Стаття 110. Процесуальні рішення

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353 354 355 356 357 358 359 360 361 362 363 364 365 366 367 368 369 370 371 372 373 374 375 376 377 378 379 380 381 382 383 384 385 386 387 388 389 390 391 392 393 394 395 396 397 398 399 400 401 402 403 404 405 406 407 408 409 410 411 412 413 414 415 416 417 418 419 420 421 422 423 424 425 426 427 428 429 430 431 432 433 434 435 436 437 438 439 440 441 442 443 444 445 446 447 448 449 450 451 452 453 454 455 456 457 458 459 460 461 462 463 464 465 466 467 468 469 470 471 472 473 474 475 476 477 478 479 480 481 482 483 484 485 486 487 488 489 490 491 492 493 494 495 496 497 498 499 500 501 502 503 504 505 506 507 508 509 510 511 512 513 514 515 516 517 518 519 520 521 522 523 524 525 526 527 528 529 530 531 532 533 534 535 536 537 538 539 540 541 542 543 544 545 546 547 548 549 550 551 552 553 554 555 556 557 558 559 560 561 562 563 564 565 566 567 568 569 570 571 572 573 574 575 576 577 578 579 580 581 582 583 584 585 586 587 588 589 590 591 592 593 594 595 596 597 598 599 600 601 602 603 604 605 606 607 608 609 610 611 612 613 614 615 616 617 618 619 620 621 622 623 624 625 626 627 628 629 630 631 632 633 634 635 636 637 638 639 640 641 642 643 644 645 646 647 648 649 650 651 652 653 654 655 656 657 658 659 660 661 662 663 664 665 666 667 668 669 670 671 672 673 674 675 676 677 678 679 680 681 682 683 684 685 686 687 688 689 690 691 692 693 694 695 696 697 698 699 700 701

Процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, про­курора, слідчого судді, суду.

Судове рішення приймається у формі ухвали або вироку, які мають відповідати вимогам, передбаченим статтями 369, 371-374 цього Кодексу.

Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова вино­ситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.

Обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обви­нувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.

Постанова слідчого, прокурора складається з:

вступної частини, яка повинна містити відомості про: місце і час прийняття постанови;

прізвище, ім'я, по батькові, посаду особи, яка прийняла постанову;

мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про: зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови;

мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення цього

Кодексу;

резолютивної частини, яка повинна містити відомості про: зміст прийнятого процесуального рішення;

місце та час (строки) його виконання; особу, якій належить виконати постанову; можливість та порядок оскарження постанови.

Постанова слідчого, прокурора виготовляється на офіційному бланку та підпису­ється службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення.

Постанова слідчого, прокурора, прийнята в межах компетенції згідно із законом, є обов'язковою для виконання фізичними та юридичними особами, прав, свобод чи інтер­есів яких вона стосується.

Не пером пишуть розумом

Процесуальне рішення - це, складений на основі кримінально-процесуального закону уповноваженим на це суб'єктом при наявності передбачених законом фактичних та юри­дичних підстав, письмовий документ, який встановлює, розвиває або припиняє певні правовідносини.

Постанова - це процесуальний документ, в якому викладається, мотивується та формулю­ється рішення або розпорядження слідчого прокурора, прийняте в процесі провадження у справі.

Про рішення, прийняті слідчим або прокурором під час провадження досудового слідства у випадках, зазначених в законі, а також у випадках, коли це визнає за необхідне слідчий або прокурор, складається мотивована постанова. У постанові зазначається місце і час її складання, посада особи, що виносить постанову, її прізвище, справа, в якій провадиться слідство, й обгрунтування прийнятого рішення, а також стаття Кодексу, на підставі якої прийнято рішення.

Окрім постанов певні рішення слідчого та прокурора можуть викладатись в таких документах, як подання, вказівки, доручення.

Обвинувальний акт - не підсумковий процесуальний документ досудового слідства, в якому викладаються і мотивуються висновки слідчого у справі в цілому, розкривається сутність та зміст обвинувачення, а також уся сукупність обвинувачувальних та виправду­вальних, пом'якшуючих та обтяжуючих провину доказів.

Ухвала - рішення суду першої (крім вироку), а також апеляційної і касаційної інстанцій інстанції.

Вирок - це рішення суду про винуватість чи невинуватість підсудного, а також про призначення йому покарання або звільнення від покарання, підсумковий процесуальний документ судового розгляду справи, в якому викладаються і мотивуються прийняті судом рішення і покладені в їх основу докази та мотиви.

Юридичні документи в яких відображаються процесуальні рішення традиційно мають типову структуру: вступна частина, описово-мотивувальна та резолютивна частини.

У вступній частині зазначається місце і час її складання, посада особи, що виносить постанову, її прізвище, справа, в якій прийнято рішення.

В описово-мотивувальній частині указуються: суть справи, приводи і підстави при­йняття певного рішення, дається його фактичне і юридичне обгрунтування, вказується у відповідності з якими нормами закону приймається рішення.

У резолютивній частині на підставі фактичних даних і юридичної оцінки ситуації формулюються прийняті рішення, а при необхідності визначається і порядок їх оскарження, вступу в законну силу та порядок виконання.

Вимоги до окремих процесуальних документів викладені в відповідних нормах про­цесуального законодавства.

Законність складання документа. Будь-який процесуальний документ має відповідати вимогам закону: складатися уповноваженою на те особою, за наявності передбачених законом підстав, виконуватися та засвідчуватися відповідно до вимог закону. Якщо в про­цесуальних нормах права закріплені обов'язкові реквізити документа, вони мають бути до нього включені. Документ має відповідати вимогам закону як за формою, так і за змістом. Сам кримінально-процесуальний закон при цьому повинен містити оптимальні вимоги, які забезпечують як швидкість дій посадових осіб правоохоронних органів, так і результатив­ність складених документів.

Об'єктивність. Кожний документ має відповідати за своїм змістом фактичним обста­винам, встановленим матеріалами справи, ґрунтуватися на встановлених фактах. Сформу­льовані в ньому висновки мають відповідати об'єктивній дійсності.

Логічність. У процесуальному документі всі судження мають бути доказані, а висно­вки - мотивовані та логічно переконливі. «Мудрість, — за висловом давньогрецького філо­софа Геракліта, - у знанні підстав та причин». Якщо вихідні передумови правильні і якщо правильно вжито закони логіки, то висновки відповідатимуть істині.

Теза - стрижень будь-яких висновків та суджень, головна думка, істинність якої необхідно ретельно перевіряти та скрупульозно доводити. Теза - це положення, судження, істинність, правдивість якого треба довести, обгрунтувати у процесі аргументації Аргументація - це доведення, доказування за допомогою аргументів.

Аргумент — це істинне судження, за допомогою якого в процесі логічного доведення встановлюється істинність тези; це докази (встановлені факти, достовірні положення, аксіоми), як наводяться для обґрунтування, підтвердження якогось судження, положення, посилання, за допомогою якого обґрунтовують тезу.

Щоб уникнути помилок, слід здійснити логіко-структурний аналіз висловлюваних положень та окремих тез. Правила тут такі.

Теза має бути чітко сформульованою та стислою. В необхідних випадках складну тезу слід розчленувати. Вона не повинна містити в собі логічного протиріччя або бути безглуздою, гагою, що не несе ніякого смислового навантаження.

Як аргументи можуть виступати лише такі положення, істинність яких доведена, безсумнівна, достовірна.

Аргументи (посилання) доказуються, обґрунтовуються, засвідчуються самостійно, незалежно від тези. Коли порушується це правило, то виникає логічна помилка («коло в доведенні»), суть якої полягає в тому, що теза доказується аргументом, а аргумент - тезою.

Аргументи не повинні суперечити один одному. Із суперечливих суджень не може з необхідністю випливати жодне істинне положення.

Аргументи мають бути достатніми для відповідної тези. У своїй сукупності доводи мають бути такими, щоб з них за правилами мислення з необхідністю походила теза, що доводиться. Недостатня кількість доказів може привести до поспішних висновків.

«Мистецтво судочинства, - зазначав І. Бентам, - є не що інше, як мистецтво користу­ватися доказами».

Викладені в процесуальних та інших юридичних документах судження, висновки, ствердження повинні відповідати законам формальної логіки, а саме:

будь-яка думка має бути точно сформульована та мати стійкий, незмінний зміст, бути тотожною самій собі;

вона не повинна суперечити іншим судженням, оскільки два несумісних судження не можуть бути одночасно істинними, одне з них неодмінно хибне;

два взаємовиключних судження не можуть бути одночасно істинними або хибними. Одне з них неодмінно істинне, друге - хибне. Третього не дано;

достатньою підставою будь-якої думки може бути інше, вже доведене, перевірене та визнане істинним судження, з якого з необхідністю походить істинність даної думки.

Логічність допомагає позбутись як помилок, так і опусів, які можуть навіть важливе перетворити в комічне. Наприклад, з протоколу огляду місця події: «На столі стояли дві пляшки — одна наполовину випита, а інша наполовину недопита»; «поряд лежали два ґудзики - один жіночий, а другий голубий»; із протоколу допиту: «Тоді на обочині я побачив машину, за кермом якої була жінка років сорока. Вона лежала вверх дном і сильно диміла»; із характеристики: «Обвинувачений в побуті скромний, Мав на утриманні тещу. Інших аморальних проявів за ним не помічалось».

Слід уникати софізмів у різних його проявах. Іронізуючи з приводу сучасних майстрів багато сказати ні про що, я колись написав таку назву для команди КВК: «Братерство одіозних кандидатів в активні знаючі люди, музикально-поетизованого об'єднання шукачів небаченої радості і творчої наснаги, творців парадигми щастя в окремо взятому курені, наївних жертв дисгармонії свідомості і буття, фанатів пізнання концептуальних законів нетрадиційної логіки взаємозв'язку динаміки виплати заробітної плати та інтеграції неформальних угруповань, альтруїстів ініціації філософії права інтелектуальних меншин діалектично оптимістичного

: Бейтам II. О судебньїх доказательствах - К . 1876.

клубу дозвілля серед незгоди зі зворотним зв'язком імені презумпції невинності...» Далі, як кажуть, буде. Але це зовсім не приклад для копіювання.

Ясність і точність мови та свобода від суперечностей. Документ має бути викладений зрозумілою, простою і доцільною термінологією.

Юридичний документ має бути викладений у суворій логічній послідовності, з тим щоб кожне нове судження виходило з досудового або не було пов'язане з ним за смислом та змістом, щоб не було логічних протиріч або неочікуваних, не виведених з тексту доку­мента висновків. Використовувані поняття мають відповідати сучасному рівню правових знань та культури. Зміст та обсяг вживаних понять мають відповідати якісній та кількісній характеристиці означуваних предметів.

Поняття нерозривно пов'язане зі словом основним знаком понять про предмети та явища. Слід ураховувати, що багатьом словам властива багатозначність — полісемія.

Наприклад, слово «стаття» може означати науковий або публіцистичний твір; норму закону; характеристику прибутків або витрат. Виходячи з цього виник афоризм: «Був би писака, а стаття знайдеться».

Багатозначність слів сама по собі ще не недолік, але приховує в собі потенційну можли­вість логічної помилки при складанні тих або інших документів. Гака помилка називається еквівокацією і полягає в підміні первісного значення слова в процесі використання, заміні його смислу на смисл його похідного номінативного значення або навпаки. Якщо юристи припускаються таких помилок несвідомо, то гумористи навмисно та вміло їх використову­ють. Зверніть увагу на такі вислови: «Противну сторону треба вислухати, навіть якщо вона дуже противна»; «Брав хабара стоячи, та все одне сів»; «Таланти ростуть краще та більш швидко, якщо їх гарно поливати та вчасно сажати»; «Жінки бувають повними і пустими», «Жив на широку хоч і босу ногу».

Логіка написання документа передбачає, що смисл включених до нього слів не змі­нюється. Якщо цього уникнути важко, використовуються слова-синоніми з відповідним смисловим навантаженням або фразеологізми.

Безумовно, рушійною силою документу є його зміст, засобом доведення якого до адре­сату виступає мова.

Офіційно-діловий стиль юридичних документів характеризується такими мовними особливостями.

Мова юридичного документа має бути літературною, без складних граматичних конструкцій та стилістичних зворотів, ясною, зрозумілою, змістовною та доціль­ною. Всі дії, предмети, явища означаюгься словами, які дають про них з граничною чіткістю точне уявлення.

В юридичному документі використовуються такі граматичні засоби мови, які за умови стислого викладення надають максимум інформації (прості закінчені речення, відокремлені дієприслівникові звороти тощо), лаконічно передають потрібні відомості.

Думки мають викладатися в такій послідовності, щоб одне положення виходило з досудового та готувало б до розуміння наступного. Синтаксичні зв'язки форму­люються залежно від логічних зв'язків.

Переважно використовуються стилістично нейтральний тон мовлення без засо­бів образності і прояву особистих почуттів, нейтральні з точки зору емоційного забарвлення книжні слова та літературні вирази. Наприклад, «розкрадач», а не «кра­дій», «заподіяв тілесні ушкодження», а не «побив до крові», «вчинив хуліганство», а не «зчинив бешкет» тощо. З лексичних синонімів, як правило, вибирається слово, яке має мінімальну експресію, є домінантою синонімічного ряду.

В офіційно-діловому мовленні, в тому числі і в юридичних документах, зазвичай, не використовуються метафори, гіперболи, елементи просторіччя, жаргонні слова.

Не рекомендується вживати маловідомі та неоднозначні для розуміння терміни, в тому числі слова іноземного походження («плюралізм», «консенсус», «нонсенс», «дефініція», «ініціація») тощо.

У синтаксисі ділового стилю поширеним є прямий порядок слів у реченні: підмет стоїть, здебільшого, на початку речення та найчастіше передує присудку; означення стоять перед означуваними словами, доповнення - після керованого ними слова, обставинні слова (прислівники) - якомога ближче до слова, яке вони пояснюють, вставні слова та звороти ставляться на початку речення.

Кількісна перевага надається складним реченням над простими, а кращим є чергу­вання простих і складних речень з дотриманням правил ритміки мови.

Широко вживаються дієприкметникові та дієприслівникові звороти, які надають мові лаконізму, влучності та динамічності («Громадянка Заморочкіна, працюючи бухгалтером заводу "Богатир", зловживаючи своїм службовим станом...»; «На підставі викладеного, керуючись ст. 104 КПК України, постановив...»).

Використовується професійна термінологія, яка вживається в нормах права (напри­клад, «об'єктивна істина», «цивільний позивач», «амністія», «речовий доказ», «касаційна скарга»).

Широко вживаються слова - організатори думки («на підставі викладеного», «між тим», «однак», «таким чином», «крім того», «але», «безумовно», «більш того», «виходячи з викладеного», «при цьому», тощо).

Діловий стиль відзначається зростаючою стандартизацією і уніфікацією мови, широким вживанням сталих словосполучень, трафаретів, застосуванням типових текстів. Поширені мовні кліше, стандартні звороти та вирази (наприклад, «провести особистий обшук затриманого», «здійснити привід свідка»).

Правильна композиція документа, викладення в ньому інформації у відповідностей з її змістом і логікою фіксованих подій та правовідносин, при вдалому застосуванні мовних трафаретів та типових текстів, допомагає скласти документ лаконічно і зрозуміло.

Юридичний документ має бути викладений доброю мовою в офіційно-діловому стилі з додержанням правил граматики та синтаксису. Важливою умовою правильної мови є вико­ристання слів у відповідності з їх смислом та стилістичною ознакою; правильне за смислом сполучення слів; виключення тавтології; стилістична однорідність лексики; синтаксично правильна побудова речень.

Юридичний документ має відрізнятися точністю формулювань і бездоганною гра­мотністю. Навіть маленька недбалість може породити ляп, здатний звести всю серйоз­ність документу до гумору. Зверніть увагу на деякі вислови, виявлені нами в «доробках» студентів: «перегляд справ за знову відритими обставинам»; «випори депутатів»; «таємне голосування з писком»; «вибори нерідного депутата»; «нуль без папочки».

Мова юридичних документів має бути простою, зрозумілою та гармонічною. Простою - не означає «спрощеною». Мову документа не слід як прикрашати метафорами або іншими експресивними засобами, так і збіднювати або спотворювати канцелярсько-бюрократичними словами та словосполученнями, притаманними мові люмпенізованих інтелігентів («базові регіони», «тендерна політика», «інноваційний консенсус», «електорат», «студентський контингент», «осередок культури», «плюралістична концепція» тощо).

Мову, що піклується про істину, не слід ні «припудрювати» наукоподібністю, ні розбавляти водичкою розпливчастих канцеляризмів, ні ускладнювати іноземними словами, що так часто полюбляють робити «звільнені чином від розуму і фантазії» сучасні політики, чиновники та марнослови (наприклад: «амбівалентний розвиток»; «функціональний збалансований консен­сус»; «перманентна динаміка»; «концептуальний репрезентативний плюралізм»), В офіційно-діловому стилі важливо домогтися точного та лаконічного викладення фактів та висновків.

Документ не повинен бути нудним, сірим, спрощеним до тривіальності. Як художня мова, так і мова офіційно-ділового стилю є досягненням культури. Ні ту, ані іншу мову не слід спотворювати грубою народною говіркою або жаргонними виразами.

Але не слід надавати юридичному або іншому офіційному документу помпезності, пишномовності, зайвої манірності або крикливості. Вся цінність документа в думці, яка в ньому закладена, та в її інтелектуально-естетичному оформленні. Ясність думки та лег­кість фрази - ось ті позитивні якості, яких слід прагнути.

Юридичний документ має бути максимально раціональним і доцільним — мінімум слів, максимум інформації. Стислість-сестра таланту. Але вона дозволяє ще й економити найдорожче, що є у людини, — час. Документ не повинен містити ніякої зайвої інформації. Багатослівність — недолік.

Іронізуючи з приводу сучасних майстрів багато сказати ні про що, я колись написав таку «куцу» назву для команди КВК: «Братерство шляхетних шукачів творчої наснаги й пара­дигми щастя в окремо взятому курені, наївних жертв дисгармонії свідомості й буття, фанатів пізнання концептуальних законів нетрадиційної логіки взаємозв'язку динаміки виплати заробітної плати і інтеграції неформальних угрупувань, альтруїстів ініціації філософії права інтелектуальних меншин, діалектично оптимістичного клубу весілля серед незгоди, з оборотним зв'язком імені презумпції невинності...». Далі як кажуть буде. Але це зовсім не приклад для копіювання.

А. Дюма якось резонно помітив: «Людина, яка багато говорить, зрештою решт скаже дур­ницю». «Сила мови, - писав Плутарх, - полягає в умінні виражати багато чого в деяких словах».

Ясність в поєднанні з стриманою вишуканістю - вершина красномовства.

Юридичному документу властиві стислість, ясність викладення та культура оформ­лення. Стислість слів і ясність думки - цс признак ділового стилю. Вчіться писати і говорити лаконічно, вишукано, зрозуміло, афористично. Зробіть спробу написати афоризм. Напри­клад: «Найкраще правосуддя те, яке робить себе зайвим»; «Ябеда — біда для всіх, хто має своє Я»; «Політика - подіум марнославства, де клоуни, шахраї і лицедії так наловчилися перевтілюватися в лицарів і філософів, що останні побоюються виходити на сцену»; «З переляку горобець буває також молодець»; «Життя - кросворд для того, хто з розумом, театр для того, хто з грошима, гра для того, хто у влади, каторга для того, хто з шляхетними почуттями, цирк для того, хто з добрими намірами»'.

Написання документа має стати справою творчою й відповідальною. Перечитуйте і не скупіться викреслювати та переписувати написане. Ставтесь до проектів документу самим критичним чином, зважено і помірковано усувайте все зайве чи невдало викладене. Одного з найвідоміших скульпторів запитали, як йому удалося з груди каменю зробити вишуканий твір. Він мовив: «Це нескладно. Потрібно просто взяти брилу каменю і позба­вити її всього зайвого».

Мова документа має бути елегантною. А елегантно пише скоріше той, хто елегантно мислить.

Мова - це одяг думок. Мова і стиль юридичного документу, мають бути привабливими. Живе полотнище слів має бути зрозумілим, доцільним і по-своєму вишуканим. Подібно тому, як щодо архітектури застосовується формула Вітрувія «Міцність - користь - красота», до мови може бути застосована формула: «Обгрунтованість - доцільність - елегантність».

Елегантність мови — цс здібність викладеної думки в простій одежі слів виглядати пишною і в вишуканій оправі слів бути простою і зрозумілою.

(Додатково див. коментар до ст. 104).