ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ АКЦІОНЕРІВ

1. Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів (ч. 1 ст. 32). Загальні збори є колегіальним та найбільш репрезентативним органом акціонерного товариства — у його роботі мають право брати участь всі акціонери незалежно від кількості та ви­ду належних їм акцій (абз. ч. 1 ст. 159 ЦКУ). Саме загальні збори ви­ражають волю та інтереси акціонерного товариства, які не тотожні простій сукупності інтересів його акціонерів. Загальні збори є основ­ною формою реалізації акціонерами права на участь в управлінні акціонерним товариством. Цей орган характеризується особливос­тями утворення (на відміну від інших органів, він формується шля­хом складення переліку осіб, що мають право брати в ньому участь), максимальним обсягом повноважень (він вправі вирішувати будь- які питання діяльності акціонерного товариства (ч. 1 ст. 33), зокрема і ті, що віднесені до компетенції інших органів, тоді як повноваження з вирішення питань, що належать до його виключної компетенції, не можуть бути передані іншим органам товариства (ч. З ст. 33)), а також особливостями процедури скликання та прийняття рішень, що відрізняється більшим ступенем формалізованості, порівняно з інши­ми органами. Рішення загальних зборів, як і інших органів акціонер­ного товариства, за своєю правовою природою є актами, тому що вони зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулю­вання господарських відносин, і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин (п. 17 Постанови Пленуму ВСУ «Про практи­ку розгляду судами корпоративних спорів»),

У ч. 2 ст. 32 Закону вказуються два види загальних зборів акціо­нерів — річні загальні збори, що характеризуються періодичністю скликання, регламентованістю строків проведення та сталим спект­ром питань, що включаються до їх порядку денного, і позачергові за­гальні збори, які скликаються, як правило, для вирішення екстраор­динарних питань діяльності акціонерного товариства. Розбіжності між ними можуть бути зведені до таких моментів:

— річні загальні збори скликаються щороку (абз. 1 ч. 2 ст. 32), не рідше, але й не частіше одного разу на рік, тоді як позачергові загальні збори скликаються наглядовою радою з власної ініціативи, а також на вимогу виконавчого органу, ревізійної комісії (ревізора), акціонерів, що сукупно є власниками 10 і більше відсотків простих акцій, а також в інших випадках, встановлених законом або статутом товариства (ч. 1 ст. 47), без визначеної періодичності. Вони можуть проводитися неод­норазово протягом року. Раніше ч. 1 ст. 45 Закону України «Про гос­подарські товариства» встановлювала, що статутом товариства може передбачатися й інша періодичність скликання чергових загальних зборів, ніж один раз на рік, що суперечило ч. 5 ст. 159 ЦКУ, яка не містила подібного диспозитивного формулювання;

річні загальні збори за новим Законом мають законодавчо обме­жений строк проведення — вони проводяться не пізніше ЗО квітня наступного за звітним року (абз. 2 ч. 2 ст. 32). Зазначена норма є нове­лою вітчизняного акціонерного законодавства і спрямована на забез­печення прийняття рішень з питань, що обов'язково вносяться до по­рядку денного таких зборів, протягом перших чотирьох місяців після закінчення звітного року; в іншому випадку розгляд зазначених пи­тань був би занадто віддаленим від звітного року. Мінімальний строк, протягом якого річні загальні збори за результатами попереднього звітного року не повинні проводитися, Закон не передбачає, як не пе­редбачає і санкцій для акціонерного товариства у випадку порушення ним максимального строку проведення річних загальних зборів. По­зачергові загальні збори мають бути проведені протягом ЗО днів з да­ти подання вимоги про їх скликання (ч. 4 ст. 47);

порядок денний річних загальних зборів має обов'язково вклю­чати ряд питань, передбачених абз. З ч. 2 ст. 32, а саме:

затвердження річного звіту товариства;

розподіл прибутку та збитків товариства;

прийняття рішення за наслідками розгляду звіту наглядової ра­ди, звіту виконавчого органу, звіту ревізійної комісії (ревізора).

Саме на річних загальних зборах здійснюється оцінка діяльності органів товариства та підбиваються підсумки функціонування акціонерного товариства за звітний рік. Крім того, згідно з абз. 4 ч. 2 ст. 32, не рідше ніж раз на три роки до порядку денного загальних зборів обов'язково вносяться питання про припинення повноважень членів наглядової ради та про обрання членів наглядової ради, затвер­дження умов цивільно-правових або трудових договорів, що уклада­тимуться з ними, встановлення розміру їх винагороди, обрання особи, яка уповноважується на підписання цивільно-правових договорів з членами наглядової ради. У випадку прийняття рішення про розподіл прибутку (частини прибутку) серед акціонерів у вигляді дивідендів, загальними зборами також затверджується розмір річних дивідендів (п. 15 ч. 2 ст. 33). Крім того, якщо інше не передбачено статутом, поло­женням про ревізійну комісію або рішенням загальних зборів акціонерів, строк повноважень членів ревізійної комісії (ревізора) вста­новлюється на період до дати проведення чергових річних загальних зборів (абз. 5 ч. 1 ст. 73), тому в таких випадках порядок денний річних загальних зборів повинен включати і питання про обрання нових членів ревізійної комісії (ревізора). Що ж стосується позачергових за­гальних зборів, їх порядок денний формується ініціатором скликання та міститься у вимозі про скликання позачергових загальних зборів, що подається наглядовій раді, причому остання не має права вносити до нього будь-які зміни, крім включення нових питань або проектів рішень (абз. 5 ч. З ст. 47); як правило, позачергові загальні збори скликаються за потреби вирішення певного невідкладного питання, наприклад, про переобрання голови виконавчого органу, відстороне­ного від посади наглядовою радою на зазначеній у Законі підставі (ч. З ст. 61) або про обрання членів наглядової ради, якщо їхня фактична кількість становить менше половини кількісного складу цього органу (ч. 7 ст. 53);

для річних загальних зборів не передбачено винятків із суворо формалізованої процедури скликання, у той час як позачергові за­гальні збори, якщо цього вимагають інтереси акціонерного товарист­ва, можуть скликатися наглядовою радою в «спрощеному» порядку: акціонери можуть повідомлятися про проведення таких зборів у строк не пізніше ніж за 15 днів до дати їх проведення, при цьому акціонери позбавляються права вносити пропозиції до порядку денного (абз. 1 ч. 5 ст. 47);

річні загальні збори акціонерів проводяться за рахунок коштів акціонерного товариства, у той час як документально підтверджені витрати на організацію, підготовку та проведення позачергових за­гальних зборів, які проводяться з ініціативи акціонерів або наглядової ради, можуть відшкодовуватися за рахунок коштів товариства, але тільки якщо загальними зборами, що проводяться у зазначеному ви­падку, буде прийняте рішення про відшкодування таких витрат (ч. З ст. 32).

Проведення річних та позачергових загальних зборів належить до питань внутрішньої діяльності акціонерного товариства, втручання в яку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, зокрема судів, обмежено законом. Як зазначається в п. 43 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», заборона проведення загальних зборів акціонерів фактично означає заборону товариству здійснювати свою діяльність у частині компетенції загальних зборів. Така заборона також порушує право акціонера брати участь в управлінні товариством. У цьому документі звертається увага на відсутність причинно-наслідкового зв'язку між можливістю виконання судового рішення та вжиттям господарським судом заходів до забезпечення позову шляхом заборони проводити за­гальні збори акціонерів. Суди не вправі шляхом вжиття заходів до за­безпечення позову у спорах про визнання недійсними рішень органів управління господарського товариства, визнання недійсними право- чинів щодо акцій товариства, застосування наслідків недійсності та­ких правочинів, а також по інших спорах забороняти проводити за­гальні збори товариства; вони також не вправі вживати заходи до за­безпечення позову, які фактично означають заборону на проведення загальних зборів акціонерів, зокрема, реєструватися для участі у за­гальних зборах, забороняти реєстратору надавати реєстр акціонерів на день проведення загальних зборів тощо. Забезпечуючи позов шля­хом заборони відповідачеві вчиняти певні дії, господарські суди лише вправі, за наявності належних підстав, заборонити товариству прий­мати на загальних зборах рішення з конкретних питань, включених до порядку денного, і лише за умови, що ці питання безпосередньо пов'язані з предметом спору; при цьому заходи до забезпечення позо­ву не повинні призводити до фактичної неможливості господарського товариства здійснювати діяльність, а також порушення товариством чинного законодавства (п. 44 зазначеної Постанови Пленуму ВСУ). Така позиція ВСУ продиктована бажанням унеможливити зловжи­вання правами з боку акціонерів-позивачів, чиї необгрунтовані вимо­ги щодо забезпечення позовів у вказаний спосіб можуть завдати істот­ної шкоди акціонерному товариству.

2. Стаття 33 Закону встановлює перелік питань, що відносяться до виключної компетенції загальних зборів акціонерів. На відміну від ст. 41 Закону України «Про господарські товариства», новий Закон не розмежовує поняття «компетенції акціонерного товариства» і «вик­лючної компетенції», відзначаючи у ч. 1 ст. 33, що загальні збори мо­жуть вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товарист­ва. Таке положення, що відповідає загальній нормі ч. 1 ст. 98 ЦКУ, пе­редбачає, що загальні збори можуть винести рішення навіть з того питання, яке в принципі належить до виключної компетенції іншого органу товариства. Тому для загальних зборів, на відміну від іншого органу товариства з чітко окресленим колом повноважень, неможли­во «вийти за межі компетенції», а рішення загальних зборів неможли­во визнати недійсним на тій підставі, що воно прийняте з питання, яке віднесене до компетенції іншого органу товариства; при цьому будь-які положення статуту товариства, що обмежують право необмеженої компетенції загальних зборів, застосуванню не підлягають (див. п. 20 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпора­тивних спорів»), Іншими словами, компетенція загальних зборів не обмежується колом питань, що визначається положеннями законодав­ства або статутів, а поняття «виключної компетенції» використо­вується законодавцем лише для того, щоб виділити коло питань, пе­редача яких на розгляд інших органів товариства є неможливою (ч. З ст. 33). Такі питання, як правило, є наріжними для діяльності товари­ства, а рішення з них у більшості випадків приймаються на тривалу перспективу (наприклад, визначення основних напрямів діяльності товариства, внесення змін до статуту, затвердження внутрішніх доку­ментів товариства, обрання членів органів товариства тощо). Немож­ливе не тільки постійне, а й тимчасове делегування таких повноважень іншим органам (наприклад, як іноді вказується в статутах деяких акціонерних товариств, «на період між проведенням загальних зборів»). Як зазначається в п. 38 Постанови Пленуму ВСУ «Про прак­тику розгляду судами корпоративних спорів», прийняття іншими ор­ганами товариства рішень з питань, віднесених до виключної компе­тенції загальних зборів, є перевищенням їхньої компетенції, а тому ці рішення можуть бути визнані в судовому порядку недійсними.

Виключна компетенція загальних зборів акціонерів новим Зако­ном значно розширена: крім повноважень, передбачених у ч. 2 ст. 159 ЦКУ та у ч. 6 ст. 41 Закону України «Про господарські товариства» (з деякими виключеннями), ч. 2 ст. 33 Закону також відносить до неї ряд повноважень, які раніше, в силу положень статутів товариств, могли належати як до виключної компетенції загальних зборів, так і до ком­петенції інших органів товариства. Перелік повноважень, віднесе­них до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, за новим Законом включає (ч. 2 ст. 33):

визначення основних напрямів діяльності акціонерного товари­ства;

внесення змін до статуту товариства;

прийняття рішення про анулювання викуплених акцій;

прийняття рішення про зміну типу товариства;

прийняття рішення про розміщення акцій;

прийняття рішення про збільшення статутного капіталу товари­ства;

прийняття рішення про зменшення статутного капіталу товари­ства;

прийняття рішення про дроблення або консолідацію акцій;

затвердження положень про загальні збори, наглядову раду, ви­конавчий орган та ревізійну комісію (ревізора) товариства, а також внесення змін до них;

затвердження інших внутрішніх документів товариства, якщо інше не передбачено статутом товариства;

затвердження річного звіту товариства;

розподіл прибутку і збитків товариства;

прийняття рішення про викуп товариством розміщених ним акцій;

прийняття рішення про форму існування акцій;

затвердження розміру річних дивідендів;

прийняття рішень з питань порядку проведення загальних зборів;

обрання членів наглядової ради, затвердження умов цивільно- правових або трудових договорів, що укладатимуться з ними, встанов­лення розміру їх винагороди, обрання особи, яка уповноважується на підписання цивільно-правових договорів з членами наглядової радн;

прийняття рішення про припинення повноважень членів нагля­дової ради;

обрання голови та членів ревізійної комісії (ревізора), прийнят­тя рішення про дострокове припинення їх повноважень;

затвердження висновків ревізійної комісії (ревізора), прийняття рішення про дострокове припинення їх повноважень;

прийняття рішення про виділ та припинення товариства (крім передбаченого ч. 4 ст. 84 випадку), про ліквідацію товариства, обран­ня ліквідаційної комісії, затвердження порядку та строків ліквідації, порядку розподілу між акціонерами майна, що залишається після за­доволення вимог кредиторів, і затвердження ліквідаційного балансу;

прийняття рішення за наслідками розгляду звіту наглядової ра­ди, звіту виконавчого органу, звіту ревізійної комісії (ревізора);

затвердження принципів (кодексу) корпоративного управління товариства;

обрання комісії з припинення акціонерного товариства.

Слід зазначити, що перелік повноважень, віднесених ч. 2 ст. 33 За­кону до виключної компетенції загальних зборів, не є ані вичерпним, ані повним. До виключної компетенції загальних зборів іншими по­ложеннями Закону також віднесено:

прийняття рішення про схвалення дій засновників акціонерного товариства, пов'язаних з його заснуванням (абз. 1 ч. 2 ст. 12);

прийняття рішення про розміщення цінних паперів (інших, ніж акції) на суму, що перевищує 25 відсотків вартості активів товариства (абз. 2 ч. 1 ст. 21);

обрання лічильної комісії, що здійснює забезпечення проведен­ня голосування на загальних зборах, та затвердження умов договору з реєстратором або депозитарієм, що передбачає передачу повноважень лічильної комісії цим особам (ч. 1 ст. 44);

встановлення кількісного складу наглядової ради (абз. 1 ч. 6 ст. 53);

прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності (абз. 1 ч. 2 ст. 70);

прийняття рішення про вчинення правочину, щодо якого є заінтересованість, у випадку винесення наглядовою радою цього пи­тання на розгляд загальних зборів у разі, якщо такий правочин пору­шує інтереси товариства або якщо більшість членів наглядової ради є особами, заінтересованими у вчиненні такого правочину (абз. 6 та 8 ч. 2 ст. 71);

прийняття рішення про затвердження умов договору про злиття (приєднання) або плану поділу (виділу, перетворення), передавально­го акта (у разі злиття, приєднання та перетворення) або розподільно­го балансу (в разі поділу та виділу), а також про обрання уповноваже­них осіб акціонерного товариства на здійснення подальших дій щодо припинення товариства (абз. 1 ч. 5 ст. 81, п. 7 ч. 6 ст. 83), здійснення дій, пов'язаних зі створенням акціонерного товариства-правонаступника (товариств-правонаступників) в результаті злиття, поділу, виділу, зокрема, затвердження статуту товариства, що створюється в результаті злиття (п. 7 ч. 6 ст. 83), прийняття рішення про створення нових товариств шляхом поділу (ч. З ст. 85), створення нового товари­ства (товариств) у результаті виділу (абз. 1 ч. З ст. 86).

Виключна компетенція загальних зборів являє собою мінімальний перелік питань, рішення з яких можуть приймати тільки загальні збори; він може бути розширений статутом товариства і законом (ч. 4 ст. 33). Прн цьому варто зазначити, що п. 25 ч. 2 ст. 33 Закону також говорить про положення про загальні збори як додаткове джерело таких вик­лючних повноважень, але ч. 4 ст. 33, відтворюючи, по суті, ту ж саму норму, говорить лише про закон і статут, не згадуючи про внутрішнє положення товариства.

Як зазначалося вище, повноваження з вирішення питань, що нале­жать до виключної компетенції загальних зборів, не можуть бути пе­редані іншим органам товариства (ч. З ст. 33). У цьому контексті важ­ливо звернути увагу на наступний момент. У ч. 2 ст. 159 ЦКУ зазна­чається, що питання, віднесені законом до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, не можуть бути передані ними для вирішення іншим органам товариства; з цього положення можна було дійти висновку, що питання, віднесені до виключної компетенції за­гальних зборів статутом акціонерного товариства, на відміну від пи­тань, закріплених у законі, можуть передаватися для вирішення іншим органам товариства за рішенням загальних зборів. Частина 6 ст. 41 Закону України «Про господарські товариства» також говорила про неможливість передачі іншим органам лише повноважень, прямо зазначених у цій нормі Закону. Однак ч. З ст. 33 нового Закону подібно­го застереження не містить, що дозволяє дійти висновку про законодав­чу заборону передачі іншим органам товариства повноважень з вирі­шення всіх питань, віднесених до виключної компетенції загальних зборів як в силу норми закону, так і в силу положень статуту.

Як зазначається в Рекомендаціях Президії ВГСУ «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпо­ративних відносин», господарські суди не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції загальних зборів, у тому числі про внесення змін до установчих документів, включення особи до складу наглядової ради тощо (п. 2.8). Таке рішення суду можна вва­жати втручанням у внутрішні справи акціонерного товариства.

Не віднесено до виключної компетенції загальних зборів, порів­няно з ч. 5 ст. 41 Закону України «Про господарські товариства», прийняття рішення про утворення і відкликання виконавчого органу (згідно з п. 8 ч. 2 ст. 52, обрання та відкликання повноважень голови і членів виконавчого органу належить до виключної компетенції нагля­дової ради, хоча і з певними застереженнями, які детально розкрива­ються далі), визначення строків та порядку виплати частки прибутку (дивідендів) (за новим Законом це також прерогатива наглядової ра­ди — абз. 1 ч. 4 ст. ЗО, п. 14 ч. 2 ст. 52), створення, реорганізацію та ліквідацію дочірніх підприємств, філій та представництв і затвер­дження їх статутів та положень (про них у Законі взагалі нічого не го­вориться!), затвердження річних результатів діяльності дочірніх підприємств акціонерного товариства, а також прийняття рішення про обрання уповноваженої особи акціонерів для представлення інте­ресів акціонерів у випадках, передбачених законом.

Серед новел ч. 2 ст. 33 доцільно окремо зупинитися на наступних повноваженнях загальних зборів. Раніше законодавство не акцентува­ло увагу на необхідності прийняття окремого рішення про анулюван­ня акцій як частини компетенції загальних зборів. Так, Положення про порядок збільшення (зменшення) статутного капіталу в п. 7.1 Гла­ви 1 Розділу III, де визначається порядок зменшення розміру статут­ного капіталу за рахунок зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості, відносить до компетенції загальних зборів рішення про зменшення статутного капіталу, про придбання (викуп) власних акцій з метою їх анулювання та про затвердження змін до ста­туту, пов'язаних зі зменшенням статутного капіталу, не згадуючи про окреме рішення про анулювання викуплених акцій. Пункт 4.1 Поло­ження про придбання, реалізацію та анулювання товариством власних акцій говорить, що анулювання викуплених акцій здійснюється на підставі рішення загальних зборів акціонерів про зменшення статутно­го капіталу шляхом купівлі товариством частини випущених акцій з метою зменшення їх загальної кількості, і юридичним фактом, що обу­мовлює анулювання акцій, виступає реєстрація випуску акцій на суму зменшеного статутного капіталу. Іншими словами, анулювання розг­лядалося як суто «технічна» операція, як наслідок вже прийнятих рішень та здійснених заходів, спрямованих на зменшення статутного капіталу. За новим Законом, анулювання акцій не завжди призводить до зменшення статутного капіталу: товариство може підвищити номінальну вартість решти акцій і залишити розмір статутного капіта­лу на попередньому рівні. Про випадки, коли за новим Законом не­обхідне прийняття загальними зборами окремого рішення про анулю­вання викуплених акцій, йшла мова у коментарі до ст. 17. Для прий­няття такого рішення необхідна кваліфікована більшість більш як у три чверті голосів акціонерів від загальної їх кількості (ч. 5 ст. 42).

Рішення про викуп товариством розміщених ним акцій (п. 13 ч. 2 ст. 33) тепер також віднесено до виключної компетенції загальних зборів — раніше статут товариства міг віднести це питання до компе­тенції іншого органу управління.

Під «рішенням про форму існування акцій» (п. 14 ч. 2 ст. 33) зако­нодавець, напевно, розуміє рішення загальних зборів про переведення випуску акцій, випущених у документарній формі, у бездокументарну, або з бездокументарної форми у документарну форму випуску іменних акцій[7]. Таке рішення і раніше вважалося прерогативою за­гальних зборів акціонерів (див. п. 2.1 Положення про порядок переве­дення випуску акцій з бездокументарної форми у документарну фор­му випуску іменних акцій, затвердженого рішенням ДКЦІ1ФР від 14 вересня 2004 р. № 397, і п. 2.1 Положення про порядок переведення випуску іменних акцій документарної форми існування у бездокументарну форму існування, затвердженого рішенням ДКЦПФР від ЗО червня 2000 р. № 98): разом з тим, на наш погляд, варто було б зміни­ти формулювання зазначеного положення (наприклад, на «прийняття рішення про зміну форми існування акцій»), інакше може скластися враження, що спеціальне рішення про форму існування акцій повин­не прийматися загальними зборами окремо від загального рішення про розміщення акцій.

Законодавча техніка при формулюванні положень ч. 2 ст. 33, на наш погляд, потребує доопрацювання. Так, Закон чомусь двічі згадує про дострокове припинення повноважень ревізійної комісії (ревізора) — у п. 19, де мова йде про обрання голови та членів ревізійної комісії (ревізора), і в п. 20, де говориться про затвердження висновків ревізійної комісії (ревізора). Можливо, у такий спосіб законодавець на­магався підкреслити, що загальні збори можуть припиняти повнова­ження членів ревізійної комісії (ревізора) кожного разу, коли вони не будуть задоволені її висновками? Закон також відтворив не зовсім вда­ле формулювання п. З ч. 2 ст. 159 ЦКУ про «розподіл прибутку і збитків товариства», хоча, на наш погляд, у цьому випадку більш коректно бу­ло б скористатися формулюванням п. д) ч. 5 ст. 41 Закону України «Про господарські товариства», де зазначається про «затвердження порядку розподілу прибутку» та «визначення порядку покриття збитків», тому що не зовсім зрозуміло, як можна «розподілити збитки» (очевидно, не серед акціонерів, які несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю акціонерного товариства, тільки в межах належних їм акцій (абз. 2 ч. 2 ст. 3)). Слід також зауважити, що загальне формулювання п. 10 ч. 2 ст. 33 Закону не дає відповіді на питання, рішення про затвердження яких саме внутрішніх документів товариства (окрім тих, що зазначені у п. 9 ч. 2 ст. 33) можуть прийматися загальними зборами. Оскільки до їх чис­ла можуть належати не лише документи, що стосуються ключових пи­тань діяльності акціонерного товариства (зокрема, положення та регла­менти органів товариства, його філій, представництв та відокремлених підрозділів, положення про документообіг, про оплату праці, преміювання та мотивацію персоналу, про збереження комерційної таємниці тощо), а й суто технічні документи, виносити які на затверд­ження загальних зборів немає сенсу, товариству слід скористатися диспозитивно наданою можливістю передбачити у статуті, що загальні збо­ри приймають рішення про затвердження лише чітко окресленого кола найбільш важливих внутрішніх документів товариства.

Спеціальним законодавством стосовно окремих акціонерних това­риств можуть встановлюватися додаткові повноваження, що належать до сфери виключної компетенції загальних зборів. Так, ч. 2 ст. 15 Зако­ну України «Про інститути спільного інвестування...» до компетенції загальних зборів акціонерів корпоративного інвестиційного фонду відносить затвердження укладених договорів з компанією з уп­равління активами та зберігачем, затвердження рішень про розірвання договорів з компанією з управління активами та зберігачем, затверд­ження змін до регламенту фонду. Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону Ук­раїни «Про холдингові компанії в Україні», до виключної компетенції загальних зборів холдингової компанії належить вирішення таких пи­тань, як формування єдиної фінансової, інвестиційної, виробничо-господарської та науково-технічної політики щодо корпоративних підприємств, визначення напрямів та порядку використання прибутку корпоративних підприємств, затвердження планів виробничого та соціального розвитку корпоративних підприємств. Згідно зі ст. 142 За­кону України «Про Державну програму приватизації», до виконання плану приватизації (розміщення акцій) рішення про участь відкритого акціонерного товариства в об'єднаннях підприємств і промислово-фінансових груп та про його внески до статутних фондів інших госпо­дарюючих суб'єктів приймається лише за рішенням загальних зборів.

3. Право на участь у загальних зборах акціонерів випливає з корпоративного права акціонера на участь в управлінні акціонерним товариством, здійснювати яке він вправі сам або через призначеного ним представника (представників). Зазначене право є більш широким за обсягом, ніж просто право голосу на загальних зборах. Якщо суть ос­таннього полягає в можливості активного волевиявлення з тих або інших питань діяльності акціонерного товариства, внесених до порядку денно­го загальних зборів, то право на участь у загальних зборах не завжди поєднується із такою можливістю; так, акціонери — власники привілейо­ваних акцій можуть брати участь у загальних зборах акціонерів, але пра­во голосу вони будуть мати лише з тих питань, які визначені законом або статутом приватного товариства (абз. 1 ч. 4 та ч. 5 ст. 26).

Для забезпечення реалізації цього корпоративного права Законом передбачені такі повноваження акціонера:

право на отримання повідомлення про проведення загальних зборів у строк та в порядку, які передбачені Законом (ст. 35);

право на ознайомлення з документами, необхідними для прий­няття рішень з питань порядку денного (ст. 36), включаючи проекти рішень з цих питань (ч. 2 ст. 37), під час підготовки до загальних зборів акціонерів;

право вносити пропозиції щодо питань, включених до порядку денного загальних зборів, а також щодо нових кандидатів до складу органів товариства (ст. 38);

право призначити свого представника постійно або на певний строк (ч. 2 ст. 39);

право голосувати на загальних зборах (ч. 1 та 2 ст. 42).

Всі ці права в сукупності забезпечують акціонеру можливість взя­ти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розг­ляду питань порядку денного, внести корективи до порядку денного, здійснити своє волевиявлення з питань, що виносяться на голосуван­ня. Порушення хоча б одного з цих прав є підставою для оспорюван­ня відповідним акціонером рішень загальних зборів акціонерів. Обме­ження права акціонера на участь у загальних зборах встановлюються законом (абз. 2 ч. 2 ст. 34).

Раніше ч. 2 ст. 41 Закону України «Про господарські товариства» встановлювала, що право участі у загальних зборах акціонерів мають особи, які є власниками акцій на день проведення загальних зборів. Відповідно ж до абз. 1 ч. 1 ст. 34 нового Закону, в загальних зборах акціонерного товариства можуть брати участь особи, включені до пе­реліку акціонерів, які мають право на таку участь, або їх представ­ники. Такий перелік готується до кожних загальних зборів, оскільки склад акціонерів постійно змінюється. Дата складення переліку акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах, визначаєть­ся наглядовою радою (абз. 1 ч. 1 ст. 35, п. 15 ч. 2 ст. 52), а у випадку скли­кання позачергових загальних зборів акціонерами вона визначається акціонерами, які цього вимагають. При цьому законодавець окреслює певні часові рамки щодо встановлення дати складення переліку акціо­нерів, що мають право участі в загальних зборах (абз. 1 ч. 1 ст. 35):

така дата не може передувати дню прийняття рішення про про­ведення загальних зборів і, водночас,

вона не може бути встановлена раніше, ніж за 60 днів до дати проведення загальних зборів.

Дата складення переліку акціонерів повинна обов'язково фігурува­ти в повідомленні про проведення загальних зборів акціонерного това­риства (п. 4 ч. З ст. 35) і в протоколі загальних зборів (п. 2 ч. 2 ст. 46). Саме на підставі цього переліку в день проведення загальних зборів здійснюється реєстрація акціонерів (їх представників) (ч. З ст. 40). На вимогу акціонера товариство або особа, яка веде облік права влас­ності на акції товариства, зобов'язані надати інформацію про вклю­чення його до переліку акціонерів, які мають право на участь у загаль­них зборах (абз. З ч. 1 ст. 34). Законом не встановлюється конкретний строк, протягом якого з моменту отримання відповідного запиту заз­начені особи мають надати виписку з переліку акціонерів, що містить дані про такого акціонера, чи довідку про його відсутність у такому переліку. Закон також не передбачає права акціонера (акціонерів, що володіють певним відсотком акцій) ознайомитися з усім переліком акціонерів, що мають право брати участь у загальних зборах. Будь-які зміни до такого переліку після його складення можуть вноситися ли­ше особою або органом товариства, передбаченими статутом чи поло­женням про загальні збори акціонерного товариства (абз. 1 ч. 2 ст. 34).

Перелік акціонерів, які мають право брати участь у загальних збо­рах, складається в порядку, встановленому законодавством про депо­зитарну систему України (абз. 2 ч. 1 ст. 34). На підставі письмового за­питу емітента на визначену дату обліку має бути складений реєстр власників іменних цінних паперів (при документарній формі існуван­ня акцій) або зведений обліковий реєстр власників цінних паперів (при бездокументарній формі існування акцій). Станом на таку дату обліку реєстроутримувачу необхідно скласти реєстр у паперовій формі, засвідчений підписами посадових осіб та скріплений печаткою реєстроутримувача (абз. 6 п. 1 Розділу І Положення про ведення реєстрів власників іменних цінних паперів), а депозитарію необхідно скласти зведений обліковий реєстр власників цінних паперів, який, у разі складення у паперовій формі, також має бути засвідчений підпи­сами посадових осіб та скріплений печаткою такої депозитарної уста­нови (абз. 4 п. 1 Розділу І Положення про депозитарну діяльність, зат­вердженого рішенням ДКЦПФР від 17 жовтня 2006 р. № 999). Емітент зобов'язаний інформувати реєстратора щодо проведення за­гальних зборів протягом трьох робочих днів з моменту прийняття відповідного рішення (п. 1 Розділу XI Положення про ведення реєстрів власників іменних цінних паперів). Реєстратор, у свою чергу, повинен направити зареєстрованим у системі реєстру номінальним утримувачам розпорядження надати переліки власників цінних па­перів, для яких вони виступають номінальними утримувачами станом на дату обліку; до розпорядження реєстроутримувача додаються копії документів, які підтверджують наявність підстав для складення пе­реліку власників іменних цінних паперів (п. З Розділу XI Положення про ведення реєстрів власників іменних цінних паперів).

У випадку існування випуску акцій у бездокументарній формі на підставі відповідних розпоряджень депозитарію зберігачами склада­ються облікові реєстри власників цінних паперів, які являють собою переліки власників цінних паперів певного випуску, складені на підставі записів на відкритих у зберігачів рахунках у цінних паперах таких власників станом на кінець операційного дня, що передує виз­наченій даті обліку. На підставі даних облікових реєстрів, наданих зберігачами, депозитарієм за розпорядженням емітента, з яким у ньо­го укладений договір про обслуговування емісії цінних паперів, на да­ту обліку складається зведений обліковий реєстр, що являє собою пе­релік власників цінних паперів певного випуску із зазначенням інформації про власників цінних паперів, кількість цінних паперів, належних кожному власнику, та факти обтяження цих цінних паперів зобов'язаннями; термін надання розпорядження на складення зведе­ного облікового та облікових реєстрів повинен бути не менше трьох робочих днів до дати обліку (абз. 10 та 17 п. 1 Розділу І, абз. 2 та 3 п. 1 Розділу VIII Положення про депозитарну діяльність). Новий Закон у абз. 1 ч. 7 ст. 47 встановлює спеціальний строк — п'ять робочих днів, протягом яких товариство або особа, які ведуть облік прав власності на акції товариства, за запитом наглядової ради товариства зо­бов'язані надати інформацію про перелік власників акцій товариства, а також іншу інформацію, необхідну для організації проведення поза­чергових загальних зборів акціонерного товариства.

Ми вже звертали увагу на можливість участі у загальних зборах та­кож акціонерів-власників привілейованих акцій і в тих випадках, ко­ли порядок денний не містить питань, з яких такі акціонери наділя­ються правом голосу. Вони можуть бути присутні на загальних зборах, брати участь в обговоренні питань, однак позбавлені можливості воле­виявлення з питань порядку денного і їх участь не впливає на визначен­ня кворуму загальних зборів. При цьому вони мають такі самі права, як і інші акціонери (зокрема, право на отримання повідомлення про про­ведення загальних зборів, на ознайомлення з документами, які нада­ються акціонерам під час підготовки до загальних зборів, право внести пропозиції щодо питань, включених до порядку денного, отримувати інформацію щодо підсумків голосування на загальних зборах). Мож­ливість пасивної участі у загальних зборах акціонерів, що не мають пра­ва голосу, слід розглядати як одну з ([юрм реалізації ними права на от­римання інформації про діяльність акціонерного товариства.

На практиці нерідко виникає питання про можливість участі в за­гальних зборах акціонерів, чиї акції перебувають під арештом або іншим способом обмежені в обігу. Як зазначається у Роз'ясненні ДКЦПФР щодо порядку застосування ст. 6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» стосовно права власника арештова­них акцій брати участь в управлінні товариством шляхом голосування на загальних зборах, затвердженому рішенням ДКЦПФР від 3 липня 2007 р. № 1564, до вирішення справи у судовому порядку щодо поз­бавлення акціонера права власності на акції власник акцій має право на участь у загальних зборах, оскільки такі дії власника не є діями що­до відчуження акцій та не призводять до переходу прав власності на акції до іншої особи. У Рекомендаціях Президії ВГСУ «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпо­ративних відносин» зазначається, що накладення арешту на акції оз­начає обмеження права відчужувати акції, а не обмеження прав, посвідчених акціями, арешт акцій не позбавляє їх власника можли­вості реалізації посвідчених акціями корпоративних прав і не призво­дить до зменшення загальної кількості акцій у статутному капіталі акціонерного товариства та відповідно загальної кількості голосів акціонерів; з огляду на це робиться висновок про відсутність у госпо­дарських судів підстав при визначенні правомочності загальних зборів акціонерів для неврахування голосів акціонерів, акції яких пе­ребувають під арештом (п. 2.6). Аналогічно у п. 48 Постанови Плену­му ВСУ «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» заз­начається, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на акції не зменшує їх кількість у статутному фонді товариства та не впливає на обсяг корпоративних прав їх власників.

Іншим практичним питанням у цьому зв'язку є питання щодо осо­би, яка має право брати участь у загальних зборах у випадку застави акцій. Нерідко заставодержателі, беручи під заставу істотні пакети акцій, наполягають на фіксації в договорі застави несприятливих для заставодавця умов, спрямованих на обмеження його повноважень акціонера, бажаючи отримати контроль над діяльністю акціонерного товариства. Оскільки Закон окремо не регулює питання реалізації прав, які посвідчуються заставленими акціями, воно має вирішувати­ся в контексті загальних приписів щодо користування предметом зас­тави (користування акціями відбувається у формі здійснення прав акціонера, зокрема, права на участь в управлінні товариством). Згідно з ч. 1 ст. 586 ЦКУ, заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави. При цьому заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави лише у випадках, встановлених договором (ч. 4 ст. 586 ЦКУ). Отже, якщо договір застави акцій не містить інших положень щодо цього питання, заставодавець самостійно реалізує право на участь у загаль­них зборах: Проте навіть у тому випадку, якщо договір застави надає заставодержателю можливість реалізовувати права акціонера на участь в управлінні товариством, заставодавець продовжує - залишати­ся суб'єктом прав з цінних паперів і саме він буде фігурувати у пе­реліку акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах; заставодержатель може здійснювати такі права лише в якості представ­ника заставодавця — від його імені, за його дорученням та в його інтересах. Таке представництво має бути належним чином оформлене. Як і у випадку зі звичайним представництвом акціонера (абз. 2 ч. З ст. 39), довіреність на право участі та голосування на загальних збо­рах, що видається на ім'я заставодержателя, може містити завдання щодо голосування, хоча в договорі застави може закріплюватися його право голосувати на власний розсуд. У договорі також доцільно пе­редбачити надання заставодержателем звіту про користування пред­метом застави (його надання вимагається у випадку закладу від­повідно до ст. 45 Закону України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р. № 2654-ХІІ). Оскільки акціонер не може бути позбавлений права го­лосу (абз. 2 ч. 2 ст. 42), а обмеження права акціонера на участь у за­гальних зборах встановлюється законом (абз. 2 ч. 2 ст. 34), будь-яка умова в договорі застави, що забороняє реалізацію акціонером-заставодавцем такого права (без встановлення його представництва на за­гальних зборах заставодержателем), має визнаватися неправомірною. Заставодержателю слід також мати на увазі, що за загальним прави­лом надання довіреності на право участі та голосування на загальних зборах не виключає право участі на цих зборах акціонера замість сво­го представника, а також можливість акціонера у будь-який час відкликати чи замінити свого представника (абз. 4 та 5 ч. З ст. 39); в усіх цих випадках заставодержатель може розраховувати лише на зас­тосування санкцій, передбачених за невиконання чи неналежне вико­нання заставодавцем умов договору застави.

Якщо ж акції знаходяться в управлінні торговцем цінними папера­ми на підставі договору про управління, то оскільки цінний папір вва­жається переданим в управління з усією сукупністю засвідчених ним прав і управитель самостійно та від свого імені реалізовує всі права, засвідчені цінними паперами, що знаходяться в управлінні (абз. З ч. З та ч. 8 Розділу XI Правил (умов) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андерайтингу, управління цінними паперами, затверджених рішенням ДКЦПФР від 12 грудня 2006 р. № 1449), то участь управителя у за­пільних зборах та голосування відповідними акціями відбуваються без оформлення відносин представництва між управителем та уста­новником управління. Водночас управитель може доручити іншій особі (замісникові) вчинити від його імені дії, необхідні для уп­равління майном, у випадках, передбачених законом (ст. 1041 ЦКУ), і зокрема, взяти участь у роботі загальних зборів товариства, чиї акції передані в управління.

Бути присутніми на загальних зборах акціонерів можуть не тільки акціонери, а й інші особи, на які вказує ч. 1 ст. 34 Закону. До таких осіб, які можуть запрошуватися ініціатором скликання загальних зборів, належать:

а)    представник аудитора товариства;

б)    посадові особи товариства, незалежно від володіння ними акціями цього товариства;

в)    представник органу, який відповідно до статуту представляє права та інтереси трудового колективу.

Варто наголосити, що раніше в ч. 1 ст. 41 Закону України «Про гос­подарські товариства» передбачалася можливість участі в загальних зборах з правом дорадчого голосу тільки для членів виконавчих ор­ганів, які не є акціонерами.

Окремо, в абз. 2 ч. З ст. 73, законодавець передбачає право бути при­сутніми на загальних зборах членів ревізійної комісії (ревізора), при­чому їх присутність є активною: такі посадові особи мають право бра­ти участь в обговоренні питань порядку денного з правом дорадчого голосу. Це також можна вважати новелою, оскільки у ч. 6 ст. 49 Закону України «Про господарські товариства» мова йшла про право членів ревізійної комісії брати участь лише в засіданнях правління із правом дорадчого голосу.

4. Як зазначалося вище, акціонер може реалізовувати своє корпо­ративне право на участь в управлінні акціонерним товариством як са­мостійно, так і через призначеного ним представника. Новий Закон містить окрему статтю, присвячену представництву акціонера на загальних зборах. Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 39, представником акціонера на загальних зборах може бути фізична особа, уповноважена особа юридичної особи, уповноважена особа держави або територіальної громади. При цьому статус представника має відповідати статусу акціонера, якого він представляє: представником акціонера — фізич­ної чи юридичної особи на загальних зборах може бути інша фізична особа або уповноважена особа юридичної особи, а представником акціонера — держави чи територіальної громади -уповноважена осо­ба органу, що здійснює управління державним чи комунальним май­ном (абз. З ч. 1 ст. 39). У Законі також вказуються особи, які не можуть виступати представниками акціонерів — до них належать посадові осо­би органів товариства та їх афілійовані особи (абз. 2 ч. 1 ст. 39). Це по­ложення доповнюється спеціальною нормою абз. 1 ч. 1 ст. 28, яка забо­роняє посадовим особам органів товариства га іншим особам, що пе­ребувають з товариством у трудових відносинах, вимагати від акціонера-працівника товариства передачі довіреності на участь у за­гальних зборах. Зміст зазначеного обмеження полягає в прагненні за­конодавця запобігти можливим зловживанням з боку менеджменту з використанням голосів акціонерів, особливо тих, що в силу трудових відносин є залежними від нього, для прийняття вигідних йому рішень. Разом з тим, законодавець не обмежує можливість одного акціонера, що не належить до зазначених категорій осіб, виступати представни­ком іншого акціонера на загальних зборах.

Як і раніше (абз. 2 ч. З ст. 159 ЦКУ, ч. 2 ст. 44 Закону України «Про господарські товариства»), акціонер має право призначити свого представника постійно або на певний строк. Зазначене представницт­во здійснюється на підставі довіреності на право участі та голосу­вання на загальних зборах, на яку поширюються загальні норми ст.ст. 244-250 ЦКУ (зокрема, щодо форми, строку довіреності, припи­нення представництва за довіреністю та скасування довіреності), з урахуванням спеціальних положень ст. 39 Закону. Як зазначається в п. 26 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами кор­поративних спорів», у разі, якщо довіреність акціонера на право участі та голосування на загальних зборах оформлена (складена або посвідче­на) з порушенням встановлених законодавством вимог, особа, на ім'я якої видана довіреність, не має повноважень на участь і голосування на загальних зборах, а голоси акціонера, передані за такою довіреністю, не можуть враховуватися при визначенні кворуму на загальних зборах та результатів голосування. Прикладом визнання судом недійсними рішень загальних зборів через відсутність кворуму з огляду на те, що довіреності на участь у запільних зборах ряду представників акціонерів були оформлені з порушеннями, може слугувати постанова ВГСУ від 18 грудня 2008 р. у справі № К19/005-08 за позовом до ВАТ «Козаровицьке» про визнання недійсним рішення загальних зборів.

Видача довіреності є одностороннім правочномного вчинення не вимагає згоди представника, але при цьому право представника — прийняти довіреність чи відмовитися від її прийняття. Представницт­во за довіреністю може бути припинене, зокрема, як у зв'язку зі скасу­ванням довіреності особою, яка її видала, так і у зв'язку з відмовою представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю (п. 2 та З ч. 1 ст. 248 ЦКУ); це обумовлено фідуціарним характером представ­ництва за довіреністю. Довіреність від імені юридичної особи ви­дається її органом або іншою особою, уповноваженою па не її установ­чими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи (ст. 246 ЦКУ). Якщо довіреність була видана за кордоном, порядок її видачі, строк дії, припинення та правові наслідки припинення визна­чаються правом держави, у якій ця довіреність була видана (ст. 34 За­кону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р. № 2709-ІУ). Перевірку повноважень представників акціонерів здійснює реєстраційна комісія або особа, якій за договором були пере­дані повноваження реєстраційної комісії.

На практиці інколи виникає питання про початок строку дії довіреності на право участі та голосування на загальних зборах. Оскільки за загальним правилом ст. 253 ІДКУ перебіг строку почи­нається з наступного дня після відповідної календарної дати або нас­тання події, з якою пов'язано його початок (тобто день настання події не зараховується), представникам акціонерів нерідко відмовляють у реєстрації для участі у загальних зборах, якщо дата вчинення довіре­ності та дата проведення загальних зборів збігаються. Це позбавляє можливості реалізації своїх прав акціонерам, які в силу непередбачуваних обставин не мають змоги особисто взяти участь у загальних зборах. Однак слід мати на увазі, що оскільки видача довіреності є од­ностороннім правочином, а згідно з ч. 5 ст. 202 ЦКУ до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні по­ложення про договори, якщо це не суперечить актам цивільного зако­нодавства або суті одностороннього правочину, то за аналогією з ч. 2 ст. 631 ЦКУ моментом набуття чинності довіреністю слід вважати мо­мент її вчинення у встановленій законом формі, з яким має пов'язува­тися, зокрема, і виникнення повноважень представника (щоправда, особа, яка видає довіреність, може відстрочити момент їх виникнення, але це повною мірою залежить від волевиявлення такої особи). Тому реєстраційна комісія не вправі відмовити в реєстрації представнику акціонера через відсутність у нього чинної на момент проведення за­гальних зборів довіреності на право участі та голосування, якщо гака довіреність була видана у день проведення відповідних зборів.

Видача довіреності не перешкоджає акціонеру в будь-який момент замінити свого представника, повідомивши про це виконавчий орган товариства, або відкликати його (ч. 2 ст. 39, абз. 4 ч. З ст. 39); така заміна може відбутися в будь-який момент до закінчення строку, відведеного на реєстрацію учасників зборів (абз. 7 ч. З ст. 40). Як і раніше, про заміну свого представника акціонер повинен повідомляти виконавчий орган (ч. 2 ст. 39) (однак при цьому абз. 4 ч. З ст. 39, який містить подібне положення, згадки про необхідність повідомлення ви­конавчого органу не містить, а в абз. 7 ч. З ст. 40 говориться про не­обхідність повідомляти «органи акціонерного товариства» загалом при заміні акціонером свого представника; на наш погляд, це свідчить про недоліки законодавчої техніки при формулюванні відповідних положень Закону). Видача довіреності на право участі та голосування на загальних зборах не виключає право участі на цих загальних зборах акціонера, який видав довіреність, але обов'язково замість свого представника (абз. 5 ч. З ст. 39), а не разом з ним; рішення взяти участь у загальних зборах особисто має бути прийняте акціонером до закінчення строку, відведеного на реєстрацію учасників зборів (абз. 7 ч. З ст. 40).

У коментованій статті також зазначається, що акціонер має право надати довіреність на право участі та голосування на загальних зборах декільком своїм представникам (абз. З ч. З ст. 39). Це, однак, не оз­начає, що такі особи спільно можуть брати участь у загальних зборах: згідно з абз. 8 ч. З ст. 40, у разі, якщо для участі в загальних зборах з'явилося декілька представників акціонера, реєструється той предс­тавник, довіреність якого видана пізніше. Іншими словами, акціонер не може «розділити» кількість голосів, що надають належні йому акції, серед декількох представників з тим, щоб вони одночасно брали участь у загальних зборах та паралельно голосували з питань порядку денного, так само, як і не може видати довіреність на право участі та голосування на загальних зборах лише щодо частини належних йому акцій і особисто взяти участь у голосуванні рештою своїх акцій. Необгрунтоване положення Роз'яснення ДКЦПФР щодо передачі акціонером повноважень, які виникають з прав власності на акції, зат­вердженого рішенням ДКЦПФР від 31 травня 2001 р. № 182, де гово­рилося, що довіреність може стосуватися як усіх належних акціонеру акцій, так і будь-якої їх частини, новий Закон не містить. Інша позиція законодавця, на наш погляд, могла б породити нові способи маніпу­лювання голосами акціонерів.

Множинність осіб у відносинах представництва на загальних збо­рах можлива і на стороні довірителя, зокрема, при видачі довіреності на участь та голосування акціонерами, яким акція належить на праві спільної власності: згідно з абз. 9 ч. З ст. 40, у разі, якщо акція перебу­ває у спільній власності декількох осіб, повноваження щодо голосу­вання на загальних зборах здійснюється за їх згодою одним із співвласників або їх загальним представником. В обох випадках такі повноваження повинні бути належним чином оформлені. Таке поло­ження є очевидним з огляду на те, що кожний із співвласників вира­зити свою волю шляхом голосування об'єктивно не зможе, при цьому може виникнути ситуація, коли такі співвласники не зможуть дійти згоди під час здійснення голосування. Крім того, Закон не забороняє надання довіреностей декількома акціонерами одному представнику, що уповноважується брати участь та голосувати на загальних зборах; такому представникові при реєстрації необхідно видавати ту кількість бюлетенів для голосування, що відповідає кількості акціонерів, які ним представляються, при цьому кожний з бюлетенів повинен запов­нюватися представником окремо.

Спеціальних реквізитів довіреності на право участі та голосування на загальних зборах Закон не встановлює, а лише говорить, що вона може містити завдання щодо голосування, тобто перелік питань по­рядку денного загальних зборів із зазначенням того, як і за яке (проти якого) рішення потрібно голосувати (абз. 2 ч. З ст. 39). У цьому випад­ку представник не вправі відступати від встановлених рамок предс­тавництва акціонера і повинен голосувати саме так, як передбачено завданням щодо голосування. Інша реалізація ним права голосу акціонера, що видав довіреність, буде розглядатися як перевищення представником своїх повноважень. Разом з тим, законодавець не пе­редбачає практичних заходів щодо забезпечення реального волевияв­лення акціонера, що видав довіреність, зокрема, не зобов'язує лічиль­ну комісію під час здійснення підрахунку голосів звіряти бюлетень для голосування, виданий представнику акціонера, з довіреністю, яка містить завдання щодо голосування, та не вимагає визнавати недійсним бюлетень, виданий представникові, який не дотримався волевиявлення акціонера. Відкритим залишається питання про пра­вові наслідки такого перевищення повноважень. Застосування за ана­логією закону ст. 241 ЦКУ в цьому випадку, очевидно, є неможливим, оскільки рішення загальних зборів не є правочином, що створює, змінює чи припиняє цивільні права та обов'язки. Можливість оскар­жити в судовому порядку рішення загальних зборів, голосування представником за яке відбувалося всупереч волі акціонера, що видав довіреність, слід визнати більш ніж сумнівною у зв'язку із проблема­тичністю кваліфікації виходу представником за межі своїх повнова­жень як порушення порядком прийняття рішення вимог Закону,

інших актів законодавства, статуту чи положення про загальні збори.

У випадку, якщо довіреність не містить завдання щодо голосуван­ня, представник вирішує всі питання щодо голосування на загальних зборах акціонерів на свій розсуд (абз. 2 ч. З ст. 39).

Закон не встановлює випадків обов'язкового оформлення довіре­ності на право участі та голосування на загальних зборах; зокрема, на відміну від п. 2 ст. 57 Федерального Закону РФ «Про акціонерні това­риства», ним не передбачається, що у випадку передачі акції після да­ти складення переліку осіб, які мають право участі в загальних зборах, атє до дати проведення загальних зборів, особа, яка включена у цей перелік, повинна видати набувачеві довіреність на голосування або голосувати на загальних зборах відповідно до інструкцій набувача. Дійсно, між датою складення переліку акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах, і датою проведення самих зборів, як зазнача­лося вище, може бути часовий інтервал до 60 днів (абз. 1 ч. 1 ст. 35), про­тягом якого може відбутися перехід права власності на акції. Разом з тим, вітчизняний Закон, на відміну від російського (ч. 5 ст. 51), не об­межує характер змін, які можуть вноситися до переліку акціонерів, що мають право брати участь у загальних зборах, після його складен­ня, а встановлює лише обмеження щодо особи або органу, здатного вносити такі зміни (абз. 1 ч. 2 ст. 34). Таке положення дозволяє при­пустити можливість, відповідно до Закону, внесення до такого пе­реліку акціонерів змін, пов'язаних із переходом права власності на акції, що відбувся до дати проведення загальних зборів. Крім того, зо­бов'язання в силу закону щодо видачі довіреності особою, яка вже не є акціонером, особі, яка є реальним суб'єктом корпоративних прав, посвідчених акцією, слід визнати невдалою спробою захисту інтересів реального акціонера, оскільки здійснення такою особою власних пов­новажень вміщене в рамки «удаваного представництва», що підриває засади інституту представництва в цивільному праві.

Вимоги до форми довіреності на право участі та голосування на загальних зборах акціонерного товариства полягають в тому, що вона має бути оформлена письмово та посвідчена нотаріально або особою, уповноваженою здійснювати таке посвідчення в силу закону. Новелою Закону є перелік осіб, уповноважених посвідчувати довіреність акціонера на право участі та голосування на загальних зборах. Якщо раніше ч. З ст. 41 Закону України «Про господарські товариства» го­ворила, що вона може бути посвідчена реєстратором або правлінням товариства, то тепер, згідно з абз. 1 ч. З ст. 39, така довіреність може посвідчуватися реєстратором, депозитарієм, зберігачем, нотаріусом та іншими посадовими особами, які вчиняють нотаріальні дії, чи в іншо­му передбаченому законодавством порядку. Вичерпний перелік ви­падків, коли довіреності, посвідчені посадовими особами, прирівню­ються до нотаріально посвідчених, наводиться у ч. З ст. 245 ЦКУ. Слід звернути увагу, що відповідно до нової редакції положень ч. З ст. 245 ЦКУ, запровадженої Законом України «Про внесення зміни до статті 245 Цивільного кодексу України щодо повноважень посадових осіб органів місцевого самоврядування по вчиненню дій, прирівняних до нотаріальних» від 3 березня 2009 р. № 1055-УІ, довіреність особи, яка проживає у населеному пункті, де немає нотаріусів, може бути досвідчена уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, крім, зокрема, довіреностей на управління і розпо­рядження корпоративними правами. Таким чином, довіреність на право участі та голосування на загальних зборах за наведених обста­вин не може посвідчуватися такими посадовими особами.

5. У новому Законі істотні зміни торкнулися повноважень органів товариства, пов'язаних зі скликанням і проведенням загальних зборів акціонерів. Найбільш важливим моментом слід вважати пере­дачу ключових у цьому відношенні повноважень з компетенції вико­навчого органу до компетенції наглядової ради товариства. Відтепер саме наглядова рада:

виступає основним ініціатором скликання чергових та позачер­гових загальних зборів (п. З ч. 2 ст. 52, ч. 1 ст. 47). Виконавчий же ор­ган тепер може лише звернутися до наглядової ради з вимогою про скликання позачергових загальних зборів і лише у двох передбачених Законом випадках, а саме: в разі порушення провадження про визнан­ня товариства банкрутом і за необхідності вчинення значного правочину (раніше було навпаки — позачергові загальні збори скликалися виконавчим органом, зокрема на письмову вимогу наглядової ради, а сам виконавчий орган міг скликати позачергові загальні збори у будь-якому випадку, якщо цього вимагають інтереси товариства — ч. 2 та З ст. 45 Закону України «Про господарські товариства»);

визначає дату, на яку складається перелік осіб, що мають право на участь у зборах (крім випадків скликання позачергових загальних зборів на вимогу акціонерів у випадках, передбачених ч. 6 ст. 47 цього Закону) (абз. 1 ч. 1 ст. 35, п. 15 ч. 2 ст. 52);

затверджує порядок денний (крім випадків скликання позачер­гових загальних зборів па вимогу акціонерів у випадках, передбаче­них ч. 6 ст. 47 цього Закону) (ч. 1 ст. 37);

приймає рішення про включення пропозицій акціонерів до по­рядку денного (крім випадків скликання позачергових загальних зборів на вимогу акціонерів у випадках, передбачених ч. 6 ст. 47 цього Закону) (ч. З ст. 38);

затверджує форму та текст бюлетеня для голосування (крім ви­падків скликання позачергових загальних зборів на вимогу акціонерів у випадках, передбачених ч. 6 ст. 47 цього Закону) (ч. З ст. 43);

призначає реєстраційну комісію для реєстрації акціонерів (крім випадків скликання позачергових загальних зборів на вимогу акціонерів у випадках, передбачених ч. 6 ст. 47 цього Закону) (абз. 1 ч. З ст. 40);

голова, член наглядової ради чи інша особа, уповноважена наг­лядовою радою, головує на загальних зборах, якщо інше не передбаче­но статутом (абз. 2 ч. 1 ст. 40).

6. Останній абзац ч. З ст. 35 нового Закону в цілому повторює імпера­тивну норму ч. 1 ст. 43 Закону України «Про господарські товариства» щодо місця проведення загальних зборів акціонерного товариства.

У ньому зазначається, що загальні збори проводяться на території Ук­раїни, в межах населеного пункту за місцезнаходженням товариства (раніше ч. 1 ст. 43 Закону України «Про господарські товариства» вка­зувала «як правило, за місцезнаходженням», що дозволяло за не­обхідності провести загальні збори в іншому населеному пункті, у ме­жах України). Згідно зі ст. 93 ЦКУ, змінений варіант якої сприйняв «теорію осілості» юридичної особи, замість «теорії інкорпорації», яка була використана у першій редакції цієї статті, місцезнаходженням юридичної особи вважається адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. В акціонерному товаристві має право без довіреності діяти від імені товариства, в тому числі представляти інтереси товариства, голова колегіального виконавчого органу (абз. З ч. 5 ст. 59) або особа, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу (ч. 2 сг. 60); отже, в межах населеного пункту за місцезнаходженням виконавчого ор­гану акціонерного товариства і мають проводитися його загальні збори.

Винятком є лише випадок, коли на день скликання загальних зборів (Закон України «Про господарські товариства» в ч. 1 ст. 43 вка­зував на «день проведення загальних зборів») 100 відсотками акцій товариства володіють іноземці, особи без громадянства, іноземні юри­дичні особи, а також міжнародні організації. Наявність у складі акціонерів хоча б одного акціонера — громадянина України або ук­раїнської юридичної особи унеможливлює проведення загальних зборів за межами України, навіть якщо статутний капітал на 99,9 % сформований за рахунок іноземних інвестицій. Присутність цієї нор­ми в Законі пояснюється бажанням захистити українських акціонерів, які можуть не мати можливості взяти участь у загальних зборах, що проходять за кордоном, віддій менеджменту, що навмисно встановлює місце проведення загальних зборів за межами України для створення штучних бар'єрів для участі зазначених акціонерів у таких зборах.

У п. 10 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» акцентувалася увага на тому, що чинне зако­нодавство не передбачає можливість подання до господарського суду позову з вимогою щодо зміни судом місця проведення загальних зборів господарського товариства. Водночас акціонер, який не зміг взяти участь у загальних зборах, що проводилися всупереч законодав­чим вимогам поза межами населеного пункту, де знаходиться акціонерне товариство, може оскаржити до суду рішення, прийняті на таких загальних зборах, оскільки допущене порушення унеможливи­ло реалізацію ним права на участь у загальних зборах товариства.

Щодо часу проведення загальних зборів Закон також містить імпе­ративну заборону — загальні збори не можуть розпочатися раніше, ніж зазначено у повідомленні про проведення загальних зборів (ч. 2 ст. 40).

7. Реалізація права акціонера на участь у загальних зборах забезпе­чується, зокрема, обов'язком товариства щодо повідомлення акціоне­ра про проведення загальних зборів і надання йому для ознайомлення документів (матеріалів), необхідних для прийняття на зборах зваже­них рішень з питань порядку денного. Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 2 Закону, повідомлення акціонерам повинне містити передбачену законом та статутом акціонерного товариства інформацію і направлятися адреса­ту листом з описом вкладення та повідомленням про вручення.

Новим Законом внесені зміни щодо порядку і строків повідомлен­ня акціонерів про проведення загальних зборів, які дозволять акціонерному товариству скоротити витрати на повідомлення акціонерів. За загальним правилом письмове повідомлення про про­ведення загальних зборів акціонерного товариства та їх порядок ден­ний надсилається кожному акціонеру, зазначеному в переліку акціо­нерів, які мають право брати участь у загальних зборах (абз. 1 ч. 1 ст. 35). Проте якщо раніше для всіх акціонерних товариств у ч. 1 ст. 43 Закону України «Про господарські товариства» передбачалася вимога про «потрійне» повідомлення акціонерів (шляхом персонального повідом­лення передбаченим статутом способом, публікації загального повідом­лення у місцевій пресі за місцезнаходженням акціонерного товариства та публікації повідомлення в одному з офіційних друкованих видань Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України чи ДКЦГІФР), то тепер встановлено такий порядок повідомлення акціонерів залежно від типу акціонерного товариства та кількості його акціонерів:

у випадку із приватним акціонерним товариством вимоги Зако­ну обмежуються лише вимогою здійснення персонального повідом­лення акціонерів про проведення загальних зборів та їх порядок ден­ний; такі повідомлення надсилаються особою, яка скликає загальні збори, або особою, яка веде облік прав власності на акції товариства, у разі скликання загальних зборів акціонерами, у спосіб, передбачений у статуті (абз. 2 ч. 1 ст. 35);

у випадку з публічним акціонерним товариством із кількістю акціонерів до 1000 осіб, таке товариство, крім персонального пові­домлення, додатково надсилає повідомлення про проведення загаль­них зборів та їх порядок денний фондовій біржі, на якій це товарист­во пройшло процедуру лістингу (абз. З ч. 1 ст. 35);

у випадку з публічним акціонерним товариством з кількістю акціонерів — власників простих акцій понад 1000 осіб, окрім персо­нального повідомлення акціонерам і повідомлення фондовій біржі, на якій це товариство пройшло процедуру лістингу, необхідно зробити також публікацію повідомлення про проведення загальних зборів в офіційному друкованому органі (абз. З ч. 1 ст. 35).

Як бачимо, публікація загального повідомлення в місцевій пресі за місцезнаходженням товариства, відповідно до нового Закону, не пе­редбачається в принципі.

Визначення конкретного способу персонального повідомлення акціонерів Закон відносить до категорії питань, які слід врегулювати в статуті товариства (абз. 2 ч. 1 ст. 35), однак, наведене у п. 14 ч. 1 ст. 2 визначення поняття повідомлення акціонерам ставить товариство у відповідні рамки щодо форми такого персонального повідомлення. На додаток до передбачених законом, у статуті товариства можуть бу­ти наведені й інші способи повідомлення акціонерів, зокрема, інфор­мування за допомогою інших, крім офіційних друкованих органів, за­собів масової інформації чи шляхом розміщення електронної інфор­мації на веб-сайті товариства.

Акціонерним товариствам, на які Законом покладений обов'язок здійснення, крім персональних повідомлень акціонерів, також публікацій в офіційному друкованому органі та повідомлень фондо­вої біржі, варто враховувати, що саме надіслання персональних повідомлень свідчить про виконання товариством свого обов'язку з повідомлення акціонерів. Здійснення однієї лише публікації, що не є альтернативою персональному повідомленню, не свідчить про вико­нання такого обов'язку. Так, Президія ВГСУ у своїх Рекомендаціях «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що ви­никають з корпоративних відносин» зазначає, що публікація загаль­ного повідомлення про скликання загальних зборів не свідчить про те, що акціонер був повідомлений про скликання загальних зборів, а відсутність або порушення строків публікації загального повідомлен­ня не може вважатися порушенням порядку повідомлення тих акціонерів, щодо яких судом встановлений факт їх належного персо­нального повідомлення про скликання таких загальних зборів. Обов'язок опублікувати загальне повідомлення встановлений зако­ном для інформування про скликання загальних зборів власників акцій, які ще не зареєстровані в системі реєстру власників іменних цінних паперів, а також тих осіб, які до проведення загальних зборів можуть придбати акції і зареєструватися в реєстрі (п. 2.13).

Як свідчать численні приклади із судової практики, відсутність пер­сонального повідомлення акціонерів про проведення загальних зборів розглядається судами як підстава недійсності прийнятих загальними зборами рішень. Так, у постанові Харківського апеляційного госпо­дарського суду від 10 грудня 2008 р. у справі № 17/676-07 за позовом до ЗАТ «Завод будівельних розчинів «Гарант» (м. Суми) про визнання недійсними рішень загальних зборів зазначалося, що в матеріалах спра­ви відсутні доказу того, що відповідачем за адресою позивача направ­лялося повідомлення про скликання загальних зборів; через це, а та­кож з огляду на порушення, виявлені при реєстрації акціонерів у день проведення зборів, судова колегія визнала законним і обґрунтованим рішення Господарського суду Сумської області про задоволення вимог позивача в частині визнання недійсним рішення загальних зборів відповідача. У рішенні Господарського суду Кіровоградської області від 11 серпня 2008 р. у справі № 3/118 за позовом до ВАТ «Олек­сандрійський Сортнасінняовоч» про визнання недійсним рішення за­гальних зборів акціонерів звертається увага на відсутність доказів пер­сонального повідомлення позивачів про проведення загальних зборів; представлений відповідачем «Реєстр відправленої кореспонденції» не був визнаний судом належним доказом відправлення кореспонденції адресатам, оскільки він не містив підпису відправника та печатки това­риства, а також підпису працівника об'єкта поштового зв'язку, який оформляв список під час приймання поштових відправлень.

Для того щоб мати можливість представити суду докази належно­го повідомлення акціонерів про проведення загальних зборів у випад­ку виникнення відповідного спору, доцільно направляти акціонерам повідомлення рекомендованим листом з описом вкладення та повідомленням про вручення, перелік (опис) кореспонденції, що відправляється, має бути засвідчений у поштовому відділенні зв'язку, і цей перелік, квитанція про відправлення та повідомлення про вру­чення вважатимуться достатніми доказами повідомлення.

Новим Законом змінений і строк повідомлення про проведення загальних зборів. Раніше ч. 1 ст. 43 Закону України «Про госпо­дарські товариства» передбачала, що повідомлення повинно бути зроблене не менш як за 45 днів до скликання загальних зборів; у разі необхідності могло бути зроблене повторне повідомлення в зазначе­них засобах масової інформації. Тепер і для персонального повідом­лення акціонерів (абз. 2 ч. 1 ст. 35), і для публікації в офіційному дру­кованому органі (абз. З ч. 1 ст. 35) передбачене здійснення такого повідомлення (публікації) не пізніше ніж за ЗО днів до дати проведен­ня загальних зборів. Закон не згадує про те, у який строк публічне акціонерне товариство повинне надіслати повідомлення фондовій біржі; на нашу думку, на це зобов'язання також повинен поширювати­ся зазначений 30-денний строк. Обов'язок товариства з персонально­го повідомлення акціонерів вважається виконаним у законодавчо встановлений строк, якщо письмове повідомлення було надіслане до закінчення зазначеного строку, незалежно від дати його фактичного отримання адресатом.

Новелою Закону є норма, що встановлює спеціальний строк пові­домлення акціонерів про проведення позачергових загальних зборів, які скликаються за рішенням наглядової ради, якщо цього вимагають інтереси акціонерного товариства: вона передбачає, що письмове повідомлення акціонерів про проведення таких зборів та їх порядок денний мають надсилатися не пізніше ніж за 15 днів до дати їх прове­дення; при цьому акціонери позбавляються права вносити пропозиції до порядку денного (абз. 1 ч. 5 ст. 47). Раніше Закон України «Про гос­подарські товариства» не передбачав винятків із загального правила про 45-денний строк повідомлення акціонерів.

Розсилання повідомлень акціонерам, як наголошувалося вище, на­лежить до обов'язків особи, яка скликає загальні збори; у випадку скликання загальних зборів безпосередньо акціонерами розсилання здійснюється особою, яка веде облік прав власності на акції товарист­ва. Як правило, в обох випадках надіслання таких повідомлень дору­чається реєстратору, який здійснює комплексне інформаційне та ор­ганізаційне забезпечення проведення загальних зборів, на підставі ук­ладеного з ним договору (при документарній формі існування цінних паперів). Так, відповідно до абз. 19 п. 1 Розділу II Положення про ве­дення реєстрів власників іменних цінних паперів, до функцій реєстра­тора належить, зокрема, направлення повідомлення власникам імен­них цінних паперів та номінальним утримувачам про скликання поза­чергових зборів акціонерного товариства, у тому числі на вимогу акціонерів, які володіють у сукупності більш ніж 10 відсотками го­лосів. Розсилання персональних повідомлень здійснюється за адреса­ми для поштових повідомлень, що зафіксовані у системі реєстру в інформації, яка ідентифікує зареєстрованих осіб. У випадку, якщо акціонер вчасно не повідомить реєстродержателя про зміну таких да­них, акціонерне товариство не несе відповідальності за неповідомлен­ня або неналежне повідомлення такого акціонера про проведення за­гальних зборів.

У випадку реєстрації акцій на ім'я номінального утримувача повідомлення про проведення загальних зборів та порядок денний надсилаються номінальному утримувачу, який забезпечує персональ­не повідомлення акціонерів, яких він обслуговує (ч. 2 ст. 35). Статус номінального утримувача сам по собі не дає йому права брати участь у загальних зборах; це можливо тільки у випадках оформленого представництва номінальним утримувачем власників цінних паперів, інформація про які міститься на його особовому рахунку. Очевидно, що у випадку проведення загальних зборів у формі заочного голосу­вання та прийняття рішень методом опитування (ст. 48) проекти рішень та питання для голосування повинні надсилатися акціонерам — власникам голосуючих акцій також через номінального утримувача (за його наявності).

В цьому контексті виникає питання: в якому випадку акціонерне товариство виконує зазначену вимогу щодо строку повідомлення акціонерів — коли воно направляє повідомлення про проведення за­гальних зборів номінальному утримувачу не пізніше ніж за ЗО днів до дати проведення загальних зборів, або коли номінальний утримувач направляє повідомлення акціонерам, які є його клієнтами, не пізніше ніж за ЗО днів до такої дати (і тоді повідомлення номінальному утри­мувачу має направлятися товариством раніше)? Якщо вважати номінального утримувача представником акціонера, його повідомлен­ня товариством слід розглядати як повідомлення самого акціонера. Але в цьому випадку виникає ризик того, що акціонер отримає повідомлення із таким запізненням, що в нього не залишиться часу для внесення пропозицій до порядку денного у встановлений Зако­ном строк. Крім того, у випадку неповідомлення номінальним утри­мувачем свого клієнта може постати питання про можливість визнан­ня судом недійсними рішень загальних зборів за позовом акціонера, який не був своєчасно повідомлений про проведення загальних зборів відповідним номінальним утримувачем. З одного боку, товариство своїх обов'язок щодо повідомлення ніби і виконало, аз іншого — відбу­лося порушення права акціонера на отримання повідомлення про проведення загальних зборів з вини третьої особи. Закон ці питання не вирішує. Однак, якщо взяти до уваги, що номінальний утримувач, будучи юридичною особою, якій цінні папери передано за доручен­ням та в інтересах власників цінних паперів для здійснення операцій у Національній депозитарній системі (абз. 23 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Національну депозитарну систему...»), виконує роль лише «проміжної ланки» між акціонерним товариством і акціонерами, які є його клієнтами (це проявляється і при виплаті дивідендів через номінального утримувача, і гіри надісланні повідомлень про прове­дення загальних зборів), а також з огляду на пріоритетність захисту прав та інтересів акціонерів, на наш погляд, зазначений у Законі строк персонального повідомлення акціонерів про проведення загальних зборів повинен застосовуватися до повідомлення номінальним утри­мувачем безпосередньо акціонерів. Щоправда, не виключена ймовірність того, що судами з цього питання буде висловлена інша позиція.

Закон встановлює перелік даних, які повинні знайти відображен­ня в повідомленні про проведення загальних зборів (ч. З ст. 35):

повне найменування та місцезнаходження товариства;

дата, час та місце проведення загальних зборів (із зазначенням номера кімнати, офісу або залу, куди мають прибути акціонери);

час початку і закінчення реєстрації акціонерів для участі у за­гальних зборах;

дата складання переліку акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах;

перелік питань, що виносяться на голосування;

порядок ознайомлення акціонерів з матеріалами, з якими вони можуть ознайомитися під час підготовки до загальних зборів.

Відсутність у повідомленні будь-яких із зазначених відомостей можна розцінити як порушення порядку скликання загальних зборів, що даватиме можливість акціонеру оскаржити рішення загальних зборів з підстави його неналежного повідомлення. Крім того, як зазна­чалося в Узагальненні судової практики з корпоративних спорів ВСУ, редакційні помилки в оголошеннях про скликання загальних зборів щодо дати їх проведення також можуть бути підставою для визнання рішень загальних зборів недійсними.

Спеціальних вимог щодо змісту повідомлення про проведення за­гальних зборів у випадку внесення до порядку денного загальних зборів питання про зміну розміру статутного капіталу новим Законом, на відміну відст. 40 Закону України «Про господарські товариства», не пе­редбачено. Також у Законі не говориться про включення до загального повідомлення в офіційному друкованому органі інформації про основні показники фінансово-господарської діяльності у випадку включення до порядку денного питання про затвердження річних результатів діяльності товариства, як це вимагається в рішенні ДКЦГІФР «Про розкриття інформації в загальному повідомленні акціонерного товари­ства про проведення загальних зборів» від 26 травня 2006 р. № 324.

8. У Законі відсутній вичерпний перелік матеріалів (доку­ментів), право на ознайомлення з якими до дати проведення за­гальних зборів мають акціонери товариства; ч. 1 ст. 36 обмежуєть­ся лише вказівкою на те, що ними є документи, необхідні для прийнят­тя рішень з питань порядку денного. В Законі представлений детальний перелік лише тих матеріалів, що надсилаються акціонерам товариства, яке бере участь у злитті (приєднанні), поділі (виділі, пе­ретворенні) при підготовці загальних зборів, на які виноситься питан­ня про затвердження умов договору про злиття (приєднання), плану поділу (виділу, перетворення), передавального акта (ч. 4 ст. 81). Части­на 2 ст. 37 Закону окремо гарантує акціонерам можливість до прове­дення зборів у порядку, визначеному ст. 36 цього Закону, за запитом оз­найомитися з проектом (проектами) рішення з питань порядку денно­го. Крім того, в силу ч. З ст. 43 акціонери мають право до проведення загальних зборів ознайомитися з формою бюлетеня для голосування.

Очевидно, що перелік документів (матеріалів), які мають надава­тися акціонерам для ознайомлення, має відповідати питанням, які внесенні до порядку денного відповідних загальних зборів. У випадку проведення річних загальних зборів до документів, з якими мають право ознайомитися акціонери, слід віднести насамперед ті докумен­ти, які підлягають затвердженню на загальних зборах: річний звіт то­вариства, висновки ревізійної комісії (ревізора) за підсумками пе­ревірки фінансово-господарської діяльності акціонерного товариства за результатами фінансового року, висновок аудитора за підсумками перевірки фінансово-господарської діяльності акціонерного товари­ства (за його наявності), звіти органів товариства (наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії (ревізора)), рекомендації щодо розподілу прибутку товариства за звітний період. У випадку, якщо до порядку денного включене питання про внесення змін до статуту або про викладення статуту в новій редакції, акціонерам необхідно надати проекти таких змін або проект статуту в новій редакції; якщо ж за­гальні збори будуть приймати рішення про затвердження положень про органи акціонерного товариства (загальні збори, наглядову раду, виконавчий орган, ревізійну комісію (ревізора)) або інші внутрішні документи товариства, або про внесення до них змін, акціонери по­винні мати можливість ознайомитися із проектами відповідних доку­ментів чи змін до них. Якщо до порядку денного загальних зборів включене питання про обрання членів органів товариства, акціонерам слід надати відомості про кандидатів у такі органи. Статутом акціонер­ного товариства може бути передбачене надання й інших документів (матеріалів) акціонерам. У кожному випадку повний перелік таких до­кументів (матеріалів), які надаються акціонерам при підготовці до про­ведення загальних зборів, і порядок їх надання повинні міститися в рішенні про скликання загальних зборів. Пункт 7 ч. 1 ст. 77 відносить такі матеріали, з якими мають право ознайомитися акціонери, до кате­горії документів, що підлягають зберіганню акціонерним товариством і доступ до яких має бути забезпечений кожному акціонеру (ч. 1 ст. 78).

Моментом виникнення права акціонера на ознайомлення з доку­ментами (матеріалами) є дата надіслання повідомлення про прове­дення загальних зборів, а строк дії цього права обмежується датою проведення загальних зборів, причому в сам день проведення зборів акціонери, як і раніше, мають можливість реалізації цього права (ч. 1 ст. 36). Із зазначеним моментом (датою надіслання акціонерам повідомлення про проведення загальних зборів) пов'язана заборона щодо внесення змін до документів, наданих акціонерам або з якими вони мали можливість ознайомитися (ч. З ст. 36). Ця заборона не по­ширюється на випадки внесення змін до зазначених документів у зв'язку зі змінами в порядку денному чи у зв'язку з виправленням по­милок; прн цьому, однак, законодавець встановлює граничний строк внесення таких змін — не пізніше ніж за 10 днів до дати проведення загальних зборів (ч. З ст. 36). Такий саме строк Закон встановлює для здійснення товариством повідомлення акціонерів про зміни у поряд­ку денному (абз. 1 ч. 7 ст. 38).

Закон встановлює місце та час можливої реалізації акціонером заз­наченого права — за місцезнаходженням товариства у робочі дні, робо­чий час та в доступному місці, а в день проведення загальних зборів — також у місці їх проведення (ч. 1 ст. 36). Вітчизняний законодавець за­гатам не вимагає, щоб акціонерні товариства розсилані матеріали до загальних зборів разом з повідомленням про їх проведення кожному акціонеру, оскільки для багатьох українських акціонерних товариств така практика виявилася б надто витратною. Винятком слід вважати лише загальні збори, на які виноситься питання про затвердження умов договору про злиття (приєднання), плану поділу (виділу, перет­ворення), передавального акта — ч. 4 ст. 81 Закону вимагає надіслання акціонерам товариств, що беруть участь у злитті (приєднанні), поділі (виділі, перетворенні), визначених цієї нормою документів. Саме про розсилання матеріалів до таких позачергових загальних зборів йде мова і в абз. 2 ч. 7 ст. 47.

У повідомленні про проведення загальних зборів повинні фігуру­вати конкретно визначене місце для ознайомлення (номер кімнати, офісу тощо) та посадова особа товариства, відповідальна за порядок ознайомлення акціонерів з документами (ч. 1 ст. 36). Такою особою може бути корпоративний секретар, який обирається наглядовою ра­дою та відповідає за взаємодію акціонерного товариства з акціонера­ми (ч. 4 ст. 56) (у випадку наявності такої посади в товаристві). Оче­видно, що, як і у випадку реалізації права акціонера на отримання інформації про діяльність акціонерного товариства (абз. 1 ч. 2 ст. 78), акціонер має право вимагати виготовлення копій зазначених доку­ментів, і при цьому товариство не вправі стягувати з акціонера будь- яку іншу суму, крім вартості витрат на виготовлення таких копій. За­кон не містить спеціальних приписів щодо порядку ознайомлення акціонерів з документами (матеріалами) загальних зборів, що склика­ються, у випадку реєстрації акцій на ім'я номінального утримувача, з чого випливає, що на таких акціонерів поширюється загальний поря­док здійснення зазначеного права, установленні! ст. 36 Закону та ста­тутом акціонерного товариства.

Для акціонерних товариств з кількістю акціонерів — власників простих акцій понад 100 осіб, статутом може бути передбачений інший порядок надання акціонерам документів, з якими вони можуть ознайомитися під час підготовки до загальних зборів — ці документи можуть надаватися в електронній формі або в інший спосіб, передба­чений статутом (ч. 2 ст. 36). Наприклад, статутом може передбачати­ся розміщення таких документів та матеріалів в електронній формі на веб-сайті акціонерного товариства.

9. Порядок денний загальних зборів акціонерів являє собою пе­релік питань, що виносяться на розгляд загальних зборів. Порядок денний загальних зборів попередньо затверджується наглядовою ра­дою товариства, а у випадку скликання позачергових загальних зборів на вимогу акціонерів у випадках, передбачених ч. 6 ст. 47 Закону — акціонерами, які цього вимагають (ч. 1 ст. 37). Незважаючи на те, що загальні збори в силу своєї необмеженої компетенції вправі приймати рішення з будь-якого питання діяльності акціонерного товариства (ч. 1 ст. 33), вони, проте, не вправі виходити за рамки порядку денного: згідно з ч. 6 ст. 42 Закону, загальні збори не можуть приймати рішен­ня з питань, не включених до порядку денного. Як зазначається в п. 18 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпора­тивних спорів», прийняття загальними зборами рішень із питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства, нале­жить до числа безумовних підстав для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв'язку з прямою вказівкою закону.

Так, у постанові ВГСУ від 15 січня 2009 р. у справі № 45/88 за по­зовом до ЗАТ «Инвестбуд-11» про визнання недійсним рішення за­гальних зборів акціонерів від 16 березня 2005 р. зазначалося, що всу­переч тому, що шосте питання порядку денного було сформульоване «Про викуп товариством власних акцій», фактично було прийняте рішення з цього питання у формулюванні «Затвердити Положення про придбання, реалізацію та анулювання власних акцій ЗАТ «Инвестбуд-11», хоча питання про затвердження цього Положення у порядку денному не фігурувало зовсім; виходячи з цього, колегія суддів ВГСУ визнала висновки господарських судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову законними та обґрунтованими.

При цьому до порядку денного повинні бути включені і проце­дурні питання (питання, пов'язані з порядком проведення загальних зборів), з яких приймаються рішення на загальних зборах. Альтерна­тивне врегулювання цього питання на локальному рівні не допус­кається: як зазначається в п. 22 Постанови Пленуму ВСУ «Про прак­тику розгляду судами корпоративних спорів», якщо у внутрішніх документах товариства передбачено можливість вирішення на за­гальних зборах процедурних питань без включення їх до порядку денного, такі положення внутрішніх документів суд не повинен браги до уваги. Так, у постанові ВГСУ від 17 грудня 2008 р. у справі № 2-13/3417-2007(2-11/3417-2007) за позовом до ВАТ «Євпа­торійське ремонтно-транспортне підприємство» та інших відповідачів про визнання рішень загальних зборів акціонерів та статуту в новій ре­дакції недійсними, скасування реєстрації випуску акцій та анулювання свідоцтва про реєстрацію випуску акцій зазначалося, що зборами прий­малися рішення з питань, не включених до порядку денного, а саме: про визнання повноважень акціонерів та їх представників, про обрання го­лови та секретаря зборів, про затвердження порядку денного зборів, про порядок проведення голосування тощо. Це було розцінено як підстава для визнання недійсними рішень з питань, не включених до порядку денного. Щоправда, варто зазначити, що суди не завжди дот­римуються цього правила. Так, у постанові Київського апеляційного господарського суду від 12 січня 2009 р. у справі № 11-101 за позовом до АКПІБ (ЗАТ) «Промінвестбанк» про визнання рішень загальних зборів від ЗО червня 2008 р. недійсними зазначалося, що обрання голо­ви, секретаря зборів і членів лічильної комісії, які є робочими органами загальних зборів, є організаційним питанням, що вирішується до почат­ку проведення загальних зборів, і, з огляду на це, колегія суддів визна­ла позицію позивача щодо прийняття загальними зборами рішення з питання, не включеного до порядку денного, необгрунтованою[8].

Як вказується в Роз'ясненні ДКЦПФР щодо порядку застосуван­ня статей 41 та 43 Закону України «Про господарські товариства» у частині регулювання питань щодо порядку денного загальних зборів від 10 листопада 1999 р. № 24, формулювання питань порядку денно­го загальних зборів мають давати акціонерам змогу передбачити мож­ливі рішення зборів з кожного питання; при цьому не допускається включення до порядку денного загальних зборів таких питань, як «Різне», «Організаційні питання» тощо, тому що тим самим порушуються права акціонера на попереднє ознайомлення з порядком ден­ним загальних зборів акціонерів. Згідно з п. 22 Постанови Пленуму ВСУ «ГІро практику розгляду судами корпоративних спорів», рішен­ня загальних зборів, розглянуті в питаннях «Різне», «Організаційні питання» тощо, повинні визнаватися недійсними.

У Законі вказується, що голосування на загальних зборах проводиться з усіх запитань порядку денного, винесених на голосування (ч. 9 ст. 42).

У практиці застосування наведених норм Закону можуть виникну­ти наступні практичні питання:

чи можуть загальні збори акціонерів безпосередньо під час своєї роботи самостійно вносити нові питання до затвердженого порядку денного та голосувати в рамках такого зміненого порядку денного;

чи можуть загальні збори виключити питання з порядку денно­го або перенести його розгляд на наступні збори, наприклад, через йо­го (свою) неготовність до розгляду?

Вітчизняної» Закон говорить про неможливість прийняття рішен­ня з питання, не включеного до порядку денного, але, на відміну від п. 6 ст. 49 Федерального Закону РФ «Про акціонерні товариства», не містить прямої заборони на зміну порядку денного безпосередньо збо­рами. Доцільність такої можливості часто обґрунтовується захистом інтересів акціонерів від «нав'язування» наглядовою радою свого по­рядку денного та необхідністю забезпечення гнучкості для акціонер­ного товариства, принаймні, з невеликою кількістю акціонерів (на­приклад, якщо під час розгляду звіту виконавчого органу акціонери дійдуть висновку про некомпетентність менеджменту та забажають на цих же зборах прийняти рішення про дострокове припинення повно­важень членів виконавчого органу). Однак можна з упевненістю стве­рджувати, що законодавець, хоча і не розширив у новому Законі звич­не формулювання ч. 4 ст. 43 Закону України «Про господарські това­риства» шляхом включення прямої заборони змінювати порядок денний на загальних зборах, все-таки стоїть на позиції незмінності затвердженого порядку денного. Захист інтересів акціонерів у цьому випадку досягається, по-перше, покладанням на товариство зо­бов'язання з надіслання порядку денного разом з повідомленням про проведення загальних зборів (абз. 1 ч. 1 ст. 35), по-друге, встановлен­ням права акціонерів знайомитися з документами, необхідними для прийняття рішень з питань порядку денного (ч. 1 ст. 36) та проектом (проектами) рішення (рішень) з питань порядку денного (ч. 2 ст. 37), по-третє, закріпленням права акціонерів на внесення пропозицій що­до питань, включених до порядку денного (ч. І ст. 38). Частина 1 ст. 37 вказує на «попереднє затвердження» порядку денного наглядовою ра­дою, допускаючи можливе «співавторство» у його подальшому реда­гуванні з боку акціонерів. Часу, відведеного Законом на підготовчі процедури перед проведенням загальних зборів, цілком достатньо для формування, принаймні, попередньої позиції акціонера з того або іншого питання порядку денного. Як раз протилежний підхід слугував би інтересам мажоритарних акціонерів, здатних забезпе­чити несподіване для інших акціонерів внесення до порядку денно­го питання, до розгляду якого інші акціонери можуть бути неготові, і завдяки цьому домогтися прийняття загальними зборами сприят­ливого для себе рішення з такого питання. Такий підхід давав би можливість для численних порушень права акціонерів на ознайом­лення з інформацією, необхідною для прийняття рішень з питань порядку денного, що, в свою чергу, дає підставу для оскарження рішення загальних зборів акціонером, який не зміг належним чи­ном підготуватися до розгляду питань порядку денного. Нарешті, саме прийняття рішення про включення питання до порядку денно­го загальних зборів є порушенням ч. 6 ст. 42 Закону, оскільки таке питання не було включене до порядку денного. У п. 22 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» категорично стверджується, що якщо питання не було включене до опублікованого порядку денного загальних зборів то­вариства, рішення цих зборів із зазначеного питання повинні визна­ватися недійсними. Тому порядок денний, сформований з ураху­ванням пропозицій акціонерів, слід вважати остаточним переліком питань, що підлягають розгляду на загальних зборах, у наведеному в ньому формулюванні.

Водночас ми не вважаємо порушенням ч. 9 ст. 42 Закону прийнят­тя загальними зборами рішення про перенесення розгляду того або іншого питання із затвердженого порядку денного на наступні за­гальні збори у випадку, якщо акціонери дійдуть висновку про його (свою) недостатню підготовленість для розгляду. Вузьке тлумачен­ня зазначеної норми не обумовлює висновку про обов'язковість прийняття результативного рішення з кожного питання порядку денного та про неприпустимість на загальних зборах голосування за рішення про перенесення розгляду певного питання. Така мож­ливість, однак, не означає відсутності необхідності виконання всіх формальностей щодо скликання нових загальних зборів та форму­вання порядку денного, що включає зазначене питання — автома­тичного включення перенесеного питання до порядку денного нових зборів не відбувається. Крім того, на наш погляд, слід визнати не­можливим перенесення розгляду питань порядку денного річних за­гальних зборів, обов'язкове внесення до порядку денного яких пе­редбачене ч. 2 ст. 32 Закону.

Як зазначалося вище, порядок денний загальних зборів попе­редньо затверджується наглядовою радою або акціонерами, які вима­гають скликання позачергових загальних зборів у передбаченому За­коном випадку (ч. 1 ст. 37). Подальше формування порядку денного можливе лише за участі акціонерів (ст. 38) та ревізійної комісії (ревізора) товариства (абз. 2 ч. З ст. 73). Внесення змін до порядку денного з ініціативи інших органів товариства, осіб, які не є акціоне­рами, органів державної влади, включаючи суди, неможливе. Так, згідно з п. 22 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду суда­ми корпоративних спорів», судовим рішенням не можуть включатися питання до порядку денного загальних зборів товариства.

10. Кожний акціонер має право внести пропозиції щодо питань, включених до порядку денного, а також щодо нових кандидатів до складу органів товариства (ч. 1 ст. 38), що є гарантією забезпечення реальної участі акціонерів в управлінні акціонерним товариством. За­кон не встановлює обмежень на кількість внесених акціонером пропо­зицій до порядку денного, встановлюючи лише, що кількість запропо­нованих кандидатів до складу органів товариства не може перевищу­вати кількісного складу кожного з органів (ч. 1 ст. 38). Акціонери користуються зазначеним правом як у випадку проведення річних за­гальних зборів, так і позачергових, у тому числі зборів, що скликають­ся з ініціативи інших акціонерів. Єдиним винятком, коли акціонери в силу закону позбавляються права вносити пропозиції до порядку ден­ного, є випадок екстреного скликання наглядовою радою позачерго­вих загальних зборів, коли цього вимагають інтереси акціонерного то­вариства, зі скороченим строком персонального повідомлення акціонерів (абз. 1 ч. 5 ст. 47).

У порядку внесення акціонерами пропозицій з питань порядку денного також відбулися значні зміни.

ГІо-перше, змінився граничний строк подання таких пропозицій: якщо ч. 2 ст. 43 Закону України «Про господарські товариства» перед­бачала можливість реалізації цього права не пізніш як за ЗО днів до скликання загальних зборів, то тепер пропозиції вносяться не пізніше ніж за 20 днів до дати проведення загальних зборів (ч. 1 ст. 38).

По-друге, рішення про включення пропозицій акціонера до по­рядку денного приймає не виконавчий орган (ч. 2 ст. 43 Закону Ук­раїни «Про господарські товариства»), а наглядова рада товариства, яка здійснює основні повноваження щодо скликання та проведення загальних зборів; якщо ж позачергові загальні збори товариства скли­каються на вимогу акціонерів у випадках, передбачених ч. 6 ст. 47, рішення про включення пропозицій до порядку денного приймають акціонери, які вимагають скликання зборів. При цьому Закон встано­вив строк для прийняття такого рішення — не пізніше ніж за 15 днів до дати проведення загальних зборів (ч. З ст. 38).

По-третє, якщо раніше до порядку денного мали обов'язково вно­ситися пропозиції акціонерів, які володіють більш як 10 відсотками голосів (ч. 2 ст. 43 Закону України «Про господарські товариства»), то тепер, відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 38 нового Закону, обов'язковому включенню до порядку денного загальних зборів підлягають пропо­зиції акціонерів (акціонера), які сукупно є власниками 5 або більше відсотків простих акцій.

Новий Закон встановлює вимоги щодо форми пропозиції до по­рядку денного загальних зборів акціонерного товариства: така пропо­зиція подається в письмовії! формі та має містити визначені реквізи­ти (ч. 2 ст. 38):

прізвище (найменування) акціонера, який вносить пропозицію;

дані про кількість, тип та/або клас належних йому акцій;

зміст пропозиції до питання та/або проекту рішення;

дані про кількість, тип та/або клас акцій, що належать кандида­ту, який пропонується цим акціонером до складу органів товариства (у разі висунення пропозиції щодо нового кандидата).

Відсутність будь-яких з наведених даних у тексті пропозиції, так само як недотримання акціонерами строку, встановленого ч. 1 ст. 38 Закону, є вичерпними підставами для прийняття рішення про відмову у включенні пропозиції до порядку денного загальних зборів (ч. 5 ст. 38). Посилання на будь-які інші причини відмови (неакту­альність питання, його «незначущість» для винесення на розгляд за­гальними зборами тощо) не допускаються. Необхідно, однак, відзна­чити, що внесення акціонерами нових кандидатів до складу органу то­вариства в кількості, що перевищує кількісний склад органу товариства, до якого має відбутися обрання членів, є порушенням ч. 1 ст. 38 і також може розглядатися як підстава для формальної відмови від внесення змін до проекту рішення з такого питання. Слід також зазначити, що, виходячи з ч. 5 ст. 81, ч. 2 сг. 83, ч. 2 ст. 84, ч. 2 ст. 85, ч. 2 ст. 86, ч. 2 ст. 87, лише наглядова рада може виносити на розгляд та затвердження загальних зборів питання про припинення товарист­ва у формі злиття, приєднання, поділ або перетворення та про виділ, про затвердження умов договору про злиття (приєднання) або плану поділу (виділу, перетворення), передавального акта (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільного балансу (у разі поділу та виділу), статуту товариства, створюваного в результаті злит­тя, створення товариств-правонаступників товариства, що припи­няється шляхом поділу, і порядок конвертації його акцій в акції ство­рюваних товариств, про створення нового товариства (товариств) у результаті виділу, конвертацію частини акцій товариства, з якого здійснюється виділ, в акції створюваного товариства (розподіл чи придбання акцій створюваного товариства) і порядок такої конвер­тації (розподілу, придбання), порядок обміну акцій товариства, що пе­ретворюється, на частки (паї) підприємницького товариства-гіраво- наступника, порядок та умови поділу (виділу, перетворення).

Мотивоване рішення про відмову у включенні пропозиції до по­рядку денного загальних зборів надсилається наглядовою радою акціонеру протягом 3 днів з моменту його прийняття (ч. 6 ст. 38).

В акціонерних товариствах із значною кількістю акціонерів, де кожний акціонер може запропонувати кілька змін до порядку денно­го, формування наглядовою радою остаточного порядку денного було б непростим завданням, якщо пропозиції кожного акціонера повинні були б включатися до порядку денного. Тому законодавча практика йде шляхом визнання права на безумовне включення пропозицій до порядку денного тільки за акціонерами, що володіють досить вагомим пакетом акцій, який забезпечує врахування наглядовою радою їх дум­ки. Як наголошувалося вище, автори нового Закону пішли на знижен­ня такого «мінімального володарського цензу», який забезпечує га­рантоване включення пропозицій до порядку денного, з 10 до 5 від­сотків простих акцій[9]. Для внесення таких змін до порядку денного не вимагається спеціального рішення наглядової ради про включення питання до порядку денного: пропозиція вважається включеною, як­що вона подана з дотриманням вимог ст. 38 щодо її обов'язкових реквізитів та строків подання (абз. 1 ч. 4 ст. 38). Щоправда, у Законі не зазначено, хто перевіряє внесені такими акціонерами пропозиції на предмет дотримання зазначених вимог і виносить негативне рішення у випадку виявленого їх недотримання; очевидно, це також належить до компетенції наглядової ради. По суті, і пропозиція, внесена акціонером, що володіє п'ятивідсотковим пакетом акцій, і пропозиція акціонера, який має меншу кількість акцій, за умови дотримання зако­нодавчих строків та вимог до оформлення таких пропозицій, підляга­ють обов'язковому включенню до порядку денного, в той час як не­дотримання встановлених вимог є підставою для відхилення обох пропозицій; різниця між ними полягає лише в необхідності прийнят­тя формального (і не більше того) рішення наглядової ради про вклю­чення такої пропозиції до порядку денного. Слід зазначити, що раніше Закон України «Про господарські товариства» подібних га­рантій для міноритарних акціонерів не передбачав. Разом з тим, слід враховувати, що в акціонерних товариствах з великою кількістю акціонерів реалізація права на внесення пропозицій до порядку ден­ного більшістю акціонерів може зумовити організаційні труднощі при формуванні остаточного порядку денного, особливо якщо виноситься питання про обрання органів товариства, адже кожний з акціонерів може запропонувати своїх кандидатів у кількості, що відповідає кількісному складу відповідного органу товариства.

Акціонер може не тільки внести нове питання до порядку денного, а й альтернативний проект рішення, що відрізняється від зазначеного в порядку денному: цей проект також підлягає включенню до поряд­ку денного (абз. 2 ч. 4 ст. 38). Зміни до порядку денного загальних зборів вносяться лише шляхом включення нових питань та проектів рішень із запропонованих питань, а не шляхом виключення чи зміни вже існуючих питань чи проектів рішень; при цьому саме товариство не має права вносити зміни до запропонованих акціонерами питань або проектів рішень (абз. 2 ч. 4 ст. 38).

Як і раніше, акціонерне товариство повинне повідомити акціо­нерів, згідно зі статутом, про зміни у порядку денному не пізніше ніж за 10 днів до дати проведення зборів (абз. 1 ч. 7 ст. 38). Новий Закон та­кож вимагає від публічного акціонерного товариства надіслання повідомлення про зміни у порядку денному загальних зборів фондовій біржі (біржам), на якій це товариство пройшло процедуру лістингу (абз. 2 ч. 7 ст. 38). Закон не вимагає здійснення публікації про зміни у порядку денному в офіційному друкованому органі. Конкретний спосіб повідомлення акціонерів про такі зміни має визначатися стату­том акціонерного товариства.

Гарантією реалізації права акціонера на внесення пропозицій до порядку денного загальних зборів є можливість оскарження рішення товариства про відмову у включенні його пропозицій до порядку ден­ного до суду. Подання такого позову не зупиняє проведення загальних зборів (абз. З ч. 7 ст. 38). Однак у випадку задоволення позову такого акціонера суд може постановити рішення про зобов'язання товариства провести загальні збори з того питання, у включенні якого до порядку денного акціонеру було безпідставно відмовлено. Закон не говорить про наслідки задоволення такого позову, якщо акціонер пропонував не вне­сення нового питання до порядку денного, а лише новий проект рішен­ня, і акціонери на загальних зборах проголосували за первісний проект рішення, запропонований наглядовою радою, або за проект рішення, сформульований іншим акціонером. Можна припустити, що суд буде виносити рішення про визнання недійсним рішення загальних зборів з цього питання з огляду на неправомірну відмову у включенні запропо­нованого акціонером проекту рішення до порядку денного та про прове­дення нових загальних зборів з цим же питанням у порядку денному. Особливості застосування цієї норми виявить судова практика.

11. Законом врегульовані особливості скликання позачергових загальних зборів. Право вимагати їх скликання забезпечує, по-пер­ше, можливість оперативно реагувати на невідкладні проблеми, що виникають у фінансово-господарській діяльності товариства, та вирішувати актуальні питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів (наприклад, приймати рішення про вчинення знач­ного правочину або правочину, щодо вчинення якого є заінтересо­ваність, у передбачених Законом випадках), а по-друге, захист інте­ресів акціонерів, які можуть у такий спосіб своєчасно впливати на процес управління акціонерним товариством. Водночас законодавець, маючи намір знизити можливість необгрунтованого скликання поза­чергових загальних зборів, проведення яких вимагає і фінансових, і організаційних затрат, запроваджує спеціальний «володарський ценз» у 10 відсотків простих акцій, наявність яких гарантує акціонеру (акціонерам) реалізацію зазначеного права. Гарантіями реалізації права вимоги скликання позачергових загальних зборів є:

обмеження строку для винесення компетентним органом уп­равління рішення про скликання або про відмову в скликанні таких зборів (ч. 2 ст. 47);

встановлення строку проведення позачергових загальних зборів, що відраховується з дати подання вимоги про їх скликання (ч. 4 ст. 47);

вказівка на вичерпний перелік підстав для відмови в задоволенні вимоги про скликання позачергових загальних зборів (ч. З ст. 47);

заборона на внесення органом, що здійснює скликання таких зборів, змін до запропонованого ініціатором скликання зборів поряд­ку денного, крім включення нових питань або проектів рішень (абз. 5 ч. З ст. 47);

можливість судового оскарження рішення наглядової ради про відмову в скликанні позачергових загальних зборів (ч. 6 ст. 47);

можливість акціонерів-ініціаторів самостійно скликати позачер­гові загальні збори у випадку неприйняття відповідного рішення наг­лядовою радою товариства (ч. 6 ст. 47).

Порядок скликання позачергових загальних зборів у новому За­коні зазнав серйозних змін.

По-перше, якщо раніше такі збори скликалися виконавчим органом товариства на письмову вимогу наглядової ради, ревізійної комісії або акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів (ч. З та 4 ст. 45 Закону України «Про господарські товариства»), то те­пер прерогатива скликання позачергових загальних зборів нале­жить виключно наглядовій раді (ч. 1 ст. 47, п. З ч. 2 ст. 52). Наглядо­ва рада може скликати позачергові загальні збори:

з власної ініціативи;

на вимогу виконавчого органу;

па вимогу ревізійної комісії (ревізора);

на вимогу акціонерів (акціонера), які на день подання вимоги сукупно є власниками 10 і більше відсотків простих акцій товариства;

в інших випадках, встановлених законом або статутом товариства.

Аудитор (якщо товариство користується його послугами) до числа

потенційних ініціаторів скликання позачергових загальних зборів, як і раніше, не належить. Крім того, як випливає з п. 4 ч. 1 ст. 47, право вимагати скликання позачергових загальних зборів не надається акціонерам-власникам привілейованих акцій, навіть якщо до порядку денного таких зборів мають бути включені лише питання, з яких такі акціонери мають право голосу.

При цьому ініціатива виконавчого органу, що подає наглядовій раді вимогу про проведення таких зборів, обмежується лише двома випадками — порушенням провадження про визнання товариства банкрутом і необхідністю вчинення значного правочинну, рішення про вчинення якого, відповідно до нового Закону, повинне прийматися за­гальними зборами. Стосовно ревізійної комісії та акціонерів, які є власниками 10 і більше відсотків простих акцій, таких обмежень не передбачено, отже, вони вправі вимагати скликання позачергових за­гальних зборів у будь-який час та з будь-якого приводу.

По-друге, якщо раніше виконавчий орган був зобов'язаний прий­няти рішення про скликання позачергових загальних зборів із запро­понованим порядком денним протягом 20 днів з моменту отримання письмової вимоги, то наглядовій раді на прийняття рішення про скликання або про відмову в скликанні таких зборів надається тіль­ки 10 днів з моменту отримання вимоги про їх скликання (ч. 2 ст. 47).

По-третє, ч. 4 ст. 47 нового Закону, на відміну від ст. 45 Закону Ук­раїни «Про господарські товариства», передбачає чіткий строк про­ведення позачергових загальних зборів — протягом ЗО днів з дати по­дання вимоги про їх скликання[10].

Як і раніше, вичерпного переліку підстав для скликання поза­чергових загальних зборів (вимог про обов'язкове їх скликання у встановлених випадках) Законом не передбачено. У ч. 2 ст. 45 Закону України «Про господарські товариства» говорилося про скликання позачергових зборів у разі неплатоспроможності товариства, за наяв­ності обставин, вказаних у статуті товариства, а також у будь-якому іншому випадку, якщо цього вимагають інтереси акціонерного това­риства в цілому. В силу приписів нового Закону скликання позачер­гових загальних зборів є необхідним у таких випадках:

порушення провадження про визнання товариства банкрутом (п. 2 ч. 1 ст. 47);

за необхідності вчинення значного правочину, рішення про вчи­нення якого приймається загальними зборами (п. 2 ч. 1 ст. 47);

якщо кількість членів наглядової ради становить менше полови­ни її кількісного складу, позачергові загальні збори повинні бути скликані для обрання решти членів наглядової ради, а в разі обрання членів наглядової ради шляхом кумулятивного голосування — для об­рання всього складу наглядової ради (ч. 7 ст. 53)* ;

у випадку відсторонення наглядовою радою від виконання пов­новажень голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу), позачер­гові загальні збори повинні бути скликані для вирішення питання про припинення повноважень такої посадової особи та обрання нового го­лови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повнова­ження одноосібного виконавчого органу) (у разі, якщо відповідно до статуту товариства обрання та припинення повноважень зазначених посадових осіб віднесене до компетенції загальних зборів) (абз. 2 ч. 2 і ч. З ст. 61).

На практиці може виникнути питання щодо можливості осіб, заз­начених у пгг. 2-4 ч. 1 ст. 47 Закону, вимагати скликання та проведен­ня річних загальних зборів у випадку, якщо наглядова рада не викона­ла законодавчо встановлений обов'язок щодо проведення річних за­гальних зборів у строк, вказаний у абз. 2 ч. 2 ст. 32. З огляду на те, що ст. 47 наділяє таких осіб правом подання вимоги про скликання вик­лючно позачергових загальних зборів, відповідь на таке питання має бути негативною; якщо, наприклад, акціонери, які сукупно є власни­ками 10 і більше відсотків простих акцій, подадуть вимогу про прове­дення річних загальних зборів, а при її ігноруванні наглядовою радою здійснять самостійне скликання таких зборів, прийняті на них рішен­ня можуть бути визнані судом недійсними. Річні загальні збори скли­кає і проводить лише наглядова рада (хоча п. З ч. 2 ст. 52 відносить до виключної компетенції наглядової ради «прийняття рішення про про­ведення чергових та позачергових загальних зборів на вимогу акціонерів або за пропозицією виконавчого органу», очевидно, що акціонери та виконавчий орган тут згадуються лише у контексті про­ведення позачергових загальних зборів: про це свідчить, зокрема, й факт обмеженості ініціативи виконавчого органу, про який йшлося вище). Всі загальні збори, що скликаються та проводяться на вимогу акціонерів, виконавчого органу чи ревізійної комісії (ревізора), мо­жуть бути тільки позачерговими. Крім того, навіть якщо акціонери і могли б самостійно скликати та проводити річні загальні збори, прий­няття рішень з питань, які в силу абз. З ч. 2 ст. 32 мають обов'язково фігурувати у порядку денному таких зборів, було б неможливим без взаємодії з відповідними органами товариства — виконавчим орга­ном, ревізійною комісією (ревізором) і насамперед наглядовою радою, співпраця з якою, очевидно, є проблематичною. В цій ситуації більш раціональним було б ініціювання та проведення позачергових загаль­них зборів, до порядку денного яких були б включені питання про (дострокове) припинення повноважень членів наглядової ради та об­рання нових членів наглядової ради, з тим, щоб новий склад наглядо­вої ради здійснив скликання загальних зборів з порядком денним, що включає питання, зазначені у абз. З ч. 2 ст. 32 (на жаль, вітчизняний Закон не відтворює норми п. 1 ст. 66 Федерального Закону РФ «Про акціонерні товариства», відповідно до якої, якщо річні загальні збори не були проведені в належні строки, повноваження ради директорів (наглядової ради) припиняються, за винятком повноважень з підго­товки, скликання та проведення річних загальних зборів).

З огляду на те, що і дотримання зазначеного скороченого, порівня­но з попереднім, строку повідомлення акціонерів про проведення за­гальних зборів може виявитися занадто обтяжливим за умов не­обхідності оперативного прийняття рішень загальними зборами в екстрених випадках, Закон передбачив спеціальний спрощений поря­док скликання позачергових загальних зборів, якщо цього вимага­ють інтереси акціонерного товариства. Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 47, наглядова рада має право прийняти рішення про скликання позачер­гових загальних зборів з письмовим повідомленням акціонерів про проведення зборів та порядок денний не пізніше ніж за 15 днів до да­ти їх проведення, при цьому акціонери позбавляються права вносити пропозиції до порядку денного. Однак, якщо кворум на таких поза­чергових загальних зборах буде відсутній, Закон забороняє проводи­ти повторні загальні збори (абз. 2 ч. 5 ст. 47). Іншими словами, відсутність кворуму на таких зборах є показником небажання значної частини акціонерів брати участь у прийнятті рішень з питань порядку денного, що не підлягає розширенню за рахунок пропозицій акціонерів, а тому скликання повторних зборів з таким самим поряд­ком денним є недоцільним. Єдиним випадком, коли Закон забороняє наглядовій раді використовувати «прискорену» процедуру скликання позачергових загальних зборів, є скликання зборів, порядок денний яких включає питання про обрання членів наглядової ради (абз. З ч. 5 ст. 47). Ця норма спрямована на недопущення зловживань з боку наг­лядової ради, яка може використати таку спрощену процедуру для за­безпечення свого переобрання на новий строк за умов, коли акціоне­ри фактично будуть позбавлені можливості вносити свої пропозиції щодо нових кандидатів до складу наглядової ради.

Новий Закон містить норми щодо процедури реалізації права ви­моги про скликання позачергових загальних зборів іншими органа­ми товариства, крім наглядової ради, або акціонерами. Законодавчі приписи щодо форми та змісту вимоги про скликання зборів містять­ся в останьому абзаці ч. 1 ст. 47. Така вимога подається в письмовій формі й повинна містити:

найменування органу або прізвища (найменування) акціонерів, які вимагають скликання позачергових загальних зборів;

підстави для скликання загальних зборів;

порядок денний таких загальних зборів;

інформацію про кількість, тип і клас належних акціонерам акцій, а також підписи всіх акціонерів, які подають таку вимогу (в разі скли­кання позачергових загальних зборів з ініціативи акціонерів).

Вимога про скликання позачергових загальних зборів подасться їх ініціатором виконавчому органу на адресу за місцезнаходженням акціонерного товариства (останній абзац ч. 1 ст. 47). Виходить, що по­дальша передача цієї вимоги наглядовій раді на розгляд відбувається саме через виконавчий орган, при цьому Закон не містить спеціальних положень щодо наслідків нездійснення виконавчим органом такої пе­редачі. На наш погляд, під час реалізації зазначеного порядку може виникнути ситуація, коли недобросовісний менеджмент вирішить заблокувати ініціативу акціонерів зі скликання загальних зборів, нап­риклад, з питанням у порядку денному про дострокове припинення його повноважень (у разі, коли статутом товариства це питання відне­сено до компетенції загальних зборів), і не передасть їх письмову ви­могу наглядовій раді; в цьому випадку акціонери не матимуть можли­вості подальшого самостійного скликання загальних зборів, оскільки перебіг 10-денного строку, що надається Законом наглядовій раді для прийняття рішення про скликання або про відмову у скликанні таких зборів (ч. 2 ст. 47) і з безрезультатним спливом якого ч. 6 ст. 47 пов'язує виникнення права акціонерів на самостійне скликання зборів, фактично не розпочнеться через відсутність юридичного фак­ту, що обумовлює початок його перебігу — отримання наглядовою ра­дою вимоги про скликання таких зборів. Тому, на нашу думку, поло­ження про подання відповідної вимоги виконавчому органу з тексту Закону необхідно виключити.

Частина 3 ст. 47 містить вичерпний перелік підстав для прийнят­тя наглядовою радою рішення про відмову у скликанні позачерго­вих загальних зборів. До них належать такі випадки:

якщо акціонери на дату подання вимоги не є власниками перед­баченої абз. 1 ч. 1 ст. 47 Закону кількості простих акцій товариства;

неповноти даних, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 47 Закону.

Таким чином, відсутність у вимозі, наприклад, переліку підстав

для скликання позачергових загальних зборів із запропонованим по­рядком денним є підставою для прийняття рішення наглядовою ра­дою про відмову у скликанні таких зборів, однак сама по собі безпідставність такого скликання (незначущість підстав для скликан­ня) не може визнаватися вагомою аргументацією для відмови. Слід також вказати на неможливість відмови у скликанні загальних зборів, яка мотивується тим, що питання порядку денного таких зборів зако­ном чи статутом товариства віднесені до виключної компетенції інших органів товариства: як наголошувалося вище, загальні збори можуть вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товари- стпа (ч. 1 ст. 33). При цьому наглядова рада не має права вносити зміни до порядку денного загальних зборів, що міститься у вимозі про їх скликання, крім включення до порядку денного нових питань або проектів рішень (абз. 5 ч. З ст. 47).

Раніше Закон України «Про господарські товариства» в принципі не передбачав можливості відмови виконавчим органом у задоволенні вимоги, яка надійшла від наглядової ради або ревізійної комісії, підкреслюючи, що виконавчий орган зобов'язаний прийняти рішення про скликання позачергових загальних зборів в указаний строк (ч. З ст. 45). Новий Закон встановлює, що рішення наглядової ради про скликання позачергових загальних зборів або мотивоване рішення про відмову у скликанні надається відповідному органу товариства або акціонерам, які вимагають їх скликання, не пізніше ніж за три дні з моменту його прийняття (абз. 4 ч. З ст. 47).

Як і раніше (ч. 4 ст. 45 Закону України «Про господарські товари­ства»), законодавцем передбачається можливість скликання позачер­гових загальних зборів безпосередньо акціонерами-ініціаторами подання відповідної вимоги у випадку відсутності рішення компетент­ного органу товариства про їх скликання протягом строку, встановле­ного Законом (ч. 6 ст. 47). Таке право є вагомою гарантією реалізації права таких акціонерів ініціювати скликання загальних зборів за умов, коли у його реалізації наглядовою радою відмовлено; інші орга­ни товариства, що також можуть висувати вимогу про скликання по­зачергових загальних зборів, правом самостійного скликання таких зборів Законом не наділяються.

За наведених виняткових обставин акціонери в силу закону наділя­ються повноваженнями наглядової ради щодо скликання та проведен­ня загальних зборів акціонерів, а саме повноваженнями щодо:

визначення дати складення переліку акціонерів, які мають пра­во на участь у загальних зборах (абз. 1 ч. 1 ст. 35);

затвердження порядку денного загальних зборів (ч. 1 ст. 37);

прийняття рішення про включення пропозицій до порядку ден­ного загальних зборів (ч. З ст. 38);

призначення реєстраційної комісії, яка проводить реєстрацію акціонерів (їх представників) (абз. 1 ч. З ст. 40);

затвердження форми і тексту бюлетеня для голосування (ч. З ст. 43).

За загальним правилом, у разі скликання позачергових загальних

зборів наглядовою радою товариство або особа, які ведуть облік прав власності на акції товариства, за запитом наглядової ради зобов'язані протягом п'яти робочих днів надати інформацію про перелік влас­ників акцій товариства, а також іншу інформацію, необхідну для ор­ганізації проведення позачергових загальних зборів (абз. 1 ч. 7 ст. 47); при цьому письмове повідомлення про проведення загальних зборів та їх порядок денний надсилається акціонерам особою, яка скликає загальні збори. У разі ж скликання загальних зборів акціонерами вказане повідомлення та інші матеріали розсилаються всім акціоне­рам товариства безпосередньо особою, яка веде облік прав власності на акції товариства (абз. 2 ч. 7 ст. 47, абз. 2 ч. 1 ст. 35).

За загальним правилом, всі витрати, пов'язані зі скликанням та проведенням таких позачергових загальних зборів, мають нести акціонери-ініціатори скликання. Разом з тим, Закон передбачає, що до­кументально підтверджені витрати на організацію, підготовку та прове­дення загальних зборів з ініціативи акціонерів можуть бути відшкодо­вані за рахунок коштів товариства, якщо такими загальними зборами буде прийнято рішення про відшкодування таких витрат (ч. З ст. 32).

У ч. 6 ст. 47 також зазначено, що рішення наглядової ради про відмову у скликанні позачергових загальних зборів може бути оскар­жене акціонерами до суду. При цьому відповідачем за позовом про визнання недійсним рішення наглядової ради буде виступати акціонерне товариство, а позивачем може бути тільки акціонер (акціонери) — за іншими потенційними ініціаторами скликання поза­чергових загальних зборів Закон такого права не передбачає. В цьому контексті виникає питання про наслідки задоволення (відхилення) судом такого позову для реалізації повноважень акціонерів щодо са­мостійного скликання позачергових загальних зборів у випадку неви­конання наглядовою радою їх вимоги. З одного боку, зазначені повно­важення акціонерів ґрунтуються безпосередньо на нормі Закону і для скликання позачергових загальних зборів «в обхід» наглядової ради ніякого додаткового судового рішення не потрібно. Суд у разі задово­лення вказаного позову виноситиме рішення виключно про визнання недійсним рішення наглядової ради про відмову у скликанні загаль­них зборів, а не про зобов'язання наглядової ради прийняти рішення про їх скликання. Як зазначається в п. 23 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», не підляга­ють задоволенню позови акціонерів про зобов'язання скликати поза­чергові загальні збори, оскільки закон надає акціонерам, які во­лодіють більш як 10 % голосів, право самостійно скликати такі збори у випадку невиконання їх вимоги (хоча у судовій практиці є прикла­ди іншої позиції — див., наприклад, рішення Господарського суду Харківської області від 20 листопада 2008 р. у справі № 40/223-08 за позовом до ЗАТ «Агробуд» про зобов'язання вчинити певні дії).

З буквального тлумачення ч. 6 ст. 47 Закону також очевидно, що не судове рішення про визнання недійсним рішення наглядової ради визнається підставою для самостійних дій акціонерів зі скликання по­зачергових загальних зборів, а сплив 10-денного строку з моменту от­римання вимоги наглядовою радою за відсутності позитивного рішен­ня щодо скликання зборів (гіпотезою норми ч. 6 ст. 47 «якщо нагля­дова рада не прийняла рішення про скликання...» охоплюються і випадки, коли взагалі не було прийнято жодного рішення, і коли наглядова рада прийняла рішення про відмову у скликанні зборів). В іншому випадку акціонери були б позбавлені права самостійного скликання загальних зборів у разі ігнорування наглядовою радою ви­моги акціонерів, адже Закон говорить лише про оскарження дії (рішен­ня про відмову), а не бездіяльності наглядової ради (нездійснення нею будь-яких дій у відповідь на отриману вимогу). В світлі вищенаведеного право акціонерів на судове оскарження рішення наглядової ради про відмову у скликанні загальних зборів слід розглядати як додатко­вий засіб правового захисту, який надається акціонерам Законом у ви­падку прямої відмови; основним же (і єдиним у випадку ухилення наглядової ради від прийняття будь-якого рішення за результатами розгляду вимоги акціонерів) є право самостійного скликання поза­чергових загальних зборів акціонерами, чия вимога не була задоволе­на у строк.

Водночас зазначені засоби правового захисту, очевидно, не можуть не бути взаємопов'язаними. Якщо припустити, що акціонери можуть розпочати процедуру скликання загальних зборів, проігнорувавши рішення наглядової ради про відмову, яке може ґрунтуватися виключ­но на тих підставах, які передбачені ч. З ст. 47, то ми мали б дійти вис­новку, що будь-яка відмова наглядової ради у виконанні вимоги акціонерів щодо скликання загальних зборів є a priori неправомірною; водночас такий висновок суперечить і загальній презумпції пра­вомірності рішень органів управління товариства (вони є дійсними, якщо у судовому порядку не буде встановлено інше), і спеціальній нормі ч. З ст. 47, яка встановлює вичерпний перелік підстав, на яких може грунтуватися рішення наглядової ради про відмову у скликанні зборів, тим самим визначаючи умови його легітимності. З огляду на це можна припустити, що реалізація акціонерами свого права са­мостійного скликання загальних зборів у випадку прямої відмови наглядової ради має розпочатися лише після винесення судом рішен­ня за наслідками розгляду зазначеного позову, адже рішення суду про відмову у задоволенні позову акціонерів (незалежно від мотивів та­кої відмови) неминуче ставить питання про легітимність зборів, про­ведених до винесення такого рішення (процесуальні строки вирішен­ня спорів господарськими судами явно перевищують строки скли­кання та проведення позачергових загальних зборів). Разом з тим, слід мати на увазі, що прямо можливість самостійного скликання та проведення акціонерами позачергових загальних зборів Закон не ставить у залежність від наслідків розгляду судом зазначеного позо­ву, а тому точну відповідь на поставлене нами питання має дати судо­ва практика.

Не може не викликати питань і строк проведення позачергових загальних зборів. Як зазначалося, Законом передбачено, що позачер­гові загальні збори мають бути проведені протягом ЗО днів з дати по­дання вимоги про їх скликання (ч. 4 ст. 47). Однак при цьому, очевид­но, не дотримується строк повідомлення акціонерів, яке, відповідно до абз. 2 та 3 ч. 1 ст. 35, надсилається (публікується, у разі не­обхідності) не пізніше ніж за ЗО днів до дати проведення загальних зборів, оскільки з моменту отримання вимоги про скликання зборів десять днів Закон відводить лише на її розгляд наглядовою радою та прийняття відповідного рішення (ч. 2 ст. 47), три дні з моменту прий­няття такого рішення — на повідомлення про рішення відповідного органу або акціонерів (абз. 4 ч. З ст. 47), п'ять днів на надання товари­ством або особою, які ведуть облік прав власності на акції товариства, інформації про перелік власників акцій товариства, а також іншої інформації, необхідної для організації проведення загальних зборів (абз. 1 ч. 7 ст. 47), і при цьому дата складення переліку акціонерів, які мають право брати участь у зборах, не може передувати дню прийнят­тя рішення про проведення загальних зборів (абз. 1 ч. 1 ст. 35). Закон не говорить про поширення спеціального 15-денного строку повідом­лення акціонерів, встановленого абз. 1 ч. 5 ст. 47 для повідомлення акціонерів у випадку екстреного скликання позачергових загальних зборів наглядовою радою, на всі випадки проведення позачергових за­гальних зборів. Крім того, якщо застосувати строк, передбачений в ч. 4 ст. 47, та не встановити спеціальний строк для внесення пропозицій до порядку денного, акціонери явно не зможуть реалізувати таке пра­во, оскільки пропозиції вносяться не пізніше ніж за 20 днів до прове­дення загальних зборів (ч. 1 ст. 38), хоча в принципі акціонери, на відміну від випадку скликання екстрених позачергових загальних зборів, такого права Законом не позбавляються. З огляду на зазначені невідповідності втрачається безумовна перевага норми ч. 4 ст. 47, яка не дає змогу наглядовій раді «затягнути» з проведенням позачергових загальних зборів. Виходячи з наведеного, слід наголосити на не­обхідності збільшити строк, протягом якого мають бути проведені по­зачергові загальні збори, з урахуванням інших законодавчих строків, або «прив'язати» початок його перебігу до дати прийняття наглядо­вою радою рішення про скликання позачергових загальних зборів, або поширити спеціальний строк, встановлений абз. 1 ч. 5 ст. 47, на всі ви­падки скликання позачергових загальних зборів.

Новий Закон врегулював порядок проведення загальних зборів. Згідно з ч. 1 ст. 40, порядок проведення загальних зборів акціонерного товариства встановлюється статутом, а в разі, якщо він не встановлений статутом, — рішенням загальних зборів. Ця норма Закону, як не дивно, не згадує про внутрішнє положення товариства про загальні збори як про альтернативне джерело процедурних поло­жень про порядок їх проведення. Основні процедурні правила прове­дення загальних зборів та прийняття на них рішень встановлюються Законом: ст. 40 містить загальні приписи щодо реєстрації акціонерів, здійснення контролю за реєстрацією, головування на загальних зборах, можливості фіксації ходу їх проведення технічними засобами, ст. 41 вказує на порядок визначення кворуму загальних зборів, ст.ст. 42-43 містять положення щодо порядку прийняття рішень і способу голосу­вання. Окремі норми присвячені діяльності лічильної комісії та скла­данню протоколу про підсумки голосування (ст.ст. 44-45) і оформлен­ню протоколу загальних зборів (ст. 46). Крім того, Законом встанов­лені особливості проведення загальних зборів акціонерів у формі заочного голосування (ст. 48) та загальних зборів товариством, що складається з однієї особи (ст. 49).

Реєстрація акціонерів для участі в загальних зборах відіграє важливу роль для визначення кворуму загальних зборів, а отже, і їх правомочності. Як підкреслюється в п. 25 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», право­мочність загальних зборів визначається на підставі реєстру акціонерів у день проведення загальних зборів, а не фактичної участі акціонерів у прийнятті загальними зборами рішень. У п. 2.5 Рекомендацій Президії ВГСУ «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» також зазначається, що госпо­дарський суд може визначити правомочність загальних зборів акціонерів за даними протоколу реєстраційної (мандатної) комісії, в якому повинні бути відображені результати реєстрації акціонерів.

Згідно з ч. З ст. 40 Закону, реєстрація акціонерів (їх представників) проводиться на підставі переліку акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах, складеного в порядку, передбаченому зако­нодавством про депозитарну систему України, із зазначенням кіль­кості голосів кожного акціонера. Якщо реєстрація акціонерів у день проведення загальних зборів не здійснювалась, загальні збори є не­правомочними у зв'язку з неможливістю визначення кворуму на та­ких загальних зборах, а рішення, прийняті на таких зборах, у судово­му порядку визнаються недійсними (п. 25 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»). Президія ВГСУ у своїх Рекомендаціях «Про практику застосування законодав­ства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» також зазначає, що відсутність реєстру акціонерів під час проведення загаль­них зборів акціонерів робить неможливим встановлення правомоч­ності загальних зборів і тому є підставою для визнання недійсними прийнятих цими зборами рішень (п. 2.12). Єдиним винятком з цього правила, як зазначено в Рекомендаціях, є випадок наявності належних доказів участі у загальних зборах усіх акціонерів, зокрема, якщо з про­токолу загальних зборів акціонерів випливає, що в зборах брали участь акціонери, які володіють 100 % голосів та підписали протокол як голо­ва та секретар зборів — у цьому випадку суд може відмовити в позові про визнання рішень загальних зборів акціонерів недійсними (п. 2.12).

Якщо раніше, відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України «Про госпо­дарські товариства», реєстрація акціонерів (їх представників), які прибули для участі у загальних зборах, мала здійснюватися згідно з реєстром у день проведення зборів виконавчим органом товариства або реєстратором на підставі укладеного з ним договору, то за новим Законом повноваженнями з реєстрації та перевірки повноважень осіб, які прибули для участі в загальних зборах, наділена спеціально приз­начена реєстраційна комісія (абз. 1 ч. З ст. 40). Вітчизняний законо­давець не наслідував приклад Федерального Закону РФ «Про акціонерні товариства», за яким і функції з реєстрації акціонерів, і функції з підрахунку голосів та підбиття підсумків голосування пок­ладаються на лічильну комісію (п. 4 ст. 56). Члени реєстраційної комісії, на відміну від лічильної, призначаються наглядовою радою, а в разі скликання позачергових загальних зборів на вимогу акціонерів у випадках, передбачених ч. 6 ст. 47, — акціонерами, які цього вимага­ють (абз. 1 ч. З ст. 40, п. 12 ч. 2 ст. 52). В Анотаціях до пп. б) п. 2.1.1 Принципів корпоративного управління рекомендується включати до складу реєстраційної комісії членів наглядової ради, представників дрібних акціонерів та незалежного реєстратора. Призначені члени до початку проведення реєстрації простою більшістю голосів обирають голову реєстраційної комісії (абз. З ч. З ст. 40).

Найбільш важливою функцією реєстраційної комісії є визначення нею наявності кворуму загальних зборів, відповідно до складеного пе­реліку акціонерів, які зареєструвалися для участі в загальних зборах, на момент закінчення реєстрації акціонерів (ч. 1 ст. 41).

Повноваження реєстраційної комісії за договором можуть переда­ватися реєстраторові або депозитарію товариства; у такому разі функції голови реєстраційної комісії виконує представник реєстрато­ра або депозитарію (абз. 4 ч. З ст. 40). Закон не згадує про обов'язкову передачу функцій реєстраційної комісії особі, яка веде облік прав влас­ності на цінні папери, у випадках перевищення кількості акціонерів то­вариства певного граничного показника. Також у Законі не міститься вказівок на несумісність виконання функцій члена реєстраційної комісії з обійманням певної посади в товаристві, так само як спеціаль­но не регулюється кількісний склад реєстраційної комісії.

Для акціонера реєстрація для участі у загальних зборах виступає необхідною умовою реалізації ним права на таку участь: відповідно до абз. З ч. З ст. 40, акціонер, який не зареєструвався, не має права брати участь у загальних зборах. Закон встановлює єдину підставу для відмови реєстраційної комісії в реєстрації акціонера (його предс­тавника) — нею є відсутність в акціонера (його представника) не­обхідних документів, які надають йому право участі у загальних зборах акціонерів (абз. 2 ч. З ст. 40). Під необхідними документами слід ро­зуміти документи, що посвідчують особу акціонера (його представни­ка), та довіреність представника акціонера (у разі реєстрації представ­ника). При цьому мотивоване рішення реєстраційної комісії про відмову в реєстрації акціонера чи його представника для участі у за­гальних зборах має бути підписане головою реєстраційної комісії та видане особі, якій відмовлено в реєстрації; надалі таке рішення до­дається до протоколу загальних зборів (абз. 6 ч. З ст. 40). Ці положен­ня Закону мають важливе значення для унеможливлення навмисного створення штучних перешкод для реєстрації невних акціонерів, що да­ло б змогу позбавити їх можливості участі у загальних зборах та пра­ва вимагати в подальшому обов'язкового викупу товариством їх акцій у разі голосування проти визначених Законом рішень. Перелік акціонерів, які зареєструвалися для участі в загальних зборах, підпи­сується головою реєстраційної комісії (абз. З ч. З ст. 40) і також до­дається до протоколу загальних зборів (абз. 5 ч. З ст. 40).

Момент закінчення реєстрації акціонерів (їх представників) для участі у загальних зборах виступає не тільки моментом, на який реєстраційною комісією визначається наявність кворуму загальних зборів, але й моментом закінчення формування переліку акціонерів, які фактично беруть участь у зборах, тому акціонер, який спізнився на реєстрацію, не зможе взяти участь у загальних зборах, навіть якщо він з'явився до початку роботи зборів. Закінчення строку, відведеного на реєстрацію учасників зборів, також унеможливлює заміну акціонером свого представника або його особисту участь у зборах, якщо на мо­мент закінчення реєстрації в переліку акціонерів, які зареєструвалися для участі у загальних зборах, фігурує його представник. Крім того, згідно з ч. 4 ст. 68, перелік акціонерів, які мають право вимагати обов'язкового викупу належних їм акцій, відповідно до ч. 1 та 2 ст. 68, складається саме на підставі переліку акціонерів, які зареєструвалися для участі в загальних зборах, на яких було прийнято рішення, що ста­ло підставою для вимоги обов'язкового викупу акцій.

Закон надає акціонерам (акціонеру), що на дату складення пе­реліку акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах, су­купно є власниками 10 і більше відсотків акцій (раніше такі акціоне­ри мали обов'язково володіти більш як 10 відсотками голосів — ч. 4 ст. 41 Закону України «Про господарські товариства»), та ДКЦІІФР можливість призначати своїх представників для здійснення конт­рольних повноважень (абз. 1 ч. 4 ст. 40). Слід зазначити, що якщо раніше подібні повноваження зазначених осіб обмежувалися виключ­но контролем за реєстрацією акціонерів для участі у загальних зборах (ч. 4 ст. 41 Закону України «Про господарські товариства», Положен­ня про проведення контролю за реєстрацією акціонерів для участі у загальних зборах акціонерних товариств, затверджене рішенням ДКЦІІФР від 23 грудня 1998 р. № 199), то тепер розширена сфера повноважень включає також нагляд за реєстрацією акціонерів, прове­денням загальних зборів, голосуванням та підбиттям їх підсумків. Про призначення таких представників суб'єктам зазначеного права необхідно до початку реєстрації акціонерів письмово повідомити то­вариство; раніше ч. 4 ст. 41 Закону України «Про господарські товари­ства» передбачала необхідність такого повідомлення виконавчого ор­гану товариства, тепер прямої вказівки на орган товариства, якому має направлятися письмове повідомлення, в Законі немає, але з огля­ду на решту його положень щодо скликання та проведення загальних зборів можна стверджувати, що таке повідомлення має направлятися наглядовій раді товариства.

Закон не вказує, в яких випадках ДКЦПФР має призначати своїх представників для здійснення зазначених контрольних повноважень. Це питання вирішується на підзаконному рівні в п. 2.1 Положення про проведення контролю за реєстрацією акціонерів для участі у за­гальних зборах акціонерних товариств, згідно з яким представники ДКЦПФР для контролю за реєстрацією акціонерів можуть признача­тися за зверненням акціонерів, органів управління акціонерного това­риства, реєстратора, за ініціативою ДКЦПФР та/або її територіаль­них управлінь, а також за зверненням інших державних органів, що здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів. Відповідні звернення акціонерів та юридичних осіб повинні подавати­ся до ДКЦПФР не пізніше як за 20 днів до проведення загальних зборів. Мінімальна кількість представників має становити дві особи. Під час здійснення своїх повноважень представники ДКЦПФР мо­жуть мати доступ до документів та матеріалів, необхідних для контро­лю за реєстрацією акціонерів, а за потреби — вилучати документи, які підтверджують факт правопорушення. За результатами проведеного контролю представниками ДКЦПФР складається протокол; при вияв­ленні правопорушень уповноважені особи ДКЦПФР мають право по­рушувати справу про правопорушення та складати акт (для юридич­них осіб) чи протокол (для фізичних або посадових осіб) про правопо­рушення на ринку цінних паперів. Контрольна група ДКЦПФР може діяти паралельно з контрольною групою, яка створена акціонерами.

Будь-яких кількісних обмежень щодо складу контрольної групи акціонерів Закон не передбачає (на відміну від п. 1.4 Рекомендацій щодо проведення контролю за реєстрацією акціонерів для участі у за­гальних зборах акціонерних товариств представниками акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів, схвалених рішенням ДКЦПФР від 25 травня 2004 р. № 207, де зазначається, що кількість членів такої групи має становити від двох до трьох осіб), так само як не встановлює і строків повідомлення товариства про призна­чення акціонерами таких представників до початку реєстрації акціонерів (так, згідно з п. 2.1 зазначених Рекомендацій ДКЦПФР, акціонери повинні повідомляти ініціаторів скликання зборів та тери­торіальне управління ДКЦПФР про здійснення контролю їх пред­ставниками не менш як за 10 робочих днів до дати проведення загаль­них зборів). Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 40 Закону посадові особи акціонерного товариства зобов'язані забезпечувати вільний доступ представників акціонерів (акціонера) та/або ДКЦПФР до нагляду за реєстрацією акціонерів, проведенням загальних зборів, голосуванням та підбиттям його підсумків. За результатами проведеного контролю контрольна група акціонерів також складає протокол.

Згідно з п. 2.5 Рекомендацій Президії ВГСУ «Про практику засто­сування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоратив­них відносин», відомості про відсутність кворуму та/або про пору­шення вимог законодавства під час реєстрації акціонерів, які прибули для участі в загальних зборах, можуть міститись у протоколі контро­лю за реєстрацією акціонерів, складеному представниками ДКЦПФР або її територіальних управлінь; відповідні документи є доказами, які підлягають оцінці судом.

14. Кворум загальних зборів акціонерів визначає той необхідний мінімальний рівень участі акціонерів, який забезпечує загальним збо­рам набуття властивостей репрезентативного органу акціонерного то­вариства, здатного формувати та виражати його волю. Відсутність за­конодавчо встановленого кворуму на загальних зборах є безумовною підставою для визнання таких зборів неправомочними приймати будь-які рішення, а прийняті такими загальними зборами рішення в судовому порядку визнаються недійсними.

Якщо раніше, відповідно до ч. 8 ст. 41 Закону України «Про госпо­дарські товариства», загальні збори визнавалися правомочними, якщо в них брали участь акціонери, що мають більш як 60 відсотків го­лосів, то тепер загальні збори акціонерного товариства мають кворум за умови реєстрації для участі у них акціонерів, які сукупно є власни­ками не менш як 60 відсотків голосуючих акцій (абз. 1 ч. 2 ст. 41). Іншими словами, до прийняття нового Закону кворум загальних зборів забезпечував пакет 60 % + 1 акція, то нині кворум присутній за наявності рівно 60 % голосуючих акцій.

Слід зазначити, що такий показник кворуму є надто високим, порівняно із законодавчими вимогами інших держав. Так, відповідно до п. 1 ст. 58 Федерального Закону РФ «Про акціонерні товариства», кворум забезпечується участю акціонерів, які мають у сукупності більш ніж половину голосів розміщених голосуючих акцій; при цьому повторні загальні збори правомочні, якщо у них взяли участь акціоне­ри, які володіють не менш ніж ЗО відсотками голосів розміщених го­лосуючих акцій (абз. 2 ч. З ст. 58 вказаного Закону). У Франції кворум чергових загальних зборів вважається наявним, якщо на зборах при­сутні акціонери, які володіють не менш ніж 25 відсотками голосуючих акцій; для повторних же зборів забезпечення кворуму не вимагається зовсім. Згідно з ч. 2 ст. 318 Закону Великобританії про компанії 2006 р., якщо інше не передбачено положеннями статуту компанії, дві уповно­важені на участь у зборах особи (учасники компанії чи представники учасників), які присутні на зборах, забезпечують їх кворум. На етапі обговорення вітчизняного законопроекту пропонувалося знизити кворум до рівня 50 % + 1 голосуюча акція, що дозволило б знизити ри­зик блокування проведення загальних зборів з боку деяких акціонерів та затягування з прийняттям загальними зборами невідкладних рішень, проте така позиція не знайшла підтримки і кворум загальних зборів було залишено майже на тому самому рівні. У п. 2.4 Рекомен­дацій Президії ВГСУ «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» і в п. 25 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпора­тивних спорів» звертається увага на неможливість встановлення в статутах товариств іншого кворуму, крім законодавчо визначеного, у зв'язку з чим положення установчих документів, які встановлюють інші правила щодо визначення кворуму, є такими, що суперечать за­кону і не підлягають застосуванню.

Встановлюючи правило визначення наявності кворуму на загаль­них зборах, Закон деталізує, що для вирішення питання, право голосу з якого надається, відповідно до ч. 5 ст. 26, власникам привілейованих акцій, або питання, під час розгляду якого голоси власників привілейованих акцій товариства підраховуються окремо, відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 26 Закону, загальні збори вважаються такими, що ма­ють кворум з таких питань за умови реєстрації для участі у загаль­них зборах також акціонерів, які сукупно є власниками не менш ніж 60 відсотків привілейованих акцій (кожного класу привілейованих акцій), що є голосуючими з цього питання (абз. 2 ч. 2 ст. 41).

Раніше відсутність кворуму на загальних зборах була безумовною підставою для визнання недійсними всіх прийнятих ними рішень. На­дання акціонерам — власникам привілейованих акцій права голосу з визначеного кола питань робить необхідним диференційований підхід щодо визначення кворуму на таких зборах. На перший погляд, Закон у положенні абз. 2 ч. 2 ст. 41 розмежовує поняття «загального кворуму» (досягнення якого необхідне для правомочності загальних зборів у цілому) і «спеціального» (досягнення якого необхідне для прийняття рішення з конкретного питання порядку денного); прн цьому відсутність «спеціального кворуму» для прийняття рішення з питань, голосування з яких здійснюється одним складом акціонерів (власниками як простих, так і привілейованих акцій), не перешкод­жає прийняттю рішення з питань, голосування з яких здійснюється іншим складом акціонерів (тільки акціонерами — власниками прос­тих акцій), якщо при цьому досягнутий «спеціальний кворум» з таких питань. Однак не варто забувати, що в абз. 1 ч. 2 ст. 41 Закону говорить­ся про кворум як про певний відсоток голосуючих акцій. Виникає пи­тання, чи є для цілей визначення «загального кворуму» загальних зборів акціонерів релевантними також привілейовані акції, які є «голосуючи­ми», але лише з одного (ряду) питання (питань) порядку денного? На наш погляд, це навряд чи так, інакше на цьому прямо акцентувалася б увага в Законі. Визначити кворум таких загальних зборів, до порядку денного яких включені питання, що надають право голосу також акціонерам — власникам привілейованих акцій, в цілому неможливо в принципі — необхідно визначати кворум для прийняття рішення з кож­ного конкретного питання, з відповідним відображенням факту наяв­ності чи відсутності такого «ситуативного» кворуму в протоколі загаль­них зборів. Підтвердженням цієї думки слугує п. 5 ч. 2 ст. 46, який вима­гає заносити до протоколу загальних зборів відомості про кворум загальних зборів. У ньому зазначено, що у випадку, якщо певні акції є го­лосуючими не з усіх питань порядку денного, то в протоколі загальних зборів зазначається кворум загальних зборів з кожного питання. Інши­ми словами, у протоколі з кожного питання необхідно вказати загальну кількість всіх голосуючих з цього питання акцій і окремо кількість акцій кожного типу та/або класу, власники яких беруть участь у голосуванні з цього питання. Кворум загальних зборів з такого питання буде вважати­ся досягнутим за умови реєстрації для участі у загальних зборах акціонерів, які сукупно є власниками не менш ніж 60 відсотків простих акцій, та акціонерів, які сукупно є власниками не менш ніж 60 відсотків привілейованих акцій (кожного класу привілейованих акцій), що є голо­суючими з цього питання. Разом з тим, слід ще раз підкреслити, що на­явність кворуму з усіх питань встановлюється на момент реєстрації акціонерів для участі у загальних зборах (ч. 1 ст. 41), а не на момент го­лосування з конкретного питання, тому неучасть у голосуванні акціонерів, які зареєструвалися для участі у загальних зборах, не впли­ватиме на кворум загальних зборів з такого питання.

Закон нічого не говорить про особливості проведення повторних загальних зборів з тим самим порядком денним, якщо попередні збо­ри не відбулися через відсутність кворуму. Зокрема, ним не встанов­люється можливість зниження кворуму при проведенні загальних зборів повторно, а також спрощена процедура їх скликання (наприк­лад, менші строки для повідомлення акціонерів про проведення таких зборів). Відсутність законодавчо закріпленої можливості проведення повторних загальних зборів зі зниженим кворумом можна пояснити по­боюванням, що така норма використовувалася б особами, які бажають здійснити «перехоплення» контролю над акціонерним товариством, ад­же зниження кворуму, скажімо, до ЗО відсотків голосів означало б мож­ливість прийняття більшості рішень за наявності пакета 15 % + 1 акція (для цього достатньо не повідомити частину акціонерів про проведен­ня перших загальних зборів, оголосити ці збори такими, що не відбу­лися, через відсутність кворуму та скликати повторні загальні збори, на яких і прийняти вигідні для себе рішення). Водночас відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 47 Закону, повторні загальні збори не проводяться тіль­ки за відсутності кворуму позачергових загальних зборів, які склика­ються наглядовою радою зі скороченим строком повідомлення акціонерів у випадку, якщо цього вимагають інтереси акціонерного товариства. З цього можна зробити висновок, що за відсутності кво­руму скликання та проведення повторних загальних зборів з тим са­мим порядком денним має відбуватися в тому самому порядку і з дотриманням таких самих формальностей (включаючи затверджен­ня порядку денного, надіслання повідомлень акціонерам, внесення пропозицій до порядку денного тощо), що і проведення загальних зборів, які не відбулися.

15. Закон України «Про господарські товариства» не містив спеціальної норми щодо обрання (призначення) голови та секретаря загальних зборів, тому це питання регулювалося на рівні статутів акціонерних товариств. Функції голови загальних зборів, як правило, виконувала особа, яка обиралася на загальних зборах товариства; час­то відповідні повноваження покладалися на представника особи, що веде облік прав власності на акції товариства. Відтепер, згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 40 нового Закону, головує на загальних зборах голова наглядо­вої ради, член наглядової ради або інша особа, уповноважена наглядо­вою радою. В статуті товариства може передбачатися і альтернативне врегулювання цього питання (це може бути вказівка на особу, яка здійснює функції голови загальних зборів, або порядок її обрання на загальних зборах), зокрема, якщо створення наглядової ради статутом акціонерного товариства в дозволеному Законом випадку не передба­чається. Таким чином, акціонерне товариство, як і раніше, може оби­рати голову загальних зборів безпосередньо на зборах у випадку існу­вання відповідного положення в статуті.

Закон не містить положень стосовно того, ким здійснюються функції секретаря загальних зборів, вказуючи лише в ч. 2 ст. 54, що голова наглядової ради організовує обрання секретаря загальних зборів. Таким чином, на відміну від голови загальних зборів, виконан­ня функцій якого покладається на певну посадову особу ex officio, секретар загальних зборів обирається акціонерами безпосередньо на зборах. Диспозитивне формулювання ч. 2 ст. 54 («якщо інше не перед­бачене статутом акціонерного товариства») дає можливість визначи­ти в статуті особу, якій доручається виконання функцій секретаря за­гальних зборів.

Правом голосу на загальних зборах акціонерів володіють акціонери-власнии простих акцій (з усіх питань порядку денного) і акціонери-власники привілейованих акцій (з питань, з яких таке пра­во надається законом або статутом приватного акціонерного товари­ства). Тому, як зазначалося вище, поняття «голосуюча акція» за новим Законом не рівнозначне поняттю «проста акція». Право голосу мають акціонери, які володіють акціями на дату складення переліку акціонерів, які мають право участі в загальних зборах (абз. 1 ч. 2 ст. 42). Одна голосуюча акція надає акціонеру один голос для вирішення кожного з питань, винесених на голосування на загальних зборах, крім проведення кумулятивного голосування (ч. 1 ст. 42), коли за­гальна кількість голосів акціонера помножується на кількість членів органу акціонерного товариства, що обираються[11] (п. 9 ч. 1 ст. 2). За­гальний принцип, зафіксований в абз. 2 ч. 2 ст. 42, згідно з яким акціонер не може бути позбавлений права голосу, не є абсолютним; так, згідно з ч. З ст. 98 ЦКУ, учасник товариства не має права голосу при вирішенні загальними зборами товариства питань щодо вчинення з ним правочину та щодо спору між ним і товариством.

Право дорадчого голосу на загальних зборах Законом надається членам ревізійної комісії (ревізорові) (абз. 2 ч. З ст. 73).

За загальним правилом рішення загальних зборів акціонерно­го товариства з питання, винесеного на голосування, приймається простою більшістю голосів акціонерів, які зареєструвалися для участі у загальних зборах та є власниками голосуючих з цього питан­ня акцій (ч. З ст. 42). Згідно з п. 17 ч. 1 ст. 2 Закону, простою більшістю голосів є більш як 50 відсотків голосів акціонерів, які брали участь у загальних зборах. З практичної точки зору це означає, що, як і раніше, наявність у володінні акціонера пакета в 50%+1 акція дозволяє йому забезпечувати прийняття загальними зборами рішень з переважної більшості питань порядку денного, незалежно від кількості голосів акціонерів, що зареєструвалися для участі у загальних зборах; при цьому мінімальний пакет акцій, що забезпечує прийняття таких рішень на зборах, становить 30%+1 акція, за умови, що для участі у зборах зареєструвалися акціонери, які сукупно є власниками 60 відсотків голосуючих акцій. Винятки з цього правила встановлюють­ся Законом для питань, що мають найбільш важливе значення для діяльності та існування акціонерного товариства, в силу чого вони по­винні прийматися кваліфікованою більшістю голосів акціонерів.

У новому Законі істотно розширився перелік питань, для прий­няття рішення з яких необхідна кваліфікована більшість голосів акціонерів, та змінився порядок визначення такої кваліфікованої більшості. Якщо ч. 4 ст. 159 ЦКУ та ст. 42 Закону України «Про гос­подарські товариства» визначають лише два такі питання — внесення змін до статуту та ліквідація товариства (у формулюванні ст. 42 Зако­ну України «Про господарські товариства» — «припинення діяльності товариства»), го ч. 5 ст. 42 нового Закону до зазначеної категорії пи­тань включила такі:

внесення змін до статуту товариства;

прийняття рішення про анулювання викуплених акцій;

прийняття рішення про зміну типу товариства;

прийняття рішення про розміщення акцій;

прийняття рішення про збільшення статутного капіталу товари­ства;

прийняття рішення про зменшення статутного капіталу товари­ства;

прийняття рішень про виділ та припинення товариства, крім ви­падку, передбаченого ч. 4 ст. 84 Закону, про ліквідацію товариства, про обрання ліквідаційної комісії, про затвердження порядку та строків ліквідації, порядку розподілу між акціонерами майна, що залишається після задоволення вимог кредиторів, і про затвердження ліквідаційно­го балансу.

Слід зауважити, що перелік питань, зазначених у ч. 5 ст. 42, не є ані повним (цим самим Законом передбачене й інше питання), ані вичерп­ним (на відміну від попереднього законодавства, яке імперативно встановлювало закритий перелік подібних питань, що не підлягав розширенню положеннями статуту, новий Закон передбачає мож­ливість його розширення статутом приватного товариства). Так, згідно з абз. З ч. 2 ст. 70 нового Закону, рішення про вчинення значно­го правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предме­том такого правочину, становить 50 і більше відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товари­ства, приймається трьома чвертями голосів акціонерів від загальної їх кількості. Закон у ч. 5 ст. 42 також дозволяє статутам приватних акціонерних товариств передбачити й інші питання, рішення щодо яких також приймаються трьома чвертями голосів акціонерів від за­гальної їх кількості. Однак, щодо такого права законодавець встано­вив ряд обмежень, які визначені у ч. З ст. 42. В силу імперативної нор­ми Закону забороняється встановлення статутом приватного акціонерного товариства більшої, ніж проста більшість, кількості го­лосів акціонерів, необхідних для прийняття рішень з таких питань:

про дострокове припинення повноважень посадових осіб ор­ганів товариства;

про звернення з позовом до посадових осіб органів товариства стосовно відшкодування збитків, завданих товариству;

про звернення з позовом у разі недотримання вимог цього Зако­ну гіри вчиненні значного правочину.

Зміст наведених обмежень полягає в забороні створення в статуті приватного товариства штучних перешкод для акціонерів, які мають намір достроково припинити повноваження або притягти до відпо­відальності посадових осіб товариства, у випадку, якщо такі посадові особи або акціонери, що забезпечили їх обрання, володіють пакетом акцій, який дозволяє блокувати рішення, що приймається кваліфіко­ваною більшістю голосів.

Також варто звернути увагу на той факт, що Закон у ч. З ст. 42 го­ворить про можливість приватного товариства в статуті встановити більшу, ніж проста більшість, кількість голосів акціонерів, необхідних для прийняття рішень з питань порядку денного. Таким чином, на відміну від попереднього законодавства, що говорило виключно про просту більшість та більшість у 3/4 голосів акціонерів (ч. 4 ст. 159 ЦКУ, ст. 42 Закону України «Про господарські товариства»), новий Закон фактично дозволяє приватним акціонерним товариствам довільно встановлювати будь-яку більшу, ніж проста більшість, кількість голосів, необхідних для прийняття рішень з усіх або визна­ченого кола питань порядку денного, за винятком тих питань, які зазначалися вище. Так, у приватному товаристві з чотирма акціонера­ми статутом може передбачатися одностайне прийняття рішення про внесення змін до статуту та про припинення товариства з метою за­хисту кожного з акціонерів від рішення з такого питання, яке нав'язується іншими акціонерами.

Слід також звернути увагу на новий принцип визначення квалі­фікованої більшості голосів, формулювання якого, на наш погляд, варто віднести до недоліків нового Закону, що свідчать про невисокий рівень законодавчої техніки. Якщо ч. 4 ст. 159 ЦКУ говорить про прийняття загальними зборами визначених рішень «більшістю не менш як у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах» (і тоді 75 % голосів акціонерів, відданих за проект рішення, достатньо для його прийняття), якщо ст. 42 Закону України «Про господарські товарист­ва» говорить про прийняття загальними зборами аналогічних рішень «більшістю у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах» (75 % голосів акціонерів знову достатньо), то ч. 5 ст. 42 нового Закону вима­гає приймати зазначені у ній рішення «більш як трьома чвертями голосів акціонерів від загальної їх кількості» (і 75 % голосів вже недостатньо, необхідні 75 % + 1 акція). Таким чином, законодавець змінив і кількість голосів, необхідних для прийняття рішень квалі­фікованою більшістю, і принцип визначення такої більшості: якщо проста більшість голосів, як і раніше (ч. 4 ст. 159 ЦКУ, ст. 42 Закону України «Про господарські товариства»), визначається як певний відсоток кількості голосів акціонерів, які зареєструвалися для участі у загальних зборах та є власниками голосуючих з цього питання акцій (п. 17 ч. 1 ст. 2, ч. З ст. 42, абз. 2 ч. 2 ст. 70), то кваліфікована більшість голосів, необхідна для прийняття визначених рішень, повинна тепер обчислюватися, виходячи із загальної кількості голосів акціонерів то­вариства, а не кількості голосів тих акціонерів, які фактично беруть участь у цих зборах. На практиці це означає, що «заблокувати» прий­няття рішення з питання, для якого в силу закону необхідна кваліфікована більшість голосів акціонерів, може лише акціонер, що володіє пакетом у 25 % голосуючих акцій (раніше, якщо участь у за­гальних зборах брали акціонери, що у сукупності володіють 60 % + 1 акцією, «заблокувати» рішення, що вимагає кваліфікованої більшості голосів, можна було за допомогою пакета в 15 % + 1 акція), причому такому акціонеру достатньо просто не взяти участь у загальних зборах для гарантованого неприйняття рішення з цього питання. Іншими словами, наявність кворуму загальних зборів у цілому чи кворуму для прийняття певного рішення на загальних зборах ще не гарантує мож­ливості прийняття відповідного рішення на цих зборах: так, реєстрація акціонерів, які сукупно є власниками 60 % голосуючих акцій, для участі у загальних зборах, до порядку денного якого вклю­чене питання про внесення змін до статуту товариства, свідчить про наявність кворуму таких зборів і одночасно про неможливість прий­няття рішення з такого питання порядку денного, оскільки Законом вимагається віддати за таке рішення 75%+1 голос акціонерів від за­гальної їх кількості. Така ситуація, на наш погляд, дає змогу приват­ним товариствам обійти імперативну норму Закону щодо визначення кворуму, скориставшись правом встановити більшу кількість голосів акціонерів, необхідних для прийняття рішень з питань порядку ден­ного (ч. З ст. 42), і, таким чином, встановити «фактичний кворум» для прийняття рішень на загальних зборах такого товариства на бажано­му для себе більш високому рівні.

Слід також зауважити, що законодавець у ч. З ст. 42, дозволяючи приватним товариствам встановити у статуті більшу кількість голосів акціонерів, необхідних для прийняття рішені, з питань порядку ден­ного, не говорить про принцип її визначення (від загальної кількості голосів акціонерів чи від кількості голосів акціонерів, що зареєструва­лися для участі у відповідних зборах). Де надає приватним товарист­вам свободу у закріпленні в статуті не тільки конкретного відсотку кваліфікованої більшості голосів акціонерів, необхідного для того, щоб вважати прийнятим рішення з певного питання порядку денного, а й принцип обчислення такої більшості.

Водночас порівняння наведеного положення ч. 5 ст. 42 Закону із іншими нормами Закону, де мова йде про прийняття рішень кваліфікованою більшістю голосів, змушує більш обережно говорити про зміну законодавцем кількості голосів, що становить таку кваліфіковану більшість. Так, в абз. З ч. 2 ст. 70 Закону, говорячи про прийняття загальними зборами рішення про вчинення значного правочину, ринкова вартість предмета якого становить 50 і більше відсотків вартості активів товариства, законодавець вимагає його прийняття трьома чвертями голосів акціонерів від загальної їх кіль­кості. Абзац 1 ч. 6 ст. 26 вважає прийнятим рішення загальних зборів, що приймається за участі акціонерів — власників привілейованих акцій, якщо за нього віддано три чверті голосів таких акціонерів, які брали участь у голосуванні з цього питання. Більше того, у тій самій ч. 5 ст. 42 у другому реченні при згадці про можливість передбачити ста­тутом приватного товариства інші питання, рішення щодо яких прий­маються кваліфікованою більшістю голосів, законодавець також гово­рить про їх прийняття трьома чвертями голосів від загальної їх кількості. Навряд чи законодавець мав намір встановити дві різні ка­тегорії кваліфікованої більшості голосів — одну для прийняття рішень з питань, зазначених у ч. 5 ст. 42 (більш як три чверті голосів), а другу — для питань, визначених у наведених нормах Закону (три чверті голосів), тому, скоріш за все, ці розбіжності слід віднести до не­доліків законодавчої техніки. Разом з тим, буквальне тлумачення зазна­чених законодавчих положень вимагає дотримання під час прийняття рішень загальними зборами саме таких показників простої та кваліфіко­ваної більшості голосів акціонерів, які встановлено у Законі, для уник­нення ризику визнання цих рішень недійсними за рішенням суду.

18. Урегульовані в новому Законі також способи голосування, по­рядок підрахунку голосів і форми документального відображення ре­зультатів голосування.

Голосування на загальних зборах акціонерного товариства з питань порядку денного може проводитися як з використанням бюлетенів для голосування, так і відкритим способом. Порядок голосування зале­жить від способу здійсненого розміщення акцій, кількості акціонерів — власників простих акцій, а також питань порядку денного, що вино­сяться на голосування. Частина 1 ст. 43 Закону вимагає проведення го­лосування тільки з використанням бюлетенів у таких випадках:

якщо товариство здійснило публічне розміщення акцій;

якщо кількість акціонерів — власників простих акцій товарист­ва становить понад 100 осіб;

під час голосування з питань, визначених у ст. 68 Закону (питан­ня про злиття, приєднання, поділ, перетворення, виділ товариства, зміну його типу з публічного на приватне, вчинення товариством знач­ного правочину, зміну розміру статутного капіталу, внесення змін до статуту, якими передбачається розміщення нового класу привілейова­них акцій, власники яких матимуть перевагу щодо черговості отриман­ня дивідендів чи виплат під час ліквідації акціонерного товариства, розширення обсягу прав акціонерів — власників розміщених класів привілейованих акцій, які мають перевагу щодо черговості отримання дивідендів чи виплат під час ліквідації акціонерного товариства).

Якщо перші два випадки обов'язкового використання бюлетенів для голосування пов'язані з необхідністю організаційно-технічного забезпечення прозорого підрахунку голосів прн значній кількості акціонерів, що беруть участь у загальних зборах (в обох цих випадках голосування з використанням бюлетенів має проводитися з усіх пи­тань порядку денного), то в третьому випадку вказуються питання, за умови голосуванні проти рішень з яких акціонер, у силу ст. 68 Закону, має право вимагати обов'язкового викупу акціонерним товариством належних йому акцій; тут використання бюлетенів для голосування необхідне для підтвердження факту, що цей акціонер віддав свій голос проти відповідного проекту рішення з такого питання. Внесення до порядку денного хоча б одного з питань, зазначених у ст. 68, робить необхідним використання бюлетенів під час голосування з таких пи­тань. Якщо ж зазначені питання у порядку денному не фігурують, голо­сування з питань порядку денного без використання бюлетенів можуть проводити всі приватні акціонерні товариства (адже вони не вправі здійснювати публічне розміщення акцій і кількісний склад їх акціонерів не може перевищувати 100 осіб — абз. 2 ч. 1 та абз. 2 ч. 2 ст. 5), а також публічні товариства, якщо кількість акціонерів — власників простих акцій не перевищує 100 осіб і якщо де товариство не здійснювало публічного розміщення акцій. Закон не згадує про обов'язкове вико­ристання бюлетенів під час проведення загальних зборів у формі заоч­ного голосування, хоча логічно було б передбачити проведення таких зборів саме шляхом розсилання бюлетенів для голосування, запов­нення яких є формою реалізації волевиявлення акціонерів.

У ч. 2 ст. 43 визначені обов'язкові реквізити бюлетенів для голо­сування. Вони повинні містити:

повне найменування акціонерного товариства;

дату і час проведення загальних зборів;

перелік питань, винесених на голосування, та проекти рішень з цих питань;

варіанти голосування за кожний проект рішення (написи «за», «проти», «утримався»);

застереження про те, що бюлетень має бути підписаний акціоне­ром (представником акціонера) і в разі відсутності такого підпису вважається недійсним;

зазначення кількості голосів, що належать кожному акціонеру (слід зауважити, що якщо акціонер має право голосу з декількох пи­тань порядку денного і кількість голосів, якими може голосувати така особа, з різних питань порядку денного є різною, в бюлетені, очевид­но, має зазначатися кількість голосів, яку має такий акціонер, з кож­ного питання порядку денного окремо).

Крім того, у разі проведення голосування з питань обрання членів виконавчого органу, наглядової ради або ревізійної комісії (ревізора) товариства бюлетень для голосування повинен містити прізвище, ім'я та по батькові кандидата (кандидатів) (ост. абз. ч. 2 ст. 43).

Вимога Закону про те, що стандартний бюлетень для голосування має бути іменним і є недійсним без підпису акціонера, по суті є відмо-

Г на ГГ КОНф,ДЄНЦІЙНОСТІ жування на загальних зборах Що, на наш погляд, не сприяє обмеженню можливого тис« „ акцюнерів-працівників з боку керівництва товарніГ тим самим послаблює захисний ефект ст. 28 Закону (так, іменні бюлетені даю™ можливість керівникам акціонерних товариств застосову аїт санкш проти акцюнерів-працівників, що голосували ..ротиТх кандадатац "я

вааГяЬнаХза3, РаХ)' "Г™ У ^шГтолос"

вання на загальних зборах необхідно було б вирішити проблему поз

еГУк~,Х бГТЄНІВ МІЖ аКЦІОНЄРаМИ ПРОП°РЦІйно До в„зна- Кількості їх голосів, адже анонімний бюлетень вже не ш«р

містити вказівку „а кількість голосів конкретного акціонера Виготов

гоТу її^^г**™1 в кількості' -"фн-кГгті

голосуючих акцій, доцільне лише в акціонерних товариствах з незнач ною кількістю розміщених акцій; у публічних акціонерні Гтовар^-

бююГяГ будеТ™ аКЦІ0НЄРІВ ТаЄМИЄ ГОЛОСуВаННЯ оюлетенями буде досить витратним, а інколи і технічно неможливим

заходом (принаймні, переконати акціонера заповнити ^кГтисяч

або більше бюлетенів буде непросто) 0дн Р   ж    ™ кілька т    я

ме для приватних акціонерних товариств проведення таємГго голо сування на загальних зборах є менш актуальним

Форма і текст бюлетеня для голосування затверджуються наг

зборГа Паді "Г1ЗНІШЄ НШ " 10 ДНІВ Д° ДНЯ "Р-еденнПа^ьГх

Зборів, а в разі скликання позачергових загальних зборів на вимогу акціонерів у випадках, передбачених ч. 6 ст. 47, - акціонерами я2 Цього вимагають. Бюлетень для голосування надежнтГдо кат^оі Документів, з якими акціонери мають право ознайомитися^ доіГве дення загальних зборів (ч. З ст. 43).  Р

Закон також встановлює випадки визнання бюлетеня для голо­сування недгисним. Згідно з ч. 4 ст. 43, бюлетень для гоГсуваТня визнається недійсним у разі-  олосування

товаристаом'зрадка;ЗНЯЄТЬСЯ * Оф№о —ото акціонерним

(йотоХтТвіінкаГ1 ДЛЯ ГОЛОСУВаННЯ ВІДСУТНІЙ ПІДШ,С аКЦІ0НЄра Очевидно, що недійсним бюлетень для голосування може стати й У випадку порушення акціонером порядку голосування за яким запа ховуються голоси лише за умови позначення в бюлетені одно ™ мож ливих варіантів голосування («за», «проти» чи «утримавсяТьцьо му Закон не визнає часткової недійсності бюлетеня дГгоісув" нІя" відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 43, у разі, якщо бюлетеньГя толїуВа„„я

містить кілька питань, винесених на голосування, визнання його недійсним щодо одного питання є підставою для визнання недійсним щодо інших питань. Таке положення викликає сумнів у його обґрунто­ваності; виявляється, що якщо голосування проводилося з декількох питань і акціонер не висловив однозначної думки стосовно одного з цих питань (позначив більше одного з можливих варіантів голосування чи не позначив жодного), то його волевиявлення з інших питань, здійсне­не відповідно до встановленого порядку голосування, під час підрахун­ку голосів ураховуватися вже не буде. Більш доцільно було б запозичи­ти норму абз. 2 ст. 61 Федерального Закону РФ «Про акціонерні това­риства», відповідно до якої, якщо бюлетень для голосування містить декілька питань, недотримання визначених законом вимог стосовно од­ного чи декількох питань не тягне за собою визнання бюлетеня для го­лосування недійсним у цілому. Правовий наслідок визнання бюлетеня для голосування недійсним визначений у абз. З ч. 4 ст. 43: такий бюле­тень не враховується під час підрахунку голосів.

19. Забезпечення належної процедури підрахунку голосів акціо­нерів на загальних зборах та оформлення підсумків голосування є важ­ливим фактором захисту волевиявлення акціонера від можливих злов­живань з боку посадових осіб товариства та маніпулювання голосами акціонерів під час проведення голосування. Це досягається шляхом обрання спеціального, формально незалежного органу — лічильної комісії, на яку покладаються функції збору бюлетенів і підрахунку голосів, надання роз'яснення щодо порядку голосування, підрахунку голосів та інших питань, пов'язаних із забезпеченням проведення го­лосування на загальних зборах (ч. 1 ст. 44).

Лічильна комісія обирається загальними зборами акціонерів. Вод­ночас її повноваження, як і у випадку з реєстраційною комісією, мо­жуть за договором передаватися реєстратору або депозитарію товари­ства; умови такого договору підлягають затвердженню загальними зборами (ч. 1 ст. 44). Передача функцій лічильної комісії особі, яка ве­де облік прав власності на цінні папери, дасть змогу забезпечити більш високий ступінь незалежності процесу підрахунку голосів від впливу посадових осіб органів товариства.

Закон встановлює мінімальну кількість членів лічильної комісії лише для публічних акціонерних товариств з кількістю акціонерів — власників простих акцій понад 100 осіб — у такому товаристві кількісний склад лічильної комісії не може бути меншим ніж три особи (ч. 2 ст. 44). Водночас Закон (на відміну від ст. 56 Федерального Зако­ну РФ «Про акціонерні товариства») не встановлює певного міні­мального кількісного складу акціонерів, нижче якого лічильна комісія в товаристві може не створюватися взагалі. Не передбачається і мож­ливість не створювати лічильну комісію у випадку голосування на за­гальних зборах не бюлетенями, а відкритим способом. На наш погляд, створення лічильної комісії виправдане лише в акціонерних товарист­вах зі значною кількістю акціонерів, де забезпечення проведення го­лосування та підрахунок голосів можуть бути пов'язані з певними ор­ганізаційно-технічними труднощами.

Відомості про склад лічильної комісії підлягають занесенню до про­токолу загальних зборів акціонерного товариства (п. 7 ч. 2 ст. 46). Для забезпечення об'єктивності підрахунку голосів законодавець наголо­шує, що до складу лічильної комісії не можуть включатися особи, які входять або є кандидатами до складу органів товариства (ч. 2 ст. 44). Окремо Закон підкреслює, що до складу лічильної комісії товариства не можуть входити члени ревізійної комісії (ревізор) (останній абзац ч. 2 ст. 73). ГІри цьому законодавець чомусь не вказує на неможливість бути членом лічильної комісії члена наглядової ради, колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу), а також акціонера, який має заінтересованість у результатах голосування, наприклад, якщо до порядку денного вклю­чене питання про вчинення правочину, за яким заінтересованою осо­бою є такий акціонер.

Лічильна комісія за підсумками голосування складає протокол про підсумки голосування, що підписується всіма членами лічильної комісії, які брали участь у підрахунку голосів (абз. 1 ч. 1 ст. 45), та до­дається до протоколу загальних зборів акціонерного товариства (абз. 1 ч. 4 ст. 45). У разі передачі повноважень лічильної комісії реєстратору або депозитарію протокол про підсумки голосування підписує пред­ставник реєстратора або депозитарій (абз. 2 ч. 1 ст. 45). Протокол про підсумки голосування є документом, у якому відображаються результа­ти голосування з кожного питання порядку денного; його правове зна­чення полягає в тому, що саме з моменту складення протоколу про підсумки голосування рішення загальних зборів акціонерного товари­ства вважається прийнятим (ч. З ст. 45). Закон встановлює перелік відомостей, які мають бути відображені в такому протоколі (ч. 2 ст. 45):

дата проведення загальних зборів;

перелік питань, рішення з яких прийняті загальними зборами;

рішення і кількість голосів «за», «проти» і «утримався» щодо кожного проекту рішення з кожного питання порядку денного, вине­сеного на голосування.

Після складення протоколу про підсумки голосування бюлетені для голосування опечатуються лічильною комісією (або особою, які її передано повноваження лічильної комісії) та зберігаються в това­ристві протягом строку його діяльності, але не більше чотирьох років (абз. 2 ч. 4 ст. 45). Зберігання бюлетенів для голосування необхідне на той випадок, якщо будь-яка особа вирішить заперечити підсумки голосування.

Закон не регламентує наслідки виявлення порушень у роботі лічильної комісії при підрахунку голосів. Уявляється, то якщо такі порушення сприяли прихованню реального волевиявлення акціо­нерів та викривленню справжніх результатів голосування, прийняті рішення загальних зборів можуть бути визнані судом недійсними при встановленні факту порушення законних прав акціонера-позивача. Слід зауважити, що якщо голосування на загальних зборах відбува­лось відкритим способом (шляхом підняття рук), а не бюлетенями, і при цьому хід проведення загальних зборів не фіксувався технічними засобами, довести факт невідповідності протоколу про підсумки голо­сування фактичним його результатам буде досить важко.

Однією з форм забезпечення права акціонера на отримання інфор­мації про діяльність товариства є обов'язок акціонерного товариства довести до відома акціонерів рішення, прийняті на загальних зборах. Закон встановлює, що підсумки голосування оголошуються на за­гальних зборах, під час яких проводилося голосування, а також дово­дяться до відома акціонерів протягом 10 робочих днів після закриття загальних зборів у спосіб, визначений статутом товариства (абз. 2 ч. З ст. 45). Зокрема, статутом може бути передбачене опублікування інформації про підсумки голосування або персональне її розсилання акціонерам. Відповідь на питання про те, чи повинне товариство інформувати про підсумки голосування всіх акціонерів, а не тільки тих, які зареєструвалися та фактично брали участь у загальних збо­рах, має даватися позитивна, оскільки Закон у наведеній нормі не де­талізує, щодо яких саме акціонерів встановлюється цей обов'язок. Ра­зом з тим, дата фактичного отримання такого повідомлення акціоне­ром, що не був присутнім на загальних зборах, не має значення для перебігу строку позовної давності для оскарження рішення загальних зборів, оскільки його початок Законом імперативно пов'язується з да­тою прийняття такого рішення (абз. 1 ч. 1 ст. 50). Слід підкреслити, що зазначені в абз. 2 ч. З ст. 45 Закону форми повідомлення акціонерів про підсумки голосування є не альтернативними («або оголошення на зборах, або повідомлення після його закриття»), а послідовними; то­му, наприклад, лічильна комісія не може послатися на технічні труд­нощі з підрахунком голосів на обґрунтування відмови оголосити підсумки голосування на загальних зборах. Законом не встановлені правові наслідки припущення зазначеного строку чи відсутності повідомлення взагалі.

Закон формулює загальне правило підрахунку голосів під час го­лосування з питання порядку денного, з якого правом голосу наділені й привілейовані акціонери. З питання, винесеного на голосування, право голосу для вирішення якого мають як акціонери — власники простих акцій, так і власники привілейованих акцій, голоси підрахо­вуються разом за всіма голосуючими з цього питання акціями, крім випадків, передбачених статутом товариства та ч. 4 ст. 26 Закону (ч. 7 ст. 42); ця норма кореспондує положенню абз. 2 ч. 6 ст. 26. Водночас у ч. 4 ст. 26 цього Закону, так само як і в інших його статтях, ніяких ви­падків обов'язкового окремого підрахунку голосів за акціями різних типів та/або класів не міститься: вказана норма лише передбачає мож­ливість встановлення статутом акціонерного товариства спеціального порядку підрахунку голосів за привілейованими акціями — разом чи окремо від голосів за простими та/або іншими класами привілейованих акцій. Однак, як зазначалося вище, тільки сегрегований облік голосів та­ких акціонерів дасть змогу забезпечити виконання вимог ч. 6 ст. 26 За­кону щодо прийняття рішення за участю акціонерів — власників привілейованих акцій, тому включення до статуту товариства відпо­відного положення щодо спеціального порядку підрахунку голосів, на наш погляд, є необхідним у будь-якому випадку, якщо товариство розмістило привілейовані акції.

20. Стаття 46 нового Закону встановлює вимоги до протоколу загальних зборів акціонерів, вказуючи на відомості, які повинні в ньому міститися, та фіксуючи строк і порядок його складення. Раніше Закон України «Про господарські товариства» в ч. 9 ст. 41 об­межувався лише загальними приписами щодо оформлення протоко­лу загальних зборів та строку його передачі виконавчому органу після закінчення загальних зборів. Як зазначається в п. 20 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», протокол є документом, який фіксує факт прийняття рішен­ня загальними зборами, і не є актом за змістом ст. 20 ГКУ. Протоко­ли загальних зборів підлягають обов'язковому зберіганню акціонер­ним товариством (п. 6 ч. 1 ст. 77) і належать до категорії документів, до яких акціонерне товариство має забезпечувати доступ кожному акціонеру (ч. 1 ст. 78). Ведення протоколу загальних зборів, як пра­вило, доручається їх секретарю.

Закон встановлює перелік відомостей, які обов'язково заносять­ся до протоколу загальних зборів. Відповідно до ч. 2 ст. 46, протокол повинен містити відомості про:

дату, час і місце проведення загальних зборів;

дату складення переліку акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах;

загальну кількість осіб, включених до переліку акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах;

загальну кількість голосів акціонерів — власників голосуючих акцій, які зареєструвалися для участі у загальних зборах (якщо певні акції є голосуючими не з усіх питань порядку денного, зазначається кількість голосуючих акцій з кожного питання);

кворум загальних зборів (якщо певні акції є голосуючими не з усіх питань порядку денного, зазначається кворум загальних зборів з кожного питання);

головуючого та секретаря загальних зборів;

склад лічильної комісії;

порядок денний загальних зборів;

основні тези виступів;

порядок голосування на загальних зборах (відкрите, бюлетенями тощо);

підсумки голосування із зазначенням результатів голосування з кожного питання порядку денного та рішення, прийняті загальними зборами.

Як і раніше, протокол загальних зборів повинен підписуватися го­ловуючим і секретарем загальних зборів (ч. 1 ст. 46), але якщо ч. 9 ст. 41 Закону України «Про господарські товариства» відводила лише три робочі дні після закінчення зборів на його оформлення та передачу виконавчому органу, то тепер, згідно з ч. 1 ст. 46, протокол загальних зборів складається протягом 10 днів з моменту закриття загальних зборів. Протокол загальних зборів, підписаний головою та секретарем загальних зборів, скріплюється печаткою товариства та підписом го­лови колегіального виконавчого органу або одноосібного виконавчо­го органу (ост. абз. ч. 2 ст. 46). Саме ці особи, підписами яких скріпле­ний протокол загальних зборів, відповідають за достовірність відо­мостей, що містяться в ньому.

Згідно з ч. 5 ст. 40 Закону, хід загальних зборів або розгляд окремо­го питання за рішенням ініціаторів загальних зборів чи самих зборів може фіксуватися технічними засобами. В цьому випадку відповідні записи додаються до протоколу загальних зборів. Складання стено­грами загальних зборів за звукозаписом або відеозаписом вимагає певного часу, тому Закон збільшив строк складення протоколу загаль­них зборів після їх закриття. Окрім таких записів, відповідно до ви­мог Закону до протоколу загальних зборів також додаються:

перелік акціонерів, які зареєструвалися для участі у загальних зборах (абз. 5 ч. З ст. 40);

рішення реєстраційної комісії про відмову в реєстрації акціоне­ра чи його представника для участі у загальних зборах (за наявності) (абз. 6 ч. З ст. 40);

протокол про підсумки голосування, складений лічильною комісією (абз. 1 ч. 4 ст. 45).

Копія протоколу загальних зборів емітента, які проведені за звітний період та на яких затверджено результати діяльності емітента за звітний рік, додається до складу річної інформації, що подається до ДКЦПФР (п. 6 Глави 7 Розділу V Положення про розкриття інфор­мації емітентами цінних паперів).

21. До прийняття нового Закону питання про можливість робити перерви в ході загальних зборів на законодавчому рівні не регулюва­лося. Раніше така можливість передбачалася в п. 8.5 Положення про Загальні збори акціонерів відкритого акціонерного товариства, затвер­дженого рішенням ДКЦПФР «Про затвердження зразкових Статуту та внутрішніх Положень відкритого акціонерного товариства» від 8 квітня 2004 р. № 123 (ним передбачалася можливість оголошення пе­рерви на ніч, за неможливості розглянути всі питання протягом одно­го дня, і заборонялися перерви більшої тривалості), а процедурні пи­тання оголошення такої перерви частково розглядалися в Роз'ясненні ДКЦПФР щодо перерви у роботі загальних зборів акціонерів, затвер­дженому рішенням ДКЦПФР від ЗО травня 2006 р. № 366.

Абзац 1 ч. 8 ст. 42 нового Закону передбачає, що в ході загальних зборів може бути оголошено перерву, але виключно до наступного дня. Рішення про оголошення перерви до наступного дня приймаєть­ся простою більшістю голосів акціонерів, які зареєструвалися для участі в загальних зборах та є власниками акцій, голосуючих при­наймні з одного питання, що розглядатиметься наступного дня (згадане Роз'яснення вимагало, за відсутності у статуті товариства відповідних ноложень, приймати рішення про оголошення перерви на загальних зборах більшістю не менш як у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах). Іншими словами, якщо наступного дня перед­бачається голосування з питання, право голосу з якого мають власни­ки як простих, так і привілейованих акцій, то під час підрахунку го­лосів, відданих за рішення про оголошення перерви на загальних збо­рах, мають ураховуватися голоси всіх акціонерів, які в силу закону або статуту приватного товариства мають право брати участь у голосу­ванні із зазначеного питання.

Перед засіданням загальних зборів наступного дня повторна реєстрація акціонерів (їх представників) не проводиться: кворум та кількість голосів акціонерів, які зареєструвалися для участі в загаль­них зборах, визначається на підставі даних реєстрації першого дня (абз. 1 та 2 ч. 8 ст. 42). Тобто рішення загальних зборів, прийняте нас­тупного дня після перерви, не може бути визнане недійсним на підставі відсутності кворуму, якщо наявність кворуму таких загаль­них зборів була встановлена напередодні реєстраційною комісією. Ра­зом з тим, знижена явка акціонерів наступного дня може зумовити не­можливість прийняття рішень, особливо тих, які в силу Закону чи статуту товариства приймаються кваліфікованою більшістю голосів акціонерів від загальної їх кількості. Місце проведення зборів після перерви змінювати не дозволяється — загальні збори проводяться в тому самому місці, що зазначене в повідомленні про проведення за­гальних зборів (абз. З ч. 8 ст. 42). Кількість перерв у ході проведення загальних зборів Законом обмежується — вона не може перевищува­ти трьох (абз. 4 ч. 8 ст. 42). Законом не передбачається внесення змін до тексту бюлетеня для голосування, де має фігурувати, зокрема, дата і час проведення загальних зборів (п. 2 ч. 2 сг. 43) у випадку, якщо в ході загальних зборів була оголошена перерва.

22. Цікавою новелою Закону є можливість проведення загальних зборів акціонерів у формі заочного голосування з прийняттям рі­шень методом опитування (сг. 48). Для невеликих акціонерних това­риств проведення загальних зборів — досить витратний захід, і зако­нодавець передбачив альтернативну можливість прийняття рішень, віднесених до компетенції загальних зборів, без спільної присутності акціонерів, шляхом проведення опитування акціонерів. Варто зазна­чити, що з термінологічної точки зору поняття «загальних зборів у формі заочного голосування» не зовсім коректне; фактично мова йде про юридичне прирівнювання результатів опитування акціонерів до результатів проведення загальних зборів — в обох випадках результа­ти голосування виражають волевиявлення акціонерів.

Раніше Законом України «Про господарські товариства» мож­ливість прийняття рішення загальними зборами методом опитування передбачалася тільки для товариств з обмеженою відповідальністю, у випадках, передбачених їх установчими документами або затвердже­ними товариством правилами процедури (ч. 4 ст. 60); тому судами при розгляді відповідних справ щодо акціонерних товариств підкреслюва­лося, що проведення загальних зборів та прийняття на них рішення шляхом опитування законодавством не передбачено (див., наприклад, рішення Господарського суду Донецької області від 8 січня 2008 р. у справі № 12/270пн за позовом до ЗАТ «Зуївський енергомеханічний завод» про визнання неправомірними загальних зборів акціонерів та визнання недійсними з моменту прийняття їх рішень). Стосовно акціонерних товариств у законодавстві була передбачена можливість прийняття рішень шляхом проведення опитування з питань, що нале­жать до компетенції загальних зборів акціонерів лише корпоративних інвестиційних фондів у випадках, передбачених статутом такого фон­ду (ч. 5 ст. 15 Закону України «Про інститути спільного інвестуван­ня...», п. 1.3 Положення про порядок прийняття рішень з питань, що належать до компетенції загальних зборів акціонерів корпоративного інвестиційного фонду, шляхом опитування, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 4 листопада 2003 р. № 466).

Закон встановлює дві умови можливості використання такої фор­ми проведення загальних зборів акціонерів товариства (ч. 1 ст. 48):

кількість акціонерів такого акціонерного товариства не повинна перевищувати 25 осіб;

випадки прийняття рішень методом опитування повинні бути прямо передбачені в статуті такого акціонерного товариства.

Законом не передбачена неможливість прийняття рішень шляхом опитування з будь-якої категорії питань (наприклад, про обрання ор­ганів товариства або внесення змін до статуту); де означає, що відповідне акціонерне товариство може приймати рішення шляхом заочного голосування з будь-яких питань, якщо інше не передбачено його статутом. Також не встановлюється заборона на проведення річних загальних зборів у формі заочного голосування. Водночас За­кон не передбачає можливості проведення загальних зборів у «змішаній» формі, наприклад, із заочною участю частини акціонерів у загальних зборах, які загалом проводяться в очній формі, шляхом за­повнення та відправлення ними поштою бюлетенів для голосування до дати проведення таких загальних зборів. Вітчизняний Закон, на відміну від и. З ст. 60 Федерального Закону РФ «Про акціонерні това­риства», не говорить про відправлення акціонерам бюлетенів для голо­сування поштою до дати проведення зборів і не надає акціонерам пра­ва вибору — або самостійно взяти участь у таких зборах, або відправи­ти заповнені бюлетені для голосування поштою; за українським зако­нодавством, якщо акціонер не має можливості особистої участі в за­гальних зборах, він може лише призначити свого представника.

У випадку проведення загальних зборів у формі заочного голосуван­ня акціонерам — власникам голосуючих акцій надсилається проект рішення або питання для голосування, а акціонери повинні в письмовій формі сповістити щодо нього свою думку (ч. 1 ст. 48). Письмові запити, які направляються акціонерам, мають бути сформульовані таким чином, щоб акціонер міг чітко зафіксувати своє волевиявлення. Закон не вста­новлює строк, протягом якого акціонери повинні повідомити товарист­во про свою думку, що є серйозною його прогалиною, адже зволікання акціонерів з реалізацією свого волевиявлення може занадто затягнути процес підбиття підсумків заочного голосування. Цей строк, очевидно, повинен встановлюватися в статуті або положенні про загальні збори то­вариства і неодмінно міститися в запиті, що направляється акціонеру; початок спливу такого строку, напевне, слід пов'язувати з датою надіслання акціонерам питань для голосування або проектів рішень.

Закон містить спеціальну норму щодо повідомлення акціонерів про підсумки голосування на таких зборах: протягом 10 днів з дати одер­жання повідомлення від останнього акціонера — власника голосуючих акцій всі акціонери — власники голосуючих акцій повинні бути в пись­мовій формі поінформовані головою зборів про прийняте рішення (ч. 1 ст. 48). Саме протягом такого строку посадовими особами товариства мають бути опрацьовані га оформлені результати голосування.

Проведення загальних зборів у формі заочного голосування вима­гає застосування спеціальних заходів, спрямованих проти можливої фальсифікації результатів голосування. Заходом, передбаченим у За­коні, є положення про необхідність одностайного прийняття рішення: на таких зборах рішення вважається прийнятим у разі, якщо за нього проголосували всі акціонери — власники голосуючих акцій (ч. 1 ст. 48). При цьому неотримання відповіді хоча б від одного акціонера протя­гом обумовленого в повідомленні строку або його отримання після закінчення зазначеного строку є підставою вважати рішення неприйнятим, а рішення, прийняті без урахування голосу хоча б одного акціонера, можуть бути визнані недійсними в судовому порядку.

Порядок проведення загальних зборів у формі заочного голосу­вання в Законі детально не регламентований. Аналіз ст. 48 дозволяє виділити низку прогалин у регулюванні таких зборів, заповнення яких, очевидно, повинне здійснюватися на локальному рівні. Так, по­вий Закон:

не встановлює максимального строку проведення опитування та строку відправлення письмових запитів акціонерам після прийняття рішення про проведення загальних зборів у формі заочного голосування;

не містить спеціальної норми щодо порядку та способу надіслан­ня проектів рішень або питань для голосування (очевидно, вони ма­ють надсилатися акціонерам тими ж особами, на яких Закон покладає обов'язок щодо розсилання письмових повідомлень про проведення загальних зборів та їх порядок денний, і у такий саме спосіб);

не вказує, на яку особу покладається обов'язок щодо ведення обліку відправлених та отриманих запитів та підрахунок голосів за кожним варіантом проекту рішення (питанням, що виноситься на го­лосування), очевидно, такий обов'язок може покладатися за догово­ром на особу, яка веде облік прав власності на акції товариства;

не формулює спеціальних положень стосовно документального оформлення результатів загальних зборів у формі заочного голосування.

23. Важливою гарантією захисту прав та законних інтересів акціо­нерної меншості є законодавчо передбачена можливість оскарження учасником товариства в судовому порядку рішення загальних зборів (ч. 5 ст. 98 ЦКУ). Разом з тим, до прийняття нового Закону по­рядок та підстави оскарження рішень загальних зборів акціонерного товариства на законодавчому рівні не регулювалися, тому положення ст. 50 Закону є новелами, що заповнюють істотну прогалину вітчизня­ного акціонерного законодавства.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань привати­зації та з корпоративних спорів» від 15 грудня 2006 р. № 483-У спра­ви, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарсь­ким товариством та його учасником (засновником, акціонером), від­несені до підвідомчості господарських судів. Як зазначається у п. 1.1 Рекомендацій Президії ВГСУ «Про практику застосування законодав­ства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин», до виключної компетенції господарських судів належать справи у спорах між учасниками (акціонерами, засновниками) господарського това­риства та господарським товариством, пов'язані з реалізацією та за­хистом корпоративних прав. У вирішенні питання про підвідомчість справ за позовами про недійсність рішень загальних зборів акціонерів судам слід ураховувати не лише характер правовідносин, у яких вони виникли, а й суб'єктний склад сторін (п. 12 Інформаційного листа ВГСУ «Про деякі питання застосування норм Господарського проце- суального кодексу України у доповідних записках про роботу госпо­дарських судів у 2007 році» від 18 березня 2008 р. № 01-8/164).

Як зазначається в пп. 5 та 6 Інформаційного листа ВГСУ «ГІро де­які питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права (за MaTepiajTa.Mii справ, розглянутих Верховним Судом України)» від 6 серпня 2008 р. № 01-8/471, учасниками судо­вого процесу у спорах про визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерного товариства з підстав недотримання вимог закону або установчих документів під час їх скликання та проведення є акціонер, право якого на участь у загальних зборах було порушено, та господарське товариство. Оскільки рішення загальних зборів акціонерного товариства є обов'язковим тільки для учасників товари­ства, право на його оскарження належить лише учасникові такого то­вариства. Якщо позивач не є учасником акціонерного товариства, рішення загальних зборів якого він просить визнати недійсним, а пов'язаний з цим товариством лише цивільним правочином, він може захистити своє право, яке вважає порушеним реалізацією рішення за­гальних зборів акціонерів, у спосіб, визначений ст. 16 ЦКУ, і в межах, що передбачають відповідальність за невиконання чи неналежне вико­нання зобов'язань. Відповідачем у спорах про визнання недійсним рішення загальних зборів буде виступати саме акціонерне товариство, оскільки рішення загальних зборів є рішенням самого товариства, а не окремих його акціонерів; залучення інших акціонерів до участі у справі не вимагається та їх не наділено правом оскарження судових рішень.

Разом з тим, не будь-який акціонер має можливість оскаржити рішення загальних зборів. Згідно з п. 19 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», право на звернення до суду з позовом про визнання недійсними рішень органів управління товариства мають лише ті його акціонери (учасники), які були акціонерами (учасниками) на дату прийняття рішення, що оскаржується. В іншому випадку вимоги акціонера не підлягають задо­воленню, оскйтьки його корпоративні права не могли бути порушени­ми. У гі. 2.2.2 Рекомендацій Президії ВГСУ «Про практику застосуван­ня законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» також зазначається, що виходячи з того, що особа стає носієм корпоративних прав з моменту набуття права власності на акції товари­ства, рішення органів товариства, прийняті до придбання позивачем акцій, не можуть бути визнані такими, що порушують права позивача, крім випадків, коли такими рішеннями затверджено локальні норма­тивні акти товариства (в тому числі внесено зміни до установчих доку­ментів). Іншими словами, якщо не буде підтверджений статус позивача як акціонера товариства на момент проведення загальних зборів, рішен­ня яких оскаржується, заявлені вимоги не будуть задоволені, навіть як­що рішення загальних зборів порушує вимоги законодавства.

До прийняття нового Закону підстави недійсності рішень загаль­них зборів акціонерів визначалися в Рекомендаціях Президії ВГСУ «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що ви­никають з корпоративних відносин» і в Постанові Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпоративних спорів». Так, п. 2.11 Рекомендацій Президії ВГСУ встановлює такий невичерпний перелік підстав недійсності рішень загальних зборів:

рішення загальних зборів не відповідає нормам чинного законо­давства;

рішення прийняте неправомочними загальними зборами або правомочність загальних зборів установити неможливо;

рішення з питання, яке відповідно до закону вирішується біль­шістю у 3/4 голосів присутніх на загальних зборах акціонерів, було прийняте простою більшістю голосів;

рішення прийняте з питання, не включеного до порядку денного загальних зборів;

рішення з питання зміни розміру статутного капіталу акціонер­них товариств було прийняте з порушенням обов'язку надання акціонерам інформації, передбаченої ст. 40 Закону України «Про гос­подарські товариства», або акціонерам було надано недостовірну чи неповну інформацію;

рішення прийняте загальними зборами, під час скликання і про­ведення яких не було дотримано вимог законодавства або статуту акціонерного товариства, якщо це призвело до істотного порушення прав позивача;

відсутність протоколу загальних зборів, підписаного головою і секретарем зборів.

У н. 17 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» зазначається, що підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) госпо­дарського товариства можуть бути:

порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства;

позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах;

порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) то­вариства рішенням загальних зборів.

При цьому до безумовних підстав для визнання недійсними рішень загальних зборів п. 18 Постанови Пленуму ВСУ «Про практи­ку розгляду судами корпоративних спорів», виходячи з норм Закону України «Про господарські товариства», що діяли на той момент, відносить:

прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення;

прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства;

прийняття загальними зборами рішення про зміну статутного капіталу товариства, якщо не дотримано процедури надання акціоне­рам відповідної інформації.

У всіх інших випадках господарський суд повинен оцінити, наскільки ці порушення могли вилинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення.

У ст. 50 нового Закону, що встановлює підстави та умови оскар­ження акціонером рішень загальних зборів, законодавець загалом дот­римується підходу, сформульованого попередньою судовою практи­кою; разом з тим, під час аналізу положень цієї статті варто звернути увагу на ряд істотних нюансів.

По-гірше, у ч. 1 ст. 50 визначаються дві підстави, в разі обов'яз­кового поєднання яких суд може задовольнити відповідний позов акціонера про визнання недійсними рішень загальних зборів:

рішення загальних зборів або порядок його прийняття порушу­ють вимоги цього Закону, інших актів законодавства, статуту чи поло­ження про загальні збори акціонерного товариства;

рішення загальних зборів порушує права або охоронювані зако­ном інтереси акціонера-позивача.

У позовній заяві, яка подається до господарського суду, акціонер повинен вказати на наявність обох підстав для визнання рішення за­гальних зборів недійсним. При цьому характерно, що наявність одно­го лише факту неправомірності прийнятого загальними зборами рішення не є підставою для визнання його недійсним: суд має право з урахуванням усіх обставин справи залишити в силі оскаржуване рішення, якщо допущені порушення не порушують законні права акціонера, який оскаржує рішення (абз. 2 ч. 1 ст. 50). Таке законодав­че положення спростовує позицію, що висловлювалася в літературі з акціонерного права, згідно з якою будь-яке рішення, прийняте з пору­шенням законодавчих та статутних норм так чи інакше порушує пра­во акціонера на участь в управлінні товариством та його законний інтерес в тому, щоб товариство в своїй діяльності дотримувалося норм права та положень статуту.

Саме при аналізі норм щодо оскарження акта вищого органу акціонерного товариства найбільш рельєфно проявляються його принципові відмінності від правочину. На відміну від правочинів, недійсність актів вищого органу товариства може встановлюватися лише судом; Закон прямо не передбачає випадки, коли рішення загаль­них зборів є недійсними в силу законодавчих приписів без необхідності їх судового оскарження. Говорячи термінологією договірного права, рішення загальних зборів можуть бути лише оспорюваними, але не нікчемними (хоча такий поділ присутній в акціонерних законодавствах ряду зарубіжних держав). При цьому, якщо підставою недійсності пра­вочину в силу закону є, зокрема, недодержання в момент його вчинен­ня вимоги про відповідність його змісту ЦКУ та іншим актам цивільно­го законодавства (ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦКУ), то у випадку оскаржен­ня рішення загальних зборів суд може залишити ііого в силі навіть за наявності порушень вимог цього Закону та інших актів законодавства, якщо не буде встановлений факт порушення законних прав позивача таким рішенням.

Інші фактори (наприклад, економічна доцільність прийняття та­ких рішень, гіпотетична можливість заподіяння шкоди рішеннями за­гальних зборів фінансовому становищу товариства і, як наслідок, — спричинення інвестиційного збитку для акціонера через зниження ринкової вартості належних йому акцій тощо), крім зазначених, судом до уваги братися не повинні (в іншому випадку суд мав би з'ясовува­ти наявність причинно-наслідкового зв'язку, скажімо, між прийнятим рішенням та падінням курсу акцій, що далеко не завжди є очевид­ним). Зі ст. 50 Закону не випливає, що при розгляді цієї категорії справ суд повинен встановлювати факт заподіяння акціонеру збитків прийнятим рішенням чи оцінювати ступінь істотності порушення йо­го прав (на відміну від п. 7 ст. 49 Федерального Закону РФ «Про акціонерні товариства», згідно з яким суд вправі залишити в силі ос­каржуване рішення, зокрема, якщо допущені порушення не є істотни­ми і рішення не спричинило збитків цьому акціонеру). Запроваджен­ня категорій, що вимагають оцінки, безумовно, ускладнило б вирішен­ня таких справ.

По-друге, Закон встановлює спеціальний строк позовної давності для таких вимог — 3 місяці з дати прийняття загальними зборами

Зазначена позиція законодавця щодо підстав, за яких суд може визнати рішення загальних зборів недійсними, в цілому відповідає позиції, сформульованій раніше вищими судовими органами. Так, як підкреслюється в п. 2.3 Рекомендацій Президії ВГСУ «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпо­ративних відносин» і в п. 10 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», існує презумпція легітимності рішень органів управління господарського товариства; будучи за своєю правовою природою актами, вони є дійсними, якщо у судово­му порядку не буде встановлено інше. Однак спростування цієї пре­зумпції повинне ґрунтуватися не тільки на встановленні факту пору­шення таким рішенням чинного законодавства або локальних норма­тивних актів акціонерного товариства, а й факту порушення прав або охоронюваних законом інтересів акціонера, що заявляє такий позов, оскільки право на звернення до господарського суду надається особі виключно для захисту її порушених або оспорюваних прав і охороню­ваних законом інтересів (ст. 1 Господарського процесуального кодек­су України).

У відомому рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 р. № 18-рп/2004 у справі № 1-10/2004 щодо офіційного тлума­чення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодек­су України (справа про охоронюваний законом інтерес) вказується, що акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учас­ником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товарист­ва. Порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів акціонер­ного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукуп­ності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом. В основі такого висновку лежить доктрина «відокремленої корпоративної особистості» (англ. separate corporate personality) акціонерного товариства, що є однією з осново­положних ідей теорії корпоративного права.

У п. 11 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» також зазначається, що акціонери (учасники) господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського това­риства та самого товариства поза відносинами представництва, а та­кож обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших акціонерів (учасників) товариства. Під час вирішення корпоративного спору гос­подарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернула­ся з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтере­су, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про на­явність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. Пленум ВС У вказує на неможливість задоволення позовних вимог щодо за­хисту права, яке може бути порушене у майбутньому і щодо якого невідомо, чи буде воно порушене. В п. 2.2.1 Рекомендацій Президії ВГСУ «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» також підкреслюється, що законодавством не передбачено право акціонера звертатись до суду за захистом прав акціонерного товариства, крім випадків, коли він упов­новажений на це відповідним акціонерним товариством, або якщо та­ке право надається йому статутом акціонерного товариства. Відсутність такого уповноваження може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

В силу спеціальних приписів нового Закону до випадків, коли рішен­ня загальних зборів порушує вимоги цього Закону, слід віднести:

прийняття рішення про збільшення статутного капіталу шляхом публічного розміщення акцій, якщо розмір власного капіталу акціо­нерного товариства є меншим, ніж розмір його статутного капіталу (абз. 2 ч. 4 ст. 15);

прийняття рішення про виплату дивідендів за простими акціями у разі, якщо звіт про результати розміщення акцій не зареєстровано у встановленому законодавством порядку або власний капітал товари­ства менший, ніж сума його статутного капіталу, резервного капіталу та розміру перевищення ліквідаційної вартості привілейованих акцій над їх номінальною вартістю (ч. 1 ст. 31);

прийняття рішення про виплату дивідендів за привілейованими акціями у разі, якщо звіт про результати розміщення акцій не за­реєстровано у встановленому законодавством порядку або власний капітал товариства менший, ніж сума його статутного капіталу, резерв­ного капіталу та розміру перевищення ліквідаційної вартості привілейованих акцій над їх номінальною вартістю, власники яких ма­ють переваги щодо черговості отримання виплат у разі ліквідації (ч. З ст. 31);

прийняття рішення за відсутності кворуму для проведення за­гальних зборів чи прийняття окремого рішення (ч. 2 ст. 41);

прийняття рішення з питань, не включених до порядку денного (ч. 6 ст. 42);

прийняття рішення про дострокове припинення повноважень одного чи декількох членів наглядової ради (але не всього її складу) у разі, якщо обрання членів наглядової ради здійснювалося шляхом ку­мулятивного голосування (ч. 2 ст. 57);

прийняття рішення про викуп акцій, якщо па дату викупу акцій товариство має зобов'язання про обов'язковий викуп акцій відповідно до ст. 68 цього Закону, або товариство є неплатоспроможним або ста­не таким внаслідок викупу акцій, або якщо власний капітал товарист­ва є меншим, ніж сума його статутного капіталу, резервного капіталу та розміру перевищення ліквідаційної вартості привілейованих акцій над їх номінальною вартістю, або стане меншим внаслідок такого ви­купу (ч. 1 ст. 67);

прийняття рішення, що передбачає викуп акцій товариства без їх анулювання, якщо після викупу частка акцій товариства, що перебу­вають в обігу, стане менш ніж 80 відсотків статутного капіталу (ч. З ст. 67).

Такі порушення слід віднести до безумовних підстав визнання недійсними рішень загальних зборів у силу норм Закону. Інші пору­шення підлягають оцінці та кваліфікації судом.

Наголошуючи на неправомірності самого рішення або порядку Но­го прийняття як одній з підстав вчинення позову, Закон прямо не зга­дує про порушення законодавчих вимог під час скликання та прове­дення загальних зборів (при вузькому тлумаченні положення ч. 1 ст. 50 можна дійти висновку, що мова гіде виключно про порушення, які випливають із сутності рішення або мали місце безпосередньо під час його прийняття на загальних зборах, проте судова практика, ймовірно за все, піде шляхом розширеного тлумачення вказаного положення). У судовій практиці, що склалася на сьогодні, до таких порушень, зок­рема, прийнято відносити порушення порядку та строків повідомлен­ня акціонерів про проведення зборів або про внесення змін до порядку денного, відсутність доступу до документів, які в силу закону (статуту) повинні надаватися акціонерам для ознайомлення до проведення за­гальних зборів, залишення без розгляду внесеної акціонером пропо­зиції до порядку денного чи необгрунтована відмова від її включення, внесення товариством змін до запропонованих акціонерами питань або проектів рішень, немотивована чи необгрунтована відмова в реєстрації акціонера, який прибув для участі в загальних зборах, неврахування бюлетеня акціонера під час підрахунку голосів чи викривлення у про­токолі загальних зборів результатів голосування тощо. Відсутність до­казів звернення акціонерів, які сукупно є власниками 10 або більше відсотків простих акцій, з вимогою про скликання позачергових загаль­них зборів також є підставою для визнання недійсними рішень, прий­нятих на загальних зборах, скликаних безпосередньо цими акціонера­ми, оскільки ч. 6 ст. 47 Закону надає таке право відповідним акціонерам лише у випадку неприйняття наглядовою радою рішення про скликан­ня позачергових загальних зборів протягом встановленого строку.

У Рекомендаціях Президії ВГСУ «Про практику застосування за­конодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відно­син» зазначається, що недотримання вимог закону та установчих до­кументів господарських товариств під час скликання і проведення їх загаїьних зборів є порушеннями права на участь у роботі цього органу (п. 2.2.3). Водночас не кожне формальне порушення таких вимог мож­на розцінювати як порушення прав акціонера. Так, якщо допущені акціонерним товариством порушення порядку персонального повідомлення акціонера не призвели до неможливості його участі в загальних зборах, а також у разі встановлення судом факту присут­ності акціонера на загальних зборах зазначені порушення не є підста­вою для визнання рішень загальних зборів недійсними (наприклад, як­що статутом товариства передбачене повідомлення акціонера реко­мендованим листом, а фактичне повідомлення було здійснене простим листом, цей факт не повинен братися господарським судом до уваги) (див. п. 2.14 зазначених Рекомендацій). Президія ВГСУ у п. 2.11 своїх Рекомендацій вказує лише на «істотне порушення прав позивача» у результаті недотримання вимог законодавства або статуту товариства про скликання та проведення загальних зборів як на підставу недійсності рішення таких зборів.

У п. 18 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» також зазначається, що не всі порушення за­конодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень. У п. 21 цієї Постанови роз'яс­нюється, що права учасника (акціонера) товариства можуть бути виз­нані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликан­ня і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у за­гальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі в загальних зборах тощо. Так, як зазначається в постанові ВГСУ від 23 грудня 2008 р. у справі № 09-16/3435-2-2076 за позовом до ВАТ «Лавр» про скасування рішення загальних зборів акціонерів, прийняття звіту голови нагля­дової ради не порушує прав і охорошовапих законом інтересів позива­ча, що позитивно голосував з цього питання, був вчасно повідомлений про розгляд такого питання і міг внести свої пропозиції до порядку денного, у тому числі і про оцінку роботи наглядової ради.

У гі. 21 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» також підкреслюється, що при вирішенні спорів про визнання недійсними рішень загальних зборів господарського това­риства з підстав недопущення до участі в них акціонерів (учасників) су­дам необхідно з'ясувати, чи могла їх відсутність (або наявність) істотно вплинути на прийняття рішення, яке оскаржується. Недоцільність виз­нання недійсним рішень загальних зборів, що може завдати товариству значно більшу шкоду, ніж міноритарному акціонеру-гіозивачу, очевидна і зумовлює відхід від формалістичного підходу; обгрунтуванням такого висновку може слугувати і той факт, що якщо акціонер так чи інакше не може вплинути на результати голосування, він не має фактичного інте­ресу у визнанні недійсним цього рішення, а отже, зловживає своїм пра­вом на оскарження рішення загальних зборів.

Судова практика має чимало прикладів застосування останнього аргументу в мотивувальній частині відповідних рішень. Так, у поста­нові Харківського апеляційного господарського суду від 17 грудня 2008 р. у справі № 38/216-08 за позовом до ЗАТ «Інтеркондиціонер» (м. Харків) про визнання недійсними рішені» загальних зборів, зокре­ма, було зазначено, що колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що за наявності потенційних заперечень з боку пози­вача, який володіє акціями, що становлять 8,333 % статутного капіта­лу, результати волевиявлення при голосуванні та прийнятті рішень загальних зборів були б іншими, якби він взяв у цих зборах участь. Поряд з іншими факторами це дозволило дійти висновку про відсутність підстав для скасування рішення Господарського суду Харківської області від 12 листопада 2008 р. про відмову в задово­ленні позовних вимог. У постанові ВГСУ від 22 грудня 2008 р. у справі № 38/100 за позовом до ВАТ «Готельний комплекс «Русь» і Пе- черської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання рішення недійсним і про зобов'язання вчинити дії ВГСУ, передаючи справу на новий розгляд, зазначав, що суди попередніх інстанцій не врахували і не перевірили, зокрема, чи .могла присутність позивача істотно вплинути на прийняття спірних рішень, ураховуючи волеви­явлення всіх інших учасників товариства. Па цей аспект звертається увага і в постанові Київського апеляційного господарського суду від 12 січня 2009 р. у справі № 11-101 за позовом до АКГТІБ (ЗАТ) «Промінвестбанк» про визнання рішень загальних зборів від ЗО червня 2008 р. недійсними. В останньому рішенні також звертає на себе увагу спроба суду аргументувати необґрунтованість вимог позивача про визнання недійсними рішень загальних зборів, де вирішувалися питання про збільшення статутного капіталу та про закрите (приват­не) розміщення акцій, застосуванням у порядку аналогії закону норм ЦКУ про правові наслідки схвалення правочину, зокрема вчиненням дій, які свідчать про прийняття його до виконання: оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою про укладення з ним договору купівлі-продажу акцій додаткової емісії, то він фактично схвалив рішення загальних зборів акціонерів від ЗО червня 2008 р. про додат­кову емісію акцій. Незважаючи на явну суперечливість такого обґрунтування (як зазначалося вище, рішення органів товариства за своєю природою є актами, а не правочинами), не можна виключити можливість подібного мотивування відхилення позовних вимог акціонера, що вимагає визнати недійсними рішення загальних зборів, зокрема, в тому випадку, якщо він прямо чи опосередковано висло­вив свою згоду з такими рішеннями.

Інакше кажучи, одного лише факту порушення права акціонера на управління акціонерним товариством може бути недостатньо для виз­нання господарським судом недійсним рішення загальних зборів; на практиці результат вирішення спору може залежати також і від вста­новленого судом ступеня порушення прав позивача під час скликання та проведення загальних зборів, і від гіпотетичної здатності позивача вплинути на підсумки голосування у випадку його участі у роботі зборів, і навіть від факту наступного здійснення акціонером дій, що свідчать про його «схвалення» прийнятих рішень.

Слід зауважити, що посилання судовими інстанціями на не­обхідність встановлення факту «істотного впливу» акціонера-позива- ча на прийняття рішення, що оскаржується, зумовлює потребу у суб'єктивній оцінці судом пакета акцій такого акціонера на предмет його «істотності». Якщо під можливістю «істотно вплинути» на прий­няття рішення розуміється мінімальний розмір пакета акцій, за наяв­ності якого акціонер може гарантовано розраховувати на прийняття рішення, то зазначена оцінка має здійснюватися судом у контексті ре­зультатів голосування на загальних зборах щодо відповідного рішен­ня. Так, якщо акціонеру належить 31 % акцій, він не був повідомлений про проведення загальних зборів і не зміг взяти у них участі, то суд по­винен урахувати кількість акціонерів, що зареєструвалися для участі у загальних зборах, і кількість акціонерів, що віддали свої голоси за таке рішення. Наприклад, якщо на загальних зборах було досягнуто мінімального кворуму у 60 % голосуючих акцій і 31 % загальної кіль­кості голосів акціонерів було віддано за певне рішення, то відсутній акціонер, безперечно, міг належними йому голосами змінити результа­ти голосування; водночас, якщо всі присутні акціонери одностайно проголосували за таке рішення (чи принаймні акціонери, які во­лодіють 46 % голосів загальної їх кількості), то волевиявлення позива­ча вже немає значення для результатів голосування. Іншими словами, «істотність» пакета акцій у рамках такого підходу завжди ситуативна, і суд при розгляді відповідної категорії справ повинен аналізувати ступінь порушення законних прав акціонера крізь призму частки відсотка голосів, які б гіпотетично змінили картину голосування за присутності на зборах позивача, що, на наш погляд, нівелює саме право акціонера на оскарження рішень загальних зборів, вичерпні передумо­ви реалізації якого чітко встановлені у ч. 1 ст. 50 Закону.

Варто зазначити, що Президією ВГСУ в п. 2.16 Рекомендацій «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» висловлюється протилежна точка зору щодо цього питання — позивачеві не може бути відмовлено у задово­ленні відповідних вимог тільки з мотивів недостатності його голосів для зміни результатів голосування з прийнятих загальними зборами рішень, оскільки вплив акціонера на прийняття загальними зборами рішень не вичерпується лише голосуванням. Таким чином, суди мо­жуть зайняти і більш послідовну позицію щодо захисту інтересів міноритарного акціонера, незалежно від можливості його впливу на прийняття рішень на загальних зборах. Принципи справедливості, добросовісності та розумності мають рівною мірою застосовуватися як щодо товариства, так і щодо його акціонерів.

З практичної точки зору важливе значення має належне доведення у суді фактів порушення (відсутності порушення) під час скликання і проведення загальних зборів та прийняття ними рішення вимог зако­нодавства, статуту чи положення про загальні збори товариства. Так, якщо акціонер посилається на факт неповідомлення його про прове­дення загальних зборів, доказами належного повідомлення вважати­муться перелік (реєстр) кореспонденції, засвідчений у поштовому відділенні зв'язку, квитанція про відправлення та повідомлення про вручення. Основні дані про хід проведення загальних зборів та прий­няті ними рішення зафіксовані у протоколі загальних зборів. Разом з тим, вимоги акціонера можуть ґрунтуватися на факті фальсифікації протоколу загальних зборів (на жаль, такі випадки нерідко трапля­ються під час «рейдерських нападів» на товариства); зокрема, позивач може заявити, що загальні збори взагалі не приймали рішення з того чи іншого питання, протокол містить недостовірну інформацію про прийняте рішення чи підсумки голосування, недостовірну інфор­мацію про кількість голосів акціонерів — власників голосуючих акцій, які зареєструвалися для участі у загальних зборах, тощо. Доказами фактично прийнятих рішень слід вважати бюлетені для голосування (якщо голосування проводилося з використанням бюлетенів) та про­токол про підсумки голосування, складений лічильною комісією. Крім того, важливе значення при встановленні автентичності стено­грами та протоколу загальних зборів мають аудіо-та відеозаписи, як­що хід загальних зборів або розгляд окремого питання фіксувалися технічними засобами. Правомочність загальних зборів в цілому та факт присутності окремих акціонерів можуть визначатися, виходячи з переліку акціонерів, які зареєструвалися для участі у загальних збо­рах, що складається реєстраційною комісією; крім того, відомості про відсутність кворуму та/або про порушення вимог законодавства під час реєстрації акціонерів можуть міститись і в протоколі контролю за реєстрацією акціонерів, складеному представниками ДКЦПФР (абз. З п. 2.5 Рекомендацій Президії ВГСУ «Про практику застосування за­конодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відно­син»). Обгрунтованість відмови в реєстрації акціонера чи його пред­ставника, який прибув для участі в загальних зборах, має встановлю­ватися на підставі рішення реєстраційної комісії про відмову в реєстрації такої особи, оформленого належним чином. Відповідні до­кументи підлягають оцінці господарським судом відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Подання позову про визнання недійсним рішення загальних зборів нерідко супроводжується заявою про вжиття заходів до забезпечення позову. За загальним правилом ст. 66 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається, якщо невжиття та­ких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішен­ня господарського суду. Як зазначається у п. 47 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позива­чем вимогами, що передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті їх невжиття. Вони можуть вживатися лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших акціонерів товариства. Так, якщо заявник просить заборонити генераль­ному директору, рішення про обрання якого оскаржується, вчиняти будь-які правочини, то така заборона може паралізувати всю діяльність товариства; як зазначається в п. 46 Постанови Пленуму ВСУ «Про прак­тику розгляду судами корпоративних спорів», господарські суди, вжива­ючи заходи до забезпечення позову, зобов'язані точно вказати, які саме дії забороняється вчиняти відповідачу та іншим особам і не вправі забо­роняти вчиняти будь-які дії. Вище зазначалося про неможливість вжит­тя такого заходу до забезпечення позову, як заборона проведення загаль­них зборів, яка фактично означає заборону товариству здійснювати свою діяльність у частині компетенції загальних зборів і порушує право акціонерів брати участь в управлінні товариством (див. п. 43 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»). Якщо акціонер оскаржує рішення про вчинення значного правочину, то застосування заходу до забезпечення позову можливе лише щодо предмета такого правочину. Якщо оскаржується рішення про вне­сення змін до статуту акціонерного товариства, господарський суд може заборонити здійснення державної реєстрації змін до статуту товариства.

Важливе практичне значення має питання щодо правових наслід­ків визнання недійсним рішення загальних зборів. Незважаючи на те, що новий Закон встановив досить короткий строк позовної дав­ності для відповідної категорії вимог, у період між прийняттям оскар­жуваного рішення загальними зборами та набранням законної сили рішенням суду про визнання його недійсним можуть виникнути пра­вовідносини, що прямо чи опосередковано пов'язані з таким рішен­ням вищого органу товариства. Так, якщо було визнане недійсним рішення загальних зборів про обрання голови виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого орга­ну), виникає питання про долю тих правочинів та інших юридично значимих дій, які були вчинені такою особою від імені товариства; аналогічне питання постає й у випадку, якщо недійсним стало рішен­ня загальних зборів про вчинення значного правочину чи правочину, щодо якого є заінтересованість, або рішення про викуп товариством розміщених ним акцій; важливе значення мають і наслідки визнання недійсним рішення про внесення змін до статуту товариства. До рішень загальних зборів не підлягають застосуванню норми ст. 216 ЦКУ щодо правових наслідків недійсності правочину (зокрема, поло­ження про те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю) в силу причин, про які йшла мова вище. Якщо визнати недійсними всі правочини, ук­ладені особою, чиї повноваження грунтуються на рішенні загальних зборів, яке було визнане судом недійсним, це означало б необхідність повернення сторін таких правовиків у первісний стан (здійснення двосторонньої реституції), який мав місце до вчинення правочину, за заявою будь-якої заінтересованої особи на підставі виключно відповідного рішення суду. Такий підхід не лише підривав би стабільність цивільного обігу, а й відкривав шлях до можливих злов­живань (наприклад, оскарження рішення загальних зборів про вчи­нення значного правочину може відбуватися за змовою акціонера та товариства, яке не бажає виконувати обтяжливий для нього правочин). Більш доцільним є застосування норми ч. З ст. 92 ЦКУ, що сто­сується юридичної сили обмежень повноважень щодо представництва юридичної особи у відносинах з третіми особами. Так, у п. 2.17 Реко­мендацій Президії ВГСУ «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» зазначаєть­ся, що з урахуванням вимог ч. З ст. 92 ЦКУ недійсність рішення за­гальних зборів про обрання керівника господарського товариства не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цим керівником від імені товариства. У пункті 42 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» також наголошується на необхідності керуватися ч. З ст. 92 та ст. 241 ЦКУ при вирішенні спорів щодо визнання недійсними правочинів, укладе­них виконавчим органом господарського товариства, рішення загаль­них зборів про обрання якого на посаду визнано у судовому порядку недійсним. Це означає, що лише за умови доведеного фактичного чи передбачуваного знання третьої особи-контрагента товариства про нелегітимність повноважень особи, що виступає від імені товариства, відповідний правочин може бути визнаний судом недійсним. Ана­логічний підхід слід застосовувати і щодо інших правочинів, укладе­них на підставі оскаржених рішень загальних зборів про їх вчинення або на підставі положень статуту, внесених (змінених) за рішенням за­гальних зборів, яке згодом було визнане недійсним. Іншими словами, далеко не завжди правовим наслідком недійсності рішення загальних зборів буде недійсність відповідного правочину, а лише у випадку до­веденої недобросовісності контрагента товариства. Правові наслідки недійсності рішення загальних зборів мають визначатися для кожного конкретного випадку з урахуванням всіх обставин справи.

На практиці може виникнути питання щодо залежності дійсності актів вищого органу акціонерного товариства від дійсності інших актів нього органу, що прийняті раніше і мають безпосередній зв'язок з ними. Так, можливе постання питання про визнання недійсним рішення загальних зборів з тієї лише підстави, що вони були скликані наглядовою радою, склад якої було обрано загальними зборами, чиї рішення були раніше визнані судом недійсними, або якщо рішення наглядової ради про скликання загальних зборів було визнане у судо­вому порядку недійсним. У цьому випадку зважений підхід обумов­лює доцільність звуженого тлумачення ч. 1 ст. 59: за відсутності фактів порушення рішенням загальних зборів, що оскаржується, або порядком його прийняття вимог Закону, інших актів законодавства, статуту чи положення про загальні збори та/або фактів порушення прав та охоронюваних законом інтересів акціонера-позивача суд має залишити його в силі, оскільки саме по собі рішення суду про визнан­ня недійсним рішення загальних зборів, яким обрано наглядову раду, або визнання недійсним рішення наглядової ради про скликання за­гальних зборів не зумовлює автоматично недійсність рішення загаль­них зборів, що були скликані таким органом. Водночас за умов неод­нозначної судової практики, що склалася на сьогодні, не виключаєть­ся можливість іншої позиції суду (див., наприклад, рішення Господарського суду Житомирської області від 4 грудня 2008 р. у справі № 11/ 53-До за позовом до ВАТ «Спеціалізована пересувна ме­ханізована колона № 513» про визнання недійсним рішення загаль­них зборів акціонерів від 13 травня 2005 р.).

Визнання недійсним рішення загальних зборів про збільшення розміру статутного капіталу тягне за собою недійсність всіх інших юри­дично значимих дій, вчинених на його виконання (зокрема, реєстрації випуску акцій, внесення змін до статуту товариства та їх державної реєстрації, правочинів, вчинених під час розміщення акцій серед пер­ших власників тощо). З огляду на можливі труднощі, пов'язані з вико­нанням майбутнього рішення суду, у п. 5.7.7 Рекомендації Президії ВГСУ «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» зазначається, що суд, розгляда­ючи справи про визнання недійсним рішення загальних зборів про збільшення статутного капіталу шляхом додаткового випуску акцій, повинен незалежно від клопотання позивача вживати усіх заходів до попередження введення в обіг акцій додаткового випуску, оскільки ви­лучення з обігу випуску акцій на виконання рішення суду про задово­лення позову є ускладненим. Зокрема, господарським судам рекомен­дується виносити ухвали про заборону до вирішення спору органам ДКЦПФР здійснювати реєстрацію додаткового випуску акцій, а у ви­падках, коли такий випуск у бездокументарній формі вже зареєстрова­но, але акції ще не розміщено — забороняти депозитарію виконувати операції із зарахування акцій нового випуску на рахунки зберігачів.