Дослідча перевірка при розслідуванні справи

Реальна ситуація при розслідуванні кримінальних справ засвідчує, що розкриття злочинів здійснюють оперативні працівники органів вну­трішніх справ, служб СБУ та інші оперативні підрозділи. Слідчий, як правило, приймає справу тоді, коли злочин вже викрито, виявлені від­повідні докази, одержані необхідні пояснення тощо. Слідчий у цій си­туації нагадує примхливу панночку, яка воліє мати все необхідне для закріплення вже виявлених фактів, а також наявність підстав і приводів для порушення кримінальної справи.

З іншого боку, можливості оперативних підрозділів все-таки обме­жені. Вони не можуть провести експертизу та здійснювати низку інших дій (наприклад, вилучення оригіналів документів тощо). Отже, опера­тивні підрозділи поставлені в умови, коли їм потрібно мати не тільки оперативну хватку, а й зрізати кути, в які їх загнав закон. З іншого боку, набагато простіше затримати підозрювану особу й, ігноруючи її право на допомогу адвоката, методами психологічного та фізичного тиску одер­жати необхідні зізнання і передати їх слідчому.

Затримання та допит підозрюваного - основні прийоми при розслі­дуванні справ. Щоб не викликати підозри, особу, як правило, виклика­ють для надання пояснень або в якості свідка, пояснюють, що необхідні тільки формальності для закриття справи або з'ясування окремих пи­тань для завершення перевірки. Такий «обман во благо» вважається до­пустимим і не є порушенням прав людини. В усякому разі робиться все необхідне для того, аби разом з особою не прибув адвокат і щоб пояснен­ня надавалися без його участі.

Найбільш удалі прийоми при проведенні оперативних перевірок і досудового слідства закріпленні в численних листах та інструкціях, з яки­ми співробітників оперативних служб знайомлять у режимі секретності. Щоб більше не повертатися до цього питання, зазначимо, що оскільки такі листи та інструкції є державною таємницею, то вони не можуть бути викладені у книзі, хаіі навіть автор і знайомий з ними. Та в цьому і немає потреби. Кожна справа по-своєму унікальна, а основні типові ситуації практикуючим адвокатам і без цього відомі. Достатньо також знати, що такі листи іі інструкції є, і в них міститься узагальнений досвід найбільш успішно проведених кримінальних справ.

Т., використавши фіктивні довіреності, продав від імені кількох людей належну їм нерухомість і кілька десятків земельних ділянок на близьких йому і залежних від нього осіб. При проведенні оперативної перевірки нотаріус відмовився надати для ознайомлення документи з нотаріальної справи та дати пояснення щодо видачі довіреності. Але оперативний уповноважений Н. був до цього готовий. Він спитав у но­таріуса, чи зобов'язаний він надати учаснику угоди для огляду довіре­ність. Той відповів ствердно. Тоді Н. відчинив двері у коридор і запросив потерпілих, яких попередньо привів із собою. Нотаріус, який заскочив зненацька, розгубився і визнав, що бачить цих людей уперше, та заявив, що довіреність у нього підписували інші люди.

По суті оперативний уповноважений провів слідчу дію (очну став­ку), на що формально не мав права. Оперативник передав зібрані по­яснення та докази слідчому для вирішення питання про порушення кримінальної справи. Той пєредопитав потерпілих, а також осіб, яким були продані земельні ділянки та нерухомість. На основі їхніх показань у порушенні кримінальної справи було відмовлено. Отже, було відмов­лено у правосудді потерпілим, від імені яких шахрайським шляхом були продані земельні ділянки та нерухомість.Тим часом потерпілі за допомогою адвоката звернулися до Київсько­го інституту державних експертиз та одержали висновки спеціаліста про те, що підписи на довіреностях є підробленими з наслідуванням підписів самих потерпілих. На постанову про відмову в порушенні кримінальної справи було подано скаргу та додано висновки спеціаліста. Постанова про відмову у порушенні кримінальної справи була скасована, і спра­ва про шахрайство за фактом вчинення діяння, яке має ознаки злочину, була порушена[35].

Зауважимо, що, турбуючись про права людини, щодо якої пору­шено кримінальну справу, законодавство залишає у тіні потерпілого, відновлення та захист прав якого мало би бути на першому плані.

Можливості оперативних працівників обмежені, й тому вони зму­шені хитрувати. Наприклад, для вирішення питання про порушення кримінальної справи потрібно встановити природу одержаних органом дізнання об'єктів у процесі ОРД (оперативно-розшукової діяльності). Проводить таке дослідження співробітник експертно-криміналістичної служби органу внутрішніх справ як спеціаліст. Можлива й така ситу­ація, коли, згідно з існуючою методикою, предмет дослідження зни­щується. Результати дослідження оформляються довідкою або іншим документом, який не має належного доказового значення. Так виникає процесуальна пастка: джерело інформації є, а доказів немає, а може так статися, що вже немає і матеріального носія інформації. І тоді той самий співробітник, який проводив дослідження, призначається експертом, переписує свою довідку на бланк висновку експертизи при мовчазній згоді слідчого, і все стає на свої місця: на світ з'явилося законне дже­рело інформації і заднім числом легалізовані підстави для порушення кримінальної справи. Але фактично здійснена фальсифікація доказу, тобто по суті - злочин проти правосуддя й у всякому разі перешкода правосуддю[36].

Поширеною є й інша процесуальна пастка, до речі, всім відома. Екс­перт вільний у своїй професійній діяльності та незалежний. Але експерт, який працює у державній установі, має начальника. І від начальника ві­домство вимагає контролю за якістю експертиз. Отже, виникає процесу­альна пастка: контроль є, він необхідний, але суперечить процесуально­му статусу експерта.