Розділ IV. судові; провадження у першій інстанції

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353 354 355 356 357 358 359 360 361 362 363 364 365 366 367 368 369 370 371 372 373 374 375 376 377 378 379 380 381 382 383 384 385 386 387 388 389 390 391 392 393 394 395 396 397 398 399 400 401 402 403 404 405 406 407 408 409 410 411 412 413 414 415 416 417 418 419 420 421 422 423 424 425 426 427 428 429 430 431 432 433 434 435 436 437 438 439 440 441 442 443 444 445 446 447 448 449 450 451 452 453 454 455 456 457 458 459 460 461 462 463 464 465 466 467 468 469 470 471 472 473 474 475 476 477 478 479 480 481 482 483 484 485 486 487 488 489 490 491 492 493 494 495 496 497 498 499 500 501 502 503 504 505 506 507 508 509 510 511 512 513 514 515 516 517 518 519 520 521 522 523 524 525 526 527 528 529 530 531 532 533 534 535 536 537 538 539 540 541 542 543 544 545 546 547 548 549 550 551 552 553 554 555 556 557 558 559 560 561 562 563 564 565 566 567 568 569 570 571 572 573 574 575 576 577 578 579 580 581 582 583 584 585 586 587 588 589 590 591 592 593 594 595 596 597 598 599 600 601 602 603 604 605 606 607 608 609 610 611 612 613 614 615 616 617 618 619 620 621 622 623 624 625 626 627 628 629 630 631 632 633 634 635 636 637 638 639 640 641 642 643 644 645 646 647 648 649 650 651 652 653 654 655 656 657 658 659 660 661 662 663 664 665 666 667 668 669 670 671 672 673 674 675 676 677 678 679 680 681 682 683 684 685 686 687 688 689 690 691 692 693 694 695 696 697 698 699 700 701

рішення про запобіжний захід щодо підсудного до набрання вироком законної сили;

рішення за пред'явленим цивільним позовом або рішення про відшкодування шкоди; рішення про речові докази;

вказівка про розподіл судових витрат;

вказівка про порядок та строк касаційного оскарження вироку.

Якщо підсудний обвинувачується у вчиненні декількох злочинів, передбачених різними статтями кримінального закону, і обвинувачення у вчиненні деяких з цих злочинів не під­твердилося, у резолютивній частині вироку вказується про визнання підсудного винуватим за певними статтями і про виправдання за іншими.

У резолютивній частині вироку повинні бути зазначені: вид і розмір як основного, так і додаткового покарання, призначеного засудженому за кожний злочин, визнаний доведе­ним; основна і додаткова міра покарання, що підлягає відбуванню засудженим у сукупності злочинів.

Зауважимо, що згідно зі ст. 51 КК України 2001 року до осіб, визнаних винуватими у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані лише такі види покарань:

штраф (ст. 53 КК України);

позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК України);

позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (сг. 55 КК України);

громадські роботи (ст. 56 КК України);

виправні роботи (ст. 57 КК України);

службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК України);

конфіскація майна (ст. 59 КК України);

арешт (ст. 60 КК України);

обмеження волі (ст. 61 КК України);

тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62 КК України);

позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК України);

довічне позбавлення волі (ст. 64 КК України).

Основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, утримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.

За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті КК України. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань.

Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самовря­дування. Громадські роботи згідно зі ст. 56 КК України встановлюються на строк від шістде­сяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день. Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.

Зміст та місце виконання громадських робіт мають визначатись органами місцевого самоврядування та контролюватись уповноваженими на це співробітниками органів вну­трішніх справ.

Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановле­них КК України. Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.

Згідно зі ст. 53 КК України розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винуватого в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини КК України не передбачено вищого розміру штрафу.

 

У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу пока­ранням у вигляді виправних робіт із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством України неоподатковуваних мінімуми доходів громадян, але на строк не більше двох років, або громадськими роботами із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством України неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Покарання у вигляді виправних робіт згідно зі ст. 57 КК України встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заро­бітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці для догляду дитини, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування.

Виправні роботи без позбавлення волі можуть бути призначені, як правило, особам, котрі зайняті суспільно корисною працею і не потребують ізоляції від суспільства.

Покарання у вигляді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо кон­фіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, прямо передбачених у законі.

Покарання у вигляді арешту полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і вста­новлюється на строк від одного до шести місяців. Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті. Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до восьми років.

Обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах від­критого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці. Обмеження волі встановлюється відповідно до ст. 61 КК України на строк від одного до п'яти років. Обмеження волі не застосовується до неповно­літніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи.

Позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на строк від одного до 15 років у кримінально-виконавчі установи. У виняткових випадках застосовується довічне позбавлення волі.

Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і засто­совується лише у випадках, спеціально передбачених КК України, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років, і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були вагітними під час вчинення злочину або на момент ухвалення вироку.

Міра покарання повинна бути визначена таким чином, щоб після виконання вироку не виникало жодних сумнівів щодо виду та розміру покарання, призначеного судом.

У випадках, передбачених ст. 92-96 КК України, в резолютивній частині вироку вка­зується рішення суду застосувати до підсудного примусове лікування або встановити над ним піклування.

У резолютивній частині обвинувального вироку можуть також міститися рішення з питань влаштування неповнолітніх дітей засудженого, що залишилися без догляду, забез­печення збереження майна засудженого тощо.

Якщо суд визнає можливим застосувати відстрочку виконання вироку, в резолютивній частині вироку визначаються тривалість відстрочки, обов'язки, покладені на засудженого.

Під час ухвалення вироку за сукупністю злочинів суд призначає покарання, керуючись статтями 70 і 71 Кримінального кодексу України.

Сукупністю злочинів у кримінальному праві називається ситуація, коли одна особа має бути засудженою за вчинені нею два або більше злочинів, передбачених різними статтями кримінального закону, за жоден з яких ця особа не була засуджена[34].

У юридичній науці виділяють реальну (вчинення декількох різних за часом і місцем дій, що мають ознаки різних складів злочину) та ідеальну (вчинення окремої одноразової дії, що містить ознаки відразу декількох складів злочину) сукупність злочинів.

За реальною й ідеальною сукупністю злочинів суд дає кожному із злочинів окрему юридичну кваліфікацію, призначає покарання окремо за кожний злочин, а потім призначає остаточне покарання за сукупністю злочинів.

Правила призначення покарання за сукупністю злочинів застосовуються: у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами або пунктами однієї статті кримінального закону, якими передбачена відповідальність за окремі склади злочинів, що мають самостійні санкції; в разі вчинення особою дій, частина з яких кваліфікується як закінчений злочин, а інші як готування, замах або співучасть у злочині; коли після винесення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще й в іншому злочині, вчиненому ним до винесення вироку в першій справі.

За сукупності злочинів згідно зі ст. 70 КК України суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань за умови, коли остаточне покарання не перевищує санкцію найбільш сурової статті кримінального закону.

Остаточне покарання за сукупністю злочинів після складання покарань визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК України, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для цього виду покарання в Загальній частині КК України. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинання будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

До основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винуватою.

За названими правилами призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винуватий ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення вироку у першій справі. У цьому випадку в строк покарання, оста­точно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за першим вироком.

Попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. Після призначення покарань, не зазначених у частині першій цієї статті, суд, вра­ховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.

Після складання покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться у більш суворий вид, виходячи з такого їх співвідношення:

І) одному дню позбавлення волі відповідають:

а)   один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту;

б)   два дні обмеження волі;

в)   три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;

г) вісім годин громадських робіт:

одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту відповідають:

а)   два дні обмеження волі;

б)   три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;

одному дню обмеження волі відповідають три дні службового обмеження для вій­ськовослужбовців або три дні виправних робіт;

одному дню обмеження волі або арешту відповідають вісім годин громадських робіт.

Після призначення за кількома вироками покарання у вигляді виправних робіт або

службового обмеження для військовослужбовців складанню підлягають лише строки цих покарань. Розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають і обчис­люються за кожним вироком самостійно.

У таких випадках, призначивши за новий злочин виправні роботи із зазначенням роз­міру відрахувань із заробітку в дохід держави, суд повністю або частково приєднує строк виправних робіт за попереднім вироком, залишивши для приєднаного строку попередній розмір відрахувань.

Основні покарання у вигляді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю після призначення їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

Додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно.

У вирішенні питання, який із принципів необхідно застосовувати після призначення покарання за сукупністю злочинів (поглинення менш суворого карання більш суворим або повного чи часткового складання покарань, призначених за окремі злочини), суд повинен враховувати, крім даних про особу винуватого та обставин, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, також кількість злочинів, що входять до сукупності, форму вини й мотиви вчинення кожного з них, вид сукупності (реальна чи ідеальна), тяжкість наслідків кожного злочину окремо та їх сукупності тощо.

Остаточне покарання, що призначається за сукупністю злочинів, повинно бути визна­чене в межах санкції того закону, який передбачає більш суворе покарання.

Призначення покарання за сукупністю вироків (ст. 71 КК України). Сукупністю вироків називається ситуація приєднання до призначеного судом покарання за новий вчинений особою злочин невідбутого покарання чи його частини за раніше вчинений злочин, за який вона вже засуджена.

Призначення покарання за сукупністю вироків застосовується, коли особа була засу­джена і до повного відбуття основного й додаткового покарання вчинила новий злочин. Ці вимоги застосовуються й тоді, коли новий злочин вчинено після проголошення вироку, але до набрання ним законної сили.

Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбутну частину покарання за попереднім вироком.

Під час складання покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для цього виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. Під час складання покарань у вигляді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років. Під час складання покарань у вигляді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або не відбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призна­ченого за сукупністю вироків.

Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призна­ченого за новий злочин, а також від невідбутної частини покарання за попереднім вироком.

Якщо засуджений після винесення вироку, але до повного відбуття покарання, вчи­нив два або більше злочинів, суд призначає покарання за ці нові злочини за правилами, передбаченими в статті 70 КК України, а потім - до остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, повністю чи частково приєднує невідбутну частину покарання за попереднім вироком у межах, встановлених у частині другій цієї статті.

Коли після винесення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винуватий ще в кількох злочинах, певні з яких вчинено до. а інші - після винесення першого вироку, покарання за другим вироком призначається: спочатку - за сукупністю злочинів, вчинених до винесення першого вироку, після цього - за сукупністю злочинів, вчинених після вине­сення першого вироку, і остаточно - за кількома вироками.

У тому разі, коли новий злочин вчинено винуватим у період відбування покарання у вигляді позбавлення волі, не відбуту частину покарання слід обчислювати з моменту вине­сення постанови про обрання запобіжного заходу за новий злочин. Крім того, до строку відбування покарання зараховується час перебування під вартою в порядку запобіжного заходу в останній справі.

Початок строку відбуття покарання у вигляді позбавлення волі або виправних робіт, коли підсудний до винесення вироку не перебував під вартою, обчислюється з моменту приведення вироку до виконання.

Коли підсудний до винесення вироку тримався під вартою в цій справі, в строк відбута покарання зараховується строк перебування під вартою.

У тих випадках, коли обвинувачений, перебуваючи під вартою, лікувався у медичній установі, час перебування в ній зараховується в строк відбуття покарання.

Якщо підсудний до винесення вироку перебував під вартою, то в разі призначення покарання у вигляді виправних робіт час перебування під вартою зараховується в строк від­буття виправних робіт з розрахунку один день ув'язнення за три дні виправних робіт. Якщо підсудний був засуджений до виправних робі т, а після повторного розгляду тієї ж справи - до позбавлення волі, відбутий строк виправних робіт зараховується в строк позбавлення волі з розрахунку три дні виправних робіт за один день позбавлення волі.

У строк відбуття покарання зараховується строк перебування під вартою як у порядку затримання підозрюваного, так і в порядку застосування запобіжного заходу в вигляді арешту.

У резолютивній частині вироку може міститися одне з таких рішень за цивільним позовом і про відшкодування збитку:

про повне задоволення позову і про відшкодування збитку;

про часткове задоволення позову;

про відмову в задоволенні позову;

про залишення позову без розгляду;

про визнання за позивачем права на задоволення позову і передачу питання про його розмір на розгляд у порядку цивільного судочинства.

Стосовно моральної шкоди мають бути вжиті заходи щодо її компенсації.

Моральна шкода, заподіяна злочином, може полягати у: втраті душевного спокою; погіршенні стосунків у сім'ї, на роботі, в неформальних колективах, з друзями, родичами, знайомими, коханими; розпаді сім'ї; розриві дружніх, ділових чи інтимних стосунків; зни­женні творчої активності і погіршенні результатів творчої діяльності; виникненні депресії, психічних розладів; втраті чи марнуванні часу, який потерпілий міг би використати на користь собі і суспільству; порушенні звичайних життєвих зв'язків, неможливості продовження гро­мадського життя і політичної кар'єри; вимушеній зміні місця роботи чи навчання та в інших негативних наслідках.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страж­дань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації (останнє залежить від характеру діяльності потерпілого, посади, часу й зусиль, необхідних для від­новлення попереднього стану, наміру, з яким діяв заподіював шкоди тощо).

У разі заподіяння особі моральної шкоди обов'язок щодо її відшкодування поклада­ється на винуватих осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.