2.2. Еволюція фінансів

 

Історичний характер фінансів як об’єктивної економічної категорії підтверджує той факт, що її сутнісні характеристики не можуть кардинально змінюватись при зміні суспільно-економічної формації. Фінанси незалежно від суспільного устрою завжди спрямовані на розробку ефективної системи формування І використання доходів і фондів, які б забезпечували виконання державою своїх функцій. Поряд із цим, незважаючи на спільність сутнісних характеристик у кожній Із суспільно-економічних формацій, фінанси мають свої відмінності: за соціальною спрямованістю, роллю у суспільному виробництві конкретних форм фінансових відносин тощо.

Історичний характер фінансів виявляється не тільки у створенні нових форм фінансових відносин Із розвитком суспільства, айв еволюції кожної форми зокрема. Еволюція фінансів – це основні етапи їх розвитку. Еволюцію форм фінансів та їх характерні риси розглянемо у взаємозв’язку із суспільно-історичними формаціями.

 

Перший етап розвитку фінансів – це нерозвинена форма. Вона характеризується невиробничим характером фінансів, оскільки основна маса грошових коштів витрачалась на військові цілі та практично не впливала на економіку.

В умовах панування натуральних відносин навіть у найбільш розвинених державах світу гроші не виконували усіх своїх функцій. Тому й фінанси як система грошових відносин не могли мати загального характеру.

У докапіталістичних формаціях більша частина потреб держави задовольнялась шляхом установлення різного роду натуральних зборів, податей, повинностей тощо.

Основними витратами рабовласницьких і феодальних держав були витрати на ведення війн, утримання двору монарха, державного апарату, будівництво суспільних споруд (доріг, водопроводів, храмів, каналів, зрошувальних систем тощо). Основними доходами були надходження від державного майна (доменів) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами), військова здобич, данина з покорених народів, натуральні і грошові збори, мито, позики.

Як бачимо, для рабовласницької держави грошовий податок міг мати лише випадковий характер і не був панівною формою доходів за феодалізму з натуральною формою ведення господарства.

З розпадом феодалізму і поступовим розвитком у його надрах капіталістичного способу виробництва все більшого значення стали набувати грошові доходи і витрати держави, а частка натуральних зборів скорочувалась. Лише на стадії розпаду цього суспільства, особливо після другого великого суспільного поділу праці, з’являються товарно-грошові відносини з надзвичайно вузькою сферою їх використання.

 

Другий етап еволюції фінансів характеризується вузькістю, тому що фінансова система складалася з однієї ланки – бюджетної, і сфера фінансових відносин була обмеженою. Фінансові відносини були пов’язані переважно з формуванням і використанням бюджету, оскільки для забезпечення матеріальної основи функціонування державного апарату потрібні були централізовані фонди грошових коштів.

На ранніх етапах розвитку держави не Існувало розподілу між ресурсами держави і ресурсами її глави (монархи розпоряджались коштами держави як своєю власністю). Тільки з відокремленням державної скарбниці від власності монарха (XVI-XVII ст.) фінанси стають важливою формою надходження і витрачання грошових коштів на виконання державою своїх функцій. Такі зміни стали передумовою виникнення таких понять, як «державні фінанси», «державний бюджет», «державний кредит». Отже, з виникненням і розвитком держави в суспільстві з’являється об’єктивна потреба у формуванні системи перерозподільних відносин (розподіл вже розподіленого), яка з розвитком товарно-грошових відносин набуває грошової, а потім і фінансової форми.

Оскільки сфера фінансових відносин безпосередньо залежить від рівня розвитку та ролі товарно-грошових відносин у суспільстві, можна сформулювати деякі закономірності еволюції фінансових відносин у рабовласницькому і феодальному суспільствах:

-         з усієї сукупності фінансових відносин деякого розвитку набули переважно податки, збори та позики;

-         фінанси стали органічно пов’язаними з доходами і витратами держави;

-         фінанси почали виражати приватноправовий принцип діяльності держави;

-         фінанси стали більш пов’язаними з правовою діяльністю держави, підпорядкованою інтересам панівного класу;

-         податки, збори, а також грошові витрати держави мали неврегульований характер, тобто зазвичай не контролювались представницькими органами влади;

-         більша частина державних витрат мала непродуктивний характер.

Отже, розвиток грошових відносин поряд з існуванням натуральних податей і трудових повинностей відіграв значну роль у розпаді рабовласницького і феодального способів виробництва.

 

Третій етап розвитку фінансів почав формуватися із розвитком державності й подальшим розвитком товарно-грошових відносин — з’явилась потреба у нових загальнодержавних фондах грошових коштів та, відповідно, нових групах грошових відносин, пов’язаних із формуванням і використанням цих фондів. Цей етап залежно від рівня розвитку продуктивних сил та набору функцій, які виконує держава, поділяється на два періоди: первинного накопичення капіталу та розвиненого капіталізму.

У період первинного накопичення капіталу фінанси набувають якісно нових закономірностей порівняно з феодалізмом:

1) система грошових відносин стає підконтрольною представницьким органам влади;

2) здійснюється розмежування доходів і витрат держави та власних доходів і витрат монархів;

3) відносини, пов’язані з формуванням і використанням державних доходів, набувають вартісної форми;

4) державні витрати практично мають непродуктивний характер, оскільки держава не бере участі у підприємницькій діяльності;

5) головними засобами формування доходів держави починають виступати податки й позики;

6) зростає роль державного кредиту.

У період розвиненого капіталізму держава не лише забезпечує власну обороноздатність, охорону приватної власності на засоби виробництва, свободу підприємництва і правопорядок, але й бере участь у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання суспільного продукту. У цей період фінансам притаманні такі ознаки:

1) істотно зростає значення податків як головного знаряддя мобілізації ресурсів у державний і місцеві бюджети та перерозподілу національного доходу;

2) значно збільшуються абсолютні суми й частка витрат на економіку та соціальні заходи (освіту, охорону здоров’я, соціальне забезпечення та ін.);

3) Істотно зростають витрати держави, які зумовлені витратами на мілітаризацію;

4) значного поширення набуває корпоративна форма господарювання;

5) суб’єктами економіки активно використовується банківський та комерційний кредит;

6) через механізм фінансового ринку здійснюється трансформація акумульованих грошових коштів економічних суб’єктів у позичковий та інвестиційний капітал;

7) значного розвитку набувають фінанси державних підприємств, місцеві фінанси, позабюджетні спеціальні урядові фонди;

8) з’являються нові державні витрати, зокрема, на охорону навколишнього середовища, подолання економічної відсталості окремих регіонів, надання позик і субсидій державам, що розвиваються, тощо.

 

Четвертий етап розвитку фінансів, незалежно від політичного та економічного устрою держави, характеризується великою кількістю складових фінансової системи, високим рівнем їх впливу на економіку та різноманітністю фінансових відносин. На цьому етапі фінанси стають одним із найважливіших Інструментів непрямого впливу на відносини суспільного відтворення матеріальних благ, робочої сили та виробничих відносин. Сучасній (розвиненій) формі фінансів притаманні такі закономірності:

— набувають розвитку всі сфери і ланки фінансової системи;

— виступають одним з найважливіших методів непрямої дії на відносини суспільного відтворення;

— податки застосовуються як засіб впливу на розвиток матеріального виробництва;

— більша частка національного доходу перерозподіляється через державний бюджет;

— зростає роль прибуткового податку з населення як наймасовішого податку;

— істотно підвищується значення державного кредиту;

— відбуваються значні зміни в бюджетному устрої та бюджетному процесі;

— існує тенденція довгострокового бюджетного прогнозування;

— виникають принципово нові форми у фінансових відносинах: наприклад, єдині засади побудови деяких податків тощо.