Становище адвоката в Україні.

Як і в Росії, діяльність адвокатів регулюється Конституцією (ст. 59, 131), Законом України «Про адвокатуру», іншими нормативно-правовими актами, зокрема, міжнародними договорами України (на­самперед Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод; Рим, 4.11.1950).

Важливу роль у діяльності адвокатів мають акти Конституційного Суду України. Регулятором діяльності професійного захисту є і правила адвокатської етики як норми адвокатського співтовариства. Але на фа­хівців права ці правила, як і норми Закону України «Про адвокатуру», не поширюються.

Нарікання викликає п. 4 статті 61, за яким не може бути захисником особа, щодо якої порушено кримінальну справу. Ця норма не може бути сприйнята однозначно, бо вона суперечить презумпції невинуватості, тобто Конституції України. Водночас таке правило не міститься, напри­клад, щодо суддів.

Приклад. Суддя Ф. звинувачувався у тяжкому злочині. Тим не менше він продовжував вирішувати цивільні та розглядати кримінальні справи аж до оголошення обвинувального вироку суду[37].

Стаття 61 ЦПК також передбачає, що не може бути захисником осо­ба, яка, зловживаючи своїми правами, перешкоджає встановленню істи­ни в справі, затягує розслідування чи судовий розгляд справи, а також особа, яка порушує порядок у судовому засіданні чи не виконує розпо­ряджень головуючого під час судового розгляду справи.

Істина у справі під час судового розгляду ще невідома. Тільки з на­бранням вироком законної сили можна стверджувати, що певна особа є винуватою. І якщо адвокат заявляє повторні клопотання або просить про призначення експертизи й у такий спосіб процес затягується, то це ще не є перешкоджанням встановленню істини у справі. Якщо ж адвокат ви­користовує незаконні методи (підкуп свідків, фальсифікує докази тощо), то він вчиняє злочин проти правосуддя з усіма відповідними наслідками. Отже, частину 4 ст. 61 КПК необхідно або виключити з Кодексу, або вне­сти до неї зміни. Адвокат займає у справі певну правову позицію. Пози­ція у кримінальній справі - це результат, якого хоче домогтися захисник; версія клієнта розроблена разом зі захисником, план захисту; дії, спря­мовані на досягнення позитивного результату в інтересах підзахисного. Тобто позиція у справі - це складне, багатогранне поняття, яке визнача­ється і як результат діяльності захисника, і як процес цієї діяльності, а та­кож як оцінка обвинувачення, відношення до неї і сама версія захисту[38].

Вдалим і коротким є визначення, що правова позиція захисту - це пояснення того, що сталося[39].

Зміни у законодавстві по суті виключили основний (а насправді - недосяжний) принцип судочинства радянського періоду - встановлен­ня об'єктивної істини у справі'17. На цю проблему можна поглянути і з точки зору розроблюваних новітніх філософських ідей - теорії реф­лективності та рефлективної концепції істини. Згідно з цими теоріями, «факти не завжди можуть служити об'єктивним критерієм істини»[40], а всі «розумові побудови потенційно недосконалі»[41].

З погляду цих концепцій, у суді, на мою думку, досягається не об'єктивна істина, а тільки доведеність або недоведеність вини підсудно­го. Тому питання про те, наскільки можливим є досягнення об'єктивної істини за допомогою принципу змагальності, доцільно залишити для філософів права і не вносити так і не вирішену людством філософську проблему до кодексів.