3.5. Поняття, метод і система фінансового права

 

Регулювання фінансової діяльності та реалізація фінансової політики держави здійснюються за допомогою норм фінансового права. Система правових норм, які регулюють фінансову діяльність держави, становить фінансове право.

Фінансове право – це сукупність і взаємозв’язок правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері мобілізації, розподілу І використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою забезпечення виконання завдань та функцій держави. Як і будь-яку галузь права, фінансове право характеризують: предмет правового регулювання; метод правового регулювання; система

законодавства.

Предметом фінансового права є суспільні відносини, які виникають в процесі фінансової діяльності держави, тобто в процесі мобілізації, розподілу, перерозподілу й використання державних коштів. Предметом фінансового права є тільки ті фінансові відносини, які випливають із владної діяльності держави в особі уповноважених нею органів в процесі фінансової діяльності. Інші види грошових відносин регулюються нормами інших галузей права (цивільним, адміністративним тощо).

Фінансове право закріплює також загальні принципи і форми фінансової діяльності держави, методи мобілізації та розподілу грошових коштів через централізовані і децентралізовані фонди, отримання їх учасниками фінансових правовідносин. Норми фінансового права закріплюють права та обов’язки державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та громадян.

Важливими ознаками предмета фінансового права є:

-         організаційний характер, тобто ці відносини існують у сфері публічної фінансової діяльності з метою утворення необхідних суспільству грошових фондів;

-         владний характер, тобто у цих відносинах беруть участь уповноважені державою органи, наділені відповідними владними повноваженнями (фінансовою компетенцією) стосовно інших суб’єктів відносин;

-         грошовий характер, тобто об’єктом відносин є гроші або грошові зобов’язання, пов’язані з утворенням і використанням фондів грошових коштів.

 

У відносинах, пов’язаних з формуванням і витрачанням коштів централізованих і децентралізованих фондів, необхідних державі для виконання її функцій, завжди виявляється владно-організуюча роль держави в розподілі й перерозподілі національного доходу та ВВП. Саме тому такі відносини мають владно-майновий (грошовий) характер.

Метод фінансового права — це органічна система прийомів і способів безперервного впливу на поведінку учасників фінансових відносин. Основним методом фінансового права є метод владних приписів, який характеризується абсолютною визначеністю правових приписів, нерівністю учасників правових відносин, каральним характером фінансово-правових санкцій. Оскільки фінансове право пов’язане з фінансовою діяльністю держави, метод владних приписів становить органічну систему, що уособлює цілісність юридичних фактів, з якими пов’язані виникнення, зміна та припинення фінансових правовідносин, юридичний статус їхніх суб’єктів, розподіл прав та обов’язків між ними, встановлення санкцій за порушення приписів фінансових правових норм та порядок їх застосування.

Метод владних приписів виявляється у змісті конкретних фінансових правовідносин та у складі їх учасників. Владні приписи стосуються забезпечення фінансової діяльності держави: встановлення розміру та порядку справляння податків та Інших обов’язкових платежів до бюджетів різних рівнів; визначення повноважень розпорядників бюджетних коштів; установлення порядку розподілу компетенції між учасниками бюджетних відносин; установлення порядку використання фінансових ресурсів, у тому числі шляхом кошторисно-бюджетного фінансування; здійснення правового забезпечення державного боргу; проведення грошово-кредитної діяльності тощо.

Додатковий характер мають: метод субординації, метод рекомендацій, метод погодження та низка інших методів, роль яких останнім часом зростає. Це зумовлено ускладненням суспільних взаємозв’язків і зростанням рівня самостійності суб’єктів фінансових відносин. Але найчастіше вказані методи застосовуються не самостійно, а в поєднанні з основним методом фінансово-правового регулювання – методом владних приписів – і доповнюють його.

Суб’єктами фінансового права виступають юридичні чи фізичні особи, поведінка яких регулюється нормами фінансового права за наявності у них ознак правоздатності та дієздатності. Суб’єктами фінансового права є держава, адміністративно-територіальні утворення, юридичні особи (підприємства, установи, організації усіх форм власності, громадські організації), тобто колективні суб’єкти та громадяни (індивідуальні суб’єкти). Держава як суб’єкт фінансового права виступає в особі уповноваженого органу державної влади чи місцевого самоврядування. Ними можуть бути органи загальної компетенції (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України) або органи спеціальної компетенції у сфері фінансової діяльності (Державна казначейська служба України, Державна податкова служба України, Національний банк України тощо).

Фінансове право, як і будь-яка галузь права, складається з великої кількості фінансово-правових норм, сукупність яких характеризується складною цілісною системою. Під системою фінансового права розуміють об’єктивно зумовлену внутрішню його побудову, об’єднання і розміщення фінансово-правових норм у певному порядку (взаємозв’язку і послідовності).

До фінансового права входять норми, які закріплюють принципи і положення, що застосовуються в усіх видах фінансової діяльності, та норми, які приймає держава для регулювання конкретних видів фінансових відносин. Відтак фінансове право складається з двох частин: загальної і особливої.

Загальна частина фінансового права включає фінансово-правові норми, які закріплюють основи фінансової діяльності держави, ЇЇ принципи, методи, правові форми; фінансову систему, коло і компетенцію органів держави та органів місцевого самоврядування у сфері фінансів і розмежування їх повноважень; види, форми і методи фінансового контролю. Положення загальної частини фінансового права мають однакове значення при здійсненні фінансової діяльності як органами держави, так і органами місцевого самоврядування.

Норми загальної частини фінансового права конкретизуються у фінансово-правових нормах особливої частини, яка складається з розділів (підгалузей) і фінансово-правових інститутів. Розділи об’єднують фінансово-правові норми, які регулюють суспільні відносини у сфері державного бюджету, бюджетів органів місцевого самоврядування, цільових позабюджетних державних і муніципальних фондів, загальнодержавних і місцевих податків, зборів (обов’язкових платежів), державного кредиту, фінансів державних підприємств, державного страхування, державних витрат, банківського кредитування та безготівкових розрахунків, грошового обігу і валютного регулювання.

Джерелом фінансового права України є нормативно-правові акти органів законодавчої І виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, у яких містяться юридичні норми, що регулюють фінансово-економічні відносини. Головним джерелом фінансового права є Конституція України, в якій закріплено основи правової організації фінансової діяльності держави, її суб’єктний склад у цілому і за окремими напрямами зокрема. Конституція України визначає відправні засади нормативної регламентації фінансових відносин і є базою для фінансового законодавства.

Фінансове законодавство — це система усіх упорядкованих відповідним чином нормативно-правових актів, що регулюють фінансові відносини в державі. Воно охоплює усі сфери і ланки фінансової системи й усі форми і методи фінансової діяльності, що підлягають правовій регламентації. В цілому його можна поділити на дві частини: законодавчі акти, що безпосередньо регулюють фінансові відносини, та закони з Інших сфер діяльності, в яких виділено фінансові засади їх функціонування.

Серед законодавчих актів України джерелами фінансового права є Бюджетний кодекс України, Податковий кодекс України, щорічні закони України «Про Державний бюджет України», закони у сфері грошово-кредитної системи та Ін.

Значне місце серед джерел фінансового права займають укази Президента з фінансових питань. Наприклад, Указ Президента України «Про зміцнення фінансової дисципліни і запобігання правопорушень в бюджетній сфері» від 25.12.2001 №1251/2001, Указ Президента України «Про Положення про Державну фінансову інспекцію України» від 23.04.2011 № 499/2011, Указ Президента України «Про Положення про Державну службу фінансового моніторингу України» від 13.04.2011 № 466/2011 та ін.

Джерелами фінансового права є декрети, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України з фінансових питань. Наприклад, Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15—93.

Основною формою актів центральних фінансових органів (Міністерства фінансів України, Державної податкової служби України, Державної казначейської служби України, Державної фінансової інспекції України) є нормативно-правові акти (інструкції, методичні вказівки, роз’яснення), затверджені наказами керівників міністерств і відомств. Ці акти деталізують закони і постанови уряду України з фінансових питань.

Дієвість фінансового законодавства, його відповідність конкретним умовам І завданням правового регулювання фінансової діяльності значною мірою залежить від взаємодії законодавчої та виконавчої гілок влади. Саме на основі спільного узгодження ними законопроектів можливе формування дієздатної системи фінансового права.

Таким чином, фінансове право, виступаючи засобом законодавчого оформлення та практичної реалізації фінансової політики, здійснює активний, але опосередкований (через фінансову політику та фінансовий механізм) вплив на соціально-економічний розвиток держави та суспільства в цілому.

 

 

ПРАКТИКУМ

 

Плани семінарських занять

 

Заняття 1. Фінансова політика та її складові

1. Мета, завдання та призначення фінансової політики.

2. Сутність та особливості фінансової стратегії і тактики.

3. Характеристика складових фінансової політики.

Тема для рефератів

1. Регулюючий вплив фінансової політики на розвиток суспільства.

2. Сутність і взаємозв’язок фіскальної І монетарної політики як основних складових напрямів фінансової політики

Запитання для самоконтролю

1. Якими є сутність та основні напрями реалізації фінансової політики держави?

2. У чому полягає основна мета фінансової політики?

3. Які стратегічні завдання вирішуються за допомогою державної фінансової політики?

4. У чому полягають сутність та особливості фінансової стратегії та фінансової тактики?

5. Якими є складові фінансової політики?

6. У чому сутність фіскальної політики? Які її складові?

7. У чому полягає зміст дискреційної та недискреційної фіскальної політики?

8. Що таке «вмонтовані стабілізатори»?

9. Якими є основні інструменти грошово-кредитної політики? Охарактеризуйте їх.

10. Якою є мета митної політики і в яких формах вона реалізовується?

11. З якою метою держава застосовує активну і пасивну інвестиційну політику?

 

Заняття 2. Фінансовий механізм

1. Фінансові методи та їх характеристики.

2. Фінансові важелі та їх складові.

3. Нормативно-правове та інформаційне забезпечення.

Теми для рефератів

1. Фінансові методи як засіб впливу фінансових відносин на господарський процес.

2. Форми і методи удосконалення фінансового механізму.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке фінансовий механізм і з яких елементів він складається?

2. Чим забезпечується ефективність фінансового механізму?

3. Охарактеризуйте фінансові методи.

4. У яких формах здійснюється фінансове забезпечення господарського процесу?

5. Що таке фінансові важелі і з яких елементів вони складаються?

6. Охарактеризуйте нормативно-правове забезпечення фінансового механізму.

7. З чого складається Інформаційне забезпечення фінансового механізму?

 

Заняття 3. Державне управління фінансами

1. Об’єкти, суб’єкти та функціональні елементи управління фінансами.

2. Система фінансових органів та інституцій в Україні.

3. Механізм управління фінансовою системою в Україні.

4. Сутність стратегічного та оперативного управління фінансами.

Теми для рефератів

1. Формування системи фінансових органів та інституцій в Україні.

2. Механізм управління фінансовою системою в Україні.

Запитання для самоконтролю

1. Розкрийте зміст управління фінансами.

2. Якими є об’єкти і суб’єкти управління фінансами?

3. Яким чином організовується система управління фінансами в Україні?

4. У чому полягає сутність стратегічного управління фінансами та які органи державної влади його здійснюють?

5. У чому сутність оперативного управління фінансами та які органи державної влади його здійснюють?

6. Які функції виконує Міністерство фінансів України?

7. Які функції покладено на Державну казначейську службу України?

8. Які функції і повноваження має Державна податкова служба України?

9. На які органи державної влади покладено функції регулювання фінансового ринку?

 

Заняття 4. Організація фінансового контролю в державі

1. Сутність та призначення фінансового контролю.

2. Види, форми і методи фінансового контролю.

3. Функції і повноваження органів державного фінансового контролю.

Теми для рефератів

1. Організація та здійснення фінансового контролю в Україні.

2. Роль фінансового контролю у забезпеченні реалізації фінансової політики держави.

Запитання для самоконтролю

1. Якими є зміст І значення фінансового контролю?

2. Що є об’єктами та суб’єктами фінансового контролю?

3. На яких принципах ґрунтується фінансовий контроль?

4. Які є види державного фінансового контролю? Охарактеризуйте його.

5. Які функції і повноваження має Рахункова палата України?

6. Які функції і повноваження має Державна фінансова інспекція України?

7. Яким чином проводиться внутрішньогосподарський фінансовий контроль на підприємствах?

8. Що таке аудиторський контроль?

9. Які функції покладено на Аудиторську палату та аудиторські фірми?

10. Які є види і методи фінансового контролю?

11. У чому полягають відмінності між перевіркою, обстеженням, аналізом і ревізією?

 

Заняття 5. Правове регулювання фінансової діяльності держави

1. Поняття і предмет фінансового права.

2. Методи фінансового права.

3. Зміст фінансового законодавства держави.

Теми для рефератів

1. Економічна сутність і правові основи фінансової діяльності держави.

2. Правове регулювання фінансової діяльності як провідна форма державного керівництва економікою.

Запитання для самоконтролю

1. Поясніть зміст фінансового права.

2. Що є предметом фінансового права, які його основні ознаки?

3. Які є методи фінансового права?

4. Що таке метод владних приписів і в чому він виявляється?

5. Хто виступає суб’єктами фінансового права?

6. Що включають у загальну частину фінансового права?

7. З чого складається особлива частина фінансового права?

8. Що є джерелом фінансового права України?

9. Охарактеризуйте фінансове законодавство України.

 

Практичні завдання

1. Проаналізуйте визначення терміна «фінансова політика» різними авторами та аргументуйте вибір найповнішого і найточнішого, а також найменш повного і найменш точного визначення:

1) фінансова політика – це цілеспрямована діяльність держави та інших суб’єктів господарювання у сфері формування, розподілу та використання фінансових ресурсів задля досягнення поставленої мети (Теорія фінансів: підручник / П, /. Юхименко, В. М. Федосов, Л. Л. Лазебник та ін.; за ред. В. М. Федосова, С, І. Юрія. – К.: Центр навчальної літератури, 2010. -576 с.) ;

2) фінансова політика — це сукупність заходів держави з організації та використання фінансів для забезпечення економічного й соціального розвитку країни (Леоненко П. М. Теорія фінансів: навч. посіб. / П.М. Леоненко, П. І. Юхименко, А. А. Ільєнко та ін.; за заг. ред. О.Д. Василика. – КЦентр навчальної літератури, 2005. —480 с.):

3) фінансова політика – сукупність розподільних і перерозподільних заходів, які держава здійснює через фінансову систему, щодо організації та використання фінансових відносин з метою забезпечення зростання валового внутрішнього продукту країни і підвищення добробуту всіх членів суспільства (Фінанси: підручник/за ред. С. І. Юрія, В. М. Федосова. – К.: Знання, 2008. — 611 с.);

4) фінансова політика — це комплекс державних заходів, що забезпечують ефективне функціонування фінансів і фінансової системи (Маслова С. О. Фінансовий ринок: навч. посіб., для студ. вищ. навч. закл. / С. О. Маслова, О. А. Опалов. – 2 вид., випр. —К: Каравела, 2003. – 344 с.);

5) фінансова політика — сукупність заходів, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і використання, які держава здійснює через фінансову систему (Романенко О. Р. Фінанси: підручник / О. Р. Романенко. – 4-те вид. -К.: Центр навчальної літератури, 2009. —312 с.);

6) фінансова політика — комплекс державних заходів із мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу й використання з метою досягнення певних соціально-економічних цілей, підпорядкованих реалізації інтересів суспільства (Ковбасюк Ю. В. Державні фінанси: теоретико-організаційні аспекти: навч. посіб. / Ю. В. Ковбасюк. — К.: КИЙ, 2007.-260 с.);

7) фінансова політика – це управління формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених завдань (Кудряшов В. П. Курс фінансів: навч. посіб. / В. П. Кудряшов. – К.: Знання, 2008. —431 с.) ;

8) фінансова політика – комплекс цілей, методів і форм їх реалізації, а отже, організації та використання фінансових ресурсів з метою забезпечення соціально-економічного розвитку країни та підвищення життєвого рівня населення (Економічний енциклопедичний словник: у 2-х т. / С. В. Мочерний, Я. С. Ларіна, О. А. Устенко, С. І. Юрій; за ред. С. В. Мочерного. — Т 2. О-Я. —Л.: Світ, 2006. — 568 с );

9) фінансова політика – комплекс дій і заходів, що здійснюються державою в межах наданих їй функцій і повноважень у сфері фінансової діяльності суб’єктів господарювання і фінансових інституцій, громадян і безпосередньо держави з метою вирішення певних завдань і досягнення поставлених цілей (Венгер В.В. Фінанси: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В. В. Венгер. —К: Центр навчальної літератури, 2009. – 432 с.).

 

2. До кожного з перелічених визначень підберіть відповідний термін (поняття):

1.      Зовнішня форма фінансового права, що відображає його внутрішню сутність (структуру).

2.      Політика, яка характеризує дії держави щодо централізації частини виробленого ВВП та її суспільного використання.

3.      Незалежний зовнішній фінансовий контроль, який здійснюється на комерційних засадах.

4.      Сукупність заходів центрального банку, спрямованих на регулювання пропозиції (маси) грошей.

5.      Довготривалий курс фінансової політики, розрахований на перспективу, що передбачає вирішення великомасштабних питань, визначених економічною та соціальною стратегіями.

6.      Політика, яка проводиться в період економічного спаду та безробіття, але внаслідок її проведення може збільшитися дефіцит бюджету.

7.      Сукупність економіко-організаційних та правових форм і методів управління фінансовою діяльністю держави у процесі створення і використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення різноманітних потреб державних структур, суб’єктів господарювання і населення.

8.      Політика, яка спрямована на виконання завдань суспільства на конкретному етапі розвитку за допомогою перегрупування фінансових ресурсів і зміни способів організації фінансових зв’язків.

9.      Сукупність державних заходів щодо використання фінансових відносин з метою виконання державою своїх функцій.

10.  Політика, яка проводиться в період високої інфляції та спрямована на скорочення дефіциту державного бюджету.

11.  Метод документального контролю усієї фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання стосовно її відповідності чинному законодавству.

12.  Самостійна галузь публічного права, яка складається з сукупності правових норм, що регулюють відносини у сфері фінансової діяльності.

13.  Будь-який захід, що має тенденцію до збільшення дефіциту державного бюджету в період економічного спаду або до скорочення дефіциту бюджету в період економічного зростання та інфляції без спеціальних активних заходів з боку уряду та законодавчої влади.

14.  Діяльність, пов’язана зі складанням планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання, їх об’єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць, країни в цілому.

15.  Специфічний вид діяльності, здійснюваний всіма ланками влади та недержавними структурами щодо забезпечення на базі законності відповідного рівня фінансової дисципліни, ефективного руху централізованих і децентралізованих фондів, а також пошуку шляхів удосконалення процесів розподілу та перерозподілу грошових коштів у країні.

 

1.

Фінансова політика

9.

Фінансове право

2.

Аудиторський контроль

10.

Фінансова стратегія

3.

Фінансове планування

11.

Фінансовий контроль

4.

Фінансовий механізм

12.

Монетарна політика

5.

Фінансова тактика

13.

Ревізія

6.

Фіскальна політика

14.

Вбудовані стабілізатори

7.

Стримуюча фіскальна політика

15.

Стимулююча фіскальна політика

8.

Фінансове законодавство

 

 

 

3. Визначте, правильними (+) чи неправильними (-) є твердження:

1.                  Головною метою фіскальної політики є забезпечення стабільності цін, повна зайнятість і зростання реального обсягу ВВП.

2.                  В умовах економічного розвитку головним завданням фінансової стратегії є досягнення оптимальних темпів зростання ВВП.

3.                  Стимулююча дискреційна фіскальна політика проводиться у період високої інфляції та характеризується зниженням державних видатків і збільшенням податків.

4.                  Регулювання норми обов’язкових резервів є найбільш поширеним методом грошово-кредитного регулювання у державах з розвиненою ринковою економікою.

5.                  Дія фінансових методів виявляється в утворенні та використанні грошових фондів.

6.                  Основними елементами фінансового забезпечення є оподаткування і бюджетні трансферти.

7.                  Найбільш поширеними формами фінансових санкцій є штраф та пеня.

8.                  Завдяки фінансовому плануванню здійснюється економічне обґрунтування фінансових рішень та вибір їх альтернативних варіантів.

9.                  Державна казначейська служба України є особливим підрозділом Міністерства фінансів України, що спеціально займається виконанням Державного бюджету України.

10.              Відповідно до концентрації капіталу необхідність втручання держави в економіку зменшується.

11.              Рахункова палата України – це постійно діючий вищий орган державного фінансово-економічного контролю.

12.              Ініціативний фінансовий контроль здійснюється згідно з вимогами нормативних актів і рішеннями відповідних органів державного контролю.

13.              Суб’єктом управління фінансами є централізовані та децентралізовані фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються в усіх ланках фінансової системи.

14.              Перевірка здійснюється з метою докладного вивчення окремих сфер фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів.

15.              До підзаконних нормативно-правових документів належать укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, накази міністерств та інші правові документи органів управління.

 

4. Оберіть правильну відповідь:

1. Найдинамічнішою частиною фінансової політики є:

а) фінансовий механізм;

б) тактика керування фінансами;

в) стратегія керування фінансами;

г) функціональна система керування.

2. Основним методом фінансового права є:

а) метод погодження;

б) метод рекомендацій;

в) метод владних приписів;

г) метод субординації.

3. Фіскальна політика — це:

а) валютна політика;

б) інвестиційна політика;

в) грошово-кредитна політика;

г) бюджетно-податкова політика.

4. Центральним спеціалізованим органом з управління фінансами в Україні є:

а) Державна казначейська служба;

б) Міністерство фінансів;

в) Державна фінансова інспекція;

г) Державна податкова служба.

5. Фінансове законодавство в Україні приймає:

а) Верховна Рада;

б) Кабінет Міністрів;

в) Державна казначейська служба;

г) Рахункова палата.

6. Завданнями фінансового контролю є:

а) вибір системи оплати праці;

б) вироблення фінансової стратегії і тактики;

в) розробка, затвердження і виконання бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів;

г) контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств, установ та організацій.

7. Проект Державного бюджету Україна складає:

а) Рахункова палата;

б) Верховна Рада;

в) Міністерство фінансів;

г) Державна казначейська служба.

8. Суть фінансового планування полягає у:

а) визначенні організаційно-правових форм підприємств;

б) проведенні оцінки фінансової стратегії;

в) виявленні порушень та недоліків у фінансово-господарській діяльності суб’єктів господарювання;

г) визначенні фінансових можливостей держави для забезпечення розвитку її економіки.

9. Основними формами прямої участі державного впливу на розвиток економіки є:

а) фінансовий інжиніринг;

б) моніторинг та інспектування;

в) стандартизація та інформатизація;

г) бюджетне фінансування і перерозподіл ВВП.

10. Стратегічне управління фінансами в Україні здійснюють:

а) Державна казначейська служба. Державна фінансова інспекція;

б) Верховна Рада, Президент та його апарат, Кабінет Міністрів;

в) Державна податкова служба, Рахункова палата;

г) Міністерство фінансів, управління (відділи) міністерств, відомств, фінансові служби підприємств та організацій.

11. Віщим органом державного фінансово-економічного контролю в Україні є:

а) Рахункова палата;

б) Аудиторська палата;

в) Податкова міліція;

г) Державна податкова служба.

12. Фінансовий механізм — це:

а) фінансові відносини у зв’язку з розподілом ВВП;

б) сукупність суб’єктів і об’єктів фінансового розподілу;

в) сукупність фінансових розподільних і перерозподільних заходів, які здійснює держава через фінансову систему;

г) система встановлених державою форм, методів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

13. Виконанням Державного бюджету України займається:

а) Рахункова палата;

б) Державна казначейська служба;

в) Державна податкова служба;

г) Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

14. Який орган виконавчої влади України здійснює фінансовий контроль:

а) Секретаріат Президента;

б) Кабінет Міністрів;

в) аудиторські фірми;

г) Державна фінансова інспекція?

15. Фінансова політика – це:

а) дія економічних законів у фінансовій сфері;

б) діяльність підприємств, організацій та установ у сфері фінансів;

в) сукупність фінансових методів і форм організації фінансових відносин, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства;

г) сукупність фінансових розподільних і перерозподільних заходів, які здійснює держава через фінансову систему.

16. Залежно від суб'єктів фінансовий контроль поділяється на:

а) обов’язковий, ініціативний;

б) попередній, поточний, наступний;

в) державний, внутрішньогосподарський, аудиторський, громадський;

г) комплексний, тематичний, повний, частковий, суцільний, вибірковий.

17. Діяльність, пов’язана із необхідністю втручання в розподільні процеси з метою ліквідації диспропорцій, подолання недоліків, своєчасного перерозподілу коштів і забезпечення досягнення запланованих результатів, — це:

а) фінансове забезпечення;

б) оперативне управління;

в) фінансове регулювання;

г) фінансове планування.

18. Який напрям діяльності визначає довгострокову перспективу використання фінансів:

а) фінансовий механізм;

б) організація фінансових відносин;

в) тактика керування фінансами;

г) стратегія керування фінансами?

19. Складовими фінансового механізму є:

а) фінансові ресурси;

б) фінансова тактика;

в) фінансові важелі;

г) фінансова стратегія.

20. Незалежний фінансовий контроль, який здійснюється незалежними контролюючими організаціями, — це:

а) аудит;

б) перевірка;

в) ревізія;

г) інжиніринг.

 

 

 

Рекомендована література

1.                  Венгер В.В. Фінанси: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. і В.В. Венгер. – К.: Центр навчальної літератури, 2009.-432 с.

2.                  Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.

3.                  Кремень О. І. Фінанси: навч. посіб. / О. І. Кремень, В.М. Кремень. – К.: Центр навчальної літератури, 2012. — 416 с.

4.                  Леоненко ТІ. М. Теорія фінансів: навч. посіб. / П. М. Леоненко, П. І. Юхименко, А. А. Ільєнко та ін.; за заг. ред. О. Д. Василика. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 480 с.

5.                  Про аудиторську діяльність: Закон України від 22.04.1993 № 3125— XII // Відомості Верховної Ради України. — 1993. – № 23. – Ст. 24.

6.                  Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо національних комісій, що здійснюють державне регулювання природних монополій, у сфері зв’язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових послуг: Закон України від 07.07.2011 №3610-VI

7.                  Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні: Закон України від 30.10.1996 №448/96

8.                  Про Державну казначейську службу України: положення, затверджене Указом Президента України від 13.04. 2011 №460/

9.                  Про Державну податкову службу в Україні: Закон України від 04.12.90 № 509-ХІІ Із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 2.12.2010 № 275-VI, від 7.04.2011 № 3205—VI, від 7.07.2011 № 3609-VI

10.              Про Державну податкову службу України: положення, затверджене Указом Президента України від 12.05.2011 №584

11.              Про Державну службу фінансового моніторингу України: положення, затверджене Указом Президента України від 13.04.2011 №466

12.              Про Державну фінансову інспекцію України: положення, затверджене Указом Президента України від 23.04.2011 №499

13.              Про Міністерство фінансів України: положення, затверджене Указом Президента України від 08.04.2011 № 446

14.              Про Національний банк України: Закон України від 20.05.1999 № 679-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 29. — Ст. 238.

15.              Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг; положення, затверджене Указом Президента України від 23.11.2011 №1070

16.              Про Рахункову палату Верховної Ради України: Закон України від 11.07.1996 №315/96—ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. — № 43. — Ст. 212.

17.              Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12.07.2001 № 2664

18.              Роль В. Ф. Фінансове право: навч. посіб. / В.Ф. Роль, В. В. Сергієнко, С.М. Попова. – К.: Центр навчальної літератури, 2011. – 392 с.

19.              Романенко О.Р. Фінанси: підручник / О.Р. Романенко. – 4-те вид. – К.: Центр навчальної літератури, 2009. — 312 с.

20.              Теорія фінансів: підручник і П. І. Юхименко, В. M. Федосов, Л.Л. Лазебник та ін.; за ред. В.М. Федосова, С.І. Юрія. — К.: Центр навчальної літератури, 2010. – 576 с.

21.              Фінанси: навч. посіб. / В.І. Оспіщев, ЛЛ. Ланкова, О.П. Близнюк та ін.; за ред. В. І. Оспіщева. — 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2008.-366 с.

22.              Фінанси: підручник / за ред. С.І. Юрія, В.М. Федосова. – К.: Знання, 2008. – 611 с.