Додаток13 .ПРАКТИКА РОЗГЛЯДУ СУДАМИ КОРПОРАТИВНИХ СПОРІВ (витяги) [...]

Підвідомчість (підсудність) корпоративних спорів господарським судам

Законом № 483-У до підвідомчості (підсудності) господарських судів віднесено справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновни­ком, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів. Зазначеним Зако­ном також визначено поняття «корпоративні відносини» як відноси­ни, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоратив­них прав. Відповідно до ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України (далі — ГК) корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською ор­ганізацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) цієї ор­ганізації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними доку­ментами.

Матеріали узагальнення засвідчили, що на практиці виникають труднощі з розмежуванням підвідомчості (підсудності) зазначеної ка­тегорії спорів між господарськими судами і загальними судами, а та­кож адміністративними судами. Це пов'язано передусім з відсутністю уніфікованих критеріїв для розмежування корпоративних спорів від інших категорій спорів.

Підвідомчість (підсудність) справ загальним і господарським су­дам визначається законодавством. У разі відсутності прямої вказівки у законі застосовується принцип розмежування підвідомчості (підсудності) за суб'єктним складом. Зокрема, на підставі ст. 1 Госпо­дарського процесуального кодексу України (далі — ГГІК) господарсь­ким судам підвідомчі спори щодо захисту порушених або оспорюва­них прав і охоронюваних законом інтересів підприємств, установ, ор­ганізацій, інших юридичних осіб (у тому числі іноземних), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи. При цьому справи, що виникають з корпоративних відносин, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 12 ГІІК підвідомчі (підсудні) господарським су­дам незалежно від того, які особи — юридичні чи фізичні — є учасни­ками корпоративних відносин, з яких виник спір. Тому, якщо сторо­ною у справі є фізична особа, вирішального значення при розмежу­ванні юрисдикцій набуває питання, чи є ця справа такою, що виникає з корпоративних відносин.

[•••]

Господарським судам необхідно також звернути увагу на підвідомчість (підсудність) ще однієї категорії спорів, пов'язаних з корпоративними відносинами. Зокрема, у правовідносинах щодо реалізації корпоративних прав відповідно до ст. 9 Закону від 10 грудня 1997 р. № 710/97-ВР «Про Національну депозитарну систе­му та особливості електронного документообігу цінних паперів в Україні» (далі — Закон № 710/97-ВР ) бере участь реєстратор, який веде реєстр власників іменних цінних паперів.

При вирішенні справ за позовами акціонерів щодо внесення змін до системи реєстру власників іменних цінних паперів судам слід ура­ховувати таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 710/97-ВР діяльність щодо ве­дення реєстру власників іменних цінних паперів здійснює емітент або реєстратор. Якщо кількість власників іменних цінних паперів емітен­та перевищує кількість, визначену Державною комісією з цінних па­перів та фондового ринку (далі — ДКЦПФР) як максимальну для ор­ганізації самостійного ведення реєстру емітентом, емітент зобов'яза­ний доручити ведення реєстру реєстратору шляхом укладення відповідного договору.

Обов'язок емітента забезпечити ведення реєстру реєстратором власників іменних цінних паперів встановлений у п. 9 розд. VII Поло­ження про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (затверджений рішенням ДКЦПФР від 17 жовтня 2006 р. № 1000;

зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 22 січня 2007 р. за №49/13316).

У зв'язку з цим у випадку, якщо ведення реєстру власників імен­них цінних паперів здійснюється реєстратором, то як відповідач у справі за позовами щодо внесення змін до системи реєстру повинні за­лучатися відповідне акціонерне товариство та реєстратор.

Судам потрібно мати на увазі, що ця категорія спорів є підвідом­чою (підсудною) господарським судам і в разі, якщо однією з осіб, які беруть участь у справі, є фізична особа, як справи, що виника­ють з корпоративних відносин у спорах між господарським товари­ством та його учасником відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК.

Так, у справі за позовом В. до TOB «Кримреестр» про визнання недійсною коригуючої операції в системі реєстру власників Іменних акцій ВАТ «Лакський завод будівельних матеріалів» Київський районний суд м. Симферополя у вересні 2006 р. порушив провадження. Проте після вирішення спору судом першої інстанції справа разом з апеляційною скаргою у березні 2007р. обгрунтовано надіслана Апеляційним судом АР

Крим до Севастопольського апеляційного господарського суду.

[•••]

Судам слід ураховувати, що зі спорами, що виникають з корпора­тивних відносин, можуть бути пов'язані спори, які за своїм змістом є публічно-правовими, у зв'язку з чим підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства за правилами Кодексу адміністратив­ного судочинства України (далі — КАС) на підставі п. 4 ч. 1 ст. 17 КАС.

Наприклад, у судів склалась неоднакова практика щодо розгля­ду спорів про стягнення із учасників фондового ринку штрафів, нак­ладених уповноваженими особами ДКЦПФР.

Так, ухвалами Господарського суду м. Києва від 9 лютого 2007 р. у справі № 45/143-А та від 12.03.2007р. у справі № 45/203-А обгрунто­вано відкрито провадження в адміністративних справах за позовом прокурора Дніпровського району м. Києва в інтересах ДКЦІІФР про стягнення штрафів відповідно до вимог КАС.

Водночас Господарський суд Донецької області ухвалою від 28 липня 2006 р. у справі за адміністративним позовом прокурора Ворошиловсь- кого району м. Донецька в інтересах держави в особі Донецького тери­торіального управління ДКЦПФР до ВАТ Донецької фінансово-промис­лової компанії «Донецькоблагробуд» помшково закрив провадження у справі у зв'язку з тим, що між сторонами виник господарський спір про

стягнення штрафних санкцій за правопорушення на ринку цінних: па­перів, розгляд якого не належить до компетенції адміністративних судів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом влад­них повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-право- вих актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Проте суди повинні враховувати, що у разі, якщо предметом спору є визнання недійсним рішення загальних зборів учасників (акціонерів) господарського товариства, а вимога до суб'єкта влад­них повноважень є похідною (наприклад, про державну реєстрацію припинення юридичної особи), то такий спір підвідомчий (підсуд­ний) господарським судам. У цьому випадку відповідна вимога про державну реєстрацію припинення юридичної особи є похідною.

Наприклад, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України (постанова від 12 червня 2007р.) у справі за позовом заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Фон­ду державного майна України до ГОВ «Лукойл-Нафтохіч>>, ЗАТ «Лукор», виконавчого комітету Калуської міської ради та ВАТ «Оріана» про виз­нання частково недійсним установчого договору З AT «Лукор» та зо­бов'язання вчинити дії розглянула справу за правилами ГПК.

Водночас Господарський суд Івано-Франківської області необгрун­товано розглянув справу за правшими КАС (постанова від 12 квітня 2006 р.) та задовольнив позов приватної фірми «Камертон» до вико­навчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання недійсними протоколу загальних зборів ТзПВ «Інтерком-Зуб» про ре­організацію та рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про реєстрацію реорганізації. Окрім того, господарський суд не врахував, що відповідачем у справах за позовами про визнання недійсними рішень органів управління товариства є товариство.

У зв'язку з цим суди повинні суворо дотримуватися вимог проце­суального закону при вирішенні питання щодо юрисдикцій судів, щоб не позбавляти осіб їх конституційного права на правосуддя через відомчі розбіжності.

Застосування господарськими судами способів захисту прав, не передбачених законом

Як засвідчив аналіз судових рішень, що надійшли для узагальнен­ня, деякі господарські суди, задовольняючи позовні вимоги, застосо­вують такі способи захисту прав та законних інтересів осіб, які не пе­редбачені чинним законодавством.

Зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) визначе­но такі способи захисту цивільних прав та інтересів судом: 1) визнан­ня права; 2) визнання правочнну недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушен­ня; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідно- шення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування мо­ральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадо­вих і службових осіб.

Аналогічний перелік способів захисту цивільних прав встановлено ст. 20 ГК.

Однак, наприклад, набула поширення практика розгляду судами позовів про визнання рішень загальних зборів правомочними. Проте господарським судам необхідно враховувати, що рішення загальних зборів та інших органів управління господарського товариства, які є за своєю правовою природою актами, є дійсними, якщо у судовому порядку не буде встановлено інше, тобто існує презумпція легітим- ності рішень відповідних органів управління.

Так, Господарський суд Дніпропетровської області у рішенні від 6 квітня 2007р. у справі за позовом ЗАТ «Трубний завод ВСМПО-АВІСМА» до ВАТ «Нікопольський південно-трубний завод», Г. про визнання дійсни­ми загальних зборів акціонерів обгрунтовано дійшов висновку про те, що у суду відсутні підстави для задоволення такого позову, оскільки заявлені вимоги про визнання дійсними загальних зборів та їх рішення не відповіда­ють можливим способам захисту прав та інтересів, встановлених госпо­дарським (цивільним) законодавством.

У постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19 червня 2007 р., якою апеляційну скаргу ЗАТ «Трубний завод ВСМПО-АВІСМА» залишено без задоволення, а також підкреслюєть­ся, що вимога про визнання дійсним рішення загальних зборів акціонерів не є спором про наявність чи відсутність цивільного права, тобто не є позовом про визнання. Зазначена вимога не може бути предметом спо­ру та розглядатися самостійно.

З аналогічних підстав не підлягають задоволенню вимоги про визнання загальних зборів учасників (акціонерів) товариства таки­ми, що відбулися, визнання реорганізації такою, що відбулась. У де­яких випадках суди при цьому допускають помилки.

Наприклад, Господарський суд Одеської області рішенням від 21 грудня 2006 р. необгрунтовано задовольнив позов TOB «Інститут аналізу права» до виробничо-комерційної фірми «Ачеа» про визнання реорганізації такою, що відбулася.

Не підлягають задоволенню і вимоги щодо зміни судом місця проведення загальних зборів господарського товариства.

Наприклад, Харківський апеляційний господарський суд у постанові від 3 жовтня 2006 р. у справі за позовом TOB «Надія-Інвест» до ВАТ «Лебединське хлібоприймальне підприємство>>, TOB «Севен Хілз Інвест- ментс Груп» про зміну місця проведення загальних зборів акціонерів, скасувавши рішення Господарського суду Сумської області від 27 липня 2006 р., вказав, що чинне законодавство не передбачає можливості по­дання до господарського суду позову із зазначеною вимогою.

Встановивши, що предмет позову не співвідноситься із встанов­леними законом способами захисту прав, господарський суд пови­нен відмовити в позові. Деякі суди помилково припиняють прова­дження у справі в зв'язку з її непідвідомчістю (непідсудністю) суду.

Так, Житомирський апеляційний господарський суд постановою від 9 грудня 2005 р. скасував рішення Господарського суду Вінницької об­ласті від 23 червня 2005 р. у справі за позовом Державної акціонерної компанії «Укрмедпром» до ВАТ «Фермент», ДКЦПФР про скасування рішення загальних зборів у зв'язку з тим, що предмет позову не відповідає встановленим законом способам захисту прав (рішення за­гальних зборів може бути визнано судом недійсними, а не скасовано), тому господарський суд повинен був відмовити в позові, а не припини­ти провадження у справі.

Господарським судам слід ураховувати, що акціонери (учасники) господарського товариства не вправі також звертатися до суду за за­хистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарсько­го товариства та самого товариства, а також обґрунтовувати свої ви­моги порушенням прав інших акціонерів (учасників) товариства.

Так, у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 9 серпня 2005 р. у справі за позовом TOB «Транс-Агро- Сервіс» до TOB «Агропромислова компанія «Хронос», ВАТ «Український кредитно-торговий банк», ВАТ «Благовіщенське хлібоприймальне підприємство» про визнання недійсним договору встановлено, що TOB «Транс-Агро-Сервіс» (акціонер ВАТ «Благовіщенське хлібоприймальне підприємство») звернулося до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору застави, укладеного між ВАТ «Благовіщенське хлібо­приймальне підприємство» та ВАТ «Український кредитно-торговий банк», у зв'язку з порушенням цим договором прав позивача як акціонера.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 10 листопада 2004 р., за­лишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 грудня 2004 р., позов задоволено.

Залишаючи без змін постанову Вищого господарського суду України від 7 квітня 2005 р., якою зазначені рішення скасовано, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України в задоволенні позову відмовила, вказавши, що Вищий господарський суд України обґрунтова­но виходив з того, що не можна вважати такою, що грунтується на за­коні, прийняту судами позицію про ототожнення власних прав та інтересів акціонера з правами та інтересами самого товариства.

В іншому випадку Господарський суд Дніпропетровської області у справі за позовом П. до українсько-чеського ЗАТ «Іскра-Ланіо» про виз­нання недійсним рішення загальних зборів обґрунтовано дійшов висновку, що посилання позивача на те, що інший акціонер відповідача — Б. також не брав участі в загальних зборах акціонерів, рішення якого оскар­жується, є безпідставними, оскільки позивачем не надано доказів щодо надання останнім повноважень позивачеві на захист його прав та інтересів у судовому засіданні. Позивач повинен довести, що певними діями (бездіяльністю) було безпосередньо порушено його права та інтереси, бо інакше суд повинен відмовити у позові.

Вирішуючи спір по суті, господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного ма­теріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту їх порушен­ня або оспорювання. Зокрема, не можуть бути також задоволені по­зовні вимоги щодо захисту права, яке може бути порушено у май­бутньому і щодо якого невідомо, чи буде воно порушено, наприклад, вимоги про припинення дій шляхом заборони чинити перешкоди по­зивачу щодо участі у загальних зборах тощо.

Такого висновку дійшов Виший господарський суд України у постанові від 6 лютого 2007 р. у справі за позовом ТОВ «Виробничо-комерційне товариство »Укртрансгаз-Сервіс» до ТОВ «Юніс реєстр консалтинг», ВАТ з газопостачання та газифікації «Черкасигаз», третя особа — Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про визнання недійсними рішень загальних зборів, припинення дій. Звертаючись до су­ду, позивач просив здійснити захист його права шляхом заборони відповідачам чинити перешкоди щодо його участі у загальних зборах.

Виший господарський суд України вказав, що оскільки правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів (ст. 1 ГПК),

право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути по­рушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.

Спори щодо визнання недійсними установчих документів господарського товариства, а також щодо внесення змін до установчих документів господарського товариства

Наведені статистичні дані свідчать, що зазначена категорія спорів є однією з найчисельніших серед корпоративних спорів, які розглядали­ся господарськими судами. При цьому основна частина спорів цієї ка­тегорії була пов'язана з припиненням юридичної особи. Відповідно до ст. 110 ЦК, ст. 38 Закону від 15 травня 2003 р. № 755-IV «Про держав­ну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» підста­вою для припинення юридичної особи є визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допу­щені при створенні юридичної особи, які не можна усунути, а відповідний позов може бути пред'явлено до суду, зокрема органом, що здійснює державну реєстрацію, а також учасником юридичної особи.

Господарським судам необхідно звернути увагу на те, що не всі спори, пов'язані з вимогою про припинення господарського товарист­ва, є корпоративними спорами, та відповідно до цього вирішувати пи­тання про підвідомчість (підсудність) спору господарським судам.

До категорії корпоративних не належать спори про визнання недійсними установчих документів господарського товариства та припинення юридичної особи, які порушуються за позовами органів Державної податкової служби України та інших суб'єктів владних повноважень, що здійснюють контроль за діяльністю товариства, а також органів, що здійснюють державну реєстрацію юридичних осіб. Ці спори як публічно-правові за зверненням суб'єкта владних повноважень на підставі п. 4 ч. 1 ст. 17 КАС віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Такого висновку, наприклад, дійшла колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в ухвалі від 14 березня 2007 р. у справі за позовом Державної податкової інспекції у Свято- шинському районі м. Киева до Я., Ц., TOB «Укртехінтелпроект тре­тя особа — Святошинська районна вм. Києві державна адміністрація — про визнання установчих документів господарського товариства недійсними.

Також Господарський суд м. Києва ухвалою від 26 квітня 2007 р. обґрунтовано відмовив у прийнятті позовної заяви у справі за позовом Державної податкової інспекції у ІІечерському районі м. Києва до В., ТОВ «Технологія К» про визнання недійсними установчих документів.

Господарський суд вказав, що інспекція не є учасником корпоратив­них правовідносин щодо відповідачів. Зважаючи на те, що позивачем у справі виступає суб'єкт владних повноважень, а також з огляду на підстави і предмет позову, спір не підлягає вирішенню в господарсько­му суді. Висновок місцевого суду був підтриманий Київським апе­ляційним господарськім судом у постанові від 18 липня 2007 р.

З цієї категорії спорів до корпоративних належать лише спори за позовами учасників (засновників, акціонерів) господарського това­риства, пов'язані з вимогами про визнання недійсними установчих документів господарського товариства та припинення юридичної особи у зв'язку з порушеннями вимог законодавства щодо порядку їх прийняття і затвердження.

Вимоги до змісту установчих документів передбачені ст. 88, 143,154 ЦК, ч. 2 ст. 57, ст. 82 ГК, ст. 4, 37, 51, 65, 67, 76 Закону від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ «ГІро господарські товариства» (далі — Закон № 1576-ХІІ). За змістом ч. 4 ст. 4 зазначеного Закону відсутність в ус­тановчих документах відомостей, обов'язковість яких визначена зако­ном, є підставою для відмови у державній реєстрації товариства та змін, внесених до установчих документів товариства. Ця норма кореспон­дується із ч. 1 ст. 27, ст. ЗО Закону № 755-ІУ.

Як свідчать аналізовані справи, недоліком чинного законодавства є невизначеність підстав та наслідків визнання недійсними установ­чих документів господарських товариств з урахуванням правової при­роди цих документів.

Суд може визнати недійсними установчі документи за наявності одночасно таких умов:

на момент розгляду справи вони не відповідають вимогам зако­нодавства;

допущені при їх прийнятті та затвердженні порушення не мо­жуть бути усунуті;

відповідні положення установчих документів порушують права та законні інтереси позивачів.

Так, наприклад, з підстав відсутності передбачених законом поло­жень у статуті Господарський суд Львівської області прийняв рішення про визнання недійсним статуту у справі № 3/166-9/439.

У ч. 2 ст. 87 ЦК передбачено, що установчим документом товари­ства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ч. 1 ст. 82 ГК засновницький договір є установчим документом повного то­вариства і командитного товариства, а статут — установчим докумен­том акціонерного товариства (далі — AT), товариства з обмеженою відповідальністю (далі — TOB) і товариства з додатковою відпо­відальністю (далі — ТДВ).

При вирішенні спорів про визнання установчих документів госпо­дарського товариства недійсними господарським судам необхідно розмежовувати правову природу статуту та установчого (засновниць­кого) договору товариства.

Так, статут юридичної особи за своєю правовою природою є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскільки він містить норми, обов'язкові для учасників товариства, посадових осіб товари­ства та інших працівників, ураховуючи порядок затвердження та вне­сення змін до статуту.

Підставами для визнання актів, в тому числі статуту, недійсними, є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визна­ченій законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт. Крім того, обов'язковою умовою визнання акта недійсним є порушен­ня у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та законних інте­ресів позивача.

Проте деякі суди помилково визначають правову природу стату­ту як правочину, і відповідно застосовують щодо статуту норми, які регламентують підстави недійсності правочинів.

Так, у постанові Львівського апеляційного господарського суду від 14 травня 2007р. у справі за позовом Н. до TOB «Компанія «Терланд-Агро», С. про визнання частково недійсним статуту TOB та зобов'язання внести зміни до статуту суд дійшов висновку про те, що статут є пра- вочином, оскільки він є дією учасників товариства, спрямованою на на­буття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, пов'язаних із участю в товаристві.

А Господарський суд Дніпропетровської області у рішенні від 28 грудня 2005 р. у справі за позовом TOB «Депозитарно-фондова компанія «Сла­ву тич-Капітал» до ВАТ «Дніпроводбуд» помилково визначив природу статуту як одностороннього правочину та застосував щодо статуту норму про правочин, що порушує публічний порядок (ст. 228 ЦК). Це рішення скасував Дніпропетровський апеляційний господарський суд постановою від 20 березня 2006 р.

У зв'язку з цим господарським судам необхідно враховувати, що статут не є одностороннім правочином, оскільки відповідно до ст. 36, 41, 59 Закону № 1576-ХІІ статут затверджується (змінюється) загальни­ми зборами учасників (засновників, акціонерів) господарського това­риства. А загальні збори не є ні суб'єктом права, ні органом, який здійснює представництво товариства, оскільки відповідно до ст. 48, 62 вказаного Закону виконавчий орган здійснює дії від імені товариства. Не є статут і договором, оскільки відповідно до ст. 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. А статут затверд­жується (змінюється) не за домовленістю всіх учасників (заснов­ників, акціонерів) товариства, а більшістю у 3/4 чи простою більшістю голосів акціонерів (учасників) товариства (статті 42,59 За­кону № 1576-ХІІ).

При вирішенні господарськими судами спорів про визнання недійсним статуту необхідно звернути увагу на те, що підставами для цього можуть бути лише випадки, прямо передбачені законом.

Гак, рішенням Господарського суду Чернігівської області від 5 травня 2006 р. у справі за позовом ТО В «Сіверщина-Інвест» до ВАТ «Чернігівсь­кий річковий порт» про визнання недійсною нової редакції статуту встановлено, що оскільки чинним законодавством не передбачено, що порушення строку, встановленого для повідомлення органу державної реєстрації про зміни в установчих документах, тягне визнання змін до установчих документів недійсними, позов є безпідставним, необгрунто­ваним, а тому задоволенню не підлягає. Рішення залишене без змін пос­тановою Вищого господарського суду України від 3 жовтня 2006 р., а Верховний Суд України ухвалою від 7 грудня 2006 р. відмовив у пору­шенні провадження з перегляду постанови у касаційному порядку заз­наченої постанови Вищого господарського суду України.

Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого по­рушення не встановлено, у господарського суду відсутні підстави для задоволення позову.

При вирішенні спорів про визнання недійсним установчого дого­вору господарського товариства господарським судам слід ураховува­ти, що з набранням чинності ЦК (ст. 142, 153) договір про створення (заснування) АТ, ТОВ та ТДВ не регулює відносини між учасниками (акціонерами) товариства при здійсненні ним діяльності та припиняє свою дію після досягнення мети — створення і державної реєстрації товариства. Ці договори мають відповідати загальним вимогам, що пред'являються до правочинів, і при розгляді спорів про визнання їх недійсними суди повинні керуватися відповідними нормами про недійсність правочинів.

При аналізі судових рішень виявилося, що у господарських судів відсутній єдиний підхід до формування суб'єктного складу справ цієї категорії.

У зв'язку з цим виникає необхідність роз'яснити господарським судам, що у зв'язку з різною правовою природою статуту та установ­чого договору господарського товариства у справах про визнання недійсним статуту відповідачем є товариство, відсутня необхідність залучати до участі у справі всіх учасників (акціонерів) товариства, а в справах щодо визнання недійсним установчого (засновницько­го) договору мають залучатися всі учасники (акціонери) товарист­ва як сторони договору.

Господарські суди протягом періоду, що аналізується, розглядали також спори щодо внесення змін і доповнень до установчих доку­ментів господарських товариств. Внесення змін до статуту AT, TOB та ТДВ відповідно до ст. 41, 42, 59 Закону № 1576-ХІІ належить до вик­лючної компетенції загальних зборів товариства.

Господарські суди також повинні враховувати, що суди не вправі своїм рішенням вносити зміни до установчих документів товариства — вирішення цього питання не належить до компетенції суду й означало б втручання у внутрішню діяльність товариства. Підвідомчими (підсудни­ми) судам є лише справи у спорах про спонукання товариства внести зміни до установчих документів товариства у випадку, якщо невнесенням таких змін порушуються права чи охоронювані законом інтереси осіб.

Господарським судам також підвідомчі (підсудні) спори щодо недійсності внесених змін до установчих документів товариства або визнання недійсними рішень загальних зборів щодо внесення змін до установчих документів.

Спори щодо визнання рішень загальних зборів учасників (акціонерів) господарського товариства недійсними

Чинне законодавство не визначає підстав для визнання недійсними актів органів юридичної особи на відміну від підстав визнання недійсни­ми правочинів. Так, ч. 5 ст. 98 ЦК передбачено право учасника товарист­ва на оскарження рішення загальних зборів до суду, проте не встановле­но підстав для визнання рішення загальних зборів недійсними.

У зв'язку з цим господарським судам необхідно керуватися такими міркуваннями.

Не всі спори, пов'язані з визнанням недійсними рішень загальних зборів товариства, можуть бути віднесені до спорів, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК. Критеріями є, но-перше, склад учасників спору, по- друге, підстава, якою обґрунтовується вимога про визнання рішення загальних зборів недійсними. На підставі змісту ч. З ст. 167 ГК, яка визначає поняття «корпоративні відносини», обов'язковим учасни­ком корпоративного спору повинен бути суб'єкт корпоративних прав, тобто акціонер або учасник господарського товариства. Тому справи у спорах про визнання недійсним рішень органів управління госпо­дарського товариства за позовом особи, яка не є акціонером або учасником товариства, в тому числі таким, що вибув, не належать до спорів, що виникають з корпоративних відносин.

Судам слід ураховувати, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів) та інших органів господарського товариства є актами, оскільки ці рішення зумовлюють певні правові наслідки, спрямовані на регулювання господарських відносин, і мають обов'язковий харак­тер для суб'єктів цих відносин.

У зв'язку з цим господарським судам доцільно керуватися тим, що підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути:

порушення вимог закону га/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства;

акціонер (учасник) товариства був позбавлений можливості взяти участь у загальних зборах;

рішення загальних зборів порушує права чи законні інтереси акціонера (учасника) товариства.

Роз'яснити господарським судам, що не всі порушення законодав­ства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів гос­подарського товариства, є підставою для визнання недійсними прий­нятих на них рішень.

Зокрема, безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у силу прямої вказівки закону є:

прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення (ст. 41,42, 59, 60 Закону № 1576-ХІІ);

прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства (ч. 4 ст. 43 Закону № 1576-ХІІ);

— прийняття загальними зборами рішення про зміну статутного капіталу товариства, якщо не дотримана процедура надання акціонерам (учасникам) відповідної інформації (ст. 40, 45 Закону № 1576-ХІІ).

При вирішенні питання про недійсність рішень загальних зборів у зв'язку з іншими порушеннями, допущеними під час скликання та проведення загальних зборів, господарський суд повинен оцінити, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення.

Господарські суди також мають враховувати, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства обов'язково не­обхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та закон­них інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результата­ми розгляду справи такого порушення не встановлено, у господарсь­кого суду відсутні підстави для задоволення позову.

Такого висновку, наприклад, дійшов Вищий господарський суд Ук­раїни у постанові від 23 січня 2007р. у справі за позовом ДП «Авіаційний науково-технічний комплекс ім. O.K. Антонова» до спільного українсь­ко-російського підприємства з іноземними інвестиціями у формі З AT «Укрсибтрансавіа» про визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів цього ЗАТ. Вищий господарський суд України вказав, що суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивач не є власником акцій ЗАТ «Укрсибтрансавіа» та не має правових підстав на участь у загаль­них зборах акціонерів ЗАТ, дійшов правильного висновку про те, що рішення загальних зборів не порушують права і охоронювані законом інтереси позивача, у зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає.

Як засвідчили матеріали узагальнення, суди не завжди встановлюва­ли факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача в зв'язку з ухваленням спірного рішення загальних зборів товариства.

Так, Дніпропетровський апеляційний господарський суд скасував рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2005р. у справі за позовом ТО В «Депозитарно-фондова компанія « Сла- вутич-Капітал» до ВАТ «Дніпроводобуд» про визнання недійсними рішення загальних зборів акціонерів. Апеляційний господарський суд вказав, що суд при розгляді справи не встановив факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Спірним питанням у судовій практиці є визначення кола осіб, які беруть участь у справі в спорах про визнання недійсним рішення за­гальних зборів учасників товариства.

Наприклад, в ухвалі Господарського суду Миколаївської області від 22 листопада 2004 p., залишеною без змін постановою Одеського апе­ляційного господарського суду від 25 січня 2005 p., у справі за позовом TOB «Миколаївагропроектбуд» до ВАТ «Проектно-вшиукувальний інститут «Миколаївагропроект» про визнання недійсним рішення за­гальних зборів ВАТ «ПВІ «Миколаївагропроект» суд помилково встано­вив, що спір стосується прав та обов'язків фізичних осіб, які є акціоне­рами ВАТ «Ііроектно-вишукувальний інститут «Миколаївагропро­ект». Скасовуючи зазначені ухвалу та постанову, Вищий господарський суд України дійшов правильного висновку про те, що акціонер не надіче- ний суб'єктивним правом щодо здійснення повноважень AT, як учасник товариства він може брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, а безпосереднє уп­равління товариством здійснюють його органи, які й представляють AT у відносинах з третіми особами, а тому висновок суду першої інстанції та апеляційного суду про необхідність розгляду справи за участі акціонерів, зокрема фізичних осіб, безпідставний.

У зв'язку з цим господарським судам необхідно враховувати, що оскільки загальні збори є органом товариства, то їх рішення мають розцінюватися як рішення самого товариства, а не окремих учасників (акціонерів) товариства. Тому відповідачем у спорах про визнання недійсним рішення загальних зборів є товариство.

Потрібно також мати на увазі, що у судовому порядку недійсним може бути визнано рішення загальних зборів учасників товариства, а не протокол загальних зборів.

Так, постановою Вищого господарського суду України від ЗО травня 2006 р. у справі за позовом TOB «Всеукраїнський промисловий союз», корпорації «Український мазут» до TOB «ДСЛК», третя особа — TOB «O.K. та партнери» — про визнання недійсним акта вищого органу уп­равління товариства встановлено, що протокол є технічним докумен­том, який фіксує у цьому конкретному випадку факт прийняття рішення загальними зборами і не є актом.

Навпаки, в іншій постанові цього ж суду від 14 лютого 2007р. за ка­саційною скаргою TOB «Енерго-МИГ» на постанову від 2 жовтня 2006р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі № 8/192, яку розглядав Господарський суд Дніпропетровської області за позовом ВАТ«Крюківський вагонобудівний завод» до TOB «Енерго-МИГ» про виз­нання недійсним протоколу зборів учасників, Вищий господарський суд України дійшов висновку про правомірність оскарження протоколу за­гальних зборів товариства як акта органу юридичної особи.

Деякі загальні суди в порядку цивільного судочинства також виз­навали недійсними протоколи загальних зборів.про скликання загальних зборів акціонерів позивачем отримано з три­денною затримкою. Натомість апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що оскільки відповідач своєчасно за 45 днів опублікував повідомлення про збори у засобах масової інформації, та не доведено позивачем, що невелика затримка з персональним повідомленням впли­нула на можливість позивача взяти участь у загальних зборах акціонерів товариства, таким чином, права позивача як акціонера не були обмежені, й підстави для визнання недійсними рішень загальних зборів відсутні.

Судам необхідно враховувати, що редакційні помилки в оголошен­нях про скликання загальних зборів щодо дати їх проведення також мо­жуть бути підставою для визнання рішень загальних зборів недійсними.

Господарським судам треба звернути увагу, що у випадку, якщо на порушення вимог ст. 43 Закону № 1576-ХІІ питання не було включе­но до опублікованого порядку денного загальних зборів товариства, рішення загальних зборів із зазначеного питання повинні визнавати­ся недійсними в силу прямої вказівки закону.

З цих само підстав повинні визнаватися недійсними рішення за­гальних зборів, розглянутих в питаннях «Різне», «Організаційні пи­тання» тощо. Цієї позиції дотримується також ДКЦПФР у роз'яс­ненні від 10 листопада 1999 р. № 24, згідно з яким не допускається включення до порядку денного загальних зборів питань «Різне», «Ор­ганізаційні питання» у зв'язку з тим, що такі дії порушують права акціонера на попереднє ознайомлення з порядком денним загальних зборів акціонерів, передбачені ч. 1 ст. 43 Закону № 1576-ХІІ.

Однак деякі суди не дотримуються зазначених приписів. Так, рішен­ням Господарського суду Одеської області від 5 червня 2007 р. необгрун­товано припинено провадження у справі за позовом Н. до ЗАТ «Одеське виробничо-торгівельне суконне об'єднання «Лазур», ТОВ «Регіональний реєстроутримувач» про визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів з питання № 7 «Різне».

При вирішенні цієї категорії спорів господарським судам необхідно також звернути увагу, що є непідвідомчими (непідсудними) судам і не підлягають задоволенню вимоги про скликання загальних зборів товариства.

Так, постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 9 серпня 2005 р. скасовано рішення Господарського суду АР Крим від 17 червня 2005 р. у справі за позовом Паливно-енергетичного комплексу «Современник» до підприємства «Вітек», ЗАТ «Авіатермінал» про спонукання до виконання дій (скликання загальних зборів). Суд вказав, що ні законодавством, ні статутом товариства не передбачено право акціонера вимагати в судовому порядку від правління товариства скликання позачергових зборів. Оскільки одним із загальних принципів господарювання, закріплених у cm. 6 ГК, є свобо­да підприємницької діяльності у межах, визначених законом, спонукан­ня в судовому порядку до скликання загальних зборів та внесення змін до статуту є втручанням у внутрішньогосподарську діяльність суб'єкта господарювання.

Суди також повинні враховувати, що судовим рішенням не мо­жуть включатися питання до порядку денного загальних зборів товариства.

Так, ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2006р. скасовано рішення Дзержинського районного судум. Харкова від 12 травня 2006 р. у цивільній справі за позовом К.О. до К.І., П., треті особи — TOB «Емітент-сервіс», ВАТ <<Ковельсільмаш» — про усунення порушень прав акціонера. Судом першої інстанції, зокрема, було прий­нято рішення, яким зобов'язано голову правління ВАТ «Ковельсільмаш» включити до порядку денного чергових загальних зборів акціонерів пи­тання про передачу реєстру власників іменних цінних паперів. Апе­ляційний суд встановив, що рішення суду в цій частині є незаконним у зв'язку з тим, що суд, фактично, втрутився у внутрішні справи това­риства. Пропозиції щодо включення питань до порядку денного загаль­них зборів акціонерів товариства не можуть бути предметом судового розгляду.

Спори, пов'язані з визначенням кворуму на загальних зборах учасників (акціонерів) господарського товариства

Існує необхідність роз'яснити господарським судам, що збори, проведені за відсутності кворуму, є неправомочними в силу імпера­тивної норми закону (ст. 41, 60 Закону № 1576-ХІІ). Відсутність кво­руму на загальних зборах є безумовною підставою для визнання прийнятих загальними зборами рішень недійсними.

Наприклад, у постанові Вищого господарського суду України від 23 березня 2005р. у справі за позовом компанії «Craftex Ltd» до ВАТ «Су- миобленерго», треті особи — AT «Група Енергетичний Стандарт», компанія «Technolux Ltd», компанія «Trade-Invest Group Ltd» — про виз­нання недійсним рішення загальних зборів вказаний суд зазначив, що оскільки в загальних зборах брали участь акціонери, які володіють менше 60 % голосів, прийняті рішення є недійсними.

Цей висновок стосується і випадку неможливості визначення кворуму на загальних зборах у зв'язку з тим, що реєстрація акціонерів у день проведення загальних зборів не здійснювалася.

Такі збори також є неправомочними в силу положень ст. 159 ЦК, ст. 41 Закону № 1576-ХІІ, а рішення, прийняті на таких загальних зборах, є недійсними.

Так, рішенням Господарського суду м. Києва від 16 квітня 2007р. за­доволено позов 'ГОВ «Приват-Сток Сервіс» до ЗАТ «Трудовий колектив «Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інсти­тут «Енергопроект» про визнання недійсним протоколу в зв'язку з тим, що реєстрація із зазначенням кількості голосів, що їх має кожний акціонер, який бере участь у зборах, не проводилась, реєстр акціонерів в порядку, передбаченому законом, не складався, тому легітимність за­гальних зборів не доведена. Колегія суддів Київського апеляційного гос­подарського суду залишила це рішення без змін.

На практиці виникають питання щодо визначення правомочності загальних зборів — на підставі реєстру акціонерів у день проведення загальних зборів чи фактичної участі акціонерів у прийнятті загаль­ними зборами рішень.

У постанові Вищого господарського суду України від 10 серпня 2005р. у справі за позовом приватного підприємства «СТАТИР» до АТ«Маши­нобудівне виробниче об'єднання «ОРІОІІ», третя особа — ТОВ «Одесь­кий реєстраторський центр «ДЮК» — про визнання недійсними рішень загальних зборів суд вказав, що для участі в зборах акціонери проходять реєстрацію, яка завершується до початку роботи зборів і результати якої є єдиною підставою визначити їх правомочність.

Таким чином, правомочність загальних зборів акціонерів визна­чається виключно за результатами реєстрації, якою встанов­люється кількість акціонерів, які беруть участь у зборах, належні їм голоси (ч. 1 ст. 41 Закону № 1576-ХІІ). За приписом ст. 42 вказаного Закону рішення загальних зборів приймаються простою більшістю го­лосів акціонерів, які беруть участь у зборах, а з окремих питань — більшістю у 3/4 голосів. При цьому закон не встановлює обов'язкової присутності при прийнятті рішення акціонерів понад вказану більшість з числа тих, що беруть участь у зборах, тобто таких, що за­реєстровані. Отже, фактична присутність акціонера на загальних збо­рах, його участь в обговоренні питань порядку денного і в прийнятті рішень не мають юридичного значення для правомочності загальних зборів.

Спори, пов'язані з виходом, виключенням учасника з господарського товариства, вступом правонаступника учасника до господарського товариства

Порядок виходу учасника з господарського товариства регламен­товано ст. 126, 148 ЦК, ст. 54, 71 Закону № 1576-ХІІ.

При цьому, вирішуючи корпоративні снори, господарські суди правильно керувалися тим, що процедура виходу з ТОВ, ТДВ, ПТ і КТ не може бути застосована до АТ.

Так, у справі № 20-7/397рішенням Господарського суду м. Севасто­поля відмовлено у задоволенні позову ЗЛТ «Морбуд» до ЗАТ «Відкритий інвестиційний фонд «Південна зірка» про зобов'язання відповідача спри­яти виходу позивача зі складу акціонерів шляхом виплати номінальної вартості простих іменних акцій, які належать ЗАТ, у зв'язку з тим, що чинним законодавством не встановлено процедури виходу зі складу АТ, це суперечить природі цієї органиаційно-правової форми господарсько­го товариства, а Законом про господарські товариства встановлено право, а не обов'язок товариства на викуп власних акцій. Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду рішення місцевого господарського суду залишено без змін. Постановою Вищого господарсь­кого суду України від 18 липня 2006 р. зазначені постанова та рішення також залишено без змін.

Спори, пов'язані зі зміною статутного капіталу товариства

Порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу АТ, TOB та ТДВ визначено ст. 38, 52 Закону № 1576-ХІІ, а ст. 40 встанов­лено перелік обов'язкових даних, які повинно містити повідомлення про загальні збори щодо зміни статутного капіталу АТ. Ці правовідно­сини регулюються також Положенням про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу акціонерного товариства, затвердженим рішенням ДКЦГІФР № 387 від 22 лютого 2007 р. та за­реєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 березня 2007 р. за № 280/13547.

Господарським судам необхідно керуватися тим, що недотримання у повідомлені про скликання загальних зборів АТ щодо зміни розміру статутного капіталу товариства встановлених законодавством вимог зумовлює недійсність рішень, прийнятих на таких зборах.

Так, у постанові Судової палати у господарських справах Верховно­го Суду України від 27 лютого 2007р. у справі за позовом ФДМУ до З AT «Туристичний центр «Аян-Дере» про визнання незаконними загальних зборів акціонерів та недійсними прийнятих на них рішень задоволено касаційну скаргу ФДМУ та скасовано постанову Вищого господарсько­го суду України від 19 жовтня 2006 р. та рішення Господарського суду АР Крим від 6 червня 2006 p., справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова мотивована тим. що повідомлення про скликання загальних зборів акціонерів З AT не містили: проекту змін до статуту AT, пов'язаних із збільшенням статутного фонду; дати по­чатку і закінчення підписки на акції, що додатково випускаються; по­рядку відшкодування власникам акцій збитків, пов'язаних зі зміною статутного фонду.

Разом з тим, окремі господарські суди допускають помилки при вирішенні цієї категорії спорів, доходячи висновку про те, що такі порушення порядку скликання загальних зборів не є значними.

'Гак, у справі за позовом Української державної акціонерної холдинго­вої компанії«Укрпапірпром» до ВАТ «Дніпропетровська паперова фаб­рика» про визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів ВАТ «Дніпропетровська паперова фабрика» у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 11 липня 2005 p., залишеному без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 1 вересня 2005 p., вказано, що ці порушення не є суттєвими. Зокрема, надруковані загальні повідомлення не містили: проекту змій до стату­ту товариства, пов'язаних зі збільшенням статутного фонду, та дати початку і закінчення підписки на акції, що додатково випускаються.

У постанові від 24 листопада 2005 р. Вищий господарський суд Ук­раїни, скасовуючи зазначені рішення та постанову, дійшов висновку про те, що законодавець у cm. 40 Закону № 1576-XIIзазначив чіткі ви­моги до повідомлення про загальні збори з питання змін статутного фонду AT, які не можуть бути визначені як незначні, тому висновки судів про те, що порушення не були значними, не беруться до уваги та не вважаються обґрунтованими і законними.

Можуть бути визнані недійсними також рішення загальних зборів щодо зміни статутного капіталу товариства і у випадку надання това­риством недостовірної інформації у зазначеному повідомленні.Так, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 8 червня 2007р. задоволено позов Б. до ВАТ «Дніпропетровський елект­ромеханічний завод» про визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів з питань збільшення статутного фонду товариства шля­хом додаткової емісії акцій. Суд вказав, що права позивача були пору­шені невідповідністю оприлюднення інформації щодо термінів підписки на акції- Товариством було порушено вимоги абз. З ч. 1 ст. 113акону від ЗО жовтня 1996 р. № 448/96-ВР «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» — надання завідомо недостовірної інформації.

Таким чином, вирішуючи спори за позовами акціонерів (учас­ників) товариства про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства щодо збільшення (зменшення) статутного капіталу то­вариства, господарські суди повинні з'ясовувати, чи були загальні підстави для визнання загальних зборів недійсними (порушення по­рядку скликання та проведенні загальних зборів), а також спеціальні підстави, зокрема, дотримання правил повідомлення про загальні збори з питань змін статутного капіталу товариства.

При цьому господарськими судами при розгляді справ про виз­нання рішення про зміну розміру статутного капіталу господарсько­го товариства не повинні братися до уваги доводи позивачів (акціонерів) щодо господарської доцільності прийняття таких рішень, зокрема, про те, що відповідним рішенням порушуються їх права, пов'язані з інвестуванням коштів до статутного капіталу то­вариства. Протилежне означало б втручання суду у господарську діяльність товариства.

Так, Господарський суд м. Києва у рішенні від 11 квітня 2006 р. у справі за позовом компанії «Вошері Холдінг ЛТД» до ВАТ «Алчевський металургійний комбінат», ДКЦПФР про визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів про збільшення статутного капіталу то­вариства за рахунок додаткового випуску акцій, відмовивши у задово­ленні позову, встановив, що права позивача порушені не були. Суд обґрунтовано не взяв до уваги, що реалізація товариством акцій до­даткового випуску призводить до зниження ринкової вартості акцій та завдає шкоди акціонерам.

Спори щодо порядку нарахування та виплати дивідендів учасникам (акціонерам) господарського товариства

Право брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди) є основним майновим правом учасників (акціонерів) господарського товариства. Порядок нарахування та виплати дивідендів регламентується ст. 10, 41, 59 Закону № 1576-ХІІ, ст. 158 ПК.

Аналіз матеріалів узагальнення лає підстави для висновку про те, що господарські суди переважно правильно вирішували цю категорію корпоративних спорів, приймаючи законні та обґрунтовані рішення у справі.

При вирішенні спорів, пов'язаних з виплатою дивідендів, госпо­дарські суди повинні керуватися тим, що суд вправі прийняти рішен­ня лише щодо виплати акціонеру (учаснику) дивідендів відповідно до рішення загальних зборів акціонерів (учасників) товариства. Як­що загаді)ііі збори прийняли рішення не розподіляти прибуток това­риства, господарський суд не може підміняти вищий орган уп­равління товариства і втручатися у господарську діяльність товарист­ва. Законодавством не передбачено можливість виплати акціонеру (учаснику) дивідендів на підставі рішення суду.

Спори щодо надання інформації про діяльність господарського товариства

Право учасника господарського товариства на отримання інфор­мації про діяльність товариства регламентовано п. «г» ч. 1 ст. 10 Зако­ну № 1576-ХІІ, а також ст. 116 ЦК та ч. 1 ст. 88 ГК.

Зокрема ст. 116 ЦК передбачає, що учасники господарського това­риства мають право у порядку, встановленому установчим докумен­том товариства, одержувати інформацію про діяльність товариства. Відповідно до с г. 88 ГК на вимогу учасника товариство зобов'язане надати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про фінансово- господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства. Аналогічні приписи передбачені п. «г» ст. 10 зазначеного закону.

При цьому законодавчо ие визначено відповідальність за ненадан- ня або надання товариством недостовірної інформації. Способом за­хисту права учасника господарського товариства на отримання інфор­мації про діяльність товариства є спонукання в судовому порядку до виконання товариством дій — надання відповідної інформації.

Аналіз судових рішень за позовами учасників (акціонерів) до гос­подарських товариств про спонукання надати інформацію про діяльність товариства свідчить про незадовільність правової регла­ментації цих відносин. Зокрема, законодавством не врегульовано такі питання:

— відсутність чітко визначеного обсягу інформації, яка може бути надана учаснику (акціонеру) товариства;

невизначеність процедури подання запиту та отримання інфор­мації;

не визначено співвідношення інформації, що може бути надана учас­нику (акціонеру), та інформації, яка становить комерційну таємницю;

не визначено обмежень щодо періоду часу, за який учасник (акціонер) може вимагати надання інформації про діяльність товариства.

У зв'язку з цим при вирішенні питання про надання господарсь­ким товариством інформації про діяльність товариства господарсь­ким судам необхідно керуватися наступним.

Господарське товариство зобов'язане надавати учаснику (акціоне­ру) на його вимогу лише документи звітного характеру (річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства) та інформацію, що міститься в установчих документах товариства, а не будь-яку інформацію щодо господарської діяльності товариства.

Так, постановою від 19 січня 2006 р. у справі за позовом TOB «Укрплита» до З AT «Фанери та плити» про зобов'язання вчинити дії Вищий господарський суд України встановив. Позивач звернувся до відповідача з вимогою надати йому як акціонеру ЗАТ «Фанери та пли­ти» засвідчені копії договорів на придбання акцій ЗАТ у акціонерів за період з 27 липня 2004 р. по 29 березня 2005 p., а також у разі їх укла­дення засвідчені копії договорів щодо відчуження акцій, придбаних ЗАТ за період з 1 січня 2004 р. по 29 березня 2005 p., або відповідну інфор­мацію у разі їх анулювання.

Вищий господарський суд України на підставі ч. 1 cm. 116 ЦК та аналізу положень статуту ЗАТ дійшов висновку про те, що чинне за­конодавство передбачає право акціонера вимагати від товарист­ва надання інформації лише щодо документів звітного характеру, а не будь-яких документів по конкретних господарських операціях суб'єктів господарювання.

Аналіз матеріалів узагальнення виявив випадки, коли суди, навпа­ки, зобов'язували товариство надавати документи, не передбачені за­конодавством.

Так, рішенням Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 14 грудня 2005 р. скасовано незаконне та необгрунтоване рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2003 p., яким визнано дії суб'єкта оскарження неправомірними та зобов'язано надати скаржниці (акціонеру ВАТ) документи про діяльність товари­ства, також скасовано ухвапу Апеляційного суду Харківської області від 10 червня 2003 p., якою зазначене рішення залишено в силі.

Зокрема, позивач просила визнати неправомірними дії правління ВАТ «Індекс» та зобов'язати суб'єкта оскарження видати їй засвідчені належним чином копії протоколів засідання правління товариства за 2002 р., копії договорів оренди основних фондів зі всіма орендарями, довідку про фактично внесену орендну плату, баланс станом на 1 жовтня 2002 р. з розшифруванням дебіторської та кредиторської за­боргованості, звіт про фінансові результати за дев'ять місяців 2002 р., довідку про виплачену заробітну плату та матеріальні заохочення членам правління, спостережної ради, ревізійної комісії за 2002 р., копію договорі/ з реєстратором, перелік працівників підприємства із зазначенням: посади, окладу, фактично відпрацьованого часу, довідки про час простою, нараховану заробітну плату з 1 січня по 1 жовтня 2002 р.

Колегія суддів Верховного Суду України зазначила, що з такими вис­новками судів погодитися не можна, оскільки відповідно до ст. 9 Зако­ну від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХІІ «Про інформацію» (далі — Закон № 2657-ХІІ) всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одер­жання, використання, поширення та зберігання відомостей, не­обхідних для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. Реалізація права на інформацію громадя­нами, юридичними особами і державою не повинна порушувати гро­мадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбаче­них законами України.

На письмовий запит позивачки ВАТ дало обгрунтовану відповідь про те, що вона вправі ознайомитися лише з передбаченими законом документами, зокрема: протоколами засідань правління товариства за 2002 р., балансом станом на 1 жовтня 2002 р., звітом про фінансові результати за дев'ять місяців 2002 р. та декларацією про доходи то­вариства за цей період за місцем його знаходження.

Ураховуючи те, що чинним законодавством і статутом ВАТ чітко визначений перелік документів товариства, які можуть бути надані його акціонерові для ознайомлення з метою реалізації передбачених за­коном прав, Колегія суддів Верховного Суду України дійшла висновку, іцо суд не мав законних підстав зобов'язувати ВАТ надати позивачці інші документи про діяльність товариства, що є незаконним втручан­ням у його внутрішню господарську діяльність.

Окрім того, неоднозначно у судовій практиці вирішується питання про ге, чи може учасник (акціонер) товариства вимагати надання інформації про діяльність товариства за той період часу, коли він ще не мав статусу учасника (акціонера).

Так, рішенням Господарського суду АР Крим задоволено позов TOB «Підприємство «Вітек» до ЗАТ «Авіатермінал» про спонукання вико­нати зобов'язання. ЗАТ «Авіатермінал» зобов'язано надати-ТОВ доку­менти статистичного та фінансового звіту за 2005 р. та 2006 р. Од­нак постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27 березня 2007р. рішення змінено, позовні вимоги задоволені част­ково у зв'язку з тим, що TOB стало акціонером ЗАТ та набуло відповідних прав акціонера тиьки з 2006 р., тому в частині позову про надання позивачу відповідних документів за 2005 р. відмовлено.

Навпаки, у постанові Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2005 р. у справі за позовом TOB «Промтекс-2000» до ВАТ «Броварський завод будівельних конструкцій» про зобов'язання нада­ти інформацію щодо діяльності ВАТ цей суд не врахував зауваження відповідача про те, що позивач став акціонером відповідача з певної да­ти, а, відповідно, позивач має право на одержання інформації про діяльність відповідача, починаючи з цієї дати.

Вбачається правильною практика тих судів, які при вирішенні спорів про зобов'язання товариства надати інформацію про діяльність товариства керуються датою, з якого особа стала акціоне­ром товариства, оскільки відповідно до ст. 5 Закону № 710/97-ВР реалізація корпоративних прав, що випливають з акції (в тому числі і права на отримання інформації про діяльність товариства), є мож­ливою лише після внесення відповідних змін до реєстру власників іменних цінних паперів.

Господарським судам при вирішенні цієї категорії спорів необхідно також ураховувати і процедуру надання учасникам (акціонерам) інформації про діяльність товариства, встановлену господарським товариством.

Так, Господарський суд м. Севастополя рішенням від 7 червня 2005р. задовольнив позов TOB «Техномеблі» до ЗАТ «Балаклавське» про спону­кання виконати дії. Відновлено порушене право позивача на отриман­ня інформації шляхом зобов'язання ЗАТ «Балаклавське» надати TOB «Техномеблі» інформацію про діяльність товариства.

Однак Севастопольський апеляційний господарський суд обгрунто­вано скасував рішення місцевого господарського суду у зв'язку з тим, що відповідно до вимог cm. 33, 35 Закону № 2657-ХІІ та роз'яснення про порядок застосування п. «г» ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» ДКЦПФР від 29 жовтня 2002 р. № 5 порядок доступу до інформації про діяльність товариства був встановлений Правилами надання інформації за запитами акціонерів ЗАТ «Балаклавське». Відповідно до зазначених Правил відповідач визначив позивачу конк­ретні дні та час для ознайомлення з документами товариства, однак у визначені дні позивач не звернувся до відповідача для реалізації свого права на отримання відповідної інформації.

Спори щодо компетенції, обрання та відкликання наглядової

ради товариства, визнання рішень наглядової ради недійсними

Відповідно до ст. 160 ЦК в акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства. Компе­тенція наглядової ради, порядок обрання та відкликання членів наг­лядової ради АТ визначені статтями 41, 46 Закону № 1576-ХІІ.

Законодавством (ст. 98 ЦК) встановлено можливість оскарження учасником товариства лише рішень загальних зборів товариства. Про­те учасники товариства (акціонери), а також інші особи, права та законні інтереси яких порушено рішенням наглядової ради (члени виконавчого органу товариства тощо), можуть оскаржити таке рішення до суду, оскільки наглядова рада товариства є його органом управління, що приймає обов'язкові для виконання рішення, це відповідає також ст. 55 Конституції.

Рішення наглядової ради товариства може бути оскаржено в судо­вому порядку акціонером (учасником) товариства шляхом подання позову про визнання його недійсним, якщо рішення не відповідає ви­могам законодавства та порушує права чи законні інтереси учасника (акціонера) товариства. Відповідачем за таким позовом є товариство.

Чинним законодавством не врегульовано порядку скликання і ро­боти наглядової ради товариства, визначення її правомочності. У зв'язку з ним господарським судам при вирішенні спорів необхідно застосовувати положення установчих документів товариства, а та­кож аналогію закону, де допускаються спірні правовідносини, в час­тині норм, що регулюють відповідні питання скликання та проведен­ня загальних зборів товариства (обов'язковість повідомлення усіх членів наглядової ради про проведення засідання, надання інфор­мації з питань порядку денного, правомочність, порядок прийняття рішення тощо).

Наприклад, Господарський суд Тернопільської області рішенням від 5 червня 2006 р. у справі за позовом TOB «Інвестиційна компанія «Ук­раїнські інвестиції» до ВАТ «Міжрегіональні ділові ініціативи» про виз­нання недійсними рішень Спостережної ради ВАТ обґрунтовано визнав недійсним рішення спостережної ради ВАТ, прийняті за відсутності позивача, який є членом спостережної ради, що не був повідомлений про час і місце проведення засідання спостережної ради.

Господарським судам необхідно враховувати, що рішення, прий­няті наглядовою радою з перевищенням повноважень, зокрема з пи­тань, що належить до виключної компетенції загальних зборів учас­ників (акціонерів) товариства, повинні визнаватися недійсними.

Так, у постанові Судової палати у господарських справах Верховно­го Суду України від 27 червня 2006 р. за касаційним поданням Генераль­ного прокурора України та касаційною скаргою ВАТ «Оріана» на пос­танову Вищого господарського суду України від 22 березня 2006 р. у справі за позовом Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі ФДМУ і ВАТ «Оріана» до ЗАТ «Лукор » про визнання недійсним рішення спостережної ради ЗАТ «Лу- кор» від 31 січня 2005 р. встановлено, що рішення про передачу майна ЗАТ «Лукор» до статутного фонду TOB «Карпатнафтохім» мали право приймати загальні збори акціонерів, а не спостережна рада, оскільки зазначеним рішенням спостережна рада здійснила відчуження майна ЗАТ «Лукор» на користь іншої особи. А відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 98 ЦК рішення загальних зборів учасників про відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсолпків май­на товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів.

ІІри вирішенні цієї категорії спорів господарським судам також слід ураховувати, що не належить до компетенції судів вирішення спорів про включення учасника (акціонера) товариства до складу наглядової ради чи його виключення.

Так, у справі № 12/31-н позивач ВАТ «Інвестиційна енергетична компанія «ІНЕКО» серед інших вимог просив зобов'язати ВАТ «Готель «Поділля» включити його до складу спостережної (наглядової) ради то­вариства. Господарський суд Хмельницької області рішенням від 25 квітня 2006 р. відмовив у задоволенні зазначеної вимоги з посиланням на те, що згідно зі ст. 413акону № 1576-ХІІ обрання та відкликання членів нагля­дової ради належить до компетенції загальних зборів товариства. Пю позицію підтримано апеляційною інстанцією (постанова Житомирсь­кого апеляційного господарського суду від 7 грудня 2006 р.) та Вищим господарським судом України (постанова від 8 лютого 2007 р.).

Не є підвідомчими (підсудними) господарським судам і спори про визнання недійсним протоколу засідання наглядової ради товарист­ва з тих само мотивів, що і протоколів загальних зборів товариства.

Так, Господарський суд м. Киева у рішенні від 5 грудня 2006 р. припи­нив провадження у справі за позовом заступника генерального проку­рора України в інтересах ФДМУ, Державної адміністрації залізнично­го транспорту України «Укрзалізниця» до ВАТ лізингова компанія «Укртранслізинг>>, корпорації «Міжрегіональний промисловий Союз» про визнання недійсним протоколу засідання наглядової ради та дого­вору купівлі-продажу. Припинивши провадження у справі в частині ви­мог про визнання недійсним протоколу засідання наглядової ради на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ПІК, суд правомірно дійшов висновку про те, що відповідний протокол не є нормативним актом, оскільки він не вста­новлює, не змінює і не скасовує норми права. Оскаржуваний протокол не є і актом ненормативного характеру (індивідуальним актом), оскільки він не обумовлює виникнення прав і обов'язків позивачів, тому такий спір не є підвідомчим господарським судам.

Спори щодо порядку обрання та відкликання, компетенції виконавчого органу господарського товариства

Відповідно до ст. 99, 161 ЦК, ст. 47, 62 Закону № 1576-ХІІ вико­навчим органом товариства, який здійснює керівництво ііого поточ­ною діяльністю, є правління (дирекція) або інший орган (колегіаль­ний чи одноособовий), визначений статутом. Виконавчий орган вирі­шує всі питання діяльності товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Утворення і відкликання виконавчого органу товариства ст. 145, 159 ЦК, ст. 41, 59 Закону № 1576-ХІІ віднесено до виключної компетенції загальних зборів акціонерів.

Матеріали узагальнення засвідчили, що є випадки пред'явлення позовів про визнання повноважень одноособового чи членів вико­навчого органу товариства припиненими у зв'язку зі спливом стро­ку, на який вони були обрані (призначені). При розгляді цих справ судам необхідно враховувати, що, по-перше, такого способу захис­ту прав та законних інтересів чинним законодавством не передбаче­но, а по-друге, повноваження членів виконавчого органу товариства припиняються їх переобранням, і вирішення цього питання не нале­жить до компетенції судів та означало б втручання у внутрішню діяльність товариства.

У судовій практиці виникають також спірні питання щодо розме­жування компетенції голови та членів колегіального виконавчого органу товариства, у зв'язку з чим господарським судам слід урахову­вати наступне.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 21 лютого 2006 р. за касаційною скаргою З AT «Сільсь­когосподарське риболовецько-промислове підприємство «Лютіж» на постанову Вищого господарського суду України від 29 листопада 2005 p. у справі за позовом З AT «Сільськогосподарське риболовецько-промис­лове підприємство «Лютіж» до TOB «Аква світ» про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 21 травня 2004 p., укладеного між товариствами, встановлено, що у випадку, якщо статутом това­риства передбачено, що його виконавчий орган діє у складі кількох осіб, то голова правління не є самостійним органом управління, тому для набуття товариством цивільних прав і обов'язків він на підставі ч. 2 cm. 99 та cm. 161 ЦК повинен виносити відповідні питання на розгляд засідання правління чи загальних зборів акціонерів.

Господарським судам треба також брати до уваги, що рішення виконавчого органу товариства, прийняті з перевищенням компе­тенції, можуть бути визнані недійсними за позовом акціонерів (учасників) товариства у випадку порушення цим рішенням прав акціонерів (учасників) товариства.

Так, у рішенні Господарського суду Одеської області від 25 травня 2007 p. у справі за позовом TOB «Бізнес-центр «Примор'я», ВАТ «Інвес­тиційна компанія «Примор'є-Інвест» до ВАТ «Третій автобусний парк» про визнання недійсним рішення правління ВАТ «Третій авто­бусний парк» щодо перенесення терміну загальних зборів акціонерів встановлено таке. Правління ВАТ перенесло загальні збори акціонерів, призначені відповідно до cm. 45 Закону № 1576-ХІІ, на невизначений термін. У зв'яжу з цим господарський суд обгрунтовано дійшов висновку, що законом не передбачено можливість правління перенести загальні збори, тому правління перевищило свої повноваження. Відповідне рішення правління судом визнано недійсним.

Визнання судом рішень загальних зборів учасників (акціонерів) товариства недійсними зумовлюють спори, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності рішень загальних зборів. Зокрема, щодо визнан­ня недійсними правочинів, укладених виконавчим органом госпо­дарського товариства, рішення загальних зборів про обрання якого на посаду визнано у судовому порядку недійсним. Така невизначеність обумовлює різну практику вирішення спорів господарськими судами.

Наприклад, у справі за позовом ВАТ «Харківська книжкова фабрика їм. Фрунзе» до ПП «Лайтінг» про визнання недійсними договорів, що розглядалась Господарським судом Харківської області, дійсність дого­ворів оскаржувалась з мотивів, що вони були підписані неуповноваже- ною особою, оскільки рішення загальних зборів ВАТ про обрання голови правління було визнано господарським судом недійсним. У рішенні від 26 червня 2006р. господарський суд відмовив у задоволенні позову, ке­руючись ч. З ст. 92, ст. 241 ЦК, та зазначив, що оскільки рішення про обрання голови правління на момент укладення спірних договорів не було визнано недійсним, то він мав правові підстави на укладення таких договорів, позаяк він представляв інтереси позивача згідно з статутом.

Навпаки, Харківський апеляційний господарський суд, скасовуючи да­не рішення, в ухвалі від 7 грудня 2006 р. дійшов протилежного висновку. Зважаючи на те, що рішення загальних зборів ВАТ про обрання голови правління було визнано господарським судом недійсним, він не є предс­тавником ВАТ «Харківська книжкова фабрика ім. Фрунзе» в розумінні вимог ст. 237 ЦК і не може уособлювати виконавчий орган товарист­ва, оскільки він не обирався головою правління фабрики, правовідносини щодо представництва ним фабрики не виникали, він взагалі не мав пов­новажень щодо вчинення правочинів від імені ВАТ, і, зокрема, на укла­дання спірних договорів, він не міг відображати дійсну волю ВАТ.

Апеляційний господарський суд висновку про те, що на момент ук­ладання зазначених договорів особа, яка підписала їх, була неуповнова- женою на ці дії, тобто договір від імені позивача був укладений фізич­ною особою, яка не мала згідно з п. 2 ст. 203 ЦК необхідного обсягу цивільної дієздатності представника юридичної особи. Відповідно на підставі ч. 2 ст. 215 ЦК апеляційний суд висновку про нікчемність цих правочинів.

Вбачається, що у цьому випадку правильною є позиція місцевого господарського суду, оскільки на підставі ч. З ст. 92 ЦК у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юри­дична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і є також загальноприйнятим стандар­том у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви Ра­ди Європейських Співтовариств від 9 березня 1968 р. (68/151/ЄЕС).

Законодавством не передбачено порядку скликання та не визначено кворум у колегіальному виконавчому органі товариства — ці питання повинні передбачатися в установчих документах товариства, в іншо­му випадку суди повинні за аналогією застосовувати найбільш близькі положення законодавства, що встановлюють кворум та інші питання щодо загальних зборів відповідного товариства (обов'яз­ковість повідомлення усіх членів колегіального виконавчого органу про проведення засідання, надання інформації з питань порядку ден­ного, правомочність, порядок прийняття рішення тощо).

Вжиття господарськими судами заходів

до забезпечення позову при вирішенні корпоративних спорів

Особливістю корпоративних спорів є поширена практика застосу­вання заходів до забезпечення позову, які в окремих випадках фактич­но блокують діяльність господарських товариств (зокрема, заборона скликання та проведення загальних зборів, виконання рішень органів управління) чи обмежують господарську діяльність товариства (забо­рона відчуження майна, укладання певних договорів тощо).

Підстави вжиття господарським судом заходів до забезпечення по­зову визначено ст. 66 ГГІК — випадки, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення госпо­дарського суду. При цьому вичерпний перелік заходів до забезпечен­ня позову наведено в ст. 67 ГПК:

накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві;

заборона відповідачеві вчиняти певні дії;

заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншо­го документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Матеріали узагальнення засвідчили, що у справах зі спорів про виз­нання недійсними рішень загальних зборів товариства, про визначен­ня частки учасника при його виході з товариства, визнання недійсни­ми договорів купівлі-продажу акцій тощо позивачі подавали до госпо­дарського суду заяву про вжиття заходів до забезпечення позову.

При здійсненні узагальнення виявлено численні випадки вжиття гос­подарськими судами заходів до забезпечення позову, які фактично бло­кують організацію та проведення загальних зборів товариства, зокрема:

заборона господарському товариству проводити загальні збори;

заборона проводити реєстрацію акціонерів для участі у загаль­них зборах;

заборона реєстратору власників іменних цінних паперів надава­ти копії реєстру та виписки з нього;

заборона будь-яких дій, пов'язаних із виконанням рішень за­гальних зборів тощо.

У зв'язку з цим доцільно роз'яснити господарським судам, що за­борона проведення загальних зборів учасників (акціонерів) товари­ства фактично означає заборону товариству здійснювати свою діяльність у частині компетенції загальних зборів. Вжиття такого за­ходу до забезпечення позову не відповідає призначенню цього інсти­туту, який має на меті захист інтересів заявника, а не позбавлення іншої особи права здійснювати діяльність відповідно до закону. Госпо­дарським судам треба враховувати, що ст. 6 ГК одним із загальних принципів господарювання в Україні визначено заборону незаконно­го втручання органів державної влади та органів місцевого самовря­дування, в тому числі і судів, у господарські відносини.

Так, у постанові від 29 червня 2006 р. у справі № 41/578 Вищий гос­подарський суд України вказав, що загальні збори акціонерів є вищим ор­ганом акціонерного товариства, які в межах свої компетенції вирішу­ють питання діяльності акціонерного товариства. Тому заборона про­ведення загальних зборів фактично паралізує роботу вищого органу AT і є прямим втручанням у господарську діяльність товариства.

Це ж положення стосується і вжиття заходів до забезпечення позо­ву шляхом заборони інших дій, які фактично означають заборону про­ведення загальних зборів учасників (акціонерів) товариства, зокрема, заборона реєструватися для участі у загальних зборах, заборона реєстратору проводити реєстрацію акціонерів для участі в зборах акціонерів тощо.

Так, Вищий господарський суд України встановив, що заборона акціонеру голосувати належними йому акціями на загальних збо­рах акціонерів фактично паралізує роботу вищого органу AT і є втру­чанням у господарську діяльність товариства (постанова Вищого гос­подарського суду України від 11 серпня 2005р. у справі за позовом ком­панії «Xanadu Property Holdings, LLC», СІЛА до TOB «Агропостачзбут, Управління з питань державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців при Дніпропетровській міській раді про визнання недійсною державної реєстрації). Скасовуючи постанову від 4 квітня 2005р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду та ухва­лу від ЗО грудня 2004 р. Господарського суду Дніпропетровської області у справі, Вищий господарський суд України також вказав, що умовою вжиття заходів до забезпечення позову є достатньо обгрунтоване припущення, що майно (зокрема грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідана на момент подання позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент вико­нання рішення. Заборонивши TOB «Агропостачзбут» здійснювати будь-які дії щодо відчуження майна, господарський суд вжиття цього способу не обгрунтував і не навів обставин, які б переконливо доводили продаж майна з боку відповідача.

Заборона проведення загальних зборів учасників (акціонерів) товариства порушує право учасників (акціонерів) товариства брати участь в управлінні товариством.

У постанові Вищого господарського суду України від 26 січня 2005 р. у справі за позовом суб'єкта підприємницької діяльності — фізичної осо­би К. до З AT «Торговець цінними паперами «Восток-Маклер» про спо­нукання виконати умови договору про передачу акцій Вищого госпо­дарського суду України, скасовуючи ухвалу Господарського суду Харківської області від 19 жовтня 2004 р., якою вжито заходи до за­безпечення позову: заборонено ВАТ проведення зборів акціонерів до закінчення розгляду справи та заборонено реєстратору емітента ТзОВ «Партнер-реєстр» проводити реєстрацію акціонерів ВАТ для участі в зборах акціонерів, а також надавати реєстр емітенту або іншим особам та вносити будь-які зміни до реєстру, вказав наступне.

При винесенні ухвали про забезпечення позову шляхом заборони AT та реєстратору здійснювати дії, пов'язані зі скликанням та проведен­ням загальних зборів, які є вищим органом AT, до компетенції якого на­лежить вирішення усіх питань, пов'язаних із діяльністю товариства, суд вирішив питання, яке стосується внутрішньої діяльності то­вариства і не пов 'язане з розглядом справи за заявленим позовом та виконанням можливого рішення суду. Отже, вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді заборони акціонерному товари­ству, реєстратору та/або іншим особам здійснювати дії, пов'язані з проведенням загальних зборів, може призвести до по­рушення передбаченого законом права акціонерів на участь в уп­равлінні справами товариства іиляхом участі та голосування на загальних зборах.

Окрім того, у справах за позовами про визнання недійсними рішень загальних зборів товариства відсутній причинно-наслідковий зв'язок між можливістю виконання такого судового рішення та вжит­тям господарським судом заходів до забезпечення позову шляхом за­борони проводити загальні збори учасників (акціонерів) товариства.

Так, у постанові Вищого господарського суду України від 15 вересня 2006 р. у справі за позовом TOB «Укркомплект «Плюс» до TOB «Проф- реєстр», ВАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» про визнання недійсним рішення акціонера ВАТ «Кременчуцький сталеливарний за­вод» та зобов'язання TOB «Профреєстр» вчинити певні дії Вищий гос­подарський суд України встановив.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16 травня 2006 р. з метою забезпечення позову заборонено ВАТ «Міжрегіональний фондовий союз» формувати зведений обліковий реєстр власників іменних цінних паперів ВАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» за запитами реєстратора TOB «Профреєстр» для проведення позачергових загальних зборів акціонерів ВАТ; заборонено TOB «Профреєстр» і будь-яким іншим фізичним та юридичним особам надавати реєстр власників іменних цінних паперів ВАТ для проведення позачергових загальних зборів акціонерів ВАТ; вживати будь-які заходи щодо скликання, організації та проведення позачергових загальних зборів акціонерів ВАТ; проводити реєстрацію учасників (акціонерів та Ьс представників) позачергових за­гальних зборів ВАТ; оформляти будь-які документи, пов'язані з реєстрацією змін до реєстру власників іменних цінних паперів ВАТ у зв'язку зі зміною розміру номінальної вартості простих іменних акцій, реєстрацією додаткових емісій акцій; заборонено державному реєстра­тору вносити зміни до статуту ВАТ у зв'язку зі зміною статутного фонду товариства, заборонено ДКЦПФР здійснювати реєстрацію до­даткового випуску акцій та Інформації про додаткову емісію акцій ВАТ.

Вищий господарський суд України вказав, що судом не встановлено, а колегією не вбачається причинно-наслідкового зв'язку між питання­ми господарського характеру, які можуть бути в подальшому розгля­нуті позачерговими зборами акціонерів ВАТ, та можливими перешко­дами у виконанні судового рішення про визнання недійсним рішення акціонера ВАТ щодо скликання позачергових зборів акціонерів ВАТ.

Касаційна інстанція також визнала неправомірним вжиття судом першої інстанції таких заходів до забезпечення позову як заборона дер­жавному реєстратору вносити зміни до статуту ВАТ у зв'язку зі зміною статутного фонду товариства та заборона ДКЦПФР здійснювати реєстрацію додаткового випуску акцій та інформації про додаткову емісію акцій ВАТ, тобто заборона вчиняти дії на вико­нання рішень загальних зборів акціонерів, які можуть приймати­ся у майбутньому, оскільки вжиття таких заходів до забезпечення позову допустіте виключно в разі оскарження у встановленому поряд­ку відповідних рішень загальних зборів акціонерів.

Окрім того, з позовної заяви не вбачається пред'явлення позивачем вимоги про визнання недійсним рішення акціонера ВАТ «Кременчуць­кий сталеливарний завод» на майбутнє, а тому в разі прийняття су­дом рішення про задоволення позову оскаржуваний акт буде визнано недійсними з моменту його прийняття. У випадку набрання цим рішен­ням законної сили підстави для ускладнення його виконання не виника­тимуть, оскільки чинне процесуальне законодавство не передбачає ви­дачі наказів на примусове виконання судових рішень у справах за позо­вами про визнання недійсними актів державних та інших органів.

У випадку визнання акта недійсним з.моменту його прийняття осо­би, які на виконання такого акта здійснили певні дії (наприклад, пере­дали майно, перерахували кошти тощо), вправі звернутись з вимогою про відновлення первісного стану, якщо її не заявлено разом з вимогою про визнання акта недійсним. У разі, якщо в результаті виконання приписів акта підприємством чи організацією ьм завдано шкоди, вони вправі звернутися з вимогою про її відшкодування на загальних підста­вах, визначених гл. 82 ЦК та іншими законодавчими актами. Таку ви­могу може бути об'єднано з вимогою про визнання акта недійсним.

У зв'язку з цим господарські суди не вправі шляхом вжиття заходів до забезпечення позову у спорах про визнання недійсними органів уп­равління господарського товариства, про визнання недійсними гіраво- чинів щодо акцій товариства, про застосування наслідків недійсності таких иравочинів, а також стосовно інших спорів забороняти госпо­дарському товариству, його органам чи акціонерам (учасникам) про­водити загальні збори учасників (акціонерів) товариства. Госпо­дарські суди також не вправі вживати заходи до забезпечення позо­ву, які фактично означають заборону на проведення загальних зборів учасників (акціонерів) товариства, зокрема, реєструватися для участі у загальних зборах, заборона реєстратору надавати реєстр акціонерів на день проведення загальних зборів тощо.

Оскільки ст. 67 ГГІК передбачає можливість вжиття такого заходу до забезпечення позову, як заборона відповідачеві вчиняти певні дії, господарські суди лише за наявності підстав, передбачених ст. 66 ГПК, вправі заборонити загальним зборам приймати рішення з конкретних питань, включених до порядку денного, і лише за умови, якщо ці пи­тання безпосередньо пов'язані з предметом спору. При цьому, винося- чи ухвалу про вжиття заходів до забезпечення позову, господарським судам необхідно враховувати, що вони не повинні призводити до фак­тичної неможливості господарського товариства здійснювати діяль­ність, а також порушення товариством чинного законодавства.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд повинен оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхід­ності вжиття відповідних заходів з урахуванням наступних умов:

наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;

імовірності ускладнення виконання або невиконання судового рішення у разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового розгляду.

Так, постановою Київського міжобласного апеляційного господарсь­кого суду від 12 лютого 2007 р. обгрунтовано скасовано ухвалу Госпо­дарського суду Полтавської області від 29 грудня 2006 р., якою задово­лено заяву про вжиття заходів до забезпечення позову Приватного на- уково-виробничого підприємства «Шельф» до TOB «Агросервіс» у справі про визнання рішень загальних зборів недійсними. Зокрема, цією ухвалою заборонено органам управління і контролю відповідача прий­мати і звертати до виконання рішення загальних зборів, здійснювати будь-які дії з метою реєстрації випуску акцій, дії, спрямовані на прове­дення державної реєстрації змін до статуту, заборонено проводити загальні збори відповідача, заборонено органам управління і контролю відповідача здійснювати відчуження майна відповідача.

Апеляційний суд дійшов висновку, що в судових рішеннях про виз­нання недійсним акта ненормативного характеру встанов­люється факт відповідності акту вимогам законодавства і на­явність порушення прав позивача та не встановлюється обов'язок відповідача вчиняти певні дії. Такі рішення не мають зо­бов'язального характеру щодо боржника, оскільки не передбачають примусового виконання. Отже, у випадку задоволення позову та виз­нання недійсними рішення загальних зборів відповідач не зобов'язаний вчиняти будь-які дії. Таким чином, колегія апеляційного суду встанови­ла, що вжиті місцевим судом заходи до забезпечення позову вза­галі не перебувають у необхідному (обов'язковому) зв'язку із по­зовними вимогами, їх предметом.

Так, Вищий господарський суд України тпостанові від 3 березня 2005р. у справі за позовом ЗАТ транснаціональної фінансово-промислової нафтової компанії «Укртатнафта» до ЗАТ «Недержавний корпора­тивний пенсійний фонд «Укртранснафта», TOB «Незалежність», ВАТ фінансова компанія «Укрнафтогаз» про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів встановив таке.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 11 листопада 2004 р. у справі № 15/558 клопотання ЗАТ транснаціональна фінансово-про­мислова нафтова компанія «Укртатнафта» про забезпечення позову задоволено, а саме: заборонено TOB «Незалежність» та його представ­никам до розгляду позову у цій справі по суті брати участь у загальних зборах акціонерів ЗАТ транснаціональна фінансово-промислова наф­това компанія «Укртатнафта», зокрема, реєструватися для участі у засіданнях загальних зборів акціонерів ЗАТ, бути присутнім на засіданнях загальних зборів акціонерів ЗАТ та голосувати, а також пе­редавати повноваження на участь у загальних зборах акціонерів ЗАТ іншим особам.

Вищий господарський суд України вказав, що заборона власнику акцій брати участь в управлінні товариством, як захід до забезпечен­ня позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій, не має причинно -наслідкового зв 'язку з умовою, що невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Крім того, заборона акціонеру (його представнику) бу­ти присутнім на засіданнях загальних зборів товариства є порушен­ням внутрішнього порядку ведення загальних зборів та прав і сво­бод громадян.

Оскільки договір купівлі-продажу визнається недійсним з моменту укладення, то може виникнути питання про правомірність здійснення права на участь у загальних зборах акціонерів. Але це може бути пред­метом окремого позову за умови, що цим будуть порушені права інших осіб. Проте це не має прямого зв'язку з виконанням цього судового рішення.

Відповідно до змісту ст. 67 ГПК господарський суд, забезпечуючи позов, зобов'язаний точно вказати, які саме дії забороняється вчи­няти відповідачу та іншим особам.

Так, Вищий господарський суд України постановою від 6 липня 2006 р. у справі за позовом TOB «ВК-Брок» до ВАТ «Український науково-до­слідний інститут аналітичного приладобудування» про визнання недій­сними протоколів загальних зборів, скасовуючи ухвалу Господарського су­ду м. Києва від 17 березня 2005 р. про вжиття заходів до забезпечення позову, зазначив таке.

Заборонивши ВАТ «Український науково-дослідний інститут аналітичного приладобудування» та будь-яким особам вчиняти будь- які дії, спрямовані на підготовку, скликання та проведення загальних зборів акціонерів ВАТ у порушення вачог ст. 67 ТІЇ К господарський суд вжив заходи до забезпечення позову щодо невизначеного кола осіб, не вказав, які саме конкретні дії, спрямовані на підготовку, скликання та проведення загальних зборів акціонерів ВАТ заборонено вчиняти. Така заборона позбавляє ухвалу ознак індивідуального акту та пе­ретворює у акт нормативний, прийняття якого не є компетен­цією господарського суду.

Навпаки, обґрунтовано вжив заходи до забезпечення позову Госпо­дарський суд м. Києва, ухвалою якого від 26 вересня 2005р. з метою за­безпечення позову заборонено ВАТ «Міжрегіональний фондовий союз» обіг акцій емітента ВАТ «Баглійкокс» та заборонено ВАТ «Міжрегіональний фондовий союз» як депозитарію здійснювати будь- які дії, які не пов'язані з переходом права власності, але такі, що перед­бачають переміщення паперів акцій ВАТ «Баглійкокс» з рахунків у цінних паперах, відкритих у одного зберігана, на рахунки в цінних папе­рах іншого зберігана, а також переведення знерухомлених цінних па­перів у документарну форму.

У постанові Вищого господарського суду України від 1 лютого 2006 р. за касаційною скаргою ВАТ «Баглійкокс» на ухвалу Господарського суду м. Києва від 26 вересня 2005 р. у справі за позовом Компанії «LAR- DONETINC» до ВАТ «Баглійкокс», ДКЦПФР про визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів Віщий господарський суд України зазначив таке.

Ухвала суду мотивована тим, що оскільки предметом спору є виз­нання недійсними рішень про збільшення розміру статутного фонду ВАТ «Баглійкокс» за рахунок додаткового випуску акцій, який вже за­реєстровано в ДКЦПФР. за таких умов протягом розгляду справи суб'єкти правовідносин, які володіють акціями емітента, не поз­бавлені можливості вчиняти дії, наслідком яких буде унеможлив­леная виконання рішення суду.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вказала, що гос­подарський суд обгрунтовано дійшов висновку, що цінні папери, які зна­ходяться у відповідача на момент подання позову до нього, можуть зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення, ут­руднити або зробити неможливим виконання судового рішення. У зв'яз­ку з цим зазначену ухвалу залишено без змін.

Господарським судам при вирішенні питання про вжиття заходів до забезпечення позову необхідно враховувати, що такі заходи мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негатив­ними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих за­ходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків забо­рони здійснення відповідачу певних дій.

Зокрема, у постанові Вищого господарського суду України від 6 квітня 2006 р. за касаційною скаргою Торгово-промислового фондового регістру у формі TOB на постанову Харківського апеляційного госпо­дарського суду від 11 січня 2006 р. у справі за позовом Харківської облас­ної спілки споживчих товариств до З AT «Ремхладомонтаж», про спону­кання виконати певні дії Вищий господарський суд встановив.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 1 грудня 2005 р. у справі № 35/680-05, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11 січня 2006 p., задоволено заяву позивача про забезпечення позову: заборонено Торгово-промисловому фондовому регістру у формі TOB та З AT «Ремхладомонтаж» будь-яке використання даних реєстру акціонерів емітента ЗАТ «Ремхладомон­таж» реєстратору, зокрема: складання реєстру власників іменних цінних паперів ЗАТ, видачу реєстру власників іменних цінних паперів ЗАТ емітенту, уповноваженим особам емітента, органам емітента, акціонерам, представникам акціонерів, складання будь-яких інших пе­реліків власників іменних цінних паперів емітента ЗАТ, заборонено емітенту використання даних реєстру акціонерів, зокрема: приймати реєстр акціонерів від реєстратора, уповноважених осіб та органів реєстратора, заборонено вчиняти будь-які дії по внесенню змін до реєстру власників іменних цінних паперів ЗАТ до прийняття рішення у справі.

Вищий господарський суд України вказав, що предметом позову є зо­бов'язання ЗАТ подати Торгово-промисловому фондовому регістру відповідний журнал обліку розміщення акцій додаткового випуску та розпорядження про внесення змін до системи реєстру власників імен­них цінних паперів ЗАТ у частині реєстрації за Харківською облспо- живспілкою акцій та зобов'язання Торгово-промисловому фондовому регістру внести коригуючі дані до реєстру власників іменних цінних па­перів в частині реєстрації за Харківською облспоживспілкою як акціонера ЗАТ акцій на суму додаткового випуску. Таким чином, за на­явності обставин, які можуть утруднити чи зробити неможливим ви­конання рішення суду, заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в рамках предмета пред'явленого позову та без по­рушення прав інших акціонерів, тобто щодо заборони вчиняти дії лише стосовно того пакета акцій, який безпосередньо пов'язаний із предметом спору.

Однак господарським судом у порушення вимог ст. 66, 67 ПІК при задоволенні заяви про забезпечення позову не було визначено, щодо якої кількості акцій ЗАТ забороняється вчиняти дії. У зв'язку з цим оскар­жувані ухвала і постанова скасовано, а справа передана на розгляд до

господарського суду першої інстанції.

[••■]

Господарським судам необхідно також звернути увагу на те, що господарський суд не повинен вживати такі заходи, які фактично є рівнозначними задоволенню позовних вимог. Так, постановою Дніпровського апеляційного господарського суду від 7липня 2005р. ска­совано ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2005 р. про вжиття заходів до забезпечення позову у справі за позовом 'ГОВ «Інтер-Агро» до ВАТ «Криворізький хлібокомбінат № 1». Суд, зокрема, вказав, що виносячи ухвалу про заборону відповідачу проводи­ти загальні збори акціонерів, господарський суд фактично вирішив по суті одну із вимог позивача щодо заборони відповідачу проводити за­гальні збори.

Для забезпечення вимог про визнання недійсним рішення загаль­них зборів товариства про обрання (переобрання) членів ного вико­навчого органу окремі суди також необгрунтовано вживали заходи до забезпечення позову шляхом заборони відповідним посадовим осо­бам товариства вчиняти будь-які дії.

Наприклад, ухвалою Господарського суду Івано-Франківської об­ласті від 6 лютого 2004 р. у справі за позовом ДП «Троянда» до ЗАТ «Світлиця» заборонено правлінню АТвчиняти будь-які дії, передбачені статутом товариства, в тому числі, здійснювати підприємницьку діяльність, користуватися банківськими рахунками тощо.

У зв'язку з винесенням окремими судами таких ухвал слід зверну­ти увагу, що ст. 66 ГПК не передбачає такого виду забезпечення по­зову, як заборона органам управління або посадовим особам відповідача вчиняти будь-які дії (а не конкретно визначені дії). Забо­роняючи виконавчому органу представляти товариство, господарсь­кий суд тим самим блокує здійсненням товариством господарської діяльності.

У випадку, якщо позивач звертається до господарського суду із за­явою про вжиття заходів до забезпечення позову в справі про визнан­ня недійсним рішення про обрання виконавчого органу товариства з підстав припущення, що його діями товариству може бути завдано значної шкоди, господарським судам треба обмежуватись заборо­ною виконавчому органу товариства вчинення конкретних, чітко визначених дій, наприклад, відчужувати основні засоби товариства, отримувати кредити тощо.

При вирішенні справ, пов'язаних з вжиттям такого заходу до забез­печення позову, як накладення арешту на акції, господарським судам необхідно враховувати таке.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 7 листопада 2006 р. за касаційною скаргою ВАТ «Північно-східна будівельна компанія>> на постанову Вищого госпо­дарського суду України від 28 листопада 2006 р. у справі за позовом ВАТ «Північно-східна будівельна компанія» до ВАТ «Київметробуд», TOB «Реєстр -Інформ» про визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів та зобов'язання вчинити дії встановлено таке.

Верховний Суд України вказав, що Вищий господарський суд України в порушення вимог ст. 1117 ГПКзробив посилання па ухвалу Бородянсь- кого районного суду Київської області від 4 серпня 2005 р., якою були вжиті заходи до забезпечення позову, а саме: накладено арешт на акції ВАТ «Київметробуд» та заборонялось реєстратору акцій, правлінню, спостережній раді, мандатній, лічильній комісії та будь-яким іншим особам ураховувати вказані акції при визначенні кворуму на загальних зборах акціонерів ВАТ «Київметробуд». Верховний Суд України дійшов висновку, що накладенням арешту на певну кількість акцій, їх кількість у статутному фонді товариства не зменшується. Тому для вирішення питання щодо правомірності проведення загальних зборів акціонерів та законності прийнятих на них рішень судам треба керуватися не ухвалою суду, а вимогами ст. 156, 159 ЦК і ст. 41, 42 Закону № 1576-ХІІ.

Спори щодо правовідносин товариства з реєстратором власників іменних цінних паперів

Відповідно до абз. З ч. 1 ст. 5 Закону № 710/97-ВР права на участь в управлінні, одержання доходу тощо, які випливають з іменних цінних паперів, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів. Юридичне значення реєстру власників іменних цінних паперів полягає також і в тому, що на підставі його даних складається реєстр акціонерів, передбачений ст. 41 Закону № 1576-ХІІ. Це обумовлює належність відносин щодо реєстрації прав власності на акції та ведення реєстру власників імен­них цінних паперів до відносин, пов'язаних з корпоративними. Крім зазначеного Закону, ці відносини регламентує також Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затверд­жене рішенням ДКЦПФР від 17 жовтня 2006 р. № 1000, яке встанов­лює вимоги до ведення системи реєстру власників іменних цінних па­перів, порядок ведення реєстру, обов'язки реєстроутрнмувача, емітентів та зареєстрованих осіб, порядок доступу до інформації, що міститься у системі реєстру, тощо.

При вирішенні господарськими судами спорів, пов'язаних з укла­денням, виконанням та розірванням, а також визнанням недійсними договорів на ведення реєстру власників іменних цінних паперів, не­обхідно керуватися загальними положеннями про договори, передбаче­ними ЦК і ГК, з урахуванням специфіки даних договорів, що зумовлює також особливі підстави для їх розірвання, визнання недійсними тощо.

Загалом, господарські суди правильно вирішували спори цієї кате­горії, проте при розгляді цих справ треба також ураховувати наступне.

Реєстратор власників іменних цінних паперів вправі оспорювати рішення загальних зборів акціонерів лише у випадку, якщо таке рішення порушує його права чи законні інтереси, в іншому випадку господарські суди повинні відмовляти в задоволенні таких позовів.

Так, у постанові Вищого господарського суду України від 7 липня 2005 р. у справі за позовом ВАТ «Фінансова компанія «Укрнафтогаз» до ЗАТ Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» про визнання недійсним рішення зборів ЗАТ Транс­національна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнаф­та» наголошується, що, оскільки позивач не є акціонером, а лише надає послуги товариству відповідно до умов договору, тому прийняття за­гальними зборами у межах повноважень рішення про припинення до­говірних зобов'язань з позивачем, що не суперечить принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК, не може свідчити про порушення прав позивача. За таких обставин суд першої інстанції правомірно пос­тановив рішення про відмову в задоволенні позову.

Судам необхідно звернути увагу на те, що акціонери не вправі ос­порювати в судовому порядку договір між AT та реєстратором влас­ників іменних паперів про ведення реєстру власників іменних цінних паперів, оскільки вони не є стороною цього договору.Так, ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2006р. скасовано рішення Дзержинського районного судум. Харкова від 12 травня 2006 р. у справі за позовом К.О. до К.І., П., треті особи TOB «Емітент-сервіс», ВАТ «Ковельс 'їльмаш » про усунення порушень прав акціонера. Судовим розглядом встановлено, що сторони у справі оскаржують договір, укладений між ВАТ «Ковельсільмаиі», TOB «Емітент-сервіс» і 'ГОВ «Приват реєстр» щодо передачі реєстру власників іменних цінних паперів ВАТ «Ковельсільмаиі». Апеляційний суд дійшов висновку, що законом не передбачено право акціонера звер­татися до суду за захистом інтересів товариства.

З аналогічних підстав акціонери також не вправі в судовому по­рядку спонукати укласти договір між AT та реєстратором власників іменних паперів на ведення реєстру власників іменних цінних паперів.

Так, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2006 р. обгрунтовано відмовлено у позові ЗАТ «Холдингова компанія «Теко-Дніпрометиз» до TOB «Об'єднаний Фондовий Реєстра- тор-Запоріжжя», ВАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» про зо­бов'язання укласти договір, виконувати рішення загальних зборів. Суд дій­шов висновку про те, що вимога позивача про спонукання відповідача — ЗАТ, акціонером якого він є, укласти договір з TOB «Об'єднаний Фондо­вий Реєстратор-Запоріжжя» не грунтуються на законі, оскільки відповідно до ст. 181 ГК позов про спонукання до укладення договору може бути поданий особою, яка є ймовірним учасником таких до­говірних відносин. Однак позивач не є і не може бути учасником зазна­ченого договору.

Не належать до компетенції суду прийняття рішень про витребу­вання у реєстратора реєстру власників іменних цінних паперів та пе- редання його іншому реєстратору, в тому числі в порядку вжиття за­ходів до забезпечення позову, якщо відсутнє рішення загальних зборів акціонерів про таке передання. Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 710/97-ВР рішення про передачу ведення реєстру власників імен­них цінних паперів приймається виключно на загальних зборах акціонерів.

Як засвідчили матеріали узагальнення, у деяких випадках шляхом подання позову про розірвання договору на ведення реєстру влас­ників іменних цінних паперів та інших позовів, пов'язаних з переда­чею системи реєстру іншому реєстратору, сторони намагалися блоку­вати ведення реєстру власників іменних цінних паперів, а також про­ведення загальних зборів акціонерів.

Наприклад, у справі за позовом ЗАТ «Охтиркашляхбуд» до TOB «Суми-реєстр-консалтінг» про розірвання договору на ведення реєстру власників іменних цінних паперів Господарський суд Сумської області ухвалою від 16 червня 2005 р. задовольнив клопотання позива- ча про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони реєстратору видавати виписки з реєстру власників іменних цінних па­перів та надавати реєстр для проведення загальних зборів. Ця ухвала не грунтується на законі у зв'язку з тим, що дії щодо проведення за­гальних зборів не пов'язані з предметом спору, і вжиття таких заходів може спричинити порушення прав інших акціонерів товариства.Новели акціонерного законодавства

Науково-практичний коментар до Закону України «Про акціонерні товариства»

Виговськнй О. І.

TOB ВО «Юстініан»

Генеральний директор: Омельченко І.К. Шеф-редактор: Максимова C.B. Комп'ютерна верстка: Акопян A.C. Дизайн обкладинки: Царалунга І.О.

Підписано до друку 28.07.09 р. Формат 60x84/16 Папір офсетний. Гарнітура літературна Умовно друк, аркуші 51.2 Наклад 1000 прим.

Замовл.

Оригінал-макет виготовлений TOB ВО «Юстініан», Київ 04050, вул. Герцена, 17-25, оф. 91, Тел. (044) 230-01-73, г/факс 230-01-74, Свідоцтво про внесення суб'єкта видавничої справи до державного реєстру видавців, впготівників і розповсюджувачів видавничої продукції: Серія ДК № 849 від 12.03.2002 р", видано Державним комітетом інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України.

ПП «Фірма «Гранмна»,

03151, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 94аліто

адвокатське об'єднання

 !

 ACTIO IN REM ACTIO IN PERSONAM ACTUM EST, ILISET

ПОЗОВ ЩОДО РЕЧІ ПОЗОВ ДО ОСОБИ СПРАВУ ЗАКІНЧЕНО, МОЖНА ЗАБУТИ

Свідоцтво Міністерства юстиції України про реєстрацію адвокатського об'єднання № 553 від 19.10.2007 р. Ідентифікаційний номер 355°9734. поточний рахунок № 26003474 в Комерційному банку "АРМА" МФО 380300

і

Україна, 01033, м.Київ, вул. Паньківська, 25, оф. з Тел./факс: 8 (044) 287.25.76 Е-шаіІ: office@actio.com.uaКоментар щодо цього положення викладений далі.



[1] Диференційовані вимоги до акціонерних товариств залежно від кількості їх акціонерів зведені нами в порівняльну таблицю, що представлена у Додатку 1.

[2] Детальніше про неможливість такого створення див. нижче.

[3] Конструкція договору міни акцій приватного акціонерного товариства може виявити­ся зручним засобом забезпечення укладення правочину з переходу права власності на акції до конкретної особи, хоча і з необхідністю виконання вказаних формальностей. Вище ми говорили про ідентичність умов правочину, що передбачається укласти з третьою особою, та правочину, що вчиняється в рамках реалізації переважного права. Якщо предметом договору міни, що обмінюється на акції, вказати певне індивідуально визначене майно, то можна гарантувати, що інші акціонери не зможуть скористатися своїм переважним правом, навіть якщо і забажають.

[4] Про розбіжність цієї норми з п. 4 ч. 2 ст. 52 Закону див. далі.

[5] Детальний коментар щодо порядку оскарження рішень загальних зборів акціонерів див. далі.

[6] Детальніше про порядок формування наглядової ради за новим Законом див. далі.

[7] Переведення випуску акцій з бездокументарної форми у документарну можливе ли­ше до набрання чинності другим реченням ч. 2 ст. 20 про те, що акції можуть існувати виключно в бездокументарній формі.

[8] Слід також зауважити, що у Роз'ясненні ДКЦПФР «Про порядок застосування статті 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», статей 41, 43 За­кону України «Про господарські товариства» щодо можливості прийняття уповноваже­ним органом управління, який здійснює функції з управління корпоративними права­ми держави в акціонерному товаристві, корпоративні права держави у статутному фонді якого становлять 75 і більше відсотків, рішень з процедурних питань проведен­ня загальних зборів акціонерів», затвердженому рішенням ДКЦПФР від 9 червня 2008 р. №617 говориться про те, що у визначених випадках представник уповноваженого ор­гану управління, який здійснює функції з управління корпоративними правами держа­ви, вправі запропонувати розглянути на загальних зборах процедурні питання, пов'язані з проведенням загальних зборів (обрання лічильної та/або мандатної комісії, голови та секретаря зборів, визначення процедури голосування тощо), при цьому за­гальні збори вправі приймати рішення з таких питань без включення їх до порядку ден­ного цих зборів: мотивується такий висновок ДКЦПФР тим, що ці питання не відно­сяться до питань, пов'язаних із діяльністю товариства.

[9] Федеральним Законом РФ «Про акціонерні товариства» у ч. 1 ст. 53 передбачений ще менший рівень володіння акціями, який гарантує включення пропозицій до порядку денного — 2 /о.

[10]            Щодо можливості скликання позачергових загальних зборів у цьому випадку див. коментар до ст. 53.

[11] Докладніше про механізм обрання членів органів товариства шляхом кумулятивного голосування див. коментар у підрозділі «Посадові особи та порядок їх обрання».

[12] Докладніше про механізм обрання членів органів товариства шляхом кумулятивного голосування, див. коментар у підрозділі «Посадові особи та порядок їх обрання».

[13] Див. коментар у підрозділі «Посадові особи товариства та порядок їх обрання».

[14] Під уповноваженим органом розуміються міністерства та інші органи виконавчої вла­ди, які виступають суб'єктами управління об'єктами державної власності.

[15] Коментар до цього положення див. далі.

[16] Детальніше про утворення та діяльність комітетів наглядової ради, а також обрання корпоративного секретаря див. коментар далі.

[17] Див. коментар до ст. 50.

[18] Детальніше про застосування принципу кумулятивного голосування див. коментар у підрозділі «Посадові особи та порядок їх обрання».

[19] На наш погляд, сенсу у встановленні двох альтернативних підстав виникнення в акціонера такого права («акціонер не голосував за прийняте рішення» і «акціонер голосував проти прийнятого рішення») немає, оскільки перша категорія акціонерів не тільки включає в себе другу, але також і тих акціонерів, хто утримався або взагалі не за­реєструвався для участі в зборах.

[20] Критичний аналіз цієї норми лип. далі.

[21] Більш детальний коментар цього положення представлений далі.

[22] Ця Директива розмежовує поняття «злиття шляхом створення нового товариства» та «злиття шляхом придбання» (див. ст.ст. 2-4), причому останнє ідентичне поняттю «приєднання» у вітчизняному законодавстві.

[23] Докладніше про специфіку цього органу див. у коментарі до ст. 83 Закону.

[24] Насправді збори засновників приймають рішення про створення товариства (п. 1 ч. 5 ст. 9), а рішення про заснування приймається установчими зборами (п. 1 ч. 2 ст. 10).

[25] «Наступний закон скасовує попередній».

[26] Дата прийняття: 17 вересня 2008 р., № 514-VI.