КАПІТАЛ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА

Розділ III «Капітал акціонерного товариства» включає норми, що встановлюють вимоги до статутного та власного капіталу акціонерно­го товариства (ст. 14), норми, які регламентують порядок збільшення статутного капіталу (ст. 15), порядок зменшення статутного капіталу (ст. 16), питання, пов'язані з анулюванням акцій (ст. 17), кон­солідацією та дробленням акцій (ст. 18), а також встановлюють вимо­ги щодо резервного капіталу товариства (ст. 19).

1. Згідно з п. 19 ч. 1 ст. 2 Закону, статутним капіталом акціонер­ного товариства є капітал, що утворюється з суми номінальної вар­тості всіх розміщених акцій товариства. В акціонерному товаристві частки, на які поділений статутний капітал, виражені акціями, сукупна номінальна вартість яких і утворює розмір статутного капіталу. Цей розмір фіксується у статуті товариства (п. З ч. 2 ст. 13), його первинне формування, а також збільшення та зменшення мають відбуватися із дотриманням спеціальних положень законодавства.

Основна функція статутного капіталу, як випливає з ч. 1 ст. 14 За­кону, полягає у визначенні мінімального розміру майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Слід підкреслити, що вітчиз­няним законодавством була прийнята номінальна концепція статут­ного капіталу, для якої він є насамперед показником, з величиною якого пов'язані певні правові наслідки, а не сукупністю реального майна, що повинне знаходитися у власності акціонерного товариства протягом строку його існування; майно, яке засновники (акціонери) передають акціонерному товариству в рахунок оплати акцій, стає власністю такого товариства, якою воно має право розпоряджатися на власний розсуд так само, як і будь-яким іншим майном, що знаходить­ся у його розпорядженні. Критики такої концепції відзначають її неа­декватність реальному захисту інтересів кредиторів: у статуті товари­ства може фігурувати досить значний розмір статутного капіталу, але фактичної вартості майна товариства може не вистачати для повного розрахунку з кредиторами. Можливість використання розміру ста­тутного капіталу як індикатора фінансового стану акціонерного това­риства, а отже, і можливість виконання ним своєї гарантійної функції, визначається насамперед таким критерієм, як співвідношення статут­ного та власного капіталів товариства, та правовими наслідками його недотримання: якщо розмір власного капіталу (вартості чистих ак­тивів) виявиться менше розміру статутного, товариство зобов'язане оголосити про зменшення останнього (ч. З ст. 14) для того, щоб і на­далі розмір статутного капіталу міг відігравати свою індикативну функцію, інформуючи кредиторів про мінімальний обсяг активів то­вариства, які можуть бути використані для задоволення їх вимог.

2. Статутний капітал акціонерного товариства повинен дорівнюва­ти або перевищувати законодавчо встановлснпіі мінімальний розмір статутного капіталу. Частина 1 ст. 14 нового Закону, як і раніше ч. 4 ст. 24 Закону України «Про господарські товариства», встановлює норматив мінімального розміру статутного капіталу акціонерного то­вариства на рівні 1250 мінімальних заробітних плат, виходячи із став­ки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення (реєстрації) акціонерного товариства (на етапі обговорення законо­проекту цей розмір пропонувалося збільшити до 2500 мінімальних за­робітних плат, що, на думку окремих фахівців, більшою мірою відповідало б масштабам діяльності більшості українських акціонер­них товариств, а отже, і розмірам їх зобов'язань перед кредиторами). Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про Державний бюджет Ук­раїни на 2009 рік» від 26 грудня 2008 р. № 835-УІ, з 1 квітня 2009 р. розмір мінімальної заробітної плати становить 625 грн, тобто мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства становить сума в 781 250 грн (за поточним курсом гривні, встановле­ним Національним банком України, це дорівнює майже 75 630 евро, що втричі більше мінімального розміру капіталу компаній, який вста­новлено ч. 1 ст. 6 Другої Директиви Ради ЄС). Подальша зміна зако­нодавцем розміру мінімальної заробітної плати не обумовлює не­обхідності зміни розміру статутного капіталу товариства, створеного у період дії попереднього розміру мінімальної заробітної плати (так, державний реєстратор не вправі відмовити у проведенні державної реєстрації змін до статуту акціонерного товариства, не пов'язаних із зміною розміру його статутного капіталу, з мотивів невідповідності розміру статутного капіталу такого товариства мінімальному розміру, що фактично діє на дату реєстрації змін); однак, якщо товариство приймає рішення про зміну розміру статутного капіталу, засто­совність ч. 4 ст. 16 Закону, що говорить про обов'язкову ліквідацію то­вариства у випадку зменшення статутного капіталу нижче встановле­ного законом розміру, та абз. 2 ч. 5 ст. 15, де вимагається відповідність розміру статутного капіталу після його збільшення вимогам ч. 1 ст. 14 Закону, визначається, виходячи зі ставки мінімальної заробітної пла­ти, що існує на дату реєстрації змін до статуту акціонерного товарист­ва. Постійне застосування того мінімального розміру статутного капіталу акціонерного товариства, що існував на дату державної реєстрації товариства, нівелювало б гарантійну функцію статутного капіталу і не відповідало б інтересам кредиторів.

Як і раніше, зазначений норматив мінімального розміру статутно­го капіталу не є диференційованим і поширюється як на публічні, так і приватні акціонерні товариства. Такий підхід, на наш погляд, не є виправданим: мало того, що український законодавець мінімальний розмір статутного капіталу акціонерних товариств встановив на рівні, що перевищує мінімальний розмір акціонерного капіталу публічних компаній у Великобританії (відповідно до ч. 1 ст. 763 Закону про ком­панії 2006 р., він дорівнює 50000 фунтів стерлінгів), так і застосовува­тися вказаний розмір має стосовно приватних товариств з невеликою кількістю акціонерів (у той час, як британський законодавець, приміром, взагалі не встановлює будь-яких обмежень щодо мінімаль­ного розміру капіталу приватних компаній). Для окремих юридичних осіб, створюваних у формі акціонерних товариств, спеціальними зако­нами зазначений норматив може зберігатися (так, відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про інститути спільного інвестування...», роз­мір початкового статутного капіталу (фонду) корпоративного інвес­тиційного фонду не може бути меншим від розміру, встановленого за­конодавством для відкритих акціонерних товариств) або ж встановлю­ватися у більшому розмірі (так, ч. 1 ст. 31 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлює, що мінімальний розмір статутно­го капіталу на момент реєстрації банку не може бути менше 10 мільйонів евро; згідно зі ст. ЗО Закону України «Про страхування», мінімальний розмір статутного фонду страховика визначається дифе­ренційовано: для страховика, який займається страхуванням життя, він становить 1,5 мільйони євро, для страховика, який займається ви­дами страхування іншими, ніж страхування життя, такий розмір вста­новлюється в сумі, еквівалентній 1 мільйону євро).

3. Вимога про підтримання величини власного капіталу акціонер­ного товариства не нижче розміру статутного капіталу, як зазна­чалося вище, є одним з інструментів захисту інтересів кредиторів; її необхідно враховувати, зокрема, під час планування товариством збільшення статутного капіталу. Власний капітал (вартість чистих ак­тивів товариства), відповідно до ч. 2 ст. 14, являє собою різницю між сукупною вартістю активів товариства та вартістю його зобов'язань перед іншими особами. Частина 3 ст. 14 Закону загалом відтворює ос­новні положення ч. З ст. 155 ЦКУ щодо випадку, коли після закінчен­ня другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів акціонерного товариства виявиться меншою, ніж розмір ста­тутного капіталу; в такому разі товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу та зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому законом порядку. Санкцій за неви­конання такого обов'язку товариством Закон не встановлює.

Разом з тим, друге речення ч. З ст. 14 Закону має істотні відмінності від подібного за змістом другого речення ч. З ст. 155 ЦКУ: якщо поло­ження ЇДКУ вимагає негайної ліквідації товариства у випадку, коли вартість його чистих активів стає меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом, то новий Закон встанов­лює альтернативний обов'язок: товариство повинно протягом 10 місяців з дати настання такої невідповідності усунути її або прийняти рішення про ліквідацію. Сам по собі факт такого істотного зменшення власного капіталу більше не є підставою для обов'язкової ліквідації то­вариства. Інша відмінність стосується формулювання положення що­до такої ліквідації. У ч. З ст. 155 ЦКУ наголошувалося, що «товарист­во підлягає ліквідації», у зв'язку з чим виникало питання про те, хто може виступати ініціатором ліквідації товариства в цьому випадку (так, у п. 9 Інформаційного листа ВГСУ «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» від 7 квітня 2008 р. № 01-8/211 вказується, що за відсутності спеціальних по­ложень закону така ліквідація товариства може здійснюватись за рішен­ням вищого органу товариства, а також за позовом прокурора). Новий Закон прямо говорить про обов'язок «прийняти рішення про ліквідацію», передбачаючи, таким чином, що ініціатором ліквідації має виступити товариство шляхом прийняття відповідного рішення загаль­ними зборами. Водночас Закон нічого не говорить ні про строки вико­нання такого обов'язку, ні про наслідки не прийняття товариством рішен­ня про ліквідацію в зазначений строк (така бездіяльність може бути як наслідком свідомого недотримання керівництвом товариства вимог За­кону, так і об'єктивних причин, зокрема, відсутності кворуму загальних зборів, недостатньої кількості голосів для прийняття рішення кваліфіко­ваною більшістю тощо); зокрема, на відміну від п. 6 ст. 35 Федерального Закону РФ «Про акціонерні товариства», ним не встановлюється мож­ливість кредиторів вимагати від товариства дострокового припинення або виконання зобов'язань та відшкодування збитків, та право органів, що здійснюють державну реєстрацію юридичних осіб, чи інших держав­них органів або органів місцевого самоврядування пред'являти до суду вимогу про примусову ліквідацію товариства в цьому випадку.

4. Порядок збільшення (зменшення) статутного капіталу акціонер­ного товариства встановлюється ДКЦГІФР (ч. 4 ст. 14). На сьогодні відповідним підзаконним нормативно-правовим актом є Положення про порядок збільшення (зменшення) статутного капіталу, яке регу­лює порядок зміни розміру статутного капіталу акціонерного товари­ства, встановлює джерела збільшення розміру статутного капіталу (до­даткові внески, реінвестиція дивідендів, спрямування прибутку до ста­тутного капіталу), визначає послідовність дій гірн збільшенні капіталу шляхом відкритого (публічного) і закритого (приватного) розміщення акцій існуючої номінальної вартості, а також шляхом збільшення номінальної вартості акцій за рахунок реінвестиції дивідендів і за раху­нок спрямування прибутку до статутного капіталу, визначає шляхи та порядок зменшення статутного капіталу, порядок повідомлення та розкриття інформації про зменшення статутного капіталу. Зазначене Положення не регулює випадки збільшення розміру статутного капіталу, яке здійснюється в порядку обміну облігацій на акції, збіль­шення розміру статутного капіталу в зв'язку з індексацією основних засобів та збільшення статутного капіталу внаслідок реорганізації.

5. Законодавчі норми щодо збільшення (зменшення) статутного капіталу містяться у ст.ст. 15-16 Закону. Частина 1 ст. 15 не вносить змін щодо способів збільшення статутного капіталу. Статутний капітал товариства збільшується шляхом:

підвищення номінальної вартості акцій або

розміщення додаткових акцій існуючої номінальної вартості. Використання інших способів збільшення капіталу Законом не перед­бачається.

Джерелами збільшення розміру статутного капіталу акціонер­ного товариства, відповідно до п. 1 Глави 1 Розділу II Положення про порядок збільшення (зменшення) статутного капіталу, можуть бути:

додаткові внески (будники, споруди, обладнання та інші ма­теріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнан­ням, а також інші майнові права (у тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, у тому числі в іноземній валюті);

реінвестиція дивідендів;

спрямування прибутку до статутного капіталу.

Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства із залу­ченням додаткових внесків здійснюється шляхом розміщення додат­кових акцій (абз. 1 ч. З ст. 15). Збільшення статутного капіталу без за­лучення додаткових внесків здійснюється шляхом підвищення номінальної вартості акцій (абз. 1 ч. 4 ст. 15). Якщо товариство здійснює приватне розміщення акцій, його акціонери користуються законодавчо передбаченим переважним правом на придбання акцій, що додатково розміщуються (абз. 2 ч. З ст. 15). Детальніше механізм реалізації цього переважного права буде розглянутий нижче.

Законодавець, як і раніше, не передбачає можливості прийняття рішення про зміну розміру статутного капіталу іншим органом това­риства, крім загальних зборів акціонерів — згідно з п.п. 2, 5, 6 ч. 2 ст. 33, всі питання, пов'язані зі здійсненням такої корпоративної операції (прийняття рішення про збільшення статутного капіталу товариства, про розміщення акцій, про внесення змін до статуту товариства), на­лежать до виключної компетенції загальних зборів. Так, при збіль­шенні розміру статутного капіталу за рахунок додаткових внесків загальні збори акціонерів мають прийняти наступні рішення:

про збільшення розміру статутного капіталу товариства шляхом збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості за рахунок додаткових внесків;

про відкрите (публічне) чи закрите (приватне) розміщення акцій, затвердження протоколу рішення про відкрите (публічне) чи закрите (приватне) розміщення акцій;

про затвердження проспекту емісії акцій у випадку їх відкрито­го (публічного) розміщення чи про затвердження переліку інших, крім існуючих акціонерів, інвесторів, серед яких передбачено закрите (приватне) розміщення акцій;

визначення уповноваженого органу емітента, якому надаються спеціальні повноваження при здійсненні розміщення акцій.

Після завершення розміщення акцій, затвердження результатів га звіту про результати відкритого (публічного) чи закритого (приватно­го) розміщення акцій загальні збори акціонерів мають затвердити зміни до статуту, пов'язані зі збільшенням статутного капіталу това­риства, з урахуванням результатів розміщення акцій. Послідовність дій при збільшенні розміру статутного капіталу товариства за рахунок додаткових внесків у разі відкритого (публічного) та закритого (при­ватного) розміщення акцій існуючої номінальної вартості на сьогодні міститься у пп. 2 та 3 Глави 2 Розділу II Положення про порядок збільшення (зменшення) статутного капіталу.

Збільшення розміру статутного капіталу товариства за рахунок реінвестиції дивідендів здійснюється виключно шляхом збільшення номінальної вартості акцій і можливо за умови попереднього прийнят­тя загальними зборами акціонерів товариства рішень про затверджен­ня річних результатів діяльності товариства та порядку розподілу при­бутку. В цьому випадку на одних загальних зборах акціонерів прийма­ються наступні рішення:

про затвердження річних результатів діяльності товариства та порядку розподілу прибутку;

про збільшення розміру статутного капіталу товариства за раху­нок реінвестиції дивідендів шляхом збільшення номінальної вартості акцій;

про випуск акцій шляхом збільшення номінальної вартості акцій та обміну акцій старої номінальної вартості на акції нової номінальної вартості;

про затвердження змін до статуту товариства, пов'язаних зі збіль­шенням статутного капіталу шляхом збільшення номінальної вартості акцій.

При цьому розміщення акцій не відбувається, а тому не затверджу­ються результати розміщення та звіт про результати розміщення акцій. На відміну від консолідації акцій, яка також супроводжується збільшенням їх номінальної вартості, здійснення цієї операції призво­дить до зміни розміру статутного капіталу товариства при незмінності кількості розміщених товариством акцій. Послідовність дій при збіль­шенні розміру статутного капіталу товариства за рахунок реінвестиції дивідендів шляхом збільшення номінальної вартості акцій викла­дається у п. 2 Глави 3 Розділу II Положення про порядок збільшення (зменшення) статутного капіталу.

Збільшувати статутний капітал акціонерного товариства за раху­нок спрямування прибутку товариства до статутного капіталу має право лише те акціонерне товариство, прибуток якого відповідно до закону не підлягає розподілу між засновниками (акціонерами). Воно також здійснюється шляхом збільшення номінальної вартості акцій, що належать акціонерам, також можливо за умови попередньо­го прийняття загальними зборами акціонерів товариства рішень про затвердження річних результатів діяльності товариства та порядку розподілу прибутку, але, на відміну від попереднього випадку, таке збільшення відбувається пропорційно частці кожного з акціонерів у статутному капіталі без розподілу прибутку між акціонерами у виг­ляді дивідендів. На одних загальних зборах мають прийматися нас­тупні рішення:

про затвердження річних результатів діяльності товариства та спрямування прибутку на збільшення розміру статутного капіталу пропорційно частці кожного з акціонерів у статутному капіталі без розподілу цього прибутку між акціонерами у вигляді дивідендів;

про збільшення розміру статутного капіталу товариства за раху­нок спрямування прибутку до статутного капіталу шляхом збільшен­ня номінальної вартості акцій;

про випуск акцій шляхом збільшення номінальної вартості акцій та обміну акцій старої номінальної вартості на акції нової номінальної вартості;

про затвердження змін до статуту товариства, пов'язаних зі збіль­шенням статутного капіталу шляхом збільшення номінальної вартості акцій.

Послідовність дій при збільшенні розміру статутного капіталу то­вариства за рахунок спрямування прибутку до статутного капіталу шляхом збільшення номінальної вартості акцій представлена в п. 4 Глави 4 Розділу II Положення про порядок збільшення (зменшення) статутного капіталу.

Закон розширює перелік обмежень стосовно збільшення статут­ного капіталу. Раніше ч. 2 ст. 156 ЦКУ встановлювала лише два такі обмеження: збільшувати статутний капітал дозволялося тільки після повної його оплати і не дозволялося проводити його збільшення для покриття збитків. Пункт 3 Глави 1 Розділу II Положення про порядок збільшення (зменшення) статутного капітаїу, окрім цього, не допускає при збільшенні статутного капіталу поєднувати джерела збільшення капіталу (наприклад, додаткові внески та реінвестицію дивідендів), поєднувати шляхи (способи) збільшення, приймати рішення про збільшення до реєстрації усіх попередніх випусків акцій, а також прий­мати рішення про збільшення розміру статутного капіталу, якщо після закінчення другого га кожного наступного фінансового року вартість чистих активів цього акціонерного товариства виявиться меншою від статутного капіталу. За новим Законом повний перелік обмежень що­до збільшення розміру статутного капіталу є таким:

акціонерне товариство має право збільшувати статутний капітал тільки після реєстрації звітів про результати розміщення всіх попередніх випусків акцій (ч. 2 ст. 15);

акціонерне товариство не має права приймати рішення про збільшення статутного капіталу шляхом публічного розміщення акцій, якщо розмір власного капіталу є меншим, ніж розмір його ста­тутного капіталу (абз. 2 ч. 4 ст. 15);

забороняється збільшення статутного капіталу в разі наявності викуплених товариством акцій (абз. З ч. 4 ст. 15);

забороняється проводити збільшення статутного капіталу для покриття збитків (абз. 1 ч. 5 ст. 15);

забороняється збільшувати статутний капітал, якщо результа­том проведення такої операції стане невідповідність його розміру після збільшення вимогам, передбаченим ч. 1 ст. 14 Закону щодо мінімального розміру статутного капіталу, на дату реєстрації змін до статуту товариства (абз. 2 ч. 5 ст. 15).

Мета запровадження першого з обмежень очевидна — не допусти­ти проведення збільшення статутного капіталу до завершення попе­реднього випуску акцій, що позначається реєстрацією звіту про ре­зультати розміщення акцій та отриманням свідоцтва про реєстрацію випуску акцій. Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 23 Закону, до моменту затвердження результатів розміщення акцій органом емітента, упов­новаженим приймати таке рішення, розміщені акції мають бути повністю оплачені, новий Закон не повторює норму ч. 2 ст. 156 ЦКУ та ч. 1 ст. 38 Закону України «Про господарське товариство» про тс, що збільшення статутного капіталу акціонерного товариства допус­кається після його повної сплати, адже таке обмеження повністю ре­алізується при виконанні першої з наведених вимог.

Формулювання другого з обмежень, на перший погляд, здається зайвим у світлі положення ч. З ст. 14 Закону, яке містить імперативну вимогу до товариства у випадку зменшення власного капіталу (вар­тості чистих активів) нижче розміру статутного капіталу оголосити про зменшення статутного капіталу та зареєструвати відповідні зміни до статуту. Зрозуміло, що до усунення цієї диспропорції товариство не зможе проводити будь-яке збільшення статутного капіталу, а не тіль­ки шляхом публічного розміщення акцій. Як зазначалося, Положення про порядок збільшення (зменшення) статутного капіталу в пп. ґ) п. З Глави 1 Розділу II також прямо забороняє приймати рішення про збільшення розміру статутного капіталу, якщо після закінчення дру­гого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів товариства виявиться меншою від статутного капіталу, але ця заборо­на має загальний характер, а не спеціальний щодо збільшення капіта­лу тільки за рахунок додаткових внесків і тільки шляхом збільшення кількості акцій при їх публічному розміщенні. На наш погляд, у цьо­му випадку мова йде про ситуацію, коли зазначена диспропорція у співвідношенні власного та статутного капіталів виникає протягом фінансового року, в якому на порядок денний позачергових загальних зборів акціонерів виноситься питання про збільшення статутного капіталу. Перевищення розміру статутного капіталу вартості чистих активів товариства на момент прийняття рішення про збільшення капіталу і накладає зазначене обмеження — публічне акціонерне това­риство не може збільшувати статутний капітал шляхом публічного розміщення акцій. У такий спосіб законодавець захищає інтереси зовнішніх інвесторів, які можуть і не знати про таку ситуацію в това­ристві під час прийняття інвестиційного рішення. Стосовно збільшен- ля статутного капіталу шляхом приватного розміщення акцій та шля­хом збільшення їх номінальної вартості це обмеження не діє. Якщо ж зазначена невідповідність у співвідношенні статутного капіталу та вартості чистих активів не буде усунена, після закінчення фінансово­го року на річних загальних зборах товариство буде зобов'язане ого­лосити про зменшення статутного капіталу для забезпечення його па­ритету із власним капіталом.

Третє обмеження стосується ситуації, коли акціонерне товарист­во викупило акції власного випуску, але ще не зробило з ними однієї з тих обов'язкових дій, які передбачені абз. 1 ч. З ст. 66 — не продало їх третім особам або не анулювало їх відповідно до рішення загальних зборів. Від подальшої долі цих акцій та здійснення додаткових корпо­ративних процедур залежить необхідність зміни статутного капіталу: якщо товариство продасть ці акції третім особам або анулює, але при цьому підвищить номінальну вартість решти акцій, розмір статутного капіталу залишиться незмінним; якщо ж викуплені акції будуть тіль­ки анульовані, товариство зобов'язане буде оголосити про зменшення розміру статутного капіталу (ст. 17). Але в будь-якому разі тільки здійснення таких дій з викупленими акціями та виконання пов'язаних з цим корпоративних процедур дозволить товариству надалі провести збільшення статутного капіталу.

Четверте обмеження — заборона проводити збільшення статут­ного капіталу для покриття збитків — є традиційним для вітчизняно­го законодавства (див. ч. 2 ст. 156 ЦКУ, ч. З ст. 164 ГКУ, ст. 34 Закону України «ГІро господарські товариства»). Відповідно до п. 1.2 Глави 2 Розділу II Положення про порядок реєстрації випуску акцій, прос­пект емісії акцій повинен містити, зокрема, зобов'язання емітента що­до невикористання коштів, залучених від розміщення акцій для пок­риття збитків товариства. Акціонерне товариство може здійснювати збільшення статутного капіталу за наявності збитків від господарсь­кої діяльності, але метою використання фінансових ресурсів, залуче­них від розміщення акцій, не повинно бути покриття таких збитків. Така заборона має на меті захистити потенційних інвесторів збитко­вого товариства, чиї кошти будуть спрямовані не на розвиток чи мо­дернізацію виробництва на підприємстві товариства, а на покриття збитків (хоча, на наш погляд, розкриття інформації про фінансовий стан емітента є достатнім способом захисту інтересів набувачів акцій). Це положення також не слід розглядати як абсолютну заборону здійснювати розміщення акцій з метою відновлення фінансового ста­новища емітента з огляду на ч. 2 ст. 21 Закону, яка дозволяє акціонер­ним товариствам здійснювати емісію акцій для переведення зо­бов'язань товариства у цінні папери, а відповідно до абз. 7 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», план санації може передбачати обмін ви­мог кредиторів на корпоративні права боржника. В цьому випадку емісія акцій виступає способом урегулювання заборгованості товари­ства перед кредиторами і не порушує норму абз. 1 ч. 5 ст. 15 Закону.

П'яте обмеження випливає із загального правила про відпо­відність розміру статутного капіталу встановленому Законом міні­мальному розміру. Слід знову підкреслити, що якщо при створенні акціонерного товариства для обчислення мінімального розміру статут­ного капіталу за основу береться ставка мінімальної заробітної плати, яка діє на момент державної реєстрації акціонерного товариства, то у випадку зі збільшенням статутного капіталу вихідною для такого об­числення вважається дата державної реєстрації змін до статуту.

Недотримання встановлених Законом обмежень слід розглядати як спеціальну підставу для визнання судом недійсним рішення за­гальних зборів про збільшення статутного капіталу товариства.

Варто відзначити факт відсутності в новому Законі вимоги про на­дання спеціальної інформації у повідомленні про наступне скликання загальних зборів для вирішення питання про зміну статутного капіта­лу акціонерного товариства додаткових даних, а саме: інформації про мотиви, спосіб, мінімальний розмір збільшення або зменшення статут­ного капіталу, проект змін до статуту товариства, пов'язаних зі зміною розміру статутного капіталу, дані про кількість акцій, що випускають­ся додатково або вилучаються, та їх загальну вартість, відомості про нову номінальну вартість акцій, права акціонерів при додатковому ви­пуску акцій або їх вилученні, дату початку і закінчення підписки на акції, що додатково випускаються, або їх вилучення, порядок відшко­дування власникам акцій збитків, пов'язаних зі змінами статутного капіталу (ст. 40 Закону України «Про господарські товариства»). Не­дотримання такої вимоги обумовлювало недійсність рішень, прийня­тих на таких загальних зборах (див. п. 18 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»),

6. Зменшення розміру статутного капіталу може відбуватися як з ініціативи самого акціонерного товариства, так і на вимогу зако­ну, тобто може розглядатися і як право, і як обов'язок товариства. Ви­падком, коли Закон зобов'язує товариство оголосити про зменшення статутного капіталу та зареєструвати відповідні зміни до статуту, є розглянута ситуація зменшення вартості чистих активів товариства нижче розміру ного статутного капіталу за підсумками фінансового року (ч. З ст. 14). У випадку, якщо товариство здійснює анулювання викуплених акцій без підвищення номінальної вартості решти акцій, воно також має зменшити свій статутний капітал (ст. 17 Закону).

У Законі немає вказівок на випадки, якщо зменшення статутно­го капіталу не може провадитися (наприклад, не повторюється норма міі. б) п. З Глави 1 Розділу III Положення про порядок збіль­шення (зменшення) статутного капіталу про неможливість прийнят­тя рішення про зменшення розміру статутного капіталу до реєстрації усіх попередніх випусків акцій, до реєстрації звітів про результати розміщення акцій та видачі свідоцтв про реєстрацію випусків акцій). Слід також зазначити, що в новому Законі немає застарілої норми ч. З ст. 16 Закону України «Про господарські товариства», що не допускає зменшення статутного капіталу за наявності заперечень кредиторів товариства (абз. 2 п. 2 Глави 1 Розділу III Положення про порядок збільшення (зменшення) статутного капіталу робив виняток з цього правила тільки для випадків передбаченого законом обов'язкового зменшення розміру статутного капіталу). За новим Законом кредито­ри визначеної категорії наділені лише правом висувати вимоги, що стосуються тих зобов'язань, у яких товариство виступає боржником, але не заперечення проти здійснення зменшення розміру статутного капіталу.

Частина 4 ст. 16 Закону повторює положення ч. З ст. 157 ЦКУ про те, що зменшення акціонерним товариством статутного капіталу нижче встановленого законом розміру має наслідком ліквідацію товариства. Ліквідація такого акціонерного товариства може бути проведена як на підставі рішення вищого органу товариства, так і примусово відповідно до рішення суду на вимогу державних органів. Для обчислення мінімального розміру статутного капіталу за основу буде братися ставка мінімальної заробітної плати, що діє на дату реєстрації змін до статуту.

Як і раніше, зменшення статутного капіталу акціонерного товари­ства може відбуватися двома способами, причому їхній перелік є ви­черпним (ч. 1 ст. 16):

шляхом зменшення номінальної вартості акцій;

шляхом анулювання раніше викуплених товариством акцій та зменшення їх загальної кількості.

Слід звернути увагу, що якщо ч. 1 ст. 157 ЦКУ в цьому контексті говорить про «купівлю товариством частини випущених акцій з ме­тою зменшення їх загальної кількості», то новий Закон іменує другий спосіб зменшення статутного капіталу «анулюванням раніше викуп­лених товариством акцій та зменшенням їх загальної кількості» (ч. 1 ст. 16), що з термінологічної точки зору є більш коректним: як відомо, зменшення статутного капіталу за рахунок зменшення кількості акцій може бути здійснене як шляхом придбання частини акцій, що знаходяться в обігу, з подальшим їх анулюванням, так і шляхом ану­лювання раніше викуплених акцій, які не були реалізовані товарист­вом у законодавчо встановлений строк (викуп акцій первинно може відбуватися і без наміру зменшення статутного капіталу).

При реалізації першого із зазначених способів зменшення статут­ного капіталу загальні збори акціонерів мають прийняти рішення про:

зменшення розміру статутного капіталу товариства;

випуск акцій шляхом зменшення номінальної вартості акцій та обміну акцій старої номінальної вартості на акції нової номінальної вартості та затвердження протоколу про випуск акцій;

затвердження змін до статуту, пов'язаних зі зменшенням статут­ного капіталу товариства.

У цьому випадку проводиться реєстрація випуску акцій, але не здійснюється розміщення акцій, і відповідно не реєструється звіт про результати розміщення. Оскільки статутний капітал акціонерного то­вариства поділений на акції однакової номінальної вартості (ч. 1 ст. 3), таке зменшення номінальної вартості акцій має бути пропорційним, тобто охоплювати всі, а не частину акцій. На відміну від дроблення акцій, коли також зменшується їх номінальна вартість, при здійсненні вказаної операції відбувається зміна розміру статутного капіталу то­вариства при незмінності кількості розміщених акцій. На сьогодні послідовність дій при зменшенні статутного капіталу акціонерного товариства шляхом зменшення номінальної вартості акцій викладена у п. 8 Глави І Розділу III Положення про порядок збільшення (змен­шення) статутного капіталу.

Реалізація другого способу зменшення статутного капіталу перед­бачає прийняття загальними зборами акціонерів рішення про:

зменшення розміру статутного капіталу товариства;

викуп товариством розміщених ним акцій з метою їх анулюван­ня та затвердження протоколу рішення про викуп власних акцій.

За результатами викупу власних акцій та їх анулювання загальні збори приймають рішення про затвердження змін до статуту, пов'яза­них зі зменшенням статутного капіталу товариства.

Товариство може зменшити розмір статутного капіталу за рахунок зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості шляхом анулювання раніше викуплених товариством акцій, які не були ре­алізовані або анульовані у встановлений строк. При цьому на одних загальних зборах акціонерів приймаються рішення про:

зменшення розміру статутного капіталу товариства на розмір су­купної номінальної вартості акцій, що підлягають анулюванню;

анулювання раніше викуплених акцій;

затвердження змін до статуту, пов'язаних зі зменшенням статут­ного капіталу товариства.

ГІри реалізації цього способу зменшення статутного капіталу та­кож відбувається реєстрація випуску акцій у ДКЦПФР, але не здійснюється розміщення акцій і не реєструється звіт про результати розміщення. На сьогодні послідовність дій при зменшенні статутного капіталу акціонерного товариства шляхом придбання товариством частини випущених власних акцій з метою їх анулювання та шляхом анулювання раніше випущених власних акцій представлена у п.п. 7.1 та 7.2 Глави І Розділу III Положення про порядок збільшення (змен­шення) статутного капіталу.

Вибір конкретного способу зменшення статутного капіталу робить товариство, за винятком випадків, коли таке зменшення провадиться на виконання законодавчого припису про приведення статутного капіталу у відповідність із розміром власного капіталу — таке змен­шення повинне здійснюватися виключно шляхом зменшення номінальної вартості акцій (див. п. 6 Глави 1 Розділу III Положення про порядок збільшення (зменшення) статутного капіталу). Слід та­кож підкреслити, що здійснення зменшення статутного капіталу шля­хом анулювання раніше викуплених товариством акцій та зменшення їх загальної кількості можливе лише у випадку, якщо це передбачено у статуті товариства (ч. 2 ст. 157 ЦКУ, ч. 1 ст. 16 нового Закону). За­кон не містить норми пп. а) п. З Глави 1 Розділу III Положення про по­рядок збільшення (зменшення) статутного капіталу про заборону поєднувати шляхи (способи) зменшення статутного капіталу, хоча на підзаконному рівні вона, очевидно, залишиться.

Весь комплекс питань, пов'язаних зі зменшенням статутного капіталу акціонерного товариства (прийняття рішень про зменшення статутного капіталу, про викуп товариством розміщених ним акцій, про анулювання викуплених акцій, про внесення змін до статуту), відповідно до нового Закону, належить до виключної компетенції загатних зборів акціонерів (пп. 2,3, 7,13 ч. 2 ст. 33), і рішення з цих пи­тань, крім рішення про викуп акцій, приймаються кваліфікованою більшістю більш як трьома чвертями голосів акціонерів від загальної їх кількості (ч. 5 ст. 42).

Факт зменшення статутного капіталу, як правило, свідчить про погіршення фінансового стану товариства, що робить вразливим ста­новище кредиторів, особливо тих, які не захищені зобов'язально-пра­вовими засобами забезпечення виконання зобов'язань, а тому здійснення такої процедури пов'язане із необхідністю виконання то­вариством певних законодавчих вимог. Більша частина положень, що містяться в ст. 16 Закону («Зменшення статутного капіталу»), як раз і спрямована на захист інтересів кредиторів під час зменшення статут­ного капіталу. Вони застосовуються у будь-якому випадку, незалежно від обраного товариством способу зменшення статутного капіталу. Як і раніше (абз. 2 ч. 1 ст. 157 ЦКУ), на акціонерне товариство покла­дається обов'язок повідомлення кредиторів у встановленому порядку про прийняте рішення (ч. 2 ст. 16), а кредитору надається право звер­нутися до товариства з передбаченими Законом вимогами. Разом з тим, механізм захисту інтересів кредиторів, що знайшов відображен­ня в положеннях Закону, характеризується істотними новелами.

По-перше, Закон вводить спеціальний строк для персонального повідомлення кредиторів акціонерного товариства про прийняте рішення — він становить ЗО днів з моменту прийняття загальними зборами рішення про зменшення статутного капіталу — і вказує орган товариства, на який покладається обов'язок здійснення такого по­відомлення — ним є виконавчий орган (ч. 2 ст. 16). Раніше ч. З ст. 39 Закону України «Про господарські товариства», по суті, дублювала положення абз. 2 ч. 1 ст. 157 ЦКУ, не встановлюючи спеціального по­рядку чи строків повідомлення кредиторів про прийняте рішення; п. 1 Глави 2 Розділу III Положення про порядок збільшення (зменшення) статутного капіталу говорить лише про загальне розкриття інфор­мації про зменшення статутного капіталу та про придбання (викуп) власних акцій товариства у порядку розкриття особливої інформації на фондовому ринку. Визначення органу, якому надаються повнова­ження, зокрема, щодо повідомлення кредиторів про зменшення ста­тутного капіталу, пп. в) п. 7.1.1 Глави 1 Розділу III вказаного Поло­ження відносив до компетенції загальних зборів акціонерів, якщо це не визначено статутом товариства. Вимог щодо загального повідом­лення кредиторів товариства в офіційному друкованому органі новий Закон не містить, що, однак, не виключає необхідності розкриття особливої інформації у зв'язку з прийняттям рішення про зменшення статутного капіталу (ч. 1 ст. 41 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок») у строки та в порядку, що передбачені Положен­ням про розкриття інформації емітентами цінних паперів.

По-друге, ч. 2 ст. 16 Закону робить істотне уточнення, стосовно якої категорії кредиторів діє зобов'язання про повідомлення і відповідно які кредитори наділяються спеціальними правами щодо такого товариства: мова ііде лише про незабезпечених кредиторів (у той час як в абз. 2 ч. 1 ст. 157 ЦКУ та ч. З ст. 39 Закону України «Про господарські товариства» наголошується на необхідності повідомлен­ня всіх кредиторів товариства, яке прийняло рішення про зменшення статутного капіталу). До категорії незабезпечених кредиторів для цілей цієї статті належать ті кредитори, чиї вимоги до товариства не за­безпечені заставою, гарантією чи порукою. Передбачається, що вико­навчий орган має заздалегідь скласти перелік таких кредиторів, чиї ви­моги до товариства не забезпечені зазначеними способами. Водночас правом пред'являти товариству спеціальні вимоги, передбачені Зако­ном, наділені лише кредитори, вимоги яких до акціонерного товарист­ва не забезпечені договорами застави чи поруки (абз. 1 ч. З ст. 16).

Звідси випливає й третя істотна новела: крім наведених в абз. 2 ч. 1 ст. 157 ЦКУ вимог, які зазначений кредитор вправі пред'явити това­риству — про дострокове припинення або виконання товариством відповідних зобов'язань перед кредитором — новий Закон також пе­редбачає, що такий кредитор може вимагати забезпечення виконання зобов'язань шляхом укладення з ним договору застави чи поруки. Для звернення незабезпеченого кредитора до товариства із письмо­вою вимогою про здійснення одного з таких заходів Законом передба­чений 30-денний строк після надходження відповідному кредитору зазначеного повідомлення (абз. 1 ч. З ст. 16).

По-четверте, кредитор наділений лише правом вимагати від това­риства здійснення одного з передбачених Законом спеціальних за­ходів; вибір конкретного заходу, спрямованого на захист інтересів кре­дитора, залишається за товариством. При цьому відповідна дія повин­на бути здійснена товариством протягом 45 днів (абз. 1 ч. З ст. 16). На наш погляд, з точки зору захисту інтересів кредитора більш доцільно було б зобов'язати товариство в обов'язковому порядку виконувати вимогу кредитора про дострокове припинення або виконання зо­бов'язання, а вже забезпечення виконання зобов'язання шляхом укла­дення договору застави чи поруки винести на розсуд товариства. Дого­вором між товариством та кредитором може бути передбачений і інший порядок забезпечення інтересів останнього у випадку зменшен­ня розміру статутного капіталу товариства-боржннка (абз. 1 ч. З ст. 16).

Такі новели у сукупності створюють для акціонерного товариства більш сприятливі умови, у порівнянні із нормою абз. 2 ч. 1 ст. 157 ЦКУ, реалізація якої породжувала серйозні практичні проблеми. Як зазначалося, прийняття рішення про зменшення розміру статутного капіталу скоріш за все свідчить про те, що акціонерне товариство зна­ходиться в стані фінансових труднощів, подолати які найближчим ча­сом воно навряд чи зможе. Якщо в цій ситуації всі кредитори одночас­но заявлять безальтернативні вимоги до товариства про дострокове виконання ним відповідних зобов'язань та відшкодування збитків, ре­зультатом стане практично неминуче банкрутство такого товариства. Навіть у фінансово стабільного товариства може не вистачити коштів для одночасного задоволення всіх вимог всіх кредиторів. За таких обставин товариство, яке планує прийняти рішення про зменшення статутного капіталу, мало б досягати неформальних домовленостей з кредиторами про непред'явлення ними вимог, що все одно не забезпе­чували б надійного захисту. Обмеження кола кредиторів, здатних за­являти спеціальні вимоги до товариства, та альтернативність заходів, що має здійснити товариство у відповідь на таку вимогу, забезпечують необхідний баланс між захистом інтересів кредиторів та захистом інтересів товариства під час прийняття останнім рішення про змен­шення статутного капіталу.

Відсутність звернення будь-якого кредитора протягом встановле­ного строку до товариства з письмовою вимогою є підставою вважати, що він не вимагає від товариства вчинення додаткових дій щодо зо­бов'язань перед ним (абз. 2 ч. З ст. 16). Закон обходить стороною пи­тання правових наслідків неповідомлення кредиторів у зазначений строк і не вимагає пред'являти в орган, що здійснює державну реєстрацію змін до статуту, докази повідомлення кредиторів. У випад­ку такого порушення норм Закону, очевидно, кредитор вправі зверну­тися до суду з позовом про зобов'язання товариства вчинити визна­чені дії або вимагати в судовому порядку скасування державної реєстрації змін до статуту товариства у зв'язку зі зменшенням статут­ного капіталу такого товариства. Задоволення такого позову має ґрун­туватися на факті відсутності належного повідомлення кредитора (його встановлення буде здійснюватися на підставі заяви кредитора та відсутності доказів його повідомлення товариством), незалежно від того, яким чином і коли він фактично дізнався про прийняття товари­ством рішення про зменшення статутного капіталу; при цьому суд та­кож може прийняти до уваги наявність причинно-наслідкового зв'яз­ку між зменшенням статутного капіталу товариства та неможливістю виконання зобов'язань перед кредитором-позивачем.

У цьому контексті також виникає питання, чи підпадає кредитор, чиї вимоги до товариства забезпечені лише частково, під дію зазначе­них положень Закону. Уявляється, що такому кредитору також повин­не надсилатися повідомлення виконавчим органом товариства про прийняте рішення і він також може звернутися до товариства з вимо­гою про надання йому додаткового забезпечення в частині зо­бов'язань, які незабезпечені договором застави чи поруки.

Закон не покладає на акціонерне товариство обов'язок відшкоду­вати власнику акцій збитки, пов'язані із змінами статутного капіталу (раніше відповідне положення містилося у ч. 5 сг. 39 Закону України «Про господарські товариства»).

7. Оскарження рішення загальних зборів про зміну розміру статутного капіталу акціонерного товариства у суді відбувається з тих підстав, що визначені ст. 50 Закону. Як наголошується у п. 34 Пос­танови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпоратив­них спорів», при розгляді спорів про визнання недійсним рішення за­гальних зборів щодо збільшення (зменшення) статутного капіталу то­вариства господарські суди повинні з'ясувати наявність як загальних підстав для визнання загальних зборів недійсними (порушення по­рядку скликання та проведення загальних зборів), гак і спеціальних підстав. При цьому не повинні братися до уваги доводи позивачів (акціонерів) щодо господарської доцільності прийняття рішень про збільшення (зменшення) статутного капіталу, зокрема про те, що відповідним рішенням порушуються їх права, пов'язані з інвестуван­ням коштів до статутного капіталу товариства, тощо.

Відповідно до п. 5.7.7 Рекомендацій Президії ВГСУ «Про практи­ку застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з кор­поративних відноснн», розглядаючи справи про визнання недійсним рішення загальних зборів про збільшення статутного капіталу шля­хом додаткового випуску акцій, суд повинен незалежно від клопотан­ня позивача вживати усіх заходів до попередження введення в обіг акцій додаткового випуску, рішення загальних зборів акціонерів про розміщення яких оскаржується, оскільки вилучення з обігу випуску акцій на виконання рішення суду про задоволення позову є ускладне­ним. Господарським судам, зокрема, рекомендується виносити ухвали про заборону до вирішення спору органам ДКЦПФР здійснювати реєстрацію додаткового випуску акцій, а у випадках, якщо такий ви­пуск у бездокументарній формі вже зареєстровано, але акції ще не розміщено — забороняти депозитарію виконувати операції із зараху­вання акцій нового випуску на рахунки зберігачів.

Акціонеру, який має намір оскаржити у суді рішення загальних зборів про зміну розміру статутного капіталу, слід мати на увазі, що таке рішення належить до тих, голосування проти яких дає право акціонеру-власнику простих акцій вимагати здійснення обов'язково­го викупу товариством належних йому голосуючих акцій (ч. і ст. 68). Відповідно до ч. 2 ст. 50, акціонер може оскаржити таке рішення вик­лючно після отримання письмової відмови в реалізації права обов'яз­кового викупу товариством належних йому акцій або в разі неотри­мання відповіді на свою вимогу протягом ЗО днів від дати її направ­лення на адресу товариства. Іншими словами, право вчинення відповідного позову матиме лише той акціонер, який зареєструвався для участі у загальних зборах, до порядку денного якого було включе­не питання про зміну розміру статутного капіталу, голосував проти такого рішення та здійснив безрезультатну спробу реалізації свого права обов'язкового викупу акцій у встановленому Законом порядку.

В цьому контексті виникає практичне питання щодо наслідків виз­нання судом недійсним рішення загальних зборів про зменшення ста­тутного капіталу, зокрема, стосовно вимог кредиторів, які були достро­ково виконані товариством у відповідь на їх звернення. Товариство мо­же вимагати від таких кредиторів повернення всього отриманого ними як безпідставно набутого майна, посилаючись при цьому на ст. 1212 ЦКУ, де говориться про обов'язок особи повернути майно у випадку, якщо підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала, і де окремо вказується на застосування відповідних положень ЦКУ до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак, на наш погляд, пред'явлення товариством таких вимог не можна визнати обґрунтованим. Для виникнення зобов'язань з безпідставного збага­чення необхідна відсутність правової підстави (юридичного факту), передбаченої законом, іншим правовим актом чи правочином, на мо­мент набуття суб'єктом певного майна за рахунок іншої особи, або її зникнення після такого набуття. Як відомо, дострокове виконання зо­бов'язання може бути як правом, так і обов'язком боржника; право боржника виконати свій обов'язок достроково визначене ст. 531 ІДКУ, а обов'язок встановлюється цивільним законодавством у ряді ви­падків зазвичай як санкція за неналежне виконання зобов'язань (див., наприклад, ч. 2 ст. 1050 та ст. 1052 ЦКУ). Розглядати дострокове ви­конання зобов'язання як прямий обов'язок, покладений на товарист­во законом, у цьому випадку в нас немає підстав, оскільки прийняття рішення про зменшення статутного капіталу обумовлює лише не­обхідність вчинення товариством стосовно кредитора, що звернувся до нього, однієї з дій, передбачених ч. З ст. 16 Закону, причому, як наго­лошувалося вище, право вибору конкретної дії законодавець залишив за товариством. Іншими словами, дострокове виконання зобов'язання слід розглядати в цьому випадку як право боржника, що реалізується в рамках його волевиявлення (хоча воно і сформувалося внаслідок не­обхідності виконання законодавчих приписів), а тому між рішенням про зменшення статутного капіталу та достроковим виконанням зо­бов'язання присутній опосередкований зв'язок: прийняття такого рішення та пов'язані з цим законодавчі вимоги зумовлюють лише мо­тивацію товариства реалізувати право дострокового виконання зо­бов'язання, а не його безальтернативний обов'язок здійснити таке ви­конання. Щоправда, суд може встати на іншу позицію: оскільки дост­рокове виконання здійснювалося у зв'язку з прийняттям рішення про зменшення статутного капіталу, таке рішення може кваліфікуватися як безпосередня підстава для отримання дострокового виконання.

Заборона приймати рішення про зміну розміру статутного капіталу товариства може застосовуватися судом як захід до забезпечення позо­ву: Постанова Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпора­тивних спорів» не дозволяє судам шляхом вжиття заходів до забезпе­чення позову забороняти проводити загальні збори акціонерів товарист­ва та вживати заходи, які фактично означають заборону на проведення загальних зборів (п. 43), однак, дозволяє забезпечувати позов шляхом заборони товариству приймати на загатьних зборах рішення з конкрет­них питань, включених до порядку денного, за наявності підстав, перед­бачених ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, і за умо­ви, що ці питання безпосередньо пов'язані з предметом спору (п. 44).

8. Абзац 1 ч. З ст. 66 Закону встановлює дві можливі дії, які акціонерне товариство може здійснити з викупленими ним акціями: продаж таких акцій або їх анулювання відповідно до рішення загаль­них зборів, яким було передбачено викуп товариством власних акцій. Питанню анулювання акцій присвячена ст. 17 нового Закону, що пе­редбачає право акціонерного товариства в порядку, встановленому ДКЦГІФР, анулювати викуплені ним акції та зменшити статутний капітал або підвищити номінальну вартість решти акцій, залишивши без зміни статутний капітал. Раніше анулювання розміщених акцій завжди спричиняло зменшення статутного капіталу: згідно з п. 4.1 По­ложення про придбання, реалізацію та анулювання товариством влас­них акцій, анулювання викуплених товариством власних акцій здійснюється в порядку зменшення статутного капіталу акціонерного товариства на підставі рішення загальних зборів про зменшення капіталу шляхом купівлі товариством частини випущених акцій з ме­тою зменшення їх загальної кількості, з реєстрацією випуску акцій на суму зменшеного статутного капіталу. Відтепер зменшення статутного капіталу — це лише один з можливих правових наслідків анулювання акцій: товариство має право прийняти рішення про збільшення номінальної вартості решти акцій, залишивши розмір статутного капіталу без змін (ст. 17). Анулювання викуплених товариством акцій має відбутися протягом року з моменту їх викупу (абз. 1 ч. З ст. 66); за­конодавець не передбачає диференційованих максимальних строків для анулювання акцій, які були викуплені за ініціативою товариства, та акцій, які були викуплені за ініціативою акціонерів в рамках ре­алізації їх права вимагати обов'язкового викупу товариством акцій. За­коном також не встановлюються наслідки перевищення максимально­го строку, відведеного для здійснення анулювання викуплених акцій.

Прийняття рішення про анулювання викуплених акцій належить до виключної компетенції загальних зборів акціонерів (и. З ч. 2 ст. 33)[4] і, на відміну від рішення про викуп товариством розміщених ним акцій, приймається кваліфікованою більшістю голосів акціонерів від загальної їх кількості (ч. 5 ст. 42). Оскільки, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 66 Закону, дії товариства щодо викуплених акцій (їх анулювання або продаж) мають обов'язково встановлюватися рішенням загальних зборів про викуп акцій, а абз. 1 ч. З ст. 66 говорить про анулювання ви­куплених товариством акцій відповідно до рішення загальних зборів, яким було передбачено такий викуп, то прийняття загальними збора­ми додаткового рішення про анулювання акцій, які були викуплені товариством на підставі рішення загальних зборів про викуп акцій, очевидно, не потрібно. Рішення про викуп товариством розміщених ним акцій, навіть якщо в ньому передбачена така дія товариства щодо викуплених ним акцій, як їх наступне анулювання, приймається за­гальними зборами простою більшістю голосів акціонерів. Разом з тим, загальні збори мають прийняти окреме рішення про анулювання акцій, які були раніше викуплені товариством за рішенням загальних зборів і призначені для продажу, але які не були реалізовані у визна­чений Законом строк, а також про анулювання акцій, які були викуп­лені товариством на вимогу акціонерів у випадках та у порядку, перед­бачених ст.ст. 68 та 69 Закону. В цьому випадку рішення про анулю­вання акцій приймається загальними зборами у порядку, встановленому Законом (строки його прийняття законодавцем не встановлені). Закон не містить норми, аналогічної ч. 4 ст. 39 Закону України «Про господарські товариства», відповідно до якої рішенням акціонерного товариства про зменшення статутного капіталу акції, не подані до анулювання, визнавалися недійсними, але не раніш як через шість місяців після доведення до відома про це всіх акціонерів перед­баченим статутом способом.

У ряді випадків Закон передбачає обов'язковість анулювання акцій. Це здебільшого стосується процедур злиття, приєднання, поділу, перетворення та виділу, коли визначена Законом категорія акцій акціонерного товариства, що бере участь у такій процедурі, не підлягає конвертації в акції товариства-правонаступника або передачі до складу його активів, а підлягає анулюванню в порядку, встановле­ному ДКЦПФР. Так:

у випадку злиття підлягають анулюванню акції товариств, що припиняються внаслідок злиття, які були викуплені товариством - емітентом, або власником яких є товариство, що бере участь у злитті разом з товарнством-емігентом (ч. 4 ст. 83).

у випадку приєднання анулюванню підлягають акції товариства, що приєднується, які були викуплені цим товариством, або власни­ком яких є товариство, до якого здійснюється приєднання, або влас­ником яких є інше товариство, що приєднується; також підлягають анулюванню акції товариства, до якого здійснюється приєднання, власником яких було товариство, що приєднується (ч. 5 ст. 84).

у випадку поділу підлягають анулюванню акції товариства, що припиняється шляхом поділу, викуплені цим товариством (абз. 2 ч. 4 ст. 85).

у випадку виділу підлягають анулюванню акції товариства, з яко­го здійснюється виділ, викуплені цим товариством (абз. 2 ч. 4 ст. 86);

у випадку перетворення підлягають анулюванню акції товарист­ва, що перетворюється, викуплені цим товариством, які на дату прий­няття рішення про припинення товариства шляхом перетворення не були продані га/або погашені (абз. 2 ч. 4 ст. 87).

Крім того, відповідно до ч. З ст. 67, акціонерне товариство не має права приймати рішення, що передбачає викуп акцій товариства без їх анулювання, якщо після викупу частка акцій товариства, що перебу­вають в обігу, стане меншою, ніж 80 відсотків статутного капіталу. Де­тальний коментар до наведених випадків здійснення обов'язкового анулювання акцій буде представлений далі.

9. Закон містить окрему статтю, що регламентує здійснення корпо­ративних операцій емітента, пов'язаних зі зміною номінальної вар­тості розміщених ним акцій, наслідком яких є дроблення та кон­солідація акцій (ст. 18). Мета її включення в Розділ III Закону («Капітал акціонерного товариства») не зовсім зрозуміла, оскільки консолідація та дроблення акцій не повинні призводити до зміни розміру статутного капіталу (ч. З сг. 18), вони обумовлюють лише зміну таких параметрів ви­пуску акцій акціонерного товариства, як номінальна вартість однієї акції та кількість розміщених акцій, при збереженні незмінною їх сумарної номінальної вартості, а отже, і розміру статутного капіталу.

Консолідація та дроблення акцій являють собою різновиди опе­рацій з деномінації випущених акцій, під якою ст. 2 Положення про деномінацію акцій розуміє зміну номінальної вартості всіх випущених одним емітентом акцій. Під час дроблення відбувається зменшення номінальної вартості акцій шляхом ділення на визначений коефіцієнт деномінації з одночасним і пропорційним збільшенням кількості акцій за незмінності сумарної номінальної вартості акцій; під час кон­солідації відбувається зменшення загальної кількості акцій відповідно до заданого коефіцієнта деномінації з одночасним і пропорційним збільшенням номінальної вартості всіх випущених товариством акцій за незмінності їх сумарної номінальної вартості. Показником, який ха­рактеризує співвідношення кількості акцій з номінальною вартістю акцій, є коефіцієнт деномінації; під час дроблення він повинен бути більше одиниці, під час консолідації — відповідно, менше одиниці.

Деномінація акцій у формі дроблення проводиться акціонерними товариствами, як правило, тоді, коли номінальна вартість акцііі пер­винно була встановлена досить високою, і тепер товариство планує в результаті проведення додаткової емісії, де ціна розміщення акцій не може бути меншою за номінал, залучити ширше коло інвесторів. Кон­солідацією досягається зменшення обсягу розміщених акцій (де може бути актуальним при концентрації всіх акцій товариства в руках декількох акціонерів внаслідок проведеної скупки акцій у дрібних акціонерів) та збільшення номінальної вартості, яка може виявитися невиправдано малою в результаті інфляційних процесів.

Консолідація та дроблення розміщених товариством акцій здійснюються шляхом випуску акцій нової номінальної вартості та конвертації (обміну) акцій попередніх випусків на акції нової номінальної вартості тих самих категорії та типу (п. 1 Положення про деномінацію акцій). Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 18 Закону, внаслідок консолідації акцій дві або більше акції конвертуються в одну нову акцію того самого типу і класу, а внаслідок дроблення одна акція кон­вертується у дві або більше акцій того самого типу і класу.

Коментована стаття Закону не вносить жодних принципових змін в існуючий порядок здійснення подібних операцій. Відповідно до її вимог, дроблення та консолідація:

здійснюються щодо всіх розміщених товариством акцій (ч. 1 та 2 ст. 18);

не повинні призводити до зміни розміру статутного капіталу акціонерного товариства (ч. З ст. 18);

консолідація повинна здійснюватися за таким коефіцієнтом де­номінації, щоб її результатом став обмін акцій старої номінальної вар­тості на цілу кількість акцій нової номінальної вартості для кожного з акціонерів (абз. 2 ч. 1 ст. 18).

Останнє із зазначених положень означає, що якщо існують такі акціонери, акції яких у результаті застосування визначеного ко­ефіцієнта деномінації не можуть бути конвертовані у цілу кількість акцій нової номінальної вартості, тобто якщо результат множення ко­ефіцієнта деномінації на кількість належних власнику акцій не є цілим числом, проведення консолідації забороняється. Ініціатори здійснення цієї корпоративної операції повинні надзвичайно точно розрахувати коефіцієнт деномінації, який, з урахуванням розмірів всіх пакетів акцій, що належать акціонерам, має забезпечити надання кожному акціонеру цілої кількості акцій. Ця норма спрямована на­самперед на забезпечення захисту інтересів акціонерної меншості: консолідація повинна бути проведена таким чином, щоб кожний з існуючих акціонерів отримав хоча б одну цілу акцію і залишився у то­варистві; завдяки цьому положенню власники великих пакетів акцій втрачають можливість «видавлювання» дрібних акціонерів із това­риств шляхом проведення консолідації з підвищеним коефіцієнтом деномінації. Санкціонування законодавцем існування дроблених акцій відкривало б шлях до численних зловживань з боку мажори­тарне. Разом з тим, внаслідок дії такої норми проведення консолідації акцій в акціонерному товаристві з великою кількістю акціонерів буде пов'язане з об'єктивними труднощами із визначенням такого ко­ефіцієнта деномінації, який би забезпечував кожному акціонеру цілу кількість акцій. На практиці у керівництва акціонерного товариства, особливо із значною кількістю акціонерів, можуть виникати побою­вання, що навіть в тому випадку, коли коефіцієнт деномінації буде підрахований належним чином, перехід права власності на частину акцій акціонера до іншої особи, що мав місце в період між прийнят­тям загальними зборами рішення про консолідацію та здійсненням обміну акцій старої номінальної вартості на акції нової номінальної вартості, може зробити цей коефіцієнт неприйнятним для застосуван­ня. Насправді, проведенні деномінації акцій у депозитарній системі обліку проблема істотно усувається: відповідно до абз. 2 п. 3.4

Розділу VII Положення про депозитарну діяльність, з дати отримання інформаційного повідомлення про проведення деномінації від депози­тарію та до закінчення її проведення зберігач зобов'язаний призупинити проведення операцій з цінними паперами, що підлягають деномінації, крім операції деномінації; лише з дати отримання інформаційного повідомлення про завершення деномінації зберігач має право проводи­ти депозитарні операції з цінними паперами нової номінальної вартості (н. 3.12 Розділу VII Положення про депозитарну діяльність).

Прийняття рішення про дроблення або консолідацію новим Зако­ном віднесено до виключної компетенції загальних зборів акціонерів (п. 8 ч. 2 ст. 33); таке рішення приймається простою більшістю голосів акціонерів, які зареєструвалися для участі у загальних зборах. Новий Закон не надає акціонерам, що голосували на загальних зборах проти рішення про дроблення чи консолідацію акцій, права вимагати здійснення обов'язкового викупу товариством своїх акцій (раніше обов'язок щодо викупу акцій покладався на таке товариство абз. 2 п. 9 Положення про деномінацію акцій). Результати здійснення таких опе­рацій повинні відображатися у статуті, в який необхідно внести відповідні зміни в частині номінальної вартості та кількості розміще­них акцій (ч. 4 ст. 18). Обслуговування операції емітента щодо дроб­лення або консолідації акцій у депозитарній системі здійснюється де­позитарієм за розпорядженням емітента або керуючого його рахунком на підставі рішення про дроблення або консолідацію і регулюється п. З Розділу VII Положення про депозитарну діяльність.

Порядок здійснення консолідації та дроблення акцій товариства встановлюється ДКЦГІФР (ч. 5 ст. 18). Положення про деномінацію акцій, чинне на сьогодні, встановлює послідовність дій ири зміні номінальної вартості акцій без зміни розміру статутного капіталу, поря­док повідомлення ДКЦГІФР та акціонерів про деномінацію акцій, по­рядок реєстрації в ДКЦГІФР випуску акцій нової номінальної вартості.10. Резервний капітал акціонерного товариства є гарантією вико­нання зобов'язань перед кредиторами та акціонерами за відсутності або недостатності прибутку за звітний рік. Його формування, згідно з ч. 1 ст. 19 Закону, не є обов'язковим — акціонерне товариство має право формувати резервний капітал (ч. 4 ст. 87 ГКУ та ч. 1 ст. 14 За­кону України «Про господарські товариства», навпаки, містять імпе­ративне формулювання — «у господарському товаристві створюється резервний (страховий) фонд»). Таким чином, відповідно до положень нового Закону, акціонерне товариство може взагалі відмовитися від створення резервного капітану, оскільки його формування є правом, а не обов'язком акціонерного товариства.

Резервний капітал має виключно цільове призначення — його кошти спрямовуються товариством тільки на спеціально визначені цілі. Так, згідно з ч. 2 ст. 19, невичерпний перелік напрямів викорис­тання резервного капіталу включає:

покриття збитків товариства;

збільшення статутного капіталу;

виплату дивідендів за привілейованими акціями;

погашення заборгованості у разі ліквідації акціонерного товариства.

Виходячи з текстуального аналізу норми ч. 2 ст. 19, можна дійти

висновку, що покриття збитків товариства є основним напрямом використання коштів резервного капіталу, пріоритетним перед інши­ми. Наведений перелік може бути розширений внутрішніми докумен­тами товариства (наприклад, статутом може передбачатися погашен­ня облігацій товариства за рахунок коштів резервного капіталу; вони також можуть направлятися на виконання товариством зобов'язань з викупу акцій у акціонерів, яким таке правом надано законом, тощо). Порядок використання коштів з резервного капіталу має визначатися у статуті товариства. Так, у Законі не регламентується, який орган акціонерного товариства і в якому порядку (в рамках яких обмежень) має приймати рішення про використання коштів резервного капіталу, що робить доцільним вирішення цих питань на локально-норматив­ному рівні.

Покриття збитків та виплата дивідендів за привілейованими акціями є найбільш частими напрямами використання резервного капіталу. Так, згідно з абз. 2 ч. 2 ст. ЗО, у випадку відсутності або недос­татності чистого прибутку звітного року та нерозподіленого прибутку минулих років виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється за рахунок резервного капіталу товариства. Водночас статутом акціонерного товариства може бути передбачене і створення спеціального фонду для виплати дивідендів за привілейованими акціями, порядок формування та використання якого встановлюється ДКЦПФР (ч. 5 ст. 14). Також величина резервного капіталу, поряд із розміром статутного та власного капіталів, є важливим індикатором фінансового стану товариства, який береться до уваги під час визна­чення можливості товариства здійснювати певні дії: так, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 31, акціонерне товариство не має права приймати рішення про виплату дивідендів та здійснювати виплату дивідендів за простими акціями, зокрема, якщо власний капітал товариства менший, ніж сума його статутного капіталу, резервного капіталу та розміру перевищення ліквідаційної вартості привілейованих акцій над їх номінальною вартістю. Розмір резервного капіталу також враховується при встанов­ленні обмеження щодо прийняття рішення та здійснення виплати дивідендів за привілейованими акціями (п. 2 ч. З ст. 31) та обмеження щодо прийняття товариством рішення про викуп акцій (п. З ч. 1 ст. 67).

Частина 1 ст. 19 змінила мінімальний розмір резервного капіталу — тепер він становить не 25 відсотків, як це було передбачено в ч. 4 ст. 87 ГКУ та ч. 1 ст. 14 Закону України «Про господарські товариства», а 15 відсотків статутного капіталу акціонерного товариства. Статутом товариства може бути визначений і менший його розмір. Розмір резе­рвного капіталу повинен обов'язково фігурувати в статуті товариства (п. 4 ч. 2 ст. 13).

Резервний капітал формується шляхом щорічних відрахувань від чистого прибутку товариства або за рахунок нерозподіленого прибутку. Незмінним залишився мінімальний розмір щорічних відрахувань — як і раніше (ч. 4 ст. 87 ГКУ, ч. 2 ст. 14 Закону України «Про господарські товариства»), до досягнення встановленого статутом розміру резерв­ного капіталу розмір щорічних відрахувань не може бути меншим, ніж 5 відсотків суми чистого прибутку товариства за рік (ч. 1 ст. 19). Дже­релами відрахувань до резервного капіталу може бути чистий прибу­ток або нерозподілений прибуток товариства. Якщо розмір резервно­го капіталу зменшується внаслідок використання його коштів, він має поповнюватися шляхом наступних відрахувань у встановленому розмірі до досягнення передбаченого розміру.

Спеціальне законодавство щодо окремих акціонерних товариств може встановлювати додаткові вимоги стосовно формування та на­прямів використання резервного капіталу (фонду). Так, відповідно до ч. 2 та 3 ст. 36 Закону України «Про банки і банківську діяльність», розмір відрахувань до резервного фонду має бути не менше 5 відсотків від прибутку банку до досягнення ними 25 відсотків розміру регулятивного капіталу банку. У разі, коли діяльність банку може створювати загрозу інтересам вкладників та інших кредиторів банку, Національний банк України має право вимагати від банку збільшення розміру резервів і щорічних відрахувань до них. Збитки, завдані учасникам недержавного пенсійного фонду особою, що здійснює управління активами такого фонду, внаслідок порушень за­конодавства, положень інвестиційної декларації фонду або договору про управління активами відшкодовуються за рахунок резервного фонду такої особи (ч. 2 ст. 43 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. № 1057-ІУ). Водночас корпоративний інвестиційний фонд, в силу ст. 12 Закону України «Про інститути спільного інвестування...», не має права створювати будь-які спеціальні або резервні фонди.