Відмова у порушення кримінальної справи

Відповідальний етап для досудового слідства. На цьому етапі проводиться дослідна перевірка матеріалів, яку здійснюють органи дізнання. Саме органи опитують осіб, які заявили про злочин, вживають заходів до затримання підозрюваних осіб тощо.

На стадії порушення кримінальної справи відбуваються перешкоди і навіть відмова у правосудді. Загроза кримінального переслідування вико­ристовується як у політичних розборках, так і у рейдерських атаках. І не­рідко ті, хто безпосередньо порушує кримінальну справу, навіть не здога­дуються, що вони виконують чиєсь замовлення. Оскільки, за висловом од­ного із суддів, у нас виправдувальних вироків немає, то важливо для успіху довести справу до суду. Після цього вже й суд включається у боротьбу за врятування справи, себто постановлення обвинувального вироку.

Для порушення кримінальної справи необхідні відповідні приводи і підстави.

Привід до порушення кримінальної справи - обставина, що обу­мовлює початок кримінально-процесуальної діяльності і передує до- судовому слідству. Привід - це акт поведінки юридичних або фізичних осіб, який полягає в повідомленні про вчинені злочини або про злочини, що готуються, викладений письмово або усно в офіційній формі та до­ведений до відома уповноважених органів з метою прийняття рішення по суті. Привід розглядається як спонукальна причина для здійснення кримінально-процесуальної діяльності правоохоронних органів.

Ч. 1 ст. 94 КПК містить вичерпний перелік приводів до порушення кримінальної справи. У цей перелік включені:

1) заяви (повідомлення) підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян про вчине­ний злочин або про злочин, що готується. Ці заяви є офіційним повідомлен­ням про скоєні злочини або про злочини, що готуються, виявлені зазначе­ними суб'єктами і направлені ними в письмовій або усній формі на адресу правоохоронних органів для розгляду й прийняття відповідного рішення[84].

Письмова заява про злочин, зі змісту якої неможливо встановити авторство, визнається анонімною і не є у зв'язку з цим приводом до по­рушення кримінальної справи. Таке відношення до анонімних заяв обу­мовлено насамперед наявністю кримінальної відповідальності за свідо­мо неправдиве повідомлення про вчинений злочин (див. ст. 383 КК). Саме тому ч. 2 ст. 95 КПК вимагає, щоб письмові заяви про злочини були належним чином оформлені.

Безумовно, якщо в анонімній заяві є конкретні відомості, що вказують на наявність ознак злочину, то ці заяви слід направляти в оперативні під­розділи для відповідних оперативно-розшукових закладів. Це стосується заяв, в яких містяться конкретні відомості щодо підготовлених злочинів (див. ст. 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»)[85].

Згідно з ч. З ст. 2 КК, ніхто не може бути притягнутий до криміналь­ної відповідальності за один і той же злочин двічі. У зв'язку з цим не може бути приводом до порушення кримінальної справи повторна заява або повідомлення про злочин за одним і тим же фактом, якщо перше по­відомлення було обґрунтовано прийнято по суті (за даним фактом уже порушена кримінальна справа і за ним йде досудове слідство або особа вже засуджена за скоєння цього злочину);

2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, що затримали підозрювану особу на місці здійснення зло­чину - це офіційні повідомлення про затримання даної особи при за­значених обставинах.

У даному випадку мова йде про фізичну затримку (захоплення, упійман- ня) підозрюваного на місці здійснення злочину. Таке ініціативне затримання здійснюється зазначеними суб'єктами з метою припинення злочинного ді­яння і доставляння підозрюваного у відповідний правоохоронний орган або для його передачі працівникам міліції, що прибули на місце злочину.У практиці розкриття злочинів на стадії порушення кримінальної справи мають місце факти схилення особи, підозрюваної в здійсненні злочину, до написання заяви про явку з повинною за наявності вже по­даної заяви про даний злочин, що надійшла у міськрайорган внутрішніх справ від іншого суб'єкта (підприємства, організації, установи, окремого громадянина). У цьому зв'язку виникає питання: чи є така «явка з пови­нною» приводом до порушення кримінальної справи?

У даному випадку варто виходити з того, що кримінально-процесуальний закон виключає можливість багато привідного порушен­ня кримінальної справи за одним і тим же фактом злочину. Тому за на­явності вже існуючого приводу для порушення кримінальної справи (на­приклад, заяви іншого громадянина про даний злочин) явка з повинною не може бути приводом до порушення кримінальної справи. Вона може бути врахована лише як обставина, що пом'якшує покарання за вчинене;повідомлення про злочини, опубліковані в пресі, - це статті, заміт­ки, листи, фейлетони тощо, опубліковані в періодичній пресі (газетах, журналах).

Матеріали стінної газети не є повідомленням, опублікованим у пресі, а отже - не можуть бути приводом для порушення кримінальної справи. Якщо такі матеріали стануть відомі органам, що мають право порушува­ти кримінальні справи, то приводом до такого порушення буде виявлен­ня безпосереднє виявлення органами ознак злочину.

Статті, замітки, листи, що редакціями газет або журналів не були опубліковані, але переслані в органи дізнання чи слідства, можуть стати приводом для порушення кримінальної справи як повідомлення дер­жавних установ або громадських організацій;

безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину означає, що ці суб'єкти самі, без чийогось повідо­млення, зі своєї ініціативи виявляють ознаки вчиненого або такого, що го­тується, злочину. Така робота здійснюється, наприклад, органами дізнання в процесі адміністративної діяльності, а оперативними підрозділами МВС, СБУ, податкової міліції - у процесі оперативно-розшукової діяльності.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяль­ність», оперативні підрозділи зазначених правоохоронних органів впра­ві проводити оперативні та контрольні закупівлі товарів, предметів і речей, здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із за­стосуванням засобів технічного документування, опитувати осіб з їхньої згоди, витребувати, отримувати та вивчати документи, а також вести інші інформаційно-пошукові дії.

Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15 лютого 1995 р. надає право органам, що ведуть боротьбу з даною зло­чинною діяльністю, проводити: контрольну поставку таких засобів для виявлення каналів і джерел їх надходження у нелегальний обіг (див. ст. 4); оперативну закупку таких засобів і речовин з метою викриття осіб, що займаються торгівлею ними (див. ст. 5); огляд транспортних засобів, вантажу, що знаходиться в них, особистих речей водія і пасажирів.

Слідчий безпосередньо виявляє ознаки злочину, щодо якого не була порушена кримінальна справа, в процесі ведення досудового слідства, про­курор - при здійсненні загального нагляду за законністю, а суд - у проце­сі судового розгляду справи. Про безпосереднє виявлення ознак злочину співробітниками органів дізнання складається рапорт, що підлягає розгля­дові нарівні з іншими приводами для порушення кримінальної справи.

Інша інформація про злочин - це повідомлення окремих громадян, зроблені по телефону, негласних співробітників правоохоронних орга­нів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, повідомлення по радіо і телебаченню, телефонограми медичних закладів про надходжен­ня до них осіб з ознаками тілесних ушкоджень, тобто повідомлення, що не носять характер офіційних повідомлень про злочин. Така інформація не є приводом для порушення кримінальної справи. Якщо під час пере­вірок дій будуть виявлені ознаки злочину, то відповідна службова особа складає рапорт про безпосереднє виявлення ознак злочину, що є приво­дом для порушення кримінальної справи.

Кримінально-процесуальний закон не виділяє скаргу потерпілого як самостійний привід для порушення кримінальної справи. Скарга є різ­новидом заяви окремих громадян, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 94 КПК. Од­нак у випадках скоєння злочинів, справи про які порушуються не інакше як скаргою потерпілого (див. ст. 27 КПК), необхідна наявність саме такої скарги і щоб у ній було прохання про притягнення особи до криміналь­ної відповідальності за вчинене. Лише у випадках, передбачених ч. З ст. 27 КПК, прокурор може порушити кримінальну справу і за відсутності скарги потерпілого, посилаючись при цьому на один із приводів, зазна­чених у пп.1-5 ч. 1 ст. 94 КПК.

Для того щоб порушити конкретну кримінальну справу, в кожно­му окремому випадку потрібні не тільки законний привід, а й підстава. Згідно з ч. 2 ст. 94 КПК, підставою для порушення кримінальної справи є достатні дані, що вказують на наявність ознак злочину.

Підстава для порушення кримінальної справи складається з двох взаємопов'язаних елементів: наявності ознак злочину в події, що стала відо­мою органу дізнання, слідчому, прокурору та суду; наявності достатніх да­них, на базі яких встановлюються ознаки вчиненого злочину або злочину, що готується. Відповідно до ч. 1 ст. 11 КК України ознаками злочину є: ви­значення діяння злочином у Кримінальному кодексі; суспільна небезпека діяння; його протиправність; винність; вчинення діяння суб'єктом злочину.

Усвідомлення сутності злочинного діяння служить відправною позицією при кваліфікації вчиненого в стадії порушення кримінальної справи. Юридична оцінка об'єктивних ознак, що характеризують подію злочину (місце, час, спосіб, обставини вчинення діяння), відомості про який є в заяві або повідомленні, - це форма відображення юридичної значимості даного факту, що тягне за собою виникнення специфічних кримінально-правових відносин між винним (суб'єктом злочину) і дер­жавою, що здійснює правосуддя.

Таким чином, кримінальна справа може бути порушена тільки за на­явності в заяві або в повідомленні достатніх даних, на основі яких вста­новлюються об'єктивні ознаки скоєного або підготовленого злочину.

Достатніми даними, що вказують на наявність таких ознак, вважаєть­ся фактичне існування доказів, які підтверджують реальність конкретної події злочину (час, місце, спосіб та інші обставини здійснення злочину). У кожному конкретному випадку питання про достатність даних для по­рушення кримінальної справи вирішується особою, що здійснює дізнання, слідчим, прокурором за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням сукупності відомостей, що містяться в початкових матеріалах. Слідча практика свідчить, що на момент порушення кримінальної справи не за­вжди є можливість установити, хто скоїв або підготував злочин, і визначи­ти ступінь винності кожного учасника. До речі, закон цього і не вимагає. За змістом ч. 1 ст. 98 КПК, кримінальна справа порушується, як правило, за фактом скоєного або підготовленого злочину. Однак якщо на момент по­рушення кримінальної справи встановлена особа, що вчинила даний зло­чин, кримінальна справа повинна бути порушена щодо цієї особи115.

Отже, перш ніж порушити кримінальну справу, проводять ретельну й усебічну перевірку приводів і підстав для порушення кримінальної справи. Формально ще немає кримінальної справи, а значить, не потрі­бен адвокат для захисту. Але майбутніх фігурантів справи багаторазо­во викликають для надання пояснень, доручають податковій службі та контрольно-ревізійному управлінню провести зустрічні перевірки, ви- магають різні документа. 3 одного і того самого питання перевірку про­водять різні служби. Отже, на стадії дослідної перевірки, власне, прово­диться розслідування кримінальної справи, збираються пояснення від потенційних свідків, а також необхідні письмові докази, проводяться ревізії. Після цього порушується кримінальна справа, намагаються зво­лікати з допуском адвоката або, що ще гірше, залучають (рекомендують) адвоката, який співпрацює на користь слідства. Після цього порушують кримінальну справу, намагаючись приховати якомога довше цей факт і в такий спосіб омежують право на захист.

Після порушення кримінальної справи швидко передопитують свідків (за винятком майбутніх обвинувачених), пред'являють обвинувачення і тут же виконують вимоги ст. 218-220 КПК України (себто оголошують обвинуваченому про закінчення слідства і пред'явлення матеріалів справи та складають протокол про оголошення обвинуваченому про закінчення слідства і про пред'явлення йому і його захисникові матеріалів справи).

Відповідно до ст. 98-2 КПК України у разі порушення кримінальної справи відповідний орган зобов'язаний вручити копію відповідної по­станови особі, щодо якої порушено кримінальну справу, та потерпілому негайно. При неможливості негайного вручення копія постанови вруча­ється не пізніше трьох діб з моменту її винесення.

На практиці слідство намагається відтягнути цей момент, щоб не було подано до суду скаргу на порушення кримінальної справи. Саме в такий спосіб найчастіше порушують право на захист.

Якщо справа порушена щодо особи, але місцезнаходження її не ви­явлено, або вона оголошена в розшук, то під різними приводами нама­гаються не допустити до участі у справі захисника і не надати йому по­станови про порушення кримінальної справи. Приклад. Підприємство «Тиса» з одного і того ж питання послідовно пе­ревірки: прокуратура району, прокуратура області, СБУ в районі, СБУ в області, У БЕЗ району, а пізніше області, КРУ (контрольно-ревізійне управління) району, а пізніше області, КРУ України та податкова служба району та області. Опитали десятки людей. Кожному з цих людей не роз'ясниш, що жодних порушень немає, що вони можуть і не давати згоду на давання пояснень тощо. Жодна з цих перевірок не виявила щонайменших порушень. Але нормальна робота підприємства була порушена. Іноді перевірки поєднувались із різного роду проханнями майнового характеру. Одним словом, протягом трьох місяців підприємством трусило від набігів натов­пу перевіряючи. Керівника підприємства викликали для надання пояснень 31 грудня, тобто під Новий рік. І тільки тоді керівник дізнався, що приводом для такої навали став анонімний лист, на­правлений на місце з канцелярії Президента116. Після цього до учас­ті в роботі був залучений адвокат, який подав скарги, і перевірки припинили. І хоч у даному випадку мала місце не рейдерська атака, а тільки надмірно ретельна перевірка, такі ситуації зустрічають­ся і при рейдерських атаках.

Характерним є і ситуація, коли по матеріалам дослідної перевірки не вживають жодних заходів, ці матеріали десь «лежать під сукном» і, так би мовити, «тліють», чекаючи свого часу. Після відповідної команди з боку начальства (на жаргоні міліції - «команди фас») по справі органі­зують слідчу групу і ще раз проводять дослідну перевірку, порушують кримінальну справу і виконують вимоги ст. 218-220 КПК України та направляють справу до суду. Знову ж таки порушується право на захист і справедливе правосуддя, хоча формальності в основному дотримані.

Здійснити захист у таких справах важко. У слідства все заготовлено і продумано, проведені експертизи, не завжди об'єктивні, тобто забез­печено достатню доказову базу. У цих випадках експертизи проводяться без ознайомлення з постановою про їх призначення. Таке ознайомлення проводять ретроспективно, вже після того, як експертиза проведена. На жаль, суди, як правило, не вважають такі дії порушенням. Експертів не­рідко знайомлять тільки з тією частиною матеріалів, яка свідчить проти обвинуваченого, а питання, які можуть поставити під сумнів майбутній висновок, перед експертами не ставлять.

В результаті до суду потрапляє однобічно досліджена справа із сформо­ваною доказовою базою, і суду залишається лише «проштампувати» вирок суду. Щоб полегшити роботу судді, йому надають у електронному записі обвинувальний висновок, який просто переноситься у вирок. Надання об­винувального висновку в електронному вигляді не вважаю «гріхом». Але такий висновок тоді повинен би надаватись і потерпілому та обвинуваче­ному. Крім того, повинна б надаватись можливість захисту та обвинуваче­ному для давання суду своїх поясненнь і заперечень в електронному ви­гляді, а також (якщо це технічно можливо) і виклад захисної промови. Приклад. (Назви та прізвища змінені, місце подій умовне). Щодо підпри­ємства «ЗТ» була проведена перевірка та зроблено висновок, що має місце розкрадання майна в особливо великих розмірах, а також зло­чинна легалізація майна, здобутого злочинним шляхом. Два роки спра- ва «тліла» і лежала без руху в шухляді. По ній не робилося жодних процесуальних кроків. Через два роки було вирішено дати справі рух. Швиденько порушили кримінальну справу за фактом скоєння зло­чину, організували потужну слідчу групу, яка провела допити свідків по всій Україні, одержали висновки експертів і в шаленому темпі го­тували справу до суду. «Призначеного » на роль організатора В.І. (на жаргоні слідчих «паровоза»), раніше допитаного як свідка, до остан­нього дня не викликали на допити і готували його арешт. Двом іншим обвинуваченим, які, власне, і ставили свої підписи під господарськими операціями, «популярно» пояснили, що вони слідство не цікавлять, і якщо дадуть «потрібні» показання, то їх не арештовуватимуть і в суді на них чекає умовне покарання. «Потрібні» свідчення були на­дані. Адвокати обвинувачених (колишні працівники міліції) порадили своїм клієнтам якомога швидше ознайомитись зі справою та поста­вити свої підписи на протоколах, чим унеможливили оскарження по­станови про порушення кримінальної справи. Одна з обвинувачених пояснила, що слідчий дав їй 12-томну справу і попросив до кінця дня ознайомитися з нею та поставити свій підпис. Наприкінці дня загля­нув і адвокат, який поставив свій підпис про ознайомлення зі справою і рекомендував своїй клієнтці зробити те саме.

В.І. підозрював, що на підприємство ведеться рейдерська атака, а пору­шена кримінальна справа є одним із компонентів цієї спроби недружнього поглинання. На такий висновок наводили кілька десятків різноманітних позовів, направлених до господарських та районних судів, а також актив­на робота серед акціонерів підприємства по скупці акцій під виглядом на­дання довіреностей за гроші певним особам. Однак замовника таких дій, які вочевидь регулювались з одного центра, виявити не вдавалося"7.

За таких обставин В.І. взяв відпустку для лікування і виїхав з місця проживання. Оскільки слідство планувало пред'явити обвинувачення та виконання вимог ст. 218, 220 КГІК з В.І. в останню чергу, то виїзд В.І. на лікування зруйнував ці плани. Тут же було оформлено розшук і за­тримання В.І. Водночас адвоката, з яким було укладено угоду про вступ у справу в якості захисника, не допускали до участі у справі, не надавали постанову про порушення кримінальної справи і в такий спосіб чинили перешкоди у здійсненні захисту. Зауважимо, що це поширена практика на досудовому слідстві в таких випадках. Це позбавляло адвоката мож­ливості оскаржити постанову про порушення кримінальної справи, за­являти клопотання у процесі проведення слідства.

Після численних скарг адвокат все ж таки був допущений до участі у справі (недопуск або втручання у діяльність адвоката має ознаки зло­чину, передбаченого ст. 394 або 397 КК України). Йому було надано по­станову про порушення кримінальної справи і він зміг її оскаржити.

Подаючи текст постанови, зауважу, що місце, дати, прізвища, назви та інші дані змінені і є умовними. Оскільки постанова була викладена російською мовою, то її залишено в такому вигляді без перекладу.

ПОСТАНОВЛЕНИЕ ИМЕНЕМ УКРАИНЫ 28 декабря 2007 года Судья Яворовского районного суда За­карпатской области Шовкун Т.В., при секретаре Ворон О.С., с участием прокурора Петренко М.М., рассмотрев жалобу адвоката Федорчука В.В. в интересах Волкова Игоря Петровича на поста­новление о возбуждении уголовного дела, УСТАНОВИЛ:

16 декабря 2007 года адвокат Федорчук В.В. в интересах Вол­кова И.П. обратился в суд с жалобой на постановление начальника отделения расследования ОВД и СОГ СО УМВД Украины в За­карпатской области Дымшица Б.Б. от 25 июня 2007 года о возбуж­дении уголовного дела в отношении Волкова Игоря Петровича о хищении государственного имущества на ГП фирма «ЗТ», по при­знакам преступления, предусмотренного ст. 191, ч. 5 УК Украины, а также на постановление начальника отделения расследования ОВД и СОГ СО УМВД Украины в Закарпатской области Дымшица Б.Б. от 25 июня 2007 года о возбуждении уголовного дела в отношении Волкова И.П. о легализации имущества, добытого преступным пу­тем, по признакам преступления, предусмотренного ст.ст. 28 ч. 3, 209 ч. 2 УК Украины (в редакции до 16 января 2003 года). Жалоба мотивирована тем, что при принятии решения, на основании кото­рого было возбуждено уголовное дело в отношении Волкова И. П., отсутствовали повод и достаточные основания.

В судебном заседании заявитель адвокат Федорчука В. В. тре­бования, изложенные в жалобе об отмене постановления о воз­буждении уголовных дел в отношении Волкова Игоря Петро­вича по признакам преступления, предусмотренного ст. 191, ч. 5ООО «фирма «МАНИ» С.В.М. и частного предпринимателя Кос- тенко В.В., с которыми договорился о заключении фиктивных до­говоров о приобретении имущества ГП «фирма «ЗБ» с отсрочкой платежа и последующей передачей приобретенного ими имуще­ства на ответственное хранение продавцу; подготовил эти догово­ра и передал их генеральному директору ГП «фирма «ЗБ» С.В.В.;

в период с 28 февраля по 31 марта 2003 года подготовил документы о возврате покупателями - ООО «фирма «МАНИ», ООО «фирма «МАНИ» и ЧП Костенко В.В. - материалов, ви- номатериалов и винной продукции на общую сумму 3 147 562 грн. 70 коп. на ГП «фирма «ЗБ» - и в дальнейшем распорядил­ся совместно с С.В.В., Г.В.Т. и иными не установленными лица1 ми строительными материалами на сумму 474 232 три., винома- териалами на суму 2 197 248 грн. 10 коп., винной продукцией на суму 476 082 грн. 60 коп. по своему усмотрению, чем причинил государству ущерб на сумму 147 562 грн. 70 коп., что более чем в шестьсот раз превышает необлагаемый налогом минимум дохода граждан на момент совершения преступления.

В постановлении от 25 июня 2007 года о возбуждении уголовного дела в отношении Волкова И.П. по признакам преступления, пред­усмотренного ст.ст. 28 ч. 3, 209 ч. 2 УК Украины (в редакции до 16 января 2003 года) о легализации имущества, добытого преступным путем, следователь указал на противоправные действия Волкова И.П. как генерального директора ООО «Фирма ЗТ», а именно:

в период с 4 марта по 1 июня 2003 года, являясь генеральным директором ООО «Фирма ЗТ», он распорядился отпустить возв­ращение ООО «фирма «МАНИ» вино «Совиньон», «Мерло» и шампанское на общую сумму 419 358 грн 02 коп. в адрес пред­приятия ООО «М», ЧП «Маритана», ЗАО магазин № 77, по кол­лективному договору на благотворительность, на выставку, на дегустацию, за наличный расчет Береговского РГА г. Берегова, РСУ-99, ЧП «Азов», ООО «Мета», ООО «Эловани и Р», то есть использовал для осуществления хозяйственной деятельности ГП «фирма «ЗБ» и ООО «Фирма «ЗБ» часть из государственного имущества ГП «Фирма «ЗБ», которым в период с 14 января по 24 апреля 2003 года, действуя в составе организованной группы совместно с С.В.В., Г.В.Т. и иными не установленными лицами за­владел путем злоупотребления служебным положением суммой 3147562 грн. 70 коп.

Указывая на эти действия Волкова И.Г1., начальник отделе­ния расследования ОВД и СОГ СО УМВД Украины в Закарпат­ской области Дымшиц Б.Б. в нарушении требований уголовно- процессуального закона не ссылается на конкретные материалы уголовного дела № 800005.

В обжалуемых постановлениях не указано, какими доказатель­ствами из уголовного дела № 800005 установлены данные соответ­ствия между признаками совершенных Волковым И.П. деяний и признаками определенного состава преступления. Отсутствие в обжалуемых постановлениях ссылок на конкретные доказательства не дает суду возможности установить источники полученных началь­ником отделения расследования ОВД и СОГ СО УМВД Украины в г. Севастополе Дымским Д.Б. данных и проверить их законность.

При таких обстоятельствах суд приходит к выводу об от­сутствии в материалах уголовного дела № 800005 на момент вынесения постановления о возбуждении уголовных дел в отно­шении Волкова И.II. законных источников получения данных, которые являлись основанием для вынесения постановления о возбуждении уголовных дел по признакам преступления, пред­усмотренного ст. 191, ч. 5 УК Украины и ст.ст. 28 ч. 3, 209 ч. 2 УК Украины (в редакции до 16 января 2003 года), в связи с чем суд также полагает, что отсутствуют поводы для вынесения указанных постановлений о возбуждении уголовных дел.

В качестве материалов, на основании которых были воз­бужденны уголовные дела в отношении Волкова И.П., начальни­ком отделения расследования ОВД и СОГ СО УМВД Украины в Закарпатской области Дымшиц Б.Б. в суд представлены мате­риалы уголовного дела № 800005. в семи томах.

В обжалуемых постановлениях указано, что Волков И.П. со­вершил преступления, предусмотренные ст. 191, ч. 5 УК Украины и ст.ст. 28 ч. 3,209 ч. 2 У К Украины (в редакции до 16 января 2003 года) по предварительному сговору, в составе организованной группы, со­вместно с С.В.В., Г.В.Т. и иными не установленными лицами.

Вместе с тем в постановлении не указано где, когда и в ка­кой форме было достигнуто соглашение между Волковым И.П., С.В.В., Г.В.Т. и иными не установленными лицами о совершении первого преступления и о наличии у них дальнейших планов со­вместной преступной деятельности, в чем проявлялась стойкость группы и каков единый план группы.


Суд исследовал показания указанных лиц, имеющиеся в предоставленных суду материалах, на основании которых были возбужденны уголовные дела под общим номером 800005.

Так, показания свидетеля С. В.В. от 15 августа 2006 года и от 29 мая 2007 года (том 2 л.б. 17-20) и показания свидетеля Г.В.Т. от 30 мая 2007 года (том 2 л.б. 37-38) не содержат какой-либо ин­формации о наличии между Волковым И.П., С.В.В. и Г.В.Т. до­говоренности о совместных действиях, направленных на хищение имущества ГП «фирма «ЗБ», органы досудебного следствия, при­нимая решение о наличии в действиях Волков И.Г1. такого квали­фицирующего признака, как совершение преступления в составе организованной группы, ничем не обосновали, в связи с чем суд считает, что он указан безосновательно, то есть незаконно.

Кроме того, в обжалуемых постановлениях указано, что Волков И.П. совершил преступления, предусмотренные ст. 191, ч. 5 УК Украины и ст.ст. 28 ч. 3,209 ч. 2 УК Украины (в редакции до 16 ян­варя 2003 года) путем злоупотребления служебным положением.

С объективной стороны, статья 191 УК Украины предусматри­вает три разные формы совершения преступления: присвоение, растрата чужого имущества или завладение чужим имуществом путем злоупотребления служебным положением. Однако общим признаком для всех форм является наличие у субъекта престу­пления законных полномочий по распоряжению, пользованию или владению имуществом.

Из постановлений усматривается, что Волков И.П. являлся генеральным директором ООО ««Фирма ЗТ», и до передачи ГП ««Фирма ЗТ» в срочное платное пользование (аренду) в ООО ««Фирма ЗТ» 28 марта 2003 года не имел в своем ведении иму­щества указанного государственного предприятия, а следователь­но, не мог завладеть чужим имуществом ГГ1 «Фирма ЗТ» путем злоупотребления служебным положением, так как не являлся должностным лицом этого государственного предприятия.

В постановлениях о возбуждении уголовных дел в отноше­нии Волкова И.П. не указано, какие полномочия он нарушил, какие использовал организационно-распорядительные или административно-хозяйственные функции вопреки интересам службы для незаконного завладения имуществом.Преступления, предусмотренные ст. 209 УК Украины (в ре­дакции до 16 января 2003 года), в своем составе не содержат тако­го квалифицирующего признака, как совершение преступления путем злоупотребления служебным положением.

Таким образом, у начальника отделения расследования ОВД и СОГ СО УМВД Украины в Закарпатской области Дымшица Б.Б. не было законных оснований указанные им в постановлении действия Волкова И.П. закреплять в юридическое соответствие с признаками преступления, предусмотренные ст. 191, ч. 5 УК Украины, так как Волков И.П. не являлся субъектом данного пре­ступления при изложенных в постановлении обстоятельствах.

Не являясь субъектом преступления, предусмотренного ст. 191, ч. 5 УК Украины, Волков И.П. не мог совершать преступных действий для приобретения имущества ГП «Фирма ЗТ», как это указано в постановлениях, а соответственно, не являлся участни­ком преступного завладения имуществом на сумму 3 147 562 грн. 70 коп., то есть привлечение ГП ««Фирма ЗТ» к уголовной ответ­ственности по ст. 209 УК Украины возможно только в случае, если факт преступного происхождения указанного имущества будет подтвержден соответствующим приговором либо иным процессуальным документом суда.

По изложенным мотивам суд считает, что законные основания для возбуждения уголовного дела в отношении ГП ««Фирма ЗТ» по ст.ст. 28, ч. 3-209 ч. 2 УК Украины также отсутствует.

Судом изучены доводы прокурора о том, что поводом для возбуждения уголовного дела по факту хищения материальных ценностей, а также в отношении Волкова И.П. явился акт про­верки отдельных вопросов финансово-хозяйственной деятель­ности фактически ГП ««Фирма ЗТ» контрольно-ревизионным управлением Закарпатской области 27 апреля 2005 года. Одна­ко названный акт, как другие материалы, на основании которых были возбужденны уголовные дела в отношении Волкова И.П., содержат данные о том, что нарушения в ведении финансово- хозяйственной деятельности допускал директор ГП ««Фир­ма ЗТ» С.В.В. (том 1 л.д. 14-27), именно он принял от «ООО «фирма «МАНИ»» имущество на сумму 1 066 525 грн. 06 коп., он же не отразил данную передачу по бухгалтерскому учету.Пунктом 18 Методики оценки объектов аренды, утвержденной КМУ № 629 от 10 августа 1995 года (в редакции постановление КМУ № 3 от 02 августа 2003 года), предусмотрено, что в случае если в период между датой оценки и датой вступления в силу до­говора аренды изменятся стоимость целостного имущественного комплекса предприятия или будет выявлено имущество, не ото­браженное в материалах инвентаризации, по требованию одной из сторон договора аренды либо органа, уполномоченного управ­лять этим имуществом, должна быть проведена дооценка объекта аренды и внесены соответствующие изменения в акт оценки и со­ответствующие договоры, заключенные с арендодателем.

Объективные данные о том, что Волкову И.П. было известно об изменении стоимости ООО ««Фирма ЗТ» в результате получения С.В.В. имущества, которое ранее было продано и затем возвраще­но предприятию; о том, что он умышленно отказался вносить из­менения в акт оценки и договоры аренды, то есть производить доо­ценку объекта имущества в материалах, послуживших основанием для возбуждения в отношении его уголовных дел, отсутствуют.

Кроме того, на момент возбуждения уголовных дел 25 июня 2007 года в отношении Волкова ИЛ. решением хозяйственного суда Закарпатской области от 17 апреля 2007 года (том 7 л.д. 24- 26), которое постановлением Львовского апелляционного хозяй­ственного суда от 07 июня 2007 года оставлено без изменения и вступило в законную силу (том 7 л.д. 28-30) было установлено от­сутствие доказательств, свидетельствующих о том, что до даты под­писания договора аренды и подписания договора купли-продажи материальных оборотных средств № 2 от 28 марта 2003 года сто­имость и количественный состав целостного имущественного комплекса государственного предприятия изменился, либо было выявлено имущество, не отображенное в материалах инвентариза­ции, либо увеличилась стоимость оборотных материальных акти­вов предприятия. По изложенным мотивам суд приходит к выводу, что на момент возбуждения уголовных дел у органов досудебного следствия отсутствовали объективные данные, указывающие на наличие материального ущерба, причиненного государству.

Доказывая, что уголовное дело возбуждено в отношении Вол­кова И.П. правомерно, прокурор утверждает, что на наличии в действиях обвиняемого состава вышеназванных преступлений указывают показания свидетеля С.Ю.М. о том, что директор ООО «Фирма ЗТ» Волков И.П. просил директора ООО «М.» М.С.Б. оформить фиктивную сделку купли-продажи имущества ГП «Фирма ЗТ» для уменьшения оборотных активов предпри­ятия перед его передачей в аренду ООО «Фирма ЗТ».Из дела видно, что С.Ю.М. учредителю ООО «М» выше­приведенные обстоятельства заключения сделки купли-продажи имущества ГП «Агрофирма «Золотая балка» известны со слов ди­ректора ООО «М» М.С.Б., сам лично он очевидцем этих событий не был (протокол допроса от 02 июня 2007 года том 2 л.б. 39).

Однако на очной ставке 12 июня 2007 года между С.Ю.М. и М.С.В. последний пояснил, что не сообщал С.Ю.М. обстоятельств и причин заключения договоров купли-продажи и ответственного хранения имущества ГП «Фирма ЗТ» в январе 2003 года (том 2 л.б. 40).

Учитывая, что органом досудебного следствия на момент воз­буждения уголовного дела не собрано и в настоящее время не добыто фактических данных, указывающих на наличие в действи­ях Волошина И.А. объективных признаков конкретных престу­плений, суд считает, что в возбуждения уголовного дела в отно­шении него по признакам преступлений, предусмотренных ст. 191 ч. 5 УК Украины, ст.ст. 28, ч. 3-209, ч. 2 УК Украины (в редакции до 16 января 2003 года) следует отказать.

На основании Решения Конституционного Суда Украины № 3-РП/2003 от 30 января 2003 года, ст.ст. 94, 98 УПК Украины, п. 4 ч. 4 Постановления № 1 Пленума Верховного Суда Украины «о некоторых вопросах, возникающих во время рассмотрения суда­ми Украины жалоб на постановления органов дознания, следова­теля, прокурора о возбуждении уголовного дела» 11 февраля 2005 года, руководствуясь ст. 236-8 УПК Украины,

ПОСТАНОВИЛ:

Жалобу Федорчука Вячеслава Владимировича в интересах об­виняемого Волкова Игоря Петровича - удовлетворить.

Постановление начальника отделения расследования ОВД и СОГ СО УМВД Украины в Закарпатской области Дымшица Б.Б. о возбуждении уголовного дела от 25 июня 2007 года в отношении Волкова И.П. по ст. 191 ч. 5 УК Украины о хищении государствен­ного имущества на ГП «Фирма ЗТ» и по ст.ст. 28, ч. 3-209, ч. 2 УК Украины (в редакции до 16 января 2003 года) о легализации иму­щества, добытого незаконным путем - отменить.

В возбуждении уголовного дела в отношении Волкова Игоря Петровича о хищении государственного имущества на ГП «Фир­ма ЗТ» по признакам преступления, предусмотренного ст. 191 ч. 5 УК Украины, а также о легализации добытого незаконным путем, предусмотренного ст.ст. 28, ч. 3-209, ч. 2 УК Украины (в редакции

до 16 января 2003 года), на основании ст. 6 ч. 1 п. 1 УПК Украины - отказать за отсутствием в его действиях состава преступлений.

Копию постановления направить начальнику отделения рас­следования ОВД и СОГ СО УМВД Украины в Закарпатской об­ласти и прокурору Закарпатской области, и Волкову И.П. его за­щитнику - Федорчуку В. В.

На постановление в течение 7 суток со дня его вынесения может быть подана апелляция в Апелляционный суд г. Севастополя путем подачи апелляции через Ленинский районный суд г. Севастополя.

Судья: подпись.

Відмова у порушенні кримінальної справи

Перешкоди правосуддю відбуваються й у випадках відмови у по­рушенні кримінальної справи. У цьому випадку страждають інтереси потерпілих. Відмова у порушенні кримінальної справи поєднується із зберіганням компромату на тривалий період. У справі С. матеріали пе­ревірки зберігались два роки, після чого справа таки була порушена. У справі скривджених вкладників кримінальна справа була порушена за фактом. Було виявлено понад 500 потерпілих, обсяг справи сягнув 50 томів, але крім збирання матеріалів щодо потерпілих жодних реаль­них заходів вжито не було. Пізніше всі аналогічні справи по Україні об'єднали в одну, і «успішно» провадження у справі закрили. За понад 4 роки так і не спромоглися визначитись хоча б з одним підозрюваним або обвинуваченим. Скарги до суду на закриття провадження у справі не до­помогли. Пізніше зникло кудись і майно (автомашини, меблі тощо)118.

У справі Т. дослідною перевіркою було виявлено, що М. за допомо­гою фіктивних довіреностей, посвідчених нотаріусом, продав і в такий спосіб привласнив кілька десятків земельних ділянок та іншу нерухо­мість, висновки спеціалістів про те, що підписи від імені власників май­на вчинені іншими особами (всього матеріалів на 300 сторінок), органом дізнання були передані слідству. В той же день, лише через дві години після одержання матеріалів було додатково допитано 4 зацікавлених осіб, і в порушенні кримінальної справи було відмовлено. За скаргою потерпілих постанову про відмову в порушенні кримінальної справи було скасовано, а справу передано до іншого району. Щойно новий слід­чий виніс постанову про порушення кримінальної справи, тут же спра­ву витребувала обласна прокуратура для перевірки. Після повернення справи (через три тижні) її витребувало обласне управління внутрішніх справ, також для перевірки. Розслідування справи застопорилося. Слід­чий через відсутність матеріалів втрачав час для накладення арешту на майно для забезпечення майбутнього цивільного позову і недопущення подальшого його перепродажу і проведення слідчих дій119.

Окремі висновки.

На етапі дослідної перевірки найчастішими порушеннями, які чинять перешкоди справедливому правосуддю, є застосування фізичного та пси­хічного насильства до осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, несво­єчасний допуск до них адвокатів, ненадання постанови про порушення кримінальної справи, відмова у допиті з участю адвоката особи, яка вказує на підозрюваного, дублювання слідчих дій шляхом одержання пояснень, скритої форми очної ставки та огляду (а фактично обшуку) на місці.

Характерним є і притримання матеріалів, які вказують на ознаки зло­чину, та шантаж цими матеріалами осіб і схиляння їх до корупції, безпід­ставна відмова у порушенні кримінальної справи у випадках, коли таких матеріалів достатньо для кримінального переслідування особи .При розслідуванні кримінальних справ використовуються різнома­нітні тактичні прийоми, які не вважаються порушенням закону, хоча, з точки зору загальноприйнятих етичних норм, вони можуть вважатися неприпустимими. Тактичний прийом - науково обґрунтована рекомен­дація найбільш оптимальна поведінка, спосіб дії слідчого, вироблений на базі практики з метою створення ефективних умов підготовки, ви­явлення, збирання й оцінки доказової інформації. Криміналістикою вироблені обґрунтовані поради щодо застосування окремих тактичних прийомів у типових ситуаціях. Наприклад, рекомендується, що для впізнання людини слід пред'являти не менше трьох і не більше дев'яти людей. Така рекомендація ґрунтується на використанні психологічної закономірності, відомої у літературі як «закон міллерівської сімки»: згідно з ним людина одночасно адекватно і якісно може сприймати сім плюс-мінус два об'єкти120. Слідчий або оперативна група розробляють версії злочину, які починають обростати доказами. Іноді не вистачає всього кілька деталей, щоб коло замкнулось. Ці деталі або ігнорують, розраховуючи, що і наявних доказів буде достатньо для суду, аби по­становити обвинувальний вирок. Іноді намагаються одержати зізнання невинуватої особи або одержати показання у нечесного, заляканого свідка. Так народжуються фальсифіковані справи - найголовніша пе­решкода для правосуддя.

Важливою при проведенні слідчих дій є участь у них понятих. Приклад. У зв'язку з необхідністю перевірити об'єктивність огляду місця події у судове засідання були викликані поняті. З'ясувалося, що од­ним із понятих була жінка віком 78 років, практично глуха і напів­сліпа. Другий понятий у судовому засіданні «щиросердно зізнався», що в момент огляду він перебував у нетверезому стані, під час слід­чої дії спав, сидячи у кутку, і був розбуджений слідчим для підписан­ня акта. Між тим поняті повинні цілеспрямовано спостерігати за всіма діями слідчого, бути присутніми при виявленні доказів'21.

У розслідуванні кримінальної справи щодо обвинувачення Т. і К. в якості понятих запрошувались працівники прокуратури, тобто органу, який здійснював розслідування конкретної справи, що, з точки зору за­кону, недопустимо122. Зрозуміло, що захисник заявив клопотання про ви­ключення з числа доказів протоколи слідчих дій за участю цих понятих.

Іноді розслідування кримінальних справ використовується для роз­прави з конкурентами. Такі висновки можна зробити, ознайомившись з діями слідчих органів і органів дізнання. Податкова міліція однієї з областей під приводом огляду приміщень у зв'язку з розслідуванням кримінальної справи (яка не була порушена) вивезла у невідомому на­прямку товарів на суму 1,2 мли. грн. Після оскарження цих дій податко- вики оформили ці товари як безхазяйне майно, що зберігалось у складі на підставі договорів зберігання. Майно так і не було повернуто. Дії по­даткової служби були визнані незаконними судом, і з держави стягнуто 1,2 мли. грн. рішенням господарського суду123.

У зв'язку з розслідуванням кримінальної справи листом (?) слідчого було накладено арешт на квартиру свідка. Лише випадково свідок Л. ді­знався, що його квартира під арештом (у зв'язку з укладенням кредитно­го договору). Тут неправильно діяли всі. Арешт накладається постано­вою слідчого. Неправильно було внесено ці дані й до реєстру обтяжень, оскільки належним документом є постанова слідчого, а не лист. Самого звернення свідка Л. для виключення квартири Л. з реєстру обтяжень ви -

Див.: Баев О.Я. Тактика уголовного преследования и профессиональной защиты от него. - М„ 2003. - С. 84.

3 арх1ву автора.

3 арх1ву автора 162явилось недостатньо. Довелося звертатись до адвоката, який підготував скаргу на неправильні дії слідчого і направив її прокурору. Тільки після цього обтяження було знято, і знову ж неправильно, бо на підставі листа, а не постанови слідчого124.

Однією з перешкод правосуддю може бути виклад протоколів так, щоб їх не можна було прочитати. За певних умов такий протокол може бути визнаний істотним порушенням кримінально-процесуального закону. Приклад. Під час підготовки справи до слухання суддя дійшов висновку про неможливість перевірки матеріалів справи у судовому засідан­ні з точки зору достатності доказів, оскільки протоколи основних слідчих дій слідчий написав таким почерком, який фактично було неможливо прочитати. Доводи прокуратури про те, що ця обста­вина не засвідчує істотного порушення кримінально-процесуального закону, були визнані необгрунтованими125. За такої ситуації до ана­логічних висновків цілком може дійти і Верховний Суд України.

Чи не найважливішою слідчою дією є допит. Згадки про допит як засіб доказування можна зустріти у стародавніх джерелах, починаючи від Біблії, Махабхарати, Корана, законів Ману, «законів дванадцяти та­блиць». Суть допиту полягає в одержанні вербальної інформації щодо предмета судового слідства та інших питань, які становлять для слід­чого, органу дізнання, прокурора певний інтерес. У криміналістиці роз­глядають тактику допиту в умовах відсутності конфлікту (особа, що допитується, володіє інформацією і бажає її надати), а також в умовах протиборства, коли особа володіє інформацією і не бажає її надати, або особа не володіє інформацією, але слідчий помилково вважає, що ця особа навмисно приховує таку інформацію.

Мета допиту - одержання від свідків і обвинувачених правильних, які відповідають дійсності, фактичних даних про обставини, які мають значення для справи. І саме при допиті допускаються істотні порушення прав особи.