4.2. Характеристика елементів податку

 

Справляння податків ґрунтується на виділенні таких обов’язкових елементів системи оподаткування: платники податку; об’єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

1. Платниками податку (суб’єктами оподаткування) є фізичні або юридичні особи, на які законом покладено обов’язок платити податок. Податкова робота починається саме з установлення платників, оскільки податкова служба держави повинна чітко знати, хто саме вносить той чи інший податок до бюджету, хто відповідає за зобов’язання перед державою.

Термін «платник податку» визначає саме суб’єкт оподаткування. Однак цей суб’єкт здебільшого є тільки посередньою, транзитною ланкою проходження доходів. Він не стільки сплачує податок, скільки перераховує до бюджету частину отриманих доходів. Реальним платником кожного податку є кінцевий споживач. Саме він сплачує вартість товарів і послуг, а якщо так, то і все, що в їх цінах відображається, – і витрати виробництва та реалізації, і прибуток усіх ланок, де відбувається рух товарів, І відрахування частини отриманих доходів до бюджету. Оскільки основним споживачем у будь-якій державі є її громадяни, то саме вони були, є і завжди будуть основними носіями, тобто реальними платниками податків.

2. Об’єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується тим чи іншим податком. Це другий за черговістю елемент оподаткування, бо, визначивши платника, необхідно встановити, що саме у нього оподатковується. Об’єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об’єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов’язує виникнення у платника податкового обов’язку. Є два підходи до оцінки об’єкта: кількісний і натуральний; грошовий.

3. База оподаткування – це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об’єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов’язання. Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об’єкта оподаткування.

4. Ставка податку — це розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування. Установлення податкових ставок є найважливішою і найскладнішою проблемою оподаткування. Саме недосконалість ставок може порушити як фіскальну значущість, так і регулюючу дію того чи іншого податку.

Залежно від побудови податків розрізняють тверді й відсоткові ставки. Тверді ставки встановлюються у грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні. Вони можуть бути двох видів: абсолютні — установлені як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування, відносні — визначені у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування (наприклад, у відсотках до мінімальної заробітної плати).

Відсоткові ставки встановлюються тільки щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий вираз (оскільки сума податку має лише грошовий вираз, за винятком натуральних податків). Вони поділяються на три види:

- пропорційні — діють в однаковому відсотковому відношенні до об’єкта оподаткування без урахування диференціації його величини;

- прогресивні — при збільшенні об’єкта оподаткування збільшується ставка податку. Якщо темпи зростання ставки податку відповідають темпу зростання об’єкта оподаткування, то це проста прогресія. Якщо темпи зростання ставки податку випереджають темпи зростання об’єкта оподаткування, то це складна прогресія (шкала ставок);

- регресивні — при збільшенні об’єкта оподаткування зменшується ставка податку.

У цілому видно, що прогресивні податки – це податки, тягар яких найбільше тисне на осіб з великими доходами, регресивні податки найважче вдаряють по фізичних і юридичних особах з незначними доходами.

5. Обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів.

6. Податковий період – це період, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів. Податковий період може складатися з декількох звітних періодів. Базовий податковий (звітний) період – це період, за який платник податків зобов’язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених Податковим кодексом, коли контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податку. Податковим періодом може бути: календарний рік; календарне півріччя; календарний квартал; календарний місяць; календарний день.

7. Строк і порядок сплати податку та збору. Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов’язку платника податку зі сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Сплата податків та зборів здійснюється у грошовій формі в національній валюті України в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених Податковим кодексом або законами з питань митної справи. Порядок сплати податку та збору встановлюється Податковим кодексом або законами з питань митної справи для кожного податку окремо.

8. Строк і порядок подання звітності про обчислення і сплату податку. Вважливим елементом адміністрування податків є звітність за податками. Податкова звітність — це документи, які відповідно до законодавства подаються платниками податків до органів податкової служби і на підставі яких здійснюються нарахування та/або сплата податку.

Звітність є об’єктом перевірок, предметом відповідальності (йдеться про подання податкової декларації щодо податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість) тощо. Предметом звітності за податками з 2011 р. стає вже не податок, а інша категорія – податкове зобов’язання. Останнє містить у собі не лише суму коштів за податком, але й пеню, податковий борг, податкову різницю, штрафну санкцію та ін.

Отже, в елементах податку конкретно виражаються вимоги, що лежать в основі побудови податкової системи держави. Податкове законодавство про кожен податок і збір має містити вичерпну інформацію, яка б дала змогу конкретно встановити всі елементи податку або збору.