Як поводитися на допиті?

Рекомендації клієнту. Докладіть зусиль, аби бути впевненим і спокійним. Будьте серйозні. Уважно слухайте запитання, що вам ставлять. Корисно при цьому записувати їх для себе. Згодом ці записи вам стануть у нагоді. Відповідаючи на запитання, не розкривайте жодної додаткової інформації, говоріть відкрито і щиро, так, на­чебто ви звертаєтеся до сусіда. Якщо ваша відповідь була помил­ковою, виправте її негайно. Якщо ваша відповідь була незрозумі­лою, відразу ж її поясніть. У відповідях дотримуйтесь фактів, а не чуток, здогадів чи припущень. Пам'ятайте, що ваше припущення, якщо воно вигідне слідчому, потім у обвинувальному висновку буде викладене як ваше твердження.

Якщо ви не зрозуміли запитання або вам необхідний час на його обмірковування, перепитайте і зробіть паузу для відповіді. Не втрачайте самовладання. Не дозволяйте прискорювати темп до­питу і не поспішайте з відповідями. Іноді слідчий підвищує темп запитань за допомогою різних вивертів: стверджує, що дуже по­спішає і пропонує швиденько закінчити допит і так далі. Якщо він поспішає, це його проблеми. Не піддавайтеся на цей прийом. Якщови не знаєте відповіді на запитання, не нервуйте. Просто скажіть: «Я не знаю».

Якщо пояснення або записи до протоколу ви викладали власно­ручно, не поспішайте ставити свій підпис. Уважно перечитайте те, що написали, і тільки впевнившись, що все правильно, підписуй­те. Якщо запис вів слідчий або оперативний працівник, постарай­тесь усе прочитати, принаймні два рази. У протоколі ви можете записати свої зауваження або виправлення, або зажадати, щоб у текст були внесені необхідні доповнення. Пам'ятайте, що написа­но пером, не вирубаєш і сокирою. Ви вільні змінити або виправити документ до того, як його підписали.

Необхідно розуміти, що, порушивши кримінальну справу, «орга­ни» з маніакальною наполегливістю стоятимуть на своєму, бо так уже склалися в прокуратурі та слідчих органах відносини, що ви­правдувальний вирок вважається браком у роботі слідства і про­куратури. У результаті іноді й суди підігрують слідству, спускаю­чи справу «на гальмах» (якщо вжити судетський жаргон).

Заплутаність і неоднозначність податкового законодавства призвела до того, що судді побоюються вникати в суть податко­вих норм і покладаються на висновки податкових органів. У цьому величезна складність захисту по таких справах. Податкові органи користуються тим, що судді слабко орієнтуються в податковому законодавстві, і нерідко затверджують у судовому засіданні про­сто неймовірні речі. Невипадково один із генеральних прокурорів стверджував, що в податкових справах можна посадити будь-яку людину. Це, звичайно ж, неправда. Але таке твердження говорить і про те, що судам і прокурорам дуже важко розібратися з обви­нуваченнями у податкових злочинах.

Приклад. У справі С. підприємство не представило декларації за IV квартал 2002 р. у зв'язку з відсутністю первинних документів, вилучених податковою службою. Через 8 місяців в акті перевірки податкова вказала, що підприємство не сплатило податків за IV квартал 2002 р., а слідство пред'явило обвинувачення директору С. і головному бухгалтеру Д. у навмисному ухиленні від сплати по­датків шляхом неподання декларацій на суму 130 тис. грн. При­крість у тому, що податковики цілком проігнорували вимоги Зако­ну «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами». Відповідно до п. 4.2 ст. 4 Закону, у випадку неподання декларацій податкові орга­ни зобов'язані нарахувати податкові зобов'язання і довести їх до відома платника податку. Цього не було зроблено. Повідомлення в установленому законом порядку не було спрямовано платникові, тобто сума з ним не була погоджена.

Виступаючи як свідки працівники податкової стверджували в суді, що все було зроблено правильно й узгодження тут не обов'язкове. На жаль, Пленум Верховного Суду України не роз'яснив судам, що робити в цьому випадку і, зокрема, чи наступив термін платежу, якщо сума по­даткових зобов'язань належним чином не погоджена. Навпаки, Пленум Верховного Суду України, ігноруючи норму чинного закону, вказав, що неподання декларацій може бути доказом наміру на ухилення від спла­ти податків.

При цьому забуто, що у випадку неподачі декларацій нарахувати по­датки повинна сама податкова служба, після чого зобов'язана узгоди­ти цей платіж, надіславши платнику відповідне повідомлення. І тільки якщо ця вимога не оскаржена в судовому порядку, а посадові особи (ди­ректор і головний бухгалтер) ухиляються від сплати нарахованого по­датку, може йти мова про їхню відповідальність.

Термін платежу в цьому випадку настає з моменту вручення по­відомлення і тих 10 днів, протягом яких можна оскаржити платіжну вимогу-повідомлення в суді без її проплати. У цьому контексті сам факт неподання декларації - ще не свідчення наміру про ухиляння від сплати податків.

Адвокати по таких справах і їхні підзахисні повинні враховувати ці обставини при захисті. Верховний Суд України в роз'ясненнях не може охопити всі ситуації, що виникають у житті. І взагалі, чи припустимо недоведену платникові й неузгоджену з ним суму податків вважати ухи­лянням від сплати податків? Питання риторичне. Якщо сума не нарахо­вана і не доведена до відому платника, то про жодне ухиляння від сплати податків не може йти мова. Але для суду логічних побудов не завжди достатньо для виправдання.

Звичайно, керівник підприємства, викликаний до слідчого, цих тон­кощів може не знати. Але це захисний ресурс, і його бажано віднайти до того, як керівник подасть пояснення.

У судовій практиці мав місце випадок, коли податкова служба, про­ґавивши свій обов'язок нарахувати податкове зобов'язання і довести його до відому платника, застосувала такий прийом. Повідомлення про на­раховані податкові зобов'язання було передано під розписку працівни­ком податкової служби, його дружині, що працювала на підприємстві звичайним працівником. У такий спосіб розписка була отримана за­днім числом. Після цього керівникові та головному бухгалтерові було пред'явлено обвинувачення в несплаті податків, про які вони не знали, і зловживанні службовим становищем, а також відмиванні (легалізації) незаконно отриманих коштів. В обвинуваченні стверджувалось, що ди­ректор і головний бухгалтер, знаючи про повідомлення, а значить, і про те, що все майно підприємства перебуває під заставою, розпоряджалися активами підприємства, продали транспортер і здали металобрухт без згоди на те податкової служби.

Тим часом порядок вручення повідомлення чітко визначений зако­ном. Відповідно до п. 6.2.4 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фонда­ми», податкова вимога вважається врученою юридичній особі, якщо вона передана посадовії! особі під розписку або її направлено підприєм­ству листом з повідомленням про вручення. У такому самому порядку направляються податкові повідомлення. І якщо такий порядок недотри­маний, повідомлення вважається неврученим. Адже, відповідно до ст. 19 Конституції України, органи влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Кон­ституцією та законами України.

У захисту виникли величезні проблеми, оскільки судді ніяк не могли зрозуміти різниці в передачі повідомлення рядовому працівникові та поса­довій особі. Слід усвідомлювати, що працівники податкової служби, даючи показання в суді, можуть не підтвердити навіть очевидні речі. Тому склад­но розраховувати на їхні правдиві показання. У відносинах з податковою службою завжди необхідно покладатися насамперед на документи. Даючи пояснення або показання як свідок, варто враховувати ці обставини.