Навідні питання - перешкода правосуддю

Адвокат, який присутній при допиті, повинен спостерігати за тим, щоб слідчий не ставив навідних запитань, тобто запитань, які містять відповідь, частину відповіді або підказку. Саме за допомогою навідних запитань нерідко досягається «успіх» в одержанні тих свідчень, які по­трібні слідчому. Отже, адвокат повинен попередити свого підзахисного, який вирішив, що він даватиме свідчення, про можливість таких дій і не­обхідність бути обережним з цим. Якщо адвокат заперечуватиме проти того чи іншого запитання під час допиту, то такі дії можуть бути кваліфі­ковані слідчим як незаконні з відповідними наслідками. Отже, адвокат повинен застерегти цю проблему ще до початку допиту. Звичайно, адво­кат зобов'язаний занести у протокол свої заперечення щодо навідних за­питань. Пізніше, в судовому засіданні, можна буде вказати на порушен­ня слідчим правил допиту, а відтак - і недопустимість цього доказу.

Небезпечність постановки навідних запитань можна проілюструвати прикладом з детективного роману.

«- Це підтвердили свідки.

- Ти неправильно поставив питання. Потрібно було спитати, на якій руці ПІ тут носив перстень, а ти запитав, чи носив він пер­стень звичайно на правій руці. Ти, як і я, знаєш, що свідок завжди не впевнений у собі. Із десяти свідків шестеро скажуть так, як ти їм підказуєш своїм питанням, - виключно через лінь думати. Двоє з почуття протиріччя дадуть відповідь навпаки. /, нарешті, двоє подумають і спробують відповісти чесно. Це класичний тест»141.

Таким чином, навідні запитання можуть призвести до помилки на­віть у випадку безконфліктної ситуації.

Тому адвокат повинен ретельно з'ясувати всі обставини, які знає його клієнт і які можуть бути предметом допиту. Робити це слід залежно від стану психіки клієнта, його можливостей витримати допит, відстоювати певну позицію, і визначитись, чи буде клієнт давати показання. Адвока­ти Франції і США практикують репетицію допиту з підзахисним з тим, щоб оцінити, як він поводитиметься на допиті.

Клієнту слід роз'яснити, що слідчий, готуючись до допиту, повно й усебічно досліджує його особу, знає окремі факти з його життя, трудової діяльності й будуватиме тактичний малюнок допиту з урахуванням цих особливостей. На цьому етапі слідчому важливо знайти психологічний контакт і знання про обставини життя та іншу інформацію, яка широко використовується слідчими при допитах.

У важливих справах запрошуються для консультацій психологи, які складають психологічний портрет особи і дають рекомендації щодо до­питу. Іноді при проведенні медичного обстеження визначають біологічні ритми допитуваного, для того щоб призначити допит на день найниж­чого рівня біологічної та інтелектуальної активності. В літературі наво­дяться випадки успішного досягнення результату при допиті в день най­нижчого рівня біоритмів з урахуванням одержаних від медиків даних про метеочутливість обвинуваченого та його психічну вразливість112.

Приклад. Слідчий встановив, що допитуваний перебуває у місті вчинення злочину «нелегально»: жінці пояснив виїзд службовим відряджен­ням, на службі - хворобою родича. Була вивчена особа і обставини життя допитуваного тощо. Розмова почалася із з'ясування того, як почуває себе мати, що перенесла важку хворобу; скільки коштує магнітофон, привезений для сина із закордонного відрядження; чи врегульовано конфлікт із колегами по роботі та низка інших пи­тань, які показали «глибоке» знання слідчим обставин життя допитуваного. В результаті допитуваний надав багато зайвої, з точки зору його інтересів, інформації». А що було приховувати, якщо слідчий і так все знає», - заявив він адвокату143.

Такі дії рекомендують слідчим як тактичний прийом для досягнення психологічного контакту. Адвокат має враховувати ці обставини. Якщо підзахисному під силу, він може прийняти «гру» в довіру, пам'ятаючи, що це лише тактичний прийом. Але в більшості випадків такі «ігри» завершу­ються сумно. У справі Б. підзахисна проігнорувала рекомендацію адвока­та не давати свідчень і заявила, що буде зі слідчим «крутити», тобто пове­де гру, де вона начебто дає покази. Б. «докрутилась» до арешту, й адвокату коштувало багато зусиль, аби полегшити її становище та звільнити її з-під варти114. Слід пам'ятати, що допит є складною психологічною взаємодією, а іноді, прямо скажемо, психологічним двобоєм у боротьбі за розшукува­ну слідчим інформацію. Нерідко слідчі переносять цей двобій на особу, проти якої вони діють, за допомогою всієї сили «державного кулака».

На кожен допит слідчий складає для себе план, відбирає необхідні дані та документи, продумуючи шляхи і способи досягнення результату. При допиті застосовуються технічні засоби для фіксації показань, а також для демонстрації відеозаписів раніше допитаних осіб та інших слідчих дій. ІІ  по цьому слідчий нерідко узгоджує день допиту, демонструє, що готовий піти на поступки для явки допитуваного у найбільш зручний для нього день і час. У більшості випадків це тільки тактичний прийом для налагодження психологічного контакту, а відтак - для забезпечення ефективності допиту. Як правило, допит проводиться в місці проведен­ня слідства, де можна найбільш ефективно використати криміналістич­ну й іншу техніку, використати наявні докази, здійснити оперативний обмін інформацією з іншими учасниками розслідування (наприклад, при паралельному допиті). Мають значення і причини «психологічного порядку». Слідчий у кабінеті «господар», а допитуваний тільки «гість».

Слідчим рекомендують спочатку провести тривалі бесіди на різні теми, тактичною метою яких є встановлення «норми», еталону звичної поведінки, виявлення особливостей усної мови, емоційних проявів при розмовах на «звичайні теми», які не стосуються безпосередньо теми допиту. В результаті розмови на 5-6 тем слідчий може чітко виділити реакції на ту тему, якої уникає допитуваний або застрягне в ній, і їх від­мінність на еталонні реакції звичних тем. Пізніше це дає можливість слідчому порівнювати еталони поведінки у звичайних темах з поведін­кою при допиті[91]. Сама послідовність допиту цьому також сприяє. Адже з'ясовуються анкетні дані, місце роботи, сімейний стан. Все це сприяє виявленню особливостей звичної поведінки і є матеріалом для порів­няння з поведінкою при з'ясуванні гострих питань основного допиту. Досвідчений слідчий все це враховує. Sapienti sat - розумному достат­ньо. Адвокатська і судова практика потребує спеціалізованих розробок і осмислення проблем допиту з точки зору психології учасників допиту в судовому засіданні. Що стосується аналогічних розробок для спецслужб, то, як можна судити, вони, як правило, засекречуються. Аналогічне становище із застосуванням поліграфа (більш відомого як «детек­тор брехні»). Випадки його застосування на стадії дослідчої перевірки мали місце і були успішними[92].

Захист у таких випадках полягає в ухиленні від психологічного кон­такту, що, як правило, дуже не подобається слідчим. З метою досягнен­ня психологічного контакту розроблені різні методики, очевидно, серед них є і такі, що належать до державної таємниці. Це тема окремого дослі­дження, яка відноситься до сфери криміналістики та психології, знання з якої можна почерпнути у спеціальній літературі.

Одним із найбільш поширених прийомів встановлення психологіч­ного контакту є повідомлення допитуваному про його «особливі» показ- ники, про оригінальне поєднання своєрідних властивостей, характер­них для його особистості. «Для цього достатньо «відгадати» достатньо примітивні й очевидні характеристики. «Наприклад, випробуваному з яскраво вираженим пікнічним габітусом (округлі риси обличчя, порів­няно короткі кінцівки, широкий тазовий пояс тощо) висловлювалось, що саме йому властиві особливі характеристики, які відрізняють його від інших людей. Він, напевно, звертав увагу на те, що у нього бува­ють періоди, коли настрій піднесений, йому радісно і все виходить. І навпаки, бувають періоди невдач. І що зміна таких періодів і настроїв буває «без очевидних причин». Така «точна» характеристика його по­ведінки, а по суті, звична картина поведінки циклоїду або циклотиміки, викликає в особи незвичайний інтерес. Вона дивується проникливості слідчого, заявляє, що все висловлене відомо тільки їй і більше нікому. Після захоплення, здивування і згоди особа починає уточнювати і до­повнювати таку картину. Подібне «відгадування» виключності особис­тості допитуваного (як ключ до ефективності тестових бесід і допиту в цілому) можливе, і на основі знання типів темпераменту»147.

Слідчі орієнтуються також і на психофізіологічні реакції допитуваного на окремі запитання. При цьому враховується емоційна блідість пояснень, штучність формально-логічної структури показань, ухилення від теми, застрягання в темі, коли допитуваний не може відійти від тих чи інших подій, постійно до них повертається148. Для з'ясування тих чи інших де­талей та обставин слідчий ставить контрольні запитання, спрямовані на з'ясування фактів, обставин, окремих їх деталей, які можуть підтвердити або спростувати об'єктивність показань. Так, при з'ясуванні алібі слідчий за допомогою контрольних запитань намагається прив'язати ту чи іншу подію до певної дати або часу, який може бути об'єктивно підтверджений.

Ставити контрольні запитання може і повинен й адвокат при допиті свідків за його участю або при допиті підзахисного. На­приклад, у справі Ф. підсудний послався на алібі, яке можуть під­твердити певні свідки. Саме в день, коли свідки перебували з Ф.у день вчинення злочину, що виключало його причетність до викра­дення майна, вони були у відрядженні. І це відрядження можна було перевірити ще раз за допомогою огляду посвідки про відря­дження, що підкріпляло наявність алібі. Якщо адвокат проінфор- му є свого підзахисного про існуючі тактичні прийоми і методики, якими керується слідчий, це допоможе його клієнту захищатись. Адвокат повинен усвідомлювати, що допит свідка або обвинува­ченого, підозрюваного, затриманого готує не він. Слідчий же має продуману тактику щодо цього допиту. Тому ставити запитан­ня, в тому числі контрольні, захисник має надто обережно, щоб не зашкодити клієнту. Іноді краще утриматись від запитання, щоб пізніше, з'ясувавши всі обставини і належно підготувавшись, повернутись до них з метою перевірки ще раз показань свідка. Щодо пояснень підозрюваного або обвинуваченого, то тактика поведінки на допиті має бути наперед обумовлена.

З метою досягнення результату застосовуються різні «слідчі хитро­щі». Поки науковці полемізують про їх допустимість (М.С. Строгович, І.Ф. Пантелєєв, Л.М. Ларін, В.М. Биков) на практиці, вони є, і адвокат повинен про них знати, хоча б для того, щоб продумати тактику захисту. Тим паче що «слідчі хитрощі» нерідко можуть призвести до самоосуду. Взагалі питання про форми і методи впливу на особу і допустимості тих чи інших хитрощів є гострим і дискусійним. В основі цих впливів - пе­реконання або примус.

Переконання, як правило, поєднується з елементами примусу та на­віювання. В основі їх впливу лежать закономірності психічної діяльнос­ті людини, які виявлені та вивчені психологією. «Процес мислення лю­дини, формування її знання і лінія її поведінки багато в чому залежать від впливу на особу різних зовнішніх сигналів, що мають інформаційну природу. Такі сигнали у вигляді імпульсу-подразника нервової системи людини. На основі аналізу течії подій у минулому й одержуваних при цьому імпульсів-подразників людина передбачає майбутні значення не­рвових (аферентних) імпульсів. І це в основному є регулятором поведін­ки. В момент зміни імпульсу-подразника нервові імпульси перестають відповідати екстрапольованим (сподіваним) значенням сигналів. Уна­слідок виникають імпульси неузгодженості й з'являється орієнтовна ре­акція. Модель знання суб'єкта (у нашому випадку - допитуваного щодо того, якими знаннями, на його погляд, володіє слідчий) порушується, і його вплив на умовно-рефлекторний механізм гальмування й установ­ку на певну поведінку (у нашому випадку - на приховання інформації) послаблюється»149.Тобто «слідча хитрість» виступає як штучний імпульс неузгодженос­ті, що вноситься слідчим у психологічну установку, яка обумовлювала поведінку допитуваного.

Звичайно, слідчий, як правило, навіть не знає механізмів, які керу­ють психологією людини і які наведені тут як приклад. Слідчий у біль­шості випадків набув певного досвіду емпірично, а також почерпнув ці знання з різних методичних збірників. Але в усіх випадках йому для до­сягнення результату й одержання свідчень потрібен психологічний кон­такт. У фільмі «Місце зустрічі змінити не можна» герой фільму Жеглов, у якого не вдався психологічний контакт із затриманим, передає його «для роботи» Шарапову. Це тактично правильний хід з точки зору слід- ства[93]. Тому в практиці слідчих органів такі ситуації зустрічаються, і в цих випадках справу нерідко передають іншому слідчому. Адвокат має враховувати ці обставини та відповідним чином роз'яснювати їх своєму клієнту. Отже, перехід від «поганого» слідчого до «хорошого» - це, як правило, тільки тактичний хід.

Теоретично метою цих методів є такий вплив на допитуваного, щоб він від викривлення або укриття інформації перейшов до її об'єктивної та повної подачі. Отже, виникають проблеми етичного порядку і для самого адвоката. Чи повинен він допомагати своєму клієнту приховати правди­ву інформацію, чи правильно це? Закон встановлює лише безумовні ви­падки недопустимості таких дій: наприклад, вплив на свідків, щоб вони дали неправдиві показання, фальсифікація доказів тощо. Але закон до­зволяє свідкові відмовитись від давання показів щодо самого себе.

Право відмовитись дати показання належить також обвинувачено­му та підозрюваному. Методи впливу слідчого спрямовані на те, щоб змусити їх надати відповідну інформацію. Отже, поки дії клієнта не ви­ходять за межі наданого законом права обвинуваченому на відмову від показань, а отже, права не надавати бажану для слідчого інформацію, дії адвоката по захисту є законними, хоча, можливо, і не зовсім укладають­ся у загальноприйняті етичні норми. Адже адвокат займає активну по­зицію, подаючи свої рекомендації щодо тактики захисту, й усвідомлює, що його підзахисний скоїв той чи інший злочин. Відмова надати інфор­мацію може призвести до не розкриття злочину і звільнення фактично винної особи від відповідальності. З цієї точки зору слід визнати, що є ситуації, коли неможливо встановити у справі так звану об'єктивну іс­тину. Правда може бути відома адвокату, священику, але за певних умов її неможливо досягнути в судовому засіданні.

У будь-якому випадку адвокат не вправі діяти всупереч інтересам свого клієнта, а тому на практиці має дотримуватися цього імперативу.

Неможливо висвітлити всі прийоми і тактичні хитрощі, які застосо­вують слідчі. Але на окремих із них варто зупинитись.

Для того щоб вплинути на особу, яку допитують, використовують роз'яснення про можливість пом'якшення покарання у випадках ді­євої допомоги слідству. При цьому використовується надання доказів її вини, які показують даремність спроб ухилитися від відповідальності. Пред'являють докази по-різному: або від сильнішого доказу до слабшого, або навпаки, надання всіх доказів у сукупності. Обвинуваченому «демон­струють можливості розслідування» так, щоб він вніс корективи у свою поведінку і навіть щоб він визнав свою вину. ГІри цьому демонструються широкі можливості експертизи або огляд доказів, які переконують обви­нуваченого у тому, що його вина і без пояснень буде доведена.

Іншим прикладом є звернення, розраховане на емоційну сферу пси­хіки обвинуваченого, звернення до його особистих позитивних якостей, використання їх як засобу одержання потрібних показань.

Однак найчастіше слідчими використовуються слабкі місця у психіці людей. Заздрість, ревнощі, почуття помсти, марнославство, жадібність. ГІри цьому широко використовується метод «розпалювання конфлік­ту», який викликає заперечення у багатьох спеціалістів у сфері судової етики. Наприклад, обвинуваченому повідомляють про неіснуючі або, на­впаки, правдиві показання іншої особи, які викривають обвинуваченого. Або надають для ознайомлення лист, в якому спільник, який начебто за­лишився на свободі, вступає в інтимні стосунки з дружиною обвинува­ченого. При цьому в таких повідомленнях може бути елемент обман або, навпаки, вони є правдивими. Такий прийом може призвести до обмови іншої особи з почуття ревнощів або помсти, і це має враховувати адвокат при розробці позиції у справі. Якою би не була етична сторона, у діях слідчого в цих випадках на практиці такі випадки зустрічаються, і ви­знати одержані дані недопустимими як докази, як правило, не вдається.

Слідчі використовують також різні психологічні пастки й тактич­ні комбінації. Дуже влучно такі пастки зобразив Ф.М. Достоєвський у «Злочині та покаранні» (при допиті Порфирієм Порфирійовичем Раскольнікова).

Застосовуючи ці прийоми, слідчий тимчасово приховує основну мету допиту, зміщує його акценти на виявлення обставин, які безпосередньо не становлять інтересу, розраховуючи побічно одержати інформацію про обставини, які є предметом розслідування.

Широко поширеними є прийоми, спрямовані на створення перебіль­шеного враження, що слідчому відомі обставини вчиненого злочину та причетність допитуваної особи. Наприклад, допитуваній особі подають інформацію про існування відбитків її пальців на місці злочину, хоча на­справді таких не виявлено. Або використовуються дублікати чи макети речових доказів, відсутніх на момент допиту. Допитуваному ніби нена­роком показують ніж, схожий на той, яким було вчинено вбивство.

У справі про вбивство за висновком експертизи потерпілий був уби­тий, найімовірніше, сокирою, яка так і не була виявлена. Готуючись до до­питу підозрюваного, слідчий поставив у кут кабінету сокиру і прикрив її газетою, щоб її було неможливо впізнати за індивідуальними особли­востями. Увага підозрюваного постійно спрямовувалась на сокиру. Наре­шті він не витримав і запитав: «Що знайшли?» «А як ви гадаєте?» - відпо­вів слідчий. Після цього підозрюваний визнав свою вину і розповів, куди він заховав сокиру, яка пізніше там була знайдена. Такі прийоми можуть бути використані й у присутності захисника, який не має права заважати слідчому, але може написати зауваження у протоколі про недопустимість тих чи інших прийомів151. Отже, захисник може попередити свого підза­хисного про можливість застосування таких прийомів і підготувати його до них. Але при допиті він не вправі втручатись у роботу слідчого.

Разом з тим у методичних посібниках не рекомендують проводити очні ставки й упізнання в ізоляторах тимчасового затримання під вар­тою або слідчих ізоляторах. Аргументують це тим, що при зміні показів допитувані пояснюють, що слідчий спеціально їх залякував, приводив на очну ставку в слідчий ізолятор, погрожуючи, що там їх і залишить, якщо вони на очній ставці або при впізнанні не підтвердять потрібних йому, але неправдивих свідчень. Виходячи з принципу цілісності (вимог системного аналізу), слід визнати, що слідчі нерідко саме так і діють.

Як тактичний прийом слідчому пропонують діяти так, щоб сам факт виклику не був несподіваним для особи або неприємним їй по формі. Слідчому важливо, щоб до допиту особа не порадилась із адвокатом, не надала викликові особливого значення і належно не підготувалася до зустрічі. Слідчим не рекомендують викликати на допит через працівни­ків міліції. Тому в більшості випадків викликають на допит телефоном, проявляючи максимальну люб'язність і тактовність. Нерідко при цьому говорять фрази про те, що потрібно лише дотримати формальність або з'ясувати якусь дрібницю тощо.

Рекомендують не мати на стінах кабінету плакатів і написів, що може принизити гідність людини, яку допитують. Між тим ця рекомендація нерідко ігнорується.

Тамара Рохліна, звинувачена у вбивстві свого чоловіка Лева Рох- ліна, під час першого допиту слідчими Генеральної прокуратури РФ запам'ятала такі плакати: «Зробив діло - помий тіло», «Ло­вись дівка велика, ловись дівка маленька», «Щасливі трусів не вдя­гають». О. Баєв бачив на стіні слідчого плакат такого змісту: «Ти маєш право кричати, стікати кров'ю, звати адвоката після того, як ми покінчимо з тобою. Видимі пошкодження, включаючи вибиті зуби, згідно з повідомленням міліціонера, були одержані тобою до прибуття на дільницю. Ти можеш мовчати, і тоді ми тобі всю мор­ду розіб'ємо»[94]. Як не дивно, але автору книги довелось побачити плакати аналогічного змісту у слідчого в Словакії при представни­цтві інтересів громадянина України у кримінальній справі. Є щось спільне у слідчих, незалежно від країни перебування. В Україні такі написи автору не зустрічались.

Були випадки допиту обвинуваченого як свідка за допомогою слід­чих інших країн відповідно до міжнародно-правових угод (наприклад, слідчих США у справах, що ведуться в США проти українських грома­дян). Потім дані, одержані у цих допитах, використовувались при допи­тах із обвинуваченими[95].

Проведення допитів іноземними слідчими виконується відповідно до міжнародно-правових угод, як правило, за законодавством України. Але, наприклад, американські слідчі вважали за необхідне, щоб участь у допиті особи, навіть як свідка, брали адвокати.У таких випадках адвокат повинен обговорити обставини і правову позицію майбутнього допиту з обвинуваченим, підготовити його до зу­стрічі з іноземними слідчими і визначитись щодо питання: давати чи не давати пояснення. Так, при проведенні допитів українських обвинува­чених слідчими США ставились запитання, які через певний час були поставлені слідчим уже в рамках розслідування кримінальної справи в Україні. Адвокат повинен ураховувати таку можливість.

Захисник бере участь і в інших діях, які проводяться за участю об­винуваченого. Питання про необхідність такої участі визначає слідчий. Найчастіше це очна ставка, пред'явлення до впізнання, слідчий експе­римент.

Можна рекомендувати брати участь у всіх слідчих діях, які здійсню­ються за участю клієнта і на які захисника запрошує слідчий. Звичайно, це вимагає значних затрат часу, але тільки тоді адвокат може бути спо­кійний, що його підзахисний не припустився необачного кроку.