування потреб держави у плановому році. Такий стан вважається оптимальним, а його досягнення є найважливішим завданням бюджетного планування.

2. Бюджетний профіцит (перевищення доходів над видатками бюджету). Цей стан бюджету відображає стабільну фінансову ситуацію, хоча і не є метою діяльності держави. Він може виявлятися в різних формах:

- бюджетних резервів, що сформувалися в результаті зміни економічної кон’юнктури на світовому рівні (наприклад, зміна цін на нафтопродукти) або в межах держави за рахунок її економічного зростання. Проте на практиці бюджетні резерви зазвичай мають правові засади формування. Так, в Україні для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені під час складання проекту державного бюджету, у його складі обов’язково виокремлюється резервний фонд, обсяг якого не має перевищувати 1% обсягу видатків загального фонду державного бюджету. Порядок використання коштів з резервного фонду державного бюджету визначається Кабінетом Міністрів України;

- перевищення доходів над видатками, яке виникає внаслідок надмірної дохідної бази окремих бюджетів порівняно з нормованими органами влади та управління вищого рівня видатками. Таке перевищення в Україні має форму «бюджетного надлишку» і підлягає вилученню до бюджету вищого рівня;

- наслідком антициклічної політики держави в результаті збалансування бюджету в межах не одного, а кількох років. В окремі роки визначеного періоду формуються бюджетні профіцити, в інші – дефіцити, але обсяги бюджетних дефіцитів і профіцитів при цьому збалансовані;

- перевищення доходів над видатками внаслідок застосування виваженої податкової політики, яка передбачає уповільнення податкового тиску і зменшення податкових ставок.

3. Бюджетний дефіцит (перевищення видатків над постійними доходами бюджету). Показник бюджетного дефіциту свідчить про перевищення передбачених у бюджеті видатків над постійними доходами, до яких належать податки, збори й обов’язкові платежі, що згідно з бюджетною класифікацією вважаються доходами бюджету. Наявність бюджетного дефіциту показує, що у плановому бюджетному році до бюджету включені такі видатки держави, які не мають грошового забезпечення. Таке явище є негативним, проте дефіцит бюджету не свідчить про незбалансованість бюджету загалом, оскільки у процесі складання і затвердження бюджету визначаються необхідні джерела фінансування дефіциту.

Показники дефіциту (як і профіциту) обчислюють у процесі складання бюджету, записують окремим рядком у законі про Державний бюджет України на плановий рік, тобто стосуються бюджету як основного фінансового плану. За результатами виконання бюджету такі показники обчислюються за спеціальною методикою і відображаються у звітності про виконання бюджету.

Дефіцит державного бюджету є складним та неоднозначним явищем. Для держави це завжди небажане і досить часто негативне явище. Бюджетний дефіцит негативно впливає на економіку, зокрема стимулює інфляційні процеси, стримує економічне зростання держави, а також має негативні соціальні наслідки. Однак поміркований бюджетний дефіцит, на думку представників кейнсіанської школи, є благо, оскільки дефіцит бюджету дає змогу збільшити сукупний попит шляхом дефіцитного фінансування державних видатків. Система дефіцитного фінансування державних потреб є досить звичайною практикою у державах із різними фінансовими можливостями. Величина дефіциту бюджету у світі коливається від 3 до 15% від ВВП. Держави ЄС максимально можливим рівнем бюджетного дефіциту вважають 6% від ВВП, хоча вже за 3% його рівня спостерігаються зростання інфляції та зниження Інвестиційної активності.

Бюджетний дефіцит класифікується за такими ознаками:

 

1) за формою прояву і поділяється на:

- плановий дефіцит, який запланований і затверджений законом про державний бюджет;

- фактичний дефіцит, який показує реальне перевищення, офіційно зафіксоване наприкінці бюджетного періоду;

- прихований дефіцит як занижена величина фактичного бюджетного дефіциту і державного боргу, що диктується певними політичними мотивами (наприклад, перед виборами з метою підвищення власного рейтингу), також він може бути наслідком «жорсткого» курсу уряду на щорічно збалансований бюджет.

 

2) за причинами виникнення і буває:

- свідомим дефіцитом, коли виникає за умов достатності ресурсів у суспільстві та досить високого рівня доходів підприємницьких структур і населення. Свідомий дефіцит пов’язаний з політикою помірного оподаткування з метою зміцнення фінансової бази суб’єктів господарювання;

- вимушеним дефіцитом, що пов’язано з низьким рівнем виробленого ВВП і нездатністю системи оподаткування забезпечити бюджет держави достатніми доходами;

- циклічним дефіцитом, який є наслідком циклічного падіння виробництва (скорочення національного доходу та обсягу виробництва) в результаті кон’юнктурних коливань;

- структурним дефіцитом, що є результатом свідомої активної політики держави і передбачає маніпулювання податками та урядовими видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва і зайнятості, контролю над Інфляцією та прискорення економічного зростання і запобігання спаду виробництва в державі;

 

3) за напрямами дефіцитного фінансування і може мати:

- пасивний характер, за якого залучені для його покриття кошти спрямовуються на поточні потреби;

- активний характер, коли здійснюється фінансування бюджетних інвестицій, насамперед капітальних вкладень, у високоефективні інвестиційні проекти.

 

4) за характером впливу на економіку І розрізняється:

- стійкий дефіцит, що існує впродовж тривалого терміну;

- тимчасовий дефіцит, що спричинений касовими розривами під час виконання бюджету чи подіями, які не можна передбачити і спрогнозувати. Касовий розрив може бути плановим, якщо терміни фінансування з бюджету встановлених видатків об’єктивно не збігаються з термінами надходження коштів до дохідної частини, а також за умови запланованого дефіциту, та позаплановим — у результаті невиконання плану з надходження доходів чи у випадку перефінансування за окремими видами видатків.

Для покриття касових розривів у бюджетах формується спеціальний фонд у вигляді оборотного залишку бюджетних коштів, сума якого встановлюється при затвердженні бюджету, але не більше 2% планових видатків загального фонду бюджету. На кінець бюджетного періоду оборотний залишок бюджетних коштів має бути збережений у встановленому розмірі.

Існують глибинні та загальні причини бюджетного дефіциту, властиві будь-якій країні, в якій бюджетні видатки перевищують доходи, і конкретні, особливі причини, що мають місце в окремій державі. Проблема дефіциту бюджету стосується не лише обмеженості можливостей держави мобілізувати необхідні доходи, а й оптимізації державних витрат. Глибинними причинами бюджетного дефіциту в Україні є спад виробництва, зниження ефективності функціонування галузей економіки та суб’єктів господарювання, не виважена соціально-економічна політика держави.

Основними причинами виникнення бюджетного дефіциту є:

        зниження приросту національного доходу внаслідок економічної кризи і спаду виробництва;

        циклічні спади в економіці, особливо якщо вони глибокі й тривалі;

        падіння доходів в умовах кризових явищ в економіці та зменшення надходжень до державного бюджету;

        невідповідна наявним фінансовим можливостям держави структура бюджетних витрат;

        неправильно визначені орієнтири та непослідовність фінансово-економічної політики держави;

        неефективний механізм оподаткування суб’єктів господарювання;

        слабкий фінансовий контроль з боку держави за цільовим та ефективним використанням коштів бюджету;

        зростання внутрішнього та зовнішнього державного боргу.

Ці причини зумовлюють зниження доходів бюджету і значне

збільшення дефіциту, що, в свою чергу, призводить до інфляційних процесів. Бюджетний дефіцит вимагає постійного пошуку шляхів його подолання, тобто збалансування доходів і витрат бюджету.

Основними методами фінансування дефіциту бюджету є:

1. Кредитно-грошова емісія (монетизація), яка пов’язана з випуском додаткової маси грошей в обіг для фінансування бюджетного дефіциту. Проте безконтрольна емісія грошей призводить до інфляційних процесів, погіршує стан грошового обігу, викликає негативні наслідки в економічній та соціальній сферах. У результаті монетизації бюджетного дефіциту держава може одержати сеньйораж – дохід від друкування та карбування грошей. Він виникає, коли темпи зростання грошової маси перевищують темпи зростання реального ВВП, внаслідок чого середній рівень цін збільшується і в державі починає наростати інфляція. У зв’язку з цим усі юридичні і фізичні особи платять своєрідний інфляційний податок, що з’являється після перерозподілу частини їх доходів на користь держави внаслідок зростання цін. Отже, емісія грошей є найпростішим і водночас фіктивним методом покриття бюджетного дефіциту, оскільки веде до інфляції, яка знецінює профінансовані бюджетні видатки.

2. Боргове фінансування, яке полягає у здійсненні державних запозичень за рахунок випуску і реалізації державних цінних паперів (облігацій, казначейських векселів тощо) на внутрішньому та зовнішньому ринках. Завдяки використанню цього методу частина інвестицій вилучається із виробничого процесу, відбувається падіння чистого експорту, зростає ринкова відсоткова ставка і знижуються споживчі видатки. Завдяки борговому фінансуванню можна знизити розмір дефіциту бюджету, але відразу ж автоматично починає зростати державний борг. Згідно з міжнародними стандартами, розмір державного боргу не повинен перевищувати 60% від обсягу ВВП. Такий же розмір граничного обсягу державного боргу закладено і в Бюджетному кодексі України.

3. Зважена податкова політика, яка означає проведення комплексної податкової реформи, спрямованої на зниження податкових ставок І розширення бази оподаткування, на противагу політиці високих податків, що підриває можливості нагромадження заощаджень та інвестицій. Так, відповідно до концепції американського економіста А. Лаффера, підвищення податків до певного рівня (до 50%) сприяє зростанню доходів бюджету до максимального рівня, а подальше збільшення ставок оподаткування призводить до падіння податкових надходжень до бюджету, адже зумовлює падіння ділової активності в державі: немає сенсу працювати, якщо відбирають більш ніж половину заробленого. Згідно з дослідженнями А. Лаффера, оподаткування у розмірі 75% дає таку саму величину надходжень до бюджету, як і оподаткування у розмірі 35%, а тому недоцільно підвищувати податковий тиск на платників податків, оскільки це призводить лише до ухилення від оподаткування та тінізації економіки. У розвинених країнах рівень оподаткування понад 50% дістав назву «заборонена зона оподаткування».

Таким чином, бюджетний дефіцит у цілому має негативний вплив на соціально-економічні процеси у державі і є свідченням неефективності урядової політики, чинником макрофінансової нестабільності та підвищення ризику економічної діяльності держави. Зростання бюджетного дефіциту спричиняє посилення інфляційних процесів в економіці, кризу державних фінансів, зниження ефективності податкової системи, зростання диференціації в доходах. Разом з тим бюджетний дефіцит за певних умов може бути додатковим стимулом соціально-економічного розвитку країни, якщо він спонукатиме до пошуку ефективних шляхів раціонального використання бюджетних коштів, зміцнення бюджетної дисципліни, збільшення доходів бюджету у майбутньому.