Додаток12 .РЕКОМЕНДАЦІЇ ПРЕЗИДІЇ ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ«ПРО ПРАКТИКУ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА У РОЗГЛЯДІ СПРАВ, ЩО ВИНИКАЮТЬ З КОРПОРАТИВНИХ ВІДНОСИН »(витяги)

З метою однакового і правильного застосування норм матеріаль­ного і процесуального права у розгляді справ, що виникають з корпо­ративних відносин, президія Вищого господарського суду України вважає за необхідне дати такі рекомендації.

і. Підвідомчість і підсудність справ

У вирішенні питання про те, чи є спір таким, що виник з корпора­тивних правовідносин, та чи підлягає він вирішенню господарським судом, слід виходити з вимог пункту 4 частини першої статті 12 Госпо­дарського процесуального кодексу України (далі — ГПК).

1.1. Пункт 4 частини першої статті 12 ГПК передбачає такий склад сторін корпоративного спору: 1) учасник (акціонер, засновник) госпо­дарського товариства, в тому числі такий, що вибув, та товариство або 2) учасники (акціонери, засновники) господарського товариства у спорі між ними, пов'язаному із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням цього товариства.

До виключної компетенції господарських судів відносяться спра­ви у спорах між учасниками (акціонерами, засновниками) госпо­дарського товариства та господарським товариством, пов'язані з ре­алізацією та захистом корпоративних прав.

У вирішенні питання про належність спору до корпоративного гос­подарські суди повинні враховувати, що частиною другою статті 194 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) визначено таке: до особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять у сукуп­ності усі права, що ним посвідчуються. Внесення змін до реєстру влас­ників іменних цінних паперів у абзаці третьому частини першої статті 5 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особли­вості електронного обігу цінних паперів в Україні» визначено як умову реалізації прав, посвідчених акціями, а не як момент набуття корпоратив­них прав. Отже, особа вважається акціонером та відповідно суб'єктом корпоративних прав з моменту набуття права власності на акції.

До корпоративних спорів належать також спори за позовами учасників (акціонерів) господарських товариств про визнання недійсними правочинів, укладених товариством, якщо позивач обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав або інтересів.

Оскільки пунктом 4 частини першої статті 12 ГПК передбаче­но, що стороною корпоративного спору може бути також учасник, що вибув з товариства, спори про визнання недійсними рішень про вик­лючення учасника з товариства, а також спори, пов'язані з визначен­ням та стягненням вартості частки майна товариства, належної до сплати учаснику, який вийшов (вибув) з товариства, належать до кор­поративних і підлягають розгляду виключно господарськими судами.

Як випливає зі змісту пункту 1 частини четвертої статті 12 ПІК, до корпоративних спорів належать спори між учасниками (акціонерами) господарського товариства з приводу створення, при­пинення товариства та управління його діяльністю. Оскільки уста­новчі документи господарського товариства затверджуються під час створення товариства, подаються для державної реєстрації товарист­ва та в подальшому регулюють відносини з приводу управління гос­подарським товариством, спори за позовами учасників товариства про визнання недійсними установчихдокументів товариства або їх частини, змін до них належать до корпоративних і вирішуються гос­подарськими судами за місцезнаходженням відповідних господарсь­ких товариств.

Спори за позовами осіб, що не є учасниками (акціонерами) господарського товариства, до господарського товариства за своїм суб'єктним складом не належать до корпоративних. Зокрема, це сто­сується спорів:

про визнання недійсними рішень органів управління господарсь­ких товариств за позовами кредиторів, заставодержателів, орендарів майна або інших осіб, що не є учасниками (акціонерами) відповідних товариств;

про визнання недійсними установчих документів суб'єктів гос­подарювання, їх частини або змін до них за позовами органів держав­них реєстраторів державної податкової служби, або інших органів, що контролюють діяльність товариства;

Справи з відповідних спорів залежно від складу сторін розгляда­ються господарськими або загальними судами.

У визначенні підвідомчості спорів, що виникають з приводу створення, припинення, управління діяльністю інвестиційних фондів, господарським судам необхідно враховувати вид інвестиційного фон­ду та його організаційно-правову форму. Згідно із Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» корпоративні інвестиційні фонди створюються в організаційно-правовій формі акціонерного товариства. Тому спори, що виникають з корпоративних відносин у корпоративних інвес­тиційних фондах, є корпоративними у розумінні пункту 4 частини першої статті 12 ГПК і незалежно від складу сторін спору підлягають вирішенню господарським судом за місцезнаходженням корпоратив­ного інвестиційного фонду.

Оскільки діяльність, пов'язана з управлінням активами корпора­тивних інвестиційних фондів, провадиться компаніями з управління активами на підставі договору, укладеного з корпоративним фондом, спори, що виникають з такої діяльності, є договірними і не належать до корпоративних. Сторонами такого договору є юридичні особи: от­же, виходячи з приписів статті 1 та пункту 1 частини першої статті 12 ГПК, спори між ними, пов'язані з укладенням, зміною, розірванням, виконанням або визнанням недійсним договору про управління акти­вами корпоративного інвестиційного фонду, підлягають вирішенню у господарських судах. Підсудність таких спорів визначається за прави­лами статті 15 ГПК.

У вирішенні питання про підвідомчість спорів щодо внесення або визнання недійсними змін до реєстрів власників іменних цінних паперів, укладення, зміни, розірвання або визнання недійсними дого­ворів на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів за позова­ми акціонерів господарським судам необхідно враховувати, що відно­сини з обліку прав власності на цінні папери є такими, що пов'язані з реалізацією корпоративних прав. Відповідно до абзацу третього час­тини першої статті 5 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» права на участь в управлінні, одержання доходу тощо, які випливають з іменних цінних паперів (тобто посвідчуються цінними паперами), можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру влас­ників іменних цінних паперів. Обов'язок із забезпечення належного обліку власників іменних цінних паперів покладається на емітента. У частині першій статті 9 Закону України «Про Національну депози­тарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Ук­раїні» визначено, що емітент шляхом укладення відповідного догово­ру зобов'язаний доручити реєстратору ведення реєстру власників іменних цінних паперів, якщо кількість власників іменних цінних па­перів емітента перевищує кількість, визначену Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку як максимальну для організації самостійного ведення реєстру емітентом. Таким чином, шляхом укла­дення договору на ведення реєстру власників іменних цінних паперів емітент доручає реєстратору виконувати його обов'язки перед власни­ками цінних паперів. Відповідальність за належну організацію обліку власників іменних цінних паперів законодавство покладає на емітен­та: відповідно до абзацу другого частини першої статті 9 Закону Ук­раїни «Про Національну депозитарну систему та особливості елект­ронного обігу цінних паперів в Україні» доручення емітентом реєстра­тору вести реєстр власників іменних цінних паперів не знімає з емітента відповідальності за виконання зобов'язань, що випливають з угод щодо цінних паперів.

Таким чином, судам слід виходити з того, що спори за позовами акціонерів до реєстраторів, пов'язані з внесенням змін до реєстрів власників іменних цінних паперів, укладенням, зміною, розірванням, визнанням недійсними договорів на ведення реєстру власників імен­них цінних паперів, безпосередньо стосуються прав і обов'язків акціонерного товариства. Тому акціонерне товариство є учасником названих спорів. Враховуючи наведене, а також і те, що підстави таких позовів пов'язані з реалізацією акціонерами їх корпоративних прав та інтересів, зазначені спори є корпоративними і підлягають розгляду в господарських судах.

Судам необхідно в усіх випадках вирішувати питання про залучен­ня акціонерного товариства до участі у відповідних справах як відповідача або третьої особи залежно від змісту позовних вимог.

1.8. Спори між акціонерним товариством та реєстратором, пов'язані з укладенням, зміною, розірванням, виконанням або визнан­ням недійсними договорів на ведення реєстру власників іменних цінних паперів, а також спори між акціонерним товариством та депо­зитарієм, пов'язані з укладенням, зміною, розірванням, виконанням або визнанням недійсними договорів на обслуговування емісії цінних паперів, до корпоративних спорів не належать.

Спори між акціонерами та зберігачами, пов'язані з укладенням, зміною, розірванням, виконанням або визнанням недійсними дого­ворів про відкриття рахунку у цінних паперах, зазначених у статті 7

Закону України «ГІро Національну депозитарну систему та особли­вості електронного обігу цінних паперів в Україні», не належать до корпоративних і залежно від суб'єктного складу сторін підлягають вирішенню загальними або господарськими судами.

У тих випадках, коли позивач пред'являє до суб'єкта владних повноважень вимоги, що є похідними від інших вимог у корпоратив­ному спорі, справа підлягає розгляду в господарському суді. Такими, зокрема, є вимоги про скасування державної реєстрації змін до уста­новчих документів у справах про визнання недійсними рішень загаль­них зборів про внесення змін до установчих документів, вимоги про скасування реєстрації випуску акцій у справах про визнання недійсними рішень загальних зборів про збільшення статутного капіталу акціонерного товариства та інші.

Пункт 4 частини першої статті 12 ГПК не відносить до складу сторін корпоративного спору осіб, які мають право на набуття корпо­ративних прав шляхом вступу до господарського товариства або придбання акцій. Тому господарським судам слід виходити з того, що справи у спорах, пов'язаних із розподілом майна подружжя, вступом до господарських товариств спадкоємців, правонаступників, осіб, яким було відчужено частку у статутному капіталі господарських то­вариств тощо розглядаються залежно від суб'єктного складу сторін спору загальними або господарськими судами.

У визначенні підвідомчості справ зі спорів, пов'язаних з обігом акцій, господарським судам необхідно розрізняти правовідносини що­до акцій як речей та правовідносини з приводу реалізації корпоратив­них прав, посвідчених акціями. Хоча змістом акцій є посвідчені ними корпоративні права, однак відповідно до статті 177 ЦК України, цінні папери (в тому числі акції) є речами. Корпоративними є відносини, пов'язані з реалізацією корпоративних прав, посвідчених акціями. Відносини, пов'язані з обігом акцій, до корпоративних не належать.

З урахуванням наведеного, спори про визнання права власності на акції, укладення, розірвання, зміну, виконання а також визнання недійсними договорів купівлі-продажу акцій та спори щодо інших правочинів з акціями, крім спорів, пов'язаних з порушенням переваж­ного права на придбання акцій, не є такими, що виникають з корпора­тивних відносин і залежно від суб'єктного складу сторін підлягають розгляду господарськими або загальними судами.

Для розмежування трудових та корпоративних спорів у спра­вах, пов'язаних з рішеннями про обрання або звільнення, відкликання керівників та інших посадових осіб товариства, господарським судам слід враховувати підстави подання позову. Трудовим є спір, пов'яза­ний із застосуванням норм Кодексу законів про працю України та з порушенням права позивача на працю, підставою ж виникнення кор­поративного спору є порушення або оспорювання корпоративних прав учасників (акціонерів) господарських товариств, норм ЦК Ук­раїни, Господарського кодексу України (далі — ГК України), Закону України «Про господарські товариства», вимог установчих доку­ментів господарських товариств.

Недотримання вимог законодавства та установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів господарського товари­ства є порушенням прав учасників (акціонерів) на управління товари­ством, а не трудових прав керівника (інших посадових осіб) товарист­ва. Відповідно з позовом про визнання недійсними рішень загальних зборів з цих підстав вправі звертатися учасники (акціонери) госпо­дарського товариства. Тому спори про визнання недійсними рішень загальних зборів з підстав порушення порядку їх скликанням та про­ведення, в тому числі рішень про обрання, звільнення, відкликання тощо керівників та інших посадових осіб господарських товариств, належать до корпоративних спорів і підлягають вирішенню госпо­дарськими судами за місцезнаходження господарського товариства.

У випадку, коли в позовній заяві об'єднано вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів про обрання, звільнення, відкли­кання, поновлення на посаді тощо керівників чи інших посадових осіб товариства з підстав порушення норм ЦК України, ГК України, Зако­ну України «Про господарські товариства», інших норм цивільного та господарського законодавства, статуту товариства з вимогами скасу­вати наказ про призначення (звільнення, відкликання) керівника чи іншої посадової особи або розірвати трудовий контракт, укладений з керівником чи іншими посадовими особами товариства, господарсь­кий суд повинен на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК припинити провадження в частині вимог, які стосуються відповідного наказу або трудового контракту.

2. Спори, пов'язані з реалізацією і захистом корпоративних прав

2.1. Господарським судам у вирішенні спорів між акціонерами та акціонерним товариством необхідно враховувати, що відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України «Про Національну депози­тарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Ук­раїні» підтвердженням права власності на цінні папери у докумен­тарній формі є сертифікат, а на цінні папери, випущені у бездокумен- гарній формі, або знерухомлені (тобто переведені з документарної форми у бездокументарну), — виписка з рахунку у цінних паперах.

Сертифікати цінних паперів оформлюються на бланках суворої звітності. Відповідно до пунктів 14-17 Положення про порядок веден­ня реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого рішен­ням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.10.2006 р. № 1000 (далі — Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів), під час внесення до сис­теми реєстру записів про перехід права власності на іменні цінні папе­ри за наслідками цивільно-правових угод сертифікат цінних паперів на ім'я попереднього власника подається реєстратору і погашається.

Господарським судам необхідно мати на увазі, що виписка з реєстру власників іменних цінних паперів не є документом, який посвідчує пра­во власності на акції. Пунктом 24 розділу VII Положення про порядок ведення реєстру власників іменних цінних паперів передбачено надан­ня виписок з реєстру власників іменних цінних паперів на запит за­реєстрованих осіб. Водночас назване Положення не містить обмежень щодо підстав та кількості таких запитів та не передбачає механізмів ви­лучення і погашення виданих виписок при реєстрації переходу права власності на цінні папери. У зв'язку з цим після відчуження акцій у осо­би можуть зберігатися видані їй раніше виписки з реєстру власників іменних цінних паперів. Виписка з реєстру власників іменних цінних паперів про стан особового рахунку посвідчує факт реєстрації особи у системі реєстру та належності їй певної кількості акцій лише на дату видачі виписки, а не на дату звернення до суду.

Судам слід ураховувати також, що сертифікат цінних паперів є до­казом права власності на цінні папери за умови його дійсності. Поло­женням про порядок ведення реєстру власників іменних цінних па­перів передбачено недійсність сертифікату цінних паперів, раніше оформленого на ім'я власника цінних паперів, якого за рішенням (ви­роком) суду позбавлено права власності на цінні папери. Сертифікат, не наданий реєстроутримувачу разом з документом, що підтверджує рішення (вироку) суду, вважається недійсним, про що реєстроутриму- вачем здійснюється відповідний запис у журналі обліку сертифікатів іменних цінних паперів та повідомляється особа, на ім'я якої він був оформлений, і Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.З метою визначення дійсності сертифікату акцій, оформленого на ім'я фізичної особи, господарські суди на підставі пункту 24 розділу VIІ Положення про порядок ведення реєстру власників іменних цінних паперів повинні витребовуватн у реєстратора виписку з реєстру влас­ників іменних цінних паперів про стан особового рахунку позивача — власника іменних акцій на час вирішення спору у господарському суді, на час порушення прав позивача, внаслідок яких виник спір.

2.2. Відповідно до статті 1 ГПК підприємства, установи, ор­ганізації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної осо­би і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємниць­кої діяльності мають право звертатися до господарського суду захис­том своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Виходячи з цього, господарським судам у вирішенні спорів, що виникають з корпоративних відносин, слід з'ясовувати чи були по­рушені корпоративні права позивача внаслідок недотримання товари­ством норм законодавства або вимог установчих документів.

Законодавством не передбачено право акціонера звертатись до суду за захистом прав акціонерного товариства, крім випадків, коли він уповноважений на це відповідним акціонерним товариством, або якщо таке право надається йому статутом акціонерного товариства.

У Рішенні Конституційного Суду України № 18-рн/2004 від 1 грудня 2004 р. у справі № 1-10/2004 щодо офіційного тлумачення ок­ремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) зазначе­но, що «акціонер може захищати свої безпосередні права чи охороню- вані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх пору­шення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товари­ства. Порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів акціонерно­го товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, виз­начається законом».

Отже, суди у вирішенні спорів за позовами акціонерів про захист прав акціонерного товариства, в тому числі про визнання недійсними угод, укладених товариством, повинні досліджувати, чи уповноваже­ний акціонер на представництво інтересів акціонерного товариства. Відсутність такого уповноваження може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

У вирішенні корпоративних спорів господарським судам слід виходити з того, що особа стає носієм корпоративних прав з моменту набуття права власності на акції акціонерного товариства або вступу до інших господарських товариств. Тому рішення органів господарсь­кого товариства, прийняті до вступу позивача до складу учасників то­вариства або придбання ним акцій, не можуть бути визнані такими, що порушують права позивача, крім випадків, коли такими рішеннями затверджено локальні нормативні акти товариства (в тому числі внесе­но зміни до установчих документів). Відповідно у господарського суду відсутні підстави для визнання недійсними рішень органів господарсь­ких товариств, прийнятих до набуття позивачем корпоративних прав.

2.2.3. Недотримання вимог закону та установчих документів госпо­дарських товариств під час скликання і проведення їх загальних зборів є порушеннями права на участь у роботі цього органу. Цим правом відповідно до законодавства наділено лише учасників (акціонерів) гос­подарських товариств. Тому недотримання вимог закону та установ­чих документів господарських товариств під час скликання і проведен­ня загальних зборів не можуть визнаватися порушеннями прав тих по­зивачів, які не є учасниками (акціонерами) цього товариства.

Господарські суди мають враховувати, що закон виходить з пре­зумпції легітимності рішень органів управління господарського това­риства, тобто відповідні рішення вважаються такими, що відповідають законові, якщо судом не буде встановлено інше. У разі заявлення ви­мог про визнання рішень загальних зборів або інших органів дійсними такі вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини восьмої статті 41, частини першої статті 60 Закону України «Про господарські товариства» загальні збори учас­ників (акціонерів) акціонерних товариств, товариств з обмеженою або додатковою відповідальністю є правомочними, якщо на них присутні учасники (акціонери) або представники учасників (акціонерів), що во­лодіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів від загальної кіль­кості голосів. Зазначеними нормами не передбачається можливість встановлення у статутах цих товариств іншого кворуму. Тому у вирішенні питання про правомочність загальних зборів учасників (акціонерів) господарських товариств господарським судам слід вихо­дити з того, що незалежно від положень статуту товариства щодо квору­му загальних зборів вони є правомочними, якщо на них зареєстрували­ся учасники, які володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів від загальної кількості голосів.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України «Про господарські товариства» акціонери (їх представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються із зазначенням кількості го­лосів, яку має кожний учасник.

Реєстрація акціонерів (їх представників), які прибули для участі у загальних зборах, здійснюється згідно з реєстром акціонерів у день проведення загальних зборів реєстраційною (мандатною) комісією, призначеною виконавчим органом акціонерного товариства або акціонерами, які у сукупності володіють більше ніж 10% голосів і скликали загальні збори, або реєстратором на підставі укладеного з акціонерним товариством договору. Виходячи з цього, господарський суд може визначити правомочність загальних зборів акціонерів за да­ними протоколу реєстраційної (мандатної) комісії, в якому повинні бути відображені результати реєстрації акціонерів.

Судам необхідно мати на увазі, що відомості про відсутність квору­му та/або про порушення вимог законодавства під час реєстрації акціонерів, які прибули для участі у загальних зборах, можуть місти­тись у протоколі контролю за реєстрацією акціонерів, складеному представниками Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку або її територіальних управлінь відповідно до Положення про проведення контролю за реєстрацією акціонерів для участі у загальних зборах акціонерних товариств, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 23.12.1998 р. № 199. Відповідні документи є доказами, які підлягають оцінці судом відпо­відно до статті 43 ГПК.

У вирішенні питання про правомочність загальних зборів гос­подарським судам слід враховувати, що накладення арешту на акції означає обмеження права відчужувати акції, а не обмеження прав, посвідчених акціями. Арешт акцій не позбавляє їх власника можли­вості реалізації посвідчених акціями корпоративних прав і не призво­дить до зменшення загальної кількості акцій у статутному капіталі акціонерного товариства та, відповідно, загальної кількості голосів акціонерів. Тому у визначенні правомочності загальних зборів акціонерів у господарських судів відсутні підстави для неврахування голосів акціонерів, акції яких перебувають під арештом.

Участь акціонера у загальних зборах є його правом, а не обов'язком. У законі відсутні норми, які зобов'язували б акціонерів, у тому числі власників значних пакетів акцій, брати участь у загальних зборах акціонерів. Відповідно у господарського суду, незалежно від кількості акцій, якими володіє акціонер, відсутні підстави для прий­няття рішень про спонукання акціонера зареєструватися та взяти участь у загальних зборах акціонерів.

Стаття 159 ЦК України визначає перелік повноважень, що на­лежать до виключної компетенції загальних зборів акціонерів. Одно- часно у частині другій цієї статті передбачено, що до виключної ком­петенції загальних зборів статутом товариства і законом може бути віднесене вирішення й інших питань. Господарським судам слід вихо­дити з того, що коли законом, в тому числі статтею 41 Закону України «Про господарські товариства» та частиною другою статті 9 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», передбачено прийняття рішення з того чн іншого питання виключно загальними зборами, ці повноваження не можуть відповідно до статуту акціонерного товари­ства бути надані або делеговані іншим органам товариства.

Господарські суди також не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції загальних зборів, у тому числі про внесення змін до установчих документів господарських това­риств, включення особи до складу наглядової ради товариства тощо.

Відповідно до частини першої статті 156 та пункту 1 частини другої статті 159 ЦК України повноваження щодо внесення змін до статуту акціонерного товариства, у тому числі зміна розміру його ста­тутного капіталу, належить до виключної компетенції загальних зборів акціонерів. Тому після набрання чинності ЦК України положення час­тини четвертої статті 38 Закону України «Про господарські товарист­ва» щодо можливості приймати рішення про додатковий випуск акцій не більш як на 1 /3 розміру статутного капіталу виконавчим органом не повинні застосовуватись. Відтак у вирішенні спорів щодо пра­вомірності прийняття таких рішень виконавчими органами на підставі статуту акціонерного товариства господарським судам слід виходити з того, що з 1 січня 2004 року у відповідній частині статути акціонерних товариств суперечать ЦК України, а тому у вирішенні спорів не по­винні братися до уваги.

ЦК України змінено коло питань, рішення з яких приймають­ся кваліфікованою більшістю голосів акціонерів. Згідно з частиною четвертою статті 159 ЦК України рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів акціонерів, які бе­руть участь у зборах, тільки з питань внесення змін до статуту това­риства та ліквідації товариства. З інших питань рішення прийма­ються простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.

Тому, вирішуючи спори про визнання недійсними рішень загаль­них зборів, господарські суди не повинні застосовувати положення пунктів «б» і «в» статті 42 Закону України «Про господарські товари­ства» як такі, що суперечать зазначеним нормам ЦК України.

Під час вирішення спорів про визнання недійсними рішень загальних зборів недійсними суду слід з'ясовувати, чи відповідає ос­порюване рішення вимогам чинного законодавства та/або компе­тенції органу, що прийняв це рішення, чи були загальні збори право­мочними, чи було дотримано визначеного законом порядку скликан­ня і проведення загальних зборів. Зокрема, підставами недійсності рівіень загальних зборів є такі:

а)    рішення загальних зборів не відповідає нормам чинного законо­давства;

б)    рішення прийнято неправомочними загальними зборами або правомочність загальних зборів встановити неможливо;

в)    рішення з питання, яке відповідно до закону вирішується біль­шістю у 3/4 голосів присутніх на загальних зборах акціонерів, було прийнято простою більшістю голосів;

г)    рішення прийнято з питання, не включеного до порядку денно­го загальних зборів;

д)    рішення з питань зміни розміру статутного капіталу акціонер­них товариств прийнято з порушенням обов'язку з надання акціоне­рам у встановленому законом порядку інформації, передбаченої стат­тею 40 Закону України «Про господарські товариства», або акціоне­рам було надано недостовірну чи неповну інформацію;

е)    рішення прийнято загальними зборами акціонерів, під час скли­кання і проведення яких не було дотримано вимог законодавства або статуту акціонерного товариства, якщо це призвело до істотного Підстави, зазначені у пунктах б) — е), пов'язані з порушенням прав акціонерів на управління акціонерним товариством. Тому в разі по­дання позову про визнання недійсними рішень загальних зборів з цих підстав позивачами, які не належать до числа учасників (акціонерів) відповідних господарських товариств, суд на підставі статті 1 ГПК по­винен відмовити у задоволенні позову, порушення прав позивача;

є) відсутність протоколу загальних зборів, підписаного відповідно до частини дев'ятої статті 41 Закону України «Про господарські това­риства» головою і секретарем зборів.

Суди повинні мати на увазі, що відсутність реєстру акціонерів під час проведення загальних зборів акціонерів робить неможливим вста­новлення правомочності загальних зборів і тому є підставою для визнан­ня недійсними прийнятих цими зборами рішень незалежно від виду акціонерного товариства (відкрите чи закрите акціонерне товариство).

Разом з тим суд може відмовити в позові про визнання рішень за­гальних зборів акціонерів недійсними за умови наявності належних доказів участі у загальних зборах усіх акціонерів, зокрема, якщо з про­токолу загальних зборів акціонерів вбачається, що у зборах брали участь акціонери, які володіють 100 відсотками голосів та підписали протокол як голова та секретар зборів.

Під час розгляду справ зі спорів про визнання недійсними рішень зборів акціонерів з підстав недотримання вимог закону чи ста­туту акціонерного товариства щодо повідомлення акціонерів про скликання загальних зборів господарським судам слід враховувати, що передбачений частиною першою статті 43 Закону України «Про господарські товариства» обов'язок опублікувати загальне повідом­лення про скликання загальних зборів в одному із офіційних друкова­них видань Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України чи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку встановлений законом для інформування власників акцій, які ще не зареєстровані в системі реєстру власників іменних цінних паперів акціонерного това­риства, а також тих осіб, які до проведення загальних зборів можуть придбати акції і зареєструватися у реєстрі власників іменних цінних паперів акціонерного товариства про скликання загальних зборів. Акціонери, зареєстровані у реєстрі власників іменних цінних паперів, повідомляються про скликання загальних зборів шляхом надсилання їм персональних повідомлень.

Тому публікація загального повідомлення про скликання загаль­них зборів не свідчить про те, що зареєстрований у реєстрі власників іменних цінних паперів акціонер був повідомлений про скликання за­гальних зборів, а відсутність або порушення строків публікації загаль­ного повідомлення не може вважатися порушенням порядку повідом­лення тих акціонерів, щодо яких судом встановлено факт його належ­ного персонального повідомлення про скликання цих загальних зборів.

Порядок скликання загальних зборів учасників товариств з обме­женою або додатковою відповідальністю регулюється приписамичас- тини п'ятої статті 61 Закону України «Про господарські товариства» та установчими документами цих товариств. Положення статті 43 За­кону України «Про господарські товариства», в тому числі щодо публікації повідомлення про скликання зборів учасників у засобах масової інформації, не поширюються на відносини, пов'язані із скли­канням зборів учасників товариств з обмеженою або додатковою відповідальністю.

Якщо під час розгляду справи судом буде встановлено, що до­пущені акціонерним товариством порушення порядку персонального повідомлення акціонера не призвели до неможливості його участі у загальних зборах, а також у разі встановлення судом факту присут­ності акціонера на загальних зборах, зазначені порушення не є підста­вами для визнання рішень загальних зборів акціонерів недійсними.

Зокрема, якщо статутом товариства передбачено, що акціонери повідомляються персонально рекомендованим листом, то інформу­вання акціонера шляхом надіслання йому простого листа не може бу­ти достатньою підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів за наявності доказів отримання акціонером відповідного повідомлення.

Якщо судом встановлено, що позивач — учасник (акціонер) господарського товариства не повідомив товариство або реєстратора про зміну свого місця проживання (місцезнаходження), посилання по­зивача на неповідомлення його про скликання загальних зборів не мо­же бути підставою для визнання рішень загальних зборів недійсними.

Господарським судам у вирішенні спорів зі справ про визнання недійсними рішень загальних зборів за позовами акціонерів, яких не було повідомлено про проведення загальних зборів, необхідно давати оцінку всіх обставин справи в їх сукупності та з'ясовувати, чи порушує оспорюване рішення права та охоронювані законом інтереси позивача.

Позивачеві не може бути відмовлено у задоволенні відповідних вимог тільки з мотивів недостатності його голосів для зміни резуль­татів голосування з прийнятих загальними зборами акціонерів рішень, оскільки вплив акціонера на прийняття загальними зборами рішень не вичерпується лише голосуванням.

З урахуванням вимог частини третьої статті 92 ЦК України недійсність рішення загальних зборів про обрання керівника госпо­дарського товариства не є підставою для визнання недійсними право- чинів, вчинених цим керівником від імені товариства.

Розглядаючи справи про визнання недійсними правочинів, вчинених керівником товариства з перевищенням повноважень, гос­подарським судам необхідно виходити з положень частини третьої статті 92 ЦК України, якою передбачено, що у відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа до­веде, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Господарським судам у вирішенні спорів про визнання недійсними рішень наглядової ради акціонерного товариства слід ви­ходити з того, що до порядку скликання засідань наглядової ради акціонерного товариства не можуть бути застосовані за аналогією норми, які визначають порядок скликання загальних зборів, оскільки склад та функції відповідних органів є настільки різними, що це вик­лючає можливість застосування аналогії закону.

Підставами визнання недійсними рішень наглядової ради можуть бути такі порушення порядку скликання та проведення засідання ра­ди, які мали наслідком неправомочність засідання наглядової ради.

Господарським процесуальним законодавством не передбаче­но можливості звернення до господарського суду зі скаргою на дії або бездіяльність органів управління господарських товариств. Натомість особа, чиї права порушені діями або бездіяльністю органу управління господарського товариства, не позбавлена права на звернення до суду з позовом про зобов'язання господарського товариства вчинити певні дії або утриматись від вчинення певних дій.

Під час вирішення спорів, пов'язаних з реалізацією права учасників (акціонерів) господарських товариств на інформацію, гос­подарським судам слід враховувати, що відповідно до абзацу першого частини третьої статті 5 Закону України «Про Національну депози­тарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Ук­раїні» права на участь в управлінні, одержання доходу та інші, які випливають з іменних цінних паперів, можуть бути реалізовані з мо­менту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів. Відповідно право на отримання інформації про діяльність товариства може бути реалізовано акціонером лише з моменту внесення запису про особу до реєстру власників іменних цінних паперів.

Обсяг відомостеіі, надання яких вправі вимагати учасник (акціонер) господарського товариства, визначено статтями 10, 48 Закону України «Про господарські товариства». Відповідно до пункту «г» частини пер­шої статті 10 Закону України «Про господарські товариства» на вимо­гу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про свою діяльність, протоколи зборів. Стаття 48 Закону України «Про господарські товариства» встановлює право акціонерів на ознайомлення з протоколами засідань правління. Установчими документами господарських товариств може бути пе­редбачено й інші відомості, які надаються господарським товариством на вимогу учасника (акціонера).

Отже, господарське товариство, якщо його установчими докумен­тами не передбачено інше, зобов'язане надавати на вимогу учасника (акціонера) лише річні баланси, документи річної звітності товарист­ва, протоколи загальних зборів, а також надавати йому для ознайом­лення книгу протоколів засідань правління.

Закон не встановлює обмежень щодо періоду часу, за який учасник товариства має право отримувати інформацію.

Розглядаючи справи зі спорів про стягнення сум дивідендів, господарські суди повинні виходити з того, що відповідно до пункту «д» частини 5 та частини 6 статті 41 Закону України «Про господарські товариства» затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів) належить до виключної компетенції за­гальних зборів. Суд вправі прийняти рішення про стягнення дивідендів лише за наявності рішення загальних зборів акціонерного товариства про спрямування прибутку на виплату дивідендів, виходячи з якого визначається розмір належних акціонеру-позивачу дивідендів, строки га порядок їх виплати.

Прийняття господарським судом рішення стосовно спрямування прибутку (частини прибутку) товариства на виплату дивідендів вихо­дить за межі компетенції господарського суду.

Право на отримання частини прибутку акціонерного товари­ства належить кожному власнику акцій цього товариства. Законодав­ством переважне право на отримання частини прибутку надано лише власникам привілейованих акцій (частина сьома статті 6 Закону Ук­раїни «Про цінні папери і фондовий ринок»). Усі власники простих акцій мають рівні права на отримання дивідендів, якщо загальними зборами акціонерів прийнято рішення про спрямування прибутку (частини прибутку) на їх виплату. При цьому прибуток (частина при­бутку) розподіляється між усіма акціонерами пропорційно кількості належних їм акцій. Відтак рішення загальних зборів про нарахування і виплату дивідендів лише одному або частині акціонерів, які не є власниками привілейованих акцій, є таким, що порушує права інших акціонерів на отримання частини прибутку товариства.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» рішення про передачу ведення реєстру власників іменних цінних паперів приймається виключно на загаль­них зборах акціонерів. У випадках, передбачених абзацом третім час­тини другої статті 9 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» та пунктом 2 розділу І і пунктом 4 розділу IX Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, рішення про пе­редачу реєстру власників іменних цінних паперів реєстратору може бути прийнято виконавчим органом акціонерного товариства за по­годженням з наглядовою радою.

У зв'язку з цим господарським судам необхідно враховувати, що прийняття рішення про витребування у реєстратора реєстру влас­ників іменних цінних паперів та документів системи реєстру для пе­редачі їх іншому реєстратору за відсутності відповідного рішення за­гальних зборів або виконавчого органу акціонерного товариства вихо­дить за межі компетенції суду. Відповідний позов підлягає задоволенню лише у разі невиконання відповідного рішення загаль­них зборів або виконавчого органу товариства.

3. Спори, пов'язані з набуттям, передачею та припиненням корпоративних прав

3.1. Господарським судам у вирішенні спорів, пов'язаних з набут­тям, передачею та припиненням корпоративних прав, слід враховува­ти, що норми, які визначають правовий статус акціонера, є спеціаль­ними стосовно норм, які визначають правовий статус учасника госпо­дарського товариства. Тому у господарських судів немає підстав для застосування норм, що визначають порядок вступу особи до складу учасників господарського товариства, виходу та виключення учасни­ка з господарського товариства до відносин, пов'язаних з набуттям, передачею та припиненням корпоративних прав щодо акціонерного товариства. Отже, у господарських судів немає підстав для задоволен­ня позовних вимог про вихід або виключення позивача-акціонера з акціонерного товариства та виділення йому частки майна товариства (крім випадку ліквідації товариства).

[...]

3.8. Розглядаючи справи у спорах, пов'язаних із стягненням на ко­ристь учасника товариства, що вибув, частки майна товариства, госпо­дарські суди повинні враховувати, що законом не передбачено права акціонерів на вихід з акціонерного товариства з виплатою акціонерові вартості частки майна товариства, пропорційній розміру його частки у статутному капіталі акціонерного товариства. Відповідно до части­ни першої статті 6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ри­нок» акція є іменним цінним папером, який посвідчує право на отри­мання частини майна акціонерного товариства лише у разі його ліквідації. Оскільки акція є об'єктом цивільного обороту, її власник вправі реалізувати свої корпоративні майнові права шляхом відчу­ження належних йому акцій.

[...]

Господарським судам слід враховувати, що законодавством не пе­редбачено можливості виключення вкладників з командитних това­риств та акціонерів з акціонерних товариств.

Участь акціонера в акціонерному товаристві та його корпоративні права ґрунтуються на належності йому акцій цього товариства на праві власності. Відповідно до статті 41 Конституції України право приват­ної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, з підстав і в порядку, встановлених законом.

Частина третя статті 81 ГК України передбачає переважне пра­во акціонерів закритого акціонерного товариства на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства. Господарські суди, застосовуючи цю норму у вирішенні спорів, повинні враховувати, що переважне право поширюється лише на випадки продажу акцій закри­того акціонерного товариства, але не на інші випадки їх відчуження.

У разі примусової реалізації акцій їх продавцем виступає не акціонер, а уповноважений на це державний орган (посадова особа). Порядок такої реалізації регулюється Законом України «Про вико­навче провадження».

Оскільки акції, розміщені акціонерним товариством, не є йо­го майном, акціонери закритого акціонерного товариства не є співвласниками майна товариства і між ними відсутні відносини спільної часткової власності. Тому у господарських судів відсутні підстави для застосування частини четвертої статті 362 ЦК України у вирішенні спорів, пов'язаних із захистом переважного права на прид­бання акцій закритого акціонерного товариства, що продаються.

Проте вміщений у статті 16 ЦК України перелік способів захисту цивільних прав не є вичерпним. На вимогу позивача суд може застосо­вувати й інші, ніж передбачені цією статтею, способи захисту прав, як­що вони не суперечать законодавству і не порушують права інших осіб.

Оскільки переважним правом на придбання акцій, що продаються, наділено усі акціонерів закритого акціонерного товариства, господарсь­кий суд під час вирішення спору, пов'язаного з порушенням переважно­го права акціонерів закритих акціонерних товариств, повинен залучати до участі у справі усіх акціонерів закритого акціонерного товариства.

У вирішенні таких спорів господарським судам необхідно врахову­вати положення статуту закритого акціонерного товариства, які виз­начають порядок реалізації акціонерами товариства переважного пра­ва на придбання акцій, що продаються. У разі відсутності у статуті то­вариства таких положень господарський суд задовольняє заявлені вимоги акціонерів про переведення на них прав покупців акцій про­порційно кількості акцій, якими вони володіють.

4. Спори, пов'язані з визнання установчих документів господарських товариств повністю або частково недійсними

4.1. Вирішуючи спори про визнання недійсними установчих доку­ментів господарських товариств, господарські суди повинні виходити з того, що затвердження установчого документа є необхідною дією у про­цесі створення господарського товариства. Тому для визначення підстав визнання установчих документів недійсними господарським судам слід керуватись пунктом 2 частини першої статті 110 ЦК України.

З урахуванням положень цієї норми, підставами прийняття рішен­ня про визнання недійсними установчих документів господарського товариства є порушення закону, які не можуть бути усунуті.

Такою підставою може бути відсутність в установчих документах тих відомостей, які згідно із законом повинні обов'язково в них міститися. Даними відомостями відповідно до статей 88, 120, 134, 143, 151, 154 ЦК України, статей 57, 82 ГК України, статей 4, 37, 51, 65, 67, 76 Закону України «Про господарські товариства» є відомості про вид товарист­ва, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, най­менування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статут­ного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства, а також:

— для акціонерних товариств — види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зо­бов'язань по викупу акцій, строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками календарного року.

[...]

Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України «Про гос­подарські товариства» відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для відмови у державнії! реєстрації товариства. Тому якщо за наслідками розгляду справи встановлено, що на момент державної реєстрації господарського товариства його установчі доку­менти не містили цих відомостей і не були приведені у відповідність із законом, господарський суд має підстави, керуючись положенням абза­цу другого частини другої статті 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», визнати установчі документи та запис про державну реєстрацію господарського товариства недійсними.

За наявності наміру сторін і реальної можливості приведення ус­тановчих документів товариства у відповідність з вимогами закону гос­подарським судам рекомендується з метою недопущення припинення товариств, які здійснюють господарську діяльність, надавати сторонам можливість привести установчі документи у відповідність до закону.

Якщо до прийняття судом рішення про визнання установчих доку­ментів недійсними, їх було приведено у відповідність до закону, у су­ду немає підстав для прийняття рішення про визнання відповідних установчих документів недійсними.

Стаття 1 ГПК надає підприємствам, установам, організаціям та громадянам-підприємцям право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних за­коном інтересів. Тому якщо за наслідками розгляду справи госпо­дарським судом не встановлено порушення прав або охоронюваних законом інтересів позивача у зв'язку з невідповідністю змісту уста­новчих документів закону або недотриманням закону під час їх прий­няття, суд не має підстав для прийняття рішення про визнання уста­новчих документів товариства або їх окремих положень недійсними.

Визнання недійсними установчих документів господарського товариства відповідно до пункту 2 частини першої статті 110 ЦК Ук­раїни є підставою для ліквідації товариства. Таке рішення створює правові наслідки не лише для учасників спору, а й для усіх осіб, що пе­ребувають з товариством у господарських, цивільних, трудових та інших правовідносинах. Виходячи з цього, господарським судам реко­мендується у вирішенні спорів про визнання недійсними установчих документів господарського товариства у зв'язку з неправомірністю участі одного із засновників (учасників) товариства в його створенні, визнавати недійсними тільки положення установчих документів про участь відповідного засновника (учасника), якщо з обставин справи можна зробити висновок, що товариство могло бути створене і без участі цього засновника (учасника).

Вирішуючи спори про визнання недійсними установчих доку­ментів господарських товариств, господарським судам слід виходити з того, що статут є локальним нормативним актом, а не правочином, то­му до нього не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину.

Господарським судам необхідно враховувати, що стаття 82 ГК України, статті 143, 151, 154 ЦК України, а також статті 4 Закону Ук­раїни «Про господарські товариства» (зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 27.04.2007 р. № 997-У), визначають установчим документом акціонерних товариств, товариств з обмеже­ною та з додатковою відповідальністю виключно статут товариства. Відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень ГК України до госпо­дарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями ГК України зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями. Аналогічні правила містить пункт 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України. Отже, виз­нання недійсним установчого договору акціонерного товариства, то­вариства з обмеженою чи з додатковою відповідальністю, створеного до набрання чинності ГК України та ЦК України, не є підставою ска­сування державної реєстрації товариства або визнання недійсним за­пису про державну реєстрацію товариства.

Якщо після державної реєстрації господарського товариства у зв'язку із внесенням змін до відповідних законів доповнено перелік відомостей, які повинні міститися в установчих документах, останні підлягають приведенню у відповідність до нових вимог закону, якщо такий обов'язок зазначено у законі.

У судовому рішенні про визнання недійсними окремих поло­жень установчих документів повинно вказуватись, яким саме поло­женням закону суперечать ці положення, та які права позивача ними порушуються або оспорюються.

Саме лише визнання недійсними установчих документів та за­пису про державну реєстрацію господарського товариства не є підста­вою визнання недійсними правочинів, вчинених товариством, оскільки на час їх вчинення товариство було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, користувало­ся правами юридичної особи, мало цивільну правоздатність та дієздатність.

Розгляд справи про визнання недійсним установчого (заснов­ницького) договору або його частини без залучення як відповідачів засновників товариства є порушенням процесуального законодавства, оскільки засновники товариства як сторони установчого (заснов­ницького) договору є особами, що виступають відповідачами у таких справах.

Статут господарського товариства є актом «іншого суб'єкта» (у ро­зумінні частини другої статті 20 ГК України. Відповідачем у справі про визнання недійсним статуту, його частини або змін до нього є госпо­дарське товариство, а не його учасники. Тому залучення господарсь­ким судом до участі у справі про визнання недійсним статуту госпо­дарського товариства учасників цього товариства не є обов'язковим.

5. Застосування деяких норм процесуального права у розгляді справи, що виникають з корпоративних відносин

Якщо позивач — учасник (акціонер) господарського товарист­ва звертається до господарського суду з позовними вимогами про виз­нання недійсним рішення загальних зборів, яке вже було у судовому порядку визнано недійсними за позовом іншого учасника (акціонера) цього товариства, господарському суду слід припинити провадження на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Оскільки вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносин, законом віднесено до компетенції господарських судів, то у разі скасування Верховним Судом України рішень загальних судів першої та апеляційної інстанцій з корпоративного спору і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції матеріали справи повинна направлятись до відповідного місцевого господарського суду.

У випадку скасування ухвали місцевого загального суду, якою корпоративний спір залишено без розгляду, справа повинна спрямо­вуватись до місцевого загального суду, оскільки провадження у справі, порушеній загальним судом, ще не закінчено.

Законом України «ГІро внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань привати­зації та з корпоративних спорів» від 15.12.2006 р. № 483-V вирішення корпоративних спорів віднесено до підвідомчості господарських судів. Отже, судові акти загальних судів зі справ у корпоративних спорах за нововиявленими обставинами переглядаються господарсь­кими судами.

У господарських судів відсутні підстави для залучення акціонерних товариств до участі у спорах, пов'язаних з обігом акцій, оскільки права, що посвідчуються акціями, та обов'язки акціонерного товариства, які їм кореспондують, не є такими, що пов'язані з особою акціонера, і зміна власника акції не пов'язана із зміною обов'язків акціонерного товариства перед акціонерами та умов їх виконання.

Учасниками судового процесу у спорах про визнання недійсними рішень загальних зборів господарських товариств з підстав недотримання вимог закону та/або установчих документів під час їх скликання та проведення є учасник (учасники) або акціонер (акціонери), права яких на участь у загальних зборах було порушено, та господарське товариство.

Оскільки результат вирішення спору залежить лише від встанов­лення судом наявності та ступені порушень прав позпвача (позивачів) під час скликання та проведення загальних зборів, залучення інших учасників (акціонерів) товариства або осіб, з якими на підставі спірних рішень товариство вступило у правовідносини, не вимагається.

5.7. У вирішенні питання про вжиття заходів до забезпечення по­зову господарським судам необхідно дотримуватись визначених ГГІК підстав та умов забезпечення позову. Господарські суди повинні вра­ховувати, що у спорах за позовами про визнання недійсними рішень загальних зборів та про визнання недійсними договорів купівлі-про- дажу акцій у господарського суду немає підстав для вжиття такого за­ходу до забезпечення позову, як заборона господарському товариству проводити загальні збори, оскільки цей захід не пов'язаний з предме­том спору.

Слід ураховувати, що суд вправі забороняти вчиняти певні дії лише товариству як юридичній особі, а не його органам. Стаття 67 ГПК не передбачає такого заходу забезпечення позову, як заборона органам юридичної особи вчиняти певні дії. Тому господарські суди не вправі забороняти голові правління виконувати його посадові обов'язки і вчиняти дії від імені товариства.

Не допускається забезпечення позову шляхом винесення ух­вал, які фактично містять рішення у справі, яку ще не вирішено, нап­риклад, про зобов'язання відповідача та інших осіб не чинити переш­код керівнику (іншим посадовим особам) у вчиненні будь-яких дій від імені товариства для забезпечення позову про визнання недійсними рішення про звільнення, відкликання тощо вказаних посадових осіб.

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення по­зову господарським судам слід також враховувати, що цими заходами не повинна блокуватися господарська діяльність товариства, порушу­ватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовува­тися обмеження, не пов'язані з предметом спору. Зокрема, не допус­кається винесення ухвал про:

— накладення арешту на все майно підприємства. Якщо у госпо­дарського суду є підстави вважати, що діями виконавчого або іншого органу, рішення про обрання якого оспорюється, може бути погірше­но фінансовий стан господарського товариства або доведено його до стійкої неплатоспроможності, суд вправі забезпечити позов шляхом заборонивідчуження основних засобів, нерухомого майна та іншого визначеного майна товариства, чітко визначивши в ухвалі про забез­печення позову перелік майна, відчуження якого забороняється;

заборону проводити реєстрацію акціонерів для участі у загаль­них зборах;

заборону реєстратору надавати акціонерному товариству або акціонерам реєстр акціонерів для реєстрації акціонерів (їх представ­ників), що прибули для участі у загальних зборах;

заборону акціонеру реєструватися для участі в загальних зборах або зобов'язання акціонера з'явитись та зареєструватись для участі у загальних зборах;

заборону акціонерам, в тому числі органам управління держав­ним майном, видавати довіреності на представництво їх інтересів на загальних зборах акціонерів.

В ухвалі про забезпечення позову господарський суд повинен чітко визначити, внесення яких саме змін до реєстру власників імен­них цінних паперів забороняється до вирішення судом спору. Заборо­на реєстроутримувачу вносити будь-які зміни до системи реєстру власників іменних цінних паперів може порушувати права тих акціонерів товариства, які не є учасниками спору.

Господарські суди не повинні виносити ухвали про забезпе­чення позову шляхом вилучати у реєстратора реєстру власників імен­них цінних паперів та документів системи реєстру власників іменних цінних паперів для передачі їх іншому реєстратору.

До компетенції господарських судів не належить винесення у порядку забезпечення позову ухвал про заборону Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку, її територіальним управлінням або уповноваженим особам виконувати покладені на них відповідно до законодавства завдання, зокрема:

проводити перевірки діяльності емітентів та професійних учас­ників ринку цінних паперів на ринку цінних паперів;

отримувати від учасників ринку цінних паперів інформацію та документи щодо їх діяльності на ринку цінних паперів;

розглядати справи про правопорушення на ринку цінних паперів;

приймати рішення (постанови) про застосування санкцій до учасників ринку цінних паперів.

Розглядаючи справи про визнання недійсним рішення загаль­них зборів про збільшення статутного капіталу шляхом додаткового випуску акцій, суд повинен незалежно від клопотання позивача вжи­вати усіх заходів до попередження введення в обіг акцій додаткового випуску, рішення загальних зборів акціонерів про розміщення яких ос­каржується, оскільки вилучення з обігу випуску акцій на виконання рішення суду про задоволення позову є ускладненим. Зокрема, госпо­дарським судам рекомендується виносити ухвали про заборону до вирішення спору органам Державної комісії з цінних паперів та фон­дового ринку здійснювати реєстрацію додаткового випуску акцій, а у випадках, коли такий випуск у бездокументарній формі вже зареєстро­вано, але акції ще не розміщено — забороняти депозитарію виконувати операції із зарахування акцій нового випуску на рахунки зберігачів.

Порядок подання касаційної скарги (внесення касаційного по­дання) на рішення загальних судів з корпоративних спорів до Вищо­го господарського суду визначається нормами ГПК. Тому касаційні скарги (касаційні подання) на рішення загальних судів у корпоратив­них спорах подаються (вносяться) через відповідний загальний суд, який у 5-денний термін повинен надіслати скаргу (подання) до Вищо­го господарського суду України. Якщо касаційну скаргу (подання) до Вищого господарського суду України надіслано інакше, ніж через місцевий або апеляційний суд, що прийняв оскаржуване рішення, скарга (подання) підлягає поверненню на підставі пункту 2 частини першої статті 111-3 ГПК.

Справи у корпоративних спорах, у тому числі й ті, що були пе­редані із загальних судів до господарських, після їх розгляду підляга­ють зберіганню в місцевих господарських судах за місцезнаходжен­ням господарського товариства.

6. Договірне регулювання і застосування іноземного права у корпоративних відносинах та у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин

6.1. Діяльність акціонерного товариства, зареєстрованого в Україні як юридичної особи, відносини між акціонерним товариством і акціонерами, а також між акціонерами акціонерного товариства з при­воду діяльності останнього регулюються виключно законами та інши­ми нормативно-правовими актами Україно.

В разі укладення акціонерами — іноземними юридичними або фізичними особами — угоди (правочину) про підпорядкування відно­син між акціонерами, а також між акціонерами і акціонерним товари­ством з приводу діяльності товариства, іноземному праву, такий пра- вочин є нікчемним.

Відносини між засновниками (учасниками) господарського това­риства з приводу його створення, формування його органів, визначен­ня компетенції цих органів, процедури скликання загальних зборів та визначення порядку прийняття рішень на зборах регулюються поло­женнями ЦК України (та Закону України «Про господарські товари­ства». За своїм змістом ці норми є імперативними, а їх недотримання порушує публічний порядок.

Господарські суди, вирішуючи спори між акціонерами з питань корпоративного управління, повинні враховувати, що укладені між акціонерами — іноземними юридичними або фізичними особами уго­ди (правочини) про підпорядкування питань корпоративного уп­равління іноземному праву порушує публічний порядок і згідно із статтею 228 ЦК України є нікчемними.

Учасники господарських товариств незалежно від суб'єктного скла­ду акціонерів не вправі також підпорядковувати розгляд корпоратив­них спорів, пов'язаних з діяльністю господарських товариств, які за­реєстровано в Україні, зокрема, таких, що випливають з корпоративно­го управління, міжнародним комерційним арбітражним судам.

Згідно з частиною другою статті 215 ЦК України визнання су­дом недійсним правочину, нікчемність якого встановлена законом, не вимагається. Такий недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Виходячи з наведеного, угода (гіравочин) щодо підпорядкування відносин з корпоративного управління господарського товариства, за­реєстрованого в Україні, нормам іноземного права, є нікчемною і не підлягає примусовому виконанню. Така угода не може бути виконана примусово, в тому числі на підставі рішення міжнародного комерційно­го арбітражного суду як така, що порушує публічний порядок.

У вирішенні корпоративних спорів господарські суди мають виходити з того, що відносини між акціонерами, а також між акціоне­рами і акціонерним товариством з приводу управління товариством регулюються законами України, іншими нормативно-правовими ак­тами України та статутом товариства.

Питання корпоративного управління можуть бути врегульовані угодою, укладеною між акціонерами, тільки у випадках, прямо перед­бачених актами законодавства України.

В разі укладення таких угод з питань, які віднесено до врегулюван­ня законом або статутом товариства, ці угоди можуть бути визнані су­дом недійсними.

Зокрема, можуть бути визнані недійсними угоди між акціонерами товариства, зареєстрованого в Україні, про встановлення особливого порядку голосування на загальних зборах, який передбачає обов'язок одного або декількох акціонерів голосувати певним чином, обов'язок усіх акціонерів брати участь і голосувати на загальних зборах тощо.

Аналогічно господарським судам слід кваліфікувати угоди акціонерів про особливий порядок прийняття рішення та голосуван­ня в інших органах товариства (правління, рада директорів, спосте­режна рада).

Так, можуть бути визнані недійсними угоди (правочини) між акціонерами товариства щодо обов'язків членів органів товариства (правління, ради директорів, спостережної ради) про особливий поря­док голосування на засіданнях відповідного органу, про обов'язок акціонерів забезпечити явку й голосування членів відповідних ор­ганів товариства певним чином.

З цих же підстав можуть бути визнані недійсними угоди (правочи­ни) між акціонерами товариства про особливий порядок формування виконавчого органу товариства (в тому числі одноосібного), а також спостережної ради.

В оцінці подібних угод (правочинів), укладених акціонерами, гос­подарські суди повинні враховувати, що: порядок формування ор­ганів господарського товариства визначено статтями 159-161 ЦК Ук­раїни, статтями 41, 46-49 Закону України «Про господарські товари­ства»; порядок голосування на загальних зборах товариства визначено статтями 98, 159 ЦК України і статтею 44 Закону України «Про господарські товариства» тощо. Наведені норми є імперативни­ми. Акціонери своїми угодами не вправі визначати інші правила, ніж ті, що наведені у цих нормах.

Акціонери товариства не можуть своєю угодою встановити інші правила, ніж передбачені імперативними нормами, зокрема, по­ложення конкурентного законодавства. Правочини між акціонерами товариства, спрямовані на обмеження або усунення економічної кон­куренції на товарних та інших ринках України, є нікчемними.

Акціонери товариства, зареєстрованого в Україні, не вправі своєю угодою (правочином) підпорядковувати іноземному праву умови недійсності правочину (підстави, порядок, наслідки) з питань корпоративного управління, вчиненого як акціонерами з товарист­вом, так і між акціонерами, оскільки норми щодо недійсності право­чинів в Україні є імперативними.

Голова Вищого господарського

суду України С. Демченко