Після 1917 року, в період громадянської війни і наступні десяти­річчя на землі України пролилося багато людської крові. Мільйони безвинних людей на підставі антигуманних і антидемократичних за­конів та внаслідок прямого беззаконня і свавілля зазнали пересліду­вань за свою політичну діяльність, висловлювання та релігійні пере­конання. Особливо тяжкою спадщиною минулого є масові репресії, які чинились сталінським режимом та його провідниками в респу­бліці. При судових і позасудових розправах грубо нехтувались норми Конституції, покликані охороняти права і свободи громадян, елемен­тарні норми судочинства.

Відмічаючи, що частину осіб, репресованих у 30-40-х і на почат­ку 50-х років, уже поновлено в правах на підставі законодавства Со­юзу PCP, Верховна Рада України вважає, що реабілітація жертв по­літичних репресій повинна охоплювати увесь період після 1917 року до моменту набрання чинності цим Законом і поширюватись на осіб, необґрунтовано засуджених за цей час судами України або репресо­ваних на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, по­збавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних за­кладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.

Верховна Рада України засуджує репресії і відмежовується від терористичних методів керівництва суспільством, висловлює спів­чуття жертвам необґрунтованих репресій, їх рідним і близьким, про­голошує намір неухильно добиватись відновлення справедливості, усунення наслідків свавілля і порушень громадянських прав, прагне забезпечити посильну на цей час компенсацію матеріальної і мораль­ної шкоди, заподіяної незаконними репресіями, реабілітованим та їх сім'ям, та гарантує народу України, що подібне ніколи не повторить­ся, що права людини і законність будуть свято додержуватись.

Цим Законом ліквідуються наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян України, поновлюються їх права, встановлюються компенсація за незаконні репресії та пільги реабі­літованим.

Стаття 1. Вважати реабілітованими осіб, які з

політичних

мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репре­сіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрре­волюційні злочини за кримінальним законодавством України до на­брання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, за­значених у статті 2 цього Закону.

Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:

антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу Української PCP (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української PCP від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Вер­ховної Ради Української PCP від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української PCP";

поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радян­ський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримі­нального кодексу Української PCP;

- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приво­дом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєдна­ні з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які по­стійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу PCP чи піддано репресіям позасудовими органами. (Статтю 1 доповнено частиною третьою згідно із Законом N 2353-12 від 15.05.92)

Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Стаття 3. Реабілітувати всіх громадян, засланих і

висланих з

постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, на­ціональних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандопо-собниками та їх сім'ями.

Стаття 4. Поновити реабілітованих в усіх громадянських

правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширив­ши це право на членів їх сімей.

Визнати недійсними пов'язані з застосуванням репресій рішення про позбавлення державних нагород, учених ступенів, військових, спеціальних і почесних звань, пенсій та інших прав.

За бажанням реабілітованого або його родичів у разі смерті ре­абілітованого повідомлення про реабілітацію має бути безкоштовно опубліковано в пресі чи іншим способом доведено до відома громад­ськості за місцем роботи або проживання реабілітованого.

Стаття 6. Реабілітованим громадянам відповідно до

статті цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для при­значення трудових пенсій.

Реабілітованим громадянам, які потребують поліпшення житло­вих умов, надається право на першочергове одержання житла.

В разі смерті реабілітованої особи це право зберігається за одним з подружжя, якщо вони не створили нову сім'ю, а також за батьками і дітьми, які проживали спільно до арешту і у зв'язку з застосуван­ням репресій втратили право на займане жиле приміщення та потре­бують поліпшення житлових умов.

Реабілітовані особи, які проживають у сільській місцевості, ма­ють право на одержання безпроцентної позики та першочергове за­безпечення будівельними матеріалами для будівництва житла.

Якщо реабілітована особа згідно з статтею 1 цього Закону стала інвалідом внаслідок репресій або є пенсіонером, їй надається також право на:

одержання пільгових путівок для санаторно-курортного ліку­вання та відпочинку;

безплатне забезпечення автомобілем класу ЗАЗ-968М при наяв­ності відповідних медичних показників;

безплатний проїзд всіма видами міського пасажирського тран­спорту (крім таксі) та на автомобільному транспорті загального ко­ристування (за винятком таксі) в сільській місцевості в межах адмі­ністративного району;

зниження оплати жилої площі та комунальних послуг на 50 процентів в межах норм, передбачених чинним законодавством;

позачергове надання медичної допомоги і 50-процентне зни­ження вартості ліків за рецептом;

переважне право на вступ до садівницьких товариств, першо­чергове право на вступ до житлово-будівельних кооперативів;

першочергове встановлення телефону.

Особи, реабілітовані відповідно до цього Закону, мають право на без­платну консультацію адвокатів з питань, пов'язаних з реабілітацією.

Реабілітованим, які мають право на передбачені цим Законом пільги, видається посвідчення єдиного зразка, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Видача цього посвідчення проводиться за місцем проживання ви­конавчими комітетами відповідних місцевих Рад народних депутатів.

Чинність статей 4, 5 та 6 цього Закону поширюється на жертви по­літичних репресій, що були реабілітовані до прийняття цього Закону.

Стаття 7. Встановити такий порядок застосування статей 1 і 2 цього Закону.

Органи прокуратури у взаємодії з органами державної безпеки проводять перевірки та складають відповідні висновки щодо всіх кримінальних справ, зазначених у статтях 1 і 2 цього Закону, рішен­ня по яких не були скасовані до моменту його прийняття.

На реабілітованих осіб органи прокуратури видають відповідні довідки.

При наявності підстав для визнання особи такою, що згідно з статтею 2 цього Закону не підлягає реабілітації, прокурор надсилає справу з висновком:

щодо засуджених судами — до тих же судів, які виносили остан­нє судове рішення. Справи, по яких вироки, ухвали, постанови було винесено ліквідованими або розформованими судами, а також вій­ськовими трибуналами щодо цивільних осіб, передаються на розгляд тих судів, до підсудності яких ці справи віднесено чинним законо­давством. Територіальна підсудність справи визначається за місцем винесення останнього судового рішення;

щодо підданих покаранню за рішенням позасудових органів — до Верховного Суду України, обласних та Київського міського судів, військових трибуналів округів, Чорноморського флоту, на території яких застосовувались репресії.

Внаслідок розгляду справи суд може прийняти одне з таких рі­шень:

визнати, що особу обґрунтовано засуджено або піддано покаран­ню позасудовим органом і на неї не поширюється дія статті 1 цього Закону;

визнати, що особу необґрунтовано засуджено або піддано пока­ранню позасудовим органом і вона підлягає реабілітації згідно з стат­тею 1 цього Закону.

При розгляді справи суд може також внести зміни до раніше ви­несених вироку, ухвали і постанови судів чи до рішення позасудових органів.

Надати Верховному Суду України повноваження щодо перегля­ду в порядку нагляду і за нововиявленими обставинами криміналь­них справ, розглянутих Верховними Судами Української PCP, Союзу PCP, військовими трибуналами та позасудовими органами, в томучислі за межами територій колишнього Радянського Союзу, щодо осіб, які на момент застосування репресій були громадянами Украї­ни. (Статтю 7 доповнено частиною сьомою згідно із Законом N 2353- 12 від 15.05.92)

Надати право судам поширювати дію статей 4-6 цього Закону на осіб, реабілітованих в загальному порядку, коли є підстави розгляда­ти факт притягнення їх до кримінальної відповідальності за стаття­ми 58-1 та 80 Кримінального Кодексу Української PCP 1927 року як політичну репресію. (Статтю 7 доповнено частиною восьмою згідно із Законом N 2353-12 від 15.05.92)

Стаття 8. Особі, яку визнано судом чи військовим

трибуналом

такою, що не підлягає реабілітації, вручається копія ухвали (по­станови), а в разі визнання необґрунтовано засудженою або підданою покаранню за рішенням позасудового органу — довідка про реабілі­тацію.

Ухвалу (постанову) суду чи військового трибуналу може бути опротестовано прокурором або головою відповідного суду чи оскар­жено особою, якій відмовлено в реабілітації.

Протести в порядку нагляду і за нововиявленими обставина­ми розглядаються у звичайному порядку, передбаченому нормами Кримінально-процесуального кодексу України.