Конституція України і право на затримання

У конкретнії! справі К. позицію слідства, окрім політичної опози­ції, критикувала й уповноважений Верховної Ради з прав людини Ніна Карпачова та захисник. Останній неодноразово цитував статтю 29 Кон­ституції і наголошував на її порушенні. Тому аналіз ситуації доцільно почати саме з Конституції України. Виявляється, що стаття 29 Консти­туції містить підводні камені, які тривалий час залишаються без належ­ної уваги. Згідно з ч. З ст. 29, «у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи мо­жуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути пе­ревірена судом».

Що означає формула «у разі нагальної необхідності запобігти злочи­нові»? Ключовими тут є слова «нагальна необхідність», тобто така, яку не можна відкласти, негайна, дуже потрібна, пекуча, невідкладна. Дру­гим ключовим поняттям є слова «запобігти злочинові». Запобігти зло­чинові - означає не допустити, заздалегідь відвернути. В наш час, коли зросли загрози суспільству від тероризму, ця формула Конституції по­винна знайти своє розуміння і практичне застосування. У КПК ця нор­ма Конституції ще не реалізована. Але не викликає сумніву, що стаття 29 Конституції допускає профілактичне (запобіжне) затримання за наяв­ності нагальної (невідкладної) необхідності. Питання принципове. Зло­чин ще не доведено до кінця, є тільки відомості про його приготування, а Конституція дозволяє затримання у випадку «нагальної необхідності запобігти злочину». І не завжди таке запобіжне затримання йде на шко­ду (хоч як парадоксально це звучить) інтересам особи.

Ось приклад із власної адвокатської практики. Міліція з оперативних джерел одержала інформацію про підготовку нападу на заправну стан­цію з метою пограбування (розроблено план нападу, виготовлено маски, визначені ролі нападників тощо). Але замість того, щоб скористатися можливостями, які надає стаття 29 Конституції України (запобіжне за­тримання), відповідні органи віддали перевагу організації пастки, щоб спіймати зловмисників у момент нападу й у такий спосіб перепинити злочин та одержати достатні докази для затримання й арешту.

Все закінчилось досить плачевно. Працівники заправної станції та нападники одержали важкі травми, постраждала і група захоплення. Погоня за одним із нападників, який був у авто, наразила на небезпеку дорожній рух у містечку і призвела до аварії автомобіля. В результаті до- судового слідства і суду молоді люди одержали суворі міри покарання, пов'язані із позбавленням волі. Нелегко було і захисту з пошуком захис­них ресурсів за такої ситуації. Так, спроби окремих захисників викорис­тати для захисту ту обставину, що працівники міліції заздалегідь знали про напад, але не виконали свій обов'язок по запобіганню злочину, успі­ху не мали. Якби було проведено запобіжне затримання до вчинення на­паду, то відсутність шкоди і наявність тільки приготування до вчинення злочину давало для захисту серйозні можливості й у всякому разі дозво­ляло б розраховувати, що обвинувачені не опинились би за ґратами167.

Ще приклад, на цей раз гіпотетичний. Одержано інформацію, що го­тується підрив греблі гідроелектростанції. Відомі адреси, встановлені особи, відоме місце, де зберігається вибухівка. Невже потрібно в інтер­есах недоторканності особи чекати, поки терористи розпочнуть міну­вання греблі, чи може слід їх затримати і запобігти злочинові? В який бік слід спрямувати баланс інтересів суспільства й окремо взятої особи в цій ситуації? Невже на недоторканність особи терористів? І хай нищать греблю, що може призвести до колосальних жертв.

Відомо, що в США можна з профілактичною метою затримувати на­віть свідків.

Тому запобіжне затримання протягом 72 годин не має розглядатись як справа недопустима. Інша річ, що умови утримання під вартою про­тягом цих 72 годин повинні бути докорінно змінені на краще, як і взагалі тримання під вартою до вироку суду. Для цього необхідно змінити пси­хологію наших правоохоронних органів і зорієнтувати суди на позицію, за якою тримання під вартою є заходом дійсно винятковим, надзвичай­ним і здебільшого зайвим. Стаття 29 Конституції не містить вичерпного переліку всіх підстав запобіжного затримання. Вона передбачає тільки два випадки, коли осо­ба може бути затримана без попереднього дозволу суду. І, мабуть, цими двома випадками і слід обмежитись. У всіх інших випадках дозвіл на затримання повинен давати суд. Тобто Конституція передбачає право на затримання у разі необхідності запобігти злочинові чи перепинити його. Між тим КПК України та чинне Положення по суті не передбачають по­ложення, передбаченого Конституцією, себто затримання з метою запо­бігти злочину, по суті це мало б бути превентивне затримання.