Стаття 20. Забезпечення права на захист

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353 354 355 356 357 358 359 360 361 362 363 364 365 366 367 368 369 370 371 372 373 374 375 376 377 378 379 380 381 382 383 384 385 386 387 388 389 390 391 392 393 394 395 396 397 398 399 400 401 402 403 404 405 406 407 408 409 410 411 412 413 414 415 416 417 418 419 420 421 422 423 424 425 426 427 428 429 430 431 432 433 434 435 436 437 438 439 440 441 442 443 444 445 446 447 448 449 450 451 452 453 454 455 456 457 458 459 460 461 462 463 464 465 466 467 468 469 470 471 472 473 474 475 476 477 478 479 480 481 482 483 484 485 486 487 488 489 490 491 492 493 494 495 496 497 498 499 500 501 502 503 504 505 506 507 508 509 510 511 512 513 514 515 516 517 518 519 520 521 522 523 524 525 526 527 528 529 530 531 532 533 534 535 536 537 538 539 540 541 542 543 544 545 546 547 548 549 550 551 552 553 554 555 556 557 558 559 560 561 562 563 564 565 566 567 568 569 570 571 572 573 574 575 576 577 578 579 580 581 582 583 584 585 586 587 588 589 590 591 592 593 594 595 596 597 598 599 600 601 602 603 604 605 606 607 608 609 610 611 612 613 614 615 616 617 618 619 620 621 622 623 624 625 626 627 628 629 630 631 632 633 634 635 636 637 638 639 640 641 642 643 644 645 646 647 648 649 650 651 652 653 654 655 656 657 658 659 660 661 662 663 664 665 666 667 668 669 670 671 672 673 674 675 676 677 678 679 680 681 682 683 684 685 686 687 688 689 690 691 692 693 694 695 696 697 698 699 700 701

Підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов'язані роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.

У випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання без­оплатної правової допомоги, підозрюваному, обвинуваченому правова допомога нада­ється безоплатно за рахунок держави.

Участь у кримінальному провадженні захисника підозрюваного, обвинуваченого, представника потерпілого не звужує процесуальних прав підозрюваного, обвинуваче­ного, потерпілого.

Забезпечення права на захист - це сукупність процесуальних засобів, прав і можливос­тей, гарантоване використання яких надає можливість знати зміст підозри чи обвинувачення і протистояти таким, спростовувати підозру та висунуті обвинувачення, доказувати свою невинуватість та захищати свою честь, гідність, свободу чи інші законні права і інтереси.

Право обвинуваченого, підозрюваного, засудженого чи виправданого на захист вклю­чає в себе: право знати, в чому він підозрюється чи обвинувачується; право самостійно захищати встановленими законом засобами свої права, свободи, честь, гідність та законні інтереси, використовуючи надані права і юридичні можливості їх реалізації (давати пока­зання чи відмовитись від давання показань, подавати докази, виступати з останнім словом та інші); право користуватись юридичною допомогою захисника; право звертатись до суду та оскаржувати факти арешту, затримання й інших незаконних дій і рішень; право звер­татись до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; право на звернення до Європейського суду з прав людини, якщо вичерпані всі можливості національних засобів правового захисту.

Право користуватись юридичною допомогою захисника. Захисник допускається до участі в справі на будь-якій стадії процесу.

Відповідно до ст. 20 КПК України підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засу­джений має право на захист, який полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені законом. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов'язані роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або при­значеного захисника. У випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, підозрюваному, обвинуваченому правова допомога надається безоплатно за рахунок держави. Участь у кримінальному провадженні захисника підозрюваного, обвинуваченого, представника потерпілого не звужує процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого.

У ролі захисника можуть бути допущені не тільки адвокати, а й інші фахівці в галузі права - особи, що мають вищу юридичну освіту. Таке положення вбачається у багатьох чинних джерелах права.

Конституційний Суд України в своєму рішенні № 13-рп/2000 від 16 листопада 2000 р. роз'яснив, що захисником у кримінальному процесі може бути будь-який фахівець у галузі права, якщо за законом він має право на надання правової допомоги особисто чи за дору­ченням юридичної особи.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням громадянина Голо­ваня Ігоря Володимировича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), у своєму рішенні від ЗО вересня 2009 р. зазначив, що особа під час допиту її як свідка в органах дізнання, досудового слідства чи надання пояснень у правовідносинах з цими та іншими державними органами має право на правову (юридичну) допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката, що не виключає можливості отримання такої допомоги від іншої особи, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень.

Не можна ігнорувати позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена у справі «Загородній проти України» (рішення від 24 листопада 2011 р., Заява № 27004/06). Суд дав оцінку рішенням судових інстанцій України зокрема суду м. Донецька, який повернув справу на додаткове розслідування у зв'язку з буцімто порушенням права обвинуваченого на захист, вказавши, що оскільки відсутній спеціальний закон, який би врегульовував участь у кримінальних справах фахівців у галузі права, які не є адвокатами, такі фахівці не можуть бути захисниками. Європейський суд у цій справі визнав порушення п. 1 та підп. «с» п. З ст. 6 Конвенції, адже право заявника на вільний вибір захисника було обмежено у спосіб, несумісний з вимогами Конвенції, з огляду на те, що, не вирішуючи протягом тривалого періоду питання щодо обмеження вибору захисника, держава створила ситуацію, несумісну з принципом юридичної визначеності, що становить один із базових аспектів верховенства права. Суд постановив, що у цій справі мало місце порушення пунктів 1 та З статті 6 Конвенції.

Таким чином, у ролі захисників можуть брати участь у кримінальному провадженні як адвокати, гак і інші фахівці у галузі права, щодо яких немає підстав для відводу від участі у справі.

Слідчий повинен до першого допиту підозрюваного пояснити йому право мати захисника та порядок реалізації цього права, вжити заходів до запрошення захисника через колегію адвокатів у випадках неможливості появи захисника, обраного обвинуваченим (підозрю­ваним), відсутності в останнього коштів на оплату послуг адвоката, якщо участь захисника за законом мас обов'язковий характер.

Підозрюваний має право на побачення із захисником наодинці до першого допиту, а після першого допиту - без обмеження кількості та тривалості побачень.

Судові рішення підлягають скасуванню у випадках, коли істотне порушення права на захист позбавило чи обмежило підозрюваного, обвинуваченого, підсудного або його захисника у здійсненні цього права і перешкодило чи могло перешкодити суду всебічно, повно та об'єктивно розглянути справу і винести законне та обґрунтоване судове рішення.

Недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист, вчинене слідчим, прокурором або суддею, тягне за собою кримінальну відповідальність за статтею 374 КК України.

У випадках, передбачених законом, правова допомога підозрюваному, обвинуваченому, виправданому, засудженому надається безоплатно за рахунок держави (коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел) відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу» № 3460-VI від 2 червня 2011 р.

Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги утворюються за рішен­ням Міністерства юстиції, згідно Закону України «Про безоплатну правову допомогу» та Наказу Міністерства юстиції України № 967/5 від 02.07.2012, як територіальні відді­лення Координаційного центру з надання правової допомоги з урахуванням потреб від­повідної адміністративно-територіальної одиниці для забезпечення організації надання безоплатної вторинної правової допомоги відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу». Центри діють при головних управліннях юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі на підставі положення, яке розробляється на основі цього положення і затверджується директором Координаційного центру. Основним завданням центрів є створення рівних можливостей доступу осіб до правосуддя шляхом організації надання безоплатної вторинної правової допомоги, а саме надання таких видів правових послуг: захист від обвинувачення; здійснення представництва інтересів осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими осо­бами; складання документів процесуального характеру. Центри відповідно до покладених на них завдань: розглядають звернення суб'єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу та приймають рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги або про відмову в її наданні; перевіряють належність особи до категорії осіб, що мають право на отримання безоплатної вторинної правової допомоги у встановленому порядку; забезпечують складання процесуальних документів за зверненням суб'єктів права на без­оплатну вторинну правову допомогу прийняття рішення про надання такої допо­моги; укладають контракти з адвокатами,, включеними до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу та забезпечують участь захисника при здійсненні досудового розслідування та судового провадження у випадках, коли захисник відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України залучається слідчим, проку­рором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням або проведення окремої процесуальної дії.

Право самому захищати свої інтереси. Для цього обвинувачений, підозрюваний наділя­ється правом: знати, в чому він обвинувачується (підозрюється); давати показання; подавати докази та заявляти клопотання про провадження необхідних слідчих дій; заявляти відводи, а обвинувачений, крім того, має право брати участь у судовому слідстві та у судових дебатах, виголошувати останнє слово, оскаржити прийняті рішення суду.

Звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини приймаються протягом року з моменту виникнення підстав для звернення. Уповноважений з прав людини має право на ознайомлення з матеріалами кримінальної справи та внесення подання у ком­петентні органи.

Звернення до Європейського суду з прав людини здійснюються, якщо вичерпані всі можливості національних засобів правового захисту.

Європейською конвенцією з прав людини, ратифікованою Україною Законом України від 17 липня 1997 р. (див. Офіційний вісник України. - 1998. -№ 13) створено Європейський суд з прав людини (м. Страсбург, Франція).

Суд може приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви про порушення однією з Високих Договірних Сторін її прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Сторони зобов'язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню нього права.

Суд може прийняти справу до розгляду тільки після того, як були використані всі націо­нальні засоби захисту, відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права і впродовж шести місяців від дати прийняття остаточного рішення. Суд не розглядає індивідуальні заяви, якщо вони анонімні, або порушують питання, що вже було розглянуте Судом або вже розглядалось шляхом іншої процедури міжнародного розслідування чи врегулювання, і якщо вони не містять ніякої нової відповідної інформації.

Якщо Суд визнає заяву прийнятною, він проводить разом із представниками сторін розгляд справи і, у разі необхідності, розслідування, для ефективного здійснення якого зацікавлені держави створюють всі необхідні умови. Слухання справ проводяться у від­критому засіданні, якщо Суд не ухвалить іншого рішення. Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.