Стаття 543. Законодавство, що регулює міжнародне співробітни­цтво під час кримінального провадження

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353 354 355 356 357 358 359 360 361 362 363 364 365 366 367 368 369 370 371 372 373 374 375 376 377 378 379 380 381 382 383 384 385 386 387 388 389 390 391 392 393 394 395 396 397 398 399 400 401 402 403 404 405 406 407 408 409 410 411 412 413 414 415 416 417 418 419 420 421 422 423 424 425 426 427 428 429 430 431 432 433 434 435 436 437 438 439 440 441 442 443 444 445 446 447 448 449 450 451 452 453 454 455 456 457 458 459 460 461 462 463 464 465 466 467 468 469 470 471 472 473 474 475 476 477 478 479 480 481 482 483 484 485 486 487 488 489 490 491 492 493 494 495 496 497 498 499 500 501 502 503 504 505 506 507 508 509 510 511 512 513 514 515 516 517 518 519 520 521 522 523 524 525 526 527 528 529 530 531 532 533 534 535 536 537 538 539 540 541 542 543 544 545 546 547 548 549 550 551 552 553 554 555 556 557 558 559 560 561 562 563 564 565 566 567 568 569 570 571 572 573 574 575 576 577 578 579 580 581 582 583 584 585 586 587 588 589 590 591 592 593 594 595 596 597 598 599 600 601 602 603 604 605 606 607 608 609 610 611 612 613 614 615 616 617 618 619 620 621 622 623 624 625 626 627 628 629 630 631 632 633 634 635 636 637 638 639 640 641 642 643 644 645 646 647 648 649 650 651 652 653 654 655 656 657 658 659 660 661 662 663 664 665 666 667 668 669 670 671 672 673 674 675 676 677 678 679 680 681 682 683 684 685 686 687 688 689 690 691 692 693 694 695 696 697 698 699 700 701

1. Порядок направлення запиту до іншої держави, порядок розгляду уповноваженим (центральним) органом України запиту іншої держави або міжнародної судової установи про таку допомогу і порядок виконання такого запиту визначаються цим Кодексом і чин­ними міжнародними договорами України.

Джерелами правових норм у правовідносинах щодо міжнародного співробітництва під час кримінального провадження є насамперед Конституція України, Кримінально-про­цесуальний кодекс України і міжнародно-правові договори. «Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України» (ч. 1 ст. 9 Конституції України).

Порядок взаємовідносин суддів, прокурорів, слідчих з відповідними установами інозем­них держав визначається багато в чому такими міжнародними договорами, як Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах (ратифікована Законом України від 16 січня 1988 р.)', Європейська конвенція про видачу правопорушників, Конвенція про від­мивання, пошук, арешт і конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом; Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах, 1972 р. - Закон про приєднання - 22 вересня 1995 року (339/95-ВР); Конвенція про передачу засуджених осіб, 1983 р. - Закон про приєднання - 22 вересня 1995 року (337/95-ВР); Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, низкою інших нормативних актів.

В Європейській конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах (ст. 1) зазнача­ється, що учасники конвенції зобов'язуються надавати один одному допомогу в пересліду­ванні і забезпеченні покарання злочинців, проте це положення не поширюється на військові злочини, які не вважаються злочинами у звичайному кримінальному праві, виконують, у передбачений їхнім законодавством спосіб, будь-які судові доручення, які стосуються кримінальної справи і які надсилаються їй судовою владою запитуючої Сторони з метою забезпечення показань свідків або передачі предметів, які являють собою речові докази, матеріалів судової справи або документів.

Стаття 13 Типового договору про видачу, прийнятого 14 грудня 1990 р. резолюцією 45/116 Генеральної Асамблеї ООН, названа «Передача власності», вперше у світовій прак­тиці сформулювала правило про те, що «вся виявлена в запитуваній державі власність, що була придбана в результаті правопорушення чи яка може знадобитися як доказ, передається за наявності прохання запитуючої держави, якщо видача дозволена».

Відповідно до Європейської конвенції про видачу правопорушників видача особи здій­снюється за умови вчинення нею злочину, за який за законодавством сторони, що вимагає видачі, може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком не мети як один рік. Сторони можуть відмовити у видачі своїх громадян.

Україною у правовій допомозі у сфері кримінального судочинства може бути відмов­лено, а клопотання про надання допомоги не виконується, якщо: клопотання стосується діяння, яке не є злочином за Кримінальним кодексом України; прохання про надання допо­моги стосується діяння, яке, на думку запитуваної Сторони, є політичним правопору­шенням, правопорушенням, пов'язаним з політичним правопорушенням, або податковим правопорушенням, або запит стосується військового злочину, який не є злочином згідно зі звичайним кримінальним правом; задоволення клопотання може зашкодити суверенітету, безпеці, громадському порядку або іншим суттєвим інтересам країни; є достатні підстави вважати, що він спрямований на переслідування, засудження або покарання особи за озна­ками її раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового становища, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; виконання запиту є несумісним з принципом «non bis in idem» («немає двох покарань за один злочин»); запит стосується правопорушення, яке є предметом роз­слідування або судового розгляду в Україні[46], держава, від якої надійиию клопотання про надання правової допомоги, не забезпечує взаємності у цій сфері; клопотання не відповідає вимогам, передбаченим міжнародними договорами.

Договір між Україною і Китайською Народною Республікою «Про екстрадицію» рати­фікований Законом України № 1184-XIV від 21 жовтня 1999 року. Відповідно до укладеного договору Україна і Китайська Народна Республіка домовилися видавати осіб, що перебува­ють на їхніх територіях, для притягнення до кримінальної відповідальності або приведення вироку до виконання.

Договір між Україною і Сполученими Штатами Америки «Про взаємну правову допо­могу по кримінальних справах» ратифікований Законом України 10 лютого 2000 року. Відповідно до цього Договору Україна і США надають взаємну допомогу у розкритті, розслідуванні і попередженні злочинів, а також в судовому розгляді кримінальних справ.

Така допомога передбачає:

екстрадицію, тобто передачу осіб, що перебувають під вартою, для давання показань або для віддання до суду;

установлення місця перебування та ідентифікацію осіб чи предметів;

виконання доручень про допит;

забезпечення документами, протоколами та іншими предметами, передача необ­хідних для правосуддя речових доказів і документів;

здійснення пошуку і вилучення речових доказів, предметів і документів, виконання заходів, пов'язаних з арештом і конфіскацією майна, реституцією і стягненням штрафів;

надання будь-якої іншої допомоги, що не заборонена законодавством запитуваної Держави.

Допомога надається незалежно від того, чи є дія, що стала предметом розслідування або судового розгляду, злочином відповідно до законодавства запитуваної Держави.

Суб'єктом запитів з боку України є Міністерство юстиції і Генеральна прокуратура, а центральним органом Сполучених Штатів Америки в питаннях взаємодії є Міністерство юстиції.

Відповідно до с г. З цього Договору передбачаються обмеження в наданні допомоги.

Держава може відмовити в наданні допомоги, якщо:

запит стосується політичного або військового злочину, що не є злочином відповідно до звичайного кримінального права;

виконання запиту завдасть шкоди безпеці або важливим інтересам запитуваної Держави;

запит не відповідає вимогам Договору.

У запиті вказуються: назва органу розслідування або судового розгляду; обставини справи і відповідні положення закону щодо кожного злочину; мета, для якої докази, інфор­мація або інша допомога запитується; наявна інформація про осіб, від яких слід одержати докази і про їх місцеперебування; викладення основних ознак об'єктів обшуку і предме­тів, що необхідно вилучити; будь-яка інша інформація, що має сприяти виконанню запиту.

Держава може надавати копії будь-яких документів або інформацію в будь-якій формі, що є в розпорядженні державних органів, за винятком конфіденційної інформації, у тому самому обсязі і на таких самих умовах, на котрих ці копії могли б видаватися її власним правоохоронним або судовим органам.

Передача осіб, що перебувають під вартою. Особа, що перебуває під вартою, пере­дається, якщо така особа з цим погодилася і якщо з цього питання досягнуто згоди між центральними органами обох Держав. Час перебування під вартою у процесі передачі зараховується в термін покарання, визначеного вироком.

Одним із найважливіших документів, який регламентує на міжнародно-правовому рівні питання розшуку, арешту і забезпечення конфіскації майна, отриманого злочинним шляхом, є розроблена Радою Європи Конвенція про відмивання, виявлення, вилучення і конфіскацію доходів від злочинної діяльності. Відповідно до цієї Конвенції для здійснення конфіскації мають чинитися дії, необхідні для виявлення і розшуку майна, а також для запобігання операціям з таким майном (ст. З і 4). До загальних принципів міжнародного співробітни­цтва Конвенція зараховує: неприпустимість невмотивованої відмови у правовій допомозі, обов'язковість уживання заходів із забезпечення конфіскації (ст.ст. 11-17); неприпустимість посилання на банківську таємницю як підставу для відмови в наданні правової допомоги (ст.ст. 4, 18).

Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримі­нальних справах країн СНД, яка підписана у Мінську 22 січня 1993 р. (нова ред. від 7 жовтня 2002 р.) республіками Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Російською Федерацією та Україною містить такі основні положення.

Громадяни кожної з договірних сторін й інші особи, які проживають на їх територіях, мають право вільно і безперешкодно звертатися до судів, прокуратури й інших уста­нов інших договірних сторін, виступати в них, подавати клопотання, заявляти позови і здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що встановлені для їх власних громадян.

Учасники Конвенції мають надавати правову допомогу шляхом виконання процесуальних та інших дій, передбачених законодавством сторони, яка звертається за допомогою, зокрема щодо складання і пересилання документів, пересилання і видачі речових доказів, прове­дення обшуків, виїмок, експертиз, допитів обвинувачених, свідків, експертів, порушення кримінального переслідування, розшуку і видачі осіб, які вчинили злочини.

При виконанні доручення про надання правової допомоги установа, якій направлено запит, застосовує законодавство своєї країни. На прохання установи, яка направила запит, установа, яка виконує запит, може застосовувати й процесуальні норми сторони, яка напра­вила запит, якщо тільки вони не суперечать законодавству сторони, якій направлено запит.