Стаття 7. Загальні засади кримінального провадження

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353 354 355 356 357 358 359 360 361 362 363 364 365 366 367 368 369 370 371 372 373 374 375 376 377 378 379 380 381 382 383 384 385 386 387 388 389 390 391 392 393 394 395 396 397 398 399 400 401 402 403 404 405 406 407 408 409 410 411 412 413 414 415 416 417 418 419 420 421 422 423 424 425 426 427 428 429 430 431 432 433 434 435 436 437 438 439 440 441 442 443 444 445 446 447 448 449 450 451 452 453 454 455 456 457 458 459 460 461 462 463 464 465 466 467 468 469 470 471 472 473 474 475 476 477 478 479 480 481 482 483 484 485 486 487 488 489 490 491 492 493 494 495 496 497 498 499 500 501 502 503 504 505 506 507 508 509 510 511 512 513 514 515 516 517 518 519 520 521 522 523 524 525 526 527 528 529 530 531 532 533 534 535 536 537 538 539 540 541 542 543 544 545 546 547 548 549 550 551 552 553 554 555 556 557 558 559 560 561 562 563 564 565 566 567 568 569 570 571 572 573 574 575 576 577 578 579 580 581 582 583 584 585 586 587 588 589 590 591 592 593 594 595 596 597 598 599 600 601 602 603 604 605 606 607 608 609 610 611 612 613 614 615 616 617 618 619 620 621 622 623 624 625 626 627 628 629 630 631 632 633 634 635 636 637 638 639 640 641 642 643 644 645 646 647 648 649 650 651 652 653 654 655 656 657 658 659 660 661 662 663 664 665 666 667 668 669 670 671 672 673 674 675 676 677 678 679 680 681 682 683 684 685 686 687 688 689 690 691 692 693 694 695 696 697 698 699 700 701

1. Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним заса­дам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться:

верховенство права;

законність;

рівність перед законом і судом;

повага до людської гідності;

забезпечення права на свободу та особисту недоторканність;

недоторканність житла чи іншого володіння особи;

таємниця спілкування;

невтручання у приватне життя;

недоторканність права власності;

презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини;

свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та чле­нів сім'ї;

заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення;

забезпечення  права на захист;

доступ до правосуддя та обов'язковість судових рішень;

змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

безпосередність дослідження показань, речей і документів;

забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності;

публічність;

диспозитивність;

гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування техніч­ними засобами;

розумність строків;

мова, якою здійснюється кримінальне провадження.

Uhijus ibi renie dium.

Коли закон дас право, він дає також засоби його захисту

Важливою гарантією правосуддя, захисту прав і свобод обвинувачуваного та інших учасників судочинства виступають принципи кримінального процесу, які, образно кажучи, є генетичною основою процесуального права.

Принципи кримінального пронесу — це закріплені в законі основоположні ідеї, засади, найбільш загальні положення, що визначають сутність, зміст і спрямованість діяльності суб'єктів процесу, спосіб і процесуальну форму їх діяльності та здійснення правосуддя, створюють систему гарантій встановлення істини, захисту прав і свобод людини та забезпечення справедливості правосуддя, засади від яких не відступають, а їх порушення тягне за собою скасування вироку та інших прийнятих за таких умов рішень по справі.

З урахуванням історичного та світового досвіду, положень міжнародних правових актів та сучасних досягнень юридичної науки така система вимагає коректив і подальшого розвитку. Зокрема, подальшої розробки потребують саме галузеві, сугубо процесуальні принципи, які визначають особливості саме кримінального процесу.

Відштовхуючись від теоретичного уявлення про принципи кримінального процесу автором подана концептуальна модель системи принципів кримінального процесу'. До при­йняття чинного КПК України пропонувалось діючу систему принципів права, які мають прояв у кримінальному процесі доповнити такими засадами:

Тертишник В. M Конституційні принципи правосуддя правової держави / В. М. Тертишник // Концепція роз­вита законодавства України. - Київ: Інститут законодавства при Верховній Раді України, 1996.-С. 440-441 ; Тер­тишник В. M 1 Проблеми розвитку концептуальної моделі системи принципів кримінального процесу / В. М. Терпшіиик // Вісник прокуратури. - 2001. - № 5. - С. 26-34; Тергышнпк В. Концептуальна модель системи принципів уголовного процесса Росії и України у світі зрівняного проведення / В. Тертышник. С. Щерба // Уголовное право. - Москва. - 2001. - № 4. - С.73-76.

а)   систему галузевих принципів, які визначають особливості саме кримінального про­цесу доповнити такими засадами як: недопустимість примушування до свідчень проти самого себе, членів своєї сім'ї і своїх близьких родичів (свобода самовикриття та викриття близьких); забезпечення безпеки учасників кримінального процесу; недоторканість сфери особистого життя людини, допустимість притягнення до кримі­нальної відповідальності лише за умови доведеності вини; допустимість обмеження прав і свобод людини та застосування примусових і запобіжних заходів лише в разі крайньої необхідності; забезпечення ознайомлення особи, що притягується до від­повідальності з обвинуваченням і допустимість судового розгляду справи тільки в рамках пред'явленого обвинувачення; незалежність і процесуальна самостійність слідчого; прокурорський нагляд за забезпеченням законності на досудових стадіях та підтримання державного обвинувачення прокурором в суді; реабілітація неви­нуватих; документованісгь процесуальних дій і рішень;

б)   систему міжгалузевих принципів доповнити засадами: гарантованість доступу до правосуддя;

в)   систему загально-правових принципів доповнити засадами - презумпція добропо­рядності людини; верховенство права, забезпечення захисту прав і свобод людини, недопустимість звуження існуючих прав і свобод людини при прийнятті нових чи зміні існуючих законів; гуманізм, толерантність і справедливість.

Частково дані пропозиції враховані в новому КПК України. Разом з тим, окрім указаних в коментованій статті до принципів кримінального процесу слід відносити:

Презумпція добропорядності людини.

Здійснення правосуддя тільки судом.

Незалежність суддів.

Незалежність слідчого.

Забезпечення безпеки учасників кримінального процесу.

Допустимість застосування примусових і запобіжних заходів лише в разі крайньої необхідності.

Пропорційності.

Заборона зловживання правами.

Допустимість розгляду справи тільки в рамках пред'явленого обвинувачення.

Свобода оскарження процесуальних дій і рішень.

Документованість процесу.

Забезпечення встановлення об'єктивної істини.

Справедливість.

Реабілітація незаконно обвинувачених та осіб, відносно яким мало місце порушення їх прав.

Усі вони перебувають в тісному зв'язку, взаємно доповнюють один одного і створюють систему гарантій правосуддя.

Принцип презумпції добропорядності людини полягає в тому, що: «Кожна людина має честь і гідність, вважається добропорядною, доки інше не визначено в законної сили судовому рішенні: поширювана про людину інформація, що її порочить, вважається недостовірною, якщо інше не встановлено в передбаченому законом порядку; доказування достовірності такої інформації покладається на того, хто їх поширив; поширювач інформації відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану людині, якщо не докаже достовірність поширюваної інформації». Шкода, заподіяна людині безпідставним звинуваченням у вчиненні криміналь­ного правопорушення і незаконним притягненням її до кримінальної відповідальності, відшкодовується державою відповідно до закону «Про відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями, досудового слідства, прокуратури і суду».

Здійснення правосуддя тільки судом (ст. 15 КПК України). Правосуддя в державі здій­снюється тільки судом. Делегування функцій суду іншим органам не допускається, так само як не допускається і утворення надзвичайних судів. Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону. Згідно зі ст. 124 Конституції України делегування функцій судів чи привласнення їх іншими органами не допускається.

Незалежність суду і підкорення його тільки законові - конституційний принцип право­суддя. згідно з яким при здійсненні правосуддя у кримінальних справах судді незалежні, підкоряються тільки закону і мають статус недоторканності; судді не можуть належати до політичних партій, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої; держава забезпечує незалежність та особисту безпеку суддів та їхніх сімей; судді вирішують кримінальні справи на основі закону в умовах, що виключають сторонній вплив па суддів. Суддям забезпечується свобода неупередженого вирішення судових справ відповідно до їх внутрішнього переконання.

Незалежність суддів - найважливіша умова їх об'єктивності при розгляді та вирішенні кримінальних справ, справедливості при постановленій вироків.

Незалежність суддів забезпечується: встановленим законом порядком їх обрання, зупи­нення їх повноважень та звільнення з посади; незмінюваністю суддів; недоторканністю суддів; передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя; таємницею прийняття судового рішення і забороною її розголошення; забороною під загрозою відповідальності втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді; правом судді на відставку; особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів; створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів; належним матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відпо­відно до їх статусу; системою органів судового самоврядування; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки суддів, їх сімей, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

Судді недоторканні. Судді не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідаль­ності і взяті під варту без згоди Верховної Ради України. Суддя не може бути затриманий за підозрою у вчиненні злочину, а також підданий приводу чи примусово доставлений у будь-який державний орган у порядку провадження у справах про адміністративні право­порушення. Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення, стягнення за яке накладається у судовому порядку, повинен бути негайно звільнений після з'ясування його особи.

Принцип процесуальної незалежності слідчого є началом, в силу якого: слідчий вико­нує свою функцію незалежно від інших суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності; забороняється будь-який сторонній вплив на слідчого під час його процесуальної діяль­ності; провадження досудового слідства здійснюється виключно тільки згідно з вимогами закону; прийняття рішень слідчим відбувається на підставі закону та відповідно до ного внутрішнього переконання.

Забезпечення безпеки учасників кримінального процесу - це здійснення правових, орга­нізаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист життя, здоров'я, житла, майна, честі і гідності цих осіб від протиправних зазіхань із метою створення необхідних умов для належного здійснення правосуддя. Підставою для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки громадян є дані, що свідчать про наявність реальної загрози їхньому життю, здоров'ю або майну.

Допустимість застосування примусових і запобіжних заходів лише в разі крайньої необхідності — принципове положення, згідно з яким втручання в сферу прав і свобод людини, застосування примусових, у тому числі запобіжних заходів у вигляді арешту, застави та інших, повинно допускатись лише в випадках крайньої необхідності, з метою забезпечення правосуддя, якщо цього неможливо досягти іншими засобами, а заподіяна примусовими заходами шкода буде меншою, ніж відвернута.

Цей принцип випливає із логічного аналізу співвідношення завдань кримінального процесу та його окремих інститутів. Він безпосередньо визначений у Кодексі поведінки посадових осіб з підтримування правопорядку, прийнятому Генеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 року, де зазначається, що працівники правоохоронних органів, у тому числі і ті, що здійснюють розслідування, зобов'язані поважати і захищати гідність і права людини;

застосовувати примусові заходи тільки в випадках крайньої необхідності і в тих межах, в яких це потрібно для виконання обов'язків.

Принцип пропорційності закріплений у міжнародних нормативних актах, рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини, принцип криміналь­ного процесу, згідно якого мета процесуальних дій має бути суспільно вагомою, а засіб її досягнення найменш обтяжливим у конкретних умовах, втручання у сферу прав і свобод людини, застосування примусових, у тому числі запобіжних заходів у вигляді арешту, застави та інших, може допускатись лише в випадках крайньої необхідності, з метою забезпечення правосуддя, якщо цього неможливо досягти іншими засобами, а заподіяна примусовими заходами шкода буде меншою, ніж відвернута.

У Рішенні від 25 січня 20] 2 р. № З-рп/2012 (справа № 1-11/2012) Конституційний Суд України зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який у сфері соціального захисту означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимності та мають бути спів мірними з нею.

У справі «Волохи проти України» (рішення від 02 листопада 2006 р.) Європейський суд з прав людини визначив, що повноваження державних органів на проведення таємного спостереження за громадянами в ході кримінального розслідування визнаються Конвенцією в тій мірі, в якій вони є абсолютно необхідними (див. mutatis mutandis, рішення у справі К lass and Others v. Germany, від 6 вересня 1978 p., n. 42).

Принцип пропорційності випливає із логічного аналізу співвідношення завдань кри­мінального пронесу та його окремих інститутів. Він безпосередньо визначений у Кодексі поведінки посадових осіб з підтримування правопорядку, прийнятому Генеральною Асамб­леєю ООН 17 грудня 1979 p., де зазначається, що працівники правоохоронних органів, у тому числі і ті, що здійснюють розслідування, зобов'язані поважати і захищати гідність і права людини; застосовувати примусові заходи тільки у випадках крайньої необхідності та в тих межах, в яких це потрібно для виконання обов'язків.

Заборона зловживання правами - жоден з правових атів чи жодна з процесуальних дій не може звужувати конституційні на визнані міжнародними правовими актами права і свободи людини і не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій фізичній чи юридич­ній особі право вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено нормами Конституції України та міжнародних правових актів.

Допустимість розгляду справи тільки в рамках пред 'явленого обвинувачення. Суд може розглядати кримінальну справу тільки в межах пред'явленого обвинуваченому обвинува­чення. В Європейській конвенції з прав людини, ратифікованій Україною Законом України від 17 липня 1997 р. (див. Офіційний вісник України. - 1998. -№ 13), визначено, що кожна заарештована людина негайно сповіщається зрозумілою для неї мовою про підстави її аре­шту і про будь-яке обвинувачення проти неї (ст. 5); кожна людина, звинувачена у вчиненні кримінального злочину, має бути негайно і детально проінформована зрозумілою для неї мовою про характер і причину обвинувачення проти неї і мати достатньо часу й можли­востей для підготовки свого захисту (ст. 6).

Свобода оскарження процесуальних дій і рішень. Згідно зі ст. 129 Конституції України учасникам процесу гарантується право оскарження рішень суду в апеляційному та каса­ційному порядку.

Документованість процесу. Закон вимагає обов'язкового документування слідчих і всіх інших процесуальних дій, надаючи ним вимогам принциповий характер. Судова практика виходить з того, що вважає істотним порушенням процесуального закону, яке тягне відміну апеляційною інстанцією вироку суду, навіть якщо в справі відсутній протокол судового засідання або якщо він не підписаний головою чи секретарем. Подібні вимоги не менш важливі щодо фіксування слідчих дій чи рішень.

Неприпустимим є здійснення будь-якої процесуальної дії або прийняття юридичного рішення без передбаченого законом процесуального документа, так само як і складання документа буде абсурдним без необхідності фіксації будь-якого юридичного факту (дії або рішення). Документи мають бути складені у строгій відповідності з вимогами закону, на виконання закону. Принцип документованості процесу, так само як й інші принципи кримінального процесу, служить найважливішою гарантією правосуддя.

Ст. 129 Конституції України визначає, що до основних засад кримінального судочинства належить «гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами». Але технічне документування - лише частина діяльності з документування процесуального про­вадження, до того ж документуванню підлягає не тільки судовий процес, а й процесуальна діяльність на досудовому слідстві та на інших стадіях процесу.

Справедливість - морально-правова категорія та один із основних принципів юриспру­денції, які визначають необхідність об'єктивного, неупередженого ставлення до людини та її вчинків, чесного розв'язання юридичних справ. У кримінальному процесі реалізація принципу справедливості полягає в обов'язку правоохоронних органів установити об'єктивну істину у справі, забезпечити законні права та інтереси учасників процесу, дотримува­тись принципу презумпції невинуватості, правильно кваліфікувати дії обвинуваченого, не допускаючи упередженого, необ'єктивного підходу до розв'язання справи, забезпечити учасникам процесу рівні можливості в дослідженні доказів і захисті своїх прав, неухильно додержуватись закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був підданий покаранню, що відповідає його діянню, і жоден невинний не був притягнутий до відповідальності

Справедливість - один із найважливіших принципів правової держави як у законодавчій, так і в безпосередньо кримінально-процесуальній діяльності. Jus est ars boni et aequi. - Право є мистецтвом добра і справедливості. Стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» небезпідставно визначає: «Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України».

У філософії права виділяються декілька аспектів поняття «справедливість»': справедливість як рівність можливостей у реалізації своїх здібностей та захисту своїх прав і законних інтересів; справедливість розподільчу — справедливий розподіл благ, виходячи з потреб кожної людини, юридичної рівності людини та з урахуванням її праці і заслуг перед суспільством і державою; справедливість відплатну - справедливість відповідальності за вчинені злочин чи правопорушення.

Справедливість має на увазі відповідність між правами і обов'язками людини, діяннями та визнаннями і воздаяниями, яка визначається крізь призму рівності і свободи. Справедливість один з найважливіших принципів правової держави як у законодавчій, так і в без­посередньо кримінально-процесуальній діяльності.

Справедливим у сфері юридичного процесу вважається те, що є благом для всіх; те, що корисне хоча б одній людині і не обмежує прав, свобод, благ і законних інтересів інших людей; нарешті справедливим є і те, що є корисним для одних і причиняє шкоду іншим, чи обмежує їх права й свободи, але здійснюється в умовах крайньої необхідності з метою забезпечення захисту більш вагомих благ, якщо цього неможливо досягти іншими засобами, а заподіяна при цьому шкода буде меншою, ніж відвернута.

Закон виступає мірою, єдиним для всіх масштабом свободи і поняттям справед­ливості. При цьому свобода окремої особи співвідноситься із свободою інших людей, а право виступає регулятором можливостей реалізації свободи кожного. Встановлювані заборони й обмеження мають бути доцільними з точки зору гарантії свободи, а, зна­чить, справедливими. Зміст права полягає в тому, щоб свободу всіх ввести у розумні справедливі межі, реалізувати справедливість, додержуючись принципу рівності людей перед законом і судом.

Недопустимість звуження існуючих прав і свобод людини при прийнятті нових законів. Відповідно до ст. 22 Конституції України «конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод». Закони, що звужують існуючі права і свободи людини не підлягають застосуванню.

Реабілітація незаконно обвинувачених та осіб, відносно яким мало місце порушення їх прав. Цей принцип знайшов закріплення в Конституції України, в якій зазначається: «Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяль­ністю органів державної влади та її посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень» (ст. 56); «У разі скасування вироку як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням» (ст. 62).

В Загальній декларації прав людини визначено: ст. 8 - «кожна людина має право на ефек­тивне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її осно­вних прав, наданих їй конституцією або законом»; ст. 10 - «кожна людина, для визначення її прав і обов'язків і для встановлення обґрунтованості пред'явленого їй кримінального обвинувачення, має право, на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянута прилюдно і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом».

В Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою, затвердженій Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 40/34 від 29 листопада 1985 року, зазначається, що особи, яким кримінальним правопорушенням заподіяна шкода, мають право на доступ до механізму правосуддя і компенсацію заподіяної шкоди відповідно до національного законодавства.

Реабілітація включає повне відшкодування заподіяної їм майнової шкоди, поновлення в правах, відшкодування моральної шкоди та поновлення доброго імені громадянина.

(Див. також рішення Європейського суду з прав людини у справах «Білий проти України»(рішення від 21 січня 2011 року) та інші, з якими детально можна ознайомитись на сторінках сайту Міністерства юстиції України - http://www.minjust.gov.ua/9329).