РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТИТУТУ ПЕРЕГЛЯДУ СУДОВИХ РІШЕНЬ ЗА НОВОВИЯВЛЕНИМИ ОБСТАВИНАМИ

Одна з основних вимог правосуддя полягає в тому, щоб кожен су­довий вирок був законний.

Та, на жаль, не є рідкістю випадки винесення судом рішень, які в подальшому змінюються чи зовсім скасовуються. З метою виправ­лення судової помилки у кримінально-процесуальному законодав­стві України передбачена можливість перегляду судових рішень в порядку апеляційного та касаційного провадження.

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному по­рядку визначається Конституцією України як одна із основних засад кримінального судочинства держави (ст. 129 Конституції України). Це положення також закріплене в Законі України «Про судоустрій України».

І хоча провадження в апеляційній та касаційній інстанції відго­роджують правосуддя від можливих помилок, все ж таки трапляють­ся випадки, коли рішення суду, що набрали законної сили, є неза­конними. їх незаконність може стати наслідком того, що обставини, які мають істотне значення для встановлення об'єктивної істини, не знайшли свого відображення в матеріалах кримінальної справи, не були відомі суду під час вирішення справи по сутті. Провадження в апеляційній чи касаційній інстанціях, з різних на те причин (неба­жання зацікавлених осіб подавати апеляційну чи касаційну скаргу, відсутність інформації про можливість оскарження рішення суду, пропущення строку оскарження тощо, перешкоди на шляху до по­дання клопотання), проходить незначна кількість кримінальних справ. Виправлення помилок у таких справах можливо також у по­рядку виключного провадження.

Навколо питання перегляду судових рішень, що набрали закон­ної сили, точилися дискусії протягом довгого часу. Закон України «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу Укра­їни» від 21 червня 2001 р. визнав необхідним наявність перегляду судових рішень, що набрали законної сили, в порядку виключного провадження.

Та у процесуальній літературі висловлюються думки про існу­вання лише одного виду перегляду судових рішень - в апеляційному порядку, а касаційне й виключне провадження, за цією логікою, - це не форма перегляду судових рішень, а дві різні форми відновлення провадження у справі з певної стадії її розгляду в разі прийняття від­повідним судом позитивного рішення. З цією думкою важко погоди­тися, адже відповідно до норм КПК касаційна інстанція вправі ска­сувати вирок, постанову, ухвалу, закрити справу, а також змінити рішення суду першої чи апеляційної інстанції. А це є не що інше, як одна з форм перегляду.

Три вищезазначені форми перегляду судових рішень мають спільну мету та завдання. Та кожна з них має свої особливості, що відбивається у предметі перегляду, його суб'єктах, строках, процесу­альних наслідках тощо.

Загальні завдання перегляду судових рішень як тих, що набрали законної сили, так і тих, що не набрали законної сили - єдині. Вся система перевірки вироків має на меті забезпечити дію лише закон­них вироків.

Відповідно до чинного кримінально-процесуального законодав­ства перегляд судових рішень, що набрали законної сили, в порядку виключного провадження можливий за наявності однієї з двох груп підстав, якими є: нововиявлені обставини; неправильне застосуван­ня кримінального закону та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судо­вого рішення (ст. 400-4 КПК України ).

Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, на відміну від перегляду судових рівень у зв'язку з обставинами, перед­баченими ч. 2 ст. 400-4 КПК України, передбачає, поряд із покра­щенням становища підсудного, можливість збільшення обсягу обви­нувачення чи з інших підстав погіршення становища підсудного, а також перегляд виправдувального вироку, ухвали чи постанови суду про закриття кримінальної справи, у зв'язку з чим потребує особли­вої уваги й удосконалення.

Переглядаючи рішення за нововиявленими обставинами, ви­щестоящий суд здійснює перевірку не лише законності застосування норм матеріального закону, а також й відповідності висновків суду тому, що відбувалося в дійсності, та їх обґрунтування конкретними доказами. Цей процесуальний інститут є істотною гарантією прав засудженого, виправданого та інших учасників кримінального про­цесу, тому, що він дозволяє виправити судову помилку у рішеннях суду, які набрали законної сили чи навіть були виконані.

Не визнавати важливості інституту перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами не можна, адже це могло б призвести до необмеженої кількості випадків перегляду рішень суду, що набра­ли законної сили й, таким чином, порушилась би така риса вироку суду як стабільність і істотно знизилася б повага громадян до рішень суду й відповідно до всієї судової та правоохоронної системи нашої держави.

Особливість інституту перегляду судових рішень за нововиявле­ними обставинами підкреслюється в самому законі. Так, згідно з п. 8 ст. 6 КПК України кримінальна справа не може бути порушена щодо померлого, а порушена справа підлягає закриттю щодо нього, за ви­нятком випадків, коли провадження у справі є необхідним для реа­білітації чи відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами.

Незважаючи на те, що в Україні за нововиявленими обставина­ми переглядається незначна кількість судових рішень, нині цей вид перегляду судових рішень є досить важливим для захисту прав та за­конних інтересів осіб, щодо яких винесені неправомірні та необґрунтовані рішення суду. Застосування суб'єктами інших норм, з метою обійти складну процедуру перегляду рішень суду, може призвести до невиправних помилок правосуддя. Без наявності інституту перегляду судових рішень за нововияв­леними обставинами не можна вважати систему кримінального про­цесу України досконалою. Його важливість полягає в тому, що за­вдяки йому обставини, які не були предметом доказування під час проведення досудового та судового слідства, на основі проведеного їх розслідування будуть внесені на розгляд суду й буде розв'язане пи­тання стосовно винесеного рішення, що набрало законної сили. Ні­яка інша стадія кримінального процесу не може виконати завдань, покладених на інститут перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, де суб'єкти кримінального процесу докладають усіх зусиль для збирання й оцінки доказів, що підтверджують наявність нових обставин, які будуть покладені в основу рішення про перегляд незаконного та необґрунтованого вироку суду.

Сутність цього інституту полягає в тому, що з урахуванням нових обставин перевіряється законність та обґрунтованість рішень суду, що набрали законної сили, у зв'язку з обставинами, які не були відо­мі з різних причин органам досудового розслідування, прокурору та суду, а разом з цим відміняються ті з них, які визнані незаконними та необґрунтованими. Ці обставини встановлюються у передбачено­му законом порядку і вказують на необхідність відміни вироку суду. Метою недопущення залишення в силі невідповідних об'єктивній іс­тині вироків й слугує чинний порядок перегляду судових рішень, що набрали законної сили за нововиявленими обставинами.

Складність застосування інституту перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами виражається й в тому, що до тепе­рішнього часу низка проблем залишається спірною та недостатньо дослідженою. Однією з них, що має теоретичне та практичне значен­ня, є визначення поняття «нововиявлених обставин». Кримінально-процесуальне законодавство не містить поняття нововиявлених об­ставин, обмежуючись лише їх переліком, який є недосконалим, що породжує труднощі під час застосування інституту перегляду судо­вих рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Поняття «нововиявлених обставин» застосовується також й в ін­ших процесуальних науках. У цивільному процесі під нововиявлени­ми обставинами розуміють факти об'єктивної дійсності - явища, по­дії, процеси, а не докази або висновки суду чи осіб, які беруть участь у справі, не нова інформація про факти, не нові докази.

Господарський процес України не містить чіткого визначення поняття «нововиявлених обставин». Так, відповідно до роз'яснення Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами» від 21 травня 2002 р. за № 04-5/536 до нововиявлених обставин від­носяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Необхідними ознаками нововиявлених обставин є, по-перше, їх на­явність на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не мо­гли бути відомі заявникові на час розгляду справи. Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином установлені.

У морфологічному значенні поняття «обставини» вживається в кількох значеннях. У першому під ним розуміють явище, подію, факт та інше, що пов'язане з будь-чим, супроводять або викликають будь-що, впливають на щось; деталь, аспект. У другому - сукупність умов, у яких будь-що відбувається: подія, випадок, оказія, пригода, інцидент. У третьому значенні - те саме, що й обстановка.

Та в кримінальному судочинстві дещо по-іншому. Ці обставини можуть бути фактами лише у разі, якщо вони підтверджені доказа­ми. А як бути з інформацією про нові фактичні дані, якщо вони ще не доказані у встановленому законом порядку?

Нововиявлені обставини підлягають доказуванню у криміналь­ній справі й знаходяться в органічному зв'язку з елементами пред­мета доказування.

Предметом доказування є сукупність фактів, що підлягають встановленню у кримінальній справі, достатніх для її вирішення по сутті. В юридичній літературі пізнання наукове визнають подібним до пізнання в кримінальному процесі. За допомогою наукового піз­нання визначаються нові процеси, нові закономірності. Під час піз­нання у кримінальному процесі пізнається подія злочину та обстави­ни його вчинення. У кримінальному процесі пізнання є не що інше як доказування.

Стаття 64 КПК України визначає предмет доказування під час проведення дізнання, досудового слідства і розгляду кримінальної справи в суді - це подія злочину (час, місце, спосіб, та інші обставини вчинення злочину); винність обвинуваченого у вчиненні злочину та мотиви злочину; обставини, що впливають на ступінь тяжкості зло­чину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання; характер і розмір шкоди, за­подіяної злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.

Нововиявлені обставини як юридичні факти перебувають у зв'язку із предметом доказування, тобто з раніше встановленими еле­ментами складу злочину у кримінальній справі. Вони спростовують висновки суду, які знаходяться у вироку чи іншому рішенні, як такі, що не відповідають об'єктивній дійсності, оскільки вони були раніше не відомі суду при прийнятті рішення. Об'єктивна дійсність у цьо­му випадку ототожнюється з об'єктивною істиною, яка розуміється у правовому значенні. В методології наукового пізнання під істиною розуміють відповідність уявлень, висновків, суджень щодо тих чи ін­ших явищ, фактів чи властивостей предметів об'єктивній дійсності.

Досягнення об'єктивної істини виключатиме допущення поми­лок при вирішенні судових рішень. Але у разі їх наявності слід до­сягати об'єктивної істини при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами, що сприятиме укріпленню законності й захисту прав громадян.

Слід також розуміти відмінності між «нововиявленими» та «но-вовиникшими» обставинами. Адже прокурори та слідчі, отримавши інформацію про «нововиникші обставини», не завжди розуміють, як потрібно діяти в цій ситуації. Одні вважають, що необхідно застосо­вувати інститут перегляду судових рішень за нововиявленими обста­винами, інші - вирок потрібно переглядати у зв'язку з порушенням вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення (ч. 2 ст. 400-4 КПК України).

Вважаємо, що ці поняття є тотожними. Адже важливою рисою, що їх характеризує, є та обставина, що вони були невідомі суду при прийнятті рішення у справі.

Прикладом може бути кримінальна справа, порушена відносно Ю. Д. Михайлова за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. Розслідуванням по справі встановлено, що в автомобілі, на який вчинив наїзд Ю. Д. Михайлов, знаходилося двоє осіб. А. С. Мартиненко отримав тілесні ушкодження середньої тяж­кості й був визнаний потерпілим від злочину. Н. В. Мартиненко отри­мала легкі тілесні ушкодження й не була визнана потерпілою. Вина Ю. Д. Михайлова була підтверджена сукупністю зібраних по справі доказів і був винесений обвинувальний вирок, відповідно до якого Ю.

Д. Михайлову було призначено покарання у вигляді двох років обме­ження волі та позбавлення права керувати транспортними засобами на один рік.

Після набрання вироком суду законної сили до прокурора звер­нулася Н. В. Мартиненко стосовно вироку суду за нововиявленими обставинами. У клопотанні було зазначено, що внаслідок травм, отриманих під час дорожньо-транспортної пригоди, в неї розвину­лася тяжка хвороба. Прокурор призначив розслідування нововиявлених обставин. Висновок судово-медичного експерта вказував на те, що в гр. Н. В. Мартиненко розвинулася психічна хвороба, яка знаходиться у прямому причинному зв'язку з отриманими під час дорожньо-транспортної пригоди ушкодженнями й відноситься до тяжких тілесних ушкоджень. За результатами розслідування був складений висновок і внесено клопотання про перегляд рішення до суду. Суд задовольнив клопотання й скасував вирок суду першої ін­станції у зв'язку з нововиявленими обставинами й справу направив на додаткове розслідування.

Таким чином, ці обставини не існували на момент винесення рі­шення суду, а з'явилися лише після набрання ним законної сили. А рішення суду було скасоване у зв'язку з нововиявленими обставина­ми, а не в іншому порядку. В цьому випадку було прийнято правиль­не рішення щодо перегляду справи. Проте таке відбувається не кож­ного разу при отриманні інформації про обставини, що з'явилися піс­ля набрання законної сили вироком суду; є випадки, коли прокурори відмовляються призначати розслідування даних про нові обставини вчинення злочину, а суд не переглядає такі справи, мотивуючи це відсутністю чіткого визначення нововиявлених обставин у законі.

З урахуванням зазначеного, вбачається, що найбільш доцільним буде таке визначення: нововиявлені обставини - це встановлені ма­теріалами розслідування чи вироком суду, що набрав законної сили, нові юридичні факти, що не були відомі суду чи були ним проігно­ровані, та які відтворюють істинні обставини вчинення злочину, що підлягають доказуванню і спростовують висновки, викладені раніше у рішенні суду у цій же справі, як такі, що не відповідають об'єктивній дійсності.

Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами - це сукупність кримінально-процесуальних норм, що регламентують по­рядок порушення провадження у справі, проведення розслідування нововиявлених обставин, а також порядок вирішення судом питання про відновлення кримінальної справи, скасування існуючого рішен­ня та прийняття нового.

У процесі розвитку й удосконалення інституту перегляду судо­вих рішень за нововиявленими обставинами будуть вирішені осно­вні питання процесуального порядку перевірки й перегляду судо­вих рішень. Проте під час застосування чинних норм кримінально-процесуального законодавства, що регулюють перегляд рішень суду, що набрали законної сили, за нововиявленими обставинами виникає низка проблем, зокрема, пов'язаних із тим, що в КПК України за­конодавець обмежується лише переліком нововиявлених обставин, який, на нашу думку, навіть і не відповідає сутті та потребує змін. Проект нового КПК України, який нині розробляється, також об­межується майже аналогічним переліком нововиявлених обставин, що породжує низку проблем під час застосування інституту. Зокрема це стосується питання правового закріплення поняття нововиявле­них обставин, якому вченими в процесуальній літературі не приді­лялося належної уваги.

Згідно зі ст. 400-5 КПК України нововиявленими обставинами визнаються:

фальсифікація доказів, неправильність перекладу, а також показань свідка, потерпілого, обвинуваченого, підсудного, висновку і пояснень судового експерта, на яких ґрунтується вирок;

зловживання прокурора, дізнавача, слідчого та судді під час провадження у справі;

усі інші обставини, які не були відомі суду під час винесення судового рішення, а також самі по собі або разом із раніше виявлени­ми обставинами доводять неправильність засудження або виправдан­ня підсудного.

Під фальсифікацією доказів розуміють завідому їх неправдивість, яка здійснюється для перешкоджання встановленню об'єктивної іс­тини у справі. Фальсифікація може виражатися в умисному виконан­ні певних дій одними учасниками кримінального процесу, направле­них на введення в оману інших шляхом перекручення відомостей, що містяться в протоколах слідчих та судових дій, а також може ви­ражатися у знищенні або приховуванні документів і речових доказів у справі, їх заміні тощо, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад тощо. Фальсифікацією є також штучне створення речових доказів, що можуть бути використані під час прийняття судового рішення.

Фальсифікацією матеріалів справи може бути підкладання до одягу чи приміщення речовин, носіння та зберігання яких прямо за­боронено законодавством (холодна та вогнепальна зброя, наркотичні та психотропні речовини тощо), занесення на місце події речей, які будуть заважати подальшому встановленню істини у справі, пере­міщення транспортних засобів з місця зіткнення під час дорожньо-транспортних пригодах, що перешкоджатиме встановленню реаль­ної картини події.

Та сама фальсифікація, неправильність перекладу чи інші об­ставини, не завжди призводять до неправильності судового рішення. Так, прикладом може слугувати розслідування кримінальної справи, порушеної за ознаками злочину, передбаченого ст. 309 КК України, тобто незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних ре­човин та їх аналогів без мети збуту. Під час особистого огляду, який проводився в присутності понятих, у підозрілої особи було вилуче­но речовину рослинного походження зеленого кольору. Протокол особистого огляду поняті засвідчили своїми підписами й дали пояс­нення, де вказали, що вони дійсно були присутні під час вилучення речовини зеленого кольору рослинного походження в певної особи. Після отримання довідки експерта про те, що вилучена речовина є наркотичним засобом й визначена її маса, відносно особи була пору­шена кримінальна справа.

Під час проведення досудового слідства один із понятих був до­питаний як свідок, а іншого, за браком часу, не було змоги допита­ти. Слідчий самостійно склав протокол допиту свідка, де й поставив нібито підпис свідка. Ми бачимо, що є факт фальсифікації доказів, адже згідно зі статтею 65 КПК України показання свідка у справі, за­кріплені у протоколі допиту, є доказом. Ця фальсифікація доказів на рішення суду не вплинула, оскільки допитаний свідок у залі судового засідання повністю підтвердив вилучення наркотичного засобу у пев­ної особи, є висновок судово-хімічної експертизи та інші докази, які доводять вину особи у вчиненні злочину.

Отже, ця фальсифікація не призвела до укриття якихось обста­вин, що могли призвести до неправильного вирішення судом кримі­нальної справи. Окрім цього відсутність у справі справжнього про­токолу допиту другого понятого не може вважатися нововиявленою обставиною вчинення злочину.

Якщо була допущена фальсифікація показань свідка чи інших учасників кримінального процесу, які призвели до неправильного пізнання судом реальних подій злочину і винесення неправомірного рішення у кримінальній справі, то вона має розглядатися лише як фактор, що негативно вплинув на встановлення істини у справі, але ніяк не нова обставина вчинення злочину. У разі подальшого встанов­лення фальсифікації, вона буде доказом вчинення певного злочину.

До другої групи нововиявлених обставин законодавець відносить зловживання прокурора, дізнавача, слідчого чи суддів під час про­вадження у справі.

Згідно з нормами міжнародного права зловживання посадовим становищем особи з метою неправомірного одержання окремих пере­ваг може включати будь-яке заплановане, передбачуване, необхідне або успішне отримання пільг у результаті необґрунтованого викорис­тання офіційного статусу. Корумпована посадова особа може домага­тися статевої близькості або отримання грошей, подарунків, приві­леїв або прибуткових умов щодо підприємницької діяльності в обмін на виконання або невиконання будь-яких офіційних дій.

Під зловживаннями дізнавача, слідчого, прокурора та судді ро­зуміють їх умисні дії, що мають кримінально-караний характер, уна­слідок яких була перекручена сутність кримінальної справи. Ними є цілеспрямовані дії, вчинені суб'єктами кримінального процесу з ко­рисної чи іншої зацікавленості з метою недопущення встановлення об'єктивної істини у кримінальній справі. Зловживання зазначених осіб виражається у фальсифікації ними доказів, що спричинили ви­несення незаконного вироку; винесенні суддею виправдувального ви­року при наявності в матеріалах справи доказів, що підтверджують вину особи у вчиненні злочину тощо. Як зловживання кваліфікують­ся й такі дії вказаних посадових осіб, як примушування до завідо- мо неправдивих показань, умисне псування чи знищення речових доказів, заміна процесуальних документів, якщо ці дії призвели до винесення незаконного рішення, завідомо незаконний арешт тощо. В таких випадках зазначені обставини для цих суб'єктів не будуть нововиявленими.

Відповідно до ст. 364 КК України зловживання владою або служ­бовим становищем - умисне, з корисливих мотивів чи в інших особис­тих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло значну шкоду правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, які охороняються законом. У діянні ви­нної особи буде склад злочину, якщо діяння заподіяло саме істотну шкоду. Істотною шкодою, якщо вона заподіює матеріальні збитки, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподат­кований мінімум доходів громадян. Питання про те, чи буде шкода заподіяна злочином істотною, за винятком випадку, передбаченого в примітці, кожного разу вирішується окремо залежно від обставин справи.

Отже, зловживання не завжди буде злочином, і в цьому випадку воно не може бути встановлене вироком суду, що вимагає ст. 400-5 КПК України, і, таким чином, не буде нововиявленою обставиною.

У КПК також відсутня вказівка про те, чи буде нововиявленими обставинами зловживання таких суб'єктів кримінального процесу, як начальник слідчого відділу та начальник органу дізнання, які ма­ють безпосереднє відношення до розслідування злочинів. Так, згідно з наказом МВС України № 1066 від 26 жовтня 2006 р. начальник ор­гану дізнання розглядає заяви і повідомлення про злочини, що над­ходять до підрозділу, і забезпечує прийняття в них рішень відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України; здій­снює контроль за обґрунтованістю порушення та закриття кримі­нальних справ; якістю провадження дізнання у кримінальних спра­вах; обґрунтованістю і достовірністю даних про розкриття злочинів і розслідування кримінальних справ та об'єктивністю відображення відомостей в облікових документах і статистичних звітах тощо. При здійсненні цих повноважень він має змогу вплинути на хід розсліду­вання справи, маючи при цьому можливість здійснити вищевказані зловживання.

Повноваження начальника слідчого підрозділу визначаються КПК України та наказом МВС України № 160 від 20 березня 2006 р., згідно з якими він має право перевіряти кримінальні справи, давати вказівки слідчому щодо провадження досудового слідства, про при­тягнення особи як обвинуваченого та обсяг обвинувачення, прова­дження окремих слідчих дій, передавати справу від одного слідчого до іншого, а також брати участь у провадженні досудового слідства та особисто провадити досудове слідство, користуючись при цьому пра­вами слідчого, здійснювати організаційні функції тощо.

Отже, начальник слідчого відділу при здійсненні наданих йому повноважень також має змогу здійснити зловживання, які вплинуть на законність прийнятих рішень суду.

Вважаємо, що зловживання вищевказаних осіб також необхідно закріпити в КПК як одну з підстав, що може призвести до невстановлення реальних обставин вчинення злочину.

Необхідно також визначити різницю між поняттями «фальсифі­кація доказів» та «зловживання», як підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

Так, диспозиція ст. 372 КК України передбачає притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, поєднане з об­винуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також поєднане зі штучним створенням доказів обвинувачення або іншою фальсифікацією. Суб'єкт злочину - спеціальний, ним може бути особа, яка провадить дізнання або досудове слідство, а також прокурор, який наглядає за законністю розслідування кримінальної справи. Злочин вчинюється з прямим умислом, вчинення ним зло­чинних дій може виражатися у фальсифікації доказів для притяг­нення особи як обвинуваченого. В цьому випадку поняття «зловжи­вання» виражається у здійсненні «фальсифікації», тобто поглинає в себе поняття «фальсифікація». Аналогічно питання вирішується майже в усіх випадках.

У пункті 2 ст. 400-5 КПК України нововиявленою обставиною ви­значено зловживання суддів під час провадження у справі. Чому ця обставина входить до розряду нововиявлених?

Під зловживанням суддів розуміють вчинення ними злочинних дій, направлених на перекручення правдивих відомостей під час роз­гляду кримінальної справи. Прикладами зловживання судді можуть бути вчинення злочину, передбаченого КК України, зокрема таких як: порушення права на захист (ст. 374 КК України), постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375 КК України) тощо. Всі вищезазначені непра­вомірні дії суддя може вчинити лише з прямим умислом. Отже, при­ховування таким способом певних обставин справи для нього не буде невідомим, як і самі обставини. Ці обставини будуть нововиявлени­ми лише для вищестоящого суду, оскільки йому не було відомо про вчинення фальсифікації суддею нижчестоящого суду. Стаття 400-10 КПК України передбачає можливість розгляду подання за новови­явленими обставинами апеляційним чи касаційним судом. А якщо попереднє рішення у справі приймалося суддями апеляційного чи касаційного суду, й під час прийняття було здійснене зловживання, це може призвести до приховування певних обставин, які можуть ви­явитися нововиявленими при перегляді справи судом у новому скла­ді лише для вищестоящого суду.

Так само як і фальсифікація, зловживання призведе до пере­гляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставин лише у разі, якщо буде виявлено і доказано у процесі розслідування факт зловживання, і водночас будуть установлені певні обставини події, які через нього раніше не були відомі суду.

Отже, фальсифікація доказів чи інше зловживання суб'єктів, що ведуть процес, є лише способом неправильного відображення у матеріалах кримінальної справи реальних обставин вчинення зло­чину, що є предметом розгляду в суді. Фальсифікація доказів та зловживань будуть новою обставиною розслідування, а не новою об­ставиною вчинення конкретного злочину.

Ґрунтовне вивчення цієї проблеми породжує низку питань, які постають під час дослідження та потребують відповіді. Наприклад, якщо слідчий чи прокурор під час проведення розслідування у кри­мінальній справі внаслідок своєї некомпетентності, не усвідомлюю­чи помилковості своїх дій, не зібрав усі докази, без яких неможливо встановити істину у справі, і в результаті цього було винесене непра­вомірне рішення. Чи буде вважатися ця обставина нововиявленою?

Детальний аналіз кримінальних справ та проведене опитування слідчих й прокурорів дало змогу дійти висновку про те, що у більшос­ті випадків громадяни безпідставно засуджуються внаслідок непра­вильної оцінки обставин справи, поверхневого та некваліфікованого розслідування слідчими й невиявлення цих недоліків прокурором під час вивчення справи тощо.

На нашу думку, до причин, що призвели до неможливості вста­новлення реальної картини вчинення злочину необхідно віднести також й неумисні діяння учасників кримінального процесу (некваліфіковане розслідування, невстановлення певних доказів), які надалі самостійно або разом з іншими могли вплинути на прийняте судом рішення.

Отже, підсумовуючи проаналізовані погляди, можемо вислови­ти думку про те, що зазначені у п. 1 і 2 ч. 1 ст. 400-5 КПК факти, які законодавцем названі нововиявленими обставинами, не можуть вважатися такими. Це конкретні протиправні діяння, що за пев­них умов можуть слугувати лише фактором, що вплинув на невстановлення реальних обставин вчинення злочину. У випадку їх підтвердження, вони виступають фактами, що засвідчують при­чини невстановлення істинних обставин злочину у справі,рішення в якій набрало законної сили. Водночас вони можуть засвідчувати фактичні обставини вчинення злочину тощо. Тому вони входять до переліку тих обставин, які передбачені ст. 64 КПК України, зна­ходяться у тісному зв'язку з елементами предмета доказування у справі та підлягають доказуванню всіма видами доказів. І слідчі дії, які проводяться для встановлення наявності чи відсутності нововиявлених обставин вчинення злочину, не відрізняються від тих, що проводяться на досудовому слідстві й регламентуються тими самими нормативно-правовими документами з дотриманням чітко встанов­лених правил. Унаслідок цього виникає питання про співвідношення нововиявлених обставин та нових доказів.

Ці поняття передбачені різними статями КПК України: «обста­вини, які підлягають доказуванню» визначені ст. 64, а поняття «до­кази» закріплене у ст. 65.

Передбачені ст. 400-5 КПК України підстави перегляду судових рішень мали бути встановлені за такими процесуальними джере­лами, як показання потерпілого, показання свідка, показання під­озрюваного, показання обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих та судових дій, протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, іншими документами.

Виявлені після набрання законної сили вироком суду нові докази у справі є фактично новими свідченнями про використані судом фак­ти, про їх властивості та зв'язок з іншими фактами. А нововиявле- ні обставини - це не відомості про юридичні факти, а самі юридичні факти, які мають значення для прийняття судом законного рішення, і є основною відмінністю між цими поняттями.

Відповідно до кримінально-процесуального законодавства ново- виявленими обставинами можуть бути всі юридичні факти, але не нові докази. З урахуванням викладеного, потрібно визначити від­мінність нововиявлених обставин від додаткових (нових) матеріалів, подання яких в касаційну інстанцію передбачено законом, але на за­конодавчому рівні не розкривається їх суть.

Під додатковими матеріалами розуміють документи - докази, засвідчені чи викладені підприємствами, організаціями, установа­ми, посадовими особами, а щодо громадян - обставини і факти, які мають значення для вирішення кримінальної справи по суті.

Відповідно до теорії кримінального процесу та судової практики у суди вищої інстанції можуть бути надані довідки, акти ревізій, кви­танції, накладні, рахунки, довідки чи висновки фахівців з питань, які потребують спеціальних знань, письмові пояснення осіб, які не були допитані під час досудового розслідування та судового розгля­ду справи про обставини, які мають значення для вирішення справи, фотознімки, матеріали відео- та фотозйомки тощо. Цими матеріала­ми можуть бути також речі, які мають ознаки речових доказів.

Залежно від життєвих ситуацій, додаткові матеріали можуть мати різний характер, і в законі неможливо дати їх вичерпний пере­лік. У зв'язку з цим законодавець визначив загальне поняття «мате­ріали», з вказівкою на те, що вони повинні бути додатковими і від­сутніми у кримінальній справі.

Для отримання таких матеріалів закон не передбачає проведен­ня слідчих чи судових дій, а лише встановлює спеціальний для них спосіб збирання. Згідно зі ст. 66 КПК України суди наділені правом вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і гро­мадян пред'явлення предметів і документів, які можуть встановити необхідні у справі фактичні дані. Докази можуть бути подані підозрю­ваним, обвинуваченим, його захисником, обвинувачем, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем і їх представниками, а також будь-якими громадянами, підприємствами, установами та організаціями.

Проведення слідчих дій, разом з іншими способами збирання до­казів у справі, посідає основне місце. Але всі способи збирання до­казів є процесуальними. У зв'язку з цим, додаткові матеріали, які надаються у вищестоящий суд у вигляді документів, можуть бути використані як докази лише тоді, коли вони є офіційними. До понять офіційних додаткових матеріалів належать ті, що видані державни­ми органами, установами для підтвердження обставин, установлен­ня яких відноситься до компетенції цих органів та організацій (ха­рактеристики, довідки тощо), а також документи, що надходять від громадян, які відповідно до закону мають юридичну силу (заповіти, договори, доручення тощо).

Відповідно до ст. 393 КПК України у випадку прийняття судом нових матеріалів, він повинен ознайомити з ними учасників процесу, заслухати їх пояснення стосовно цих матеріалів. Особи, які надали нові матеріали, зобов'язані вказати на джерело їх походження. Відо­мості про джерела нових матеріалів, які надаються у вигляді доку­ментів, повинні бути оцінені судом у тісному взаємозв'язку з доказа­ми, наявними у справі. Та для того, щоб покласти ці докази в основу висновку, їх потрібно письмово закріпити в матеріалах справи.

Не може також виступати критерієм розмежування необізна­ність суду про факти, які стали «нововиявленими обставинами» від­носно нових матеріалів.

Іноді різниця між нововиявленими обставинами та відомостями, які знаходяться в нових матеріалах, полягає в тому, що нововиявлені обставини свідчать про неправильність вироку, незалежно від сукупності наявних у справі доказів, а відомості, що знаходяться в нових матеріалах, встановлюють неправильність вироку лише разом з матеріалами кримінальної справи. Але ця різниця не є основною.

Норми кримінального процесу не вказують на те, чи може вирок бути скасований на підставі нових матеріалів. Власне, така можли­вість виникає у випадках доповнення новими матеріалами. А нововиявлені обставини матеріалів справи в основному оцінюються судом під час перегляду судового рішення разом із доказами, які містяться у справі. Таким чином суд порівнює наявні докази й нововиявлені об­ставини.

Цілком правильним, на нашу думку, є порівняння джерел ін­формації, що можуть стати підставою для відновлення кримінальної справи у зв'язку з нововиявленими обставинами, і нових матеріалів, оскільки в результаті цього буде здійснюватися вибір однієї з можли­востей перегляду судового рішення.

У зв'язку з тим, що закон чітко не регулює процедуру вилучення і надання документів, їх приєднання можливе на кожній стадії кри­мінального процесу, а також на стадіях, якщо проведення слідчих дій заборонено.

Нововиявлені обставини істотно відрізняються від відомостей, які містяться в нових матеріалах тим, що вони засвідчені у процесуальному порядку. Нововиявлені обставини можуть бути підтвер­джені найрізноманітнішими видами доказів (проведення допитів, експертиз, оглядів тощо), отриманими з дотриманням встановленої законом процедури.

За своїм змістом нововиявлені обставини фактично не відрізня­ються від фактів, відомості про які містяться в нових матеріалах. Виняток становлять лише обставини, передбачені пунктами 1, 2 ст. 400-5 КПК України.

Істотну різницю між заявами про нововиявлені обставини вчи­нення злочину та новими матеріалами потрібно визначати за допо­могою їх специфічної характеристики. У цьому зв'язку потрібно від­різняти джерела відомостей про нововиявлені обставини від нових матеріалів. Слід також звернути увагу на ознаки нововиявлених об­ставин, які відрізняють їх від нових матеріалів.

Першою характерною ознакою нововиявлених обставин та нових матеріалів є невідомість їх суду під час винесення судового рішення, що випливає з назви цих обставин. Якщо до касаційної інстанції на­дійдуть матеріали, які не будуть мати нових відомостей порівняно з матеріалами кримінальної справи, що вже були досліджені, їх не по­трібно буде долучати до матеріалів справи, отже вони не будуть нови­ми матеріалами.

Невідомість суду нововиявлених обставин може бути не тільки наслідком допущення помилок, а й результатом того, що суд не мав змоги їх встановити, внаслідок чого прийняв рішення, яке на той мо­мент відповідало матеріалам справи та є неправомірним, оскільки не відповідає реальним обставинам учиненого злочину.

У пунктах 1 та 2 ст. 400-5 КПК не зазначено про ознаку новови­явлених обставин, яку ми аналізуємо, але вона повинна бути й у цих випадках. Так, унаслідок винесення експертом завідомо неправдиво­го висновку, суд може прийняти неправомірне рішення. Якщо б суд знав про неправдивість висновку експерта, то відповідно не прийняв би такого рішення.

Нововиявленими обставинам притаманна така ознака, як важ­ливість. Це означає, що вони являють собою такі юридичні факти, які б суттєво вплинули на висновки та прийняття іншого рішення, за умови доведення до відома суду про наявність цих фактів.

Ознака відкриття нововиявлених обставин полягає в тому, що вони повинні бути встановлені після набрання законної сили ви­роком суду. Якщо ці факти були встановлені до набрання законної сили вироком суду, то вони не будуть вважатися підставами для пе­регляду судових рішень за нововиявленими обставинами. Для під­твердження нововиявлених обставин повинно бути проведене розслі­дування, що не допускається в касаційній інстанції. І це є головною відмінністю перегляду судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами й перегляду судових рішень в касаційному порядку, а отже, в цьому полягає й відмінність нововиявлених обставин від но­вих матеріалів. Тому саме ці ознаки нововиявлених обставин як під­стави відновлення кримінальних справ дозволяють відрізнити їх від додаткових матеріалів.

Суди, які розглядають кримінальні справи в касаційному поряд­ку й у зв'язку з нововиявленими обставинами, мають різні об'єкти дослідження: в одному випадку - судові помилки, які випливають з неправильності застосування кримінального закону й порушення кримінально-процесуального закону; в іншому - обставини, невідо­мі раніше суду і які ставлять під сумнів законність і обґрунтованість винесеного вироку у справі [94, с. 160].

Зупинимося на відокремленні нововиявлених обставин від нових матеріалів за ступенем їх обґрунтування. Закон вимагає встановлен­ня нововиявлених обставин вироком суду, а в разі неможливості по- становлення вироку - матеріалами розслідування (ч. З ст. 400-5 КПК України).

Нові матеріали - це документи як офіційного, так і неофіційно­го характеру, що не можуть бути отримані в результаті проведення слідчих дій, за допомогою яких вони були перевірені. В аспекті до­слідження нові матеріали можна порівнювати із заявами та пові­домленнями, які, при наявності в них достатньої інформації щодо ознак неправомірності, є приводом для відновлення провадження у кримінальній справі за нововиявленими обставинами.

Підсумовуючи викладене вище, можна висловити думку про те, що обставини, які є підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, відрізняються від відомостей, які містяться у додаткових матеріалах тим, що їх існування підтвер­джено у належному процесуальному порядку - шляхом проведення слідчих дій, а додаткові матеріали можуть бути представлені осо­бами чи витребувані особами, що передбачено ст. 66 КПК України.