Стаття 224. Допит

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353 354 355 356 357 358 359 360 361 362 363 364 365 366 367 368 369 370 371 372 373 374 375 376 377 378 379 380 381 382 383 384 385 386 387 388 389 390 391 392 393 394 395 396 397 398 399 400 401 402 403 404 405 406 407 408 409 410 411 412 413 414 415 416 417 418 419 420 421 422 423 424 425 426 427 428 429 430 431 432 433 434 435 436 437 438 439 440 441 442 443 444 445 446 447 448 449 450 451 452 453 454 455 456 457 458 459 460 461 462 463 464 465 466 467 468 469 470 471 472 473 474 475 476 477 478 479 480 481 482 483 484 485 486 487 488 489 490 491 492 493 494 495 496 497 498 499 500 501 502 503 504 505 506 507 508 509 510 511 512 513 514 515 516 517 518 519 520 521 522 523 524 525 526 527 528 529 530 531 532 533 534 535 536 537 538 539 540 541 542 543 544 545 546 547 548 549 550 551 552 553 554 555 556 557 558 559 560 561 562 563 564 565 566 567 568 569 570 571 572 573 574 575 576 577 578 579 580 581 582 583 584 585 586 587 588 589 590 591 592 593 594 595 596 597 598 599 600 601 602 603 604 605 606 607 608 609 610 611 612 613 614 615 616 617 618 619 620 621 622 623 624 625 626 627 628 629 630 631 632 633 634 635 636 637 638 639 640 641 642 643 644 645 646 647 648 649 650 651 652 653 654 655 656 657 658 659 660 661 662 663 664 665 666 667 668 669 670 671 672 673 674 675 676 677 678 679 680 681 682 683 684 685 686 687 688 689 690 691 692 693 694 695 696 697 698 699 700 701

Допит проводиться за місцем проведення досудового розслідування або в іншому місці за погодженням із особою, яку мають намір допитати. Кожний свідок допитується окремо, без присутності інших свідків.

Допит не може продовжуватися без перерви понад дві години, а в цілому - понад вісім годин на день.

Перед допитом встановлюється особа, роз'яснюються її права, а також порядок проведення допиту. У разі допиту свідка він попереджається про кримінальну відпо­відальність за відмову давати показання і за давання завідомо неправдивих показань, а потерпілий - за давання завідомо неправдивих показань. За необхідності до участі в допиті залучається перекладач.

У разі відмови підозрюваного відповідати на запитання, давати показання особа, яка проводить допит, зобов'язана його зупинити одразу після отримання такої заяви.

Під час допиту може застосовуватися фотозйомка, аудіо-та/або відеозапис.

Допитувана особа має право використовувати під час допиту власні документи і нотатки, якщо її показання пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими відомос­тями, які важко зберегти в пам'яті.

За бажанням допитуваної особи вона має право викласти свої показання влас­норучно. За письмовими показаннями особи їй можуть бути поставлені додаткові запитання.

8. Особа має право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, профе­сійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) або які можуть стати підста­вою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими родичами чи членами її сімї кримінального правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами досудового розслідування.

9. Слідчий, прокурор має право провести одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з'ясування причин розбіжностей у їхніх показаннях. На початку такого допиту встановлюється, чи знають викликані особи одна одну і в яких стосунках вони перебувають між собою. Свідки попереджаються про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за давання завідомо неправдивих показань, а потер­пілі - за давання завідомо неправдивих показань.

Викликаним особам по черзі пропонується дати показання про ті обставини кри­мінального провадження, для з'ясування яких проводиться допит, після чого слідчим, прокурором можуть бути поставленні запитання. Особи, які беруть учать у допиті, їх захисники чи представники мають право ставити одна одній запитання, що стосуються предмета допиту.

Оголошення показань, наданих учасниками допиту на попередніх допитах, дозволя­ється лише після давання ними показань.

У кримінальних провадженнях щодо злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, а також щодо злочинів, вчинених із застосуванням насильства або погрозою його застосування, одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з'ясування причин розбіжностей в їхніх показаннях не може бути проведений за участю малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого разом з підозрюваним.

Допит - це слідча дія, в процесі якої слідчий, прокурор отримує від особи, яка володіє відомостями, що мають значення в кримінальній справі (свідка, потерпілого, експерта, під­озрюваного), словесну інформацію про обставини події злочину та інші факти, які мають зна­чення для встановлення об'єктивної істини і забезпечення правильного застосування закону.

Загальними правилами проведення будь-якого виду допиту є такі положення.

Виклик особи на допит здійснюється шляхом направлення повістки, телеграми або телефонограми. Особи, які не з'явилися за викликом без поважних причин, можуть бути піддані ухвалою слідчого судді приводу.

Місцем проведення допиту є місце провадження досудового слідства, а в разі необ­хідності та за погодженням із особою, яку мають намір допитати, — місце перебування того, кого допитують.

Викликані в одній і тій самій справі особи допитуються порізно і не повинні мати можливості спілкуватися між собою.

Допит не можна проводити в нічний час (з 22.00 до 6.00), крім випадків, коли його неможливо відкласти.

Забороняються довгі виснажливі допити. До таких можуть бути зараховані допити тривалістю понад дві години без перерви або допит протягом доби загальною тривалістю понад вісім годин.

Забороняється домагатися показань шляхом насильства, погроз, брехні, шантажу та інших незаконних засобів. Під час допиту неприпустимо застосовувати гіпноз або пси­хотропні засоби. Не передбачена можливість отримання показань за винагороду, оскільки цінність «такого товару» може буде «з присмаком корисливого інтересу».

Будь-який допит починається з того, що слідчий насамперед встановлює особистість того, кого допитує.

Допитуваному роз'яснюються процесуальні права та обов'язки. Він попереджається про визначену в законі відповідальність.

Допитуваному пропонується в довільній формі викласти все, що йому відомо у справі. Потім йому можуть бути поставлені запитання.

Хід і результати допиту фіксуються у протоколі допиту. Показання допитуваного записуються від першої особи і, за можливості, дослівно. Допитуваний має право власно­ручно викласти свої показання.

Якщо в процесі допиту застосовуються звукозапис, кінозйомка, відеозапис або інші технічні засоби документування, то про це слідчий зобов'язаний попередити допитуваного, повідомивши йому найменування, технічні характеристики та мету застосування такого засобу фіксації показань. Після закінчення допиту результати застосування технічних засо­бів надаються допитуваному для ознайомлення.

Допитуваний має право ознайомитися з протоколом допиту, робити свої заяви, заува­ження, доповнення та уточнення, які підлягають занесенню до протоколу. Він зобов'язаний засвідчити своїм підписом правильність записів у протоколі. Допитуваний ознайомлюється зі своїми показаннями повністю і підписує кожну сторінку протоколу допиту.

До окремих видів допиту на досудовому слідстві належать: допит свідка, допит потер­пілого, допит експерта, допит підозрюваного.

Допит свідка. Свідок - будь-який дієздатний громадянин, якому відомі будь-які обста­вини справи, якщо він не має статусу потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого і відсутні обставини, які надають йому право свідоцького імунітету.

Не можуть бути допитані як свідки:

захисник, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, законний представник потерпілого, цивільного позивача у кримінальному про­вадженні — про обставини, які стали їм відомі у зв'язку з виконанням функцій представника чи захисника;

адвокати - про відомості, які становлять адвокатську таємницю;

З ) нотаріуси - про відомості, які становлять нотаріальну таємницю;

медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя особи - про відомості, які становлять лікарську таємницю;

священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді вірян;

журналісти — про відомості, які містять конфіденційну інформацію професійного характеру, надану за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;

професійні судді, народні засідателі та присяжні - про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення, за винят­ком випадків кримінального провадження щодо прийняття суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, ухвали;

особи, які брали участь в укладенні та виконанні угоди про примирення в кримі­нальному провадженні. - про обставини, які стали їм відомі у зв'язку з участю в укладенні та виконанні угоди про примирення;

особи, до яких застосовані заходи безпеки, - щодо справжніх даних про їх особи;

особи, які мають відомості про справжні дані про осіб, до яких застосовані заходи безпеки, - щодо цих даних.

Особи, передбачені пунктами 1-5 наведеного переліку, з приводу зазначених довірених відомостей можуть бути звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості, у визначеному нею обсязі. Таке звільнення здійснюється у пись­мовій формі за підписом особи, що довірила зазначені відомості.

Не можуть без їхньої згоди бути допитані як свідки особи, які мають право диплома­тичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв - без згоди представника дипломатичної установи.

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд перед допитом осіб, зазначених в абзаці першому цієї частини, зобов'язані роз'яснити їм право відмовитися давати показання.

Уповноважений з прав людини Верховної Ради України не зобов'язаний давати показання по суті справ, що закінчені або знаходяться у нього в провадженні (ст. 20 Закону України «Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»).

Давання показань - обов'язок, а не право свідка. Свідок несе кримінальну відповідаль­ність за давання заздалегідь явно неправдивих показань відповідно до ст. 384 КК України і за відмову від давання показань згідно зі ст. 385 КК України. Проте свідок вправі від­мовитися від давання показань щодо зазначеного в законі кола осіб - самого себе, членів своєї сім'ї і своїх близьких родичів.

Близькі родичі - фізичні особи, які мають кровний родинний зв'язок (єдиних пред­ків) першого ступеня по горизонталі (рідні брати і сестри) чи першого, другого і тре­тього ступеня по вертикалі (батьки, діти, дід, прадід, баба, прабаба, внуки, правнуки), особи, які вступили в родинні зв'язки в порядку цивільних правовідносин (подружжя, пасинок, падчерка, вітчим, мачуха, усиновителі, усиновлені, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням). Члени сім'ї — чоловік, дружина, а також інші особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають вза­ємні права та обов'язки, зокрема особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

На початку допиту свідку має бути повідомлено, в якій справі він викликаний і щодо яких обставин він допитується. Свідку роз'яснюються його права й обов'язки. Про це зазна­чається у протоколі допиту, що засвідчується підписом свідка. Свідкові, який не досяг шістнадцятирічного віку, роз'яснюється його обов'язок говорити тільки правду, але про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та за заздалегідь неправдиві показання він не попереджається.

Якщо особа, викликана для допиту як свідок, не володіє мовою, якою ведеться судо­чинство, то в такому разі залучається перекладач, якого допитувач попереджає про кримі­нальну відповідальність за відмову виконати обов'язки перекладача, а також за заздалегідь неправильний переклад, про що бере у нього підписку.

Допит глухонімого або німого свідка провадиться за тими ж правилами, що й допит свідка, який не володіє мовою. До допиту в такому разі залучається особа, яка розуміє знаки німого або глухого.

З'ясування обставин справи має починатися з пропозиції свідку в довільній формі розповісти все, що йому відомо у справі. Гака довільна розповідь свідка не повинна пере­риватися запитаннями та коментарями допитувача. Запитання можуть бути поставлені після довільної розповіді свідка.

Допит може супроводжуватися відео- та звукозаписом або кінозйомкою, які доцільно застосовувати в таких випадках:

для фіксації показань осіб, щодо яких є дані, що вони мають відомості, які мають важливе значення у справі; можуть дати правдиві показання, але перебувають під впливом обвинувачених або інших зацікавлених у результатах справи осіб, які можуть спонукати їх змінити правдиві показання на неправдиві;

для фіксації показань осіб, які не зможуть з'явитися до суду через хворобу або з інших причин;

для фіксації показань неповнолітніх та малолітніх, мовні особливості яких важко передати у протоколі допиту;

для фіксації показань поранених або хворих, осіб похилого віку, тих, хто виїжджає з країни;

для фіксації показань свідка, взятого під захист, якщо його захист вимагає звіль­нення його від необхідності з'явлення в суд.

Під час провадження допиту з використанням відео-, кіно- або звукозапису про це пові­домляються всі учасники слідчої дії др її початку. Після закінчення допиту запис повністю відтворюється допитуваному.

Закон забороняє домагатися показань від свідка шляхом насильства, погроз або інших незаконних заходів. Будь-яке фізичне насильство неприпустиме. Психологічний вплив, так звані «комбінації», припустимі, якщо вони не пов'язані з повідомленням свідку явно неправильних відомостей (обманом) і не утискають вільне волевиявлення, залишають можливість вільного вибору лінії поведінки. Неприпустимі будь-які погрози, а також інші незаконні дії (шантаж, підкуп, обіцянка вигоди тощо).

Відповідно до ст. 373 КК України, «примушування давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство, — карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк. Ті самі дії, поєднані із застосуванням насильства або із знущанням над особою, - караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років».

Після завершення допиту складається протокол, який має бути наданий свідку для ознайомлення.

Показання свідка та відповіді на поставлені йому запитання викладаються від першої особи і по можливості дослівно, але без зайвої натуралізації і використання нецензурної термінології. Свідкові, коли він про це просить, може бути надана можливість особисто написати свої показання в присутності слідчого, про що зазначається у протоколі.

1 Після закінчення допиту слідчий пред'являє свідкові протокол для прочитання. На прохання свідка протокол може бути йому прочитаний слідчим. Для ознайомлення свідку надаються також матеріали звукового та відеозапису й інші матеріали технічного документування допиту. Свідок і особи, які були присутні при допиті, мають право зробити заяву або зауваження з при­воду змісту записів у протоколі, які підлягають занесенню до цього документа. Протокол під­писують свідок, слідчий і особи, що були присутні при допиті. Свідок підписує кожну сторінку протоколу, чим засвідчує відповідність записів у ньому тій інформації, яку він повідомляв.

При провадженні допиту глухих та німих свідків має бути присутньою особа, яка розуміє їхні знаки. Така особа отримує статус перекладача. Якщо глухі чи німі можуть писати, - доцільно запропонувати їм викласти свої показання у протоколі допиту власноручно, що сприятиме порозумінню, всебічності та об'єктивності фіксації їхніх показань.

Допит потерпілого - це слідча дія, яка здійснюється для отримання доказів шляхом про­ведення в передбаченій законом формі опитування особи, якій злочином заподіяна моральна, фізична чи матеріальна шкода і яка у зв'язку з цим є потерпілою в кримінальній справі.

Допит потерпілого здійснюється за правилами допиту свідка, з поправками, які обумов­люються його процесуальним статусом. Потерпілому роз'яснюються його права та обов'язки. Давання показань - право, а не обов'язок потерпілого. Він має можливість відмовитися від давання показань - відповідальності за відмову від давання показань не несе. За давання заздалегідь неправдивих показань потерпілий несе кримінальну відповідальність за ст. 384 Кримінального кодексу України.

Слід мати на увазі, що потерпілий - це особа, яка постраждала від злочину і, з одного боку, може знати і повідомляти такі факти й обставини, які нікому іншому не відомі й іншим шляхом з'ясовані бути не можуть, а, з іншого боку, потерпілий може мати свій певний інтерес у справі (він може бути цивільним позивачем і зацікавленим у певному розмірі від­шкодування шкоди тощо), який може впливати на його показання. З огляду на ці обставини здійснюється оцінка і перевірка показань потерпілого. .

Одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб (очна ставка) — слідча дія, що являє собою одночасний допит в одному і тому ж місці допитаних раніше осіб, у показан­нях яких є істотні суперечності, з метою перевірки правдивості раніше даних показань і отримання достовірних даних по справі.

Суть одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб зводиться до постановки почергово перед допитаними раніше особами запитань про обставини справи та про їх ставлення до показань одне одного.

Одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб передбачає можливість такого допиту за участю свідків, потерпілих та підозрюваних, яким залежно від їх процесуального статусу роз'яснюються їхні права та обов'язки.

Слідчий з'ясовує, чи знають особи, викликані на допит, одна одну, і в яких стосунках перебувають між собою. Викликаним особам по черзі пропонують дати показання про ті обставини справи, для з'ясування яких призначена очна ставка. Як правило, першим пропонується відповісти тому, хто, на думку слідчого, давав на допиті правдиві показання. Після цього слідчий може ставити учасникам допиту запитання, а з його дозволу допитувані можуть ставити запитання один одному. Кожен з допитуваних засвідчує підписом у протоколі правильність своїх показань та відповідей на запитання. Оголошення показань учасників допиту у формі очної ставки, які містяться у протоколах попередніх їх допитів, а також відтворення звукозапису цих показань допускається лише після давання ними показань.

Слідчий має бути максимально мобілізованим, вжити всіх необхідних заходів для забезпечення як особистої безпеки, так і безпеки всіх учасників слідчої дії, пильно стежити за тим, щоб перебіг очної ставки не вийшов з-під контролю.

У перспективі, на наш погляд, з метою забезпечення безпеки свідків та потерпілих, слід передбачити в законі можливість проведення одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб за участю свідка чи потерпілого поза візуальним спостереженням таких з боку інших учасників слідчої дії, а також із застосуванням технічних каналів зв'язку та створення при цьому акустичних чи візуальних перешкод для запобігання ідентифікації особи за голосом та зовнішністю - в режимі відеоконференції.

Допит підозрюваного — це слідча дія, яка провадиться шляхом опитування особи, що має статус підозрюваного, з метою одержання даних з приводу обставин, які стали підста­вою для її затримання або застосування запобіжного заходу, а також для отримання іншої інформації, яка має доказове чи інше значення для справи.

Підозрюваний допитується негайно, а за неможливості негайного допиту - не пізніше двадцяти чотирьох годин після затримання або арешту. При допиті підозрюваного присут­ність захисника обов'язкова, крім випадків, коли підозрюваному надане право відмовитися від захисника.

Перед допитом підозрюваному має бути надана можливість побачення із захисником наодинці.

На початку допиту підозрюваному роз'яснюються його процесуальні права (він не несе відповідальності за відмову давати показання або за давання заздалегідь неправдивих показань), а також повідомляється, у вчиненні якого злочину він підозрюється, із зазна­ченням статті Кримінального кодексу, її частини, пункту, про що зазначається у протоколі допиту. Слідчий може роз'яснити підозрюваному положення ст. 62 Конституції України щодо дії принципу презумпції невинуватості, вказати на обставини, які можуть бути вра­ховані на його користь як пом'якшувальні, а саме: щире розкаяння у вчиненому, сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданих злочином матеріальних збитків.

Допит підозрюваного, як і інших осіб, складається з двох частин: вільної розповіді про обставини, які стосуються предмета допиту, і відповідей на запитання слідчого та захисника, якщо він брав участь у допиті.

У процесі допиту слідчий з метою викриття підозрюваного і одержання правдивих пока­зань та достовірної інформації може пред'являти допитуваному речові докази, документи, протоколи інших слідчих дій чи матеріали технічного документування.

Можна виділити три методи допиту: метод з 'ясування, метод переконання, метод викриття.

Метод з'ясування - це метод пошуку характеру поінформованості допитуваного й отри­мання інформації шляхом розпитування, який застосовується за умов відсутності конфліктної ситуації і протиборства між допитуваним і допитувачем.

У практиці допиту осіб, які дають неправдиві показання, відмовляються давати показання або відповідати на окремі запитання, а також при допиті в інших конфліктних ситуаціях та ситуаціях, що характеризуються наявністю протиріччя і протиборства, часто застосову­ються методи переконання та викриття.

Метод переконання — один із методів допиту, який заснований на словесному або іншому впливі на розум, свідомість, почуття допитуваного і спрямований на спонукання його до повідомлення правдивої інформації. Переконання може торкатися як життєвої пози­ції обвинуваченого в цілому, що зробити в принципі дуже важко, але можливо, так і більш вузьких питань (ставлення до вчиненого, доведеності його вини тощо). Слідчий повинен намагатися отримати правдиві показання від допитуваного за допомогою саме цього методу.

Метод переконання являє собою систему прийомів психологічного впливу на допиту­ваного. До прийомів цього методу можна зарахувати:

роз'яснення протиправності вчиненого діяння та його тяжких наслідків з метою викликати розкаяння;

використання стосунків з іншими співучасниками злочину;

показ негативних якостей співучасників, що втягнули обвинуваченого в злочинну діяльність;

показ можливих тяжких наслідків продовження злочинної діяльності осіб, що залишились на свободі, та викликання жалості до можливих жертв;

активізація позитивних якостей особистості допитуваного, або так званий «метод морального стимулювання».

Метод викриття полягає в отриманні під час допиту даних, що мають значення у справі, за допомогою наявних доказів і тактичних комбінацій. Коли доказів достатньо, рекомен­дується один із варіантів:

пред'являти докази послідовно відповідно до їх доказової сили;

пред'являти спочатку найбільш важливий доказ.

При цьому як при допиті в ситуації, яка визначається достатністю доказів, так і в ситуації, коли доказів недостатньо, необхідно керуватися правилами, які позбавляють допитуваного можливості заперечити або заплямувати доказ.

Наприклад, слідчий має доказ перебування підозрюваного на місці злочину, але побо­юється, що допитуваний зможе придумати якусь більш-менш імовірну версію свого пере­бування в зазначеному місці. Щоб уникнути цього, допитуючи особу, наприклад запідозрену у квартирній крадіжці, слідчий повідомляє їй про вчинений того самого дня будь-який інший злочин (наприклад, вбивство, зґвалтування, терористичний акт тощо) і ставить допитува­ному запитання, чи не був він на місці цього злочину.

Отримавши негативну відповідь, запитує, де він був у цей час. Зважаючи на важливість правильної відповіді для уникнення підозри у тяжкому злочині, до якого непричетний, невинуватий часто називає місце свого справжнього перебування, а причетний до іншого злочину (у цьому разі мається на увазі квартирна крадіжка) разом з тим спробує приховати і факт свого перебування на місці вчиненого ним злочину, оскільки ще не має відомостей про поінформованість про це слідчого.

Після цього слідчий може рішуче пред'явити доказ, що підтверджує факт перебу­вання допитуваного на місці злочину, і застосовуючи психологічний тиск, вимагати більше не брехати, а говорити правду і тільки правду. Не будучи готовим до такого розвитку подій, допитуваний може переоцінити ступінь поінформованості слідчого і справді розказати все, що він знає по справі.

Значного поширення у слідчій практиці набув прийом, який іменується «пробудження асоціативних зв'язків». Сутність його полягає в тому, що допитуваному неначебто випад­ково демонструють предмети, які викликають у нього асоціації, пов'язані зі злочином. Інколи демонструються предмети-аналоги, наприклад, ніж, схожий на знаряддя вбивства, річ, схожа на вкрадену, тощо.

Застосування психологічних прийомів та комбінацій допустиме і не суперечить кримінально-процесуальному закону. Згідно із законом забороняється домагатися показань обвинуваченого шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів. Під насильством можна розуміти застосування засобів, які пригнічують вільне волевиявлення особистості, з метою зміни показань або їх отримання. Насильство може проявлятися у застосуванні фізичної сили, незаконних арештах та затриманнях, у тривалих виснажливих безперервних допитах, особливо в нічний час, які розраховані на виснаження нервової системи та при­гнічення вільного волевиявлення, використанні психотропних засобів або гіпнотичного впливу. До інших незаконних засобів можна зарахувати обман, шантаж, обіцянку виконати будь-які дії, вигідні допитуваному (так званий «торг») тощо. Такі засоби одержання інфор­мації, безумовно, недопустимі.

Інша річ психологічні комбінації, які є засобом психологічного впливу, але залишають для долизуваного можливість вільного вибору лінії поведінки. Вони не пов'язані з повідо­мленням особі неправдивої інформації, але можуть створювати фон, на якому особа сама помиляється в оцінці поданої інформації, робить сама помилкові висновки з неї, та, будучи в розпачі, зважується на щиросердне зізнання і розкаяння.

Методи і прийоми допиту мають відповідати таким вимогам: законність, етичність, пізнавальна ефективність, вибірковість впливу, відсутність психічного насильства (наявність можливості вільного вибору допитуваним лінії поведінки), спрямованість на встановлення об'єктивної істини.

У цьому плані становить інтерес такий приклад. Н. була заарештована за зловживання службовим становищем та інші злочини. В ході оперативно-розшукових заходів, які про­водилися в період перебування її під вартою, оперативні працівники отримали відомості про те, що вона разом із 3. виїжджала в м. Ужгород, де скупила на фабриці за «тіньові кошти» приховані від обліку товари: 200 пар жіночих чобіт, які потім були перепродані за завищеною ціною в м. Лебедині Сумської області.

Проведеним обшуком знайти скуплене для перепродажу не вдалося. Установити покупців теж не було можливим. Тоді слідчий вирішив допитати Н. та 3. паралельно, тобто здійснити так званий паралельний допит двох осіб одночасно, одну з яких за дорученням слідчого допитує оперативний працівник в сусідньому кабінеті. При цьому, враховуючи особистість Н., слід­чий вирішив реалізувати отримані оперативні дані під час її допиту. Безумовно, Н. знала, що в сусідньому кабінеті допитувалася 3., і з нетерпінням чекала результатів цього допиту.

Через дві години після одночасно початого допиту в кабінет, де перебувала Н., опе­ративний працівник заніс протокол допиту 3„ сказавши при цьому слідчому: «Прочи­тайте, що розповідає 3.». Н. насторожилася, нервово стежила за виразом обличчя слідчого. Прочитавши протокол, слідчий, насупивши брови, сказав: «І все ж. це сумний детектив». Потім віддав протокол оперативному працівнику зі словами: «Не лінуйтесь все докладно записувати». Далі, поглянувши у вікно, слідчий звернувся до Н. зі словами: «Осінь над­ворі. Час уже подумати і про чобітки». Н. скипіла від обурення, облаяла 3. нецензурними словами і, промовивши майже історичну фразу: «Вона мене продала, як і ті чоботи. Буде сидіти довше, ніж я!», почала докладно розповідати про всі злочини, які вони вчинили разом, періодично повторюючи: «Все одно вона сидітиме довше». Так тривало майже три дні. За результатами розслідування дії Н. та 3. кваліфікувалися за десятьма статтями Кри­мінального кодексу України.

У цьому разі в ході допиту Н. слідчий використав прийом, який іменується «створення перебільшеного уявлення про поінформованість слідчого». Разом з тим він створив бага­тозначну обстановку, яка забезпечувала нерозголошення джерела своєї поінформованості та активізацію необхідних асоціативних зв'язків. У ході реалізації прийому використову­вались оперативні дані, однак слідчий їх не тільки не розшифровував, а й не повідомляв, не посилався на них як на встановлені факти, лише в зрозумілій для винуватої особи формі, так би мовити, езоповою мовою, натякнув на їх існування. Колегія Верховного Суду Укра­їни, яка розглядала справу Н. та 3., визнала дії слідчого законними (хід допиту фіксувався за допомогою звукозапису і повністю міг контролюватися та перевірятися судовою інстан­цією) і залишила вирок без змін.

При застосуванні прийомів, де поряд із доказами використовуються й оперативні дані, слід оперувати обставинами якнайширшого спектру багатозначності, які приводили б допитуваного до неправильного висновку про джерело поінформованості слідчого, дезо­рієнтували б його у визначенні шляхів отримання слідчим інформації, забезпечували б вибірковість впливу прийому та його спрямованість на встановлення істини у справі. Допи­туваний не повинен не тільки дізнатися, а й здогадатися про джерело і метод одержання оперативної інформації.

Межа між впливом та насильством, яку беззастережно відкидає законодавець, визна­чається свободою вибору варіантів відповідей на поставлені запитання.

Уже сам той факт, що слідчий має право ставити допитуваному запитання та пред'являти інші докази, допускає можливість психологічного впливу першого на другого, адже в цьому разі допитувач спонукає допитуваного зосередити свої думки на певних обставинах, викликає певні асоціативні зв'язки тощо. Тим більше, що значний психологічний вплив на допитува­ного можуть справляти пред'явлені слідчим речові докази, протоколи слідчих дій та інші документи. Без психологічного впливу практично не уявляється очна ставка.

Неправда неприпустима. Однак між указаним методом і заявою про наявність доказів, яких насправді немає, тобто неправдою, є суттєва, на наш погляд, різниця. У першому випадку ніякої заздалегідь неправдивої інформації апріорі слідчий не повідомляє. Ство­рювані ним обставини можуть привести допитуваного до помилкового припущення про наявність у слідчого доказів, яких насправді немає. Причому допитуваний припускає наявність не абстрактних, а цілком конкретних доказів, можливість існування яких може фактично припустити тільки особа, яка знала, що насправді ті або інші сліди злочину існу­вали. В особи, яка не має ніякого стосунку до злочинного діяння, для подібних припущень немає «відповідних асоціативних зв'язків».

Допитуваному повідомляється достовірна інформація, яка внаслідок наявності в пам'яті такої особи зафіксованих обставин учинення злочину, пробуджує асоціації саме з конкретним злочином, призводить до неправильного висновку, хоча може бути витлумачена й інакше, не позбавляє допитуваного можливості вибору іншого варіанта пояснення смислу наданої інформації та її значення, неминуче не приводить до неправильних висновків. Саме вна­слідок своєї винної обізнаності допитуваний доходить неправильних висновків із зовсім не брехливої інформації, оскільки палітра злочину домінує у допитуваного над іншими емоційними фарбами, затуманює його розум і не дає змоги побачити інший смисл наданої інформації. Тому аналізований прийом є засобом впливу, а не насильства.

Вимога закону про те, щоб допит починався з довільної розповіді допитуваного про обставини справи, вже припускає використання прийому, який іменується «приховання істинної поінформованості». Приховання слідчим своєї поінформованості не виключає, а, ймовірніше, припускає, що при цьому в допитуваного можуть сформуватися найріз­номанітніші уявлення про обсяг зібраних слідчим доказів, зокрема можуть виникнути перебільшені уявлення про доказову базу, яка є у слідчого. Тим більше такі «перебільшені уявлення» можуть виникати при послідовному пред'явленні слідчим доказів.

Замовчування не є неправдою. Якщо ж слідчий не розголошує всієї правди, це не озна­чає, що він говорить неправду. Ніхто і не вимагає від нього відразу ж розкривати перед допитуваним «всі карти», бо зрозуміло, що подібна прямолінійність, найімовірніше, обер­неться злом,а не добром.

Викладені прийоми - дуже сильна зброя слідчого. Необхідно застосовувати їх так, щоб вони були нейтральні щодо осіб, які не причетні до вчинення злочину.

Все це зобов'язує слідчого невтомно вчитися розумно відповідати справедливістю на зло, винахідливо боротися за максимум добра та мінімум зла, застосовувати рефлексивне мислення і моделювання, вивіряти інтелектуальним багажем свою діяльність, тому що він, насамперед, має пізнати правду і відновити справедливість, відповідає не тільки за неква­пливість, безпринципність, брехню, боягузтво, некмітливість, а й за обмеженість свого світо­гляду, теоретичну незрілість, практичну нездатність та психологічну неготовність до справи, за невідповідність обраної лінії поведінки своїм можливостям, меті діяльності і ситуації.