Стаття 383. Порядок провадження в суді присяжних

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353 354 355 356 357 358 359 360 361 362 363 364 365 366 367 368 369 370 371 372 373 374 375 376 377 378 379 380 381 382 383 384 385 386 387 388 389 390 391 392 393 394 395 396 397 398 399 400 401 402 403 404 405 406 407 408 409 410 411 412 413 414 415 416 417 418 419 420 421 422 423 424 425 426 427 428 429 430 431 432 433 434 435 436 437 438 439 440 441 442 443 444 445 446 447 448 449 450 451 452 453 454 455 456 457 458 459 460 461 462 463 464 465 466 467 468 469 470 471 472 473 474 475 476 477 478 479 480 481 482 483 484 485 486 487 488 489 490 491 492 493 494 495 496 497 498 499 500 501 502 503 504 505 506 507 508 509 510 511 512 513 514 515 516 517 518 519 520 521 522 523 524 525 526 527 528 529 530 531 532 533 534 535 536 537 538 539 540 541 542 543 544 545 546 547 548 549 550 551 552 553 554 555 556 557 558 559 560 561 562 563 564 565 566 567 568 569 570 571 572 573 574 575 576 577 578 579 580 581 582 583 584 585 586 587 588 589 590 591 592 593 594 595 596 597 598 599 600 601 602 603 604 605 606 607 608 609 610 611 612 613 614 615 616 617 618 619 620 621 622 623 624 625 626 627 628 629 630 631 632 633 634 635 636 637 638 639 640 641 642 643 644 645 646 647 648 649 650 651 652 653 654 655 656 657 658 659 660 661 662 663 664 665 666 667 668 669 670 671 672 673 674 675 676 677 678 679 680 681 682 683 684 685 686 687 688 689 690 691 692 693 694 695 696 697 698 699 700 701

Кримінальне провадження судом присяжних здійснюється відповідно до загаль­них правил цього Кодексу з особливостями, встановленими цим параграфом.

Суд присяжних утворюється при місцевому загальному суді першої інстанції.

Усі питання, пов'язані з судовим розглядом, крім питання, передбаченого частиною третьою статті 331 цього Кодексу, судді і присяжні вирішують спільно.

Паростки ідеї суду присяжних з'явились у слов'янських народів ще у XV столітті. Згідно зі ст. 38 Судебника 1497 року, прийнятому Іваном III спільно з Боярською Думою, в судах, які розглядали найбільш важливі справи, мали бути присутні «староста та кращі і добрі люди» без яких «суду не чинити»'.

У 1533 році жителі Новгорода вибрали 48 цілувальників (добрих людей, які приносили клятву, цілуючи хрест) кожний місяць четверо з яких засідали в суді як представники громади. Без них закон наказував «суду не чинити». Цілувальникам же наказувалось «у суді сидіти і правду стерегти»[35]. У 1510 році цілувальників на подібних началах вибирали в Пскові.

За Судебником Івана Грозного 1550 року (ст. 62) фактично вже існуючий інститут цілувальників перетворюється в свого роду присяжних засідателів. Цілувальники разом з кращими людьми і старостами слідкували за правильністю судочинства і засвідчували своїми підписами протокол судового засідання[36].

В обласних судах повинні були присутніми особливі виборні земські старости з при­сяжними засідателями, цілувальниками. їм наказувалось «у будь-якій справі берегти правду по хрестовому цілуванню без всякої хитрості», «бути носіями мирової совісті».

Відомо, що в Україні протягом XV-XVII століття мало місце провадження судочинства унікальним інститутом давньоукраїнського права, витоки якого треба шукати ще в сивій давнині з часів існування звичаєвого права, - копним судом (судом громади). Діяльність його передбачалась загальним кодексом прав для українських земель, а Статут Великого князівства Литовського 1588 року приписував запровадити названі суди на території всієї держави.

Загальною назвою зборів громади, що сходились для розгляду судової справи, була копа, звідси й назва - копний суд (суд громади). Такий суд відбувався за участю всіх членів громади, діяв на підставі звичаєвого права й поєднував у собі розшукові, слідчі та судові функції.

Заснування суду присяжних в його класичному розумінні, в період судової реформи 1864 року, було найважливішим демократичним завоюванням в дореволюційній Росії, у правовому полі законодавства якої були Україна, Польща, Фінляндія.

Суд присяжних (сама навіть можливість розгляду кримінальної справи таким судом) висту­пав найважливішим демократичним важелем захисту прав і свобод людини, обмеження влади правом, зміцнення народного контролю за процесом правосуддя. Прогресивні вчені вислов­лювали думку про суд присяжних як про продукт національного генія слов'янських народів[37].

Прихильники суду присяжних у період підготовки судової реформи в Росії 1864 року висловлювали такі аргументи на користь його заснування. Якщо визначення винуватості і призначення покарання належить одним і тим самим суддям, то суди часто можуть визна­чати ступінь провини так, щоб підсудний підлягав би тому покаранню, якому судді бажали б його піддати. У суді присяжних повноваження з визнання провини і повноваження про призначення покарання розділені, що обмежує свавілля судів[38].

Початок активному процесу демократизації кримінального судочинства в Росії був покладений доповіддю Д. 11. Блудова «Про запровадження присяжних стряпчих», імператору Россії 8 вересня 1858 року, де викладені пропозиції про заснування адвокатури. У жовтні 1861 року за згодою Олександра II створена комісія, до складу якої входив С. І. Зарудний та багато інших визначних юристів тієї епохи. Результатом роботи комісії стали «Осно­вні положення реформи судової частини в Росії», які 29 вересня 1862 року були передані імператором до опублікування. У цих положеннях вперше фіксувалися такі нові інститути і принципи як відділення суду від адміністрації, виборний мировий суд, присяжні засідателі в окружному суді, запровадження адвокатури, принцип змагальності.

На підставі таких положень були підготовлені Статут кримінального судочинства і Устав про покарання, що накладаються мировими суддями, які були затверджені імператором Олександром II 20 листопада 1864 року.

Відповідно до названих законів правосуддя здійснювалось мировими суддями і окруж­ними судами, а для визначення у кримінальних справах провини або невинуватості у визна­чених в законі випадках приєднувалися присяжні засідателі.

Присяжні засідателі для роботи в окружних судах обиралися земськими комісіями. Як правило, це були люди, які мали повагу і довіру співвітчизників. Загальний список присяжних публікувався в місцевих відомостях. Функцію захисника виконували присяжні повірені.

Для участі в роботі суду пропонувалось тридцять присяжних засідателів. Прокурор міг від­вести не більш шести засідателів. Підсудні могли заявляти відвід з тією умовою, щоб залишилося не менше вісімнадцяти присяжних. З числа останніх жеребкуванням визначалось чотирнадцять засідателів, які повинні були брати участь в роботі суду: дванадцять основних і двоє запасних.

Таким чином, суд присяжних складався із судді і дванадцятьох присяжних засідателів.

Зрозуміло, присяжні починали виконання своїх обов'язків з прийняття привселюдної присяги — обіцянки судити по правді і переконанню совісті, не оправдуючи винуватого і не засуджуючи невинуватого.

За результатами судового слідства присяжні давали відповіді на питання:

Чи мав місце злочин?

Чи винуватий в ньому підсудний?

Чи з умислом він діяв?

Чи заслуговує підсудний поблажливості?

Вердикт (від лат. уеге сіікіит) означає «правильно сказане» є по суті висновок суду присяжних про винуватість або невинуватість підсудного. Він являє собою узагальнену відповідь присяжних на поставлені перед ними питання.

Присяжні зобов'язувались прагнути до одностайного рішення під час винесення вер­дикту. Такий вердикт надавав йому більше моральної сили, а на шляху досягнення одно­стайності з неминучістю необхідно було б всебічно досліджувати всі обставини і докази. Лише у виняткових випадках дозволялось ухвалення рішення більшістю голосів. За умови рівності голосів приймали рішення на користь підсудного.

Позитивних моментів у діяльності суду присяжних, якщо запроваджувати його класичну модель, значно більше, ніж можливих втрат. Саме через присяжних суспільство може більш реально контролювати судову владу.

Відродження суду присяжних неминуче спричинить необхідність активного і всебіч­ного дослідження доказів в суді, розавитку мистецтва аргументації, сприятиме росту про­фесіоналізму обвинувачів і захисників, а разом з тим і професійних суддів, який має діяти в умовах більшого контролю.

У суді присяжних судова влада поділяється на дві складові — присяжних і суддю, які взаемоконтролюючи одна одну, утворюють додаткову систему стримувань і противаг, як від помилок, так і від зловживань.

Не можна не зауважити, що осудження підсудного своїми ж громадянами, а не чиновниками судового відомства, може сприяти поліпшенню виховного і профілактичного впливу правосуддя.

Сучасна модель діяльності суду присяжних е Україні. Відповідно до ст. 127 Консти­туції України правосуддя здійснюють професійні судді, а у визначених законом випадках.

народні засідателі і присяжні. Законом України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 № 3018- III встановлена процедура формування суду присяжних.

Присяжними визнаються громадяни України, які у випадках, передбачених процесуаль­ним законом, залучаються до здійснення правосуддя, забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя.

Відповідно до ст. 58-1. Закону України «Про судоустрій та статус судців» для затвердження списку присяжних територіальне управління Державної судової адміністрації України звертається з поданням до відповідної місцевої ради, що формує і затверджує у кількості, зазначеній у поданні, список громадян, які постійно проживають на території, на яку поширюється юрисдикція від­повідного суду, відповідають вимогам статті 59 цього Закону і дали згоду бути присяжними.

У разі неприйняття місцевою радою протягом двох місяців з моменту отримання подання рішення про затвердження списку присяжних територіальне управління Державної судо­вої адміністрації України звертається з поданням щодо затвердження списку присяжних до відповідної обласної ради.

Список присяжних затверджується один раз на два роки і переглядається в разі необ­хідності за поданням територіального управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до ст. 59. Закону України «Про судоустрій та статус суддів» присяжним може бути громадянин України, який досяг тридцятирічного віку і постійно проживає на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду.

Не підлягають включенню до списків присяжних громадяни: 1) визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними; 2) які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків присяжного; 3) які мають не зняту чи не погашену судимість; 4) народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, військовослужбовці, працівники апаратів судів, інші державні службовці, адвокати, нотаріуси; 5) громадяни, які досягли шістдесяти п'яти років; 6) особи, які не володіють державною мовою.

Розгляд кримінальних справ у суді присяжних здійснюється в традиційному порядку і складається з підготовчої частини; судового слідства; дебатів сторін; наради присяжних; винесення і оголошення вироку.

Судове слідство починається традиційно оголошенням резолютивної частини обви­нувального акту і здійснюється в загальному порядку.

Особливість розгляду справи в суді присяжних полягає в тому, що присяжні ознайомлені з матеріалами кримінальної справи, зібраними органами досудового слідства. Це вимагає всебічного і ретельного дослідження доказів в залі суду за участю сторін в умовах гласності і змагальності процесу. Гарантії істини від цього тільки зміцнюються. Здійснення правосуддя за участю присяжних зменшує можливості тиску та негативного впливу на суд, зміцнює принцип незалежності суду.

Суд присяжних дозволяє створити необхідні умови для подальшого втілення ідей пра­вової держави у сфері правосуддя, удосконалювати гарантії справедливості, захисту прав і свобод людини.

У судовому слідстві присяжні мають всі права, якими наділяються судді, користуються рівною можливістю з головою в дослідженні і перевірці доказів, допиті свідків, потерпілих, підсудних та інших учасників судочинства.

Присяжні наділяються правом вносити клопотання про здійснення роз'яснень щодо норм закону та інших положень; робити письмові замітки; ставити питання учасникам процесу; обговорювати питання вироку в нарадчій кімнаті.

Голова має уникати будь-якого тиску на присяжних і повинен сприяти всебічному дослідженню обставин справи, реалізації присяжними своїх прав, з тим, щоб беззаперечно була встановлена істина у справі і були виключені будь-які сумніви щодо того, яке має бути прийняте рішення.

Судові дебати здійснюються в традиційному порядку, щодо питань, які утворюють предмет доказування. Потерпілий мас право брати участь у судових дебатах. Розгляд справи за участю присяжних зобов'язує обвинувача і захисника ретельно готувати судові промови з тим, щоб переконливо довести свою правоту присяжним. А це може сприяти до відро­дження мистецтва судового красномовства.

Проблеми суду присяжних. Спроба визначити процесуальну форму діяльності суду присяжних зроблена в новому КПК України 2012 року. Але сама ідея суду присяжних зазнала значних змін і до неможливості спотворена. У ч. З ст. ЗІ нового КПК України передбачено, що кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за які передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, здійснюється за клопотанням обвинуваченого - «судом присяжних у складі двох професійних суддів та трьох присяжних».

Ніякої особливої процесуальної форми провадження у новому КПК не розкрито, та і роз­крито не могло бути, адже присяжні сприймаються як декорація, що розміщується поруч із професійними суддями і «погоджує» під їх керівництвом.

Стаття 391 нового КПК України (Закон України від 13.04.2012 № 4651-У1, набрання чинності якого відбудеться 19.11.2012) зазначає, що «Нарадою суду присяжних керує голо­вуючий/який послідовно ставить на обговорення питання, передбачені статтею 368 цього Кодексу, проводить відкрите голосування і веде підрахунок голосів. Усі питання вирішуються простою більшістю голосів. Головуючий голосує останнім».

Тобто, два «селянина», не маючих належної юридичної підготовки, під присягою та керів­ництвом трьох «генералів» (суддів-професіоналів) вирішують доленосні для людини юридичні питання, щодо яких вони, мають туманне уявлення (чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою саме статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений; яка саме міра покарання повинна бути призначена обвинуваченому і чи пови­нен він її відбувати; чи підлягає відшкодуванню шкода, завдана потерпілому, територіальній громаді чи державі і, якщо так, у якому розмірі та в якому порядку; чи вчинив обвинувачений кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності і таке інше).

Але чим такі присяжні відрізняються від народних засідателів часів «розвинутого соціалізму», яких в народі небезпідставно прозвали «кивалами»? Та нічим, окрім того факту, що вони будуть отримувати чималу платню. Чи потрібні нам сьогодні такі «дорогі кивали-цілувальники»?!

Пропонувати неосвіченим в юриспруденції людям голосувати щодо суто юридичних проблем, по суті дискредитувати саму ідею суду присяжних. Підкреслимо, що присяжні за Статутом кримінального судочинства 1864 року самостійно виносили вердикт, в якому розв'язували питання для розуміння яких достатньо було здорового глузду (Чи мав місце злочин? Чи винуватий в ньому підсудний?) і не брали участь в розв'язанні чисто юридичних питань щодо кваліфікації дій підсудного та його покарання.

Колись народні засідателі придумали формулу - якщо щось не зрозуміло - один голосує «за», а інший - «проти», голова, голосуючи останнім, розставить крапки над «і».

Запроваджена в новому КПК України глава, що мала б регламентувати діяльність суду присяжних, м'яко кажучи, не витримує жодної критики.

Ніякого самостійного рішення (вердикту) присяжні, за такої концепції, не приймають, а, отже, - практично не відповідають ні за долю справи, ні за свої рішення. Пропонуючи ж їм спільно з суддями вирішувати всі питання судочинства, законодавець торує шлях до колек­тивної безвідповідальності як самих присяжних, так і суддів-професіоналів, які, за таких умов, свої помилки і зловживання можуть «списувати» на недосвідчених присяжних. Такі присяжні можуть легко стати ширмою судового безглуздя.

Тобто за новим КГІК України судочинство повертається не до ідеї суду присяжних у класичній його формі, а до ідеї «народних засідателів-цілувальників». Адже нові присяжні можуть легко стати такими ж «кивалами», як і народні засідателі, але ще й будуть приносити клятву та отримувати гроші. Залишилось їм тільки оригінальні мантії придумати та давати після клятви цілувати або хрест, або Конституцію, або ще щось. Схоже, що упорядники Проекту не з'ясували до кінця відмінностей у моделях суду шеффенів, суду присяжних, цілувальників і народних засідателів, та, між тим, хутко їх стулили до купи і явили народу нову «панацею» від судових негараздів.

Нове - давно забуте старе. Суд присяжних має відроджуватись у класичній його моделі.

Особливість класичної моделі суду присяжних:

- поділ судової влади на дві відносно самостійні інституції (суд присяжних і профе­сійний суддя), які взаємно контролюють один одного, що створює додаткові важелі

стримувань і противаг проти свавілля й можливих проявів корупції та зменшує можливості судових помилок;

відокремлення питання про винуватість (це питання вирішується присяжними в вердикті) від питання про покарання (це питання вирішує суддя в вироку), що обмежує можливості зловживання, корупції та свавілля;

активізація ретельного безпосереднього дослідження доказів в суді та змагальності сторін, чому сприяє, зокрема, той факт, що до початку судового розгляду присяжні не знайомляться з кримінальною справою;

- колегіальність прийняття вердикту та численність суддів і широкі права їх від­воду, що значно обмежує можливості тиску та корупційних проявів.

Після проголошення вердикту судовий розгляд продовжується суддею за участю сторін в загальному порядку. Суд (суддя) може прийняти рішення про направлення справи на новий розгляд в іншому складі суду присяжних, якщо присяжні винесли незаконний, необгрунто­ваний чи несправедливий вердикт. Це ще одна гарантія справедливого розв'язання справи.

Відродження суду присяжних в такій моделі з неминучістю спричинить необхідність активного і всебічного дослідження доказів у суді, розвитку мистецтва аргументації, буде сприяти росту професіоналізму обвинувачів і захисників.

Судове слідство в суді присяжних може сприяти активізації вирішенню архіскладної задачі встановленню істини («Правда ясніша від сонця, та і її з свічкою шукають» - українське народне прислів'я), а тим самим і мінімізувати можливі помилки. По-перше, присяжні при­ступають до розгляду справи, не знайомлячись з матеріалами досудового слідства, і (е спонукає до ретельного дослідження доказів у суді. Змагальність сторін тут не просто форма, а стає необхідною практичною реальністю, виступає суттєвим каталізатором пошуку істини. По-друге, остаточній оцінці доказів передують судові дебати, в процесі яких фактично продовжується судове слідство в сенсі оцінки і використання досліджених доказів. Тут сторони мають довести правдивість своїх суджень перед присяжними. І Ірисяжні, як зацікавлені у найбільш повному і всебічному висвітленні усіх обставин справи, які ними будуть враховуватись під час винесення ними відповідального рішення - вердикту, стають не просто допитливими слухачами, а своєю потребою в доказовій інформації та можливих варіантів її інтерпретації, «активізують» сам інститут судових дебатів, що не може не вплинути на всебічність дослідження обставин справи.

З відродженням суду присяжних в Україні стане проблема відродження мистецтва дослідження доказів у відкритому гласному судовому процесі в умовах змагальності сторін, мистецтва судових промов. Сьогодні мистецтво судової риторики має відроджуватись і є надія, що із запровадженням суду присяжних такі процеси отримають додатковий імпульс і стимул для їх прискорення.