Передмова

Уяви, що ти біжиш вулицею. Помічаєш, що ти в хорошій формі.

Наддаєш швидкості, збігаючи на останній пагорб, перекона­ний, що встановлюєш особистий рекорд. Це відчуття ще можна порівняти з тим, коли отримуєш найкращу оцінку, або коли вда­ється вигідно придбати акції на біржі. Але це відчуття нетривке. Бо на півдороги до вершини тебе наздоганяє інший бігун, стар­ший, до речі, від тебе, й товстіший, і з легкістю проходить повз тебе. Навіть не спітнівши. Ти програв — хоч і показав найкращі в своєму житті результати.

Хто, чи то пак що керує розвитком, якщо ним взагалі можна керувати? Чи, може, розвиток відбувається за базовими законами існування, як природи, так і суспільства, так що ми навіть і не замислюємося над цим? Ідеться про феномен, присутній у бага­тьох аспектах нашого життя. Його можна розпізнати у буденних ситуаціях, у багатьох речах, якими ми себе оточуємо, у світі фі­нансів, у спорті. Власне кажучи, важко знайти сферу життя, яка б не була з ним так чи так пов'язаною. Деколи маємо справу із гранично відкритою та бажаною демонстрацією цього феномену, однак здебільшого він прихований від людського ока та розуміння; часто ми стаємо його жертвами, навіть того не підозрюючи. Це трохи нагадує боротьбу за виживання, проте не лише у природі, а й у суспільстві. Добре це чи погано, а чи, може, ні так, ні сяк? Чи можна цього уникнути, і чи можна цим процесом взагалі керувати на благо людства й усього, що його оточує?

Ідеться про конкуренцію. Власне, таку, яку ще можна назвати «перегонами на біговій доріжці», а мовою біологічної еволюції — гіпотезу «Чорної Королеви»: так біологи охрестили цей феномен за мотивами епізоду з «Аліси у задзеркаллі», де Чорна Королева з'являлася всюди, куди бігла Аліса, так що здавалося, ніби дів­чинка стоїть на місці. І це не слід плутати із ситуацією статус- кво. Радше навпаки, змагання призводить до цілої низки змін, незважаючи на те, чи йдеться про природу, спорт, бізнес, а чи про культуру. Однак щодо інших конкурентів, така конкуренція більше скидається на перегони на біговій доріжці, де кінцевою метою є утримати, а якщо вдасться — то й поліпшити свою по­зицію відносно інших. Якщо інші покажуть кращі результати, то мені доведеться видобути ще кращі.

Конкуренція настільки всеосяжна, що, мабуть, складніше віднайти приклади стосунків, де вона відсутня, аніж навпаки. Та ми все ж таки докладемо зусиль, аби розглянути приклади, які дозволять повніше розкрити цей феномен і його наслідки, пере­бираючи різні царини життя. Прагнучи розглянути той аспект конкуренції, який ще можна назвати «перегонами на біговій до­ріжці», та виходячи з того, що, як було сказано раніше, практично нічого на світі без неї не відбувається, за допомогою цієї книжки ми хотіли показати, що, взагалі-то, неможливо осягнути життя, не осягнувши принципу такої конкуренції.

Добре це, чи погано, залежить не лише від ідеологічної по­зиції. Інстинкт конкуренції у нас настільки ж глибоко вкорінений, як і сексуальний потяг, і згодом ми це покажемо. Хтось краще пристосований у цьому відношенні, хтось гірше, для декого кон­куренція — це спосіб життя. Певна річ, погано, коли конкуренції надто багато або коли її замало. Мабуть, саме тому в більшості з нас амбівалентне ставлення до конкуренції та моралі «гострого ліктя». Тож, важливо пам'ятати, що перегони на біговій доріжці справляють цілком очевидний позитивний ефект, і це визнають усі, незалежно від світоглядної позиції: без конкуренції у світі мало що б відбулося, а може, й поготів нічого. Водночас конкуренція має свою ціну, і платять її не лише невдахи. «Перемога — це для лузерів», — переконує Майкл Флокер у «Підручнику з гедонізму»1. Марно витрачати своє життя на вічну й зазвичай невдалу бороть­бу за те, щоб бути найкращим. Той, хто насолоджується життям, мабуть, здобуде більше, аніж той, кому так ніколи й не поталанить визволити себе з обійм постійного й виснажливого, а до того ж безрадісного змагання за першість у всіх царинах життя (навіть якщо й перемога, певна річ, — сильний стимул, що додає наснаги для подальших забігів).

Важливу роль тут відіграє відповідний погляд на стан речей. Хтось наприкінці свого життя запізнілою шкодує, що витратив його на постійну боротьбу, майже не знаходячи часу власне жити. З іншого боку, конкуренцію можна розглядати і як важливу скла­дову життя, адже не дарма вона пронизує все наше існування. Водночас не можна замовчувати й той факт, що гедоніст, який відмовляється конкурувати, може примножити більше негативних наслідків конкуренції, аніж аскет-спортсмен, якщо розглядати на­солоду від життя певного роду продуктом споживання. Гедоніст не обов'язково відмовляється від конкуренції, він може просто перенести свою участь у конкурентних відносинах у площину споживацького статусу. Навіть якщо й ні, то споживання як таке — це, врешті-решт, продукт тривалого виробничого циклу, в ході якого виробники змагаються на своїй «біговій доріжці», направо й наліво, за прибуток і ринкову нішу, видаючи на ринок потоки нових товарів. І в цьому не було б великої проблеми, якби не негативний влив спіралі споживання на екологію, яка, знову ж таки, є плодом тієї незліченної кількості змагань. Гедоніст також конкурує — за те, щоб бути якнайбільшим гедоністом. Це також може мати свою ціну, як у прямому, так і в переносному значенні цього слова.

Але що ж тоді означає співпраця? Адже ж здатність і потреба співпрацювати є, здавалося б, промовистим свідченням того, що відносини без конкуренції можливі. Чи, може, співпраця — по­чинаючи від клітинного рівня до трудового колективу і проф­спілок — це та ж конкуренція, лише вищого порядку? Група на групу, так би мовити, замість особистого змагання?

Про конкуренцію написано багато, у тому числі й у сфері еко­номіки та спорту. Ми ж пропонуємо подивитися на речі під іншим кутом зору. І про що б ми не розважали, чи то про футболістів, чи про червоні дерева, головним залишатиметься не результат змагання, а відносини між конкурентами і той беззаперечний факт, що сходинок на п'єдесталі пошани лише три.

Разом із тим виникає питання морального та політичного штибу. Йдеться про те, як направити конкуренцію у потрібне русло, щоб зберегти її ефект позитивних змін і творчого розвитку і водночас нейтралізувати негативні, як-от, скажімо, шкідливий вплив на довкілля. Адже відомо, що внаслідок конкуренції лю­дина може сягнути повного виснаження, як і, зрештою, природа також.

З конкуренцією — як зі сміттям: хочеш її уникнути — від­мовся від будь-якого руху. Питання лише в тому, чи вдасться тобі подолати спокусу й утримати цілковитий спокій.

Багато хто заслуговує на подяку за їхній внесок у написання цієї книжки, а насамперед це Ян Тер'є Фаарлюнд і Бент Суфус Траньой — за їхні влучні поради і коментарі та редактор Гаральд Енгестад — за успішну співпрацю, яка вкотре увінчалася виходом нового видання у світ.