ПЕРЕДМОВА

Акціонерне законодавство є важливою складовою правового ме­ханізму регулювання корпоративних відносин. Від того, наскільки адекватно воно відображає і захищає інтереси учасників відповідних правовідносин, наскільки відповідають реальній корпоративній прак­тиці його приписи, наскільки ефективна правова політика держави в цій сфері, багато в чому залежить стабільність національної правової системи загалом. Разом з тим, досвід функціонування українських акціонерних товариств в епоху ринкових перетворень, накопичена су­дова практика з ряду питань, що виникли в процесі правозастосування, вочевидь продемонстрували надзвичайну обмеженість існуючої зако­нодавчої бази, у якій не були закріплені навіть фундаментальні інститу­ти акціонерного права. Внесення нових змін та доповнень у Закон Ук­раїни «Про господарські товариства» більше не відповідало потребам часу, який ставив питання про розробку і прийняття комплексного за­конодавчого акта, який би врегулював широкий спектр питань створен­ня, діяльності й припинення акціонерних товариств.

Прийняття Закону України «Про акціонерні товариства» від 17 ве­ресня 2008 р. № 514-УІ стало важливою віхою на шляху розвитку вітчизняного акціонерного законодавства. Уперше в рамках єдиного кодифікованого акта об'єднані положення щодо питань, що раніше регламентувалися вкрай поверхово, або ж неврегульованих зовсім, положення, що були фрагментарно присутні у підзаконних норматив­них актах, але не закріплювалися на законодавчому рівні, положення, добре відомі в правовій доктрині та застосовні в локально-норматив­них актах, але не відображені в законодавстві, нарешті, положення, нагальна потреба в яких корпоративного сектора економіки вже дав­но назріла. Подальша робота у цій сфері законодавчого регулювання (перегляд наявних норм і запровадження нових, усунення виявлених недоліків і прогалин з урахуванням досвіду вітчизняної правозасто- совної практики) у найближче десятиліття, напевне, буде ґрунтувати­ся на тій нормативно-правовій базі, яку заклав новий Закон.

Закон складається з 17 розділів, що об'єднують 89 статей. Це своєрідна «легальна конституція» для акціонерних товариств, яка охоплює практично всі аспекти діяльності цих корпоративних утво­рень, серед яких: правовий статус акціонерного товариства, його зас­новників та акціонерів, порядок створення товариства шляхом засну­вання або шляхом злиття, поділу, виділу чи перетворення, вимоги до статутного, власного й резервного капіталів акціонерного товариства, питання збільшення (зменшення) статутного капіталу та здійснення корпоративних операцій товариства з випущеними ним акціями, пра­ва й обов'язки акціонерів — власників простих і привілейованих акцій, порядок та обмеження на виплати дивідендів, компетенція та порядок формування й діяльності органів акціонерного товариства (загальних зборів акціонерів, наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії (ревізора)), у тому числі процедурні питання скли­кання та проведення річних і позачергових загальних зборів, порядок обрання та вимоги до посадових осіб органів товариства, порядок вчи­нення гіравочинів зі спеціальним правовим режимом та розкриття інформації про них (значних правочинів, гіравочинів, щодо вчинення яких є заінтересованість, правочинів щодо придбання значних та контрольних пакетів акцій, щодо викупу та обов'язкового викупу то­вариством випущених ним цінних паперів), порядок перевірки фінан­сово-господарської діяльності акціонерного товариства, механізм ре­алізації права акціонера на отримання інформації про діяльність това­риства, порядок виділу та припинення акціонерного товариства.

Можна виділити три основні завдання у правовому регулюванні діяльності акціонерних товариств, яким законодавець намагався приділити найбільшу увагу:

а)    посилення захисту інтересів акціонерів і підвищення гарантій їх реалізації як засіб підвищення зацікавленості інвесторів, у тому числі іноземних, в участі в акціонерному капіталі;

б)    підвищення ефективності системи корпоративного управління шляхом впровадження нової моделі розподілу повноважень між орга­нами акціонерного товариства;

в)    поєднання публічно-правових та приватноправових способів регулювання акціонерних правовідносин як засіб забезпечення, з од­ного боку, публічного інтересу держави, а з іншого — інтересів акціонерного товариства та зацікавлених осіб.

Зупинимося більш детально на першому із зазначених пріоритетів законодавчого регулювання, що має в сучасних умовах найбільший соціальний ефект. Однією з характерних рис нового Закону стало ви­користання поширених у законодавствах інших держав способів та механізмів захисту інтересів акціонерів, серед яких:

— впровадження принципу кумулятивного голосування при об­ранні органів акціонерного товариства, що дозволяє акціонерній мен­шості «проводити» до складу органів товариства своїх представників, і забезпечення переобрання членів таких органів тільки в повному складі (н. 9 ч. 1 ст. 2, ч. З та 7 ст. 53, ч. 2 ст. 57, ч. 1 ст. 73);

перерозподіл повноважень з управління акціонерним товарист­вом на користь наглядової ради і зниження функціональної ролі вико­навчого органу, яка зводиться лише до оперативного керівництва по­точною діяльністю товариства і вирішення нагальних господарських питань (ч. 2 ст. 52, ч. 1 ст. 58);

збільшення обсягу виключної компетенції вищого представ­ницького органу акціонерного товариства як забезпечення розширен­ня «прямої корпоративної демократії» (ч. 2 ст. 33);

розширення переліку питань, які приймаються кваліфікованою більшістю голосів акціонерів на загальних зборах, та передбачення можливості встановлення статутом приватного товариства більшої кількості голосів акціонерів, необхідних для прийняття рішень з пи­тань порядку денного, крім рішень з визначеного Законом кола пи­тань (ч. З та 5 ст. 42);

зниження «володарського цензу» (обсягу володіння акціями) як підстави для обов'язкового включення органом, що скликає загальні збори, до порядку денного зборів пропозицій акціонерів товариства (ч. 4 ст. 38);

можливість оскарження акціонером рішення товариства про відмову у включенні його пропозицій до порядку денного до суду (абз. З ч. 7 ст. 38);

забезпечення неиідконтрольного наглядовій раді та виконавчо­му органу товариства підрахунку голосів при голосуванні на загаль­них зборах акціонерів шляхом обрання лічильної комісії (ст. 44);

можливість самостійного скликання позачергових загальних зборів акціонерами, які цього вимагають, у випадку, якщо протягом встановленого Законом строку наглядова рада не прийняла рішення про скликання таких зборів, а також можливість оскарження відповідними акціонерами рішення наглядової ради про відмову у скликанні позачергових загальних зборів до суду (ч. 6 ст. 47);

законодавче закріплення можливості судового оскарження рішення загальних зборів акціонером, права та охоронювані законом інтереси якого порушені таким рішенням (ст. 50);

запровадження спеціальних процедур схвалення акціонерами значних правочинів і правочинів, щодо вчинення яких є заінтересо­ваність (ст.ст. 70-72);

наділення акціонерів правом вимагати визнання судом недійсним правочину, щодо якого є заінтересованість, і відшкодуван­ня збитків та/або моральної шкоди у разі недотримання особою, заінтересованою у вчиненні товариством правочнну, вимог, передба- чених ст. 71 Закону, та вчинення товариством правочину з юридич­ною особою, всі акції (частки, паї) якої належать цій особі та/або її афілійованим особам (ч. 2 ст. 72);

забезпечення обов'язкового викупу товариством за ринковою вартістю акцій акціонерів, які зареєструвалися для участі у загальних зборах і голосували проти прийняття загальними зборами рішень з визначеного Законом кола питань (ст.ст. 68-69);

формулювання чіткої процедури реалізації акціонером свого пе­реважного права на придбання акцій додаткових емісій, а також пере­важного права акціонера приватного акціонерного товариства на придбання акцій, що пропонуються їх власником до продажу третій особі (ст.ст. 7 та 27);

наділення акціонерів приватного акціонерного товариства, ста­тутом якого передбачене переважне право на придбання акцій, що пропонуються їх власником до продажу третій особі, правом вимага­ти в судовому порядку переведення на них прав та обов'язків покуп­ця акцій (ч. 5 ст. 7);

наділення акціонерів — власників привілейованих акцій правом голосу на загальних зборах акціонерів з питань, що безпосередньо сто­суються прав та інтересів таких осіб (ч. 5 ст. 26);

забезпечення повідомлення про придбання значного пакета акцій і можливості відчуження акціонерами своїх акцій у випадку зовнішнього придбання контрольного пакета акцій товариства влас­никові такого пакета (ст.ст. 64-65);

пряма заборона тиску на акціонера-працівника товариства з боку посадових осіб органів акціонерного товариства та інших осіб, що пе­ребувають з товариством в трудових відносинах, з метою одержання інформації про те, як він голосував (має намір голосувати) на загаль­них зборах, про відчуження (намір відчуження) ним своїх акцій, або вимагати передачі довіреності на участь у загальних зборах (ст. 28);

можливість обрання головами комітетів наглядової ради тільки членів наглядової ради, які були обрані за пропозицією акціонера, який не контролює діяльність цього товариства (абз. 2 ч. 1 ст. 56);

забезпечення надання акціонерам доступу до широкого кола внутрішньої документації товариства в рамках реалізації права на от­римання інформації про діяльність акціонерного товариства (ст. 78).

Реалізована в Законі модель захисту інтересів акціонерів побудо­вана за принципом пріоритету процедурних способів усунення пору­шень (можливих порушень) інтересів акціонерів або зазіхань на них перед категоричними заборонами та обмеженнями. Так, Закон не за­бороняє в принципі здійснення правочннів із заінтересованістю, він лише вимагає розкриття інформації заінтересованою особою про на­явність ([такту такої заінтересованості з подальшою «легалізацією» вчинення цього правочину компетентним органом акціонерного това­риства. Така модель регулювання акціонерних правовідносин дає можливість забезпечити необхідну збалансованість між захистом інтересів акціонерів, з одного боку, і забезпеченням свободи та гнуч­кості у прийнятті управлінських рішень менеджментом компанії — з іншого, у чому безумовно зацікавлені й акціонери. У Законі представ­лені реальні механізми стримування управлінської сваволі й надмірного впливу акціонерної більшості, які дадуть можливість політично активним акціонерам забезпечити захист своїх прав влас­ними силами. Цілком можливо, що в недалекому майбутньому з'яв­ляться нові способи обходу таких «процедурних механізмів», що, од­нак, не свідчить про недосконалість цієї моделі, тому що формальні заборони, реалізація яких багато в чому залежить від регуляторних органів, як правило, не стурбованих інтересами міноритарних акціонерів, також здатні втрачати свою захисну функцію. Наскільки зазначені способи захисту акціонерів будуть адекватні українській правовій дійсності, можна буде побачити вже найближчим часом.

Одними з основних принципів забезпечення «корпоративної демок­ратії» є високий рівень прозорості дій, що вчиняються керівництвом, шляхом розкриття істотної інформації акціонерам і представництво міноритарних акціонерів в органах акціонерного товариства, що здатне запобігти ігноруванню акціонерною більшістю або менеджментом інте­ресів таких акціонерів. Але існує й ряд інших, не менш важливих ас­пектів, не передбачити які в законі означає звести до мінімуму ефект наведених захисних механізмів. Мало закріпити, приміром, право акціонера вимагати викупу належних йому акцій, якщо він голосував проти визначеного рішення на загальних зборах, — необхідно зафіксу­вати, за якою ціною повинен відбуватися такий викуп, на якій основі й на яку дату ця ціна розраховується. Тому законодавець передбачив у ст. 69, що ціна викупу акцій не може бути меншою, ніж їх ринкова вартість, і розраховується вона станом на день, що передує дню опублікування повідомлення про скликання загальних зборів, на яких було прийняте рішення, що стало підставою для такої вимоги; порядок визначення ринкової вартості цінних паперів товариства передбачений у ст. 8 Закону. Чіткість та ясність формулювань під час прописування таких деталей є не тільки стандартом високої законодавчої техніки, а й необхідною умовою дієвості законодавчих приписів.

Необхідно також пам'ятати про проблеми, пов'язані з реалізацією наведеної моделі захисту інтересів акціонерів. По-перше, санкціону­вання акціонерами вчинення тих чи інших правочинів на загальних зборах — процедура досить витратна і за часом, і за фінансовими кош­тами. Тому, наприклад, законодавець запровадив диференційований підхід до схвалення значних правочинів залежно від їхнього розміру, прив'язаного до вартості активів товариства: величина вартості право- чину визначає і орган, що його санкціонує, і процедуру його схвален­ня (див. ст. 70 Закону). По-друге, корпоративний «баланс стримувань та противаг» має бути обопільним: він не повинен давати можливість акціонерові, наприклад, шантажувати товариство погрозою заблоку­вати прийняття рішення про вчинення правочину, об'єктивно вигідного для товариства. По-третє, механізми захисту акціонерів, що спрацьовують у великих публічних товариствах, можуть виявитися надто обтяжливими або взагалі непридатними для приватних акціонерних товариств із невеликою кількістю акціонерів. Законода­вець у більшості випадків пішов шляхом використання такого кри­терію необхідності застосування спеціальних процедур, як чи­сельність акціонерів, передбачаючи, наприклад, необхідність обрання членів ревізійної комісії лише кумулятивним голосуванням виключ­но для акціонерних товариств з кількістю акціонерів — власників простих акцій більше 100 осіб (ч. 1 ст. 73).

Не всі норми цього Закону є бездоганними як з ідеологічних по­зицій, так і з юридико-технічної точки зору. Поряд із вдалими рішен­нями у Законі присутні й не зовсім обґрунтовані новели, а також не­критичні запозичення законодавчих положень іноземних держав, що може призвести до небажаних результатів. Окремі законоположення потребують якісного доопрацювання, інші — деталізації на підзакон- ному нормативно-правовому рівні, особливості застосування окремих положень чекають на своє роз'яснення компетентними державними органами й адаптацію в гіравозастосовчій практиці. У цій роботі ми намагалися представити всі переваги й недоліки нового Закону, про­аналізувавши їх насамперед з погляду практичної доцільності. Пра­вильна інтерпретація положень Закону має важливе значення для правозастосовчої практики, тому що спрямована на усунення супе­речностей і двозначності законодавчих формулювань.

Ця робота розділена на кілька розділів, кожний з яких присвячений коментарю законодавчих норм щодо окремого аспекту існування акціонерного товариства. Обрана нами модель побудови коментаря цього Закону, на відміну від постатейної, дає можливість представити цілісну картину регулювання того або іншого аспекту акціонерних пра­вовідносин, норми щодо якого найчастіше містяться в різних статтях Закону. В кожному з таких розділів викладаються новели акціонерного законодавства в певній конкретній сфері, висвітлюється взаємо­зв'язок норм Закону з положеннями чинних нормативно-правових актів, акцентується увага на тих проблемах, з якими можуть зіткну­тися юристи-практики під час інтерпретації норм цього Закону, вка­зується на прогалини га колізії, що можуть утруднювати праворо- зуміння та правозастосування положень Закону.

У розділі «Загальні положення про акціонерні товариства» аналізуються норми нового Закону, які створюють загальні правові засади існування акціонерного товариства. У його рамках розкри­вається зміст загальних положень Закону щодо сфери його застосу­вання, правового статусу акціонерного товариства та акціонерів, розг­лядаються основні розбіжності між двома типами акціонерних това­риств — публічними та приватними — у порівнянні з відкритими та закритими акціонерними товариствами, аналізується поняття афілійованих осіб, досліджуються специфічні питання створення та діяльності акціонерного товариства з одним акціонером. Окремим предметом розгляду стали питання реалізації акціонерами приватно­го акціонерного товариства та самим товариством переважного права на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами третім осо­бам, а також визначення ринкової вартості майна у випадках, передба­чених Законом.

Розділ «Заснування акціонерного товариства» присвячений но­велам у регулюванні створення акціонерного товариства шляхом його заснування, зокрема, розглядаються основні етапи створення акціо­нерного товариства, правова природа «засновницького договору», по­рядок проведення та компетенція установчих зборів, оплати вартості акцій засновниками акціонерного товариства, порядок схвапення то­вариством зобов'язань засновників, що пов'язані з його заснуванням, та питання відповідальності засновників, вимоги до змісту статуту акціонерного товариства.

У рамках розділу «Капітал акціонерного товариства» об'єднані коментарі до положень Закону щодо статутного, власного та резервно­го капіталів товариства, зокрема, положень про порядок збільшення та зменшення статутного капіталу, вимог щодо співвідношення розміру статутного та резервного капіталів, положень стосовно анулювання ви­куплених товариством акцій, щодо консолідації та дроблення акцій, а також щодо порядку формування та використання резервного капіталу.

Розділ «Цінні папери акціонерного товариства. Права та обов 'язки акціонерів» включає два підрозділи. Перший з них присвя­чений аналізу змін, які торкнулися емісії акцій та інших цінних па­перів акціонерного товариства, порядку їх оплати, обмежень щодо ціни розміщення акцій, новели іцодо форми існування акцій, а також особливостей обігу цінних паперів акціонерних товариств. У другому підрозділі цього розділу досліджуються права акціонерів — власників простих та привілейованих акцій і особливості їх реалізації, приділяється увага питанню захисту прав акціонерів — працівників товариства за новим Законом, розкривається порядок здійснення акціонерами переважного права при додатковііі емісії акцій, а також новели у реалізації права акціонера на отримання інформації про діяльність акціонерного товариства.

Розділ «Дивіденди акціонерного товариства» охоплює комен­тар до норм Закону, що регулюють порядок виплати дивідендів. Окре­мо аналізуються законодавча заборона приймати рішення щодо вип­лати дивідендів за простими та привілейованими акціями, а також за­борона виплачувати нараховані дивіденди за акціями.

Найбільш значним за обсягом є розділ «Органи акціонерного то­вариства та їх посадові особи», що включає в себе два підрозділи.

У першому підрозділі «Посадові особи акціонерного товарист­ва та порядок їх обрання» досліджуються питання статусу посадо­вих осіб акціонерного товариства та обмежень, що обумовлені таким статусом, питання їх відповідальності, проблемні моменти застосу­вання принципу кумулятивного голосування під час обрання органів акціонерного товариства.

Другий підрозділ цього розділу «Органи акціонерного товарис­тва» присвячений аналізу законодавчих положень, що регулюють за­гальні збори акціонерів, наглядову раду, виконавчий орган, ревізійну комісію (ревізора). Значна кількість норм, що регламентують роботу загальних зборів акціонерів та порядок прийняття ними рішень (зок­рема положення, що стосуються виключної компетенції загальних зборів, порядку їх скликання та проведення, строків проведення річних загальних зборів, порядку та строків повідомлення акціонерів про проведення загальних зборів, надання акціонерам документів, з якими вони можуть ознайомитися під час підготовки до загальних зборів, порядку внесення акціонерами пропозицій до порядку денно­го, особливостей ініціювання, скликання та проведення позачергових загальних зборів, порядку реєстрації акціонерів, голосування та підра­хунку голосів на загальних зборах, визначення їх кворуму, порядку прийняття рішень та їх оскарження акціонерами у судовому порядку, особливостей делегування акціонерами повноважень щодо участі у загальних зборах своїм представникам, документального оформлення результатів проведених зборів, можливості проведення загальних зборів шляхом заочного голосування тощо), належать до важливих новел Закону. Цей підрозділ включає комен тарі до норм, що регла­ментують компетенцію, принципи формування та обрання членів наг­лядової ради, основні процедурні та організаційні аспекти діяльності цього органу управління, дострокового припинення повноважень членів наглядової ради, порядок створення та діяльності комітетів наглядової ради, обрання корпоративного секретаря. У ньому також розкриваються основні засади діяльності виконавчого органу акціонерного товариства, особливості створення та функціонування колегіального та одноосібного виконавчого органу, порядок припи­нення повноважень голови та членів виконавчого органу, особливості формування та діяльності ревізійної комісії (ревізора), порядку здійснення перевірок фінансово-господарської діяльності акціонер­ного товариства ревізійною комісією (ревізором) та аудитором.

У розділі «Правочини зі спеціальним правовим режимом» роз­глядаються такі категорії правочинів, щодо яких законодавець запро­вадив особливі вимоги або обмеження, спрямовані на захист інтересів акціонерів та кредиторів акціонерного товариства — правочини з придбання значного та контрольного пакетів акцій, правочини щодо викупу та обов'язкового викупу товариством розмішених ним цінних паперів, значні правочини та правочини, щодо вчинення яких є заінтересованість. В рамках цього розділу нами розкривається суть та зміст встановлених обмежень і вимог, а також правові наслідки їх не­дотримання.

Розділ «Припинення та виділ акціонерного товариства»

об'єднує коментарі до загальних і спеціальних положень Закону, що регулюють злиття, приєднання, поділ, перетворення, ліквідацію, а та­кож виділ акціонерного товариства. Особлива увага приділяється по­рядку захисту інтересів кредиторів товариства, порядку проведення кожної окремої форми припинення та виділу акціонерного товарист­ва, а також розподілу майна акціонерного товариства, що ліквідуєть­ся, між кредиторами та акціонерами.

Наприкінці подається коментар до Розділу XVII Закону («Прикінцеві та перехідні положення»), положення якого встанов­люють момент набрання чинності новим Законом в цілому та окремо­го його положення, передбачають внесення змін до деяких законодав- чих актів України, визначають необхідні заходи хцодо приведення у відповідність з новим Законом інших нормативно-правовіїх актів і локальних нормативних актів акціонерних товариств та строки здійснення таких заходів.

У Додатках представлена порівняльна таблиця законодавчих ви­мог до акціонерних товариств залежно від кількості акціонерів, порівняльна таблиця законодавчих положень щодо публічних та при­ватних акціонерних товариств, зведена таблиця прав та повноважень (можливостей) акціонера залежно від обсягу пакета акцій, яким він володіє, порівняльна таблиця розбіжностей основних нормативних положень попереднього та нового акціонерних законодавств, тексти нового Закону, норм ЦКУ про акціонерні товариства, положень ГКУ про господарські товариства, загальних норм Закону України «Про господарські товариства» щодо господарських товариств і спеціаль­них про акціонерні товариства, витяги із Закону України «Про цінні напери та фондовий ринок», текст Положення про порядок збільшен­ня (зменшення) статутного капіталу, текст Федерального Закону РФ «Про акціонерні товариства», витяги з Рекомендацій Президії ВГСУ «Про практику застосування законодавства при розгляді справ, що виникають із корпоративних відносин» та Узагальнення судової прак­тики з розгляду корпоративних спорів ВСУ.

Запропонований коментар розрахований на широке коло читачів, насамперед юристів-практиків, адже у перші місяці дії нового Закону за відсутності підзаконних нормативно-иравових актів, розроблених та прийнятих відповідно до його положень, а також судової практики застосування його норм буде непросто знайти відповіді на численні практичні запитання, які, безумовно, виникнуть в учасників акціонер­них правовідносин. Принаймні, на найважливіші з цих запитань ми спробували відповісти в рамках даного коментаря.