Стаття 2. Завдання кримінального провадження

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353 354 355 356 357 358 359 360 361 362 363 364 365 366 367 368 369 370 371 372 373 374 375 376 377 378 379 380 381 382 383 384 385 386 387 388 389 390 391 392 393 394 395 396 397 398 399 400 401 402 403 404 405 406 407 408 409 410 411 412 413 414 415 416 417 418 419 420 421 422 423 424 425 426 427 428 429 430 431 432 433 434 435 436 437 438 439 440 441 442 443 444 445 446 447 448 449 450 451 452 453 454 455 456 457 458 459 460 461 462 463 464 465 466 467 468 469 470 471 472 473 474 475 476 477 478 479 480 481 482 483 484 485 486 487 488 489 490 491 492 493 494 495 496 497 498 499 500 501 502 503 504 505 506 507 508 509 510 511 512 513 514 515 516 517 518 519 520 521 522 523 524 525 526 527 528 529 530 531 532 533 534 535 536 537 538 539 540 541 542 543 544 545 546 547 548 549 550 551 552 553 554 555 556 557 558 559 560 561 562 563 564 565 566 567 568 569 570 571 572 573 574 575 576 577 578 579 580 581 582 583 584 585 586 587 588 589 590 591 592 593 594 595 596 597 598 599 600 601 602 603 604 605 606 607 608 609 610 611 612 613 614 615 616 617 618 619 620 621 622 623 624 625 626 627 628 629 630 631 632 633 634 635 636 637 638 639 640 641 642 643 644 645 646 647 648 649 650 651 652 653 654 655 656 657 658 659 660 661 662 663 664 665 666 667 668 669 670 671 672 673 674 675 676 677 678 679 680 681 682 683 684 685 686 687 688 689 690 691 692 693 694 695 696 697 698 699 700 701

1. Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне право­порушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Діяльність, направлена на протидію злочинам здійснюється слідчим, прокурором та судом у передбаченому законом процесуальному порядку і має як і будь-яка діяльність свої мету та завдання.

Мета - це уявна модель бажаного результату.

Мета кримінального процесу - це захист громадян, юридичних осіб та держави від злочинних посягань, забезпечення справедливості кримінального провадження.

На шляху до досягнення даної мети суб'єкти процесу мають вирішити низку конкрет­них завдань.

Завдання - це те, що має бути зроблено для досягнення мети.

Якщо виходи ти з такого підходу, то можна визначити, зо завданнями кримінального процесу є:

швидке і повне розкриття та неупереджене розслідування і судовий розгляд фактів вчинення злочинів; встановлення об'єктивної істини;

відшкодування матеріальних збитків та іншої шкоди, завданих злочином; захист прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб; забезпечення справедливого правосуддя з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника криміналь­ного провадження була застосована належна правова процедура.

Під швидким розкриттям кримінального правопорушення мається на увазі встановлення в якомога більш стислі строки особи, яка вчинила злочин, та всіх епізодів її злочинної діяльності. Факт розкриття кримінального правопорушення у практичній діяльності органів досудового розслідування формально ототожнюється із затриманням підозрюваного, його арештом чи повідомленням про підозру, а часто - і з фактом засудження обвинуваченого. Розкриття кримінального правопорушення означає також встановлення всіх осіб, причетних до вчиненого злочину, та отримання неспростовних доказів, що підтверджують винність кожного з них, з'ясування і доведення за допомогою доказів усіх епізодів злочинної діяль­ності кожного підозрюваного чи обвинувачуваного.

Виконання завдання кримінального процесу - швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду - означає як необхідність здійснення кримінально-про­цесуального провадження без зволікань і тяганини в стислі терміни (розумні строки), так і всебічне й об'єктивне дослідження обставин справи, що є передумовою справед­ливого її вирішення. Повнота, всебічність і неупередженість розслідування та розгляду справи орієнтує органи слідства і суду на глибоке й ретельне вивчення всієї сукуп­ності належних до справи обставин, перевірку всіх можливих версій, виявлення і дослі­дження усіх - як обвинувальних, так і виправдувальних, обтяжуючих чи пом'якшуючих відповідальність - доказів.

На необхідності встановлення істини наголошується у Конституції України (ст. З І), в міжнародних правових актах і рішеннях Європейського Суду з прав людини, але в новому КПК України термін «істина» взагалі не згадується. Кримінальний процес здійснюється не тільки у відповідності з КПК України, а має проваджуватись з дотриманням норм Консти­туції України та міжнародних правових актів. Стаття 69 Римського статуту Міжнародного кримінального суду, який набув чинності І липня 2002 року, говорить: «Суд правомочний вимагати надання всіх доказів, які він вважає необхідними для встановлення істини».

Згідно з ч. 2 ст. 9 KHK України «прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинува­ченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийнята законних і неупереджених процесуальних рішень». Вочевидь, результатом виконання такого обов'язку може і має бути встановлена істина у справі.

Встановлення об'єктивної істини - це досягнення такого рівня певності знань, що без сумніву відповідає дійсності, повне і всебічне дослідження всіх обставин справи - як тих, що викривають, гак і тих, що виправдовують обвинуваченого, а також тих, що пом'якшують або обтяжують його відповідальність, встановлення всіх фактів, що входять до предмету доказування і необхідні для розв'язання справи по суті.

Істина — не повна і точна відповідність суджень реальній дійсності. Термін «істина» в КПК України, який був чинним до листопада 2012 року, вживався 8 разів. Сьогодні в новому Kl ІК України термін «істина» взагалі не згадується. Та це не означає, що в кримінальному процесі завдання встановлення істини не стоїть.

Статтею З І Конституції України визначено, що «кожному гарантується таємниця лис­тування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо».

Кримінальний процес здійснюється не тільки відповідно до КПК України, а має про­ваджуватися з дотриманням норм Конституції України та міжнародних правових актів. Наголосимо, що ст. 69 Римського статуту Міжнародного кримінального суду, який набув чинності 1 липня 2002 року, говорить: «Суд правомочний вимагати надання всіх доказів, які він вважає необхідними для встановлення істини»[1].

Зазначимо і те, що згідно з ч. 2 ст. 9 КПК України «прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдо­вують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень». Вочевидь, результатом виконання такого обов'язку може і має бути встановлена істина у справі.

Досвід судочинства європейських країн також показує правильність такої концепції. Наприклад, Австрійський кримінально-процесуальний закон також говорить про вста­новлення істини. Зокрема абз. 2 § 232 КПК Австрії зобов'язує головуючого в судовому засіданні спрямовувати провадження до встановлення істини. Абзац 2 § 244 КПК ФРН встановлює, що суд має з метою встановлення істини зі службового обов'язку дослідити всі факти та докази, що мають значення для рішення суду[2].

З огляду на відповідні правові приписи європейський правознавець У. Айзенберг нази­ває встановлення істинних обставин справи центральною вимогою і разом з тим панівним принципом німецького кримінального процесу[3].

«Встановлення істини, - як зазначає О. Тертишник, — основа основ правосуддя, і суд не має ніякого морального права дозволяти собі "бути стороннім спостерігачем" процесу­альної метушні учасників змагального процесу. Змагальність сторін не повинна заважати, а скоріше тільки допомагати суду активно самому йти до встановлення істини і приходити до неї першим»4.

Без встановлення істини неможливе правосуддя. Тільки встановивши істину органи досудового слідства, дізнання і правосуддя можуть забезпечити правильне застосування закону, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності та підданий справедливому покаранню і жодний невинний не був засуджений.

Забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб — одне з найважливіших завдань кримінального процесу. Згідно зі ст. З Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У правовій державі щодо громадян реалізується доцільна засада - «дозволено все, що не заборонено законом». Але такий підхід доречний лише відносно громадян. Щодо пред­ставників влади беззаперечно має діяти зовсім протилежний принцип — «органи державної влади і їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спо­сіб, що визначений законами» (ст. 19 Конституції України).

Забезпечення прав і свобод людини у кримінальному процесі означає здійснення про­цесуальної діяльності в такому порядку, формі та режимі, за яких втручання в гарантовані законом права і свободи людини зовсім не мало б місця або здійснювалося б лише в перед­бачених законом випадках, в умовах крайньої необхідності, коли іншими засобами вирішити задачі правосуддя неможливо.

Юридична наука і законотворчі органи мають запропонувати доцільну й ефективну процесуальну форму здійснення правосуддя в цілому та окремих передбачених законом процесуальних актів, яка б гармонізувала баланс публічних та приватних інтересів, слу­гувала б надійною гарантією як встановлення істини у кримінальній справі, так і забез­печення прав і свобод людини, спрямовувала б судочинство до справедливого правосуддя, унеможливлювала чи мінімізувала б ризики судових помилок і зловживань.

Охорона прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб, яким злочином запо­діяно шкоду, охоплює:

визнання за певними особами їх прав і законних інтересів та роз'яснення їх змісту і процесуальної форми захисту;

припинення будь-яких дій, що порушують права фізичних чи юридичних осіб;

відновлення порушених прав;

відшкодування заподіяних злочином матеріальних збитків;

компенсацію моральної шкоди;

забезпечення можливості учасникам процесу скористатись процесуальними пра­вами для самозахисту своїх прав та інтересів і для їх належного судового захисту;

дотримання законності в діяльності слідчого, прокурора, суду, органу дізнання та недопущення безпідставного і незаконного втручання в гарантовані конститу­цією права і свободи.

Основні права і свободи людини закріплені в Конституції України - ст. З, 21-64 та в Між­народних правових актах, ратифікованих Верховною Радою України.

Недопущення незаконного та необґрунтованого обмеження прав і свобод людини — здійснення процесуальної діяльності в такому порядку і формі, за яких обмеження прав і свобод людини взагалі не мало б місця або застосовувалось би лише у випадку крайньої необхідності, коли іншими засобами встановити істину у справі, захистити права, сво­боди і законні інтереси добропорядних людей та забезпечити справедливість правосуддя неможливо, а шкода обмеженням прав окремих осіб буде меншою, ніж відвернута.

Завдання відшкодування матеріальних збитків та компенсація іншої шкоди, завданої злочином, покладається на орган дізнання, слідчого, прокурора і суд, які зобов'язані за наяв­ності до того підстав визнати відповідну особу потерпілою, роз'яснити їй право на цивіль­ний позов та вжити заходів щодо накладення арешту на майно і вклади обвинувачуваного і відшкодування завданої потерпілому шкоди.

Забезпечення справедливого правосуддя. Завдання забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з метою, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необгрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, по суті означає здійснення справедливого правосуддя.

Стаття 6 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, яка має назву «Право на справедливий суд», гарантує кожному «право на справедливий і публічний розгляд справи у розумний строк незалежним і неупередженим судом, створеним на під­ставі закону».

Стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не безпідставно визначає: «Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і зако­нами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України».