Рівень кваліфікації адвокатів

Для слідчого та судді важливо оцінити рівень кваліфікації адвоката. Адже і слідчий, і суддя при вирішенні справ ураховують особу адвока­та, його принциповість чи схильність піти на компроміси, його досвід і знання права.

Поділ адвокатів на висококваліфікованих і тих, які не володіють такою якістю, є досить умовним. Очевидно, що адвокат, який постійно працює над собою, має стаж роботи понад 5 років і вже завоював собі репутацію людини добросовісної, є небезпечним противником для слід­чого. Такий адвокат не стане у конфронтацію із суддею, усвідомлюючи, що його противником є не суддя, а прокурор у процесі.

Що стосується молодих адвокатів, які ще не мають достатнього до­свіду, вони можуть виявитись небезпечними супротивниками саме че­рез брак свого досвіду, який замінюють старанністю, консультаціями з адвокатами старшого покоління, великим бажанням з'ясувати всі нюан­си справи. За спостереженнями автора, жінки проявляють більшу ста­ранність і добросовісність, аніж чоловіки. Однак робити з такого спо­стереження далекосяжні висновки немає підстав.Некваліфікований адвокат. Низька якість роботи адвоката не за­вжди є проявом його не кваліфікованості. Багато залежить від добро­совісності адвоката та його морально-етичних рис. Необхідно мати на увазі, що за певних обставин некваліфікований захист може бути підста­вою для скасування вироку суду, і практика Верховного Суду України знає такі випадки. Однак саме серед тієї частини адвокатів, яких можна умовно назвати некваліфікованими, частіше зустрічаються випадки не­законних «компромісів» з органами слідства за рахунок свого клієнта, необґрунтовані гарантії позитивного вирішення справи тощо. Досить часто таких адвокатів відрізняє цинічний підхід до правосуддя, зневага до судової системи висловлювання про те, що «все продається», «не бу­ває безнадійних справ, буває мало грошей» тощо.

В цілому основні характеристики таких адвокатів як в Україні, так і в Росії схожі.

Гостра потреба у новому Законі «Про адвокатуру», який упродовж тривалого часу не приймається, зумовила приплив до адвокатури і тих осіб, рівень кваліфікації яких не відповідає певним стандартам. Доступ «фахівців права» до кримінальних справ, відкритий відомим рішенням Конституційного Суду України у справі Солдатова, до певної міри ней­тралізований роз'ясненням Верховного Суду України, який вимагає, щоб такі спеціалісти вказували норму закону, на підставі якої вони бажають вступити в процес як захисники, та відповідний документ, який посвід­чує таке право. Але це явище тимчасове і проблеми в цілому не знімає.

Висококваліфікований адвокат. Загальна характеристика, надана таким адвокатам у РФ, може бути застосована і до українських адвока­тів. Коректність, принциповість, безумовне відстоювання інтересів сво­го клієнта, вміння розрахувати наперед ті ходи, які передбачає слідство, в необхідних випадках тверда позиція і готовність піти на конфлікт у відстоюванні інтересів свого підзахисного, «професійна хватка» - все це вимагає як від слідчого, так і від судді точності та обачливості. Адвокат має бути тим «щитом», який оберігає приватний інтерес і права людини від надужиття держави й помилок правосуддя. Побажання клієнта для адвоката - понад усе, але не замість усього. Критерієм їх допустимості є та межа, за якою лежить порушення адвокатської етики й злочин. Квалі­фіковані адвокати, як правило, дотримуються такого принципу.

Іноді такий адвокат демонструє скромність і навіть недостатню го­товність до участі у справі, повідомляє, що не має досвіду в захисті справ такої категорії, як та, що він вступив у процес. Така собі «сіра мишка». Справу Б. вела молодий слідчий, яка повністю покладалася на поради та вказівки начальника слідчого відділу. До справи вступив адвокат А., який «морочив» голову молодому слідчому байками про те, що він ви­падково потрапив у справу, бо є спеціалістом з господарських спорів, не­уважно проглядав протоколи слідчих дій за участю свого підзахисного, не звертав уваги на «дрібні» огріхи протоколу (неточно вказані години допиту інші помарки) і всіляко демонстрував своє бажання якнайшвид­ше закінчити справу. Разом з тим його підзахисний поставив категорич­ну вимогу, що запис показань проводитиме власноручно (ст. 148 КПК України). Адвокат тільки розводив руками і навіть рекомендував дові­ритись записам слідчого (у присутності останнього), на що, звичайно, обвинувачений не погодився. Залишається тільки додати, що така по­ведінка обвинуваченого й адвоката була узгоджена між ними.

Захисник (для повноти картини) умовив слідчого допитати 5-річного сина потерпілої, який був єдиним очевидцем діяння. При цьому було зроблено невеличке інсценування. Скориставшись тим, що слідчий вий­шов, попросивши свого колегу посидіти у кабінеті, поки вона повернеть­ся, захисник тихо висловив побоювання, що слідчий допитає неповно­літнього Р., показання якого можуть виявитись фатальними для справи, і порадив заперечувати проти такого допиту. Звичайно, що колега підслу­хану розмову передав слідчому. П'ятирічний син потерпілої в присут­ності лікаря-психолога та педагога був допитаний і несподівано для всіх дав категоричні показання на користь обвинуваченого. При проведенні допиту молодий слідчий запропонував розписатись на заготовленому бланку протоколу про попередження про кримінальну відповідальність 5-річній дитині. При ознайомленні з матеріалами справи у порядку ст. 218-220 КПК адвокат поверхово переглянув справу, але (з дозволу слід­чого) частину матеріалів сфотографував за допомогою цифрового фото­апарата і відразу, всіляко демонструючи свою незацікавленість у справі, підписав протокол про ознайомлення з матеріалами справи.

Наступного дня зранку захисник напросився до прокурора, що здій­снював нагляд за справою, де подав фотокопію протоколу з поперед­женням про кримінальну відповідальність 5-річної дитини з її підпи­сом і скаргу на слідчого про численні порушення порядку досудового слідства. Пояснив також, що має намір опублікувати статтю в газеті про незаконні методи розслідування. Справа була повернута на додаткове розслідування. Незадоволена потерпіла подала скаргу на слідчого і на­чальника слідчого відділу. Звинуватила їх в одержанні хабара від обви­нуваченого за сприяння у закритті кримінальної справи. Розпочались перевірки службою внутрішнього контролю (6 відділ). Особливий сум­нів у перевіряючих викликав факт попередження 5-річної дитини про кримінальну відповідальність. У такий спосіб начальник слідчого відді­лу, який фактично вів слідство, був змушений давати пояснення про те, що ніяких хабарів він не одержував.

Тільки після пояснень адвоката та обвинуваченого про повну наду­маність як обвинувачення у кримінальній справі, так і давання хабара, з перевірками було покінчено, справу передали іншому слідчому, і про­вадження у справі було закрито. У цьому випадку порушенню кримі­нальної справи передували контакти потерпілої з начальником слідчо­го відділу, про що адвокат провів невеличке дослідження (зустрівся з дільничним уповноваженим і в невимушеній обстановці розпитав про обставини складання протоколу про правопорушення, а також із сусід­кою потерпілої, яка була записана як понята)92. Зрозуміло, що справу вдалося «розвалити» до певної міри ще й тому, що слідчий покладався на недосвідченість захисника.

Чи можна вважати, що в цьому випадку мала місце незаконна ді­яльність з боку адвоката? Так, він приспав пильність начальника слід­чого відділу та скористався недосвідченістю молодого слідчого. Але ж слідчий не повинен при проведенні слідства розраховувати на слабкий захист. У даному випадку адвокат не вийшов за межі закону, надаючи правову допомогу. Він скористався недоглядом з боку розслідування. Правильно пише Гармаєв: «Піймати слідчого на помилці й використати її для захисту - це, з нашого погляду, частіше заслуга адвоката». Як пра­вильним є і висновок, що досвідчений адвокат не черкатиме скарги на кожну помарку слідчого.

Ще випадок, але вже у суді. У справі С. за обвинуваченням в ухилен­ні від сплати податків (після повторного повернення справи з досудо- вого слідства) слідчий, аби «підкріпити» доказову силу акта перевірки та зняти частину обвинувачень, які виявились помилковими, допитала працівника ДПІ П. та запропонувала їй зробити перерахунок частини інкримінованих сум. Щоб додатково підтвердити правильність акту пе­ревірки, слідчий повністю перенесла до протоколу допиту акт перевір­ки (списавши його слово в слово) та оформила його у вигляді пояснень свідка П. По суті, це була фальсифікація доказу. Свідок ГІ. як працівник податкової служби, залежний від власного начальства, погодилась під­писати такий протокол «для загальної користі».

Головуючий у судовому засіданні запропонував перед допитом П. за­читати її показання, щоб нагадати їй про те, про що вона свідчила. За­хисник (не маючи далекосяжних намірів) заперечив проти цього, вка­зуючи, що відповідно до ст. 306 КПК оголошення показань свідка може здійснюється за наявності істотних суперечностей між показаннями, які свідок дав на суді і під час досудового слідства. А в цій ситуації свідок ще не дала показань. (У захисника викликав підозру повний збіг показань з актом перевірки.) Оскільки у судовому засіданні здійснювався звукоза­пис, то суд погодився із запереченням адвоката. Захисник запитав ІГ, чи допитувалась вона на додатковому розсліду­ванні справи і чи робила якісь розрахунки для слідчого, які змінили висновки акта. Оскільки її як працівника податкової служби проінструк­тували, щоб вона не піддавалась на «провокаційні» запитання адвоката, налаштована на заперечення П. заперечила факт допиту та проведення розрахунків, тобто сама собі створила пастку. Маючи перед собою текст допиту, адвокат у кілька запитань змусив її визнати помилковість свого твердження про те, що вона не робила перерахунків, і підтвердити, що база оподаткування дійсно має бути зменшена.

У цій ситуації суддя необережно розпочав уточнювати питання про те, чи дійсно проводився допит П., а також з'ясовувати, чому вона за­перечувала факт проведення допиту. Вкрай розгублена П. пояснила, що слідчий перенесла текст акта у протокол і запропонувала його підписати як показання свідка. Водночас П. уточнила, що ту частину показань, яка дослівно перенесена з акта перевірки, вона не може підтвердити, бо осо­бисто не займалась перевіркою93. Такі дії адвоката слід визнати як закон­ну тактику допиту. Адвокат не став робити заяви про «фальсифікацію» доказу слідчим Д., але підготував скаргу на її дії.

«Досвідчений адвокат» може виявитись здатним на нечесні прийоми, несумісні із званням адвоката, і тоді він виходить за межі законної діяль­ності. Про одного з таких «спеціалістів» розповів у своїй книзі адвокат С.Л. Арія. Його колега, адвокат Ш., за словами автора, був цинічним і веселим махляром, який виділявся неперевершеними плутнями та ви­тівками на ниві правосуддя».

Одного разу Ш. захищав начальника майстерень Зайцева, якого зви­нувачували у зловживаннях по службі. Суд першої інстанції дав йому 5 років позбавлення волі, але під варту не взяв, залишивши на підписці до касації. Зайцев страждав на радикуліт ніг і тому трохи накульгував, про що у справі була довідка. Але III. вирішив доповнити довідку неве­личким психологічним етюдом. Він звелів Зайцеву з'явитись на розгляд справи з милицями, але не новими. Понад те, він роз'яснив йому, як саме він повинен пересуватись на милицях. Тому до кабінету судді Нікітченка, який вів засідання колегії, Зайцев не зайшов, а немовби заліз, опира­ючись тільки на милиці й підтягуючи за собою обидві ноги одразу. Так він доповз до дивану і повалився на нього. Адвокат мовчки йшов позаду. Нікітченко, з подивом піднявши окуляри на лоб, спостерігав за калікою.

Після короткої промови Ш., який благав суддів проявити гуманність, і п'ятихвилинної наради колегія оголосила ухвалу: покарання Зайцеву замінили на умовне. Із сльозами подяки на очах Зайцев виповз у такий же спосіб у коридор, де попрощався з адвокатом. Це було похибкою з боку 111.: Зайцев зайшов до туалету в кінці коридору, де на радощах зали­шив свої милиці. Увечері вони були виявлені прибиральницею, і після короткого розслідування картина прояснилася. Нікітченко страшенно розлютився. Про неетичну поведінку адвоката Ш. було повідомлено в Президію адвокатської колегії. І хоча Ш. з обуренням відкидав свою причетність до обману суду, йому було оголошено догану[73]. Для реалі­зації такого трюку потрібен і досвід, і вільне володіння нормами проце­суального закону, знання психології суддів і відвертий, але формально скритий цинізм у ставленні до правосуддя.

Достатніх даних про зрощення в Україні частини висококваліфікова­них адвокатів з організованими злочинними формуваннями, в усякому разі у відкритій пресі, немає. Та і в цьому немає особливої потреби. В Укра­їні є десятки юридичних фірм і адвокатських об'єднань, укомплектованих високопрофесійними юристами, які за відповідну плату й у рамках зако­ну нададуть консультацію щодо схеми мінімізації податків або вкажуть на шлях, який не суперечитиме вимогам закону для досягнення мети.

Як правило, висококваліфікований адвокат не буде особисто займа­тися спонуканням до зміни показань свідком, фальсифікацією речових доказів, посередництвом у хабарництві. Адже він повинен мати незапля- мовану репутацію. Проте такий адвокат може вказати на слабкості та недоліки правової позиції, на ключові моменти, якими підтверджується вина обвинуваченого та свідченнями яких свідків це зроблено. Sapienti sat (розумному достатньо). Такі консультації можуть виходити за межі адвокатської етики та вимог законності. Але довести вину адвоката в цьому випадку надто важко.

Іноді ім'я відомого адвоката використовується для прикриття. У справі М., обвинуваченого у вчиненні тяжкого злочину, було залучено в якості захисника адвоката «з іменем». Переговори та домовленості про звільнення М. велися за спиною адвоката і без його участі. Адвокат готу­вав матеріали, виступав у суді, здійснював захист у повному обсязі, але направлення справи на додаткове розслідування відбулося в результаті закулісних переговорів і домовленостей. Правосуддя - система, в якій адвокат не є вирішальним чинником. На вершині системи правосуддя знаходяться судді. Важливою є і роль прокуратури, яка може відмови­тись підтримувати обвинувачення.

В Україні є очевидним проникнення криміналу в органи влади, а відтак і розширення можливостей впливу на суд, одержання матеріалів оперативно-розшукової діяльності тощо. При розслідуванні «резонанс­них» справ (що неважко вирахувати при ознайомленні з матеріалами справи) практикується підстановка наперед фальсифікованих доказів, які начебто вказують на вину особи, щоби потім успішно викрити в суді підробку. За певних умов захисник може і не знати про це.

«Залучений адвокат». Безумовно спецслужби володіють інформа­цією про таких «залучених адвокатів», які надають систематичні послу­ги організованим злочинним угрупуванням, консультують про способи підготовки, вчинення і приховування злочинів, а також методи виявлен­ня й розкриття, які застосовуються правоохоронними органами. Таким адвокатам можуть виплачувати постійну плату, незалежно від того, чи мають вони конкретне доручення. Окремі з таких адвокатів можуть спів­робітничати зі спецслужбами, тобто бути своєрідними «двійниками» (за радянських часів у спецслужбах були спеціальні списки адвокатів, реко­мендованих для участі в «політичних» справах). Певна річ, далеко не всі вони співробітничали зі спецслужбами, але саме перебування у «спис­ку» до чогось зобов'язувало. Та й нині в окремих справах, пов'язаних із державною таємницею, вимагають одержання дозволу на доступ до дер­жавної таємниці[74]. Такий захисник іноді «здає» слідчому епізоди справи, які заздалегідь уже програні. Іноді злочинні угруповання через такого адвоката «здають» не тільки напевно програний епізод, а й самого ви­конавця. Це може бути другорядний член угруповання для «розрахун­ків» з оперативними правоохоронними службами і створення видимої активності розкриття. Таких осіб можна назвати «громовідводами», які нерідко свідомо беруть на себе чужу вину, щоб створити ілюзію розкрит­тя злочину, а після розслідування представляють незаперечне алібі, що для слідчого є пасткою[75].

В цілому висновки, зроблені для «залучених адвокатів» Росії, з пев­ними застереженнями можна використовувати для оцінки таких адвока­тів в Україні. Втім, на мій погляд, в Україні час таких «залучених адвока­тів» минув. Кримінал успішно легалізувався, і за цих умов для надання правових послуг і консалтингу йому потрібні солідні юридичні фірми та відомі адвокати, гонорари яких сягають значних величин. Що стосу­ється захисту своїх інтересів, то верхівка злочинного угрупування, щоб успішно «працювати», налагоджує прямі або опосередковані корумпо­вані зв'язки з керівництвом відповідного правоохоронного підрозділу. І тоді, як і в Росії, слідство перетворюється на фарс[76].

Висновок, що «залучений» висококваліфікований адвокат є небез­печним супротивником слідства, є правильним і для України. Але немає потреби «демонізувати» роль такого адвоката та наполягати на висновку, що саме він тестує слідчих, прокурорів, суддів на схильність до корупції та незаконних компромісів. В Україні є достатньо «листонош», які й без адвоката можуть виконувати роль такого «тестера». Відомо, що для того щоб знайти спільних знайомих на земній кулі, достатньо семи контактів між людьми. Тому негарну роль «тестера» адвокати, як правило, на себе не беруть. Для цього є «контактери», які вже мають налагоджені зв'язки й «вирішують справу». І це не обов'язково мають бути адвокати. Але й у таких випадках потрібен досвідчений адвокат, який би знайшов «зачіп­ку», за яку б міг ухопитися слідчий або суддя. Звичайно, що в Україні ці питання належним чином не досліджені, попри всі розмови про боротьбу з корупцією. В результаті окремі, поодинокі факти розцінюють як по­ширене явище та роблять узагальнені висновки щодо адвокатів і суддів. Особливої шкоди завдає суспільству огульна критика судів і суддів.

Іноді у справі, яку веде чесний слідчий або суддя, збираються та поширюються компрометуючі матеріали, провокація хабара, наклеп, доноси, надумані клопотання про відвід. Ось один із таких прийомів. З'ясовується номер рахунку в банку конкретного судді або його родича і на цей рахунок перераховуються кошти. Після цього заявляється відвід з посиланням на те, що суддя або його родич незаконно одержав кошти за сприяння у справі[77].

«Незалучений адвокат». Абсолютна більшість адвокатів належить саме до цієї категорії. Такі адвокати, однак, намагаються зав'язати друж­ні стосунки зі слідчими та суддями (наскільки це можливо за нинішніх умов), що полегшує роботу по захисту інтересів клієнтів. Такий адвокат, маючи незаплямовану репутацію і користуючись довірою, може досяг­ти компромісів, які не порушують вимог закону і не шкодять інтересам його клієнта. За запропонованою класифікацією адвокатів поділяють також на «контактних», тобто таких, що мають конструктивні відносини зі слідчими і суддями, а також таких, які не мають таких відносин. Гра­мотного, тямущого адвоката іноді називають «санітаром» судочинства". Але сама назва «санітар» насторожує. Жодному судді не може сподоба­тися така роль адвоката. А відтак це може призвести до небажаних для адвоката наслідків. Тому адвокат може бути «санітаром» на досудовому слідстві. Що стосується судового засідання, то «тямущий» адвокат до­бре подумає, перш ніж іти з суддею «на рожен». Ось приклад з реального процесу. Захисник виголошує промову, а суддя, його не слухаючи, щось пише. Адвокат зупиняється і питає суддю: «Ваша честь! Чи я Вам не за­важаю? Ви, мабуть, пишете вирок у нашій справі?» А суддя по інерції: «Ну що Ви, я пишу вирок зовсім по іншій справі». Про «дружні стосун­ки» на майбутнє можна забути.

«Неконтактні» адвокати вважають для себе неможливим іти на комп­роміси з процесуальним противником і «закривати» очі на навіть незна­чні порушення. Не завжди така позиція відповідає інтересам клієнта. У невеликих районних центрах про такого адвоката знають, ставлять­ся з особливою пересторогою, особливо судді, адже усвідомлюють, що обов'язково будуть скарги. Іноді такі адвокати у відносинах з клієнтами підкреслюють свою принциповість, з апломбом говорять, що у випадку, якщо буде потрібно, то «підключимо і Генеральну прокуратуру», і «під­емо до кінця» аж до Верховного Суду України. Такі демагогічні заяви не­рідко мають успіх і забезпечують таким адвокатам клієнтуру, незалежно від того, що практичні успіхи такого адвоката виявляються незначними.

Адвокат - «скандаліст». В Україні, як і в Росії такі адвокати зустріча­ються. їхні скарги, публічні заяви і клопотання часто мають надуманий характер. Вони постійно готові до скандалу, ідуть назустріч конфліктам, самі їх інспірують. Скарги, які вони готують, викладаються на багатьох сторінках, з повторами, підкресленнями, виділеннями, знаками оклику, риторичними запитаннями. Іноді кількість приносить результат, і суд або прокурор окремі з цих скарг, які не мають принципового значення, задовольняють. Але в більшості випадків результат протилежний.

Ось приклад з конкретної справи. Колишній працівник міліції (пол­ковник), одержавши свідоцтво адвоката, взяв на себе захист інтересів Л. Вважаючи неправильними дії міліції, яка. знаючи про підготовку до злочину, не вжила заходів щодо його попередження, виснаживши суддю скаргами про порушення кримінальної справи щодо працівників міліції. Після цього пішли відводи і скарги безпосередньо на суддю. На запитан­ня автора цих рядків, як йде процес, суддя відповів: «Я ще потерплю». Прокурор просив 6 років позбавлення волі. Суд оголосив винному 8 ро­ків позбавлення волі, і суди вищої інстанції залишили вирок в силі[78]. Вважається, що адвокати-«скандалісти» частіше зустрічаються серед осіб, звільнених із правоохоронних органів за негативними мотивами. Але в Україні такі адвокати - радше виняток, ніж правило.

«Контактний адвокат». У Росії до «контактних адвокатів» відно­сять найчастіше тих, які мають «спеціальний професійний досвід», пен­сіонерів правоохоронних органів, які залишили систему з почестями і дбайливо зберегли свої попередні зв'язки. Вважається, що такі адвокати вміють знайти психологічний і процесуальний контакт зі слідчим, піти на розумний компроміс, як правило, не на шкоду своєму підзахисному.

При виявленні дрібних, незначних порушень закону, помилок розслі­дування, що не впливають на становище їхніх підзахисних, вони можуть «закрити очі» на них, чим викликають вдячність і прихильність з «боку вічно втомлених від величезного навантаження, засмиканих скаргами і клопотаннями слідчих». Разом з тим стверджується, що такі адвокати не йдуть на поводу у слідчих, відстоюють права своїх підзахисних і вод­ночас не потурають своїм клієнтам у постійній спокусі захиститися не­законними, неетичними засобами та не йдуть на аморальні та злочинні угоди з правосуддям. Можливо, в Росії обставини Складаються саме так. Що стосується України, то пройти між Сціллою доброзичливих відно­син і закриванням очей на дрібні порушення та Харібдою бажань підза­хисного дуже важко, іноді неможливо. Бо «дрібні» порушення слідчо­го, як правило, обертаються для обвинуваченого тяжкими наслідками. Сумнівним є і те, що такого адвоката «із задоволенням» порекомендує слідчий для захисту в конкретній справі. Практика слідства в Україні за­свідчує, що в більшості випадків компроміси зі слідчим мають однобіч­ний характер і йдуть на користь лише слідству. Тільки в окремих, майже виняткових випадках буває інакше.Молодого хлопця Н. напередодні призову до армії затримали за під­озрою у крадіжці. При ньому були знайдені речі з обікраденої квартири. У суді оформили адміністративний арешт за опір працівникам міліції та активно з ним «працювали», вимагаючи видати спільників, а також «взя­ти на себе» ще кілька крадіжок. Запрошений адвокат добився зустрічі із затриманим і з'ясував, що його активно допитують із застосуванням фізичного примусу. Адвокат звернувся до прокурора з усною скаргою на неправильні дії слідства й у процесі розмови запропонував звільнити хлопця, який і без того визнає вину, та передати справу до суду.

Зваживши на всі обставини, прокурор погодився. За два тижні спра­ва була направлена до суду. У судовому засіданні адвокат звернув увагу суду на те, що Н. щиро розкаявся, всі викрадені речі повернуто, що рані­ше до відповідальності він не притягався, за місцем проживання харак­теризувався позитивно, а відтак буде справедливим не застосовувати до нього позбавлення волі та надати йому можливість своєчасно піти на строкову службу до армії. Суд погодився з адвокатом.

В іншому випадку в результаті ДТП загинула людина. Але слідство було проведено з грубими порушеннями вимог процесуального закону, що давало достатні підстави для направлення справи на додаткове роз­слідування. Новопризначений прокурор за будь-яку ціну не хотів, аби справу було направлено на додаткове розслідування. У свою чергу адво­кат усвідомлював, що після виправлення недоліків його підзахисний С. буде визнаний винним. ДТГІ відбулося на очах десятків людей, у центрі села, сам обвинувачений був у нетверезому стані, і лише присутність працівника міліції на місці ДТГІ врятувала С. від негайної розправи з ним з боку очевидців. У перерві між засіданнями адвоката запросили до судді, де вже був і прокурор. Тепер такі наради рідкість. В умовах огуль­ної критики судді не наважуються на такі кроки. Прокурор одразу від­верто заявив, що його не цікавить міра покарання, але справа не повинна піти на додаткове розслідування. Адвокат запропонував не застосовува­ти реальне позбавлення волі, що стосується потерпілих, то їм було ви­плачено всі компенсації, про які вони просили. Так і сталося. Оскільки ні прокурор, ні потерпілий зі скаргами не зверталися, вирок вступив в силу. Ревнителі «юридичної чистоти» знайдуть у даному прикладі сер­йозні порушення закону. Може, й так. Але компроміс був вигідний для підсудного, який і сподіватися не міг на те, що до нього не буде застосо­вана реальна міра покарання101.

Більшість досвідчених адвокатів України, незалежно від того, чи працювали вони раніше в правоохоронних органах, намагаються бути контактними і готові йти на розумні компроміси зі слідством, якщо це на користь клієнтові. Але досвід показує, що, по-перше, такі дії можуть викликати серйозну недовіру до захисника у підзахисного, а по-друге, компроміси зі слідчими на практиці мають однобічний характер - на ко­ристь слідства - і використовуються тільки як тактичний прийом, щоб виграти час, посіяти недовіру до захисника тощо.

«Корумпований» адвокат. «Серед «контактних» адвокатів є й ті, чия контактність виходить далеко за межі етичних і законних засобів за­хисту, але вже в інший бік - в угоду стороні обвинувачення. Це є вкрай негативне, аморальне й незаконне зрощування сторін захисту й обвину­вачення, де жертвами стають підозрювані, обвинувачені, інші учасники процесу. Такі захисники використовують методи, що суперечать інтер­есам підзахисних». З таким висновком не можна не погодитись.

В Україні це явище не досліджене. У середовищі адвокатів про такі факти відомо. Виникає питання: чи не є окремі з таких адвокатів добре за­маскованими співробітниками спецслужб? Недостатня урегульованість адвокатської діяльності в Україні, втрата почуття корпоративності ство­рює широкі можливості й для таких дій. Безумовно, що адвокат, завербо­ваний спецслужбами, може бути дуже цінним джерелом інформації про роботу судів, правоохоронних органів і зрештою і щодо своїх клієнтів.

Даних про такі факти в офіційній статистиці немає. Але чи випадко­во судді різко обмежили свої контакти з адвокатами? Наприклад, у За­карпатській області адвокатів не пускають на другий поверх будинку апеляційного суду, де розташовані кабінети суддів. У Костопільському районному суді Рівненської області на першому поверсі розмістили зали судових засідань, а на другому - кабінети суддів, куди адвокатів допуска­ють тільки з дозволу певного судді. Судді побоюються провокацій з боку спецслужб, а це дає підстави для роздумів. Така ситуація не йде на ко­ристь правосуддю і насамперед вона шкодить адвокатам у їхній роботі.

Адвокатське товариство з відразою ставиться до адвокатів, які допус­кають співпрацю на користь слідства. Це підриває основи довіри до адво­катів і є найтяжчим проступком, а по суті - злочином. Можна припустити, що таке явище серед адвокатів є не тільки в Росії, айв Україні. В Росії ко­лишні судді, працівники правоохоронних органів не можуть одержати сві­доцтво адвоката протягом 5 років з дня звільнення з відповідного органу.

«У 60-ті роки в МККА було проведено узагальнення про хабарництво в правоохоронній системі, яке показало, що замішаними в корупції ви­являються майже винятково адвокати з колишніх суддів, прокурорів і слідчих. Із того часу в МККА введено категоричну заборону для вихідців із судів, прокуратур і слідчих органів протягом п'яти років практикувати за місцем колишньої роботи. А в так званих «альтернативних» колегіях учорашні слідчі ФСБ і МВС ведуть прийом клієнтів хіба що не у своїх ко­лишніх кабінетах, справи їм «підкидають» колишні товариші по службі.... Виникають зв'язки «суддя - адвокат», «слідчий - адвокат». Погодьтеся, дуже схоже на корупцію!»[79]. Це саме той випадок, коли схожість ситуацій у Росії та Україні дає підстави для майже однакових припущень. У Росії таку проблему поставлено на порядок денний, в Україні - ні. Але оскільки у певний період в Україні свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю були надані багатьом працівникам правоохоронних органів і спецслужб, то потенційні можливості для такого «вербування» є.

«Корумповані», прив'язані до конкретного слідчого підрозділу (під­розділу дізнання тощо) адвокати одержують роботу в основному за реко­мендацією самих слідчих і дізнавачів (а точніше, завдяки нав'язуванню цього адвоката підозрюваному). За подяку вони йдуть на різні угоди з представниками правоохоронних органів, аби не втратити їхнього друж­нього ставлення, а значить, і клієнтуру.

«Не так уже й рідко «корумповані» адвокати стають постійно діючими посередниками в хабарництві[80] між корумпованими представниками сто­рони обвинувачення й довірителями. Організована злочинна група (саме так варто кваліфікувати такий тандем) у складі слідчого (дізнавача, опера­тивника, прокурора, судді) й «корумпованого» адвоката найчастіше вчиняє різні злочини проти правосуддя, вимагає в підозрюваних, обвинувачених, їх рідних і близьких, представників кримінальних структур тощо великі гро­шові суми за прийняття правових рішень на користь притягнених до відпові­дальності. Причому може йтися як про законні, так і про незаконні рішення. Іноді адвокат уже при першому конфіденційному побаченні з підзахисним називає явно завищену суму гонорару, пояснюючи це тим, що якась його частина піде на хабарі посадовим особам. Хоча в багатьох випадках йдеться про шахрайство, поєднане з підбурюванням до давання хабара».

З окремих публікацій можна зрозуміти, що схожі ситуації є і в Укра­їні. І так само поширюються плітки про «фіксовані ставки», «розцінки», навіть є щодо цього публікації в журналах і газетах. «Сміливість» цих публікацій залишилась безкарною, хоча шкода репутації нашого право­суддя була нанесена чимала.

І хоча своїх Теразіні (герой роману й однойменного фільму «Спрут») серед адвокатів Україна, мабуть, не має, але можна припустити з висо­кою вірогідністю, що адвокати, які працюють на слідство, таки є. Про­блема ця в Україні, на відміну від Росії, навіть не поставлена. Не ціка­виться цією проблемою і наука.

« Оплачуваний» і «неоплачуваний» адвокат. Особливістю такої кла­сифікації в Україні є те, що адвокати, які працюють за плату, де-факто пра­цюють за свій рахунок і, як правило, навіть не витрачають час, щоб офор­мити папери для одержання плати від держави. По-перше, така плата є мізерною або, як сказав один знайомий адвокат, «хамською». По-друге, по­трібно витратити на це багато часу, якого адвокатам завжди не вистачає.

Що стосується характеристики рівня роботи таких категорій адво­катів, то вони, як у Росії, так і в Україні, принципово не відрізняються. Відсутність зацікавленості в адвоката веде до того, що захист здійснюєть­ся лише формально. Але це не правило. Добросовісний адвокат і в такій справі проявляє принциповість і професіоналізм. Тому слідчий намага­ється призначити у процес такого адвоката, з яким він раніше працював і з яким у нього склалися приятельські (наскільки це можливо) стосунки.