ЛІКВІДАЦІЯ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА

1. Регламентації порядку здійснення ліквідації акціонерного то­вариства та розподілу його майна між кредиторами та акціонерами присвячені ст.ст. 88-89 Закону. їх положення регулюють лише доб­ровільну ліквідацію платоспроможного акціонерного товариства; згідно з ч. З ст. 110 ЦКУ, якіцо вартість майна юридичної особи є не­достатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому законом про відновлення пла­тоспроможності або визнання банкрутом.

Ліквідація акціонерного товариства є однією з форм його припи­нення, але, на відміну від розглянутих процедур, вона не пов'язана із правонаступництвом щодо прав і обов'язків товариства, що припи­няється, майно якого підлягає розподілу серед кредиторів і акціонерів. Відповідно до ч. 1 ст. 88 Закону, добровільна ліквідація акціонерного товариства здійснюється за рішенням загальних зборів, у тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який товариство створювалося, або після досягнення мети, з якою воно створювалося, у порядку, передба­ченому ЦКУ та іншими актами законодавства, з урахуванням особли­востей, встановлених цим Законом. Інші підстави та порядок ліквідації товариства визначаються законодавством.

Примусова ліквідація здійснюється за рішенням суду. Так, п. 2 ч. 1 ст. 110 ЦКУ говорить про можливість ліквідації юридичної особи за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, установлених законом. Частина 2 ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридич­них осіб...» серед підстав для постановления судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язане з банкрутством, зокре­ма, називає визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути, провадження нею діяльності, що супере­чить установчим документам, або такої, що заборонена законом, невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону, неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій і документів фінансової звітності, наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням. Прий­няття загальними зборами акціонерного товариства рішення про доб­ровільну ліквідацію не перешкоджає зверненню до суду суб'єктів, що мають таке право, з позовом про примусову ліквідацію товариства.

Спеціальні норми про примусову та обов'язкову добровільну ліквідацію містяться і у новому Законі. Так, останній абзац ч. 5 ст. 9 нового Закону говорить про звернення ДКЦІІФР до суду з позовом ліквідацію акціонерного товариства у разі прийняття нею рішен­ня про відмову в реєстрації звіту про результати закритого (приватно­го) розміщення акцій через здійснення засновниками такого товари­ства дій, що порушують процедуру створення акціонерного товарист­ва, встановлену Законом.

Крім того, Закон встановлює випадки, коли акціонерне товари­ство зобов'язане прийняти рішення щодо ліквідації:

якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансово­го року вартість чистих активів акціонерного товариства виявиться мен­шою, ніж мінімальний розмір статутного капіталу, встановлений цим Законом, і протягом 10 місяців з дати настання такої невідповідності то­вариство її не усуне, воно зобов'язане прийняти рішення про ліквідацію (ч. З ст. 14);

зменшення акціонерним товариством статутного капіталу ниж­че встановленого законом розміру також має наслідком ліквідацію то­вариства (ч. 4 ст. 16).

2. Прийняття рішень, пов'язаних з ліквідацією акціонерного това­риства, належить до виключної компетенції загальних зборів (п. 21 ч. 2 ст. 33). Згідно з п. 21 ч. 2 ст. 33 і ч. З ст. 88 Закону, загальними збо­рами приймаються такі рішення:

про ліквідацію акціонерного товариства;

про обрання ліквідаційної комісії;

про затвердження порядку та строків ліквідації;

про затвердження порядку розподілу між акціонерами майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів;

про затвердження ліквідаційного балансу.

Рішення з усіх зазначених питань приймаються загальними збо­рами більш як трьома чвертями голосів акціонерів від загальної їх кількості (ч. 5 ст. 42); в цьому, зокрема, полягає відмінність порядку прийняття зазначених рішень від тих, що пов'язані зі здійсненням інших форм припинення та виділу товариства, де кваліфікована більшість голосів акціонерів потрібна лише для прийняття рішення про припинення шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або про виділ товариства, тоді як, наприклад, для затвердження пере­давального акта (розподільного балансу) достатньо простої більшості голосів акціонерів.

3. Здійснення дій, необхідних для ліквідації акціонерного товари­ства (зокрема, щодо виявлення кредиторської заборгованості, стяг­нення дебіторської заборгованості, повідомлення кредиторів, прове­дення розрахунків з кредиторами, складання ліквідаційного балансу тощо), покладається на ліквідаційну комісію, що призначається (обирається) за погодженням з органом, що здійснює державну реєстрацію (абз. 1 ч. 2 ст. 105 ЦКУ). Частина 4 ст. 88 Закону деталізує загальну норму ч. З ст. 105 ЦКУ стосовно акціонерних товариств та передбачає, що з моменту обрання ліквідаційної комісії до неї перехо­дять повноваження наглядової ради та виконавчого органу акціонер­ного товариства. Таким чином, ліквідаційна комісія стає єдиним представницьким органом, що має право діяти від імені товариства, у тому числі і виступати в суді. Уявляється, що в цьому випадку голова ліквідаційної комісії, вступаючи у правовідносини з третіми особами від імені товариства, діє не на підставі довіреності, а на підставі рішен­ня загальних зборів про його призначення головою ліквідаційної комісії. Загальні збори акціонерного товариства, що ліквідується, зберігають свої повноваження і можуть приймати рішення з питань, передбачених законом. Спеціальних вимог до складу ліквідаційної комісії акціонерного товариства Закон не пред'являє. Водночас, згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 105 ЦКУ виконання функцій комісії з припинен­ня юридичної особи може бути покладено на орган управління юри­дичної особи. Забезпечення інформованості всіх зацікавлених третіх осіб про призначення ліквідаційної комісії досягається шляхом повідомлення про прийняття уповноваженим органом рішення про припинення юридичної особи, яке підлягає опублікуванню в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації, що повин­не, зокрема, містити дату призначення та відомості про ліквідаційну комісію (ч. 7 ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію юри­дичних осіб...»). Однією з підстав залишення державним реєстрато­ром без розгляду документів, які подані для внесення до Єдиного дер­жавного реєстру запису про рішення уповноваженого органу щодо припинення юридичної особи, є факт відсутності в такому рішенні да­них про склад ліквідаційної комісії (ч. 7 ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб...»).

У випадках примусової ліквідації ліквідаційна комісія призна­чається судом у рішенні про ліквідацію, де встановлюється строк і по­рядок її роботи. У разі, якщо в судовому рішенні ліквідаційна комісія не призначена, державний реєстратор вносить до Єдиного державно­го реєстру запис, у якому вказує як голову ліквідаційної комісії керівника органу управління або особу, яка має право вчиняти юри­дичні дії від імені юридичної особи без довіреності (ч. 5 та 6 ст. 38 За­кону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб...»).

4. У Законі не містяться спеціальні приписи щодо порядку прове­дення ліквідації акціонерних товариств; отже, в цьому випадку зас­тосовуються загальні норми ст.ст. 105 та 110-112 ЦКУ про ліквідацію юридичної особи та положення спеціальних законодавчих та підза- конних нормативно-правових актів, які містять норми щодо ліквідації акціонерних товариств. Після прийняття загальними зборами акціонерів рішення про ліквідацію, обрання ліквідаційної комісії та затвердження порядку та строків ліквідації, необхідно здійснити в процесі ліквідації акціонерного товариства, зокрема, наступні дії:

письмове повідомлення про прийняте рішення про ліквідацію акціонерного товариства органу, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до Єдиного державного реєстру відомості про те, що це акціонерне товариство перебуває в процесі ліквідації (ч. 1 ст. 105 ПКУ); згідно з ч. 2 ст. 35 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб...», з дати внесення запису про рішення щодо припи­нення юридичної особи забороняється проведення державної реєстрації змін до установчих документів такої юридичної особи, вне­сення змін до Єдиного державного реєстру щодо відомостей про відокремлені підрозділи, а також проведення державної реєстрації юридичної особи, засновником (учасником) якої є юридична особа, щодо якої прийняте рішення щодо припинення;

подання ліквідаційною комісією до ДКЦПФР документів для зу­пинення обігу акцій (п. 1.1 Розділу II Порядку скасування реєстрації ви­пусків акцій); починаючи з дати опублікування інформації про зупинен­ня обігу акцій в одному з офіційних друкованих видань, забороняється здійснення цивільно-правових договорів з акціями, обіг яких зупинено (п. 1.5 Розділу II Порядку скасування реєстрації випусків акцій);

публікація ліквідаційною комісією в спеціалізованому друкова­ному засобі масової інформації повідомлення про припинення акціонерного товариства та про порядок і строк заявления кредитора­ми своїх вимог; такий строк не може становити менше двох місяців з дня публікації такого повідомлення (абз. 1 ч. 4 ст. 105 ЦКУ);

виявлення кредиторів ліквідаційною комісією та письмове їх пові­домлення про припинення акціонерного товариства (абз. 2 ч. 4 ст. 105 ЦКУ);

складання ліквідаційною комісією проміжного ліквідаційного балансу, який містить відомості про склад майна акціонерного товари­ства, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду (ч. 1 ст. 111 ЦКУ); такий баланс складаєть­ся після закінчення строку, встановленого для пред'явлення вимог кре­диторів, і підлягає затвердженню загальними зборами акціонерів;

проведення розрахунків з кредиторами в порядку черговості, встановленої законом, починаючи від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу; у випадку недостатності в акціонерного това­риства, що ліквідується, грошових коштів для задоволення вимог кре­диторів ліквідаційна комісія здійснює продаж майна такого товарист­ва (ч. 2 ст. 111 ЦКУ);

складання ліквідаційною комісією ліквідаційного балансу, що виноситься на затвердження загальними зборами акціонерів після завершення розрахунків з кредиторами (ч. З ст. 111 ЦКУ, ч. 4 ст. 88 Закону); проведення загальних зборів, де приймаються рішення про затвердження ліквідаційного балансу та затвердження порядку роз­поділу між акціонерами майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів;

подання ліквідаційною комісією до ДКЦПФР документів для скасування реєстрації випуску акцій; відповідне розпорядження ДКЦПФР є підставою для внесення змін до державного реєстру ви­пусків цінних паперів і здійснення анулювання свідоцтв про реєстрацію випуску акцій (п. 3.5 Розділу II Порядку скасування реєстрації випусків акцій);

розподіл майна, що залишилося після задоволення вимог кре­диторів, між акціонерами товариства;

подання державному реєстратору документів для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті ліквідації; внесення запису до Єдиного державного реєстру про про­ведення державної реєстрації припинення юридичної особи в резуль­таті ліквідації (ст. 36 Закону України «Про державну реєстрацію юри­дичних осіб...»).

5. Одним з прав, що надаються простою акцією її власнику — акціонеру, є право на отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості (п. З ч. 1 ст. 25 Закону) (право на отримання ліквідаційної квоти), стосовно ж привілейованих акцій Закон оперує поняттям ліквідаційної вартості, що являє собою суму коштів, яка належатиме власнику такої акції під час ліквідації акціонерного това­риства (п. 10 ч. 1 ст. 2). Розмір ліквідаційної вартості, так само як і чер­говість виплат у разі ліквідації, щодо кожного класу розміщених привілейованих акцій необхідно визначати в статуті (п. 2 ч. 2 ст. 26). Однак це право може бути реалізоване тільки після проведення розра­хунків з кредиторами і лише у випадку наявності майна, що залиши­лося після таких розрахунків.

Під час проведення ліквідації важливе значення має факт наяв­ності зобов'язань акціонерного товариства перед кредиторами та здатність товариства їх виконати. Якщо на момент ухвалення рішен­ня про ліквідацію акціонерне товариство не має зобов'язань перед кредиторами, його майно розподіляється між акціонерами, відповідно до ст. 89 цього Закону (ч. 2 ст. 88). Зазначене положення, проте, не оз­начає відсутності необхідності вжиття заходів до виявлення креди­торів, складення проміжного ліквідаційного балансу, який вказує на відсутність зобов'язань акціонерного товариства перед кредиторами, а також складення ліквідаційного балансу, що підлягає затвердженню загальними зборами; воно означає лише можливість обминути етап розрахунків з кредиторами та розподілити все майно ліквідованого товариства між акціонерами. При цьому, очевидно, розподіл майна між акціонерами може здійснюватися не раніше дати затвердження ліквідаційного балансу. Якщо ж, навпаки, при добровільній ліквідації буде встановлена неможливість задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі (це питання, як правило, з'ясовується на етапі скла­дення проміжного ліквідаційного балансу), згідно з ч. 5 ст. 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнан­ня його банкрутом», товариство зобов'язане в місячний строк зверну­тися до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство. При цьому не має значення обсяг незадоволених вимог кредиторів або розмір коштів, необхідних для їх погашення в повному обсязі.

Виплати кредиторам і акціонерам провадяться в порядку черго­вості, встановленої ч. 1 ст. 89 Закону. Відповідне нововведення є важ­ливою новелою Закону, що запроваджує чітку послідовність задово­лення вимог кредиторів, привілейованих акціонерів та розподілу май­на між акціонерами — власниками простих акцій. Така черговість включає 9 черг; вимоги кредиторів (акціонерів) кожної наступної чер­ги підлягають задоволенню тільки після повного задоволення вимог кредиторів (акціонерів) попередньої черги (абз. 1 ч. 2 ст. 89). Абзац З ч. 2 ст. 89 Закону конкретизує норму останнього абзацу ч. 1 ст. 112 ЦКУ стосовно акціонерних товариств; відповідно до його положення, у випадку недостатності майна товариства, що ліквідується, для роз­поділу між усіма кредиторами (акціонерами) відповідної черги майно розподіляється між ними пропорційно сумам вимог (кількості належ­них їм акцій) кожного кредитора (акціонера) цієї черги.

Перші три черги відповідають черговості задоволення вимог кре­диторів платоспроможної юридичної особи, що ліквідується, яка вста­новлена ч. 1 ст. 112 ПКУ. Так, відповідно до ч. 1 ст. 89 Закону:

у першу чергу задовольняються вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а також вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

у другу чергу підлягають погашенню вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за вико­ристання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

у третю чергу підлягають задоволенню вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів).

Задоволення вимог кредиторів цих трьох черг провадиться безпо­середньо після затвердження проміжного ліквідаційного балансу.

Положення про черговість виплат акціонерам ліквідованого ак­ціонерного товариства застосовуються лише у випадку, якщо після за­вершення розрахунків з кредиторами залишилося невне майно. Нас­тупні три черги охоплюють вимоги власників привілейованих акцій (ч. 1 ст. 89):

у четверту чергу здійснюються виплати нарахованих, але не виплачених дивідендів за привілейованими акціями;

п'ята черга призначена для виплат за привілейованими акці­ями, які підлягають обов'язковому викупу, відповідно до ст. 68 Закону (в рамках цієї черги здійснюються виплати тим акціонерам — власни­кам привілейованих акцій, право яких на викуп виникло до прийняття рішення про ліквідацію, але не було в повному обсязі реалізоване до мо­менту ліквідації);

у шосту чергу провадяться виплати ліквідаційної вартості при­вілейованих акцій.

У разі розміщення товариством кількох класів привілейованих акцій черговість розподілу майна між акціонерами — власниками кожного класу привілейованих акцій визначається статутом товари­ства (абз. 2 ч. 2 ст. 89 Закону). Очевидно, що виплати ліквідаційної вартості за привілейованими акціями певного класу здійснюються після повного розрахунку з акціонерами — власниками привілейова­них акцій іншого класу, що має перевагу в черговості отримання ліквідаційних виплат.

У двох наступних чергах одержувачами виплат є акціонери — власники простих акцій (ч. 1 ст. 89):

у сьому чергу повинні здійснюватися виплати за простими акціями, які підлягають викупу, відповідно до ст. 68 Закону;

восьма черга призначена для розподілу майна між акціонерами — власниками простих акцій пропорційно кількості належних їм акцій.

Нарешті, у дев'яту чергу задовольняються всі інші вимоги (ч. 1 ст. 89).

Слід зазначити, що Закон не встановлює максимальні строки здій­снення ліквідаційною комісією виплат як у рамках розрахунків з кре­диторами, так і розрахунків з акціонерами (розподілу майна між акціонерами). Очевидно, законодавець виходить із загального прин­ципу розумності строків у цивільному праві. Однак такі розумні стро­ки можуть не дотримуватися, і Закон не передбачає щодо цього будь-яких наслідків.

Відповідно до ч. 4 ст. 112 ЦК У, погашеними вважаються:

вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звернувся з позовом до суду;

вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмов­лено;

вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується.

6. Після закінчення процедури ліквідації, але не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення в спеціалізованому друковано­му засобі масової інформації голова ліквідаційної комісії або уповно­важена ним особа подають державному реєстратору документи для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в ре­зультаті її ліквідації, зазначені в ч. 1 ст. 36 Закону України «Про дер­жавну реєстрацію юридичних осіб...». Строк такої реєстрації не пови­нен перевищувати трьох робочих днів з дати надходження документів для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи (ч. 9 ст. 36 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб...»). Ліквідація акціонерного товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинилося, з дати внесення до Єдиного дер­жавного реєстру запису про проведення державної реєстрації припи­нення товариства в результаті його ліквідації (ч. 5 ст. 88 Закону).